Публікації

Ще вчора усі розуміли, що Віктор Янукович піде на поступки Росії задля зменшення ціни на газ. Однак мало хто міг припустити, що він зайде аж настільки далеко – дозволивши Чорноморському флоту РФ перебувати на території довше відведеного терміну (тобто, 2017 року).Звичайно, поки немає офіційних документів зарано давати однозначні оцінки щодо попередньої новини про те, що Чорноморський флот залишиться після 2017 року ще на 25 років. Цілком ймовірно, що у тих документах йдеться не тільки про пролонгацію терміну перебування, але й про збільшення орендної плати.\

Проте, чи варто було так поспішати з прийняттям рішення? Чи достатньо уважно було підготовлено необхідну документацію? Адже будь-який документальний (юридично зафіксований) прокол уже є фактично невиправним. Подібні рішення не ухвалюються без прискіпливого вивчення. Навіть якщо уявити, що нова влада почала готувати таке рішення після першого візиту Віктора Януковича до Москви (5 квітня), то і цього часу замало, щоби уявити, що документацію підготовлено досконало. Зазвичай подібним рішення передують десятки двосторонніх експертних консультацій. Невже українському президенту вистачило чотирьох зустрічей зі своїм російським колегою та ще двох зустрічей прем’єрів?

Інший аспект. Чи у однаковій ваговій категорії перебувають питання зменшення ціни на газ і продовження перебування російської бази в України? Чи можна змішувати комерцію з питаннями безпеки? Питання безпеки за великим рахунком є безцінними.

Власне, що таке газовий контракт? Це документ, який переписується мало не щороку, а то і кілька разів на рік. Що таке угода щодо перебування ЧФ на території України? Достатньо передивитися заяви МЗС Росії останніх років. У Москві постійно наголошували, що ці угоди фактично є недоторканними.

Своєю діяльністю російські моряки вже довели, що їхнє перебування на території Україні є швидше елементом нестабільності, ніж гарантом безпеки (на останньому постійно наполягають в Москві). І питання не тільки в тому, що Росія торік схвалила потенційно небезпечні правки до закону про оборону, який передбачає право російського президента одноосібно приймати рішення щодо військових операцій за участі збройних формувань РФ за кордоном. Можна тішити себе надією, що це ніколи не стосуватиметься України. Однак сьогодні ніхто в Україні не може гарантувати дотримання Росією взятих на себе зобов’язань. І тут можна пригадати несанкціоноване переміщення техніки зі зброєю ЧФ в Севастополі, і участь підрозділів ЧФ у війні проти Грузії (що фактично робило Україну співучасницею воєнного нападу Росії).

До речі, пролонгація перебування ЧФ остаточно ставить хрест на заявленій Віктором Януковичем ідеї про позаблоковість України. Хоча подібного безпекового статусу не передбачає жодний міжнародний акт. Нейтральна ж держава, на території якої розташована іноземна військова база, – це нонсенс. Події в Грузії це довели. Україна могла сто разів волати у всіх міжнародних організаціях у серпні 2008 року, що вона позаблокова, однак факт залишався би фактом – на її території готувалися військові підрозділи для участі у війні проти іншої держави. За великим рахунком Грузія могла завдати удару у відповідь по Севастополю.

У 1997 році Україні дуже важко далися домовленості щодо базування Чорнорського флоту і кінцевої дати його дислокації. Це були складні переговори, останню крапку в яких довелося ставити двом президентам. На той час це був компроміс. Україні залишалось одне: готувати Росію до того, що у 2017-му вивід ЧФ буде неминучим. До сьогоднішнього для українська дипломатія у цьому напрямі і працювала. Намарне?

Відносини між Україною і Росією надто складні, а тому потрібно цінувати будь-який досягнутий документ і чітко його виконувати, відстоюючи в першу чергу національні інтереси. В цих відносинах дуже багато чутливих питань, які є подразниками перманентних конфліктів. Тривалий час обидві країни не могли домовитися щодо лінії кордону на суходолі. Домовилися. У 2004 році відповідні угоди були ратифіковані. Тепер не виникає жодних питань із цього приводу. Росія намагалася втягнути Україну до ЄЕП. Україна схвалила угоду про участь у ЄЕП, однак із застереженнями – Київ виконуватимемо умови угоди, але лише в тій частині, яка відповідає Конституції України. У Росії відповідно відпали будь-які питання до Києва.

Існуюча досі угода щодо ЧФ РФ теж врегулювала одне з чутливих питань у двосторонніх відносинах. І після 2017 року це питання мало б зникнути, бо угода, яку було підписано у 1997-му, була запорукою стабільних і дружніх відносин із Росією. Тепер ця проблема знову переноситься.

У Віктора Януковича поки ще залишаються шанси зберегти обличчя всередині країни. По-перше, нагадаємо в Конституційному суді зараз перебуває запит від народних депутатів щодо можливості пролонгації угоди про перебування ЧФ. І теоретично КС може визнати нову угоду неправомірною.

По-друге, нова угода може не пройти ратифікацію в Верховній Раді. І тут всі сподівання на українську опозицію, а також на свідому частину коаліції…

В Україні уже були прецеденти. Так, у лютому 2003 року Леонід Кучма прийняв рішення про входження України до ЄЕП без будь-яких консультацій, без відома міністрів закордонних справ і оборони. Але Верховна Рада це рішення загальмувала.

Можливо, цією ж дорогою («поміж крапельками», розводячи Росію) сподівається пройти і нинішній Президент?