Публікації

Автор дискусійної записки Микола Бєлєсков, аналітик ІСППовний текст дослідження доступний тут.\
ЗМІСТ

1. Вступ
2. Українські інтереси стосовно Японії й інтереси Японії стосовно України
2.1. Політичний вимір взаємодії
• Демократична Україна із ринковою економікою як надійний партнер Японії
• Відносини із Україною як можливість для Японії реалізувати власні підходи до міжнародної безпеки і зовнішньої політики
• Підтримка з боку Японії у протидії агресії РФ проти України
2.2. Економічний і технічний вимір взаємодії
• Японія як джерело модернізаційних ресурсів для України
• Взаємна торгівля і прямі іноземні інвестиції
2.3. Ядерна безпека у відносинах Україна-Японія
3. Хто є хто? Групи інтересів і групи впливів
• Діалог на найвищому рівні
• Українська громада в Японії
• Комітет із економічного співробітництва з Україною Японської федерації бізнесу «Кейданрен»
• Японське агентство з міжнародного співробітництва (JICA)
• Міжпарламентське співробітництво
4. Наявні та потенційні конфлікти і ризики у двосторонніх відносинах
5. Рекомендації

1. ВСТУП
Для України, пріоритети зовнішньої політики якої зосереджені, передусім, на відносинах із країнами власного Євроатлантичного регіону, вибудовування відносини із країнами інших макрорегіонів Євразії завжди було викликом. Яскравим прикладом цього є українсько-японські відносини.
З одного боку, якщо поглянути на кількість візитів і зустрічей на різних рівнях і в різних форматах, діалог між двома країнами був інтенсивний протягом усього часу існування двосторонніх відносин. За цей період було створено відповідні механізми співпраці і координації. У 1999 році Україна і Японія вирішили започаткувати інститут політичних консультацій на рівні заступників міністрів закордонних справ. Після цього найінтенсивніші політичні контакти між представниками двох країн розвивалися на рівні керівників МЗС, підтвердженням чому став обмін візитами очільників зовнішньополітичних відомств двох країн у 2003 і 2004 роках . Пізніше під час візиту тодішнього міністра закордонних справ Японії Таро Асо до Києва (30 червня–1 липня 2006 року) було проведено установче засідання Українсько-японського комітету зі співробітництва на рівні міністрів закордонних справ. Такий крок став результатом рішення українсько-японського саміту на найвищому рівні, що відбувся у липні 2005 року. Зустрічі у форматі Українсько-японського комітету зі співробітництва відбувалися в 2008 і 2013 роках. Усього ж на сьогодні було проведено 9 взаємних візитів керівників зовнішньополітичних відомств України і Японії.
Окрім того, за 25 років існування відносин було створено низку інших механізмів співробітництва — Українсько-японська комісія з науково-технічного співробітництва (засідання у 2006, 2011 і 2013 роках), спільні засідання Комітету з економічного співробітництва Японської федерації бізнесу «Кейданрен» і Координаційної ради з питань економічного співробітництва при Міністерстві економіки України, Парламентська асоціація дружби «Японія-Україна» і депутатська група із міжпарламентських зв’язків із Японією ВРУ. Окремим механізмом співробітництва є інститут міст-побратимів − Одеса-Йокогама (з 1965) і Київ-Кіото (з 1972). Окрім того, йдеться про можливість започаткування інституту побратимства між містами Миколаїв і Нагасакі.
Кількість візитів на найвищому рівні до Японії також може бути гарним індикатором формальної зацікавленості офіційного Києва розвивати відносини із Токіо. Саме в такому ракурсі можна оцінювати перший офіційний візит Президента України Леоніда Кучми до Японії 22-25 березня 1995 року, який увінчався підписанням із прем’єр-міністром Томіічі Мураямою «Спільної заяви України та Японії» . Це був перший програмний документ, який визначав пріоритетні напрямки співпраці між двома країнами на майбутнє. Тим самим була започаткована практика підписання спільних заяв як програмних документів розвитку двосторонніх взаємин у рамках самітів на найвищому рівні. 19-24 липня 2005 року відбувся візит Президента України Віктора Ющенка до Японії, під час якого було підписано Спільну заяву про нове партнерство у XXI столітті . Врешті-решт, 18-21 січня 2011 року Японію з офіційним візитом відвідав Віктор Янукович, у результаті чого було підписано Спільну заяву щодо українсько-японського глобального партнерства . Цей документ і досі залишається основоположним у питаннях українсько-японських взаємин, не зважаючи на те, що ключові положення даної заяви до цього часу були реалізовані.
З іншого боку, попередня практика візитів до Японії президентів України чітко показувала, що звичним було здійснення офіційного візиту на початку каденції із метою надати імпульсу відносинам із подальшим його згасанням до обрання нового очільника держави. Більше того, усі вищезгадані програмні документи значною мірою стосувалися не питань двосторонніх відносин як таких, а актуальних питань світової політики. Так само порівняння документів 1995, 2005 і 2011 років чітко фіксує фактичну незмінність порядку денного двосторонніх відносин. Окрім того, проголошення у 2011 році відносин глобального партнерства між Україною і Японією фактично супроводжувалося, як це не парадоксально, зменшенням переліку питань щодо партнерства порівняно із документом 2005 року.
Більше того, подальші кроки України почасти суперечили положенням заяви про глобальне партнерство. Так у 2013-2015 роках в Україні існувало спецмито на імпорт автомобілів, що викликало протести з боку Японії і змусило її подати відповідне звернення до СОТ, оскільки рішення України суперечило правилам цієї міжнародної організації . Хоча у Спільній заяві про глобальне партнерство 2011 року Україна і Японія дали зобов’язання взаємно поважати принципи СОТ. Загалом же економічний вимір українсько-японських відносин до останнього часу не викликав особливого оптимізму. Взаємодії в економічній сфері зводилися до імпорту готової продукції із високою доданою вартістю до України замість японських прямих іноземних інвестицій(ПII) для розвитку місцевої промисловості. Як наслідок, це призводило до значного дисбалансу у взаємній торгівлі на користь Японії. Тим самим на думку як українських так і японських експертів існуючий потенціал у відносинах між Україною і Японією не використовувався на 90% . При цьому в більшості випадків така ситуація складається виключно через позицію української сторони.
Однак війна, яку розв’язала РФ проти України, мала непередбачуваний позитивний вплив на українсько-японські відносини. Це проявилося в активній і принциповій позиції щодо агресії Москви, яку зайняла Японія. Свою солідарність з Україною вона продемонструвала у формі активної політичної позиції, а також санкцій та обмежувальних заходів проти Росії. Паралельно із цим офіційний Токіо виступив як один із найбільших донорів фінансової і матеріальної допомоги Україні. Такі кроки відбувалися на тлі інтенсифікації політичного діалогу на всіх рівнях, зокрема на найвищому. 5-6 червня 2015 року відбувся перший в історії двосторонніх відносин візит Прем’єр-міністра Сіндзо Абе до України, метою якого було перезапустити відносини, а 5-7 квітня 2016 року Президент Порошенко відвідав із робочим візитом Японію. Як наслідок, сторони вирішили проголосити 2017 рік роком Японії в Україні. Крім того, в японського бізнесу збільшився інтерес до України після підписання Угоди про ЗВТ із ЄС.
Таким чином, на сьогодні в українсько-японських відносинах відкрилося справжнє вікно можливостей на тлі інтенсифікації політичного діалогу і посилення зацікавленості японського бізнесу щодо потенціалу України. Сіндзо Абе під час візиту до Києва чітко задекларував, що метою його політики щодо України є «відкриття нових сильних сторін партнерства» . Тому принципово важливим є не просто зберегти нинішню позитивну динаміку відносин, а й створити міцну базу для сталого характеру двосторонніх взаємин незалежно від дій третіх сторін. В іншому випадку Україна у своїх відносинах із Японією ризикує знову повторити попередній досвід інтенсифікації діалогу на початку каденції нового очільника держави і його поступове згасання разом із збереженням традиційного порядку денного двосторонніх відносин.
На сьогодні інтереси України щодо Японії стосуються низки важливих питань:
1. Отримання допомоги від Японії у процесі модернізації і проведенні реформ через реалізацію міжурядових програм, збільшення обсягів взаємної торгівлі і ПІІ.
2. Перехід на нинішньому етапі від міжурядових програм до активного залучення японського корпоративного капіталу до модернізації України.
3. В умовах продовження агресії РФ проти України важливим є збереження нинішнього рівня політичної та економічної підтримки, що її надає офіційний Токіо, а також збереження уже запроваджених Японією санкції та обмежувальних заходів щодо РФ.
4. Отримання подальшої матеріальної і технічної допомоги щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і посилення ядерної безпеки.

Зі свого боку, Японія далі продовжує декларувати наступні інтереси стосовно України:
1. Зацікавленість у становленні України як демократичної держави із ринковою економікою як надійного партнера, а також готовність активно цьому сприяти через надання різноманітної допомоги, зокрема через сприяння залученню ПІІ.
2. Невизнання наслідків агресії РФ проти України у формі де-юре окупації Криму і де-факто окупації ОРДЛО для попередження реалізації подібного сценарію у відносинах із КНР щодо спірних островів Сенкаку/Даоюйдао.
3. Знаходження балансу між продовженням політики підтримки України в українсько-російській війні, а з іншого, створення усіх необхідних умов для вирішення проблеми чотирьох спірних Курильських островів і підписання мирної угоди із РФ.
4. Продовження співпраці у питаннях після аварійного реагування по лінії Чорнобиль-Фукусіма для отримання унікального українського досвіду і можливості тестування методик в зоні відчуження, які потім використовуватимуться для подальшої ліквідації наслідків аварії на АЕС Фукусіма.
Тому можна констатувати, що на сьогодні інтереси України і Японії щодо одне одного збігаються і доповнюються, що дає можливість сторонам максимально реалізувати наявний потенціал двосторонніх взаємин.