Новини

Стенограма подіумної дискусії в Інституті світової політики з Президентом Литви (1998-2003; 2004-2009) Валдасом Адамкусом.Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики:\
Доброго дня, шановні колеги. Мені дуже приємно, що ви знайшли час приєднатися до нас сьогодні, оскільки в гостях у Інституті світової політики дуже почесний гість, на приїзд якого ми давно чекали з великим нетерпінням. Це двічі президент Литви (у 1998-2003 та 2004-2009 роках) і один з найбільш активних друзів України Валдас Адамкус. Саме він доклав чимало зусиль, щоб Україна за демократичними стандартами наблизилася до його рідної Литви, і нам дуже приємно, що в його напруженому графіку знайшовся час для приїзду до Києва. Я хотіла б нагадати, що наші подіумні дискусії проходять за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні, за що ми хочемо висловити велику подяку.
Тема нашої сьогоднішньої дискусії – це «Демократичні перетворення в регіоні: оцінка друга». Ми хотіли б почути спершу міркування пана президента щодо означеного питання, а потому будемо раді вислухати ваші питання, думки, коментарі. Перед тим як надати слово нашому гостю, я хотіла б звернути увагу, що сьогодні на нашій дискусії присутні водночас два посли Литви в Україні: це колишній посол пан Альгірдас Кумжа, якого ми дуже раді вітати знову в Києві, та нинішній посол пан Пятрас Вайтекунас, колишній міністр закордонних справ Литви. До нас також завітав посол Канади Даніель Карон. Із Вільнюса разом із паном президентом до України прилетів відомий професор Раймондас Лопата, який є автором чудової книжки «Анатомія заручника». Вона видана українською мовою: думаю, багато хто з вас вже з нею знайомий, а хто не знайомий – я дуже рекомендую ознайомитися. Пане президенте, вам слово.

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Доброго дня! Я дуже вдячний вам за запрошення. Мені дуже приємно бути тут, і я хотів би привітатися з вами від імені всього литовського народу, оскільки українці посідають особливе місце в серцях литовців. І кого в Литві не запитай – українців завжди поважають, люблять та завжди раді бачити. Я не перший раз в Україні. Кілька років тому мені випала нагода побувати в Києві у розпал Помаранчевої революції, яка була величезним кроком назустріч демократії. Я ніколи не забуду те, що я бачив у ті дні. Коли я почув, що темою нашої дискусії будуть демократичні стандарти, мені здалося, що я не зможу об’єктивно оцінити ті процеси і тенденції, що наразі мають місце в Україні. Тоді я зрозумів, що треба повернутися трошки назад, до подій Помаранчевої революції, коли мені довелося спілкуватися з людьми, які мали один погляд на те, як мають відбуватися демократичні перетворення, та з їхніми опонентами, які мали зовсім інші ідеї. Таке спілкування та діалог з існуючим на той час режимом став першим демократичним досвідом, оскільки з’явилася певна демократичні ініціатива. Саме тоді я побачив в Україні перші ознаки демократії. Я часто кажу, що не можна навчитися демократії з книжок чи з підручників. Я думаю це зрозуміло всім. Ви маєте зростати разом з демократією, і це не той шлях, який можна пройти за два роки. Не так багато можна назвати прикладів, коли країни так швидко переходили до демократичних стандартів. Україна лише кілька років тому пережила кольорову революцію. Незалежно від того, як розцінювати ті події, я вважаю, що їх можна назвати революцією. І ця революція триває й досі: вона не завершилася, а перейшла в інший вимір.

Одним з головних прагнень у той час було впровадження демократичних стандартів, ідей, принципів у державних структурах і в країні загалом. Це вдалося? Якоюсь мірою так, але це постійний процес. Власне, таке моє бачення, як людини ззовні. У мене не склалося враження, що нинішня ситуація в Україні є незмінною, вкарбованою в граніт. Україна досягла певних успіхів у впровадженні демократичних ідей, але зупинитися зараз – означає втратити всі здобутки тих років. Добре це чи погано, не мені судити. Але я все-таки зупинюся на одному міркуванні.

Спостерігаючи за діями нинішнього уряду, я бачу, що він має особливий підхід, чим відрізняється від своїх попередників. Після подій Помаранчевої революції мені часто доводилося спілкуватися з новим українським керівництвом на міжнародному рівні, не внутрішньому. І попередні лідери сповідували ту філософію, яка мені дуже імпонувала. Литва скористалася нагодою після 50 років окупації, прийняла демократичні принципи дуже швидко. Хочу звернути вашу увагу на те, що ключовим словом в цьому контексті є слово принцип, а саме: яким шляхом має рухатися країна. Зразком для мене були демократичні стандарти країн Заходу, оскільки саме в них я вірю усім своїм серцем. І литовський народ сьогодні відстоює саме такі принципи. Мені пощастило працювати з попереднім урядом України, і я відчував, що люди, які тоді перебували при владі, мали непохитне бажання рухатися в тому ж напрямку і досягти тієї ж мети. Ми разом важко працювали над цим, і я можу пишатися тим, що виступав як один з найпалкіших адвокатів вашої країни в питаннях партнерства з Європейським Союзом, європейської інтеграції та членства в НАТО.

Водночас я чудово розумів одну просту річ – стати членом ЄС чи НАТО неможливо, лише декларуючи своє бажання. Я пригадую шлях Литви до цих організацій. Наведу приклад нашої євроатлантичної інтеграції. Відразу після відколу від СРСР, у 1990 році, ми заснували Балтійський інформаційний центр НАТО, оскільки у нас не було свого представництва в Брюсселі. Через цей центр ми негайно подали заявку на членство в Альянсі. І нам знадобилося цілих десять років, щоб довести державам-союзникам, що ми дійсно готові приєднатися до них. Що стосується Європейського Союзу, то я дуже добре пам’ятаю, як під час мого перебування на посаді президента, ми, здавалося б, дуже близько підійшли до членства в ЄС, але ті чи інші країни вказували нам на певні критерії і говорили: «Ні, ви ще не виконали те і те». Тому технічно цей процес займає дуже багато часу, і ні для кого не буде винятків. Це стосується й України.

Мені дуже до вподоби, що нинішня влада, президент та уряд, висловлюють бажання досягти членства України в ЄС, але водночас я хотів би застерегти, що інтегруватися до європейських структур неможливо за одну ніч. Вам доведеться багато над чим ретельно працювати після початку переговорів щодо членства. Як тільки ви отримаєте запрошення від Європейського Союзу, можете очкувати на прискіпливий моніторинг та перевірки у всіх сферах на відповідність необхідним критеріям. Так, це дуже нелегко, але ви не повинні розчаровуватися. Литва наполегливо крокувала цим нелегким шляхом і досягла успіху.

Зараз, коли ситуація в ЄС більш-менш стабілізувалася, я хотів би сказати кілька слів з приводу спекуляцій, що ця організація є нетривкою. Два роки тому я поставив свій підпис під Лісабонським договором. Минуло лише двадцять чотири місяці з того моменту, а великі країни ЄС вже порушують питання внесення змін до цього договору. І це викликає певні сумніви у деяких людей: чи справді варто вступати до такої організації? З литовського досвіду можу вас переконати – так, варто. Відтоді, як Литва стала повноправним членом Європейського Союзу, ми спостерігаємо багато позитивних змін, особливо в економічному розвитку. Без європейської підтримки наша економіка була б іншою. Звичайно, виникає питання, чи зможемо ми в свою чергу виділяти певні кошти з державної скарбниці у спеціальні фонди ЄС, але це вже інша тема, і я хочу повернутися до нашої дискусії.

Я хотів би підсумувати, що, по-перше, завдяки членству в ЄС ми прогресуємо. Але є ще одна річ: ми прагнемо розвивати інтеграційні процеси і досягти європейської єдності, якої, запевняю вас з власного досвіду, допоки не існує. Але ми оптимісти, і віримо, що цей день настане. На жаль, існують докази того, що великі держави-члени ЄС досі користуються перевагами свого статусу, тому це ще більше спонукає невеликих країн-членів ЄС до напрацювання єдиної позиції, щоб мати змогу говорити одним голосом і бути почутими. Тому будь-яке питання має вирішуватися в інтересах кожної держави-члена Європейського Союзу, незалежно від її розміру чи значущості.

І насамкінець, я хотів би наголосити, що з нетерпінням чекаю вступу України в ЄС. Україна потрібна Європі так само, як Європа потрібна Україні. Я дуже вдячний за вашу увагу і готовий відповісти на всі запитання.

Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики:

Дуже дякую, пане президенте, за те, що ви задали такий оптимістичний тон нашої дискусії, але, якщо дозволите, я поставлю запитання, що стосується нинішньої ситуації. Існує така теорія, що в Європі виникають час від часу історичні вікна. І Литві, як і багатьом іншим країнам Центрально-Східної Європи, вдалося скористатися моментом, коли таке вікно було відчинене. Коли, на вашу думку, відкриється наступне історичне вікно для України?

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Для початку Україні слід виконати усі необхідні критерії, це є першочерговим завданням. Я також пропоную спробувати знайти хороших адвокатів України в ЄС, оскільки вам вкрай необхідно мати гарних друзів в Європі, які б просували питання України, не давали європейським чиновникам відкласти його у довгий ящик. Литва завжди виступала на підтримку членства України в ЄС і не збирається відмовлятися від такої політики й надалі. Я певний, що ми можемо назвати ще кілька таких держав, які постійно порушують цю проблему.

Проте я хотів би зупинитися на наступному. Український уряд має подати чіткий сигнал, принаймні заявити відкрито та однозначно: так, Україна прагне стати членом Європейського Союзу. Має бути певна ініціатива з української сторони, постійне нагадування Європі: ми хочемо приєднатися до вас і ми готові виконати усі необхідні критерії членства. Якщо вам дійсно вдасться досягти стандартів ЄС у різних сферах суспільного життя – в економіці, освіті, судочинстві – ви можете сподіватися на достатню підтримку вашого вступу з боку ЄС. Ми спостерігаємо приклади держав, які були набагато меншою мірою підготовлені до членства в ЄС, але вони виявили наполегливість в європейській інтеграції і наразі навіть отримали запрошення до членства. Україна не повинна сидіти, склавши руки.

Віктор Шлінчак, голова наглядової ради Інституту світової політики:

Пане президенте, в мене є два коротких запитання. По-перше, як ви вважаєте, чи закінчилася ера кольорових революцій на східноєвропейському, пострадянському просторі? І друге запитання – чи не здається вам, що Україна має дуже мало шансів на будь-яку європейську перспективу з огляду на те, що всі міжособистісні стосунки, які були налагоджені за президентства Віктора Ющенка, порушені. Нинішня влада, здається, зосереджує увагу лише на відносинах із однією країною – Росією. Дякую.

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Дуже-дуже чутлива тема. Давайте я спробую непрямо відповісти на ваше запитання. Європейський Союз досі має ряд неврегульованих проблем у своїх відносинах з Росією. Я не беру це твердження зі стелі, повірте. Я неодноразово брав участь у зустрічах та дискусіях, в тому числі й за зачиненими дверима, щодо того, як будувати відносини ЄС з Російською Федерацією. Чи запрошувати її вступити до Європейського Союзу? Якщо так, то в якій ролі? Що їй можна запропонувати? І я можу вас запевнити: одностайного бачення відносин з Росією в рамках ЄС не існує. І якщо хтось говорить про «сіру зону» на східних кордонах ЄС, це насамперед наслідок відсутності узгодженої європейської позиції. Існує певне, говорячи найбільш поміркованою і дипломатичною мовою, обережне ставлення до Росії. Із огляду на це є деякі країни, які дещо упереджено та з недовірою дивляться на Україну. Така упередженість викликана невпевненістю в тому, куди зрештою насправді рухається ваша держава, спонукає їх утриматися від політики відкритих дверей та заяв на кшталт: «Ми віримо, що Україна рухається до Європи, ми довіряємо Україні, ми готові надати їй членство в ЄС». Можливо, це моє особисте відчуття, я не буду навіть намагатися надати вам якісь аргументи на підтвердження моїх міркувань. Але це може бути дійсно тим чинником, що впливає на упередженість Європи щодо України.

Я це відчув на власному досвіді. Коли я у колі європейських друзів, лідерів інших держав розказував про Україну, вони завжди зупиняли мене словами: «Ти занадто оптимістично налаштований щодо України, там все насправді не зовсім так, як тобі здається». Я не знаю, яким чином, але вам необхідно спробувати подолати цю упередженість у свідомості багатьох європейських країн, які готові підтримати вас, поважають вас і захоплюються вами. Однак побоювання щодо того, яким чином проукраїнська політика позначиться на відносинах з Росією, існують. Мені прикро це визнавати, але це правда – подобається вам це чи ні.

Богдан Соколовський, екс-уповноважений Президента України з міжнародних питань та енергетичної безпеки:

Пане президенте, насамперед дозвольте висловити вам щиру подяку та повагу за все, що ви зробили для України. Як ми знаємо, демократія розвивається хвилями, по синусоїді. Україна наразі перебуває у нижній точці, принаймні, так видається на перший погляд. Я хотів би почути ваш прогноз, оскільки ви, без сумніву, є одним з найкращих експертів у питаннях таких держав як Україна, Білорусь. Я неспроста називаю саме ці держави, оскільки так склалося, що останнім часом вони перебувають перед вибором: рухатися до Європи чи в бік Росії. Україна зробила відчутний крок назад. А наша сусідня держава – Білорусь – навпаки, зробила крок вперед. І мені чомусь здається, що президент Лукашенко, як би неоднозначно він не сприймався у Європейському Союзі, у черговий раз вигравши наступні президентські вибори, які відбудуться в грудні, для Кремля стане неприємною несподіванкою. Порівняно з ним Ющенко в очах Кремля може навіть стати більш проросійським. Тому мені цікаво, яким ви бачите в подальшому розвиток Білорусі та України? Чи може Європейський Союз висловити більшу підтримку Білорусі, навіть не зважаючи на утиски демократії, адже ми знаємо не поодинокі випадки, коли ЄС діяв не зовсім правильно. Україна мала лише двох справжніх адвокатів в Європі, в особі вас та нині покійного Леха Качинського. Чи з’являться адвокати Білорусі і чи зможе Олександр Лукашенко скористатися з такої ситуації краще за своїх українських візаві?

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Ви торкнулися цікавої теми. Мені було дуже цікаво послухати вашу оцінку ситуації. Білорусь – це зовсім інша справа, і мені навіть складно розмірковувати над співвідношенням Білорусь – Росія, Білорусь – Україна та Білорусь – Європейський Союз. Беручи до уваги питання принциповості, дозвольте мені твердо заявити: для мене Білорусь в питаннях демократичних стандартів, поваги прав людини, жодним чином не наближається до України, Литви чи будь-якої іншої європейської держави. А членство в ЄС, окрім усіх інших критеріїв, вимагає дотримання демократичних принципів. Білорусь занадто далека від цього. Особисто я навіть не можу припустити, що Білорусь можна розглядати як претендента на членство в ЄС, на відміну від України. Так, ми бачимо деякі негаразди в Україні і можемо вказати на ті чи інші недоліки і в політиці, і в економіці, але ніхто не має сумніву щодо того, що Україна є орієнтована на демократію і прагне ґрунтувати свою політику на демократичних принципах. Звісно, є деякі суперечності, але я не буду вдаватися до питань внутрішньої політики. Але що стосується демократії як такої в Україні ви можете вільно проводити дискусії, і над вами ніхто не стоїть з гвинтівкою чи револьвером біля скроні. Ви не ризикуєте своїм життям, коли висловлюєте власну думку, яка може не збігатися з позицією влади. Це зовсім різні речі. І я впевнений, що в Україні немає політичних в’язнів, що ми спостерігаємо в Білорусі. І мені дуже прикро з того, оскільки ми є безпосередніми сусідами Білорусі, зі спільним кордоном. Повірте, Литва неймовірно зраділа б, якби білоруська влада змінилася і почала поважати права людини та інші демократичні принципи. Мені дуже шкода, але я не бачу можливості демократичних перетворень в Білорусі в найближчій перспективі. Лукашенко дуже непослідовний: одного дня він заявляє про розірвання відносин між Мінськом та Москвою, наступного дня вже перебуває з візитом у Кремлі. Як з цим можна миритися? Я ніколи не грав у такі політичні ігри. Ми не можемо закрити на це очі лише тому, що ми хочемо залучити Білорусь на сторону демократії. Мені здається, що якби провести соціологічне дослідження, більшість громадян Білорусі виступили б проти демократичних цінностей, в які ми, в свою чергу, віримо. Необхідно багато часу, щоб змінити це, виховати молоде покоління. Мені прикро, але саме так я думаю з цього приводу.

Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики:

Пане президенте, під час вашої відповіді я згадала таке припущення, що Литва завжди так тісно і відверто опікувалась і підтримувала Україну саме через те, що вона була дуже розчарована Білоруссю. Якщо раптом станеться так, що ви розчаруєтеся Україною, на кому тоді зосередиться політика Литви?

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Наша позиція незмінна. Україна і Грузія – це держави номер один та номер два.

Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики:

Але хто ж із них перший, а хто другий? Уточніть, будь ласка? Чи можна сказати, що Грузія – це результат розчарування Україною?

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Я вдамся до аналогії з різними танцювальними конкурсами, які наразі дуже популярні в Литві. Там часто зустрічається ситуація, коли два учасника посідають одночасно перше та друге місце, оскільки важко визначити, хто з них кращий. Я так само кажу вам – перше та друге місце, а ви віршуйте для себе самостійно, на якому місці ви себе відчуваєте. Якщо ви скажете, що на першому, я вас із задоволенням підтримаю.

Журналіст:

Пане президенте, останнім часом ми спостерігаємо, як Литва намагається вивести свій енергетичний сектор з-під впливу «Газпрому». Ви дуже ретельно готувалися до тендеру з продажу своєї національної нафтової компанії, але зрештою так сталося, що вона може знову потрапити під контроль «Газпрому». Чому так трапилося? Побутує думка, що коли Литва вийшла зі складу СРСР, вона замерзала, зазнавала утисків у постачанні енергоресурсів. Але я не пригадую таких жорстких енергетичних війн з Росією, як у випадку України. Що ви можете сказати з цього приводу? І останнє запитання – ви товаришували з президентом Росії Борисом Єльциним. Можете трошки про це розказати?

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Я, мабуть, розпочну з президента Єльцина. У певний історичний момент він став героєм, коли, забравшись на танк, виступив на захист незалежності та свободи. У випадку балтійських країн, він першим прилетів до Естонії, щоб підтримати її незалежність. З цієї точки зору ми його дуже поважаємо, оскільки у перші роки незалежності він дійсно дуже допомагав новоутвореним країнам, активно працював над створенням нової нормативно-договірної бази. Я дуже щасливий з того, що під час мого першого президентського терміну ми мали нагоду кілька разів зустрітися на міжнародних конференціях, самітах. Він всім серцем хотів провести реформи в Росії і намагався зробити все, що від нього залежало, однак не все склалося, як гадалося, але – це вже інше питання.

Що стосується енергетики, раніше ми дійсно були абсолютно залежні від «Газпрому». Ми здійснили кілька фінансових трансакцій і продали «Мажейкяу» американській компанії, яка свою чергу зайнялася її перепродажем. Залежність від «Газпрому» була розірвана і ми вже не боялися, що в один момент Росія закрутить вентиль і залишить нас без тепла і світла, як це вже траплялося. В той же час такі прецеденти стали для нас доброю наукою, ми дуже швидко зрозуміли, що не можна залежати від одного джерела постачання енергоресурсів, ставити під ризик своє економічне зростання і чекати, доки комусь в Кремлі заманеться з політичних причин зупинити поставки нафти чи газу. Через те ми почали наполегливо працювати над вирішенням цієї проблеми. На щастя, сьогодні ми маємо різні джерела поставок нафти: з країн Західної Європи, наприклад. Ми побудували власний термінал, який приймає такі поставки. Однак певне напруження залишилося, і «Газпром» й надалі зацікавлений у контролі над нашим енергетичним сектором і прагне викупити «Мажейкяу». Я навіть не можу сказати, чим це все закінчиться, оскільки наразі контрольний пакет акцій перебуває у польських партнерів, але вони схиляються до думки про його продаж. В разі, якщо «Газпрому» все-таки вдасться викупити цей контрольний пакет, ми втратимо все, за що боролися протягом останніх років. Але навіть за умов, що Росія спробує повернути нас під енергетичний та геополітичний вплив, ситуація буде вже зовсім іншою, бо ми зараз маємо різні джерела енергопостачання і до того ж ми готові самостійно забезпечувати енергоресурсами нашу економіку, маємо для цього потенціал та можливості. Ми, наприклад, забезпечуємо себе власною електроенергією, і навіть маємо змогу її експортувати, що свідчить про те, що нам вдалося реформувати енергетичний сектор і почуватися більш впевнено. Я не можу не згадати про те, що нам довелося під тиском Європейського Союзу, зупинити Інгалінську АЕС. Я вважаю, що зупинка другого за потужністю атомного реактора Литви на вимогу ЄС була дуже неправильним кроком нашого уряду. Єврочиновники обґрунтували такі приписи тим, що ця АЕС була побудована за моделлю Чорнобильської атомної електростанції, але можу вас запевнити, у цій конструкції мало що залишилося від радянського зразка. За підтримки шведського уряду ми повністю перебудували реактор і за оцінками фахівців, він міг безпечно функціонувати до 2025 року. Але, зважаючи на зобов’язання нашого уряду, ми погодилися відмовитися від нього, і наразі працюємо над будівництвом третього атомного реактора, використовуючи найсучасніші технології. І я можу вас запевнити, ми зможемо протриматися навіть у разі, якщо хтось ззовні спробує зупинити нам енергопостачання. Ми маємо достатньо енергії для нашої країни та для нашого народу.

Леся Головата, 5 Канал:
Пане президенте, у мене до вас два запитання, вчора на саміті Україна – ЄС Україні було надано план щодо впровадження безвізового режиму. Як цей процес відбувався у Литві, і які перспективи впровадження безвізового режиму з Україною? Друге запитання стосується демократичних перетворень. Ви сказали, що погоджуєтеся з політикою, яку проводить новий уряд, однак як ви можете прокоментувати події на Майдані, де підприємці протестують проти нового Податкового кодексу. Скажіть, будь ласка, як ви ставитеся до такої практики в українському парламенті, коли депутати можуть проголосувати за своїх відсутніх колег, використовуючи їхні картки. Це в Україні називається «грою на фортепіано».

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Щодо рішення Європейського Союзу, я його дуже вітаю і вважаю цього дуже вчасним. Думаю, що вимоги ЄС будуть не дуже жорсткими і вже наступного року ви матиме спрощений візовий режим і будете рухатися далі. Я бажаю вам, щоб так і було. Це гарний показник того, що переговори щодо членства України рухаються у правильному напрямі, і те, що будуть запропоновані наступні кроки, які наблизять Україну до повноправного членства в ЄС. Це, звісно, не означає, що все трапиться одразу.

Що стосується другого запитання, то ситуація в Україні дуже нагадує проблеми в Литві. У нас внесення змін до Податкового кодексу також було дуже непростим процесом, адже будь-які економічні труднощі змушують владу приймати непопулярні рішення. У нашому парламенті також відбувалися гострі дискусії, було прийнято кілька непростих рішень, за якими скорочення державних фінансувань торкнулося навіть пенсіонерів, що, звісно, викликало суспільне невдоволення. Щодо проблеми малого і великого бізнесу, то, мабуть це не зовсім співвідноситься з вашою ситуацією, але я просто хотів би висловити свою особисту точку зору. Це дуже нагадує ті процеси, які відбуваються в Литві, і в мене складається стійке враження, що це є загальною тенденцією ринкової економіки, коли великі компанії поступово витісняють малий та середній бізнес, користуючись своїми ресурсами. Тому не почувайтеся унікальними, у вас багато однодумців.

А у випадку «гри на фортепіано», у Литві таке явище називається «танці депутатів». Нещодавно ми мали таку неприємну ситуацію, коли два литовські депутати домовилися між собою, що поки один з них перебуватиме у відпустці, інший буде голосувати його карткою. Результатом цієї історії стало те, що одного депутата виключили з парламенту, доля іншого поки що вирішується. Але це викликало значний резонанс у нашому інформаційному просторі, і суспільство виступило різко проти таких дій.

Дмитро Поланський, телеканал «Український бізнес ресурс»:

Скажіть, будь ласка, чи не зацікавлена Литва у закупівлі української електроенергії?

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Як я вже говорив, ми повною мірою задовольняємо свою потребу в електроенергетиці самостійно, але, звісно, наш уряд розглядає альтернативи закупівлі електроенергії у випадку певних труднощів, і Україна є однією з них. Питання у шляхах поставки: чи це можна зробити напряму, чи доведеться користуватися лініями Білорусі. Якщо це питання врегулюється, я гадаю Україна може стати одним з постачальників електроенергії.

Олена Чекан, журнал «Український тиждень»:

Пане президенте, у липні 2009 року ви разом з колишніми лідерами держав Центрально-Східної Європи звернулися з листом до Барака Обами, в якому ви називаєте Америку єдиним гарантом безпеки в регіоні та захисту від зазіхань Росії. Чи змінилася ваша думка х цього приводу? І друге запитання, під час Другої світової війни ви воювали проти Радянської армії у складі Легіону захисту Батьківщини. Скажіть, чи вдалося в Литві подолати це відчуження між людьми, які були змушені воювати один проти одного, тому що в Україні це досі болюче запитання?

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Я розпочну з того, що я ніколи не служив у лавах армії, будь-якої армії, – литовської, американської, російської чи іншої. Я брав участь у підпільному антинацистському русі опору. Коли я був ще в школі, ми, юні ідеалісти, також протестували проти радянської окупації, вигукували якісь гасла. Але під час нацистського вторгнення я перебував у справжньому русі опору, ми друкували листівки, розповсюджували антинацистську пропаганду. А коли до Литви увійшли радянські танки, був одягнений у цивільний костюм. Я дивився на них поглядом сімнадцятирічного ідеаліста, і мені вірилося, що ми можемо їх зупинити десь у західній Литві, маючи лише німецькі, французькі, американські – я навіть не можу пригадати, звідки ми їх мали – гвинтівки. Це було дуже наївно, і на цьому власне закінчилась моя діяльність в русі опору. Я не знаю, хто створив цей міф про мою участь у військових операціях проти радянських військ, і мені не дуже це подобається. Тому мушу вас розчарувати: цього насправді не було.

Що стосується іншого вашого запитання, можливо це теж було занадто ідеалістично, але цим листом ми хотіли показати новій американській адміністрації, що маємо чітку та зрозумілу позицію. Впродовж виборчої кампанії ми чули багато заяв кандидата від демократів щодо змін у зовнішній політиці США. Своїм листом ми спробували окреслити новопризначеному президенту ті принципи, яких він має непорушно дотримуватися, і ті зобов’язання, які раніше Америка задекларувала перед своїми партнерами у Центрально-Східній Європі та світі. Це і були наші мотиви для написання такого листа, якого я називаю скоріше моральною декларацією.

Олександр Балануца, заступник директора Фонду «Єдиний світ»:

Пане президенте, у мене до вас два коротких запитання. Як відомий адвокат і друг України, скажіть, будь ласка, яких помилок ви радили б уникати Європейському Союзу у відносинах з нашою державою. І друге запитання, яким би був ваш перший указ, якби ви втретє стали президентом?

Валдас Адамкус, президент Литви (1998-2003, 2004-2009):

Можу вас запевнити, що я безсумнівно не буду балотуватися втретє, оскільки дійсно відчуваю, що при владі має перебувати молоде покоління. Я навіть ніколи не замислювався над перспективною третього президентського терміну, тому мені складно навіть пофантазувати на тему мого першого указу.
Що стосується порад Європейському Союзу, то, дозвольте, я краще дам одну пораду Україні: якщо ви хочете вступити до ЄС, почувайтеся рівними серед рівних, беріть на себе всі необхідні зобов’язання, але зберігайте свої особливі традиції, свою культуру. Шукайте ті компроміси, які будуть для всіх взаємовигідні і корисні для вашого народу. Також я закликаю вас, якщо ви відчуваєте, що деякі зовнішні сили намагаються використати питання вашого членства в ЄС чи НАТО на користь власних національних інтересів, не миріться з цим, а виступайте проти і досягайте своєї мети.

Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики:

Шановні колеги, дозвольте подякувати пану президенту та вам за таку цікаву та плідну дискусію. Завтра Валдас Адамкус матиме нагоду поспілкуватися зі студентами Інституту міжнародних відносин, відомими українськими політиками: Віктором Ющенко, Арсенієм Яценюком, Юлією Тимошенко, Сергієм Тігіпко. Сподіваюся, що такі зустрічі допоможуть пану Адамкусу проаналізувати нинішні українські політичні реалії та й надалі адвокатувати нашу державу на міжнародній арені. Щиро всім дякую і чекаю на вас на наших наступних дискусіях.