Публікації

Стаття старшого аналітика ІСП Леоніда Літри у “Дзеркалі тижня”Тривалий час Молдова сприймалася як історія успіху Східного партнерства. Наразі лідерство Молдови опинилося під загрозою через низку проблем у процесі впровадження реформ, головним чином — через корупційні скандали в банківській системі та інших важливих сферах. Корупція роз’їдає “історію успіху” Молдови й перетворює європейську інтеграцію з плану модернізації країни в оманливе гасло, під яким процвітають пострадянські практики. \
Молдова оголосила війну корупції ще в перші роки своєї незалежності, однак результати досі не вражають. Швидше, навпаки: згідно з останнім Індексом сприйняття корупції Transparency International, Молдова опустилася з 89-го місця 2009 р. на 103-тє — 2014 р. Корупція зашкалює на всіх рівнях, але майже ніколи не карається “у верхах”.

У 2014 р. молдовське суспільство та політичну еліту потряс масштабний корупційний скандал. Понад 1 млрд дол., що становить приблизно 15% ВВП, вийшло з Молдови через корупційну схему. Вона управлялася через Banca de Economii (Ощадний банк), у якому держава є акціонером, і через два інших приватних банки. Хоча корупція широко практикувалася в банківській системі, принаймні з 2007-го, суми вкрадених коштів сягнули свого піку 2014-го, досягши сотні мільйонів доларів за кілька днів перед парламентськими виборами 30 листопада 2014 р.

Листопадові вибори трохи змінили парламентський розклад, посиливши проросійське лобі у вигляді Партії соціалістів Додона та помірних прибічників Росії — Партії комуністів, яка перебуває сьогодні в явному занепаді. Хоча в т.зв. проєвропейських партій — Ліберально-демократичної, Демократичної та Ліберальної — було вдосталь мандатів, аби сформувати уряд, у процесі тривалих дискусій вони так і не змогли домовитися. З другої спроби було сформовано уряд меншості — Ліберально-демократичною та Демократичною партіями плюс неофіційно комуністами. Парламентські вибори проходили на тлі високої поляризації в суспільстві по лінії проєвропейської та проросійської орієнтацій, яку посилювало неоднозначне (з юридичного погляду) зняття з виборів партії ще одного ставленика Росії — Ренато Усатого — буквально за кілька днів до дня голосування. Вважають, його фінансували з Росії, що заборонено молдовським законодавством.

Суспільна поляризація збереглася й після виборів. Вона продиктована насамперед незадоволенням населення через відсутність ефективної боротьби з корупцією. Зокрема, обвинувачення у банківській справі були озвучені тільки через півроку, коли близько 50 тис. людей вийшли на вулиці Кишинева на масштабний антикорупційний протест. Крім того, звіти про банківський корупційний скандал, включно з попереднім звітом про розслідування, підготовленим американською компанією Kroll, свідчать, що виведення грошей було би неможливим без прикриття з боку високопоставлених осіб. Хоча розслідування триває, довіра до нинішнього політичного керівництва серйозно впала, і це, очевидно, позначиться на загальних місцевих виборах 14 червня 2015 р.

Розглядаючи боротьбу з корупцією у ширшій перспективі, слід зазначити, що реформи, розпочаті 2009 р., мали певний позитивний ефект. “Історія успіху” Молдови у Східному партнерстві ЄС була, звісно, гіперболізована, однак мала під собою певні підстави. І річ була не тільки в молдовському драйві до реформ, а й у регресивних процесах в інших країнах Східного партнерства. Згідно з Індексом європейської інтеграції країн Східного партнерства, Молдова четвертий рік поспіль залишається на першому місці, попри очевидний застій 2014 р. Таким чином, її хороші показники — результат як слабкого прогресу в інших країнах Східного партнерства, так і деяких позитивних реформ, проведених у Молдові.

Починаючи з кінця квітня 2014 р., молдовани, які мають біометричні паспорти, можуть подорожувати в країни ЄС без візи. Молдова стала першою й поки що єдиною країною СНД, яка домоглася безвізового режиму з ЄС. План дій із лібералізації візового режиму був розпочатий Молдовою на три місяці пізніше, ніж Україною (у лютому 2011-го проти грудня 2010-го), і відтоді РМ прийняла десятки законів, які запустили процес модернізації держави. Антидискримінаційне й антикорупційне законодавство було прийняте саме у процесі візової лібералізації. Інша річ, як це законодавство імплементується. Особливо щодо боротьби з корупцією.

Реформи, розпочаті у 2009 р., вплинули на політичне життя республіки. Чим більше проводилося реформ, яких вимагав ЄС, тим менше залишалося у правлячих еліт поля для маневру: вони мусили або розпочати реальне впровадження цих реформ у проблематичних сферах, або поставити на паузу процес євроінтеграції, щоб не нашкодити своїм власним інтересам. Правляча еліта зробила вибір на користь другого варіанта. Відтак, головною турботою політичних еліт стала внутрішня політика, точніше — захист інтересів олігархів.

Два олігархи, які контролюють свої партії (Володимир Плахотнюк — Демократичну і Володимир Філат — Ліберально-демократичну), ігнорували правила, раніше прийняті в рамках процесу наближення до ЄС. Процес реформ був припинений, оскільки він зачіпав їхню власну політичну й економічну базу. Обидва олігархи не почуваються прив’язаними до свого електорату, тому політичне виживання, яке для них полягає в захисті активів, їм важить набагато більше, ніж реформи. Крім того, широко обговорювані в Молдові успіхи румунського антикорупційного відомства, яке з 2011-го посадило за ґрати десятки колишніх міністрів, прем’єр-міністра та інших високопоставлених осіб, відбивало в молдовської політичної еліти бажання робити серйозні кроки в боротьбі з корупцією, оскільки вони могли б самі опинитися у в’язниці.

Про зміну в політиці уряду повідомили невдовзі після того, як новообраний парламент розпочав виконання своїх обов’язків у січні 2015 р. Лідери фракції правлячих партій оголосили, що Молдова більше не прагне подавати заявку на членство в ЄС у зв’язку з “певними сигналами”, отриманими від чиновників Євросоюзу. Хоча це може бути доброю новиною для ЄС, але це погана новина для Молдови. Пояснення нижчого рівня очікувань у відносинах Молдови і ЄС складається з трьох компонентів. По-перше, неефективність у деяких реформах, а також нездатність провести серйозне й неупереджене розслідування в банківському корупційному скандалі ускладнюють будь-який прогрес у відносинах із ЄС. По-друге, Комуністична партія неофіційно ввійшла до правлячої коаліції, тому, щоб задобрити комуністів і врівноважити їхні інтереси в рамках коаліції, було прийнято рішення відмовитися від більш глибокої інтеграції з ЄС. По-третє, припускається, що в очах Кремля Молдова виглядатиме нейтральною у сфері зовнішньої політики країною, що дозволить знизити тиск Росії на Молдову. Але найголовніше — рішення про тіснішу інтеграцію з ЄС значно зменшить молдовській правлячій еліті поле для маневру.

Оскільки правляча політична еліта Молдови виявилася дуже корумпованою і з огляду на те, що основні партії позиціюють себе як проєвропейські, іміджу ЄС у Молдові було завдано серйозної шкоди. Якщо у 2007—2008 рр. підтримка ЄС у Молдові становила понад 70%, то тепер — 32%, тоді як підтримка Митного союзу з Росією підвищилася до 50%. Зниження проєвропейських настроїв — наслідок не тільки недолугого керівництва, політичної та елітної корупції, російської пропаганди, а й поблажливості ЄС. Євросоюз був надто толерантний до макіавеллівської політики в Молдові й часто волів не помічати певних проблем або занадто довіряв деяким політикам.

Схоже, ЄС вчиться на власних помилках і тепер відкрито і ясно формулює свою незгоду щодо регресу молдовських реформ. Втручання ЄС має бути свого роду політичною акробатикою, оскільки Брюссель повинен утримати Молдову на шляху реформ і не звести контакти з нею до мінімуму. Але для Брюсселя буде вкрай важко залишатися переконливим без загрози застосування більш жорстких заходів. Швидше за все, підходящим інструментом для зміцнення співпраці має стати зменшення фінансування ЄС у сферах, у яких молдовський уряд не демонструє очікуваних результатів.

Приклад Молдови та інших країн Східного партнерства демонструє, що перегляд Європейської політики сусідства — своєчасний процес, оскільки підхід “більше за більше” не дав очікуваних результатів. Труднощі в Молдові, де інститути влади виявилися неефективними перед олігархами, демонструють, що бізнес та політика тісно пов’язані і державним органам не під силу змінити систему. Підхід “більше за більше” має бути доповнений підходом “назад до основ”, головний акцент якого полягає у створенні міцних інститутів, інакше труднощі в здійсненні реформ залишаться.

Водночас для Молдови є промінь надії. Попри поляризацію вздовж геополітичних ліній та історичного спадку, всередині суспільства є потенціал для знайдення точок дотику для співпраці. Протест проти корупції на початку травня чітко продемонстрував, що певна мобілізація суспільства проти беззаконня можлива, і об’єднання різних груп реалістичне навколо проблем, які мають більший вплив на життя громадян, ніж геополітика.

В’януча “історії успіху” Молдови — це ілюстрація того, що процес європейської інтеграції не є необоротним. Понад те, може відбутися відкіт реформ, якщо вони зачіпають інтереси олігархів. Молдові необхідна підтримка з боку ЄС більше, ніж коли-небудь, оскільки сьогодні перед Кишиневом стоять два серйозних виклики: внутрішній — корупція і зовнішній, пов’язаний із напористою політикою Росії в Молдові. Фінансові й політичні інструменти, що є в розпорядженні ЄС, можуть допомогти Молдові повернутися на шлях реформ. Незважаючи на втрату “історії успіху” та рішення відкласти просування в євроінтеграції, у Кишинева і Брюсселя залишається багато сфер для співпраці, і вони визначені в Угоді про асоціацію.