Архіви: Публікації

Інститут світової політики підготував рейтинг “Європейський президент” за результатами експертного опитування та дослідження ІСП«Європейський президент» — це експертна перевірка головних кандидатів на президентську посаду щодо їх спроможності наблизити Україну до Європейського союзу. зокрема, стати своєрідними політичними гарантами виконання Угоди про асоціацію з Єс. \
Для рейтингування кандидатів враховувалося декілька важливих складових.
• ІСП звернувся до експертів, що працюють у сфері євроінтеграції, до профільних журналістів, а також до західних фахівців, що знаються на українській політиці, з проханням висловитися щодо кандидатів. Було отримано 80 заповнених анкет;
• ІСП проаналізував програми та передвиборчу риторику, з’ясовуючи, чи розуміє кандидат, що європейська інтеграція потребує не простої обіцянки «вступити до ЄС вже завтра», а проведення комплексу реформ;
• ІСП вивчив, як кандидат ставився до європейських питань у минулому;
• Нарешті, ми особисто звернулися до кандидатів з опитувальником, складеним із 17 тестових, індикативних запитань.

На запит ІСП відгукнулися лише чотири кандидати: Петро Порошенко, Анатолій Гриценко, Юлія Тимошенко та Ольга Богомолець. З їхніми відповідями можна ознайомитися тут.

Із 23 зареєстрованих Центрвиборчкомом кандидатів ІСП обрав 8 найпопулярніших — тих, хто, за результатами соцопитувань на момент старту проекту, має шанс подолати так званий психологічний бар’єр у 4%. У цей список увійшли Петро Порошенко, Юлія Тимошенко, Сергій Тігіпко, Михайло Добкін, Петро Симоненко, Олег Ляшко, Анатолій Гриценко та Ольга Богомолець.

Детально про методологію дослідження дивітьcя у повній pdf-версії публікації.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Експертне опитування та дослідження ІСП дозволило визначити лідера рейтингу — ним став Петро Порошенко. Одностайність підтримки виявилася красномовною: 70 з 80 експертів включили його в трійку тих, хто гідний характеристики «європейський кандидат», при цьому 54 опитаних поставили Порошенка на перше місце.
9 експертів визначили Анатолія Гриценка як найбільш європейського кандидата, по 6 — Юлію Тимошенко та Ольгу Богомолець. Троє експертів поставили на першу позицію Віталія Кличка, зазначивши, що роблять це попри його рішення не балотуватися.
Крім того, у ході експертного опитування респонденти відповідали на 4 запитання щодо кожного з лідерів перегонів: наявність європейського способу мислення та політичної культури; досвід діяльності у сфері європейської інтеграції; здатність імплементувати Угоду про асоціацію; використання кандидатом нечесних інструментів передвиборчої боротьби.
Що стосується дослідження Інституту світової політики, то до уваги були взяті такі параметри:
• знання іноземних мов;
• послідовна політична підтримка кандидатом євроінтеграції;
• конкретність щодо проведення європейських реформ під час кампанії 2014 року;
• відкритість та готовність співпрацювати з громадянським суспільством.
Підрахунок балів підтвердив переможця — із показником у 10,83 балів перше місце посів Петро Порошенко. Він виявився лідером в усіх номінаціях, окрім однієї — щодо чесності виборів, де поступився Анатолію Гриценку та Ользі Богомолець (в цій номінації експерти оцінювали кількість чорного піару та інших нечесних способів ведення виборчої кампанії).
На другому місці — Анатолій Гриценко (7,76). Він є другим за більшістю параметрів оцінювання.
За третє місце розгорнулася боротьба між Юлією Тимошенко і Ольгою Богомолець. На боці першої — її досвід та фахова (щодо розуміння процесів європейської інтеграції) передвиборча програма.
Водночас, бал екс-прем’єра в інших номінаціях виявився суттєво нижчим, аніж у конкурентки. Фахівці переконані у використанні Тимошенко технологій чорного піару та вважають, що у неї неєвропейський «образ мислення, політичної культури та поведінки» (за цим показником Тимошенко отримала -0,38 бали, а Богомолець +0,82).
Насамкінець, не на користь екс-прем’єра зіграло незнання нею європейських мов — це суттєво обмежує можливості політика на європейській арені та зменшує ефективність міжнародних переговорів (адже чималу частину зустрічей доводиться витрачати на переклад)
У підсумку Юлія Тимошенко посіла лише четверту сходинку з результатом 4,05 балів, а третьою стала Ольга Богомолець (5,14)
Антилідером рейтингу прогнозовано став Петро Симоненко (-4.79 бали), хоча Михайло Добкін не надто відстав від нього (-4,24)

Рейтинг європейськості кандидатів у Президенти
{5}
Європейське мислення
{6}
Досвід євроінтеграції
{7}
Здатність імплементувати
{13}
Чорний піар
{8}
Вибір експертів
{9}
Знання мов
{10}
Політична підтримка євроінтеграції в минулому
{11}
Підтримка асоціації з ЄС та конкретність щодо європейських реформ під час кампанії 2014 року
{12}

ПЕТРО ПОРОШЕНКО
Самовисуванець, безпартійний
{1}
За результатами експертного дослідження Петро Порошенко є лідером рейтингу «Європейський президент». Відрив від політиків, що посіли 2-3 позицію рейтингу настільки значний, що можна говорити про майже одностайний вибір експертної спільноти. Між тим, це не означає відсутності претензій до цього кандидата з боку незалежних фахівців з питань європейської інтеграції України.
Порошенко є послідовним прибічником європейської інтеграції України протягом всього досліджуваного періоду (з 2004 року). Він є одним з небагатьох кандидатів, хто за цей період не змінював проєвропейську риторику. Окрім того, свій внесок у перемогу Порошенка додала вільна англійська, задеклароване знання румунської та значний досвід кандидата на посадах, що тісно пов’язані з європейською інтеграцією, зокрема — на посаді міністра закордонних справ та міністра економічного розвитку і торгівлі.
Водночас робота Порошенка в уряді за президентства Віктора Януковича дає йому не лише плюси, а й мінуси. Міністерство економічного розвитку і торгівлі під його керівництвом ініціювало кілька урядових рішень, які поглибили кризу довіри між Україною та ЄС — вперше з’явилися не лише політичні, а й економічні перепони підписанню Угоди про асоціацію. Йдеться про початок перегляду умов членства України в СОТ та введення утилізаційного збору на автомобілі, що порушує правила СОТ.
Крім того, саме до Порошенка порівняно з іншими кандидатами найбільш критичним є питання конфлікту інтересів по лінії бізнес-влада. Очевидно, що і сам кандидат це розуміє, оскільки пообіцяв продати свій концерн.
Публічна риторика, парламентська та громадська діяльність Порошенка характеризують його як «європейського кандидата».
ПЕРЕДВИБОРЧА ПРОГРАМА
Програма кандидата Порошенка стала лідером за кількістю згадувань про європейський вектор. 6 разів вжито абревіатуру ЄС, ще 6 разів — слова «Європа», «європейський» та похідні від них, 1 раз — слово «Євромайдан». Частина згадок про Європу стосуються досвіду трансформації чи стандартів країн ЄС, є також блоки, що стосуються очікуваних реформ в Україні.
У політичному блоці кандидат декларує плани ініціювати переговори про вступ до ЄС. «До кінця терміну моїх повноважень розраховую добитися необхідних політичних рішень з боку ЄС та розпочати переговори про повноцінне членство України в Євросоюзі». Ця мета є досить оптимістичною, але теоретично — за умови збігу сприятливих обставин — може бути реалізована. Водночас, від Петра Порошенка звучать і надто оптимістичні обіцянки — зокрема, про початок застосування безвізового режиму при поїздках в ЄС протягом першого року його президентства (до літа 2015 року).
В економічному блоці кандидат дає обіцянку «якнайшвидше підписати економічну частину Угоди (про асоціацію — ІСП) з ЄС та в стислі терміни реалізувати її положення, які по суті є цілісним планом економічних реформ в Україні».
Йдеться також про інші реформи, необхідні для зближення України з ЄС, зокрема — реформу системи судоустрою. Тричі згадано про необхідність боротьби з корупцією.
ДІЯЛЬНІСТЬ ЗА 10 РОКІВ
Позицію депутатів VII скликання ІСП досліджував за тестовою вибіркою з голосувань 2013-2014 років.
Кандидат не голосував за «диктаторські закони» 16 січня. Водночас, далеко не всі знакові рішення ВР щодо підтримки європейської інтеграції, отримували голос Петра Порошенка, оскільки він часто був відсутній на засіданнях ВР. Між тим, у вибірці ІСП немає голосувань з європейських питань, під час яких пан Порошенко був зареєстрований в сесійній залі, але не натиснув кнопку «за».
У парламентській виборчій кампанії 2012 року Порошенко також брав участь з проєвропейськими гаслами. «Суверенітет України і європейська інтеграція є спорідненими, якщо не тотожними поняттями», — йдеться в його програмі того часу.
Порошенко є найбільш фаховим «євроінтегратором» серед всіх учасників нинішніх виборчих перегонів, експертне опитування поставило його на першу сходинку за досвідом. У 2009-2010 роках протягом 5 місяців він обіймав посаду міністра закордонних справ. У 2012 році протягом 8 місяців — посаду міністра економічного розвитку і торгівлі (в його компетенцію, зокрема, входила торгівельна взаємодія України з європейськими країнами). З кінця 2012 року є членом парламентського комітету з питань євроінтеграції, з середини 2013 — співголова комітету парламентської співпраці Україна-ЄС.
Робота в Мінекономрозвитку і торгівлі додала мінусів іміджу Петра Порошенка як європейського кандидата. За ініціативи його відомства було запроваджено утилізаційний збір на імпортні автомобілі, який порушує правила СОТ та зобов’язання України в рамках Угоди про асоціацію. Лунали звинувачення щодо того, що введення такого збору вигідно автомобілебудівним підприємствам Порошенка. Також в період його роботи на посаді міністра Україна заявила про намір переглянути свої зобов’язання перед СОТ по 371 тарифній позиції (щоправда, ці переговори так і не перейшли до конкретики). Обидві ініціативи були вороже сприйняті в Брюсселі та призвели до нової кризи у відносинах з Києвом.
Петро Порошенко не приховував, що нерідко виступає посередником між єврооптимістами та євроскептиками як на міжнародній арені, так і у внутрішньополітичному полі. Ці ініціативи не завжди були успішними. Приміром, в грудні 2013 року, перед візитом Віктора Януковича до Москви, Порошенко літав до Брюсселя. За публічними повідомленнями з цього візиту складалося враження, що він ставив мету переконати європейських лідерів у збереженні європейського вектору в політиці президента Януковича. «За нашою інформацією, питання, що виключали би підписання Угоди про асоціацію, були вилучені з програми поїздки Януковича», — заявляв він. Щоправда, вже за кілька днів Порошенко жорстко розкритикував Януковича щодо результатів його візиту.
Протягом 2013 року Порошенко постійно намагався переконати владу у необхідності підписання Угоди з ЄС, пояснюючи, що в іншому випадку «політичні, економічні та соціальні наслідки будуть руйнівними».
Петра Порошенка не оминула традиційна для українських політиків проблема популістських заяв, що створюють завищені очікування в суспільстві. Так, наприкінці 2009 року міністр Порошенко заявив, що очікує підписання Угоди про асоціацію з ЄС вже в 2010 році. «Причому ми оптимістично очікуємо, що це відбудеться вже в першій половині 2010 року», — додав він. В той час всі експерти були свідомі того, що Україну очікує більше року переговорів, а по тому — тривалий процес підготовки документа до підписання.
ОСВІТНІЙ ТА ФАХОВИЙ ЦЕНЗ
Вільно володіє англійською та розмовляє румунською мовами. Має широке коло контактів на європейському політичному Олімпі. Великий досвід роботи на посадах, пов’язаних з європейською інтеграцією. Дуже великий досвід проведення переговорів з високопосадовцями з країн ЄС — за цим критерієм Петро Порошенко дещо поступається лише Юлії Тимошенко.
Має вищу освіту зі спеціальності міжнародні відносини та міжнародне право. Має вибудовані роками дружні відносини з лідерами окремих європейських країн.
Відповіді кандидата на пост Президента України Петра Порошенка на питання анкети

АНАТОЛІЙ ГРИЦЕНКО
Висунутий партією «Громадянська позиція»
{2}
Анатолій Гриценко вважає себе проєвропейським кандидатом та у розмовах з журналістами переконує, що ця позиція є незмінною протягом усього періоду політичної діяльності. Щоправда, аналіз заяв кандидата у минулому свідчить, що кілька років тому він публічно дотримувався досить поміркованої думки у питанні зближення з ЄС.
Гриценко володіє достатнім обсягом знань та розумінням процесів у сфері євроінтеграції, має контакти на Заході та вільно володіє англійською. Однак основним напрямком його політичної діяльності завжди була євроатлантична, а не європейська інтеграція. Ймовірно, саме це накладає відбиток на його позицію. Досить показовим є те, що в президентській передвиборчій програмі він знайшов чимало місця для безпекових питань, але жодного речення не присвятив європейській інтеграції України.
Між тим, деякі фахові якості та принципи кандидата (приміром, відмова від застосування брудних технологій) знайшли підтримку експертної спільноти. Фахівці у сфері євро­інтеграції нагадують, що, попри періоди євроскептицизму, Гриценко ніколи не був прибічником східного вектору інтеграції. Тому результати експертного опитування дозволили йому вийти на друге місце в рейтингу «європейського кандидата».
ПЕРЕДВИБОРЧА ПРОГРАМА
Виборча програма Анатолія Гриценка є радикально відмінною від програм усіх інших лідерів президентської кампанії. Він — єдиний, хто розпочав цей документ із фрази про те, що виборцям «програми не потрібні». Значна його частина присвячена розповіді про особисті якості кандидата, які, на його думку, відрізняють його від інших учасників виборчих перегонів.
Між тим, у цей документ увійшли також програмні положення, які кандидат вважає найбільш актуальними. Йдеться про безпекову політику, економіку, боротьбу з корупцією (про неї згадано двічі), реформування судів, але відсутні будь-які згадки про європейську інтеграцію. Слово «Європа» вжите лише один раз, в географічному контексті.
Водночас, некоректно говорити, що на вибори-2014 Анатолій Гриценко йде без європейських гасел. Він стверджує, що у разі обрання президентом виконуватиме програму партії «Громадянська позиція», а в цьому документі є зовнішньополітичний блок і декларується «незмінність стратегічного курсу України на європейську інтеграцію».
ДІЯЛЬНІСТЬ В МИНУЛОМУ
Позицію депутатів VII скликання ІСП досліджував за тестовою вибіркою з голосувань 2013-2014 років.
У парламенті нинішнього, а так само — минулих скликань Гриценко послідовно підтримував проєвропейські ініціативи і не голосував за антиєвропейські. Він не підтримав «диктаторські закони» від 16 січня. Кандидат є давнім прибічником принципу особистого голосування; імовірно, через це лише половина із рішень ВР з вибірки ІСП підтримані його голосом — під час інших голосувань його картку не було зареєстровано в сесійному залі.
В останні роки президентства Віктора Януковича Анатолій Гриценко демонстрував чітку підтримку європейського вектора і лобіював Угоду про асоціацію, закликаючи ЄС до безумовного підписання цього документа, попри проблеми з демократією в країні. «Угода відповідає довгостроковим стратегічним інтересам і ЄС, і України», — переконував він восени 2013 року. У парламентських виборах 2012 року він брав участь у списку «Батьківщини», партійна програма якої також декларувала підтримку «європейського вибору» та «європейського майбутнього».
Водночас єврооптимізм не завжди був притаманний Анатолію Гриценку. На президенські вибори 2010 року він йшов із програмою, в якій не було жодної згадки про європейську інтеграцію. Більше того, 4 роки тому кандидат Гриценко у своїй програмі пообіцяв поновити візовий режим для громадян ЄС у разі, якщо вони не відкриють кордони для українців. Про необхідність поновлення візового режиму він говорив також у публічних виступах 2009 року. Цей підхід був досить популярним і, можливо, додавав бали у передвиборчих перегонах, але не сприяв би подальшому зближенню України та ЄС. Експерти з візової тематики в той період наголошували, що заклики до відновлення повноцінного візового режиму з ЄС є популізмом, а на практиці такий крок паралізує роботу українських дипустанов за кордоном.
Скептичні заяви щодо європейської перспективи і вимоги «добитися поваги від Європи» звучали від політика і по завершенню президентських виборів. «Україна сьогодні має перш за все навчитися поважати себе і не прагнути якомога швидше потрапити в Євросоюз чи НАТО. Якби нас зараз приймали в ЄС, я би швидше сказав ні, аніж так», — стверджував він навесні 2010 року.
ОСВІТНІЙ ТА ФАХОВИЙ ЦЕНЗ
За критеріями освітнього та фахового рівня Анатолій Гриценко цілком відповідає вимогам до «європейського президента». Вільно володіє англійською. Має вищу освіту, навчався в Україні та США. Очолював аналітичну службу апарату РНБО, а також Центр економічних та політичних досліджень імені Разумкова.
Має значний досвід переговорів з європейськими політиками та високопосадовцями. Є визнаним фахівцем у питаннях оборони та євроатлантичної інтеграції. Водночас досвід діяльності на посадах, напряму пов’язаних із євроінтеграцією, у кандидата відсутній.
Відповіді кандидата на пост Президента України Анатолія Гриценка на питання анкети

ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ
Самовисуванець, безпартійна
{3}
Під час передвиборчої кампанії позиціонує себе як проєвропейський кандидат, але уникає конкретики щодо європейських прагнень України. Яскравою ілюстрацією цього є її виборча програма.
Такий розмитий підхід цілком відповідає досвіду кандидата. Пані Богомолець ніколи не мала стосунку до діяльності, пов’язаної з євроінтеграцією і, очевидно, не знається на деталях цього процесу. Водночас на рівні ціннісних орієнтирів вона цілком може називати себе проєвропейським політиком та громадським діячем.
Це підтверджують експерти, які, визнаючи нефаховість Ольги Богомолець, водночас поставили її на третю сходинку у рейтингу.
ПЕРЕДВИБОРЧА ПРОГРАМА
Кандидат Ольга Богомолець обіцяє «євроінтеграційну зовнішню політику» у разі свого обрання на посаду президента, але не концентрується на цьому питанні. Так, слово «європейський» та його форми у програмі кандидата вжито лише двічі.
Кандидат Богомолець є однією з небагатьох учасників перегонів, хто згадує у програмі, що «євронтеграція — це не лише зовнішня, а й внутрішня політика». Між тим, це дуже правильне гасло лишилося не розкрите у тексті програми, що дає підставу припускати відсутність розуміння кандидатом суті та змісту європейських реформ. Цю прогалину згодом може бути ліквідовано за рахунок фахівців з євроінтеграції в команді кандидата.
Із небагатьох конкретних «європейських» напрямків, про які згадано в документі, варто виділити згадку про елементи good governance («належного врядування») — збільшення «впливу громадянського суспільства на владу», впровадження «електронного уряду», «електронної демократії». В програмі також є кілька згадок про борьтьбу з корупцією.
Між тим, плюсом програми, що підвищує її відповідність статусу «європейського кандидата», є повна чи майже повна відсутність відверто популістських гасел та завдань, виконання яких є апріорі неможливим.
ДІЯЛЬНІСТЬ ЗА 10 РОКІВ
Ольга Богомолець є новачком у великій політиці, хоча в період з 2006 по 2008 рік отримала певний політичний досвід, оскільки була депутатом Київради. Даний період не додає плюсів кандидатові, адже невдовзі після виборів вона вийшла з фракції «Наша Україна», за списками якої її було обрано, та розпочала співпрацю з командою тодішнього міського голови Леоніда Черновецького.
На дострокових виборах Київради у 2008 році вона стала єдиним депутатом-перебіжчиком, кого знову включили до списку «Нашої України», але партія не подолала прохідний бар’єр (набрала лише 2%).
Значно більш позитивним є досвід діяльності Ольги Богомолець в громадському секторі. Вона є відомим благодійником, керівником громадських ініціатив в медичній, історичній, культурній сфері, відома також як борець із незаконними забудовами.
Безумовно позитивним етапом є її діяльність в період Євромайдану та перед його початком. Навесні 2013 року у листах до влади закликала виконати умови ЄС для підписання Угоди. У листопаді 2013-го — закликала студентів-медиків підтримати Євромайдан. Після перших випадків насилля долучилася до формування медичної служби Майдану, а зрештою стала одним з її неформальних лідерів.
ОСВІТНІЙ ТА ФАХОВИЙ ЦЕНЗ
За винятком досвіду в сфері євроінтеграції (адже можна говорити про повну його відсутність), кандидат Ольга Богомолець відповідає всім освітнім вимогам до європейського президента.
Володіє англійською. Має дві вищі освіти — медичну (1989 р.) та педагогічну (2001 р.); наукову ступінь доктора медичних наук. У 1993-1994 роках навчалася у Пенсільванському медичному університеті та Інституті дерматопатології Бернарда Акермана (Філадельфія, США).
Оскільки не займалася політикою та європейською інтеграцією — жодного разу не відвідувала Брюссель з політичними завданнями, відомо лише про її поїздки до європейської столиці для участі у заходах медичної спільноти.
Досвід переговорів з європейськими політиками та високопосадовцями – незначний і не зав­жди позитивний. Так, наприкінці лютого Ольга Богомолець зустрілася з главою МЗС Урмасом Паетом під час його візиту в Україну. Невдовзі в Інтернет було «злито» підслухану розмову Паета з главою європейської дипломатії Кетрін Ештон, де міністр переповів деталі розмови з Богомолець, зокрема — припущення про те, що вбивство мітингувальників було замовлене лідерами опозиції. Згодом Богомолець заявила, що її некоректно зрозуміли і вона не казала Паету тих деталей, на які той посилався.
Відповіді кандидата на пост Президента України Ольги Богомолець на питання анкети

ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО
Висуванка партії «Батьківщина»
{4}
У всіх виборчих кампаніях за останні 10 років, в яких брала участь Тимошенко, вона позиціонувала себе як проєвропейський кандидат.
Водночас результати діяльності Юлії Тимошенко на високих державних посадах у сфері європейської інтеграції є приводом для дискусії фахівців. Існує думка, що за час керівництва урядом пані Тимошенко не доклала необхідних зусиль для виконання зобов’язань перед ЄС, а європейські реформи не проводилися. Утім, є і протилежна позиція — адже інші політики, що обіймали прем’єрську посаду в Україні, також не досягли значного успіху в цій царині. До того ж, за минулі 10 років лише в урядах Тимошенко була посада віце-прем’єра з євроінтеграції. Протилежні одна одній позиції є і щодо її впливу на підписання Угоди про асоціацію — надходили сигнали і про те, що вона сприяла підписанню документа, і про те, що вона блокувала його.
Хай там як, наразі Юлія Тимошенко знову балотується під європейськими гаслами. Вона є б??езумовним лідером щодо контактів на Заході та досвіду політичних переговорів. Водночас мінусом кандидата є незнання іноземних мов, що суттєво обмежує коло партнерів, з якими можливі перемовини тет-а-тет.
ПЕРЕДВИБОРЧА ПРОГРАМА
Програма Юлії Тимошенко є значною мірою євроорієнтованою. Сім разів у тексті вжито абревіатуру ЄС та похідні від слова «Європа». Кандидат ставить конкретні та переважно коректні завдання: «підписати до кінця 2014 року Угоду про асоціацію в повному обсязі»; «створити механізм координації політики євроінтеграції» (це, до речі, є давньою вимогою експертної спільноти до керівництва країни); «домогтися членства в ЄС в найкоротші терміни». Строки очікуваного вступу до ЄС не уточнюються, що є правильним з точки зору чесності програми.
Однак не всі «європейські» норми документа можна назвати чесними та фаховими. Юлія Тимошенко обіцяє підписати до нового року Угоду про асоціацію «включно із зоною вільної торгівлі та безвізовим режимом для громадян України», в той час як насправді ця Угода не має жодного відношення до скасування віз. До слова, майбутнє запровадження безвізового режиму не потребуватиме підписання будь-якої угоди між Україною та ЄС, адже це — одностороннє рішення Брюсселя.
Складно сказати, що є причиною включення цієї норми до програми — незнання європейських справ чи спроба маніпуляції.
У програмі є декілька положень, пов’язаних з європейськими реформами. Окрім обіцянки створити урядовий механізм координації євроінтеграції (Тимошенко, до слова, є єдиним кандидатом з числа лідерів перегонів, хто дав цю важливу обіцянку), в документі йдеться про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінально суду та про реформи в сфері належного врядування — реформування адмінпослуг, введення електронного врядування та документообігу.
ДІЯЛЬНІСТЬ ЗА МИНУЛИЙ ПЕРІОД
Із 2011 року Юлія Тимошенко через незалежні від неї обставини була відсторонена від активного політичного життя. Попри це, її позиція — висловлена в листах, через соратників та міжнародних посередників — мала значний вплив на події.
Роки ув’язнення Тимошенко експерти в сфері євроінтеграції пам’ятають як період взаємовиключних сигналів, які надходили до ЄС від лідера «Батьківщини».
У заявах для преси та публічних листах Юлія Тимошенко послідовно заявляла, що підтримує укладання Угоди про асоціацію попри наявність проблем із демократією. «Хоча я знаю, що умовою підписання є моє звільнення, я прошу підписати Угоду у будь-якому випадку», — йшлося в її листі в листопаді 2011 року. «Перебуваючи за ґратами і усвідомлюючи, що цей режим не має нічого спільного з Європою та демократією, я прошу все ж парафувати Угоду» (березень-2012). «Треба звільняти не лише політичних ув’язнених, треба звільняти Україну. А це означає — обов’язково підписати Угоду» (листопад-2013).
Водночас, від політиків, що спілкувалися з нею під час ув’язнення, на публічних заходах та на конфіденційних зустрічах лунав протилежний сигнал — про неприпустимість підписання Угоди про асоціацію з ЄС за Януковича. «Угоду не може бути підписано та ратифіковано, коли лідери опозиції перебувають у в’язниці», — наполягав радник Тимошенко Григорій Немиря на саміті ЄНП в березні 2012 року. Схоже повідомлення отримав віце-президент Європарламенту Яцек Протасевич після зустрічі з Тимошенко в травні 2012 року: «Вона вважає, що європейська політика має бути твердою, включаючи заморожування процесу підписання та ратифікації Угоди».
На президентські вибори 2010 року Тимошенко йшла з проєвропейськими гаслами. «Україна стане членом Євросоюзу», — обіцяла її передвиборча програма. «Протягом року я ставлю завдання підписати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС», — заявляла кандидат в січні 2010 року.
Варто додати, що прем’єра Тимошенко не оминула традиційна для українських лідерів хвороба завищених очікувань у відносинах із ЄС. Вона (так само, як і тодішній президент Ющенко) багаторазово давала обіцянки, які технічно не могли бути виконані; це викликало нерозуміння та роздратування в Брюсселі. «До кінця 2009 року, максимум — на початку наступного — у нас буде підписана Угода про асоціацію», — заявляла вона в липні 2009 року. Як відомо, переговори по Угоді завершилися лише наприкінці 2011 року, при цьому за роки керівництва Ющенка-Тимошенко прогрес у переговорному процесі був доволі скромним.
У більш давніх передвиборчих програмах Тимошенко (на парламентських виборах 2006 та 2007 років) відсутні будь-які згадки про євроінтеграцію, однак заяви про європейське майбутнє країни лунали від кандидата і до того. «Шлях України до ЄС — впевнений, послідовний, Україна буде робити все для цього», — заявляла вона влітку 2005 року.
Із державних посад, які обіймала Юлія Тимошенко, європейської інтеграції стосувалася прем’єрська (2005, 2007-2010). Під час обидвох каденцій в Кабміні існувала посада віце-прем’єра з євроінтеграції. У 2008 році було створене Координаційне бюро європейської та євроатлантичної інтеграції (ліквідоване в 2010 році). Водночас у проведенні реальних європейських реформ уряди Тимошенко не мали значного успіху, що було приводом для постійної критики з боку Брюсселя.
ОСВІТНІЙ ТА ФАХОВИЙ ЦЕНЗ
Дві вищих економічні освіти (1984, 1999), кандидат економічних наук. Не розмовляє мовами ЄС, зокрема, англійською. Попри це, Тимошенко має найбільший серед усіх учасників виборчих перегонів досвід проведення міжнародних переговорів (здобутий за часи прем’єрства). Особисто знайома з багатьма першими особами Євросоюзу та європейських країн.
Має досвід діяльності на посаді, що пов’язана з європейською інтеграцією — як керівник уряду. Між тим, експертні оцінки якості роботи на цій посаді на європейському напрямку є доволі неоднозначними.
Відповіді кандидата на пост Президента України Юлії Тимошенко на питання анкети

СЕРГІЙ ТІГІПКО
Самовисуванець. Безпартійний (виключений із Партії регіонів)
{15}
Уже кілька виборчих кампаній поспіль Тігіпко позиціонує себе як прихильник багатовекторності у зовнішній політиці та зовнішньоекономічній стратегії, обіцяючи зберегти відносини і з Європою, і з Росією, віддаючи деяку перевагу першій. Радикалізація українського суспільства дещо скоригувала цю риторику, однак, не скасувала її — навпаки, Тігіпко став ще обережнішим у публічній підтримці кожного з векторів.
У політичній діяльності між виборчими кампаніями Тігіпко також є дещо ближчим до європейського, ніж до євразійського вектору. Це підтверджує його риторика в період членства у Партії регіонів — на відміну від багатьох однопартійців, він не змінював стратегічні пріоритети і говорив про необхідність зближення з ЄС з 2004 по 2014 рік. Однак його точно не можна назвати проєвропейським політиком, і експертне опитування підтверджує цю тезу.
Передвиборчим кампаніям Тігіпка притаманний підвищений рівень популізму. Вибори-2014 не стали винятком. Деінде, схоже, проблеми створює не популізм, а помилки, що кандидат та його команда роблять від незнання. Причому ця проблема нерідко проявляється і після виборів — у заявах на європейську тематику політик часто робить доволі прикрі помилки. Це знижує оцінку його фаховості у європейських питаннях.
Додатковим мінусом кандидата є мовний бар’єр — політик не знає англійської в обсязі, достатньому для спілкування з європейськими партнерами; щоправда, є інформація, що він розмовляє французькою.
ПЕРЕДВИБОРЧА ПРОГРАМА
Програма кандидата Тігіпка є прикладом того, як писати політичний документ, не висловивши позицію політика з ключових питань. Можна провести паралель між програмою Сергія Тігіпка та його нещодавнього однопартійця Михайла Добкіна — обидва уникають демонстрації свого ставлення до євроінтеграції. Програма Тігіпка не розкриває, що він планує робити з Угодою про асоціацію, якою є його позиція з питання вступу до ЄС і т.п. Але якщо Добкін позиціонує себе як поміркований кандидат з ухилом до Митного союзу, то Сергій Тігіпко декларує поміркованість з ухилом до євроінтеграції.
Однак така стратегія, на думку ІСП, є свідченням неєвропейськості кандидата, адже демократичні традиції вимагають від кандидата розкривати виборцям свої позиції з ключових питань.
У програмі Сергія Тігіпка слово «європейський» вжите один раз. Кандидат декларує багатовекторність, планує «використовувати буферне положення країни». Водночас, із контексту випливає, що він планує імплементувати деякі положення Зони вільної торгівлі з ЄС — йдеться про «перехід на європейські технічні стандарти», згадано про переорієнтацію на європейські ринки збуту.
Програма Тігіпка містить чимало відверто популістських норм або таких, що свідчать про нерозуміння процесів. Він обіцяє «заборонити партіям формувати закриті списки», хоча суть терміну «відкриті списки» полягає не в забороні, а у законодавчому впровадженні нового принципу реєстрації кандидатів, та підрахунку голосів переможця. Питання викликає обіцянка провести «невідкладні прямі вибори губернаторів» (хоча це потребує змін до Конституції), тощо.
ДІЯЛЬНІСТЬ ЗА 10 РОКІВ
Позицію депутатів VII скликання ІСП досліджував за тестовою вибіркою з голосувань 2013-2014 років.
У парламенті Сергій Тігіпко однаковою мірою голосував як за проєвропейські ініціативи, так і проти них. Він підтримав «диктаторські закони» 16 січня і не відкликав свій голос, коли з’ясувалася суть ухвалених документів (як зробили деякі його колеги). Він не голосував за постанову про підтримку євроінтеграції 13 березня, хоча був зареєстрований в залі. Тігіпко підтримав два проєвропейських рішення з вибірки, ще на одному голосуванні був відсутній.
В усіх попередніх кампаніях він теж декларував помірковану підтримку ЄС і навіть був більшим євроінтегратором, ніж нині. На вибори 2010 року Тігіпко йшов з гаслом «Україна — це Європа, але не Євросоюз», в той же час — планував «підписати Угоду про асоціацію». На парламентських виборах 2012 року як основний спікер кампанії Партії регіонів також агітував за підписання УА. У програмі ПР того часу йдеться про «здобуття асоційованого членства в Євросоюзі (це є помилкою і свідчить про низьку якість міжнародного блоку програми, адже терміну «асоційоване членство» не існує — ІСП), створення Зони вільної торгівлі, зняття візових бар’єрів між Україною та ЄС». Варто додати: ще в 2004, на посаді глави штабу Віктора Януковича, Сергій Тігіпко в своїх інтерв’ю також декларував європейські стремління, заявляючи, що Україна повинна йти до набуття повноцінного членства в ЄС. Ця позиція тоді була досить нетиповою для представника команди Януковича.
З 2005 по 2009 рік Сергій Тігіпко був відсутній на політичній арені і опікувався лише питаннями бізнесу (щоправда, співпрацював з європейськими компаніями). Після 2010 року у публічних заявах він системно підтримував європейський вектор у конкуренції з євразійським. «Вступ до Митного Союзу дасть нам значні, однак короткострокові вигоди. Але якщо оцінювати середньострокову перспективу, то бажаною метою українських виробників є платоспроможний ринок ЄС», — говорив він навесні 2011 року. «Треба бути чесним, для країни більш вигідна Угода про асоціацію… В довгостроковій перспективі ми маємо прямувати до ЄС. Це наш цивілізаційний вибір», — додавав він у вересні 2012 року. «Європейський вибір для України — безумовний. Ми не маємо відходити від нього навіть, коли Європа переживає не найкращі часи» (грудень 2012). «Київ хоче бути частиною об’єднаної Європи. А зближення з ЄС — це продовження реформ» (червень 2013).
Водночас, у питанні візової лібералізації кандидат постійно припускався помилок у своїх заявах. Зокрема, він багато разів створював хибні очікування щодо швидкого отримання Україною безвізового режиму для поїздок до країн ЄС. «Ми можемо отримати безвізовий режим вже в 2011 році», — заявляв він у березні 2011 року, хоча таке швидке виконання Плану дій з візової лібералізації було технічно неможливим.
«Ми як ніколи близькі до отримання такого режиму. Лишилося прийняти два закони і до кінця 2014 року ми його отримаємо», — говорив він у 2013 році, хоча на той момент навіть для завершення першої фази безвізового діалогу лишалося ухвалити значно більше двох законів.
ОСВІТНІЙ ТА ФАХОВИЙ ЦЕНЗ
Має досвід політичної діяльності на посаді, пов’язаній з європейською інтеграцією — у 2013 році став співголовою комітету парламентської співпраці (КПС) між Верховною Радою та Європарламентом. Має значний досвід проведення переговорів з європейськими дипломатами, водночас, відомості про його візити до Брюсселя за час політичної діяльності у відкритих джерелах відсутні.
Офіційних даних про знання мов немає, на запитання анкети він відмовився відповідати. Дослідження ІСП дозволяє стверджувати, що він не розмовляє англійською. Колеги кандидата в Європарламенті кажуть, що він ніколи не розмовляв з ними англійською, навіть в кулуарах. Джерела в штабі Тігіпка кажуть, що «на побутовому рівні» він може вживати англійські фрази, але не здатний вести вільну розмову. Між тим, за деякими даними, політик розмовляє французькою.
Освіта вища технічна (1982 рік), кандидат економічних наук.

ОЛЕГ ЛЯШКО
Висуванець Радикальної партії Олега Ляшка
{14}
Олег Ляшко декларує готовність до невідкладної євроінтеграції. Його програма (яка, до слова, є найдовшою серед програм усіх кандидатів), містить близьку до рекордної кількість згадок про західний вектор — 5 разів вжиті слово «Європа» та однокореневі, ще тричі — абревіатура ЄС. Водночас, шалена кількість популістських гасел та відсутність конкретики щодо реформ у програмі не дозволяє говорити про її «європейськість».
Загалом, діяльність Олега Ляшка на європейському напрямі створює дисо­нуюче враження. Він дуже активний у підтримці європейських ініціатив у парламенті, за цим параметром є безумовним лідером серед усіх кандидатів, що балотуються нині на посаду глави держави. Водночас, жодних фундаментальних ініціатив чи навіть заяв у сфері євроінтеграції від депутата не було.
ПЕРЕДВИБОРЧА ПРОГРАМА
Програма Олега Ляшка на 7 сторінках — чи не найдовша з програм усіх кандидатів на виборах 2014 року. У зовнішньополітичному блоці кандидат обіцяє «негайно подати заявку на вступ до Європейського Союзу». Подання заявки щодо членства в ЄС, попри нібито радикалізм цієї ідеї, є можливим кроком — низка фахових українських експертів виступають за такий крок влади. Водночас у програмі чимало відверто популістських ідей. Приміром, Ляшко у разі обрання на посаду президента України планує діяти від імені Євросоюзу та «заборонити в’їзд до ЄС мешканців Криму, які мають російські паспорти та голосували за від’єднання від України». Такі апріорі не виконувані обіцянки є у кожному блоці програми кандидата.
Попри те, що документ близький до рекорду за кількістю згадувань про Європу, в ньому відсутні будь-які згадки і навіть натяки на європейські реформи, яких потребує Україна і які передбачені Угодою про асоціацію з ЄС.
ДІЯЛЬНІСТЬ ЗА 10 РОКІВ
Позицію депутатів VII скликання ІСП досліджував за тестовою вибіркою з голосувань 2013-2014 років.
Олег Ляшко є одним із найактивніших депутатів Верховної Ради та системно підтримував законодавчі ініціативи та політичні рішення, пов’язані з європейською інтеграцією. Він голосував проти диктаторського закону 16 січня та підтримав 3 з 4 проєвропейських рішень ВР, що включені до вибірки ІСП (під час ще одного з голосувань був відсутній). Це найкращий показник серед досліджуваних політиків.
Однак Олега Ляшка складно назвати провідником європейської ідеї у Верховній Раді. Він не виступає з профільними законодавчими ініціативами і рідко коментує європейські справи, віддаючи перевагу іншим (імовірно, більш знайомим та популярним у суспільстві) темам.
Показовим є те, що на виборах до Верховної Ради у 2012 році програма кандидата Ляшка не містила жодної згадки про євроінтеграцію. А деякі її пункти — навпаки, виключали проведення реформ, необхідних на європейському напрямку.
Час від часу його заяви йдуть врозріз із іміджем європейського політика. «Ані Росія, ані ЄС не хочуть, щоб Україна була сильна і незалежна — переконував політик у листопаді, перед Вільнюським самітом, — Всі розмови, що хтось щось бажає (доброго Україні — ІСП) — це брехня. Кожен бачить Україну залежною, васалом».
Щоправда, раніше, в часи тісної співпраці з Блоком Юлії Тимошенко, Ляшко дотримувався іншої думки. «Лише підписання Угоди про асоціацію міцно прив’яже нас всіх до європейських цінностей, підвищить рівень демократії та зробить неможливим переслідування з політичних мотивів», — говорив він наприкінці 2011 року.

ОСВІТНІЙ ТА ФАХОВИЙ ЦЕНЗ
Не володіє англійською. Освіта вища, педагогічна (закінчив університет у віці 26 років). Досвіду діяльності у сферах, пов’язаних з європейською інтеграцією, не має. У відкритих джерелах відсутні згадки про його візити до Брюсселя. Мінімальний досвід переговорів із європейськими політиками чи дипломатами.

МИХАЙЛО ДОБКІН
Висуванець Партії регіонів
{17}
На президентські вибори 2014 року Михайло Добкін йде під гаслами дружби з Росією та спів­праці з Митним союзом. Між тим, під час передвиборчої кампанії його складно назвати переконаним супротивником європейської чи активним прибічником євразійської інтеграції. Висуванець ПР намагається бути обережним у висловлюваннях та лишає простір для маневру в обидві сторони. Хоча у програмі кандидата фігурують деякі радикальні наміри, зокрема, терміни «входження до Митного союзу» та «федералізація», але, зрештою, під час кампанії Добкін відмовився і від них.
Така поведінка не є дивною для кандидата, який неодноразово змінював політичні групи, з якими співпрацює, а за час членства у Партії регіонів — коригував свої політичні погляди разом з лінією партії. Хай там як, така політична тактика не сумісна зі «званням» європейського кандидата.
Позиція експертів та аналіз його попередньої діяльності, дотичної до відносин з ЄС, лише підтверджує: цей політик є одним з антилідерів рейтингу ІСП і поступається лише керівникові українських комуністів.
ПЕРЕДВИБОРЧА ПРОГРАМА
Михайло Добкін є єдиним з кандидатів-лідерів передвиборчих перегонів, в програмі якого жодного разу не вжиті слова «ЄС», «європейський» та однокореневі (щоправда, за антилідерство з ним може посперечатися Петро Симоненко, який згадує про Європу, але лише в негативному контексті). Зведені до мінімуму згадки про борьтьбу з корупцією. Слово «корупція» вжите лише один раз, що також є мінімумом серед кандидатських програм.
Михайло Добкін описав план реформування та управління країною у 12 галузевих блоках. Серед них відсутній розділ «зовнішня політика» — попри те, що зовнішньополітична сфера є однією з небагатьох, які лишилися у відповідальності президента після конституційної реформи. У цьому програма Добкіна також є унікальною.
Слова «Росія», «російський» та однокореневі вжиті у програмі 4 рази, двічі згаданий Митний союз (МС); водночас програму не можна називати «проросійською». Кандидат називає МС «стратегічним партнером у розвитку економіки» і згадує про «входження до МС» як про економічне завдання. Уже після реєстрації виявилося, що під терміном «входження» кандидат не мав на увазі «вступ». У квітневих інтерв’ю він заявляє про неприпустимість обрання одного вектора інтеграції.

ДІЯЛЬНІСТЬ ЗА 10 РОКІВ
У звітний період підпадає, зокрема, робота Михайла Добкіна на посаді народного депутата. За 4 роки в парламенті IV скликанная він змінив 5 депутатських фракцій та груп — «Єдина Україна», «Демократичні ініціативи», «Центр», СДПУ(о) та Партія регіонів. У Раду наступного скликання він не потрапив; водночас припинив політичну міграцію і лишається членом ПР донині.
Пан Добкін неодноразово обирав вкрай радикальну позицію, яка накладала відбиток на його подальшу діяльність. Прикладом є його різкі висловлювання під час Євромайдану — Михайло Добкін неодноразово закликав владу застосувати силу до мітингувальників у Києві.
Водночас кандидат не є ідеологічним супротивником євроінтеграції. Думку з цього питання він змінював неодноразово, разом зі зміною генеральної лінії Партії регіонів. «Євросоюз для нас — це можливість повної модернізації нашої економіки», — говорив він у вересні 2013 року, коли влада сповідувала єврооптимізм. А ось його висловлювання за два місяці, в листопаді: «Нам (в ЄС — ІСП) нічого не пропонують такого, що дозволило би нам, не змінюючи умови життя громадян, пройти шлях модернізації нашої економіки».
Варто додати, що в 2005 році, ще до вступу в ПР, Михайло Добкін був прибічником євразійської інтеграції — цього вимагала його співпраця з СДПУ(о). Зокрема, в березні 2005 року він був серед депутатів, що голосували проти парламентських слухань з питань євроінтеграції, пояснюючи, що «ця тема не обговорюється, оскільки Україна вже ратифікувала угоду по ЄЕП (про вступ до Єдиного економічного простору, що став базою для створення Митного союзу — ІСП)».
ОСВІТНІЙ ТА ФАХОВИЙ ЦЕНЗ
Не володіє англійською — принаймні, на рівні, достатньому для вільного спілкування. Має дві вищі освіти (правознавство та міжнародна економіка), які отримав вже після початку політичної діяльності. Досвіду діяльності у сферах, пов’язаних з європейською інтеграцією, не має. У відкритих джерелах відсутні згадки про його візити до Брюсселя. Мінімальний досвід переговорів з європейськими політиками.

ПЕТРО СИМОНЕНКО
Висуванець Комуністичної партії України
{16}
Петро Симоненко та його політична сила є послідовними супротивниками європейської інтеграції, а кандидат став безумовним антилідером рейтингу «Європейський президент» — це підтвердило і дослідження ІСП, і експертне опитування. Попри те, що в деяких «номінаціях» він поступається першим місцем Михайлу Добкіну, загальну картину це не змінює — серед лідерів президентських перегонів пан Симоненко є найбільш антиєвропейським та найбільш проросійським політиком.
ПЕРЕДВИБОРЧА ПРОГРАМА
Слово «Європа» у програмі вжите 1 раз, але в негативному контексті — кандидат наполягає на необхідності припинити виконувати «вимоги Європи». «Зараз зовнішня політика повністю перейшла під контроль Заходу, зокрема США», — додає він.
У документі не йдеться про вступ чи приєднання до Митного союзу чи інших економічних об’єднань, створених навколо Росії — тому формально в цьому питанні Петро Симоненко програє у «рейтингу антиєвропейськості» Михайлу Добкіну. Але за іншими параметрами він впевнено виходить у антилідери. Глава КПУ у разі перемоги обіцяє зближуватися з «братнім народом», тобто Росією.
Єдине, що зближує Симоненка з проєвропейськими кандидатами — задеклароване стремління боротися з корупцією. Про цю мету в програмі згадано тричі.
ДІЯЛЬНІСТЬ В МИНУЛОМУ
Позицію депутатів VII скликання ІСП досліджував за тестовою вибіркою з голосувань 2013-2014 років.
Діяльність та публічна позиція Петра Симоненка у парламенті підтверджує його звання антиєвропейського кандидата. Він особисто підтримував «диктаторські закони» від 16 січня і не голосував за жодне рішення Верховної Ради на підтримку європейської інтеграції, хоча був зареєстрований в Раді під час розгляду кількох таких питань.
Між тим, впадає в око зменшення антиєвропейського рівня риторики лідера КПУ у порівнянні з попередніми виборчими кампаніями. Так, на парламентські вибори 2012 кандидат Симоненко йшов під гаслами про необхідність повноцінного приєднання України до Митного союзу та Єдиного економічного простору (ЄЕП). На президентських перегонах 2010 року Петро Симоненко обіцяв країні входження в ЄЕП в разі своєї перемоги, хоча мимохідь згадував про «внесок України в європейську інтеграцію».
Причини, з яких він відмовився від проросійської риторики в 2014 році, достеменно невідомі, але можна припустити, що навіть в Компартії зрозуміли: нині дружба з Росією не є електорально привабливою.
ОСВІТНІЙ ТА ФАХОВИЙ ЦЕНЗ
Не знає англійської чи інших мов ЄС. Відсутній досвід роботи на посадах, пов’язаних з європейською інтеграцією. Попри значний політичний стаж, має невеликий досвід проведення переговорів з високопосадовцями з країн ЄС — дипломатами та політиками, однак, має значний досвід міжнародних контактів з ідеологічними партнерами у європейських країнах. Зокрема, є досвід роботи в ПАРЄ, в групі крайніх лівих депутатів.
Здобув дві вищі освіти — технічну (1974) та політологічну (1991).

ЕКСПЕРТИ ОПИТУВАННЯ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРЕЗИДЕНТ»
1. Акуленко Любов, керівник європейської програми, Громадська організація «Центр ЮЕЙ»
2. Бала Віталій, директор, Агентство моделювання ситуацій
3. Бистрицький Євген, виконавчий директор, Міжнародний фонд «Відродження»
4. Бекешкіна Ірина, директор, Фонд «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва»
5. Беліцер Наталя, експерт, Інститут демократії імені Пилипа Орлика
6. Бондаренко Костянтин, голова Правління, Інститут української політики
7. Брюховецький В’ячеслав, почесний президент, Національний університет «Києво-Могилянська академія»
8. Буквол Тор, старший науковий співробітник, Норвезький центр оборонних досліджень
9. Василенко Володимир, професор Кафедри міжнародного права і спеціальних правових наук, Національний університет «Києво-Могилянська академія»; Надзвичайний і Повноважний Посол України
10. Винницький Михайло, доцент кафедри соціології Факультету соціальних наук та соціальних технологій, Національний університет «Києво-Могилянська Академія»
11. Гаврилишин Богдан, голова, Благодійний фонд «Богдана Гаврилишина»
12. Гетьманчук Альона, директор, Інститут світової політики
13. Гончар Михайло, президент, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»
14. Грицак Ярослав, професор кафедри нової і новітньої історії України, Український Католицький Університет (Львів)
15. Грін Джеймс, старший науковий співробітник, Інститут державного управління Великої Британії (Лондон)
16. Гуменюк Наталя, журналіст, Громадське ТБ
17. Дзундза Ростислав, керівник платформи «Соціальний діалог», Форум громадянського суспільства Східного партнерства
18. Дроздов Остап, автор та ведучий політичної програми «Прямим текстом», телеканал ZIK (Львів)
19. Дубовик Володимир, доцент кафедри міжнародних відносин, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова (Одеса)
20. Жовніренко Павло, голова Правління, Центр стратегічних досліджень
21. Завада Зенон, політичний аналітик, інвестиційна компанія Concorde Capital
22. Зам’ятін Віктор, провідний експерт політико-правових програм, Центр Разумкова
23. Івшина Лариса, головний редактор, газета «День»
24. Єрмоленко Володимир, директор європейських проектів, Міжнародна громадська організація «Інтерньюз – Україна»
25. Карасьов Вадим, директор, Інститут глобальних стратегій
26. Квурт Костянтин, голова Правління, Міжнародна громадська організація «Інтерньюз — Україна»
27. Ковбасюк Анна, голова правління, Сумська міська громадська організація «Центр європейських ініціатив» (Суми)
28. Когут Ігор, голова Ради, Лабораторія законодавчих ініціатив
29. Кокошинський Олег, заступник голови, Громадська ліга «Україна-НАТО»
30. Коліушко Ігор, голова Правління, Центр політико-правових реформ
31. Конончук Войцех, керівник Департаменту України, Білорусі та Молдови, Центр східних досліджень (OSW) (Варшава)
32. Кравченко Валерій, директор, Громадська організація «Центр міжнародної безпеки» (Донецьк)
33. Кривдик Остап, політолог
34. Кремер Девід, президент, Freedom House (Вашингтон)
35. Кузьо Тарас, науковий співробітник Центру трансатлантичних відносин Школи фундаментальних міжнародних досліджень, Університет Джонса Гопкінса (Балтімор)
36. Кулик Сергій, директор, Центр «Номос» (Севастополь)
37. Лимар Юлія, шеф-редактор, Інформаційно-аналітичне агентство «Главком»
38. Левченко Катерина, президент, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна»
39. Маринович Мирослав, віце-ректор з питань призначення та місії УКУ, президент Інституту релігії та суспільства, Український католицький університет (Львів)
40. Марциновський Анатолій, кореспондент, «Газета по-українськи»
41. Михальнюк Тарас, директор, Фонд «Відкрий Україну»
42. Мойсієнко Василь, доцент кафедри державно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту економіки і права, директор Центру європейської та євроатлантичної інтеграції, Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького (Черкаси)
43. Мотиль Олександр, професор політології, Ратгерський університет (Нью Брансвік)
44. Мошес Аркадій, директор дослідницьких програм по східному партнерству і Росії, Фінський інститут міжнародних відносин (Хельсінкі)
45. Овчаренко Олег, голова ради, Громадська організація «Кременчуцький інформаційно-просвітницький центр «Європейський клуб», (Кременчук)
46. Палій Олександр, експерт, політолог, історик
47. Підлуська Інна, заступник Виконавчого директора, Міжнародний фонд «Відродження»
48. Пєкло Ян, виконавчий директор, Фундація українсько-польської співпраці ПАУСІ (Варшава)
49. Плотніков Олексій, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України
50. Потєхін Олександр, Завідуючий кафедри філософії і соціально-гуманітарних дисциплін, Київський університет права НАН України
51. Райхель Юрій, оглядач, газета «День» (Дніпропетровськ)
52. Рар Александер, член Правління, Німецько-український форум (Берлін)
53. Рябчук Микола, незалежний аналітик
54. Савін Кирило, керівник Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні
55. Сарна Аркадіуш, старший науковий співробітник Департаменту України, Білорусі та Молдови, Центр східних досліджень (OSW) (Варшава)
56. Сидоренко Сергій, журналіст, експерт в сфері євроінтеграції
57. Силіна Тетяна, оглядач, редактор міжнародної сторінки, газета «Дзеркало тижня. Україна»
58. Семеній Олексій, директор, Інститут глобальних трансформацій
59. Соколов Віктор, віце-президент, Інститут Горшеніна
60. Соколовський Богдан, уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки (2008-2010); представник, Громадянська ініціатива «Третя Українська Республіка»
61. Студенніков Ігор, виконавчий директор, Громадська організація «Центр регіональних досліджень» (Одеса)
62. Тимків Ярополк, доцент кафедри міжнародної інформації, Національний університет «Львівська Політехніка»
63. Титарчук Олександр, науковий співробітник, Інститут зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України
64. Тищенко Юлія, голова Ради, Український незалежний центр політичних досліджень
65. Тодоров Ігор, професор, директор, Інформаційний центр ЄС при Донецькому національному університеті (Донецьк)
66. Трюхан Вадим, експерт з міжнародного та європейського права
67. Умланд Андреас, доцент кафедри політології, Національний університет «Києво-Могилянська академія»
68. Урбан Оксана, доцент кафедри економічної теорії та міжнародної економіки факультету бізнесу, Луцький національний технічний університет (Луцьк),
69. Фесенко Володимир, голова Правління, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»
70. Чалий Валерій, заступник Генерального директора, Центр Разумкова
71. Шабунін Віталій, Голова Правління, Громадська організація «Центр протидії корупції»
72. Шамшур Олег, Надзвичайний та Повноважний Посол України
73. Шептицький Анджей, політолог, Інститут міжнародних відносин Варшавського університету (Варшава)
74. Шерр Джеймс, експерт, Королівський інститут міжнародних відносин (Chatham House) (Лондон)
75. Шлінчак Віктор, голова Наглядової Ради, Інститут світової політики
76. Штюдеман Дітмар, посол Німеччини в Україні (2000-2006) (Берлін)
77. Шумська Тетяна, заступник директора, Центр європейської інформації (Чернігів)
78. Шуран Андрій, менеджер міжнародного напрямку, Центр Протидії Корупції
79. Янковський Олександр, журналіст, «Чорноморська телерадіокомпанія» (Сімферополь)
80. Ярабік Балаш, експерт, Інститут центральноєвропейської політики (CEPI) (Братислава) та Фонд міжнародних відносин та діалогу (FRIDE) (Мадрид)

Інститут світової політики у партнерстві з CIDOB (Центром із міжнародних справ, Іспанія) організував робочий візит близько 20 представників кращих аналітичних центрів Європи до Києва 14-16 травня.«Ми запросили європейських колег до Києва для того, аби вони отримали інформацію про Україну з перших вуст, а не робили висновки на підставі російської пропаганди чи інформації, яку розповсюджують лобістські структури Росії на Заході. Ми також ставимо перед собою амбітне завдання розширити на Заході коло експертів із українських питань, які будуть готові дати адекватну відсіч сотням совєтологів, які навіть у момент відвертої російської агресії шукають привід, щоб виправдати Росію, а не підтримати Україну», – пояснила Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики.До Києва прибули Майкл Емерсон (Centre for European Policy Studies, Брюссель), Геральд Кнаус (European Stability Initiative, Відень), Іван Крастєв (Centre for Liberal Strategies, Софія), Ніку Попеску (EU Institute for Security Studies, Париж), Ендрю Вілсон (European Council on Foreign Relations, Лондон), Паоло Магри (International Centre for Policy Studies, Мілан), Кармен Клодін (Barcelona Centre for International Affairs), Джеймс Ніксі (Chatham House, Лондон) та ін.
У рамках візиту відбувся ряд зустрічей експертів із представниками українського Уряду, знайомство та дискусії з провідними політологами та експертами України, регіональними лідерами громадської думки, представниками громадської ініціативи «Реанімаційний пакет» та іншими.
{3}
Вітальна вечеря з експертами ІСП, українськими аналітиками та громадськими діячами.
Міністр закордонних справ України (2007-2009) Володимир Огризко та Баренд тер Хаар, старший науковий співробітник Нідерландського інституту міжнародних відносин «Clingendael», Гаага
{2}
{1}
Український історик, професор Георгій Касьянов та експерт Європейської ради з міжнародних відносин Ендрю Вілсон
{17}
В.о. Міністра закордонних справ України Андрій Дещиця і експерт Європейської ради з міжнародних відносин Ендрю Вілсон
15 травня європейські аналітики взяли участь у міжнародній конференції високого рівня «Нова європейська політика: від слів до дій», яку Інститут світової політики організував у партнерстві з МЗС України.
{19}
Зустріч з віце-президентом зі стратегічного розвитку Американської торгівельної палати, колишнім членом урядової делегації на переговорах з ЄС Тарасом Качкою.
{6}
Зустріч із заступником Міністра оборони України Ігорем Кабаненком.
{15}
Зустріч з Міністром Кабінету Міністрів України Остапом Семераком.
{16}
{7}
Зустріч із Секретарем Ради національної безпеки і оборони України Андрієм Парубієм.
{20}
{8}
Спілкування з представниками Всеукраїнського єврейського комітету.
{9}
{10}
Перший заступник директора ІСП Сергій Солодкий, старший аналітик Інституту ЄС з досліджень у сфері безпеки (Париж) Ніку Попеску, старший аналітик ІСП Леонід Літра, керівник російського центру у Французькому інституті міжнародних відносин (Париж) Тетяна Кастуєва-Жан та директор ІСП Альона Гетьманчук.
{13}
Зустріч з регіональними лідерами громадської думки з Одеси, Харкова, Донецька, Львова та Дніпропетровська.
{11}
Дніпропетровський журналіст і політолог Юрій Райхель, координатор донецької платформи громадського руху «ЧЕСНО» Валентин Красноперов, учасниця Несторівської групи (експертної групи з розробки стратегічного бачення України) Вікторія Бриндза, директор Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету ім. І. Мечникова Володимир Дубовик і харківський політолог Юлія Біденко.
{12}
Голова правління Центру ліберальних стратегій (Софія) Іван Крастев та експерт Європейської Рада з міжнародних відносин (Лондон) Кадрі Ліік.
{18}
Зустріч з Міністром економічного розвитку та торгівлі України Павлом Шереметою.
{14}
Прощальне фото.
Візит представників європейських аналітичних центрів став можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду «Відродження», а також проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні; Фонду Фрідріха Еберта в Україні.

Інститут світової політики презентував 19 травня результати масштабного проекту «Європейський президент» – експертної перевірки головних кандидатів на президентську посаду щодо їх спроможності наблизити Україну до ЄС. Зокрема, стати своєрідними політичними гарантами виконання Угоди про асоціацію з ЄС.На презентації були присутні кандидати у Президенти Петро Порошенко та Ольга Богомолець, провідні українські експерти, громадські діячі, журналісти та дипломати країн-членів ЄС.{12}
Голова Наглядової ради ІСП Віктор Шлінчак, кандидат у Президенти України Петро Порошенко та директор ІСП Альона Гетьманчук
За результатами експертного дослідження Петро Порошенко є лідером рейтингу «Європейський президент». Один із авторів дослідження Сергій Сидоренко відмітив, що українські та закордонні експерти були майже одностайні у своєму виборі. 70 з 80 експертів включили Порошенка в трійку тих, хто гідний характеристики «європейський кандидат», при цьому 54 опитаних поставили його на перше місце.
З повним текстом публікації українською мовою можна ознайомитись тут.
{10}
Ольга Богомолець посіла третє місце, поступившись Анатолію Гриценку, Юлія Тимошенко – четверте, а Сергій Тігіпко – п’яте. Перш за все, експерти відзначили європейський «образ мислення, політичну культуру та поведінку» Богомолець.
{2}
Кандидат у Президенти України Ольга Богомолець
{8}
Журналіст, експерт з європейської інтеграції Сергій Сидоренко
Під час заходу було також представлено інфографіку, яка відображає “рейтинг європейськості” основних кандидатів за різними критеріями. Порошенко виявився лідером в усіх номінаціях, окрім однієї — щодо чесності виборів, де поступився Анатолію Гриценко та Ользі Богомолець.
Голова Наглядової ради ІСП Віктор Шлінчак вручив кандидатам почесні дипломи. Порошенко подякував Інституту світової політики за ініціативу та подарував прапор Європейського Союзу, з яким громадські діячі та політики виборювали Угоду про асоціацію з ЄС під час саміту “Східного партнерства” у Вільнюсі.
{13}
Після цього відбувся обмін думками щодо результатів дослідження. Експерти та журналісти мали змогу поставити свої питання кандидатам у Президенти.
{1}
{3}
Перший заступник директора ІСП Сергій Солодкий та головний редактор газети «День» Лариса Івшина
{4}
Старший програмний менеджер проекту “Об’єднуємося заради реформ”, Pact Inc. Юлія Єсмуханова та директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна
{5}
Посол Республіки Фінляндії в Україні Ар’я Макконен та народний депутат України Ірина Геращенко
{6}
Посол Швеції в Україні Андреас фон Бекерат, експерт Європейської ради з міжнародних відносин Ендрю Вілсон та експерт з міжнародного і європейського права Вадим Трюхан
{11}

Проект «Європейський президент» складався з декількох елементів. По-перше, 80 українських та іноземних експертів оцінили, чи відповідають основні кандидати у Президенти України критеріям європейського політика, а також чи зможуть вони наблизити Україну до норм та стандартів Європейського Союзу. По-друге, ІСП проаналізував програми та передвиборчу риторику кандидатів та як вони ставилися до європейських питань у минулому. І, в третіх, учасники виборчої гонки особисто відповіли на питання спеціально розробленої ІСП анкети.
Останній елемент є особливо важливим – відповіді кандидатів будуть опубліковані, що дозволить контролювати майбутнього президента (так само як і переможених політиків), і вимагати від них пояснень, якщо вони вирішать змінити свою позицію після дня голосування.
Дослідження проводилось у рамках проекту «Нова європейська політика» за підтримки USAID, UNITER (“Об’єднуємось заради реформ”) та Pact в Україні.

Інститут світової політики та Інституу розвитку і соціальних ініціатив “Viitorul” (Республіка Молдова) підготували аналітичну записку “Реформа миротворчої місії у Придністров’ї: передумова для врегулювання конфлікту».Автори дослідження Корнел Чуря, Альона Гетьманчук, Леонід Літра та Едуард Тугуі проаналізували роль і еволюцію миротворчої місії в Придністров’ї протягом останніх 22 років. Експерти впевнені, що реформа миротворчої місії є необхідною умовою для врегулювання конфлікту, а тому розглянули декілька можливих сценаріїв її реформування в контексті подій в Україні та їх впливу на Молдову.\
З повним текстом аналітичної записки українською мовою можна ознайомитись тут, російською тут, а англійською тут.

Дослідження було презентовано у Кишиневі та Києві.

Аналітична записка була підготовлена за підтримки Фонду Регіонального Співробітництва Чорного моря «Black Sea Trust» – проекту Фонду Маршалла (США).