Наглядова рада

Валдас Адамкус двічі обирався Президентом Литви у період з 1998 по 2003 та з 2004 по 2009 роки. Після відставки Адамкус продовжує брати активну участь у політичному житті.

Президент Адамкус виступав за активний діалог між державами-членами ЄС та тими колишніми радянськими республіками (Грузія, Україна та Молдова), які бажають стати членами ЄС. Адамкус публічно заявляв про підтримку європейських прагнень цих країн на Форумі «Співдружності демократичного вибору» в 2005 році, конференції у Вільнюсі в 2006 році та інших заходах.

У 2003 році Валдасу Адамкусу було присвоєно почесне звання посла доброї волі ЮНЕСКО з питань товариств знань. Він також є членом Мадридського Клубу, організації, цілью якої є зміцнення демократичного урядування у світі, та Міжнародної почесної Ради при Європейській дипломатичній академії. Адамкус удостоєний ряду високих державних нагород, у тому числі українських Ордена князя Ярослава Мудрого I ступеня, Ордена «За заслуги» I ст. та Орден Свободи.

Карл Більдт прем’єр-міністром Швеції у 1991 -1994 рр. та міністр закордонних справ Швеції у 2006 – 2014 рр. Саме за премєрства Більдта Швеція завершила переговори про членство в ЄС. Він має значний досвід у зовнішніх справах та питаннях безпеки, адже брав участь або очолював низку офіційних урядових та міжнародних комісій.

У червні 1995 році Більдт був призначений спецпредставником ЄС на території колишньої Югославії, був співголовою Дейтонської мирної конференції в листопаді того ж року, і відразу після завершення війни у Боснії став Верховним представником ООН у Боснії і Герцеговини. З 1999 по 2001 рік Більдт займав пост Спеціального посланника Генерального секретаря ООН на Балканах.

Карл Більдт є автором кількох книг та регулярно коментує міжнародні події для провідних світовох видань. Більдт удостаєний високих державних нагород Франції, Німеччини, Великобританії, Естонії та Латвії. Має почесний ступінь університету Сент-Ендрюс у Шотландії, де він є співробітником Інституту з вивчення тероризму та політичного насильства.

Адріан Каратницький старший науковий співробітник Атлантичної ради США, Програма з трансатлантичних відносин. Також він є засновником та співдиректором організації «Українсько-єврейська зустріч».

З 1993 по 2004 роки Каратницький був президентом та виконавчим директором «Freedom House», протягом цього часу він створив низку програм допомоги громадським рухам, які займалися питаннями демократії та прав людини в Білорусі, Сербії, Росії та Україні. Під його керівництвом дванадцяти років проводилося дослідження «Рівень свободи у світі», крім того, він був співредактором щорічного звіту «Nations in Transit» щодо реформ в колишніх комуністичних країнах.

Публікації Адріана Каратницького часто зявляються на сторінках таких впливових видань як: Foreign Affairs, Newsweek, the Washington Post, the Wall Street Journal, the Financial Times, the International Herald Tribune та інших. Він є співавтором трьох книг та співредактором восьми книг на радянську та пострадянську тематику.

Геральд Кнаус засновник і голова Європейської ініціативи стабільності з 1999 року.
Після навчання в Оксфорді, Брюселі та Болоньї, викладав економіку в Чернівецькому національному університеті (Україна), згодом п’ять років працював в неурядових та міжнародних організаціях в Болгарії та Боснії і Герцоговини. Низка його публікацій та звітів стали предметом широких публічних дебатів. У 2011 році разом з Рорі Стюарт Кнаус видав книгу «Чи може інтервенція бути дієвою?». Він є співавтором більш ніж 60 звітів ЄІС, а також сценаріїв для 12 документальних фільмів про Південно-Східну Європу.
Кнаус є одним із фундаторів Європейської ради із закордонних справ та науковим співробітником в Центру Карра з питань політики щодо прав людини при Школі державного управління імені Кеннеді при Гарвардському університеті.

Адам Міхнік польський історик, есеїст, колишній дисидент, засновник і головний редактор найбільшої польської газети Gazeta Wyborcza.

Він є легендарною постаттю польської антикомуністичної опозиції, за свої погляди він був двічі ув’язнений у часи ПНР. Відіграв значну роль під час польського круглого столу, результатом якого стало проведення перших демократичних виборів у країні. На початку 1990-х років залишив активну політичну діяльність, однак продовжує впливати на політичне життя як журналіст. У 2006 газета «Financial Times» назвала його в числі 20 найвпливовіших журналістів світу.

Автор багатьох статей, есеїв і книг, Адам Міхнік отримав чимало нагород за свою діяльність на захист демократичних цінностей. Почесний доктор Міннесотського та Мічиганського університетів, Нової Школи соціальних досліджень (Нью-Йорк). Почесний професор Києво-Могилянської академії. Він також є членом Асоціації польських письменників та Ради з міжнародних відносин.

Джеймс Шерр є науковим співробітником та колишнім головою (у 2009 – 2011рр.) Російської та Євразійської програми Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House).

З 1993 по 2012 роки працював на факультеті соціальних досліджень Оксфордського університету; з 1995 по 2008 роки – співробітник Центру досліджень конфліктів при Міністерстві оборони Великобританії. Опублікував низку статей стосовно внутрішньо-політичних процесів в Україні, зовнішньої та безпекової політики РФ, енергетичних відносини між Росією, Україною та ЄС, а також стосовно безпекових викликів на пост-рядянському просторі загалом.

Публікації Джеймса Шерра часто зявляються на сторінках таких впливових видань як: The World Today, Дзеркало тижня, The Times, Kyiv Post, The Independent, the Financial Times та багатьох інших. Його остання книга «Жорстка дипломатія та м’який примус: вплив Росії закордоном» повинна обовязково в списку тих, хто прагне зрозуміти, що формує та мотивує російську зовнішню політику.

Роман Шпек український державний діяч та дипломат. З 2000 до 2008 року обіймав посаду голови постійного представництва України при Європейському Союзі. Відіграв ключову роль у розвитку відносин із європейськими інституціями та налагодженні торговельних та політичних зв’язків. До цього обіймав високі урядові пости. У 1993 році Роман Шпек був призначений Міністром економіки України, а в 1995 році – віце-прем’єр-міністром України з економічних питань.

З 1996 по 2000 рр. очолював Національну агенцію реконструкції та розвитку, згодом – Національну агенцію із розвитку та європейської інтеграції, координуючи діяльність міністерств щодо розподілу двосторонніх та багатосторонніх кредитів Україні та поліпшення інвестиційного клімату. Наразі є старшим радником ПАТ «Альфа-Банк» та членом Ради Національного банку України.

Віталій Антонов український підприємець, голова Наглядової Ради «Концерну Галнафтогаз» (мережа автозаправних комплексів «ОККО»), голова Наглядової Ради Страхової компанії «Універсальна», президент «Універсальної інвестиційної групи».

З 1999 року Віталій Антонов є також Почесним консулом Литовської Республіки у Львові та Львівській області, а з 2007 року — Генеральним Почесним консулом Литовської Республіки у Львові. З 2001 року він очолює Українсько-Литовський фонд імені Тараса Шевченка, а у 2008 році став одним зі співзасновник Львівської бізнес-школи Українського католицького університету.

У 2013 році Антонов уперше увійшов у сотню найвпливовіших людей держави за версією журналу «Кореспондент», посівши у цьому переліку 66 місце. У 2015 році очолив рейтинг ТОП-10 найкращих управлінців України за версією журналу «Компаньйон». А у 2014 році увійшов до сотні найвпливовіших українців за рейтингом журналу «Фокус».