Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукВи теж це помітили? Начебто стратегічні партнери, начебто довгострокові союзники, начебто всі правильні заяви, начебто візити, начебто за нас готові горою стати, але щось не те і все. Це я про відносини між Україною та Польщею останнім часом. Якби це не комільфо було писати під час візиту Коморовського до України.\
Відносини між Україною та Польщею – гарний привід для дискусії про те, чи буває партнерство між державами, приреченим на стратегічне. І про те, чи повинно бути у Польщі якесь моральне зобов”язання підтримувати Україну завжди та апріорі, якою б вона не була, щоб вона не робила і хто б у ній не був при владі?

А нам треба, поклавши руку на серці, зрозуміти: нам потрібна слабша Польща, але готова вгризтись у горло кожній іншій європейській країні, яка не підтримує Україну так, як хотілось би Україні, чи потрібна Польща-важковаговик, з якою рахується Європа, але яка вимушена дещо списати з рахунків Україну для підтримки цієї самої ваги?

Так, від”їзд Туска до Брюсселя поставив це питання руба. Як і прихід прем”єр-мністра, яка, здається, сама ще до кінця не вірить, що вона прем”єр-міністр. Чи міністра закордонних справ, якому закордонні справи потрібні в першу чергу для потрапляння у прем”єрське крісло.

У Варшаві напередодні виборів полябляють говорити про Польщу раціональну та радикальну. Україна звикла до Польші радикальної. Раціональна Польща у нас відразу викликає відчуття зради, про яку соромно говорити вголос.

І тому для багатьох українців такою близькою різко стала Литва. Для мене ж особисто є дуже прикрим той факт, що Польща та Литва не змогли знайти належного порозуміння навіть під тиском російської агресії в Україні. Чи, точніше, Даля Грібаускайте не знайшла спільної мови з Броніславом Коморовським.

Зовні складається враження, що в якийсь прекрасний момент Польща занадто близько до серця сприйняла те, що її традиційна місія міжнародного модератора з питань України виявилась не затребуваною. Бо замість Веймарського трикутника сильні світу цього почали зупиняти війну в Україні з допомогою Нормандського формату. Поляків можна зрозуміти: вони звикли завжди мати особливу роль, коли треба гасити пожежу в Україні. Але одна справа бути модератором між Україною та ЄС, інша – модераторатором між Росією, Україною та ЄС? Тут критерії зовсім інші. І завдання інші теж. І полякам не треба через це почуватись поза бортом великої міжнародної політики.

Ну а тепер дещо на десерт. Коморовський приїхав до України з візитом не тільки як президент, але й фактично як кандидат у президенти на виборах, що відбудуться за місяць.

Не буду спекулювати з приводу того, чи зможе Коморовські перемогти у першому турі чи все ж доведеться йти на другий тур, зверну увагу зовсім на інше. Коморовські – заядлий мисливець. На минулих виборах він обіцяв з цим зав”язати, бо десь в районі 60% поляків вважають таке заняття не дуже пристойним. Коморовські навіть розповідав, що йому сім”я тоді подарувала фотоапарат, щоб він звірів фотографував, а не стріляв. Зараз він каже, що ніяких подібних обіцянок він не давав. Начебто це обіцяв за нього його штаб. Він й далі ходить на полювання, але вже не стріляє, а просто спостерігає. Порівняв це з безалкогольним пивом. Подібні зізнання здійняли неабияку медійну куряву у Польщі в розпал президентської кампанії.

Чому я про це пишу? З двох причин.

1. Історія з мисливством Коморовського – своєрідний символ того, як далеко Польща відірвалась від нас і наскільки наші реалії в даний момент далекі від польских. Дай Боже нам дожити до того часу, коли серйозним недоліком кандидата у президенти буде його захоплення мисливською рушницею.

2. Безалкольне пиво буває не тільки на полюванні. Сьогоднішні українсько-польські відносини теж чимось нагадують безалкогольне пиво. Начебто з піною, начебто правильного кольору, але драйву особливого від них не відчувається. Висновок: треба підняти градус. А градус можна підняти, коли є чітко окреслений порядок денний відносин і бажання з двох сторін його виконувати. Полякам не варто ганятись за журавлем у небі в вигляді потрапляння їх в якийсь міжнародний переговорний формат по Україні, а допомогти Україні створити хоча б одну, але реальну історію успіху в реформуванні. Нехай це буде та ж сама децентралізація. Ну а ми в свою чергу маємо зрозуміти, що з Польщі раціональної Україна в перспективі може отримати більше зиску в ЄС, ніж з Польщі радикальної. Але для цього нам, очевидно, теж доведеться стати більш раціональними.