Публікації

Стаття Альони Гетьманчук, директора Інституту світової політики для The New York Times / International Herald TribuneТе, що український суд визнав Тимошенко винною у зловживанні владою, коли вона 2009-го року у якості прем’єр-міністра підписувала газові угоди з Росією, ще не означає, що вона справді вчинила злочин.\
Ніхто крім, може, президента Віктора Януковича та його найближчого оточення не вірить у незалежність українського судочинства. Насправді цю справу можна розглядати як нову сторінку в українській політиці – кримінальне переслідування з політичних мотивів.

Янукович мав два таких мотиви. Перший – позбутися лідера опозиції, чия присутність на політичній арені завдавала йому чимало незручностей ще з часів Помаранчевої революції. Тимошенко відіграла одну з ключових ролей у тих подіях, які зупинило першу спробу Януковича 2004 року стати президентом. З другої спроби в 2010 році він здобув мінімальну перемогу над Тимошенко.

Другий мотив – використати справу Тимошенко як важіль впливу на Росію, щоб знизити вартість газу для України. У цьому процесі Росія фігурувала як співучасниця незаконної оборудки, а прем’єр-міністр Владімір Путін та президент Дмітрій Мєдвєдєв – як спільники Тимошенко: парадоксальна іронія щодо репутації самого Януковича на Заході як спільника Кремля.

Український уряд розглядає нинішню ціну на російський газ як несправедливу, надто по тому, як Янукович, намагаючись знизити її, продовжив оренду російських військово-морських баз у Криму на 25 років, до 2042, і відкинув альтернативу членства в НАТО для України.

Вочевидь, Янукович не чекав, що зразу після того, як він удовольнив обидві російські вимоги, Москва додала ще дві: вступ України до митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном, і злиття української газової компанії Нафтогаз із російським Газпромом – спілка, яка б поставила українську газотранспортну систему під контроль Кремля.

Однак переслідування Тимошенко може обернутися політичним вироком для самого Януковича.

З одного боку, Тимошенко була б, напевне, найзручнішим спарринг-партнером для нього, якщо він повторно балотуватиметься на посаду президента 2015 року. Рейтинг недовіри до Тимошенко – серед найвищих з-поміж усіх українських політиків, тож вона була б менш небезпечна як активний опонент, аніж як політична мучениця.

Звичні політики настільки набили оскому українцям, що практично будь-яке нове обличчя змогло би кинути Януковичеві серйозніший виклик, аніж Тимошенко. Нещодавнє опитування громадської думки показало, приміром, що 37-річний лідер “Фронту змін”, екс-міністр закордонних справ Арсеній Яценюк становив би більшу загрозу для Януковича, ніж Тимошенко.

Випадок Тимошенко також серйозно зашкодить відносинам України з Європейським Союзом, а ці відносини – дуже важливі для майбутнього України. Цього місяця Україна повинна поставити всі крапки над “і” у своїх переговорах щодо угоди про асоціацію з ЄС, яка також передбачає угоду про зону вільної торгівлі. Хоч як парадоксально це звучить, “проросійський” Янукович має нині ліпші шанси зблизити Україну з ЄС, аніж будь-коли мав його “проєвропейський” попередник Віктор Ющенко.

Угода про асоціацію з ЄС запобігла б участі України в митному союзі з Росією, Білоруссю та Казахстаном, і зробила б європейський вибір України незворотним. Та впродовж минулого місяця Янукович одержував чіткі сигнали з Європи про те, що, кинувши Тимошенко за грати, він створить проблеми в діалозі між Києвом та Брюсселем, як і в дальшій ратифікації будь-яких угод у парламентах країн Євросоюзу.

Проблема в тому, що деякі радники Януковича вважають, нібито європейські переговорники використовують Тимошенко як привід уповільнити інтеграцію України в ЄС і що якби не було справи Тимошенко, вони знайшли б інший привід. Вони також вважають, що ЄС підпише угоду про асоціацію, незалежно від того, який кінець матиме справа Тимошенко.

Зрештою, обвинувальний вирок Тимошенко навряд чи поліпшить відносин із Росією. Річ не в самій Тимошенко – хоча багато хто в Києві і в Москві гадають, що Путін надає їй перевагу перед Януковичем як партнеру. Через те, що її справа торкається газових угод із Росією, обвинувальний вирок радше погіршить взаємини Януковича з Путіним, ніж зробить Росію поступливішою щодо газових цін. А це зовсім не те, чого треба Януковичеві напередодні парламентської кампанії, що має відбутися наступного року.

Справа Тимошенко – це не битва добра і зла, “демократичної і проєвропейської” Тимошенко проти “авторитарного і проросійського” Януковича, як, схоже, гадає дехто на Заході. Юлія Тимошенко – не символ ні української демократії, ні українського європейського вибору. Але судова постанова проти неї може мати серйозні негативні наслідки і для української демократії, і для її європейських сподівань.

Чи розуміють це українські лідери? Якщо так, вони повинні якомога швидше зробити все можливе, щоб змінити ще радянське законодавство в Україні, і випустити Тимошенко на волю.