Публікації

Авторська колонка директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для KyivPostЧим ближче до завершення переговорів між Україною та Євросоюзу з приводу Зони вільної торгівлі, тим більше у них гастрономічного смаку. \
Причому, переважно цей смак має відношення до французької кухні. У звичайному житті жоден з українських переговірників навряд чи мав би щось проти вишуканих страв під соусом бешамель, французького шампанського на аперитив чи французького коньяку на десерт.

Але тепер, напередодні чергового і передостаннього раунду переговорів між Україною та ЄС щодо ЗВТ, який розпочнеться в понеділок 4 квітня, кулінарні шедеври Франції викликають неоднозначну реакцію в українській столиці.

Французькі представники на переговорах по вільній торгівлі між ЄС та Україною (включно з керівником переговорної групи) виявились справжнім викликом для України, яка поки що є новачком у веденні переговорів з подібними торгівельними гуру.

Звісно, якби я не була українкою та не вболівала за якнайшвидше підписання Угоди про ЗВТ з ЄС, то лише б захоплювалась тим, як французькі переговірники демонструють свою відданість захисту інтересів національного виробника. І коли представники Франції на переговорах кажуть, що «з кожною тисячею тонн м’яса з України можуть збанкрутувати 100 французьких виробників яловичини», вони, безсумнівно, теж заслуговують на повагу.

Французьких переговірників можна зрозуміти і тоді, коли вони говорять про квоти на сільськогосподарську продукцію, озвучені на переговорах українською стороною, як про фантазії: деякі цифри дійсно виглядають явно перебільшеними.

Або тоді, коли вони відстоюють монопольне право на такі географічні назви як шампанське чи коньяк. Їх можна зрозуміти навіть тоді, коли вони підозрюють українську сторону в нещирості своїх бажань підписувати Угоду про зону вільної торгівлі з Євросоюзом взагалі: навіть в самій Україні досі далеко не всі вірять, що вразливий на побажання великого бізнесу та російського керівництва український президент відважиться на такий крок.

Водночас, досить складно з української точки зору зрозуміти наших друзів з Євросоюзу, коли, наприклад, у них не виникає жодних претензій до вірменського коньяку, який продукує у Вірменії французька компанія. Чи коли для крихітної Молдови виділяється квота на 50 тисяч зернових навіть без Зони вільної торгівлі з Євросоюзом, якщо у випадку з Україною йдеться про 12 тисяч тонн ячменю.
Що ж до політичної волі Києва, то останнім часом є чимало позитивних знаків, котрі свідчать про те, Україна все ж збирається підписати угоду. Причому, до кінця року. Це і підвищення рівня переговорів до рівня першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, який в українських політичних колах здобув славу хорошого переговірника і вже двічі за місяць побував у Брюсселі.

Це і постійні сигнали, які мені доводиться отримувати з боку представників української влади впродовж останніх двох тижнів і які зводяться до одного-єдиного месиджу: Угода про зону вільної торгівлі з ЄС має бути підписана до кінця року (досить показовим у цьому сенсі є сьогоднішнє інтерв’ю представника Партії регіонів Олексія Плотнікова на «Главкомі».

Непрямим підтвердженням тому, що Україна серйозно націлена на підписання Угоди про ЗВТ з Євросоюзом, є і нещодавня заява російського прем’єра Владіміра Путіна, який, фактично, погрожував перекрити доступ українських товарів у разі створення ЗВТ з ЄС.

Раніше російські офіційні особи лише скептично усміхались, коли чули про можливість підписання такої угоди, переконуючи, що подібного просто не може бути. Історія українсько-російських відносин свідчить: якщо Росія публічно починає висловлювати незадоволення з приводу тих чи інших зовнішньополітичних намірів України, значить ці наміри є дійсно серйозними і шанси на їхню реалізацію дійсно високими.

Класичний приклад – інтеграція України в НАТО. Якщо у часи Леоніда Кучми Росія не вірила в щирість таких намірів українського керівництва і офіційно нічого не мала проти, то за президентства Віктора Ющенка докладала максимум зусиль, аби взагалі зняти це питання з порядку денного.

Ні для кого не секрет, що позиція Росії тоді бралась до уваги європейськими країнами-членам НАТО. Сьогодні європейські країни мають бути готовими до чергового дипломатичного та інформаційного пресингу Росії, націленого зірвати вже інтеграцію України в ЄС. Чим швидше Україна та ЄС закінчать переговори по Зоні вільної торгівлі, тим легше буде уникнути супротиву Москви не лише Києву, але й Парижу чи Берліну.

Аби поставити крапку у переговорах у червні, Євросоюз (зокрема й наші французькі друзі) має зрозуміти: складно досягнути результату, якщо Україна має продемонструвати виключно політичну волю, а ЄС, натомість, демонструватиме виключно захист своїх національних виробників. Політична воля та захист національних виробників мають бути симетричними з двох боків.

Непотрібно також забувати, що саме за президентства Франції у Євросоюзі було прийнято рішення про підготовки амбіційної угоди про асоціацію з Україною, складовою якої має бути не менш амбіційна угода про Зону вільної торгівлі. Отож, підписання такої угоди навіть за головування в ЄС Польщі, має бути і маленьким дипломатичним тріумфом Франції. Невже президент Ніколя Саркозі не хоче ним скористатись?