Архіви: Новини

Стартувала Польсько-українська платформа обміну думками. Вона стала одночасною відповіддю на інформаційні потреби суспільства та майданчиком для аналізу та публікацій експертних думок з економічних, політичних, соціальних та інших питань, які складають матрицю польсько–українських відносин.

Метою проєкту є представлення досягнень довгострокової співпраці та активних двосторонніх контактів, зміцнення позицій Польщі, як надійного партнера України та продовження традиції обміну думками, розпочатої на Форумі Європа-Україна. Його організатором, як і організатором Економічного Форуму, де постійно проходять заходи, присвячені Україні, є Інститут Східноєвропейських Досліджень з 2007 року.

«Під час пандемії та обмежень, пов’язаних з карантином, коли соціальне та професійне життя перейшло до мережі, платформа слугуватиме місцем для аналізу та актуальної інформації, поєднуючи людей, зацікавлених у поточних подіях які стосуються польсько-української співпраці. Як джерело інформації про ці події, Платформа стане інструментом просування спільних досягнень та місцем для діалогу та обміну думками», – наголошують творці ініціативи.

Авторами матеріалів, підготовлених в рамках проєкту, будуть представники українських та польських науково-аналітичних спільнот, журналісти, представники культури та органів місцевого самоврядування, громадських організацій та українських асоціацій, що діють у Польщі та інших європейських країнах. Серед них – і директор Інституту світової політики Євген Магда.

Партнерами проєкту є українські та польські інституції: Інститут світової політики (Україна), Варшавський фонд «Наш вибір» та Польсько-українська господарча палата.

Польсько-українська платформа думки створена в рамках проєкту, що входить до програми МЗС – «Співпраця у сфері публічної дипломатії 2020». Громадське завдання співфінансує Міністерство закордонних справ Республіки Польща у конкурсі «Громадська дипломатія – новий вимір».

Рейтинг публічної дипломатії укладено Інститутом світової політики на основі аналізу інформації, яку розміщують на своїх інтернет-сторінках українські та закордонні дипломатичні представництва

Щороку Інститут світової політики (ІСП) проводить рейтинг посольств. Роботу іноземних дипломатичних місій в Україні та українських дипломатичних представництв за кордоном у 2019 році оцінювали за рівнем публічної дипломатії.

Рейтинг публічної дипломатії укладено Інститутом світової політики на основі аналізу інформації, яку розміщують на своїх інтернет-сторінках українські та закордонні дипломатичні представництва.

«Цього року методологія передбачала математичний підрахунок подій, які продукували посольства та заходи, які вони готували. На рейтинг впливали також і міжнародні візити глав держав, а також підготовка та підписання міжурядових документів. Відійшли від суб’єктивного оцінювання експертами і перейшли до методології, яка дала змогу оцінити рівень публічної дипломатії», – каже засновник та голова правління ІСП Віктор Шлінчак.

(для перегляду натисніть на зображення)

Рейтинг публічної дипломатії (іноземні представництва в Україні)

1. Посольство Литовської республіки в Україні – 5,35 

Надзвичайний і Повноважний Посол – Марюс Януконіс

Протягом перебування в Україні, яке має завершитися у 2020 році, представник Литви постійно перебував в полі зору аналітиків завдяки своїй активній позиції. Зокрема, разом з міністром закордонних справ Литви Лінасом Лінкявічюсом відвідував небезпечні ділянки у зоні ООС. Литва сприймається як на побутовому, так і на експертному рівні як надійний стратегічний союзник України.

2. Посольство Естонської республіки в Україні – 5,29

Надзвичайний і Повноважний Посол – Каймо Кууск

Посол Кууск лише у 2019 році почав свою роботу в Україні, і його місце в рейтингу свідчить про системність українсько-естонської співпраці, підкріпленої конкретними справами, зокрема, обопільними візитами президентів країн, які відбулися у 2019 році.  Співпраця проходить не лише на вищому державному рівні, але і у питаннях економічної взаємодії, використання сучасних технологій, зміцнення стійкості українського суспільства на тлі гібридної російської агресії.

3. Посольство Федеративної Республіки Німеччина в Україні – 5,28 

Надзвичайний і Повноважний Посол – Анка Фельдгузен

Динаміка двосторонніх відносин між Україною та Німеччиною минулого року була позитивною, контакти – інтенсивними та плідними, насамперед у політичній сфері. Прагнення Берліну добитися завершення будівництва газогону NordStream2 варто розглядати як нагоду відточити дипломатичну майстерність у дискусії між партнерами, які стоять на протилежних позиціях. Посол Фельдхузен володіє українською, і це лише підкреслює інтерес Німеччини до ситуації в Україні.

4. Представництво НАТО в Україні – 5,27

Голова Представництва НАТО в Україні – Александер Вінніков 

Особливе партнерство між Україною та США було оформлене відповідною Хартією ще 1997 року, проте двосторонні відносини часом нагадували синусоїду. Однак можемо констатувати, що траєкторія євроатлантичної інтеграції України вийшла на висхідну, і значна заслуга в цьому належить пану Віннікову.  Україна у 2019 році закріпила у Конституції зовнішньополітичний курс на вступ до НАТО та Європейського Союзу, і саме цього року на офіційному рівні неодноразово звучали заяви генерального секретаря Альянсу Єнса Столтенберга про готовність бачити нашу державу у числі її членів.

5. Посольство Турецької республіки в Україні – 5,26

Надзвичайний і Повноважний Посол – Ягмур Ахмет Гюльдере 

Зацікавленість України та Туреччини у двосторонніх відносинах знаходить відображення у діяльності посольства країни, яка небезпідставно претендує на статус провідної чорноморької держави. Послідовна позиція Анкари щодо невизнання анексії Росією Криму, розвиток економічної співпраці та взаємодія у сфері військово-технічної співпраці спираються, серед іншого, і на проактивну позицію посла Туреччини в Україні.

6. Посольство Республіки Польща в Україні – 5,25

Надзвичайний і Повноважний Посол – Бартош Ян Ціхоцкі 

Новий польський посол (пан Ціхоцкі прибув до Києва у 2019 році) не дає підстав для сумнівів у власній готовності захищати інтереси Польщі у суперечливих питаннях історичної пам’яті, які залишаються проблемними для двосторонніх відносин. Проте посол Польщі своїми діями не ставить під сумнів стратегічне партнерство між нашими країнами.

7. Посольство Держави Ізраїль в Україні – 5,2142 

Надзвичайний і Повноважний Посол – Джоель Ліон 

У серпні 2019 року Україну відвідав прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу. У контексті розвитку двосторонніх взаємин можна говорити про не повністю реалізований потенціал, який раз по раз намагаються наповнити реальним змістом обидві держави. Показово, що успіхи у співпраці демонструють правоохоронці обох держав.

8. Посольство Французької Республіки в Україні – 5,14

Надзвичайний та Повноважний Посол – Етьєн де Понсен

Досвідчений французький дипломат розпочав свою місію в Україні у 2019 році, проте за короткий термін встиг побувати на Донбасі, оглянути разом з німецькою колегою Анкою Фельдхузен  повернуті Росією українські кораблі, дієво сприяти проведенню зустрічі Нормандської четвірки. Перед ним стоїть непросте завдання – продемонструвати, що для офіційного Парижа на пострадянському просторі позиція Києва важить не менше, ніж думка Москви.

9. Посольство Латвійської Республіки в Україні – 5 

Надзвичайний і Повноважний Посол – Юріс Пойкаанс 

Посол Пойкаанс – один з ветеранів дипломатичного корпусу, він працює в Україні з 2016 року. Протягом цього часу він зумів вивчити українську мову, відвідати переважну більшість обласних центрів та забезпечити постійне зближення позицій Латвії та України на міжнародній арені.

10. Посольство Угорщини в Україні – 4,923 

Надзвичайний і Повноважний Посол – Іштван Ійдярто

Шлях офіційного представника Угорщини в Україні до отримання агреману був непростим, а після початку виконання своїх обов’язків він став частим гостем на Михайлівській площі, де розповідав про причини тих чи інших дій Угорщини. Зауважимо, що двосторонні відносини України та Угорщини складаються не лише з суперечностей навколо мови та ідентичності – товарообіг між нашими державами перевищує мільярд євро на рік. 

Рейтинг публічної дипломатії  (представництва України за кордоном) 

1. Посольство України в Республіці Польща – 5

Надзвичайний і Повноважний Посол – Андрій Дещиця

Польсько-українські взаємини носять стратегічний характер, проте назвати їх простими та передбачуваними складно. Андрій Дещиця не лише відмінно володіє польською, але і впевнено тримає руку на пульсі подій сусідньої держави. Київ та Варшава залишаються максимально зацікавленими у розвитку двосторонньої співпраці, про що свідчить збільшення товарообігу та активізація контактів у енергетичній сфері та співпраці підприємств ОПК обох держав.

2. Посольство України в Латвійській республіці – 5

Надзвичайний та Повноважний Посол – Олександр Міщенко

Розбудова відносин з країнами Балтії залишається пріоритетом для України, тому Володимир Зеленський у другій половині 2019 року відвідав три балтійські країни. Хоча українського посла в Ризі не було протягом тривалого часу, проте динаміка відносин між Україною та Латвією залишається позитивною – вони наповнені не лише економічними та культурними зв’язками: на березі Балтійського моря регулярно проходять оздоровлення поранені у боях на Донбасі українські захисники.

3. Посольство України в Словацькій Республіці – 5 

Надзвичайний і Повноважний Посол – Юрій Мушка

Уродженець Закарпаття працює у Братиславі з 2016 року. Сусідня держава недавно пережила масштабну суспільну кризу, пов’язану з замовним вбивством журналіста Яна Куцяка, проте вона не позначилася на зацікавленості Києва та Братислави у розвитку двосторонніх взаємин, провідником яких виступає посол Мушка.

4. Посольство України в Республіці Болгарія – 5

Надзвичайний і Повноважний Посол – Віталій Москаленко

Активність Віталія Москаленка у Болгарії добре помітна, вона була відзначена у 2019 році присвоєнням йому рангу Надзвичайного та Повноважного Посла. Серед інших його успіхів – організація підтримки українських моряків, захоплених росіянами. Відзначимо, що Болгарію можна назвати жертвою гібридних стереотипів, адже відносини Софії та Москви останнім часом виглядають прохолодними.

5. Постійне представництво України в ЄС – 4,8

Надзвичайний і Повноважний Посол – Микола Точицький 

Європейська інтеграція України після зміни влади в Україні залишається  зовнішньополітичним пріоритетом. На вістрі цього процесу перебуває досвідчений дипломат  Микола Точицький, під керівництвом якого Постійне представництво України в ЄС здійснює наполегливу роботу з розширення напрямів співпраці та пошуку нових можливостей для діалогу між Києвом та Брюсселем. Невипадково один з перших візитів нового президента України відбувся до політичної столиці ЄС.

6. Посольство України в Фінляндській Республіці – 4,7

Тимчасовий повірений у справах – Ілля Квас

Хоча посла України у Фінляндії  Андрія Олефірова у 2019 році було евакуйовано з Гельсинкі після отримання важкої травми, дипломатичне представництво продовжило свою активну роботу, зокрема, у питаннях захисту інтересів українських громадян у Фінляндії та створення передумов для активізації економічної співпраці між нашими державами.

7. Постійне представництво України в НАТО – 4,7 

Тимчасово виконуючий обов’язки посла – Олексій Селін

Євроатлантичний вектор української дипломатії залишається стратегічним напрямом для України, тому навіть тимчасова відсутність посла України в Брюсселі не вплинула на активність вітчизняної дипломатії. Двостороння співпраця полягає у наближенні України до стандартів НАТО, спільних військових навчаннях та використанні трастових фондів Альянсу для модернізації ЗСУ.

8. Посольство України в Естонській Республіці  – 4,66

Надзвичайний і Повноважний Посол – Мар’яна Беца

Двосторонні українсько-естонські контакти розвиваються динамічно та насичено, адже у обох наших держав спільні пріоритети, серед яких – забезпечення зміцнення безпеки на континенті та збільшення обсягів товарообігу. Естонія як лідер серед країн Балтії, може слугувати для України прикладом у багатьох сферах, і посол Беца вправно сприяє розвитку міждержавних взаємин.

9. Посольство України в Угорщині – 4,5

Надзвичайний і Повноважний Посол –  Любов Непоп

Вибудовувати відносини з країною, яка сьогодні блокує просування України до НАТО, можна лише виключно шляхом максимального використання всіх наявних дипломатичних інструментів. Посол Непоп проводить не лише перемовини в Будапешті, де залучає до спільних заходів інших колег, але і активно подорожує Угорщиною, налагоджуючи контакти з представниками місцевої влади.

10. Посольство України у Французькій Республіці – 4,5

Надзвичайний і Повноважний Посол –  Олег Шамшур

Посла Шамшура по праву називають одним з найбільш досвідчених українських дипломатів, і пожвавленння відносин на українсько-французькому дипломатичному трекові можна віднести до його заслуг. Зауважимо, що у Франції є сильними позиції Росії, тому українській дипломатії доводить долати додаткові перепони. Зауважимо, що роботу у посольстві припинила відома письменниця Ірена Карпа.

12 липня 2019 р. в Італії у Павії суд засудив українського воїна Віталія Марківа, який виконував свій громадянський обов’язок у лавах сил захисту України від російської воєнної інтервенції, до 24 років ув’язнення за причетність до вбивства громадянина Італії, журналіста Андреа Роккеллі (під Слов’янськом (Україна) у 2014 році).

Невимовно прикро, що дане рішення було ухвалено напередодні дня народження Олега Сенцова – лауреата премії Сахарова 2018 року, політичного в’язня Москви, який на підставі надуманих звинувачень вже понад шість років перебуває в ув’язненні в Росії (поруч із іншими чисельними політичними бранцями Москви) – про присудження якої оголосив Президент Європарламенту, – Антоніо Таяні (що примітно – італієць).

Гостре відчуття прикрості пов’язане з тим, що нині Італія йде у фарватері правового нігілізму Росії, а італійське правосуддя, за зразком Москви, вдається до надуманих, а відтак політично вмотивованих рішень. Ми розцінюємо згаданий суд і його ганебне рішення як очевидне політичне судилище на догоду міжнародній антиукраїнській кампанії, яку веде Москва.

Принагідно нагадаємо: навіть Папа Франциск заявив про те, що на Донбасі триває «гібридна війна, позначена печаттю пропагандистської брехні і маніпуляцій». Україна, Італія, інші держави світу мають не піддаватися на ці маніпуляції російської сторони і стояти на стороні Правди.

Рішення Павійського суду є не тільки політично мотивованим, а й необ’єктивним, упередженим. Воно є відвертим вандалізмом проти правди і совісті! Сам хід судового процесу супроводжувався постійними скандалами, пов’язаними із доведенням вини Віталія Марківа. Офіційним Києвом пропонувалось усіляке сприяння у об’єктивному розслідуванні епізодів звинувачення. До цього ж закликала й італійська сторона захисту Віталія Марківа.

Від самого початку справа мала міжнародний резонансний характер. Уся світова українська спільнота ставилась до даного питання з увагою, тривогою і сподіванням на дотримання італійським судочинством Духу і Букви Закону.Італійська Феміда не витримала випробування на неупередженість!

Рішення італійського суду пройняло українську громадськість болем, обуренням і розчаруванням. Італійська сторона має бути свідома, що це не залишиться без наслідків для українсько-італійських відносин.«Справа Марківа» знайде своє продовження у міжнародній політиці, поруч зі справою Олега Сенцова та інших політичних бранців Росії, і поставить Рим в один ряд з Москвою.

Ми вимагаємо об’єктивного розгляду судової апеляції, і, враховуючи слабкість доказової бази звинувачення – застосування принципу презумпції невинуватості і трактування сумнівів на користь обвинуваченого, а також врахування відсутності скільки-небудь переконливих доказів причетності Віталія Марківа до загибелі італійського журналіста Андреа Роккеллі (який до того ж перебував у зоні бойових дій без відповідної акредитації). Рішення суду Павії проігнорувало зазначені обставини і тому не відповідає нормам міжнародного гуманітарного права. Дискредитована судова система Італії має відновити довіру до себе з боку міжнародної спільноти.

Разом з тим, закликаємо громадян України та українську діаспору в Італії та в інших країнах світу до протестних пікетів перед італійськими посольствами та представництвами в країнах світу, а також відповідних звернень до апеляційного суду в Італії.

Також, ми закликаємо органи Ради Європи та інституції Європейського Союзу звернути увагу італійської сторони на необхідність забезпечення об’єктивного розгляду судової апеляції у справі Віталія Марківа.

Віталій Марків діяв в рамках як українського, так й італійського та міжнародного права, захищав інтереси демократії, спирався на принципи суверенітету та територіальної цілісності України та міжнародного права. Його засудження суперечить цим принципам. Його засудження суперечить суверенному праву України захищатися від держави-агресора! Віталій Марків є символом вірності громадянському обов’язку та воїнській доблесті: зрештою, він служив не лише обороні України, але й обороні вільної Європи, – був і є воїном, – а не злочинцем, як це безпідставно виголосив італійський суд Павії.

Для української громадської спільноти історія з осудженням Віталія Марківа є маркером і своєрідним повторенням історії німецького пастора Мартіна Німеллера. Ми свідомі, що якщо змовчимо сьогодні, то завтра прийдуть вже за нами. Післязавтра – за Європою… Майбутнє Європи не у лукавстві суддівських рішень, а у відданості вибореному Праві на Правду!

Рада зовнішньої політики «Українська призма»

ГНДО «Група стратегічних та безпекових студій»

Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»

Михайло Самусь, Заступник директора, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

Дмитро Снегирьов, Співголова ГІ «Права справа»

Наталія Беліцер, Експерт, Інститут демократії імені Пилипа Орлика

Ігор Семиволос, Виконавчий директор, Центр близькосхідних досліджень

Дмитро Левусь, Директор, Центр суспільних досліджень «Український меридіан»

Ірина Сушко, Виконавчий директор, «Європа без бар’єрів»

Ганна Гопко, Голова комітету у закордонних справах, Верховна Рада України

Артем Филипенко, Голова ГО «Чорноморський центр досліджень безпекового середовища»

Антон Міхненко, Головний редактор, Журнал Defense Express

Ольга Львова, Керівник, Ініціатива think twice UA

«Європейська правда»

Український кризовий медіа-центр

Солов’ян Володимир,Центр досліджень армії конверсії та роззброєння

Володимир Дубовик, Директор, Центр міжнародних досліджень, ОНУ імені І. Мечникова

Євген Магда, Інститут світової політики

Михайло Білецький, Національна суспільна телерадіокомпанія

Віктор Карвацький, CEO Аналітичного центру «Ad Astra»

Жанна Попович, журналіст

Halyna Kravcheno, Office Administrator

Oleksandr Kravchenko, Investigator

Євген Полигач, Науковець, ЕТН Цюріх

Юрій Скоренький, науковець і викладач

Олег Урбанович, Власник малого підприємства

Тарас Богуцький, IT-працівник в банку

Наталя Бутинець, Лікар

Olena Snigyr, Center for Internetional Studies, Diplomatic Academy of Ukraine at the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine

Смугляков Сергей, Частный предприниматель

Vitalii Martyniuk, Centre for Global Studies “Strategy XXI”

Володимир Грабовський, викладач університету

Дмитро Григор’ев

Олег Височан, ГО Учасників бойових дій “Об’єднані війною”

Катерина Листван, біолог

Володимир Михальнюк, пенсіонер

Галина Койнаш, Харківська правозахисна група

ГО “Сприяння міжкультурному співробітництву”

Сергій Добровольський, Планування

Дзундза Ростислав, Бюро соціальних та політичних розробок

Баб‘як Петро Іванович, Українське товариство Промінь.Тарту,Eстонія

Юрій Луканов, журналіст

Nazar Gnatyshyn

Жанна Боднарук, Народна артистка України, співачка

Сапацінський Юрій, Підприємець

Галина Єреміца, Журналістка

Олексій Їжак, НІСД

Viktor Pushkar, Social Scientist

Богдан Червак, ОУН

Власюк Олена, Домогосподарка

Максим Майоров, Центр дослідження безпекового середовища “Прометей”

Макуріна Тетяна, реклама

Діана Макарова, Волонтерський БФ “Ф.О.Н.Д. Діани Макарової”

Коваленко Людмила, Волонтер

Сергій Бублик, Науковець

Кирило Булкін, ГО “Мамай”

Тетяна Котлінська

Ганзенко Oлексій, Письменник

Ніна Шутова, менеджер

Максим Плевако, програміст

Олесь Шевченко, Ветеранське об’єднання Українська Гельсінська Спілка

Галина Яворська, доктор філологічних наук, професор

Ігор Тодоров, професор-міжнародник

Ольга Клименко, Канадський Інститут Українських Студій

Ольга Келембет

Ксенія Бондаренко, Педагог

Любомира Качмарська, Тернопільське екологічне об’єднання “Наше місто”

Петр Доможиров, Пенсионер

Гук Віра, Бухгалтер

Павло Вольвач, Український ПЕН-центр; літератор

Оксана Колісник, ГО “Інститут демократії імені Пилипа Орлика”

Нина Писаренко, Пенсионерка

Ігор Козій, Військовий експерт ІЕАС

Ільтьо Євгенія Йосипівна, Пенсіонерка

Вікторія Орлик, науковий співробітник

Дмитро Потєхін, FakesKiller.com

ANAGNOSTOPOYLOS EVAGGELOS-PAVLOS

Єрмакова Софія, Домогосподарка

Віктор Жердицький, Суспільна Система

Olena Golovata, Data Engineer

Оксана Мудренко, волонтер

Сергій Пасічник, ГО “Академія стратегічних досліджень”

Черняков Сергій Васильович, Чернігівська обласна ОУН

Галина Бондарєва

Іван Марчук, ГО “Товариство дружби Тернопіль Тирасполь”

Ольга Мазаєва, юрист

Євгеній Фурманов, Приватний підприємець

Анатолій Курок, бізнесмен

Olga Damaskina, архітектор

Дмитро Полюхович, Журналіст, волонтер

Ірен Роздобудько, письменник

Юрій Камаєв, літератор

Михайло Пивоварчук, Будівництво

Тарас Купрієнко, ФОП

Надія Новосьолова, Викладач

Ольга Біленька, Пенсіонер

Юрій Чернецький, доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри

Ольга Лаппо, Народний Фронт

Дмитро Гаврилов, Підприємець

Катерина Лобанова

Zharkiy Pavlo

Юрій Макаров, журналіст

Новохацький Василь Іванович, правоохоронець, полковник, ветеран

Тихий Сергій, журналіст

Ратушний Михайло, Українська Всесвітня Координаційна Рада

Мирослава Барчук, Журналістка телеведуча

Олександр Герасименко, пенсіонер

Людмила Чеховська, Січовий колегіум

Тетяна Лазда, Товариство підтримки України, Латвія

Анна Волченока, Товариство пiдтримки Украiiни

Олександр Ільченко, Інженер

Євгенія Баранова, Украінсько-італійська культурно-просвітницька асоціація “Надія”, місто Брешія, Італія

Спектор Євген, програміст

Siŕeś Boĺaeń, Erźań Mastor, Ińazor

Віра Білик, волонтер

Ладіслав Попович, Фрілансер

Людмила Млош, Центральна Спілка Українців в Німеччині  (ЦСУН)

Dr. Evhen Tsybulenko, Professor of International Law

Іван Андрусяк, письменник, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу

Anatolijs Povidiss, privata persona

Вячеслав Білоус, Почесний голова  Спілки Офіцерів України

Олексій Бабенко, інженер “Nowy styl”

Павло Лакійчук, Центр глобалістики “Стратегія ХХІ”

Інна Долженкова, журналіст

Ігор Котелянець, Об’єднання родичів політв’язнів Кремля

Boris Treiger, Аудитор

Королевич Віталій

Петрова Людмила, Вчитель

Галина Галанжина, розробник ПЗ

Валентина Охлопкова, Головна правління ГО ‘ КОРПУС СПРАВЕДЛИВОСТІ’

Катерина Яресько, громадянський журналіст, блогер

Віталій Требенко, Біоенергетика

Мар’янчук Оксана, бухгалтер

Максим Потапчук, Голова ГО “Культурно-освітня фундація Лібері Лібераті”

Юрій Степаненко, науковець, НАН України

Володимир Шелухін, Соціальний дослідник, есеїст

Наталія Алєксєєва, юрист

Підтримати Звернення можна тут

Вважаємо, що увага світової спільноти до подій останній днів у Тбілісі має бути невідкладною.

Ми всі стали свідками ще одного прояву великодержавного шовінізму у виконанні російських представників під час проведення Міжпарламентської асамблеї православ’я, який спричинив акції протесту у столиці Грузії.

Представники російської влади діють і говорять так, ніби і не було жодної війни 2008 року, численних жертв, ніби 20% території Грузії досі не окуповані Росією та її маріонетками.

Не лише Грузія, але і весь світ отримали ще одне підтверждення, що Росія робить ставку на агресивне прагнення впливати на внутрішню політику держав пострадянського простору, використовуючи першу-ліпшу нагоду для цього. Скандальна поведінка російської делегації у Тбілісі лише підтверджує прагнення Кремля до дестабілізації ситуації на Південному Кавказі.

Ми наголошуємо на необхідності консолідації зусиль всіх держав, які стали жертвами російської агресії у різних проявах, підтримуємо формування узгодженої політичної та експертної позиції, наголошуємо на усвідомленні очевидного факту: Росія не зупиниться у своєму прагненні відновити власний вплив у Європі. Цим намірам потрібна жорстка та аргументована відсіч

Інститут світової політики провів прес-конференцію на тему «Світова політика в червні 2019 року». В рамках прес-конференції була представлена презентація на відповідну тему

Прес-конференцію почав директор Інституту світової політики Євген Магда, який розповів про перший закордонний візит президента Володимира Зеленського до Брюсселю. На думку Євгена Магди зміна керівництва ЄС на фоні виборів до Європейського парламенту ніяким чином негативно не позначиться на результатах візиту очільника України до Брюсселю, адже для європейської політики більш характерною є спадковість. Проте візит і переговори із лідерами ЄС, НАТО і Польщі, як наголосив директор ІСП, стануть більше оглядинами нового керівника України чим шансом на якісне покращення відносин. Такий розвиток подій важко уявити поки в Україні повністю не завершиться електоральний цикл 2019 року.

Далі Євген Магда перейшов до питання формування нового складу Європейської комісії і обрання її очільника. За його словами на сьогодні головними претендентами на посаду очільника Європейської комісії є 4 особи. Німецького політика Манфреда Вебера, який до цього очолював фракцію Європейської народної партії в Європейському парламенті, підтримує Ангела Меркель. Фаворитом Еманюеля Макрона на посаду керівника Єврокомісії є Мішель Барньє. Значні шанси має і Єврокомісар Маргрете Вестагер, оскільки в ЄС є запит на те, щоб Європейську комісію та Європейську Раду очолили жінки. Це, як нагадав директор ІСП, збільшує шанси на те, що колишній президент Литви Даля Грібаускайте може з’явитися серед керівництва ЄС.

Окрім того Євген Магда розповів про вибори президент Казахстану, які мають пройти 9 червня. Унікальністю цих виборів є те, що в них вперше не буде брати участі Нурсултан Назарбаєв. Всього в виборах будуть брати участь 7 претендентів. Фаворитом є Касим-Жомарт Токаєв, якого підтримала правляча партія Казахстану Нур Отан. Показовим є те, що всі кандидати є етнічними казахами, не зважаючи на те, що до 25% громадян Казахстану є етнічними росіянами. Також особливістю цих виборів глави найбільшої країни Центральної Азії стало те, що одного кандидата – Жуматая Алієва – не допустили до перегонів через те, що він не склав іспит із державної мови. Така ситуація із виборами гарно показує, що політика Нурсултана Назарбаєва на побудову окремої казахстанської ідентичності дає плоди, не зважаючи на те, що офіційний Нур-Султан продовжує і далі брати участь в російських інтеграційних об’єднаннях.

Далі в рамках прес-конференції слово взяв заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков, який розповів про мирний план радника президента США Джареда Кушнера по вирішенню конфлікту між Ізраїлем і Палестиною. На кінець червня 2019 року запланований саміт в Бахрейні, де будуть презентувати економічну частину плану по врегулюванню конфлікту. Проте представники Палестинської Автономії мають намір проігнорувати дану конференцію. Палестинці побоюються того, що їх спробують підкупити чи змусити відмовитися від ідеї вирішення конфлікту із Ізраїлем на основі існування двох держав. Ці побоювання Палестинської Автономії є небезпідставними  адже адміністрація Дональда Трампа проявила себе як найбільш проізраїльська за всю історію відносин США-Ізраїль. Та і сам Джаред Кушнер відмовляється чітко заявити, що він підтримує створення держави Палестина. Проте повну презентацію плану врегулювання конфлікту Ізраїль-Палестина можуть відтермінувати нові вибори до ізраїльського Кнесету. Це в свою чергу ставить під питання те чи буде взагалі презентований план по врегулюванню цього близькосхідного конфлікту до кінця цієї каденції Дональда Трампа.

Іншим важливим питання, на яке звернув увагу Микола Бєлєсков під час виступу, є триваюче торгівельне протистояння між США і КНР, яке може лише загостритися. Заступник директора ІСП нагадав про те, що в травні 2019 року сторони виходили на підписання угоди із торгівельних питань, яка б мала зняти всі протиріччя. Але цього не сталося через відмову КНР від раніше взятих на себе зобов’язань. Як наслідок, і Вашингтоні, і Пекін вирішили вдатися до нового збільшення мит на імпорт один одного. Окрім того і США, і КНР почали шукати додаткові важелі тиску один на одного. Вашингтон почав вводити обмеження щодо китайської телекомунікаційної компанії Huawei, а в Пекіні заговорили про можливість обмеження на експорт рідкоземельних металів. Микола Бєлєсков наголосив на тому, що навіть якщо США і КНР вдасться стримати ескалацію конфлікту протиріччя між ними буде вирішити важко, адже по суті зараз вирішується питання хто із цих двох країн буде державою номер №1 в XXI столітті.

Насамкінець Микола Бєлєсков зосередив свою увагу на президентській кампанії США 2020 року, яка по суті стартує в червні. Із одного боку Дональд Трамп 18 червня має заявити про намір вдруге балотуватися. Із іншого боку 26-27 червня пройде перший із трьох раундів дебатів серед 24 претендентів на номінування на посаду президента від Демократичної партії. На сьогодні Дональд Трамп має всі шанси знову стати офіційним кандидатом Республіканської партії. Проте головною його проблемою є те, що він є найбільш непопулярним серед діючих президентів, не зважаючи на гарну динаміку економіки США. Із іншого боку Демократична партія має знайти людину, яка мобілізує традиційний електорат партії і допоможе залучити незалежних виборців в 2020 році. В таких умовах нинішній фаворит серед демократів – Джозеф Байден – іще далеко не гарантовано може бути офіційно номінованим кандидатом наступного року.

Заступниця директора Інституту світової політики Наталія Іщенко розповіла про чергове загострення протистояння між Сербією і Косово, активну роль в якому грає РФ. Формально саме Приштина стала збурювачем нового витка протистояння, провівши арешт співробітника місії ООН російської національності, а також провівши поліцейські рейди в сербських анклавах Косово. У відповідь на це Сербія привела в бойову готовність війська. Проте це загострення було використано проросійськими сербськими політиками, які висунули перед офіційним сербським урядом низку вимог. В тому числі мова йде про відмову від Брюссельських угод 2013 року, які вимагають нормалізувати відносини із Косово. Замість цього опозиційні сербські політики вимагають визнати Косово окупованими територіями і винести це питання на розгляд Ради Безпеки ООН. Окрім того замість миротворців НАТО мають прийти миротворці ООН, в складі яких повинні бути і солдати РФ. Тим самим цей план, як наголосила Наталія Іщенко, гарно демонструє бажання РФ знову стати активним гравцем на Балканах.

Окрім того заступниця директора ІСП розповіла про четверний саміт «Ініціативи трьох морів», який має пройти в Любляні (Словенія) 5-6 червня 2019 року. До відповідної ініціативи входять 12 країн Центральної і Східної Європи, які входять до ЄС. На четвертому саміті сторони мають намір оцінити ефективність проектів, які були започатковані до цього під егідою «Ініціативи трьох морів». Мова йде перш за все про інфраструктурні і енергетичні проекти – магістраль Via Carpatia, газогон Baltic pipeline та LNG-термінал на острові Крк.

Не зважаючи на активність по лінії «Ініціативи трьох морів» Україна не змогла за ці роки напрацювати послідовну позицію із цього питання. Так Київ проігнорував запрошення на перший саміт цього об’єднання в 2016 році. Після цього Україну не запросили на саміт в Варшаві в 2017 році. В 2018 році українська делегація брала участь в бізнес-форумі, який відбувався паралельно до зустрічі лідерів держав «Ініціативи трьох морів». Новий президент України Володимир Зеленський начебто заявив про інтерес до цієї ініціативи під час переговорів із польською стороною в травні 2019 року. Проте залишається відкритим питання на скільки ефективно Україна буде працювати в рамках відповідної ініціативи за нового президента.

для ознайомлення натисніть на зображення

Заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков провів прес-конференцію на тему «Мей іде, Brexit залишається?»

Перш за все в рамках свого виступу Микола Бєлєсков пояснив чому прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей заявила про те, що піде у відставку 7 червня 2019 року. По суті такий крок є визнанням із боку Мей неможливості реалізувати завдання щодо виходу Великої Британії із ЄС, за що громадяни проголосували в червні 2016 року. Причиною провалу нинішнього очільника уряду Великої Британії є те, що в правлячій Консервативній партії є потужний розкол по питанням відносин із ЄС. Є прихильники радикального розриву із ЄС (hard Brexit) та більш м’якого розлучення (soft Brexit). Окрім того із червня 2017 року уряд Терези Мей покладається на Демократичну юніоністську партію (DUP) для утримання більшості в Палаті громад. Це значно зменшує можливості компромісу по питанням режиму кордону між Республікою Ірландією і британською Північною Ірландією.

Фактично ж після завершення розробки угоди про Великої Британії вихід із ЄС в листопаді 2018 року почалася агонія Кабінету міністрів Терези Мей. Британська прем’єрка тричі провалювала голосування в Палаті громад за угоду із ЄС. Не допомогли переговори із Лейбористською партією, які тривали протягом квітня-початку травня 2019 року. Погоджені компроміси розглядалися прихильниками радикального розриву із ЄС серед консерваторів як необґрунтовані поступки.

Проте поява нового лідера Консервативної партії, що має статися до кінця липня 2019 року, і, як наслідок, нового глави британського уряду ніяким чином не знімає проблему того як саме Велика Британія буде виходити із ЄС і чи буде виходити взагалі. Низка претендентів на посаду керівника Консервативної партії, включно із головним претендентом Борісом Джонсоном, вже заявила про те, що Велика Британія вийде із ЄС 31 жовтня 2019 року. При цьому вихід має відбутися незалежно від того чи буде ратифіковану угоду про вихід чи ні. Такі заяви про готовність вийти без угоди можуть бути частиною стратегію тиску на Брюссель із метою отримання більших поступок. Проте спроба кабінету міністрів Терези Мей застосувати подібні тактику не спрацювала.

Вихід Великої Британії із ЄС, за словами Миколи Бєлєскова, гіпотетично відкриває можливість для Лондону посилювати санкційний тиск на РФ. Проте офіційному Києву краще не мати завищених очікувань по даному питанню. Адже фінансовий сектор Великої Британії, який в тому числі функціонує завдяки грошам із РФ, є одним із головних секторів економіки країни. Лондон скоріше за все не готовий буде нанести іще один удар по ньому після виходу із ЄС.

Повністю прес-конференцію можна подивитися за посиланням

Після виборів до Європейського парламенту, після дочасних парламентських виборів в Україні осінь 2019 року може стати моментом істини для відносини України і ЄС, визначивши їх характер на кілька наступних років. Таку думку висловив виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда.

23-26 травня відбудуться вибори до Європейського парламенту. Це найбільші, можна сказати транскордонні, вибори у світі.

«Буде обрано не тільки новий склад Європарламенту, а й буде змінюватися його політика. Очевидно, що Україна, яка визначила стратегію у своїй зовнішній політиці приєднання до Європейського Союзу в якомога ближчій перспективі повинна розуміти, що ми ризикуємо стикнутися зі ставленням «Ворогам – закон, а друзям – все». Цей вислів приписують іспанському диктатору Франсіско Франко», – каже Магда.

На його думку, в середині Європарламенту  буде певна перевага євроскептиків над друзями України.

«Україні будуть активно нагадувати про наші помилки, про те, що Угода про Асоціацію з ЄС не передбачає безпосереднього членства в ЄС, про те, на яких умовах ратифікувалася ця угода – до цього всього нам треба бути готовим. Ми повинні розуміти, що нам необхідні зміни, маємо чітко визначити свої орієнтири. Для цього наші національні інтереси повинні бути сформульовані, визначені і підтверджуватися реальними справами. Тому після виборів до Європейського парламенту, після дочасних парламентських виборів в Україні саме осінь 2019 року може стати моментом істини для відносини України і ЄС, визначивши їх характер на кілька наступних років», – зауважив директор Інституту світової політики.

Інститут світової політики провів прес-конференцію на тему «Світова політика в травні 2019 року»

Традиційно прес-конференцію почав директор Інституту світової політики Євген Магда, який розповів про вибори президента Литви. Волевиявлення за його словами має пройти в два тури. Громадяни Литви будуть обирати серед 9 кандидатів. Лідерами серед них є 3 особи – Гітанас Науседа, Інгріда Шимоніте та Саулюс Скверняліс. До слова Саулюс Скверняліс, який зараз на третьому місці за підтримкою, виступає за пом’якшення лінії ЄС щодо РФ. Значна частина потенційних кандидатів зійшла на етапі збору підписів – не змогли зібрати необхідний мінімум в 20 тисяч підписів. За словами Євгена Магди інтригою на сьогодні є і те, ким далі буде працювати Даля Грібаускайте, яка із 2009 року була президентом Литви. Паралельно із виборами глави держави в Литві має пройти референдум про скорочення кількості  депутатів Сейму і референдум про подвійне громадянство. Цей досвід, на думку Євгена Магди, може бути корисним для України.

Також директор Інституту світової політики проаналізував вибори до Європейського парламенту, які пройдуть 23-26 травня 2019 року. Головною загрозою в цих виборах є те, що Європейська народна партія та Прогресивний альянс соціалістів та демократів можуть втратити більшість. В той же час збільшити своє представництво – до не менше 100 депутатів із 751 – зможе фракція, яка зараз іменується «Європа націй і свобод», яка скептично ставиться до проекту європейської інтеграції. Цікавою буде ситуація із тим, до кого приєднаються депутати угорської партії Фідес, членство якої в Європейській народній партії було призупинено в квітні 2019 року. Головним ризиком після формування нового складу Європейського парламенту буде процес формування Європейської комісії. Для України новий більш скептичний склад Європарламенту може означати перш за все нагадування того, що в рамках ратифікації угоди про асоціацію ЄС не дав гарантій щодо перспектив членства нашої країни в цьому об’єднанні. Євген Магда заявив, що Україна точно не зникне із радарів Європейського парламенту, але краще не мати ілюзій, що українське питання буде ключовим під час роботи нового скликання цього органу ЄС.

Далі слово взяла заступниця директора Інституту світової політики Наталія Іщенко. Вона нагадала про те, що наприкінці травня 2019 року комітет міністрів Ради Європи буде розглядати питання подальшого членства РФ в цій організації. Як відомо в 2017 року РФ припинила платити членські внести в Раду Європи після позбавлення права голосу в ПАРЄ внаслідок агресії проти України. Керівництво Ради Європи зберігає оптимізм, що можна і треба буде утримати РФ в рамках Ради Європи, шукаючи компроміси. В квітні 2019 року в ПАРЄ вже була зроблена спроба змінити регламент, щоб ускладнити процес схвалення і продовження санкцій. На сьогодні, не зважаючи на позитивні заяви керівництва Ради Європи, компромісне рішення щодо РФ знайти буде важко, як вважає Наталія Іщенко. Перед керівництвом Ради Європи стоїть дилема. Або щодо РФ будуть зняті найбільш серйозні обмеження такі як позбавлення права голосу і заборона участі в спостережних місіях. В іншому випадку РФ погрожує вийти із Європейської конвенції по правам людини чи із Ради Європи загалом. Україні необхідно уважно слідкувати за ситуацією оскільки стоїть питання можливого членства України в ПАРЄ, якщо РФ туди повернеться.

Також на думку Наталії Іщенко окрім виборів до Європейського парламенту, які пройдуть цього місяця гарним індикатором ситуації в ЄС є і питання розширення даного інтеграційного утворення. Формально всі країни Балкан, як попередньо анонсував Брюссель, будуть членами ЄС в майбутньому. В першу чергу це стосується Чорногорії і Сербії, в випадку яких іде мова про можливість приєднання вже в 2025 році. Проте Белград і на сьогодні далекий від вирішення протиріч із Приштиною, що є однією із умов Брюсселю. В Чорногорії ж спостерігаються проблеми із демократією, не зважаючи на те, що Подгоріца вже навіть формально виконала всі умови плану дій щодо приєднання в ЄС. В індексах демократії Чорногорія і далі знаходиться між Молдовою і Україною. Відповідні рішення щодо подальших напрямків євроінтеграції цих двох балканських країн мав б прийняти іще нинішній склад Єврокомісії. Проте малоймовірно, що це станеться. Це ж в свою чергу ставить під питання те чи встигнуть Албанія і Північна Македонія отримати цього року статус кандидатів в члени ЄС. На сьогодні Cкоп’є чекає рішення Брюсселю щодо початку переговорів про приєднання до ЄС і отримання відповідного статусу в червні-липні цього року. Із Албанією іще складніша ситуація, бо в ЄС є питання щодо демократії, корупції і організованої злочинності в цій балканській країні. Парламент Нідерландів же почав процедуру відміни безвізового режиму між ЄС та Албанією через проблеми із злочинністю албанського походження.

Заступниця директора Інституту світової політики також наголосила на тому, що в НАТО також спостерігається кризова ситуація через бажання Туреччини отримати російські системи ППО С-400. Туреччина апелює до того, що купівля систем ППО це суверенне право будь-якої країни. Проте такий крок Анкари може поставити під питання постачання країні американські винищувачі F-35. Україні треба уважно слідкувати за ситуацією із протиріччями всередині НАТО за участі американців і турків оскільки від цього напряму залежать питання Чорноморської безпеки.

Далі Євген Магда розповів про поточну ситуацію в Венесуелі. За його словами фактично на сьогодні можна констатувати те, що політика США щодо відсторонення Ніколаса Мадуро шляхом підтримки і визнання Хуана Гуайдо в якості т.в.о. президента провалилася. Не спрацювала в тому числі і спроба змінити владу 30 квітня 2019 року після попередніх перемовин венесуельської опозиції із військовими, розвідкою і судовою гілкою влади. Важливим є і те, що Вашингтон, ввівши наприкінці січня 2019 року санкції проти венесуельської нафтової компанії PDVSA, вичерпав практично невійськові інструменти впливу на ситуацію. Адміністрація Дональда Трампа таким чином опинилася в важкій ситуації – або вона визнає, що нинішній курс на зміну режиму Мадуро провалився і втрачає таким чином обличчя, або вдається до військової операції. Останній варіант несе значні ризики – може в тому числі дискредитувати опозицію в Венесуелі. Найкращим варіантом вирішення кризи в цій країні Латинської Америки залишається посередництво за участю інших країн регіону по типу як це мало місце в Нікарагуа в 1980-х роках.

Також директор Інституту світової політики висловив в рамках прес-конференції тезу, що слід уважно слідкувати і за ситуацією в рамках переговорів США із рухом Талібан щодо мирного договору для Афганістану. Американський спецпосланник Залмай Халілзад провів із талібами 6 раундів переговорів. Наприкінці січня 2019 року стало навіть відомо про попередні умови домовленості – американці із союзниками погоджуються залишити країну у обмін на гарантії Талібану, що Афганістан не буде використовуватися в якості майданчику для розвитку міжнародного тероризму. Проте і на сьогодні сторони далекі від остаточної угоди. Так американці вимагають 18 місяців для повного виведення міжнародних сил, а Талібан готовий погодитися лише на 6 місячний термін. Окрім того американці вимагають від талібів початку переговорів із Кабулом та початку перемир’я. В той же час даний терористичний рух почав традиційний весняний наступ в Афганістані, який в тому числі використовується для посилення їх переговорних позицій. Головна проблема для Вашингтону, що із виведенням своїх військ (14 тисяч осіб) вони втратять можливість впливати на ситуацію і контролювати виконання умов договору. Таліби ж зі свого боку спробують зіграти на бажанні Дональда Трампа перед виборами 2020 року завершити конфлікт, який триває із 2001 року і коштував США значних матеріальних і людських ресурсів.

для ознайомлення натисніть на зображення

23 квітня 2019 року Інститут світової політики провів прес-конференцію і експерту дискусію на тему «Зовнішня політика України – план п’ятирічки». В рамках даної прес-конференції була представлена презентація, в якій співробітники Інституту світової політики проаналізувати основні виклики для національної зовнішньої політики на ключових напрямках. Також учасники прес-конференції дали практичні рекомендації як має себе поводити нова президентська команда, враховуючи виклики і ризики на основних векторах зовнішньої політики України.

Традиційно прес-конференцію почав директор ІСП Євген Магда. Перш за все він проаналізував загальні виклики, які будуть стояти серед українською зовнішньою політикою. Євген Магда серед таких викликів відзначив високий рівень турбулентності в міжнародних відносинах, брак консолідованих національних інтересів, агресивні наміри РФ. Окрім того, на думку директора ІСП, негативно на зовнішній політиці України буде позначатися брак управлінського досвіду нового президента, незавершеність процесу формування команди. Врешті решт негативним чинником на наступні роки буде і зростаюча втома населення від російської агресії на Донбасі.

Також Євген Магда в своїй частині презентації зупинився на відносинах України із пострадянськими країнами. За його словами слід очікувати низки кроків із боку РФ у формі жестів доброї волі таких як готовність звільнити полонених моряків. Проте за такими кроками може стояти бажання Кремля нав’язати свій порядок денний новому українському керівництву. Україна, як наголосив директор Інституту, має позиціонувати себе як альтернативний центр сили на пострадянському просторі. Це в тому числі означає необхідність підтримувати нормальні відносини із сусідніми країнами і спробувати реанімувати ГУАМ.

Заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков в своїй частині презентації зосередився на майбутньому відносин України із США, НАТО і новими центрами сили в світі. Микола Бєлєсков вважає, що аналіз відносин на ключових напрямках варто проводити із точки зору виокремлення ключових завдань, ключових викликів і ризиків. У випадку взаємодії із США головним завданням для України є наповнення практичним змістом стратегічного партнерства. Головним викликом формування незалежного від конфлікту на Донбасі двостороннього порядку денного. Ключовим ризиком в українсько-американській взаємодії на наступні роки буде перенесення фокусу уваги на Індійсько-Тихоокеанський регіон і можливий початок відсторонення від справ, які пов’язані із Україною.

На думку заступника директора ІСП Україні в взаємодії із США в наступні роки треба буде вирішити низку завдань. Перш за все пройти американський виборчий цикл 2020 року, забезпечити продовження роботи Комісії стратегічного партнерства. Україні також важливо зберегти підтримку по лінії Пентагону на рівні 200-250 млн. доларів на рік, а також варто подувати про можливість залучення ВПК США до переозброєння ЗСУ в 2020-30 роках. В кінці кінців, як нагадав Микола Бєлєсков, без посилення економічного виміру двосторонніх відносин говорити про повноцінне стратегічне партнерство буде дуже важко. Мова йде про в тому числі збільшення американських інвестицій в 3-4 рази із нинішніх 488 млн. доларів на кінець 2018 року.

У випадку відносин України із НАТО в 2019-24 роках головним завданням буде гарантування незмінності курсу на Євроатлантичну інтеграцію, головним викликом буде пошук прийнятних для України і країн НАТО форм взаємодії. А ось головним ризиком, як наголосив заступник директора ІСП, є можливе припинення політики відкритих дверей в Альянсі. На практиці нашій державі варто і далі продовжувати тренувати наші бригади по стандартам НАТО і реалізувати за наступні два роки повністю потенціал нового закону про національну безпеку. У випадку Плану дій щодо членства Україні варто вести потужну підготовчу роботу серед членів НАТО щодо такого кроку. Також Києву варто серйозно пропрацювати питання приєднання до Партнерства розширених можливостей із підготовкою детального переліку напрямків роботи, які були б цікаві для України і держав-членів Альянсу. Україні варто почали діалог із державами-членами НАТО щодо застосування 5 статті Вашингтонського договору виключно до територій, які на сьогодні під контролем офіційного Києва. Нова влада також могла б подумати над початком продуманої інформаційної кампанії серед населення щодо НАТО для боротьби із міфами і для попередження збільшення популярності позаблоковості.

Заступниця директора ІСП Наталія Іщенко зосередилася на європейському векторі української зовнішньої політики. На її думку нову владу може чекати чергова хвиля спекуляцій на фоні приєднання Македонії до НАТО і можливості розширення ЄС за рахунок Чорногорії і Сербії в середині наступного десятиліття. Цим інсинуаціям офіційний Київ має протидіяти тезами про необхідність виконувати своє домашнє завдання по ЄС і НАТО. Реалістичними цілями мають стати отримання статусу кандидата в члени ЄС і ПДЧ НАТО. При цьому Наталія Іщенко нагадала про те, що на сьогодні в України є проблеми із виконанням Угоди про асоціацію, яка при цьому не гарантує перспективи членства. Найбільші проблеми в України сьогодні в виконанні частин, які стосуються освіти і навчання молоді (13%) та інфраструктури (15%). Також частиною домашнього завдання України є розвиток демократії, дотримання прав людини і боротьби із корупцією. Таким чином, як заявила, заступниця директора ІСП Україна має вийти із кола так званих гібридних або часткових демократій. Врешті решт перспективи членства України в ЄС і НАТО не можливі без покращення відносин із Польщею і Угорщиною.

На сам кінець Наталія Іщенко виокремила такі виклики для зовнішньої політики України на європейському напрямку на наступні роки. Перш за все це збереження міжнародної коаліції на підтримку України в умовах російської агресії включно із забезпеченням роботи існуючих переговорних майданчиків і взаємодії із ОБСЄ. Другим викликом є посилення антиєесівських настроїв, які можуть продемонструвати вибори до парламенту ЄС в травні 2019 року. Також викликом для України буде вихід Великої Британії із ЄС через проукраїнські позиції цієї країни в рамках конфлікту із РФ. Хоча після виходу, як нагадала Наталія Іщенко, Лондон зможе проводити власну санкційну політику щодо Москви. Окремо заступниця директора ІСП нагадала про загрози із боку Північного потоку 2 і Турецького потоку, які можуть позбавити ГТС України транзитного потенціалу. На сам кінець Наталія Іщенко висловила переконання, що офіційному Києву треба почати проводити систематичну політику щодо трудових мігрантів в Європі для збереження в тому числі їх національної ідентичності.

для ознайомлення натисніть на зображення

15 квітня 2019 року Інститут світової політики провів прес-конференцію на тему «Україна в умовах краху договору РСМД – оптимальна стратегія відповіді». В рамках прес-конференції була представлена презентація на відповідну тему.

Заступник директора Інституту світової політики Микола Бєлєсков почав із того, що крах угоди про ліквідацію ракет середньої і малої дальності 1987 року лише посилить воєнну загрозу із боку РФ для України. Так він нагадав, що за даними РНБОУ на сьогодні Україні загрожує до 364 російських ракет – як систем Калибр так і Искандер-И. При цьому в умовах відсутності угоди РСМД РФ зможе збільшити кількість саме наземних комплексів середньої дальності як найбільш дешевших, які зможуть наносити удари в будь-яку точку України.

Проте за словами Миколи Бєлєскова не треба переоцінювати російську ракетну загрозу. Удари США і їх союзників по Сирії в 2017 і 2018 роках гарно доводять, що одні крилаті ракети не дають можливість міняти ситуацію на свою користь – 164 ракетами було знищено лише 4 об’єкти. При цьому сам режим Башара Асада і далі продовжує функціонувати.

В умовах краху угоди РСМД в Україні розглядають два варіанти реакції – симетричну і асиметричну стратегії. Симетрична стратегія передбачає створення Україною власного арсеналу ракет середньої дальності для можливості нанесення ударів по Москві і таким чином створення ефекту стримування. Однак, на думку Миколи Бєлєскова така стратегія може виявитися як нереалістичною із фінансової точки зору так і мало ефективною. Так країни, які мають на озброєнні ракети середньої дальності різних типів базування витрачають на оборону не менше 10 млрд. доларів на рік. Виняток Пакистан, який витрачає лише 9 млрд. доларів на оборону в рік. Україна, вийшовши на рекордні витрати на оборону в 2019 році, все одно фінансує ЗСУ лише на 3,5 млрд. доларів на рік. Окрім того самі лише ракети середньої дальності без ядерних бойових частин не зможуть тримати в страху такі міста як Москва, тим самим створюючи відповідний ефект стримування.

В таких умовах Україні краще зосередитися на реалізації асиметричної стратегії відповіді в умовах порушення РФ угоди РСМД, як заявив заступник директора Інституту світової політики. Фактично ж дана стратегія на сьогодні значною мірою реалізується. Так роботи по ракетним комплексам Вільха і Вільха-М дадуть можливість вирішувати оперативні завдання в випадку великого конфлікту із РФ. Критично важливими є вихід на дальність в 200 км для комплексу Вільха-М, про що під час останніх випробувань системи заявив секретар РНБОУ. Наявність відповідної системи із такою дальністю компенсує те, що в України немає повноцінного оперативно-тактичного ракетного комплексу.

Окрім того, як наголосив Микола Бєлєсков, Україні окрім розвитку ударних спроможностей варто не забувати про необхідність протидіяти відповідним ударним спроможностям РФ, основу яких становлять поєднання реактивної артилерії та розвідувальних БПЛА. В цьому контексті важливими є не лише закупівлі власних розвідувальних БПЛА, і систем РЕБ для боротьби із ворожими безпілотниками. Важливими є і завершення державних випробувань по контрбатарейній РЛС Зоопарк-3, яка дасть можливість виявляти місця пусків реактивної і ствольної артилерії противника. Паралельно із цим важливою є державна програма 2017-21 років щодо створення боєприпасів і продукції спеціальної хімії. Адже саме в рамках реалізації цієї програми створюються як боєзаряди для модернізованих реактивних систем залпового вогню так і для артилерії калібром 152-мм.

для ознайомлення натисніть на зображення