Архіви: Публікації

ІСП підготував мемо до візиту Президента до Польщі

Напередодні візиту президента України Петра Порошенка до Польщі Інститут світової політики підготував мемо щодо сигналів, які варто було б надіслати польській владі та суспільству.Під час візиту до Варшави Президенту України Петру Порошенку слід:- відзначити, що українсько-польські відносини мають характер стратегічного партнерства і є стратегічним пріоритетом для України;

– висловити подяку за послідовну підтримку Польщею європейської та євроатлантичної інтеграції України, надання Україні безвізового режиму та продовження санкцій проти Російської Федерації з боку Європейського Союзу;

– подякувати Польщі за всебічну допомогу у здійсненні реформ в Україні; підкреслити, що Україна уважно вивчає польській досвід трансформації та євроінтеграції і вдячна польським радникам за допомогу в питаннях імплементації Угоди про Асоціацію з ЄС;

– наголосити, що Україна зацікавлена в тому, щоб Польща розвивалася як сильна, успішна і впливова країна і продовжувала бути надійним партнером України у регіоні та у ЄС, НАТО, ОБСЄ, ООН тощо;

– підкреслити зацікавленість України брати участь у реалізації ініціативи Тримор’я – співпраці країн Центрально-Східної Європи, зокрема, запропонувати Польщі спільно готуватися до наступної зустрічі у рамках ініціативи (має відбутися у Вроцлаві у червні 2017 року).

Щодо безпеки:
– подякувати Польщі за підтримку політики «відкритих дверей НАТО» щодо України і лобіювання українського питання на порядку денному Варшавського саміту НАТО;

– висловити вдячність за допомогу Польщі у протистоянні російській агресії (зокрема, тренування польськими військовими українських інструкторів, надання гуманітарної допомоги, лікування та реабілітація поранених у зоні АТО тощо);

– відзначити успіхи, досягнуті в рамках підготовки ЛИТПОЛУКРБРИГ, а також привітати приєднання сил та засобів Збройних Сил України до оперативного чергування у складі новоствореної бойової тактичної групи країн Вишеградської четвірки;

– підкреслити готовність України ділитися досвідом протистояння гібридній війні, зокрема в рамках розбудови польських сил територіальної оборони;

– запропонувати президенту Польщі ініціювати спільне звернення лідерів країн Центральної та Східної Європи до новобраного президента США Дональда Трампа, в якому були б чітко окреслені аргументи, чому цей регіон важливий для інтересів Сполучених Штатів та трансатлантичної безпеки, а також пояснити загрози, які несе в собі гібридна агресія для регіону;

– наголосити на важливості регіональної співпраці у забезпеченні енергетичної безпеки, зокрема розбудові інтерконекторів у рамках «Східноєвропейського газового хабу» між Україною, країнами Вишеградської четвірки та Румунією;

– наголосити на стратегічному значенні України та Польщі для безпеки східного кордону ЄС/НАТО; відзначити, що з українського боку усунені перешкоди для використання польського кредиту на суму 100 млн євро для будівництва під’їзних доріг та облаштування спільних пунктів пропуску на українсько-польському кордоні і висловити сподівання, що облаштування кордону стане спільною українсько-польською «історією успіху», у тому числі і у боротьбі з нелегальною міграцією.

Щодо питань історії:
– відзначити конструктивний поступ українсько-польського історичного діалогу, зокрема прийняття «Декларації пам’яті та солідарності» українським та польським парламентами;
– запропонувати План дій щодо історичного діалогу між Україною та Польщею, аби продемонструвати готовність України до такого діалогу і наявність бачення, як цей діалог має відбуватись;
– підкреслити, що вивчення трагічних сторінок українсько-польського минулого є предметом досліджень істориків; будь-яке використання історії з політичною метою є неприпустимим і має бути визнане як таке, що завдає непоправної шкоди сучасним добросусідським відносинам;
– привітати розвиток співпраці між істориками України та Польщі в рамках Українсько-польського форуму істориків; заохотити реалізацію інших ініціатив, спрямованих на деполітизацію та конструктивне вивчення спільного минулого.

Щодо української громади у Польщі:
– подякувати активістам української громади за їхню діяльність як промоутерів українських національних інтересів у Польщі та реалізаторів української публічної дипломатії;

– підкреслити важливість українських трудових мігрантів для розбудови польської та української економік;

– висловити занепокоєння щодо почастішання випадків агресивної поведінки проти українців у Польщі та наруги над українськими могилами та пам’ятниками; закликати польську владу до публічного засудження таких дій, розслідування їх і притягнення винних до відповідальності;

– закликати випускників польських вищих навчальних закладів українського походження повертатися в Україну і долучатися до розбудови української держави;

– ініціювати проведення року української культури у Польщі.
Президенту потрібно бути готовим до запитань про наступне:
– поточний перебіг бойових дій на Сході України: дотримання режиму тиші, стан виконання Мінських домовленостей, тощо, а також щодо ситуації в Криму;
– позиція України щодо приєднання Польщі до переговірного формату у рамках врегулювання російсько-українського конфлікту
– реальний стан реалізації реформ в Україні, імплементації Угоди про асоціацію та боротьби з корупцією;
– проблема повернення ПДВ польським підприємцям;
– відставка Саакашвілі та його роль в політичних процесах в Україні;

– призначення на посади в українському уряді колишніх польських урядовців, які мають неоднозначну репутацію у Польщі, оцінка їхньої ефективності;
– історична політика України, зокрема коли очікується прийняття поправки до Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» про те, що статус борців за незалежність України не поширюється на осіб, дії яких кваліфікуються як злочин проти людства;
– питання, викликані нещодавно опублікованою книгою польських журналістів Збіґнєва Парафіяновича і Міхала Потоцького «Кришталеве піаніно. Зради та перемоги Петра Порошенка.
Для посилення ефекту своїх повідомлень Президенту слід:
– звернутися до польської громадськості польською мовою;
– провести відкриту дискусію/дебати за участю ЗМІ, а також зустріч з представниками польського громадянського суспільства.
– подякувати польським журналістам та експертам за постійну пильну увагу до подій в України.

Аудит зовнішньої політики: Україна-Польща

Автор дискусійної записки Катерина Зарембо, заступниця директора ІСППовний текст дослідження доступний тут\
ЗМІСТ

1. Вступ
2. Інтереси України щодо Польщі та Польщі щодо України: точки перетину
2.1. Політичний діалог: минуле наздоганяє теперішнє
2.2. Безпекові інтереси України і Польщі: багатовимірна реалізація
2.3. Реформи та економіка: можливості для спільної історії успіху
3. Хто є хто: групи інтересів та впливу
3.1. Політичні гравці: хто впливає на рішення щодо України у Польщі
3.2. Суспільні настрої щодо України в Польщі і щодо Польщі в Україні
4. Наявні і потенційні ризики, конфлікти
4.1. Подальше погіршення відносин між Україною та Польщею через педалювання конфронтаційної історичної риторики
4.2. Послаблення позиції Польщі в Європейському Союзі і, як результат, погіршення відносин з Україною
4.3. Втрата підтримки Польщі через незначний прогрес у проведенні реформ
4.4. Погіршення ставлення та прояви дискримінації щодо українців у Польщі
5. Рекомендації

Публікацію підготовлено у рамках проекту Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики України». Цей проект виконується за підтримки «Чорноморського фонду для регіональної співпраці» Німецького фонду Маршалла (GMF), та «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України», яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

Зміст дослідження є винятково відповідальністю Інституту світової політики та не обов’язково відображає погляди Німецького фонду Маршалла, уряду Швеції, Міжнародного фонду «Відродження», Фонду розвитку аналітичних центрів.

Мемо Президенту України щодо політики стосовно США після обрання 45 глави Білого дому

Інститут світової політики розробив рекомендації щодо перших кроків, які необхідно зробити Києву на американському напрямку. До підготовки документа, крім аналітиків ІСП, було залучено колишніх послів США в Україні Джона Гербста та Стівена Пайфера• Сприймати перемогу Дональда Трампа як результат звичайних виборів президента США, а тому бути стриманими і виваженими у своїй реакції. • Почати комунікацію офіційними і неофіційними каналами з командою Дональда Трампа щодо українського і американського бачення двосторонніх відносин, виконання Мінських угод, питання санкцій щодо Росії та внутрішнього реформування України.
• Налагодити діалог із віце-президентом США Майком Пенсом, який дотримується класичних поглядів Республіканської партії на міжнародні відносини (необхідність активної політики США на міжнародній арені, підтримка поширення демократії, протидія агресивній політиці Росії). Ініціювати у діалозі із представниками нової адміністрації можливість включення питань, які пов’язані із Україною, у портфоліо нового віце-президента США.
• Налагодити контакти із основними претендентами на посаду державного секретаря США (Ньют Гінгріч, Роберт Коркер, Джон Болтон), міністра оборони (Джефф Сешнс) і радника із національної безпеки (Майкл Флінн).
• Ініціювати на найвищому рівні запрошення Дональда Трампа до України або обговорити можливість проведення зустрічі на найвищому рівні в США до інавгурації. Окремо запропонувати можливість проведення регулярних телефонних переговорів на високому і найвищому рівнях для обміну думками.
• Наголошувати на тому, що Україна витрачає 5% ВВП на національну безпеку і оборону, не будучи при цьому членом НАТО, – тим самим Україна не є «нахлібником» у питаннях безпеки і, як наслідок, сприяє зміцненню безпеки в євроатлантичному регіоні.
• У діалозі зі США щодо питань безпеки наголошувати на розвитку людського і інституційного потенціалу та меншою мірою порушувати питання про передачу летального оборонного озброєння (ПТРК, ПЗРК). При цьому розглянути можливість вийти із пропозицію до уряду США щодо придбання потрібного військового спорядження у необхідній кількості, тим самим демонструючи готовність платити за власну безпеку.
• Зробити окремий наголос на співпраці із новообраним Сенатом і Палатою представників. Таким чином максимально використовувати наявний двопартійний консенсус в Конгресі США щодо всеосяжної підтримки України в умовах агресії Росії і процесу реалізації реформ.
• Активною міжпарламентською діяльністю сприяти схваленню Сенатом законопроекту №5094 «Акт стабільності і демократії в Україні». Цей законопроект передбачає відмову США визнати російську анексію Криму, а також необхідність відновлення Україною реального контролю над кордоном як умови скасування санкцій.
• Розробити і погодити із новою президентською адміністрацією США чіткий набір індикаторів щодо проведення реформ у ключових сферах для попередження спекуляцій на тему «втоми від України».
• Окрему увагу у наступні два місяці зосередити у досягненні відчутного прогресу у протидії корупції. Україна, на сьогодні маючи одну із найкращих законодавчих баз для протидії корупції, має продемонструвати результати, які можна буде представити новій президентській адміністрації як чіткий індикатор готовності і надалі проводити реформи і ефективно використовувати американську допомогу.
• Ініціювати обговорення на найвищому рівні можливості реалізації спільних українсько-американських бізнес-проектів. У цьому контексті необхідно вести діалог щодо можливості залучення американських компаній до процесу приватизації.
• Створити за активної участі посольства України в США осередок, який би об’єднував усіх державних і недержавних лобістів національних інтересів у Вашингтоні. Вивчити можливість винайняти професійну лобістську структуру, яка б працювала над відстоюванням національних інтересів України і просування її позитивного іміджу в США.
• Ініціювати звернення від української громади в США до новообраного президента і Конгресу із закликом продовжувати політику активної підтримки України як такої, що відповідає американським національним інтересам.
• Слід налагодити контакт із максимальною кількістю впливових аналітичних центрів США, не фокусуючись на співпраці з одним чи двома.

Перемога Трампа як шанс для України: яку стратегію має обрати Київ

Коментар Альони Гетьманчук, директорки ІСП, для “Європейської правди”Перемога Дональда Трампа на виборах у США насправді може стати шансом для України.Це хороший шанс позбутися зовнішнього патерналізму. На цей раз – американського.
Неприродною є ситуація, коли ефективність роботи українського президента чи українського уряду вимірюється виключно рівнем західної підтримки, зокрема й з боку Вашингтона. А темп і якість реформ не повинні залежати від того, чи зателефонує умовний дядько Джо і чи пригрозить українському президенту перекрити фінансовий краник або припинити життєву важливу для України підтримку.
Ми в Україні знали різного Трампа.
Ми знали Трампа як кандидата в кандидати, який не скупився на слова підтримки для України. Ми знали Трампа як офіційного кандидата, який у своїх заявах щодо Криму і російської присутності в Україні балансував на межі неприйнятного.
Та ми не знаємо, яким президентом буде Трамп ні для Америки, ні для світу, ні для України зокрема. Не виключаю, що він і сам ще цього не знає.
Ми не знаємо (хоча сподіваємось), чи вистачить у відточеної американської системи спроможності “підігнати” нового президента під свої лекала, чи навпаки – новий президент зможе підганяти вашингтонську політичну машину під себе. Ми не знаємо, чи підкоригує він хоча б мінімально своє бачення світу після перших брифінгів американської розвідки, які традиційно проводяться для новообраного президента.
Ми не знаємо, чи дослухатиметься він до своїх радників і чи не опиняться радники в такій ситуації, коли будуть вимушені підлаштовувати свої сигнали, аби догодити Трампу і закріпитись на певних посадах в його адміністрації.
Ми не знаємо, чи буде Трамп і надалі хвалити Путіна після першої зустрічі і перших недомовок з російським президентом.
Ми не знаємо, наскільки стримуючим чи мобілізуючим фактором для Трампа буде Конгрес, де після нинішніх виборів республіканці зберегли більшість в обох палатах.
Але є речі, які ми можемо передбачити чи припустити, спираючись на аналіз.
Американці загалом, а Трамп особливо, не люблять вічних невдах.
Історія успіху України автоматично не гарантує уваги і підтримки з боку Вашингтона, але
історія поразки України автоматично гарантує: Україна за нового президента буде списана із зовнішньополітичного та безпекового порядку денного США.
На відміну від Гілларі Клінтон, Трамп суттєво менш обізнаний у тих справах України, які не стосуються конкурсу “Міс Всесвіт” і епізодичного контакту з окремими українськими олігархами. Але, як не парадоксально, це може зіграти і в плюс.
Сформовані знання про Україну, які є у багатьох представників вашингтонського істеблішменту – це нерідко знання про те, що “Україна = корупція”.
Нині бачення України Трампом ще перебуває у процесі формування, а отже, у нас є можливість і потреба зробити так, щоб воно не формувалось виключно під впливом лекції Путіна новому американському президенту на тему “Україна – це навіть не країна”.
Та на цьому шляху треба уникнути традиційних помилок Києва.
Одна з помилок, які Україна здавна робила і робить на американському напрямку – це спроба зобов’язати США допомогати нам.
З новим президентом такий підхід напевно не матиме успіху.
Навряд чи Трамп приділятиме велику вагу домовленостям, досягнутим між Україною та його попередниками, зокрема й чоловіком Гілларі Клінтон. Зокрема, Будапештському меморандуму.
Навіть якщо ці домовленості є політично зобов’язуючими для Вашингтона.
Але це не означає, що старі ідеї та здобутки необхідно викидати в смітник.
Трампа треба зацікавити.
Допоки нова адміністрація в США не буде по-справжньому зацікавлена в Україні – чи з допомогою нашого внеску в євроатлантичну безпеку, чи з допомогою реформаторського дива, чи з допомогою присутності в Україні стратегічних американських інвесторів, – відносини носитимуть стратегічний характер лише на папері.
Зацікавити, а не зобов’язати – має стати слоганом української дипломатії на американському напрямку.
Звісно, ця робота буде непростою, та ми будемо вимушені її зробити.
Ми не маємо ставитись до цього як до ще одного прикрого міжнародного непорозуміння.
Результати виборів в США варто сприймати як ще один сигнал, що міжнародна кон’юнктура стає все більш несприятливою для України.
Що ж до стримування російської агресії, то у нас наразі залишився один серйозний політичний союзник, здатний хоча б якось впливати на ситуацію навколо України – це Німеччина в особі канцлера Меркель.
І навіть з нею певність є лише до вересня наступного року, коли в цій країні також відбудуться вибори.
На жаль, народження нової України збіглось у часі з народженням нової Америки та нової Європи. Для них нова Україна є значно менш важливою, ніж була для старої Америки та старої Європи.
І це доводиться сприйняти як факт.

Курс на нову адміністрацію США: принципові речі вже відомі

Коментар директорки Інституту світової політики Альони Гетьманчук для Сегодня.uaСхоже на те, що американські вибори будуть тримати всіх у напрузі до останнього моменту. Навіть якщо усі підрахунки будуть акуратно вказувати на більш ймовірну перемогу Клінтон, події на кшталт рішення ФБР поновити розслідування щодо використанння Хілларі Клінтон приватної електронної адреси на посаді держсекретаря США, не даватимуть розслабитись нікому до оприлюднення остаточних результатів виборів. А враховуючи постійне нагнітання команди Трампа з приводу можливої фальсифікації виборів, якщо переможе не він, то напруга може утримуватись і до дня інаугурації нової президента, тобто 20 січня наступного року.По мірі наближення дня виборів і їх результату зростає і рівень нервозності в Україні. Ніхто не заперечує, що вибори в США мають дуже важливе значення, але переоцінювати їх роль на майбутнє України теж непотрібно. Майбутнє України вирішують не вибори у США. Майбутнє України вирішує її спроможність до внутрішніх трансформацій. Американці – і то за великого бажання й видимих стимулів – можуть якийсь час в режимі ручного управління пришвидшувати ті чи інші реформи, але вони не можуть штучно продукувати політичну волю там, де реформи входять в контру з конкретними інтересами конкретних осіб. І їм, судячи з усього, поки що так і не вдалось переконати ключових осіб в українській владі, що вищий пілотаж по-українськи полягає не в тому, щоб робити реформи. Вищий пілотаж полягає у тому, щоб робити реформувати країну, зберігаючи нереформованими старі схеми.
Сьогодні багато запитують про те, якою буде політика США щодо України в разі обрання того чи іншого кандидата президентом. З приводу Хілларі Клінтон сформувався вже навіть певний консенсус: її політика буде схожою на обамівську, але більш жорсткою. Щодо Трампа теж є своєрідний консенсус: він настільки непередбачуваний, що витрачати час на прогнози в його випадку – справа невдячна (і, як сподівається, добрих півсвіту справа непотрібна, враховуючи його менші шанси на перемогу).
Так чи інакше, яким би не був склад нової адміністрації деякі речі можна спрогнозувати вже. По-перше, у України є хороші шанси принайні певний період часу залишатись в ТОП-10 зовнішньополітичних пріоритетів Вашингтона, і цим потрібно скористатись для нарощування американської допомоги. По-друге, підтримка нової адміністрації великою мірою залежатиме від того, чи бачитиме Білий Дім в новій Україні привід для гордощів, чи привід для сорому. Приводом для гордощів будуть реальні реформи, а головним індикатором того, чи відбуваються в Україні реальні реформи й надалі залишатиметься боротьба з корупцією. По-третє, Україна, незважаючи на всі її дипломатичні потуги стати для США союзником в регіоні, й надалі залишатиметься для Білого Дому нехай важливим, але партнером, а не союзником. Відповідно, шанси заключити з новою адміністраіцєю США двосторонню безпекову угоду та ще й з певними гарантіями безпеки мінімальні. Ставка Вашингтона й далі робитиметься не на те, як захистити Україну, а як зробити так, щоб Україна змогла захистити себе сама. По-четверте, за будь-якого складу адміністрації у Білому Домі уникатимуть відкритої конфронтації з Росією, здатної перерости у військовий конфлікт, й не цуратимуться працювати з Москвою у питаннях, які становлять “взаємний інтерес”, навіть якщо рівень довіри до договороздатності Путіна близький до нуля. Тим паче, що серед багатьох впливових людей у Вашингтоні популярною є думка, що Росія вступила в період занепаду, а відтак непотрібно перебільшувати загрозу яку вона становить для демократичного світу у середньостроковій та довгостроковій перспективі.
Водночас, поки що рано говорити про те, яким буде рівень залученості нової адміністрації до переговорного процесу щодо Донбасу. Рано говорити про те, які компоненти допомоги США Україні будуть посилені, а які, можливо, навпаки – скорочені. Рано говорити про те, наскільки нейприйнятною для нової адміністрації виявиться пакетна логіка Росії у вирішенні питань щодо України та Сирії. Рано говорити, чи підтримуватиме американська адміністрація реальну деолігархізацію в Україні, якщо ця деолігархізація загрожуватиме, як люблять казати деякі тамтешні співрозмовники, руйнуванню балансу сил та провокуватиме некотрольованість ситуації? І цей список питань можна продовжувати.
В України немає на цих виборах кандидата мрії. Але один з них (чи точніше одна з них) може принаймні претендувати на кандидата надії. Що ж до Трампа, то, можливо, єдиний позитив, який міг бути від його обрання президентом – це серйозна ін”єкція для українців від зовнішнього патерналізму.

Один бумеранг в житті української дипломатії

Пост в блог на “Українській правді” директорки ІСП Альони ГетьманчукСьогодні презентували дослідження про відносини України та Молдови (якраз за два дні до президентських виборів). Старший аналітик нашого Інституту Олена Бетлій підготувала ґрунтовний аналіз про те, де ми перебуваємо у відносинах з нашим крихітним, але дуже важливим сусідом. З дослідженням можна ознайомитись тут.\
На додаток до дослідження можна було б зробити ще чимало важливих акцентів. Бо, якщо чесно, політика України щодо Молдови – це одна з тих політик, за яку мені завжди було дещо соромно. Саме з цією країною в України завжди була спокуса погратись у Росію. У такого собі старшого брата, який краще знає, що нещасним молдованам треба. Молдова ж виступала у ролі України. Мало до якої країни мені доводилось спостерігати стільки зверхності серед українських дипломатів і політиків старшого ешелону як до Молдови. Однак через брак часу зверну увагу на інше.

У розпал дискусій щодо врегулювання на Донбасі і звинувачень на адресу міжнародних партнерів, які, безсовісні, мають нахабність заїкатися про вибори на окупованих територіях, мало хто згадує про український миротворчий план щодо Придністров’я, так званий План Ющенка. Злі язики завжди казали, що він був ініційований і підготовлений за чіткого керівництва тодішнього секретаря Ради нацбезпеки і оборони України Петра Порошенка.

Якщо уважно прочитати цей план, то що ж ми побачимо? Український президент пропонує почати врегулювання з “вільних і демократичних виборів” на території Придністров’я. Не з виводу російських військ, які незаконно перебувають на території регіону, і запровадження поліцейської місії ОбСЄ, а саме з виборів. І якщо подивитись на реакцію різних сторін на цей план тоді, не дивно, що в Кишиневі його не сприйняли, а в Тирасполі привітали. Румунський президент тоді теж сказав, що Київ своїм планом просто хоче легалізувати сепаратистський режим.

Добре, що Петро Порошенко завжди пріоритизував і продовжує тримати в тонусі цей молдовський напрямок (незалежно від того, які інтереси його мотивують). Добре, що розуміє безпекові виклики з того боку (на закритих зустрічах полюбляв говорити про те, що після перемоги в Молдові проросійських сил, для України відкривається третій фронт). Однак, якщо Україна сама пропонувала вирішити конфлікт у Придністров’ї, з чим вона безпосередньо межує, за формулою “спочатку політичне формулювання, потім безпека”, то чому ми дивуємося нашим західним партнерам, які пропонують паралельний підхід – безпека і політичне врегулювання крок за кроком на далекому для них Донбасі.

Ми вимагаємо від усього світу солідарності з Україною, але самі недостатньо проявляємо солідарність з нашими партнерами. Дехто скаже, що після агресії з Росією ми зовсім по-іншому почали ставитись до врегулювання придністровського конфлікту. Так, підкоригували деякі речі. На щастя, уже не розповідаємо, що нам все одно, як він вирішиться – на основі федералізації чи конфередерації, чи Придністров”я як широкої автономії, головне суверенітет і територіальна цілісність Молдови. Але поки доводиться чути з різних джерел, що позиція України у відновленому переговорному форматі 5+2 в деяких чутливих моментах де-факто збігається з російською, то стає трохи моторошно (хочеться вірити, що це відбувалось під тиском західних партнерів, а не з наміром не провокувати Москву). Менш егоїстичними треба бути. Відстоювати національні інтереси можна й зберігаючи солідарність з партнерами. Тим більше, якщо потім відсутність цієї солідарності може вдарити по вас самим.

Аудит зовнішньої політики: Україна-Молдова

Автор дискусійної записки Олена Бетлій, аналітикиня Інституту світової політикиПовний текст дослідження доступний тут.\
Вступ
2. Інтереси України щодо Молдови та Молдови щодо України
2.1. Проблем не існує, але є питання: пакетні домовленості
2.2. Економічне співробітництво: протекціонізм чи вільна торгівля?
2.3. Битва за Дністер
2.4. Національні меншини: проблеми самоідентифікації
2.5. Інтегроване управління кордонами і транскордонна співпраця. Придністров’я
2.6. Придністров’я: політичні питання
3. Хто є хто? Групи інтересів та впливу
4. Наявні ризики і потенційні конфлікти
5. Рекомендації

ВСТУП
Петро Могила (1596-1647) — символічна й об’єднавча постать для українсько-молдовських відносин. Насамперед тому, що нагадує про спільний європейський простір нашого регіону, в якому представник родини молдавських господарів, шляхетний і добре освічений воєводич став київським митрополитом. По-друге, тому, що відсилає нас до часів, сповнених не менших викликів, аніж сьогодення, з яких Могила зумів вивести паству завдяки низці заходів, спрямованих на виховання нового освіченого покоління та опертя на прадавню руську християнську ідентичність. Ми б назвали постать рівня Петра Могили успішним реформатором, сучасники ж Могили назвали його оборонцем руських прав, тим, хто приніс спокій Русі, бо «усе добре справить, добре направить» .
Обравши «європейську інтеграцію як стратегічну мету обох держав» , Україна та Молдова знову розбудовують двосторонні відносини в спільному європейському просторі. Зміцнення їхньої державності також залежить від успішного реформування та відновленої політичної ідентичності. Окрім того, рух до ЄС можна розглядати стимулом для зміцнення двосторонньої співпраці завдяки спільно реалізовуваним проектам та спільному досвіду європеїзації.
Європейський вибір України та Молдови підкреслюється й символічними політичними жестами керівництва обох країн. У складний для України період, у час російської агресії в Криму, 17 березня 2014 року прем’єр-міністр Молдови Юріє Лянке здійснив робочий візит до Києва і зустрівся з новообраним прем’єром Арсенієм Яценюком. Цей візит став проявом проукраїнської політики Кишинева, який у такий спосіб підкреслив, що потребує демократичної європейської сусідки. Сприйнятим як жест підтримки проєвропейських сил у Молдові був візит президента Петра Порошенка разом із президентом Польщі Броніславом Коморовським до Кишинева 20 листопада 2014 року напередодні проведення парламентських виборів у Молдові. «Альтернативи європейському шляху розвитку Молдови не буде», — такими сподіваннями поділився під час візиту Порошенко . Важливість подальшої взаємної підтримки проєвропейських сил та європейських прагнень одна одної підкреслювалася й надалі. Сповненими політичного символізму були й взаємна присутність міністрів оборони України та Молдови на парадах до 25-річчя незалежності України та Молдови у Києві та Кишиневі відповідно. Налагодженою є і міжпарламентська співпраця. Значною мірою внаслідок ґрунтовної обізнаності з ситуацією в Молдові і володінням інформацією про розвиток українсько-молдовських відносин народного депутата України, голови групи міжпарламентських зв’язків із Республікою Молдова Павла Унгуряна. Співпраця делегацій України і Молдови в ПАРЄ дозволяє використовувати і цей майданчик для захисту територіальної цілісності України і Молдови.
На сьогодні можемо вважати двосторонню співпрацю активною і насиченою. Попередня відсутність посла України у Молдові (листопад 2014 — вересень 2015) вплинула на те, що вирішення деяких питань загальмувалося. Окрім того, певний «застій» у стосунках був також пов’язаний із російською агресією. Однак 2016 рік ми можемо вважати проривним, що відзначилося у пожвавленні діалогу на найвищому рівні та в підготовці низки двосторонніх заходів: зустріч президента України Петра Порошенка та прем’єр-міністра Республіки Молдова Павла Філіпа в Одеській області 7 жовтня 2016 року, заплановані на наступні місяці 2016 року зустрічі співголів міжурядової комісії першого віце-прем’єр-міністра, міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва та віце-прем’єр-міністра, міністра економіки Республіки Молдова Октавіана Калмика у Кишиневі (поновлення діяльності міжурядової комісії) та прем’єр-міністрів Володимира Гройсмана і Павла Філіпа (відкриття мосту «Бронниця-Унгурь» із впорядкованими пропускними митними пунктами). Не менш активним є діалог між відомствами — оборони, екології, інфраструктури, а також прикордонниками та митниками. З огляду на те, що співпраця між державами здійснюється в форматі виконання пакетних домовленостей відповідно до принципу «ніщо не узгоджено, поки все не узгоджено», левова частка успішного виконання домовленостей залежить від ефективної координаційної ролі міністерств закордонних справ України та Молдови відповідно.
Таким чином, обидві сторони сьогодні демонструють волю виконати попередні домовленості і перейти до нового етапу відносин. Зокрема, кожна зі сторін пропонує фокусуватися на діалозі як найкращому форматі для виконання пакетних домовленостей, трактуючи відповідні напрямки двостороннього співробітництва не проблемами, а питаннями, які уже вирішуються. Відповідно, є привід до попереднього оптимізму, що визначені раніше експертами чотири блоки проблем у відносинах –демаркація кордонів, взаємні претензії на майно, умови функціонування Новодністровської гідроелектростанції та питання навколишнього середовища — перейдуть у категорію розв’язаних питань.
Відтак окрім ефективного та швидкого виконання пакетних домовленостей та успішної імплементації Угоди про Асоціацію (УА) і Поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) з ЄС, що є взаємним інтересом обох держав, серед інших інтересів можемо виокремити такі:
України щодо Молдови:
– контроль державного кордону між Україною та Молдовою, особливо придністровської ділянки, від чого залежить безпека України;
– протистояння російській пропаганді та збільшення впливу «м’якої сили» України в Молдові;
– розгортання економічного співробітництва та доброзичлива економічна політика Кишинева, що унеможливить використання інструменту «торговельних воєн» у майбутньому;
– багатостороння співпраця з українською діаспорою у  Молдові;
– врегулювання конфлікту у Придністров’ї.
Молдови щодо України:
– міжнародна безпека та встановлення територіальної цілісності України;
– розвиток інфраструктурних проектів як платформи для глибшого співробітництва та туризму;
– екологічна ситуація;
– облаштування міждержавного кордону;
– розвиток економічних відносин;
– співпраця з регіонами України;
– підтримка молдовської меншини в Україні;
– врегулювання конфлікту у Придністров’ї.

Публікацію підготовлено у рамках проекту Інституту світової політики «Аудит зовнішньої політики України». Цей проект виконується за підтримки «Чорноморського фонду для регіональної співпраці» Німецького фонду Маршалла (GMF), та «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України», яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.
Зміст дослідження є винятково відповідальністю Інституту світової політики та не обов’язково відображає погляди Німецького фонду Маршалла, уряду Швеції, Міжнародного фонду «Відродження», Фонду розвитку аналітичних центрів.

Літра: Паризький бізнес-форум приверне увагу до можливостей, що існують в Україні

Інтерв’ю Леоніда Літри, старшого наукового співробітника ІСП, для газети “День”.Як відомо, у нашій країні прем’єр відповідає за економічні питання, тому виникає питання, чого очікують в Україні від візиту Гройсмана до Парижа та його участі в бізнес-форумі?
— В Україні великі очікування щодо цього візиту. З одного боку, Франція — друга економіка Євросоюзу і другий партнер у ЄС після Німеччини. З другого, Франція — лише восьмий інвестор в Україні. Очікування полягають у тому, що Франція активізується як інвестор в Україні, й у нашій країні більше буде французьких інвестпроектів.
Що ж до бізнес-форуму, то він багато разів відкладався. Уперше причиною цього стали теракти в Парижі. Після цього його відклали через те, що Україна перебувала в політичній кризі й не було зрозуміло, хто буде прем’єр-міністром.
Цей форум давно готувався. Українська сторона чекає насамперед збільшення французьких інвестицій. Відомо багато випадків, коли французькі підприємці побудували успішний бізнес в Україні. Але щоб збільшити обсяги французьких інвестицій, треба ров’язати ті проблеми, про які говорить бізнес. А це проблеми з поверненням ПДВ і отриманням віз для сімей французьких бізнесменів. Усі ці проблеми містяться в Україні, й форум, на жаль, їх не вирішить. Форум — це така подія, яка приверне увагу до можливостей, що існують в Україні. А їх дуже багато.

А які меседжі в такому разі має донести Гройсман на зустрічах з вищим французьким керівництвом і беручи участь у бізнес-форумі?

— По-перше, він має чітко донести, що уряд розв’язує проблеми, з якими стикається французький і в цілому західний бізнес. Після цього форуму у французьких бізнесменів і інвесторів має бути чітке розуміння того, що до України можна їхати, інвестувати, не боячись, що у них відберуть бізнес або виникнуть якісь інші проблеми. У них має бути впевненість у цьому, їх має переконати український прем’єр.
Думаю, що Гройсману нелегко буде зробити це, бо ці проблеми не перший рік стоять на порядку денному. І деякі з них або не розв’язуються, або розв’язуються дуже повільно й при цьому вибірково.
А якщо говорити про інвестиції Франції, то вони є в багатьох галузях. Не лише, як заведено думати, в сільському господарстві. Зазвичай Францію розглядають саме з погляду інвестицій у сільське господарство. Насправді це перший сектор, де присутні французькі інвестиції. Другий — сектор банківських і фінансових послуг. Третій — роздрібні мережі й супермаркети: Auchan, Leroy-Merlin і Vinolioub. Четвертий — транспортна сфера. Група CMA-CGM пропонує проект будівництва терміналу для великих суден в Одесі, а Alstom реалізує спільний проект випуску міських трамваїв з City Transport Group (ЛАЗ). П’ятий і шостий — косметичний і фармацевтичний сектори, які дуже добре розвиваються в Україні. Сьомий сектор — будівництво саркофага над Чорнобильською АЕС, що здійснюється з участю французьких компаній Bouygues Construction і VINCI.
Тому можна відзначити, що Франція присутня в Україні й могла бути присутньою ще в більшій кількості секторів. Але перешкодою є внутрішні проблеми, які Україна не може розв’язати впродовж двох з половиною років. Однією з них, звісно, є боротьба з корупцією. Але це досить широке поняття. Французів у першу чергу цікавить незалежність судів. Вони хочуть мати впевненість, якщо їм доведеться звертатися до суду, то там буде справедливо розглянуто їхню справу. Іншими словами, що стосується очікувань від України, то для них найголовніше — судова реформа.
У даному випадку інвест-форум це якраз відповідна подія, щоб показати, які є можливості для інвесторів в Україні. Але набагато важливіше на цьому форумі переконати французьких інвесторів, що до України можна інвестувати й у них не буде проблем з боку державних структур, які традиційно розглядаються як підніжка для іноземного бізнесу.

Чи достатньо буде запевнень Гройсмана, або, іншими словами, чи є він досить самостійною фігурою, яка розв’яже згадані вище проблеми?

— Я не знаю, чи зможе він переконати французьких інвесторів. Але судячи з його візиту до США й участі в бізнес-форумі, то, мені здається, що він не був досить переконливим. Судячи з публікацій і оцінок експертів, він намагався залишити хорошу думку про себе й показати, що він може вирішити багато питань.

Оригінал публікації доступний на сайті газети “День”

Солодкий про особливості російської пропаганди в Україні та за кордоном

Коментар Сергія Солодкого, першого заступника директора ІСП, для газети “День”Коли ми говоримо про західні або внутрішньо-українські дестабілізуючі реакції на російські провокації, то треба усвідомлювати, що вони цілком можливо є частиною спецоперацій. Я б не став применшувати роль російських спецоперацій щодо нав’язування свого дискурсу в західне суспільство через в тому числі західні мас-медіа. Гадаю, що страшні не стільки прямі канали інформаційного впливу, наприклад, Рашатудей, як інші непрямі засоби впливу, запущені Кремлем. До них відносяться окремі симпатики до Кремля серед політичних кіл, як право-радикального так і лівого толку. Існують деякі лідери громадської думки серед експертів, журналістів, громадських діячів особливо із табору колишніх совєтологів, тобто тих, кого прийнято називати «корисними ідіотами». Чи ефективний наш опір подібним тенденціям? Очевидно, що самій Україні з цим не впоратись, але так само очевидно, що у нас є союзники на Заході, з якими необхідно співпрацювати і випрацьовувати відповідні контрзаходи. Ці люди адекватно розуміють загрози, які надходять від РФ, від російських спецоперацій, і називають речі своїми іменами, що дуже важливо, адже розмитість визначень дає тло для проросійських маніпуляцій.\
На жаль, не завжди таке розуміння перетворюється в дію. І це не тому, що наші прибічники не хочуть нічого робити, а тому, що не знають, що робити, оскільки інформаційна сфера досить делікатна, особливо в західному суспільстві, для якого характерна свобода і повага до журналіста. Тому тут потрібно діяти урядам, і саме уряди відпрацьовують засоби протидії російській пропаганді, щоб при цьому не завдати удару по своїй головній цінності — свободі слова. Це справді складно для Заходу, який вимагає чіткого артикулювання загроз і громадянської єдності. Для прикладу того, що на Заході такі загрози розуміють, можу назвати ініціативу «Стратегічні комунікації». Представники цієї ініціативи збирають з усіх європейських мас-медіа фейкові новини і дезавуюють їх відповідним чином. Вони так само випускають інструкційні відеоролики, які пояснюють, як можна розпізнати російську пропаганду і російську маніпуляцію фактажем, вигадуванням фактів.

Треба замислитись, чому окремі провокації і спекуляції мають популярність в суспільстві і про них всі знають, а про їх спростування — ні? Це особливість людської природи, яка не докопується до істини, а ведеться на щось гучне і поверхове. Відповідно російська пропаганда розкручує певні речі, на які всі звертають увагу, і враховує специфіку та слабкості людської душі. Варто зазначити, що зерна маніпуляцій російська пропаганда посіяла досить давно і тепер нанизує на підготовлений ґрунт нові сценарії навіювань. Прикро, що навіть після відвертої агресії РФ, окупації територій та втрат у багатьох українців так і не виробилось відповідного антиманіпулятивного імунітету. Повертаючись до західних ЗМІ, то я сам був свідком неодноразових помилок навіть у поважних виданнях, наприклад, в NYT, коли Аксьонова називали прем’єр-міністром Криму. Але західні ЗМІ чутливо реагують на зауваження і часто виправляють свої помилки. І там вже йдеться не завжди про маніпуляції Кремля, а про елементарну неуважність, неакуратність, нездатність розібратись у глибинних питаннях, а отже, безграмотність журналістів. Звичайно, в Україні мають бути ті, хто повинні відповідно реагувати і надсилати зауваження редакторам ресурсів. Це і реально, і необхідно робити.

Але мушу сказати, що в західних країнах все ж таки продовжують пошук інструментарію протидії російській пропаганді. Хоча це не завжди публічно помітно. Вони також звертаються і до українських експертів, але, знову ж таки, не завжди наші поради годяться для ліберальних суспільств. І безумовно в своєму лібералізмі ці суспільства уразливі до російських інформаційно-маніпулятивних токсинів.

Також зверну увагу, що в Росії є великий досвід з роботи та підкупу ключових осіб на Заході. У мене є велике дослідження на тему, як ще радянська Росія працювала із західними елітами, починаючи з 20-х років минулого століття. І західні лідери про це знають.

Оригінал статті “Iнструкцiя з використання “корисних ідіотів” на сайті газети “День”