Публікації

Стаття директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “Дзеркала Тижня”Про Японію в наших краях склалося чимало позитивних стереотипів. Наприклад, про те, що японські колеги вважають за краще не казати «ні», скоріше натякнуть, що завдання не з простих. Або про те, що представникам Країни вранішнього сонця легше зайвий раз попросити вибачення, ніж видатися неввічливими. Чи, нарешті, про те, що японські бізнесмени можуть роками зважувати всі „за» і „проти“, але якщо вже уклали угоду, то дотримуватимуться всіх зобов’язань. Візит Януковича до Японії оголив іще одну позитивну рису японських партнерів — їхнє невичерпне терпіння. Терпіння, яке цього разу вони проявили в ситуації зі „справою Тимошенко“ і Кіотським протоколом. А також — традиційно утримавшись від будь-яких коментарів з приводу внутрішньої ситуації в Україні, яка навряд чи сприймається на ура в країні, що позиціонує себе як острівець демократії у великому недемократичному морі.\
Не потрібно володіти особливими аналітичними здібностями, щоб назвати причини, з яких Віктору Януковичу було вигідно поїхати до Японії.

По-перше, українській владі важливо продемонструвати: поки одні країни демократичного світу (як-от США чи Німеччина) спідлоба позирають на те, що відбувається у внутрішній політиці України, паралельно видаючи на-гора дедалі жорсткіші заяви, інші (як-от Японія) вітають його в себе з візитом. Японія справді є комфортним партнером для лідерів а-ля Янукович: офіційні представники Країни вранішнього сонця ніколи не роблять зауважень своїм закордонним гостям з приводу арештів і допитів опозиційних політиків, ситуації зі свободою слова або правами людини. Тому дипломатичний натяк прем’єр-міністра Японії Наото Кана на зустрічі з Януковичем, у якому японський прем’єр побажав Україні розвиватися „як демократична держава“, — максимум, на що могли розраховувати опоненти української влади. Єдина країна, яку японська влада дозволяє собі публічно критикувати в контексті порушення прав людини, це Північна Корея. Всі інші — включаючи такі далеко не демократичні держави „пострадянського простору“, як Узбекистан і Казахстан, — у своєму діалозі з Японією завжди можуть розраховувати на її відстороненість від того, що відбувається всередині їхніх країн. Показово, що президент Карімов готується здійснити візит до Токіо в лютому. І статус його візиту, як і в Януковича, офіційно-робочий. До речі, представники української делегації, зокрема й президент, другу, „робочу“, частину назви візиту чомусь постійно упускали.

Друга причина, з якої Януковичу варто було поїхати до Японії, — історія зі звинуваченнями на адресу Тимошенко і Кіотським протоколом. У Країні вранішнього сонця одразу дали зрозуміти: вони не збираються навіть мінімально втручатися в цю ситуацію, вважаючи її виключно внутрішньополітичною. Ідеальна позиція. У тому числі і з погляду української влади. Адже в Києві, на відміну від Токіо, мовчання зазвичай сприймається як знак згоди.

Насправді для Японії в цьому питанні принциповим є тільки один момент. А саме той факт, що гроші на рахунках є і витрачені вони будуть саме на екологічні проекти. Президент, перебуваючи в Токіо, підтвердив останнє особисто.

Почавши розігрувати стосовно Тимошенко кіотську карту, команда Януковича не врахувала негативних наслідків цієї історії. Українська влада, зробивши це питання публічним, порушила одну з головних умов подібних „парникових“ угод — конфіденційність. Як ви гадаєте, японські компанії, котрі купують ці квоти, будуть дуже зацікавлені у співробітництві з країною, яка в будь-який момент готова завдати удару по їхній репутації?

Другий не найприємніший момент стосується внутрішньополітичної ситуації вже в Японії. Напередодні візиту японська преса, яка в Країні вранішнього сонця дійсно є „четвертою владою“, виступила з жорсткою критикою японського уряду. Провідне інформаційне агентство країни Kyodo Tsushin звинуватило саме японську владу у виниклій ситуації. Мовляв, не змогли забезпечити відповідного контролю грошей. Враховуючи, що рейтинг довіри до нинішнього уряду в Японії опустився в грудні і так на рекордно низький рівень, як ви гадаєте, чи дуже дякуватиме тамтешня влада українській за те, що дала опонентам іще один привід для критики?

Крім того, в день візиту Януковича до Токіо деякі японські видання повідомили, що Україна і далі готова продавати Японії свою квоту на викиди парникових газів за Кіотським протоколом. Але, як стверджують наші японські співрозмовники, в Токіо ще не вирішили, чи й надалі користуватимуться цими послугами Києва. Тим більше що за останні півроку Янукович і Ко і без того не раз лоскотали нерви своїм японським колегам. То раптом вирішили разом із Росією почати офіційно святкувати 2 вересня закінчення Другої світової війни (мовляв, нині відбувається переосмислення світової історії в Україні). То Янукович у своєму виступі на День дипломата, перелічуючи всіх важливих партнерів України, не назвав Японії, хоча згадав Південну Корею (японців, мабуть, має потішити хіба те, що Японія опинилася в ряді „неназваних“ поряд із Польщею).

Третя причина, з якої цей візит був вигідний Януковичу, — він давав можливість у черговий раз продемонструвати, що кожне його міжнародне турне пов’язане з конкретною сумою. Відповідно, ще перед візитом лунали гучні заяви про те, як японські інвестори чекають не дочекаються можливості вкладати гроші в Україну, зокрема взяти участь у проектах Євро-2012. Насправді сьогодні можна казати, скоріше, про участь японських… туристів у чемпіонаті Європи з футболу. Ще раніше домовилися про організацію чартерних рейсів з Японії в Україну. За нашою інформацією, їх буде 11. Так збіглося в часі, що певним внеском Японії в Євро-2012 можна вважати і проект реконструкції аеропорту Бориспіль.

Навіть попри те, що нинішній уряд Японії намагається впровадити економічну дипломатію в дію, ризики для японських компаній залишаються дуже високими, щоб почати активно інвестувати в Україну. Крилатий серед західних бізнесменів вислів про те, що український уряд любить інвестиції, але не любить інвесторів, відомий і в японських ділових колах. Особливо серед бізнесменів, знайомих, наприклад, із досвідом компанії Yazaki, яка свого часу ризикнула перенести виробництво з Угорщини в Закарпаття, але через ліквідацію вільних економічних зон змушена була терміново продати його маловідомій американській компанії, так і не дочекавшись обіцяних урядом компенсацій.

Останній випадок став досить повчальним для тих японських компаній, які з неабияким піднесенням сприйняли розширення Євросоюзу до українських кордонів. Вони сподівалися на те, що зможуть перевести свої виробництва з країн Центрально-Східної Європи в Україну, тим самим убивши двох зайців: отримавши дешевшу, ніж у Євросоюзі, робочу силу і зберігши доступ на величезний ринок збуту. Але зв’язка України і ЄС, яка на початку 2000-х фактично вижила в японських дипломатичних і бізнесових умах зв’язку України з Росією, виявилася явно передчасною.

В економічному плані для Японії досі залишається більш привабливим на пострадянському просторі регіон Центральної Азії. Якщо в Узбекистан японські інвестиції перевищили суму в 1 млрд. дол. іще на початку минулого десятиліття, то загальний обсяг японських інвестицій в Україну на перше півріччя 2010 року становив 127 млн. дол. І навіть коли врахувати той факт, що деякі японські компанії здійснюють свою діяльність через європейські офіси (наприклад, компанія Japan Tobacco International Ukraine з офісом у Швейцарії інвестувала понад 50 млн. дол. у тютюнову фабрику в Кременчуці), це все одно виходить крапля в морі. Центральна Азія завжди була цікавіша Японії, бо вона чітко вкладалася в концепцію „шовкового шляху“ — маршруту, яким до Країни вранішнього сонця прийшов буддизм.

У принципі, і ГУАМом свого часу Японія зацікавилася не в останню чергу тому, що він частково повторював цей маршрут (тоді ще до нього входив Узбекистан). Цікаво, що у спільній заяві українського президента і японського прем’єра ГУАМ названо „важливим регіональним механізмом для просування демократії та економічного розвитку“. Тобто в Токіо продовжують розглядати цю організацію і в контексті демократичного промоушну в регіоні. Цим якраз формат ГУАМ+Японія вигідно відрізняється від формату Центральна Азія+Японія.

Ну і, нарешті, кілька коментарів з приводу підписаної кредитної угоди між Японським банком міжнародного співробітництва та його українським партнером — „Укрексімбанком“ — на відкриття другої кредитної лінії на суму в 8 млрд. єн (близько 100 млн. дол.). Хто б сумнівався, що в Україні відразу інтерпретують цю новину під заголовком „Янукович привезе з Японії 8 мільярдів“. І навіть не обов’язково вказувати, що це в єнах. І тим більше не обов’язково з’ясовувати, на що саме спрямовано цей кредит. А спрямований він, як ми дізналися від Японського банку міжнародного співробітництва, дослівно на таке: для „надання фінансування українським компаніям, які імпортують техніку та устаткування японських підприємств“. Таким чином, ідеться про підтримку з допомогою японського кредиту імпорту японської техніки в Україну.

Що й казати, серйозний прагматичний підхід. Тільки з боку Японії, яка отримала конкретні дивіденди з візиту Януковича до Токіо. Хоча насправді головним каталізатором запрошення його до Країни вранішнього сонця був аж ніяк не інтерес японського бізнесу до України, а, певне, недавній візит українського президента до Китаю. А прийнявши запрошення відвідати ще й Японію, Янукович підключив Україну до серйозної геополітичної гри в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Поки що в цій грі є видимими кілька цікавих для Києва епізодів, в яких Україна могла бути задіяна разом з Японією. Один з них — ядерна програма Північної Кореї. Японія давно претендує на роль регіонального антиядерного лідера. Сьогодні Токіо активно працює в цьому плані з Вашингтоном. Наприкінці минулого року Японія і США створили щось на кшталт „ядерної поліції“ — спільну групу боротьби з контрабандою радіоактивних речовин. Президент Янукович уже скористався антиядерною слабкістю американського лідера, коли урочистого відмовився від високозбагаченого урану. Сьогодні Україна могла б за бажання ініціювати щось подібне до нової антиядерної коаліції Вашингтон—Київ—Токіо. Тим більше що й привід для оголошення таких прагнень є відповідний: міжнародна конференція „25 років після Чорнобильської катастрофи“: безпека заради майбутнього“. До речі, вона ж є і хорошим приводом для приїзду японського прем’єр-міністра в Україну. Нагадаємо, що за всю історію незалежної України жоден японський прем’єр жодного разу не відвідав нашої держави. Втім, такий візит навряд чи відбудеться. За словами наших японських дипломатичних джерел, прем’єр зараз зайнятий внутрішньою політикою.

Це ще раз підтверджує: двосторонні відносини з Україною для Японії не є настільки самодостатніми, як того хотіли б у Києві. Символічно, що і в назві спільної заяви діалог двох країн названо нетиповим для українського дипломатичного лексикону «глобальним партнерством». Наскільки нам відомо, таке саме глобальне партнерство Японія розвиває з Мексикою та Індією. Але, можливо, цей термін і відображає реальний стан справ в українсько-японських відносинах?