Публікації

Про зустріч президентів США і Росії у Ґельсінкі

Зустріч президентів США та Росії, яка тривала у Гельсінкі 4 години, виявилася цікавою не стільки своїм фактом, скільки подальшим розвитком подій, які дають чимало приводів для роздумів.

Невербальна конкуренція

Путін відомий своєю схильністю до запізнень, ця звичка вже добре відома його візаві по переговорах. Не зрадив собі російський президент і в Гельсінкі, проте Дональд Трамп прибув на переговори пізніше за нього. Можна також вдатися до підрахунку кількості машин у кортежах обох президентів, проте це не головне.

Для 45-го президента США зустріч з Путіним виглядала елементом боротьби за голоси виборців на проміжних виборів до Конгресу, які пройдуть у листопаді 2018 року. Сьогодні республіканці контролюють і Палату представників, і Сенат, проте ситуація може змінитися вже восени. Якщо статус кво буде збережено, Трампу буде набагато легше під час президентської кампанії 2020 року, у якій він братиме участь.

Однак «приборкати Путіна» його американському колезі не вдалося: під час спільної конференції російський президент виглядав господарем ситуації, був більш переконливим. Натомість Трамп фактично заявив, що не вірить інформації американських спецслужб про втручання Росії у президентські вибори 2016 року, попри те, що напередодні саміту Міністерство юстиції висунуло відповідні звинувачення 12 офіцерам російського ГРУ. Про реакцію американського істеблішменту на поведінку Трампа ми поговоримо дещо нижче.

Чи звучала у Гельсінкі тема України? Обійти її Путін та Трамп не могли, проте не були надто гучними. Російський президент звично запустив дезінформацію про готовність зберегти транзит газу українською територією за умови вирішення суперечки у Стокгольмському арбітражі. Путін «забув», що відповідне рішення вже існує, і «Газпром» повинен виплатити «Нафтогазу України» 2,6 мільярди доларів, проте уникає цієї дії. Що стосується Криму, то в інтерв’ю Fox News Путін зауважив, що Дональд Трамп вважає півострів українським, у Кремлі ж притримуються протилежної точки зору.

Зауважу, що попри очікування експертів, за підсумками саміту не було підписано жодної спільної декларації, тобто обіцянки, які дали одне одному президенти за закритими дверима, залишаються неоприлюдненими. І ця ситуація створила відповідний мікроклімат у міжнародних відносинах, який можна було спостерігати протягом всього тижня, що минув.

Виправдання Білого Дому

Після повернення до Вашингтону Дональд Трамп був змушений виправдовуватися. Він підкреслив, що обмовився під час спільної прес-конференції у Вашингтоні, коли говорив про висновки американських спецслужб, та заявив, що Путін несе відповідальність за все у Росії, як він сам несе відповідальність за події всередині Сполучених Штатів. Про наслідки переговорів з Путіним американський президент розповів членам Конгресу, проте цей елемент антикризового піару навряд чи можна назвати вдалим.

Лідеру США так і не вдалося переконати співвітчизників, що його діалог з Путіним приніс користь та допоможе зробити Америку знову великою. Критика на адресу Трампа звучить не лише з лав опозиційної до нього Демократичної партії, але і з республіканського середовища. Однак спостерігається і інший факт: пересічні прихильники республіканців дії президента США в цілому схвалюють, їм імпонує його манера поведінки на зовнішньополітичній арені.

Наступ Кремля

Росія добре знає механізм функціонування західної демократії, і вже не вперше використовує ці знання на власну користь. Дозволю собі припустити, що у Путіна був готовий план дій на період після «саміту зради», як охрестили його зустріч з Трампом критично налаштовані до американського президента медіа.

Під час зустрічі з дипломатичними представниками Росії за кордоном Путін не виключив загострення ситуації на «південному сході України», де спостерігається не лише високий ступінь концентрації військової техніки на окупованої території, але і помітно пожвавилися морські російські прикордонники в акваторії Азовського моря. Нагадаю, що прагнення відрізати азовські та чорноморські порти України спостерігається у діях Росії з 2014 року, хіба що дещо змінюються методи. Україні доведеться шукати асиметричні шляхи відповіді, оскільки у 2003 році президенти України та Росії Леонід Кучма та Володимир Путін домовилися вважати акваторію Азовського моря внутрішніми водами двох країн.

Не менш драматичним стало повідомлення інформаційної агенції Bloomberg, яка з посиланням на учасників зустрічі Путіна з дипломатами повідомила, що російський президент начебто пропонував американському колезі провести референдум стосовно долі окупованого Донбасу. Ідея, безумовно, провокативна, і реакція Державного департаменту США була підкреслено негативною. Проте варто звернути увагу на те, наскільки цинічно дії Кремль, пропонуючи проведення плебісциту на окупованій території, адже контроль над нею з боку російських військових не є секретом. Офіційні речники РФ говорять, що пропонують нові підходи до врегулювання конфлікту, наголошуючи, що Мінський формат не працює.

Необхідні висновки

Всі ми мали нагоду переконатися, що президент США не є абсолютним монархом, і змушений прислухатися до критичних зауважень на власну адресу. З іншого боку, Дональду Трампу може бути доволі комфортно вести діалог з Путіним, адже вони обидва відіграють роль альфа-самців світової політики. Росія продовжить діяти максимально цинічно, намагаючись поєднати збереження напрацювань з покращення власного іміджу зі спробами розхитати ситуацію в Україні зсередини. Цей шлях видається Кремлю найбільш перспективним. Для нашої держави це означає нагальну потребу у кристалізації національних інтересів та зміцнення власних позицій на міжнародній арені попри президентську та парламентську кампанії, які перебувають у стадії розвитку. Поблажок та преференцій чекати не варто.

Директор Інституту Євген Магда