Архіви: Новини

Інститут світової політики провів 11 лютого низку публічних заходів у Миколаєві, присвячених питанням безпеки та європейської інтеграції України.На запрошення ІСП до Миколаєва завітали журналісти регіональних ЗМІ з різних куточків України. Разом зі своїми миколаєвськими колегами вони взяли участь у навчальному семінарі “Як цікаво писати про ЄС?”{1}
{2}
В якості модератора семінару ІСП запросив журналістку щоденної чеської газети «Lidové noviny» Kатеріну Сафаріну.
{3}
Після закінчення семінару журналісти взяли участь у засіданні Стратегічного дискусійного клубу на тему: «ЄС, НАТО…Що посилить безпеку України?». Миколаїв став уже четвертим українським областним центром, де ІСП організував подібну публічну дискусію. У минулому році засідання СДК відбулися у Харкові, Запоріжжі та Одесі.
{4}
Спеціально для участі у публічній дискусії щодо стратегічних питань безпеки України на запрошення ІСП до Миколаєва завітали провідні українські експерти та дипломати країн-членів ЄС. Зокрема: посол Франції в Україні Ален Ремі, заступник Місії Посольства Великобританії в Україні Мартін Дей, військовий аташе Посольства Литовської Республіки в Україні Міндаугас Квікліс, радник Посольства Королівства Норвегії в Україні Річард Скарбороу, директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський, Голова правління Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко.
{5}
{6}
Посол Франції в Україні Ален Ремі та директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук
{7}
{8}
Військовий аташе Посольства Литовської Республіки в Україні Міндаугас Квікліс
{9}
Заступник Місії Посольства Великобританії в Україні Мартін Дей
Після засідання СДК запрошені ІСП експерти та дипломати країн-членів ЄС відвідали Чорноморський державний університет імені Петра Могили та поспілкувалися зі студентами.
{10}
Також у рамках візиту до Миколаєва ІСП організував робочий ланч, під час якого запрошені експерти та дипломати поспілкувалися у неформальній атмосфері з місцевими експертами та громадськими діячами.
{11}
На обласному телеканалі ТРК «НИС ТВ»
{12}

Інститут світової політики 11 лютого провів у Миколаєві навчальний семінар для журналістів з різних регіонів України про особливості висвітлення у ЗМІ європейської інтеграції України.Семінар проводився в рамках проекту «Ширша інтеграція: ви формуєте майбутнє» за підтримки проекту “У-Медіа”, що реалізується Інтерньюз в Україні за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Мета проекту – поєднати зусилля професіоналів із Заходу і Сходу, Півдня і Півночі для розбудови успішної України. {3}
Учасники семінару разом з журналісткою щоденної чеської газети «Lidové noviny» Kатеріною Сафаріковою обговорили труднощі проведення демократичних перетворень в Україні, переваги та виклики європейської інтеграції, особливості висвітлення цих процесів у ЗМІ.
{2}
{4}
{5}
Після закінчення семінару журналісти взяли участь у засіданні Стратегічного дискусійного клубу “ЄС, НАТО…Що посилить безпеку України?” за участі провідних українських експертів та дипломатів країн-членів ЄС.

Інститут світової політики у партнерстві з Центром культурних взаємозв’язків “Кавказький дім” організував другий робочий візит українських екпертів та журналістів до Грузії у рамках проекту «Україна: вихід із кризи через діалог».Проект спрямований на реалізацію двох завдань: по-перше, підтримка політичних, соціальних та економічних перетворень в Україні шляхом вивчення уроків грузинських реформ; по-друге, налагодження діалогу між представниками громадськості та експертного середовища України та Росії як частини зусиль із врегулювання конфлікту між двома державами. Проект реалізовується за підтримки Міністерства закордонних справ Великобританії у рамках “Conflict Pool program”.Учасники робочого візиту: директор ІСП Альона Гетьманчук, перший заступник директора ІСП Сергій Солодкий, начальник відділу зв’язків зі ЗМІ МЗС України Альона Ващенко, головний редактор інтернет-сайту “Історична правда” Вахтанг Кіпіані, доцент Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Юлія Біденко, експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Артур Ковальчук, член Правління Міжнародного центру політичних досліджень Олена Захарова, журналіст видання “Український тиждень” Денис Казанський, експерт Центра політико-правових реформ Надія Добрянська, львівський громадський активіст, аналітик компанії «pro.mova» Тарас Прокопишин.
{2}
Питання охорони здоров’я та соціальної безпеки обговорили з Мариною Дарахвелідзе, головою департаменту охорони здоров’я Міністерства праці, охорони здоров’я і соціального забезпечення Грузії
Після розмови з Валерієм Копалеішвілі, представником програми ЄС по технічному сприянню при Міністерстві розселення внутрішньо переселених осіб та біженців з окупованих територій, учасники відвідали Церовані -поселення внутрішньо переміщених осіб неподалік Тбілісі.
{8}
Містечко Церовані звели за 3-4 місяці 2008 року, зараз тут є своя школа та дитячий садочок.
{19}
{3}
Зустріч із спецпредставником прем’єр-міністра Грузії з питань відносин з Росією Зурабом Абашидзе
{11}
З головою Інституту миру, демократії і розвитку Гією Нодією обговорили політичну трансформацію Грузії за останні 10 років.
{1}
Зустріч з заступником міністра енергетики Грузії Маріам Валішвілі
Під час візиту до грузинського парламенту в Кутаїсі учасники поспілкувалися як з представниками правлячої більшості, так і опозиції.
{17}
Темою розмови із заступником голови фракції «Грузинська мрія-Республіканці» Тінатін Хідашелі стали внутрішньополітичні процеси Грузії, основні досягнення та виклики.
{18}
Гія Жоржоліані, представник фракції «Грузинська мрія», обговорив з українськими експертами та журналістами питання децентралізації влади.
{9}
Представники опозиційної фракції «Єдиний національний рух Грузії» Давид Дарчіашвілі, Серго Ратіані,Георгій Канделакі та Гіоргі Вашадзе дали свою оцінку внутрішньої і зовнішньої політики нинішнього уряду Грузії.
{10}
У рамках візиту “Кавказький Дім” організував публічну дискусію на тему “Ситуація в Україні і можливості деескалації конфлікту” за участі українських, грузинських та російських екпертів.
{4}
{7}
Гіоргі Канашвілі, виконавчий директор “Кавказького Дому”, харківський політолог Юлія Біденко, російський експерт Центру ситуаційного аналізу РАН Сергій Уткін та експерт Міжнародного центру політичних досліджень Олена Захарова.
{6}
{16}
Не оминули своєю увагою учасники й антикорупційні реформи. Про досягнення і проблеми Грузії у цій сфері розповів Ереклє Урушадзе, представник міжнародної організації Трансперенсі Інтернешнл. Також українські експерти та журналісти зустрілися з міністром з питань примирення та громадянського рівноправ’я Паатою Закареішвілі, який розповів їм про політику Грузії стосовно окупованих територій.

Інститут світової політики провів у Миколаєві 11 лютого засідання Стратегічного дискусійного клубу «ЄС, НАТО…Що посилить безпеку України?»Проект реалізовується за підтримки уряду Королівства Норвегії.\
Усвідомлюючи виклики, що сьогодні стоять перед Україною, ІСП ініціював проведення у східних та південно-східних областях публічного обговорення інструментів забезпечення безпеки та зміцнення української держави. Ціль ініціативи – залучити регіональні еліти, які тривалий час залишалися в інтелектуальній ізоляції, до участі в дебатах стосовно стратегічного розвитку країни.
У засіданні взяли участь українські військові та міжнародні експерти і дипломати країн-членів ЄС, а саме: посол Франції в Україні Ален Ремі, заступник Посла Великобританії в Україні Мартін Дей, військовий аташе Посольства Литовської Республіки в Україні Міндаугас Квікліс, радник Посольства Королівства Норвегії в Україні Річард Скарбороу, директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський, Голова правління Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко, журналістка щоденної чеської газети «Lidové noviny» Kатеріна Сафарікова та експерти Інституту світової політики.
{1}
{3}
Посол Франції в Україні Ален Ремі
Посол Франції особливо підкреслив дипломатичні зусилля французького президента в рамках «нормандського формату» для пошуку шляхів врегулювання конфлікту на сході України. «Чому ми докладаємо таких зусиль? Ми хочемо, що б те, що відбувається на Cході України, закінчилося. Ми вважаємо, що повинні зараз активно діяти. Як сказав наш президент: “Дипломати більше не можуть чекати”. Ми повинні знайти політичне рішення цих проблем », – заявив дипломат.
Разом з тим, він нагадав про важливість внутрішніх перетворень, насамперед, про необхідність «боротьби проти корупції, боротьби за незалежну юстицію, за справжні реформи в політичній та економічній сферах».
«Вранці ми говорили з мером Миколаєва і губернатором області. В області справді багато чого робиться, але потрібно працювати ще більше, щоб залучати інвесторів. Французькі підприємства готові інвестувати гроші в українську економіку, незважаючи на те, що відбувається на Сході, але потрібно ще працювати над привабливістю інвестиційного клімату», – заявив Ремі.
{4}
Заступник Посла Великобританії в Україні Мартін Дей
На важливості боротьби з корупцією наголосив також заступник Посла Великої Британії в Україні Мартін Дей. За його словами, зараз важко сказати чи буде Україна в ЄС та НАТО і коли, головні зусилля необхідно спрямовувати на підвищення рівня життя населення. «Для цього потрібно викорінити корупцію, яка негативно впливає на залучення іноземних інвестицій, без яких, як мені здається, підвищити рівень життя неможливо», – заявив британський дипломат.
{2}
Радник Посольства Королівства Норвегії в Україні Річард Скарбороу та військовий аташе Посольства Литовської Республіки в Україні Міндаугас Квікліс
Радник Посольства Королівства Норвегії в Україні Річард Скарбороу також висловився про необхідність проведення реформ в Україні. Крім цього, він повідомив, що поки Норвегія не готова постачати зброю для України, але буде надавати допомогу і державну підтримку в багатьох інших сферах.
«Є багато сфер, де і сьогодні можна тісно співпрацювати, це також питання реформ, які, як нам здається, дуже важливо провести в такий важкий час. Також норвезький уряд готовий надати в цьому році значну фінансову підтримку Україні в обсязі 22 млн євро», – повідомив Скарбороу.
Військовий аташе Посольства Литовської Республіки в Україні Міндаугас Квікліс розповів про шлях Литви в НАТО і її досвід співпраці з Альянсом. Він також окремо відзначив, що Литва була першою країною, яка надала Україні.

“Литва стала повноправним членом НАТО через 14 років після відновлення незалежності. Ми стали членом альянсу в 2004 році разом з іншими балтійськими державами, а також Болгарією, Румунією, Словаччиною та Словенією.
Знаходячись в епіцентрі загроз, Литва вступала в НАТО з надією, що їй більше не доведеться боятися за свою безпеку, адже 5 стаття Вашингтонського договору закріплює принцип колективної оборони. Ми усвідомлювали, що не зможемо власними силами гарантувати свою безпеку. Це практично неможливо не тільки для такої маленької держави як Литва, а й для великих європейських держав. Для утримання повноцінної системи захисту потрібні великі кошти, які можуть братися хіба що з інших сфер економіки”, – розповів Квікліс.
Описуючи співпрацю Литви з НАТО, він порівняв членство в Альянсі з грою в футбол: “Не обов’язково мати 11 нападників в команді, достатньо мати одного нападника, одного воротаря, захисника. Кожен може зайняти свою нішу. Ми досить швидко зрозуміли, що від Литви ніхто не очікує потужних збройних сил, нам краще брати не кількістю, а якістю”.
Квікліс розповів, що з 2002 року Литва працює над тим, щоб створити такі військові підрозділи, які могли б бути корисними для НАТО. “Зокрема, ми почали готувати фахівців з розмінування. І це дало позитивні результати. Литва, з одного боку, бере участь у системі колективної оборони та відповідає стандартам НАТО, а з іншого – займатися чимось індивідуально”, – пояснив військовий аташе.
“Альянс не висуває країнам, які хочуть стати членами якихось конкретних вимог по озброєнню. Якщо ж говорити з приводу якихось загальних стандартів НАТО, то вони, в основному, стосується навчання військових, комунікації та і координації дій. Близько 50% військового бюджету країни слід спрямовувати на соціальну сферу, тобто персонал, та по 25% – на модернізацію і озброєння.
Щодо майбутніх відносин України з НАТО можу сказати, що повинен існувати план дій щодо членства, зі своєю структурою і логікою. Наша країна, навіть приєднавшись до коллективного плану, не мала тих переваг, які зараз є в України. Наприклад, у нас не було Ради Литва-НАТО, не працювали постійні робочі групи. Насправді Україна досягла значних результатів у співпраці з НАТО. Тепер потрібно досягти консолідації в українському суспільстві щодо цього питання”, – завершив Квікліс.

{5}
{6}
Директорка Інституту світової політики Альона Гетьманчук та директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський

Микола Сунгуровський детально зупинився на питанні надання Україні зброї.
“Потенціал Росії в багато разів перевищує потенціал України. Це потужна сила, це небезпечний ворог, який не зупинитися. Мене дивують категоричні висловлювання про те, що немає військового вирішення. Можливо й так, але потрібно розуміти, що немає й мирного. Ми маємо справу з гібридною війною. І відповідь на цю війну повинна також бути гібридна. Інформаційний опір, жорсткі санкції, повноцінна оборона. Нам кажуть, що ми повинні проводити внутрішні реформи. Етап обіцянок і справді давно пройшов: 23 роки українська влада годувала нас обіцянками, ми перестали їй вірити. Тепер потрібно розмовляти мовою результату.
Часто звучать заклики надати Україні оборонне озброєння. Питання надання зброї у світовій практиці завжди є складним економічно, і політично. Але потрібно аналізувати конкретний конфлікт. Сьогодні ми маємо справу з агресією, оборонне озброєння Україні необхідно не для того, щоб наступати. Адже для того, щоб наступати на противника, необхідно вимотати його у військовому сенсі, а у нас такої можливості сьогодні немає. З нашим військовим потенціалом ми не можемо не лише наступати, чи хоча б протистояти, але й забезпечити безпеку населення. Здається, ніби поставки обладнання могли б загострити конфлікт, однак це не так. Україні необхідне озброєння для того щоб знизити ризик, у тому числі для цивільного населення. Що нам потрібно? Протитанкове озброєння, засоби зарубки артилерійського вогню для придушення вогневих точок. Потрібні безпілотники, потрібні засоби зв’язку, засоби придушення зв’язку. Ось що нам потрібно. Ми ж не вимагаємо артилерійські системи”, – наголосив Сунгуровський.

Вихід з ситуації експерт вбачає у застосуванні комплексного підходу, тобто поєднання різних інструментів та засобі: “Окремо військові, окремо дипломатичні, економічні чи якісь інші засоби не принесуть потрібного результату”.

Голова правління Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко згадав події 1938 року, коли Чехословаччина фактично залишилася наодинці з агресором, а через рік така ж доля спіткала Польщу.
На його думку, заяви про те, що у конфлікта на Сході України є лише дипломатичне вирішення, провокують Росію на подальші агресивні дії. «Різні варіанти логічного вирішення проблеми, які пропонує Захід, підходять для європейських цивілізованих країн, а у Росії своя логіка. … Дипломатичні зусилля потрібні, але потрібні й військові. Для того, щоб Україна була суб’єктом, а не об’єктом світової політики ми повинні діяти. Ті, хто каже, що потрібні лише переговори, лише провокують Росію на подальші дії», – заявив Жовніренко.

Продовжуючи тему боротьби з корупцією, Жовніренко відзначив, що корупція є одним з наслідків збереження в Україні олігархічної системи. «Американський посол сказав, що корупція в Україні несе ще більшу небезпеку для України, ніж російські танки. Це правда. Але корупція – це лише породження олігархічної системи, яка існує в Україні», – заявив експерт.
{7}
Журналістка щоденної чеської газети «Lidové noviny» Kатеріна Сафарікова
{9}
В.о. заступника міського голови Миколаєва Шевченко Євген
{10}
{11}
{12}
Миколаїв став уже четвертим українським обласним центром, де ІСП організував подібну публічну дискусію. Минулого року засідання СДК відбулися у Харкові, Запоріжжі та Одесі.

Доповідь грузинського експерта з питань внутрішньо переміщених осіб та біженців, голови ГО «Згода» Юлії Харашвілі на публічній дискусії: «Грузинський досвід для України: проблеми переміщених осіб і податкова реформа».Захід проводився в рамках проекту «Україна: вихід з кризи через діалог», який реалізується спільно Інститутом світової політики і “Кавказьким Домом” (Грузія) за підтримки Посольства Великобританії в Україні.Презентацію пані Харашвілі можна завантажити тут.
Текст доповіді публікується мовою оригіналу.

Принято считать, что в Грузии было 2 потока ВПЛ – в начале 90 –х (т.н. «старые» ВПЛ) и в 2008 году, после августовской войны с Россией. На самом деле, в Грузии была по крайней мере, 4 разных потока ВПЛ, и подход правительства к каждому из них отличался.
Если во время первого конфликта (около 16 000 ВПЛ – из города Цхинвали в 1992 году), создается Комитет по миграции и беженцам, который занимается организацией помощи и расселением этих людей и правительство не определяет проблему ВПЛ как ключевую проблему, то уже в 1993, во время массового изгнания грузинского населения из Абхазии проблема возвращения ставится во главу угла и используется как рычаг политического давления на международное сообщество и как способ получения максимальной экономической помощи. В течение ближайших нескольких лет разговор об интеграции не возникает – стратегия государства направлена только на возвращение территорий, и ВПЛ ориентируются только на одно решение – возвращение. Открытые военные действия не ведутся, но с 1994 года действует режим прекращения огня, за которым наблюдают миссия наблюдателей ООН и в качестве миротворческого контингента размещены войска СНГ, реально представленные только российскими войсками, создана 24-км зона безопасности. За прекращением огня в Цхинвальском регионе наблюдают смешанные миротворческие войска и Смешанная Контрольная Комиссия, права человека наблюдает миссия ОБСЕ. С 1992 года, регулярно, дважды в год, Совету Безопасности ООН представляется доклад Генерального Секретаря ООН о положении в Абхазии, Грузия. Только в период с 1992 по 2006 год 37 Резолюций были приняты по разрешению конфликта и возвращению беженцев и перемещенных лиц.
В 1998 году, из-за эскалации напряжения в пограничном Гальском районе Абхазии, после проведения абхазскими военными карательной операции, новая волна ВПЛ из Гальского района, более 30 000 человек, в течение нескольких дней пересекла Ингури. В этот раз правительство постаралось ограничить зону их расселения только пограничным Зугдидским районом. Люди были временно расселены в основном, в школах и других остававшихся общественных зданиях, параллельно начался срочный поиск более долговременных убежищ. Временные убежища в некоторых случаях были построены (как в селе Ахали Абастумани) с помощью УВКБ ООН и других организаций, но качество было очень низким. Координацией помощи занимался Совет под руководством Программы развития ООН. Именно тогда возникла идея об объединении усилий международных организаций и правительства для создания устойчивой программы повышения самодостаточности ВПЛ – «Новый подход к помощи ВПЛ». Был организован общий фонд 1,25 млн долларов США, и Руководящий комитет из 5 международных организаций UNDP? USAID, UNHCR, SDC, WB + Gov. ofGeorgia.Комитет финансировал исследования ситуации – 6 policypapers, 15 микрогрантов в размере от 25000 до 100 000 долларов, все гранты были пилотными, в области сельского хозяйства (по 100 000 долларов – на организацию ферм через Движение против голода), поддержки малого бизнеса (Каунтерпарт), поддержки инициатив самих ВПЛ по реабилитации своих коллективных центров, обучения бизнесу и ремеслам, психологической реабилитации м др. Единственным «табу» было расселение – для целей Нового подхода был введен новый термин «временная интеграция», существовало опасение, что закрепление жилья за ВПЛ в собственность уменьшит их мотивацию к возвращению. Для выполнения программы была создана правительственная комиссия под руководством Государственного министра (главы исполнительной власти в тот период). Программа осуществлялась с 2000-го по 2006 год.
Последним действием «Нового подхода» было создание «Государственной стратегии в отношении ВПЛ», которая базировалась на 10 принципах прав человека и включала 2 главных цели: подготовку к достойному и безопасному возвращению и улучшение социально-экономических условий ВПЛ. К этому моменту правительство уже осознало необходимость предоставления стабильного жилья ВПЛ.
Процесс создания Стратегии занял 1 год, в течение этого процесса были построены межведомственные связи, необходимые для внедрения предложенных приоритетов, создана система поддержки государственной стратегии на уровне общества через проект кооперирования неправительственных и международных организаций, поддержку прессы. Обсуждение документа проводилось не только в правительственных и неправительственных структурах, но и на уровне общины ВПЛ – для этого был создан специальный проект, обеспечивающий прозрачность принимаемых предложений для общества, включенность самих будущих бенефициаров – вынужденно перемещенных лиц (ВПЛ), и иерархия для принятия и консультирования решений, начиная от уровня общины и заканчивая уровнем Министерства и правительства. К сожалению, созданная иерархия была частью проекта и не были созданы механизмы ее поддержания, поэтому после завершения проекта – написания и принятия Государственной стратегии, структура просуществовала некоторое время «по инерции» и вскоре тихо «скончалась». Тем не менее, проект сыграл свою роль – подготовленный документ соответствовал нормам международного права и отвечал требованиям общества и времени.
Стратегия была утверждена Постановлением Правительства Грузии № 44 от 6 февраля 2007 года, и после этого вплотную встал вопрос о ее реализации. Приблизительный бюджет Плана действий для выполнения Стратегии составлял 700 миллионов лари (грузинская национальная валюта, в данный момент соотношение примерно 1 лари = 5 гривнам. В то же время, бюджет Министерства к этому времени составлял 60,2 миллиона лари, из которых 25 миллионов предназначались на выплату ежемесячных денежных пособий вынужденно перемещенным лицам, 19 млн. – на покрытие коммунальных расходов ВПЛ, проживающих в коллективных центрах, т.е. на имплементацию стратегии практически не было выделено бюджетом денег, а само создание Плана действий финансировалось из внешних источников (проект Управления Верховного Комиссара ООН по делам беженцев), составляющего несколько десятков сотен тысяч долларов.
В начале 2008 года на первом месте у страны были другие приоритеты, и тема Государственной Стратегии хотя и не закрывалась, но и не получала должного развития и финансовой поддержки. Основными причинами этого являлись следующие обстоятельства:
1. Внешнеполитические: Государственная Стратегия ставила перед собой 2 основные цели – подготовку безопасного и мирного возвращения ВПЛ на места их прежнего проживания и, пока это станет возможно, (поскольку места проживания представляли собой регионы, defacto отделившиеся в результате конфликтов от Грузии и контролировались сепаратистскими правительствами), интеграцию ВПЛ на местах их временного проживания. В 2007 году возвращение не являлось приоритетной задачей, тем не менее, оно казалось возможным, и все усилия Правительства Грузии направлялись на лоббирование международного участия в решении этой проблемы (лоббирование на уровне Генеральной Ассамблеи ООН – проведение в 2007 году большой научно –практической конференции в Вашингтоне, билатеральное и мультилатеральные переговоры, и т.д.), и меньше средств и внимания уделялись второй цели стратегии, поскольку эта цель не являлась стратегической. Основной политический приоритет страны в это время – интеграция в Евроатлантические структуры (НАТО) и приведение внутренних структур государства, в том числе и строительства вооруженных сил, в соответствие с НАТО-вскими стандартами.
2. Отсутствие поддержки общества для подобных перемен – Во внутренней политике тема интеграции вынужденно перемещенных лиц тоже в это время не являлась приоритетной – общество в целом больше занято проблемами преодоления бедности («дешевые кредиты», программы занятости) и вопросами правильного развития демократии – ширится движение оппозиции за передел власти). На фоне всех этих событий тема расселения и интеграции ВПЛ не казалось обществу актуальной и общество не требовало внедрения Стратегии. В программах оппозиционных партий нет ничего ни о разрешении конфликта, ни о работе с жертвами конфликта – таким образом, нет политического требования и заказа на изменение положения «снизу».
3. Отсутствие достаточных средств – как было показано выше, финансирование главного «двигателя» Стратегии совершенно недостаточно для разворачивания широкомасштабной программы – Министерство финансировалось по «остаточному» принципу и финансирование отпускалось на «традиционные» траты, такие, как ежемесячные пособия для ВПЛ и мелкие ремонтные работы в центрах коллективного проживания ВПЛ.
4. Лоббирование международного сообщества не имело пока достаточной силы – только 2 организации постоянно работали с Министерством – это офис Управления Верховного Комиссара ООН по беженцам (УВКБ ООН) и представительство Швейцарского Агентства по кооперации и сотрудничеству. Программа развития ООН, которая до 2007 года активно занималась лоббированием создания Стратегии и пилотированием различных инициатив в сфере устойчивого развития и включения ВПЛ в процесс развития (Программа «Новый подход к вопросам помощи вынужденно перемещенным лицам – 1999-2007), в 2007 году заканчивает свою программу и передает тему перемещенных лиц в руки УВКБ.
5. Отсутствовала информация в обществе и в самих госструктурах о реальном положении ВПЛ – имеющаяся информация в основном касается проблем с жильем и основана на обращениях самих ВПЛ и на исследованиях, финансированных международными организациями и проведенными экспертами третьего сектора – даже результаты верификации 2005 года недоступны для ключевого государственного агентства – Министерства.
6. Правительственные рабочие группы, созданные в процессе работы над Стратегией и Планом действий, способствовали возрастанию в различных госструктурах понимания того, что проблемы ВПЛ существует и требует решения, но нет пока единого видения и «сигнала» о том, что пришло время решать эту проблему сообща.
7. В самом Министерстве вопросами планирования, создания Стратегии и Плана действий, адаптирования структуры Министерства для выполнения стратегии, улучшения менеджмента, занималась очень маленькая группа людей, не имеющая реальной власти, и понимание необходимости реорганизации управления, оптимизации структуры и построения новых возможностей самого Министерства, управляющего звена и персонала пока не существует.
8. В первые же дни Министерство столкнулось со следующими трудностями:
А) не было организованной эвакуации, но людей необходимо было по прибытию в город немедленно расселять – поскольку война началась в период летних школьных каникул, в основном, по согласованию с Министерством науки и образования, вновь прибывших заселяли временно в детские садики, школы, институты и научные учреждения. Необходимо было немедленно составлять списки заселенных, с тем, чтобы организовать их питание и снабжение предметами первой необходимости.
Б) Отсутствие координации – в первые дни войны, когда отсутствие координации могло стать очень серьезной помехой, несколько государственных агентств попытались одновременно образовать координационные штабы, что создавало сложности для реальной координации, так один из координационных штабов был создан в мерии, другой – под руководством заведующего Государственной канцелярией и т.д. Параллельно, агентствами ООН был задействован кластерный механизм, предполагающий создание рабочих групп по кластерам с агентствами ООН во главе. Были созданы рабочие группы по предоставлению продовольственной помощи (руководитель – Всемирная продовольственная программа), по расселению и непродуктовой помощи (Руководитель – УВКБ ООН), по раннему восстановлению (руководитель – Программа развития ООН), по здравоохранению и психологической помощи (руководитель – Всемирная организация здоровья), по юридической защите (руководитель УВКБ ООН) и так далее. Координирующих групп было слишком много, и реально организации помощи не знали, кто должен их координировать.

К сентябрю, вопросы координации чрезвычайной помощи сконцентрировались в Министерстве финансов Грузии; зарубежная гуманитарная помощь медикаментами распространялась и координировалась Министерством труда, здравоохранения и социальных вопросов, и остальные виды помощи – Министерством по беженцам и расселению.

Для оперативного реагирования на нужды был создан институт «мамасахлиси» – местных координаторов, ежедневно сдающих информацию в штаб при Министерстве. Информация включала количество ВП на каждом объекте, число детей, беременных, инвалидов и других, нуждающихся в специальной помощи, отмечались все виды помощи, предоставленные госструктурами и международными организациями.

В) Именно в период оказания чрезвычайной помощи сформировались представления о наиболее уязвимых местах и структурах Министерства, которые нуждались в повышении эффективности управления: это в первую очередь управление регистрации, в котором срочно нужны были дополнительные специалисты, мобильные группы для регистрирования перемещенных лиц в регионах, и новое оборудование. В этом же управлении встал вопрос о создании новой, всеобъемлющей базы данных, которая позволит мгновенно идентифицировать вынужденно перемещенных лиц и определить необходимый объем помощи, условия расселения и т.д.

Одним из первых решений правительства было решение о немедленном расселении и создании возможностей для интеграции для «новых» ВПЛ. С этой целью было построено:
• 40 новых поселений
• 4 379 коттеджей
• 1 524 квартир,
а 1 616 cемей получили финансовую помощь для долгосрочного жилья (10 000 $)
Военные действия 2008 года и последующая за этим частичная оккупация территории Грузии нанесли серьезный урон экономическому и социальному развитию страны и потребовали мобилизации всех ресурсов для восполнения урона и реализации существующих до войны планов. Это потребовало также проведения серьезного анализа деятельности всех государственных структур, как с точки зрения их соответствия стратегическим планам развития, так и с точки зрения повышения эффективности социального управления.
В марте 2009 года, приказом Министра по беженцам и расселению был создан Руководящий Комитет для выполнения Плана действий Государственной стратегии в отношении ВПЛ. В описании обязанностей (TOR) записано, что Руководящий Комитет формируется как принимающий решения/консультативный Совет для координации совместных усилий Правительства Грузии и международных организаций в сфере выполнения Государственной стратегии в отношении ВПЛ и служит как механизм, поддерживающий Государственную комиссию, созданную для улучшения жилищных условий ВПЛ из Абхазии и Цхинвальского региона в 1989 – 1992.
Членами РК являются: Министерство по делам беженцев и расселению Грузии, Министерства юстиции и финансов, Фонд Муниципального развития, Делегация Европейской Комиссии в Грузии, УВКБ ООН, Мировой Банк, ЮСАИД, Координатор агентств ООН в Грузии, и Швейцарское Агентство по Сотрудничеству и Кооперации.
Решения Руководящего Комитета(РК) являются обязательными в отношении выполнения Государственной стратегии – это решило множество проблем легитимности решений, принимаемых ранее Координирующей группой Министерства, поскольку в рамках РК решения легитимизируются присутствием главных доноров, а также организаций, занимающихся юридической защитой ВПЛ.РК также может приглашать на свои заседания других важных стейкхолдеров, таких как Министерство внутренних дел Грузии, Министерство экономического развития, Министерство труда, здравоохранения и социальных вопросов, Министерство регионального развития и инфраструктуры и т.д. РК также приглашает две неправительственные организации для мониторинга работы, усиления прозрачности и своевременно предоставленной обратной связи

Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук виступила міжнародній конференції “НАТО та Україна: перспективи та можливості”, яка відбулась у посольстві Литви з нагоди перебрання дипломатичним представництвом повноважень контактного посольства НАТО в Україні.Участь у заході взяли міністри закордонних справ Литви та України Лінас Лінкявічюс та Павло Клімкін, а також заступники міністра оборони Литви та України – Маріус Велічка та Леонід Голопатюк.{2}
Лінас Лінкявічюс, Міністр закордонних справ Литви, Олег Кокошинський, віце-президент Атлантичної ради України, Павло Клімкін, Міністр закордонних справ України та Володимир Огризко, Міністр закордонних справ України (2007-2009)
{1}
Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики, Леонід Голопатюк, перший заступник Міністра оборони України, Наталія Немилівська, директор Центру інформації та документації НАТО в Україні та Маріус Велічка, заступник Міністра оборони Литви.
Альона Гетьманчук наголосила на існуванні невизначенності щодо майбутнього формату відносин України і НАТО: “Досі незрозуміло чи відмова від позаблокового статусу призведе до інтеграції України в НАТО, чи до нейтралітету, що навіть гірше за позаблоковий статус”.
“Лише російська агресія, наявність зовнішнього ворога змусили Україну замислитися над своєю безпекою. Однак і досі важко дати відповідь на питання, чи буде у Києва політична воля реформувати армію та безпековий сектор у відповідності до так званих стандартів НАТО, коли війна закінчиться. Можливо, знадобиться якась інша сильна мотивація, наприклад, повернення до Євроатлантичного курсу та отримання чіткої перспективи членства.
Наразі переваги членства України в НАТО є цілком зрозумілими навіть для простих українців, в той час як переваги партнерства викликають чимало запитань. “Членство або нічого” – такий підхід, однаково популярний і серед експертів, і серед громадськості. Якою є додана вартість партнерства без членства? Це питання мені часто задають не лише у Києві, а й по всій Україні,” – сказала Альона Гетьманчук.

Директор ІСП презентувала інфографіку про переваги співпраці з НАТО та розповіла про амбітний проект ІСП «Стратегічний дискусійний клуб», ціллю якого є розробка системних рішень для подолання головних загроз безпеці України та підвищення громадського контролю над сектором безпеки. Проект передбачає проведення змістовних публічних дискусій у Києві та обласних центрах щодо стратегічних питань національної безпеки України. У 2012-2013 рр. Інститут світової політики організував шість засідань Стратегічного дискусійного клубу у Києві , а в 2014 році засідання СДК відбулися у Харкові, Одесі та Запоріжжі.
{3}
Захід відвідали більш ніж 100 учасників, у тому числі депутати Верховної Ради, посли країн-членів та партнерів НАТО, представники МЗС та Міноборони України, експерти, голови громадських організацій.

Сергій Солодкий, заступник директора Інституту світової політики, взяв участь у конференції “Назад до холодної війни або вперед до стабільних відносин? Політичні та енергетичні відносини між Росією та Заходом у Чорноморському регіоні», яка відбулася в Афінах 22- 23 січня 2015 року.Під час міжнародної конференції, організованої грецьким Фондом європейської та зовнішньої політики (ELIAMEP), провідні експерти з країн НАТО, ЄС, України та Росії обговорили майбутнє безпеки в Чорноморському регіоні в світлі агресивної політики Кремля. Серед спікерів були також заступник Генерального секретаря НАТО з питань політики та безпеки Трасивулос Стаматопулос, Посол Росії при ЄС Владімір Чижов, керівник Головного департаменту зовнішньої політики та європейської інтеграції Адміністрації Президента України Ігор Жовква.{1}
«Допоки Путін не припинить гратися з міжнародним правом, переписувати міжнародні норми, Росія залишатиметься загрозою не тільки для Чорноморського регіону, але й для всього світу. Порівняйте зовнішньополітичну лінію Москви і Києва після холодної війни: Росія розпалює громадянський конфлікт в Грузії, окупувавши зрештою частину її території; російська армія брала безпосередню участь у придністровському конфлікті – Україна в обох випадках докладала максимальних зусиль для мирного врегулювання цих конфліктів. Зрештою Україна сама стала жертвою російської агресії. Світ на сьогодні зобов’язаний демонструвати цілісну, єдину політику із дисциплінування Кремля, інакше переписування міжнародних правил Путіним ще довго не припиниться», – заявив Сергій Солодкий.
{2}
Сергій Солодкий, заступник директора Інституту світової політики
Конференція була організована за підтримки Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та під егідою Міністерства закордонних справ Греції (ELIAMEP).
Фото: ELIAMEP.

Інститут світової політики презентував 29 січня щорічний рейтинг «ТОП-10 лобістів України у світі – 2014», який базується на експертному опитуванні.Цього року було опитано 45 закордонних і українських експертів.Критерії оцінювання лобістів:
– постійне залучення до української тематики на міжнародному рівні;
– промотування України з міжнародних трибун: під час міжнародних конференцій, на шпальтах закордонної преси тощо;
– постійне сприяння європейської інтеграції України.
Повний текст публікації з коментарями щодо кожного лобіста доступний тут.

Результати опитування:
1 – Даля Грібаускайте, Президент Литви, 275 балів
2 – Карл Більдт, Міністер закордонних справ Швеції (2006-2014), член Наглядової Ради Інституту світової політики, 255 балів
3 – Джон МакКейн, сенатор, кандидат у президенти США від Республіканської партії, 216 балів
4 – Тімоті Снайдер, американський історик, професор Єльського університету,165 балів
5 – Петро Порошенко, Президент України,157 балів
6 – Ангела Меркель, Канцлер ФРН, 154 балів
7 – Джордж Сорос, засновник фундації «Відкрите суспільство», міжнародний філантроп, 150 балів
8 – Джозеф Байден, Віце-президент США, 129 бал
9 – Роберт Менендес, сенатор-демократ Конгресу США, 123 бали
10 – Стівен Гарпер, Прем’єр-міністр Канади, 107 балів
{1}
Результати опитування презентували директорка ІСП Альона Гетьманчук, експерт рейтингу, політолог Вадим Карасьов та перший заступник директора ІСП Сергій Солодкий.
{2}
Директорка ІСП Альона Гетьманчук і перший заступник директора ІСП Сергій Солодкий
{4}
Eксперт рейтингу, політолог Вадим Карасьов
{5}
{6}
Голова Правління Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко та заступник Посла Грузії в Україні Георгій Закарашвілі
{7}
Голова Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар
{9}

Інститут світової політики спільно з «Кавказьким Домом» провів 27 січня публічну дискусію на тему: «Грузинський досвід для України: проблеми переміщених осіб і податкова реформа».Захід проводився в рамках проекту «Україна: вихід з кризи через діалог», який реалізується спільно Інститутом світової політики і “Кавказьким Домом” (Грузія) за підтримки Посольства Великобританії в Україні.\
{1}
{2}
Виконавчий директор «Кавказького Дому» Гiоргі Канашвілі та голова Правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак
{3}
Голова Департаменту з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окуповантої території України Міграційної служба України Алла Чередніченко та грузинський експерт з питань внутрішньопереміщених осіб та біженців, голова ГО «Згода» Юлія Харашвілі
{4}
{5}
Координатор проекту “Восток СОС” Олександра Дворецька та радник з правових питань Управління Верховного комісара ООН у справах біженців Дмитро Плечко
{6}
Перший заступник директора ІСП Сергій Солодкий та директор ІСП Альона Гетьманчук
{7}
Аналітик ІСП Дарія Гайдай та експерт Реанімаційного пакету реформ Ілля Несходовський
{8}
Голова департаменту міжнародних відносин Служби доходів Грузії Самсон Урідія
{9}
Ярополк Тимків, експерт з розвитку проекту Ukraine Confidence Building Initiative (UCBI)
{10}
Єлизавета Богуцька, громадський активіст з Криму
{11}
Координатор проектів “Кавказького Дому” Тато Хундадзе та експерт Фонду “Демократичні ініціативи” Марія Золкіна

Інститут світової політики провів 26 січня публічну дискусію на тему: «Україна-Росія: умови мирного співіснування».Спікери:\
Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007-2009)

Георгій Кунадзе, заступник міністра закордонних справ Росії (1991-1993), провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН

Захід проводився у рамках проекту «Україна: вихід із кризи через діалог», що реалізується спільно Інститутом світової політики та Кавказьким Домом (Грузія) за підтримки Посольства Великобританії в Україні.

{1}
{2}
Георгій Кунадзе, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН та Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики
{3}
Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007-2009)
{4}
{5}
Павло Жовніренко, голова Правління Центру стратегічних досліджень
{6}
Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Молдова в Україні Іон Стевіле