ІСП оприлюднив рейтинг «ТОП-10 лобістів України в світі»

Інститут світової політики презентував щорічний рейтинг «ТОП-10 лобістів України в світі» 13 грудня, 2012 р.«ТОП-10 лобістів» – щорічний рейтинг ІСП, який базується на експертному опитуванні. Цього року опитано 54 закордонних і українських експертів.\
Критерії оцінюванні лобістів:

– постійне залучення до української тематики на міжнародному рівні;

– промотування України з міжнародних трибун: під час міжнародних конференцій, на шпальтах закордонної преси тощо;

– постійне сприяння європейської інтеграції України.

Система оцінювання полягала у визначенні кожним експертом власної «десятки» лобістів України, оцінивши кожного з обраних за десятибальною шкалою.
{1}
{2}
{3}
{5}
{4}

Уже 50 експертів закликають ЄС підписати Угоду про асоціацію у 2013 році

Угода про асоціацію між ЄС і Україною має бути підписанаГерман Ван РомпейПрезидент Європейської Ради
Жозе Мануел Баррозу
Президент Європейської Комісії
Мартін Шульц
Президент Європейського Парламенту
Кетрін Ештон
Високий Представник Європейського Союзу з зовнішніх зв’язків та політики безпеки
Ерато Козаку-Маркулліс
Президент Ради ЄС, Міністр закордонних справ Республіки Кіпр
Україна ще ніколи не була настільки близькою і одночасно настільки далекою від принципових здобутків на своєму шляху європейської інтеграції. Вона впритул наблизилася до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, оскільки нарешті завершено тривалий і складний переговорний процес з її підготовки. В українському суспільстві зростає запит на зміни та європейський вибір. Однак підписання Угоди про асоціацію є предметом серйозних дискусій через те, що діалог між офіційним Києвом та Брюсселем на найвищому рівні перебуває під впливом глибокої кризи довіри.

Україна опинилася в складній внутрішньо- та зовнішньополітичній ситуації, але ніщо ще гірше не може позначитися на політичній стабільності, економічному процвітанні і європейському майбутньому країни, аніж відтермінування підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Як громадяни України ми різко засуджуємо регрес в демократичних стандартах і ослаблення верховенства права в державі, і вітаємо принципову позицію ЄС як надійного і відкритого партнера, що будує свою політику на ціннісних засадах.

Ми також цілковито поділяємо відповідне занепокоєння з боку ЄС. Очевидно, що припинення політично мотивованого вибіркового судочинства, виправлення помилок, що вплинули на хід та результати парламентських виборів 2012, та проведення реальних реформ відповідно до Порядку денного асоціації залишаються ключовими питаннями і потребують негайних кроків з їх вирішення. Водночас, ми усвідомлюємо: європейський вектор України перебуває під загрозою.

У цей важкий момент украй важливо зрозуміти, що ризики непідписання Угоди набагато серйозніші, ніж ризики, пов’язані з її підписанням та подальшою імплементацією. Сьогодні противники Угоди як в Україні, так і за її межами, хотіли б торпедувати Угоду руками самого ЄС, щоб отримати можливість маніпулятивно звинуватити Євросоюз у небажанні зробити крок назустріч Україні. Угода про Асоціацію набагато більш потрібна суспільству України, ніж її владним колам.

У цей важливий момент ми закликаємо Європейський Союз і країни-члени виявити солідарність з українським народом, довести підтримку і продемонструвати далекосяжне мислення, надавши Україні перспективу європейського майбутнього. Ми закликаємо ЄС і країни-члени підписати у 2013 році Угоду про асоціацію, створивши цим додатковий важіль для забезпечення незворотності європейського вибору України. Як представники громадської та експертної спільноти ми, в свою чергу, готові ініціювати, втілювати і долучатися до проектів, які сприятимуть реалізації Угоди, запровадженню механізмів громадського моніторингу її імплементації, а відтак – розвитку демократичної, європейської України.

1. Альона ГЕТЬМАНЧУК, директор Інституту світової політики
2. Олександр СУШКО, науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, національний координатор Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства
3. Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру Разумкова, Голова Громадської експертної ради при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС
4. Віктор ШЛІНЧАК, Голова Наглядової Ради Інституту світової політики
5. Михайло ГОНЧАР, Центр «НОМОС»
6. Ігор КОЛІУШКО, голова Центру політико-правових реформ
7. Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій
8. Олег РИБАЧУК, директор ГО «Центр UA»
9. Олександр ЧЕРНЕНКО, голова правління ВГО «Комітет виборців України»
10. Інна ПІДЛУСЬКА, заступник директора Міжнародного фонду «Відродження»
11. Володимир ГОРБАЧ, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва
12. Ганна ГОЛУБОВСЬКА-ОНІСІМОВА, голова Координаційної ради ВЕГО “Мама-86”
13. Святослав ПАВЛЮК, ПАУСІ – заступник виконавчого директора в Київському офісі
14. Дмитро ЛЯПІН, голова Інституту Власності і Свободи
15. Ярополк ТИМКІВ, доцент, Ph.D, Кафедра міжнародної інформації, Національний університет «Львівська Політехніка»
16. Павло ЖОВНІРЕНКО, голова правління Центру стратегічних досліджень
17. Ірина БЕКЕШКІНА, директор фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва
18. Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента”
19. Кость БОНДАРЕНКО, голова правління Інституту української політики
20. Тетяна СИЛІНА, оглядач відділу міжнародної політики газети «Дзеркало тижня. Україна»
21. Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Інституту світової політики
22. Володимир КРАВЧЕНКО, оглядач відділу міжнародної політики газети «Дзеркало тижня. Україна»
23. Наталя БЕЛІЦЕР, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика
24. Ігор СЕМИВОЛОС, Центр близькосхідних досліджень
25. Вадим ТРЮХАН, керівник Майстерні європейської інтеграції
26. Антон АНТОНЕНКО, ДІКСІ Груп
27. Олександр НЕБЕРИКУТ, Громадянська мережа «Опора»
28. Юлія ТИЩЕНКО, Український незалежний центр політичних досліджень
29. Тамара ТРАЦЕВИЧ, Центр прав людини «Древо життя», Харків
30. Володимир ВОЛОХ, ГО “Людина і Суспільство”
31. Роберт ХОРОЛЬСЬКИЙ, експерт з міжнародного права
32. Ольга ЗЮЗІНА, ДОО «Уран», Дніпропетровськ
33. Сергій КУЛИК, Центр «Номос», Севастополь
34. Анатолій ПІНЧУК, ВГО «Українська стратегія»
35. Марина ГЕЛЕТІЙ, Європейський центр інформаційної підтримки Верховної Ради України
36. Микола ЛЯХОВИЧ, Чернівецька обласна громадська організація “Буковинська агенція регіонального розвитку”
37. Ольга ГАЛИЦЬКА, Фундація польсько-української співпраці ПАУСІ
38. Ірина СУШКО, Громадська ініціатива «Європа без бар’єрів»
39. Галина УСАТЕНКО, Фонд «Європа ХХІ»
40. Ігор ОРЕЛ, ГО «Вибір»
41. Оксана ВОЛОШЕНЮК, Академія української преси
42. Володимир КУПРІЙ, БФ “Творчий центр ТЦК”
43. Михайло ПАШКОВ, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова
44. Анатолій БОЙКО, Комітет виборців України, Одеса
45. Олег ЖИВОТОВСЬКИЙ, НГО «Європейський вибір»
46. Вадим ПИЛИПЕНКО, Міжнародна Асоціація “МАІРР”
47. Юрій РЕЗНІКОВ, Українське товариство охорони природи, Хмельницький
48. Володимир КОЗМЕНКО, Українська асоціація європейських студій, Чернівці
49. Алла МУКШИМЕНКО, Голова правління ВГО “ВЦПД “Громадський захисник”
50. Віктор МЕЛЬНИЧУК, ВГО “Національний екологічний центр України”
51. Антоніна КОЛОДІЙ, завідувач кафедри політичних наук і філософії, професор Львівського регіонального інституту державного управління
52.Владислав ДЕЙНЕКО, Центр дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва, Львів
53.Сергій ЛЕПЯВКО, Сіверський інститут регіональних досліджень
54.Володимир ЦИБУЛЬКО, громадський діяч
55.Іван КОЛОДІЙ, викладач факультету соціології Київського національного уніерситету імені Т.Шевченка

Експерти провідних аналітичних центрів закликають ЄС підписати Угоду про асоціацію у 2013 році

7 грудня в “Главкомі” відбулася прес-конференція Олександра Сушка (науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва), Валерія Чалого (заступник генерального директора Центру Разумкова) та Альони Гетьманчук (директор Інституту світової політики).Під час прес-конференції було оприлюднено лист-звернення з закликом до керівництва ЄС підписати Угоду про асоціацію в 2013 році.\
Нижче пропонуємо ознайомитися з листом-зверненням:

Герман Ван Ромпей
Президент Європейської Ради
Мануел Баррозу
Президент Європейської Комісії
Мартін Шульц
Президент Європейського Парламенту
Кетрін Ештон
Високий Представник Європейського Союзу з зовнішніх зв’язків та політики безпеки
Ерато Козаку-Маркулліс
Президент Ради ЄС, Міністр закордонних справ Республіки Кіпр

Угода про асоціацію між ЄС і Україною має бути підписана

Україна ще ніколи не була настільки близькою і одночасно настільки далекою від принципових здобутків на своєму шляху європейської інтеграції. Вона впритул наблизилася до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, оскільки нарешті завершено тривалий і складний переговорний процес з її підготовки. В українському суспільстві зростає запит на зміни та європейський вибір. Однак підписання Угоди про асоціацію є предметом серйозних дискусій через те, що діалог між офіційним Києвом та Брюсселем на найвищому рівні перебуває під впливом глибокої кризи довіри.

Україна опинилася в складній внутрішньо- та зовнішньополітичній ситуації, але ніщо ще гірше не може позначитися на політичній стабільності, економічному процвітанні і європейському майбутньому країни, аніж відтермінування підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Як громадяни України ми різко засуджуємо регрес в демократичних стандартах і ослаблення верховенства права в державі, і вітаємо принципову позицію ЄС як надійного і відкритого партнера, що будує свою політику на ціннісних засадах.

Ми також цілковито поділяємо відповідне занепокоєння з боку ЄС. Очевидно, що припинення політично мотивованого вибіркового судочинства, виправлення помилок, що вплинули на хід та результати парламентських виборів 2012, та проведення реальних реформ відповідно до Порядку денного асоціації залишаються ключовими питаннями і потребують негайних кроків з їх вирішення. Водночас, ми усвідомлюємо: європейський вектор України перебуває під загрозою.

У цей важкий момент украй важливо зрозуміти, що ризики непідписання Угоди набагато серйозніші, ніж ризики, пов’язані з її підписанням та подальшою імплементацією. Сьогодні противники Угоди як в Україні, так і за її межами, хотіли б торпедувати Угоду руками самого ЄС, щоб отримати можливість маніпулятивно звинуватити Євросоюз у небажанні зробити крок назустріч Україні. Угода про Асоціацію набагато більш потрібна суспільству України, ніж її владним колам.

У цей важливий момент ми закликаємо Європейський Союз і країни-члени виявити солідарність з українським народом, довести підтримку і продемонструвати далекосяжне мислення, надавши Україні перспективу європейського майбутнього. Ми закликаємо ЄС і країни-члени підписати у 2013 році Угоду про асоціацію, створивши цим додатковий важіль для забезпечення незворотності європейського вибору України. Як представники громадської та експертної спільноти ми, в свою чергу, готові ініціювати, втілювати і долучатися до проектів, які сприятимуть реалізації Угоди, запровадженню механізмів громадського моніторингу її імплементації, а відтак – розвитку демократичної, європейської України.
{1}

Альона ГЕТЬМАНЧУК,
директор Інституту світової політики

{2}
Олександр СУШКО,
науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, національний координатор Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства
{3}
Валерій ЧАЛИЙ,
заступник генерального директора Центру Разумкова,
Голова Громадської експертної ради при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС
{4}
{6}
{5}

Презентація дослідження «Як позбутися пострадянськості?»

Інститут світової політики презентував 14-го листопада 2012 року дослідження «Як позбутися пострадянськості?» Масштабний проект було реалізовано у співпраці з Грузинською фундацією стратегічних та міжнародних студій (Грузія) та Інститутом розвитку і соціальний ініціатив Viitorul за підтримки Чорноморського трасту регіональної співпраці Фонду Маршалла.Проект представили Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики (ІСП), Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП, Леонід Літра, заступник директора Інституту розвитку та соціальних ініціатив “Viitorul”. Крім того, своїми оцінками результатів дослідження поділився Володимир Фесенко, Голова Центру прикладних досліджень «Пента»{1}

Леонід Літра, заступник директора Інституту розвитку і соціальних ініціатив «Вііторул»; Альона Гетьманчук, директор ІСП; Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП; Володимир Фесенко, голова Центру прикладних політичних досліджень “Пента”

Мета дослідження – викорінити негативні явища в політиці та суспільстві, властиві пострадянськоському періоду розвитку. Під пострадянськістю мається на увазі форма соціально-політичної мутації, коли старі радянські цінності і моделі поведінки комбінуються з західними еквівалентами.
{2}
Аурелія Грігоріу, обмбудсмен Молдови
Проект складається із трьох частин, в яких досліджується феномен пострадянськості в Україні, Республіці Молдова та Грузії. Вибір мотивований не лише приналежністю цих країн до колишнього Радянського Союзу, але і офіційно задекларованими намірами трьох держав інтегруватися до Європейського Союзу. У рамках проекту Інститут світової політики визначив атрибути пострадянськості у політиці та соціумі.

{3}
Сергій Шевчук, Народний депутат України, БЮТ
ІСП також розробив десять рекомендацій, які ставлять на меті знищення пострадянськості в суспільно-політичному контексті. Зокрема:

1. Європеїзація і соціалізація. Виконання країнами комплексу реформ, які б наблизили їх до ЄС. Запровадження безвізового режиму із країнами ЄС, що дозволило б ширшим колам українців, грузинів та молдаван на власні очі переконатися в перевагах ліберальних цінностей.
2. Деміфологізація радянської спадщини. Необхідність широкого суспільного обговорення злочинів радянської епохи, доцільності радянської символіки в інфраструктурі тощо.
3. Громадянська активність. Чим вищим буде рівень громадської активності та самоорганізації, тим більше укорінюватимуться демократичні традиції в суспільстві і тим відповідальнішою ставатиме влада.
4. Ключова роль мас-медіа. У період трансформації провідна роль має належати громадянській журналістиці та так званим журналістам «розгрібачам бруду» (muckrakers), які гостро реагуватимуть на випадки корупції, непотизму у владних ешелонах/
5. Впровадження електронного врядування. Використання новітніх електронних технологій зменшить рівень забюрократизованості держапарату та призведе до зменшення корупції.
6. Міжрегіональні обміни. Подорожі громадян у рамках своїх країн зменшуватимуть суспільну напругу, зможуть побороти стереотипи, породжені не в останню чергу ще радянською пропагандистською машиною.
7. Конкурси для державних посад. Установлення більш прозорих процедур (із залученням представників громадянського суспільства) для відбору осіб на державні посади дозволить боротися з непотизмом.
8. Боротьба з корупцією. Викорінення корупції з використанням досвіду Грузії.
9. Дебюрократизація. Скорочення кількості чиновників та спрощення процедур отримання тих чи інших документів у державних органах.
10. Поліпшення освітніх стандартів. Рекомендації в цій сфері можна звести до трьох основних пунктів: децентралізація вищої освіти, суворе покарання будь-яких форм плагіату на рівні університетів і залучення до державного апарату службовців із західною освітою та знанням іноземних мов (особливо англійської).
{4}{5}
{6}
Леонід Літра
{7}
Сергій Солодкий
{8}
{9}

Леонід Літра, Альона Гетьманчук, Сергій Солодкий, Володимир Фесенко
В рамках заходу відбулась також презентація онлайн-тесту на пострадянськість. Його мета – звернути якомога більшу увагу на атрибути пострадянськості. Пройти тест можна на інформаційно-аналітичному порталі «Главком»

Зустріч з Мелан Вервієр в Інституті світової політики

В Інституті світової політики у суботу 10 листопада відбулась неформальна зустріч посла США з глобальних питань у справах жінок Мелан Вервієр з представниками громадянського суспільства в Україні.Під час зустрічі обговорювались питання розвитку громадянського суспільства України після парламентських виборів. У зустрічі також взяв участь посол США в Україні Джон Теффт. \
{1}
Мелан Вервієр перебувала з візитом в Україні у рамках свого регіонального турне, що також включало Грузію, Азербайджан та Польщу.

Інститут світової політики провів Сінема-Клуб

Інститут презентував художній фільм «27 вкрадених поцілунків»Інститут світової політики провів дев’ятий Сінема-Клуб грузинського кіно, під час якого було представлено художній фільм «27 вкрадених поцілунків» (2000, Німеччина, Франція, Великобританія, Грузія){11}
{7}

Місцем подій фільму є далеке грузинське село, забуте зовнішнім світом і розташоване на рівнині між горами і морем. Все почалося з того, що в цьому селі з’явилася чарівна дівчина Сибілла, яка, незважаючи на свій юний вік стала центром уваги всього чоловічого населення.
{10}
{3}
{1}

Геніальна стрічка видатного грузинського режисера Нани Джорджадзе є ліричною та доброю історією кохання, викликає море сумних та веселих посмішок, цілу бурю емоцій.
{4}
{9}
{2}

Даний захід відбувається за підтримки Посольства Грузії в Україні у рамках тематичної панелі ІСП “Україна-Грузія”

Презентація аналітичної записки «Три сценарії розвитку відносин Україна-ЄС після виборів – 2012» в ІСП

В Інституті світової політики відбулася презентація аналітичної записки «Три сценарії розвитку відносин Україна-ЄС після виборів – 2012. Вплив виброчих перегонів на “М’яку силу ” України».Парламентські вибори-2012 в Україні стали ключовим моментом у відносинах України та Європейського Союзу. Від визнання виборів вільними й чесними залежить вирішення стратегічного питання для обох сторін – підписання і ратифікація Угоди про асоціацію. Євросоюз у цілому виставив перед офіційним Києвом три умови, виконання яких має привести до політичних зрушень у двосторонньому діалозі: розв’язання проблеми вибіркового правосуддя, проведення демократичних виборів і подальше реформування країни. Представники ЄС наголошують: вирішення одного з цих питань не означатиме, що Брюссель забуде про інші два. Євросоюз сьогодні опинився перед складною дилемою. З одного боку, Брюссель не хотів би заморожувати відносини з Києвом, блокувавши підписання Угоди про асоціацію. З іншого боку, Угода про асоціацію – на сьогодні єдиний серйозний інструмент впливу ЄС на Україну. Важливою рисою нинішніх виборів в контексті діалогу Україна – ЄС є той факт, що в Євросоюзі пильно стежитимуть не лише за виборчою кампанією і днем голосування, але і за поствиборчими процесами – зокрема, формуванням правлячої коаліції. ІСП проаналізував три можливі сценарії розвитку відносин України і ЄС після виборів – негативний, статус-кво та оптимістичний. Найбільш ймовірним розвитком подій вбачається сценарій статус-кво, який не призведе суттєвих корекцій у діалозі Києва та Брюсселя ні в бік погіршення, ні в бік покращення. За цього сценарію також не виключається підписання (не ратифікація) Угоди про асоціацію у разі відносно чесних та вільних виборів. ІСП також провів опитування серед європейських експертів з проханням оцінити температуру нинішніх відносин між Україною та ЄС, а також спрогнозувати поствиборчий температурний режим. Перша оцінка становить «-12», друга – «-13», що також свідчить про низьку ймовірність суттєвих змін у відносинах. \
Захід відбувся в рамках проекту «М’яка сила України в Європейському Союзі», який підтримується в рамках проекту “Об’єднуємося заради реформ (UNITER)”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.
{1}
{10}
{2}
{4}
{5}
{9}
{7}
{8}{6}

Ксенія Собчак: Будь-яка форма квотування для жінок – принизлива

Що таке гендерна рівність та які особливості гендерних стосунків у Росії? Яке бачення України переважає серед провладних та опозиційних сил в Москві? Як розвиватиметься протестний рух в Росії? На ці та інші запитання відповіла під час відеоконференції Інституту світової політики громадська активістка Ксенія Собчак (Росія). Захід відбувся в рамках проекту «Віртуальний форум глобальних лідерів-жінок» за підтримки Інтерньюз.Сергей Солодкий, первый заместитель директора ИМП, модератор:Добрый день. Спасибо Вам за участие в нашем мероприятии, большое спасибо также Московскому центру Карнеги за сотрудничество в этом проекте, я бы хотел напомнить, что проект проходит при поддержке «Интерньюз» в Украине. Наше мероприятие также транслируется на новостном сайте «Главком». Хочу напомнить, что видеоконференция проходит в рамках проекта «Виртуальный форум женщин-лидеров». Мы в первую очередь хотели бы с Вами пообщаться как с общественным активистом, как с лидером в общественной и политической сфере России.
{3}
Мой вопрос касается участия женщин в политике на постсоветском пространстве. Если проследить тренды в постсоветских странах, мы можем заметить, что во многих государствах происходили радикальные политические переломы при непосредственном и незаменимом участии женщин: то ли это Кыргызстан и Роза Отунбаева, то ли это Грузия и Нино Бурджанадзе, то ли это Украина и Юлия Тимошенко. Потом происходило так, что эти женщины оказывались не у дел. Как вы полагаете, как можно переломить такой тренд, что бы женщины не только делали большие перемены в наших странах, но и могли закрепляться на политическом Олимпе? Может Россия нам покажет новый тренд при Вашем непосредственном участии?
Ксения Собчак:
Вы знаете, я в принципе не разделяю мнение касательно какой-то гендерности в политике. Я считаю, что пол не может быть определяющим фактором, и в этом смысле совершенно неважно, занимается политикой мужчина или женщина. Я считаю, что проблема женского участия в политической жизни, в частности для России, она преувеличена. С этой проблемой действительно сталкиваются (с проблемами равноправия, феминизма) страны Западной Европы и Америки, но мне кажется, что на том этапе развития, на каком находиться Россия (я не могу тут сказать про Украину, я могу говорить про страну, в которой я живу) такой проблемы реально не существует. Те женщины, которые хотят участвовать в общественной, социальной, политической жизни и принимать какое-то активное участие, это делают. И здесь скорее вопрос их желания, возможностей и карьерного роста. Мне кажется, что мы пока далеки от проблем западного феминизма, проблема в России скорее другая – у нас отчасти Византийское общество, где женщина считает целью своей жизни успешно выйти замуж, построить семью, и вопросы карьерной состоятельности её волнуют в меньшей мере. Во всяком случае, я наблюдаю эту ситуацию, когда женщины с активной жизненной позицией очень нужны и востребованы. К сожалению, их не так много, и процентное соотношение, которое мы сегодня видим, и в Государственной Думе и в других государственных органах, и, как ни странно, в Традиционном совете оппозиции примерно одинаково. Недавно Леонид Волков, глава Центрального выборного комитета Координационного Совета российской оппозиции, приводил очень интересную статистику, сравнивая кандидатов на участие в КСО с теми людьми, которые сегодня заседают в Госдуме, он сравнивал их по самым разным показателям: возраста, в каком возрасте люди в основном находятся в Госдуме. Удивительно, что эти показатели были очень разными, например, средний возраст человека, который претендует в избрание в Координационный Совет, составляет 35 лет, то есть, это очень молодой человек, а в Госдуме средний возраст составляет 52 года, то есть, это совершенно другая возрастная категория. По многим показателям совершенно разные цифры, есть только один показатель, который абсолютно одинаковый – это количество женщин, процент женщин от общего числа – это 15% , то есть очень мало. Я считаю, что на данном этапе, главная проблема это объяснить, что женщина должна принимать активное участие, строить карьеру, и эти цели должны быть для современной женщины на каком-то возрастном этапе приоритетными, а не замужество или рождение детей. Поэтому, я бы не ассоциировала протестное движение с картиной Делакруа, на которой женщина несет знамя свободы.
{1}
Скорее, это стечение обстоятельств. Просто, в каждой из выше названых стран была такая яркая женщина, которая готова была озвучивать свою позицию и просто, потому что это редкость, к сожалению, а не правило, такие женщины привлекали к себе внимание.
Оксана Пилявец, аналитик ИМП:
Ксения Анатольевна, хотелось бы задать Вам два вопроса. На прошлой неделе у нас была также видеоконференция с представителем Европарламента Ребеккой Хармс, и она поделилась опытом Германии именно в плане участия женщин в политике. Она, в частности, заявила, что её партия в свое время ввела квоту для женщин – 50%. То есть, получается, это была жесткая квота, 50% женщин должны были представлять её партию. Как Вы думаете, рационален ли подход введения квот для женщин в политической жизни или в экономическом секторе.
{2}
И второй вопрос, в Украине очень следят за событиями в России, в частности, за политическими протестами, в которых вы принимаете активное участие. Существовало мнение, когда в Украине были демократические процессы в 2004 году, что это может послужить примером для России. Сейчас уже говорят, что Украина должна брать пример с России в организации протестного движения. Как Вы видите это соотношение на постсоветском пространстве, сможет ли Россия задать такой тренд для других стран, или всё-таки это будет принесено с Запада или с других постсоветских стран. Спасибо.

Ксения Собчак:

По поводу квот, я резкий противник любого квотирования. В этом смысле, я считаю, что любое квотирование – скорее унизительная мера для женщин, потому что предполагается, что для женщин должна быть введена особая квота, которая будет предоставлять им возможность прорваться в мир мужской политики. Лично я для себя посчитала бы такое квотирование унизительным, потому что если мы говорим о равноправии, то оно заключается в том, что тебе не нужны квоты, особые условия. Если ты считаешь себя равноправным и выступающим на равных с мужчиной, то мне кажется, такого рода женщины такими вопросами и задаваться не должны. Вопросами равноправия и квот задают обычно те, кто находиться в неравноправном положении, и вот здесь активным женщинам очень важно избавиться от синдрома жертвы. Мы сами себе ставим эти клише и сами становимся заложниками этого. Если женщина хочет наравне конкурировать с мужчинами, то она должна это делать путем прямых демократических выборов, назначений и уж точно не путем квот. Мы видим эту проблему в США, сейчас она широко обсуждается, правда в отношении афроамериканского населения США, для них есть специальные квоты в университетах, для них есть специальные правила. Это было связано с большим и жестким периодом сегрегации, то есть там другой исторический период, но проблема та же. Сейчас, когда этот период уже давно в прошлом, когда действительно права чернокожего населения США уже полностью установлены, любого рода квотирование скорее унижает эту часть населения и об этом как раз идет дискуссия. Я ни в коем случае не хочу проводить параллели афроамериканского населения и женщин в политике, но я точно не хочу оказаться заложником такой ситуации, поэтому для меня разговор о каком-то специальном участии женщин в политике или в бизнесе, это разговор людей, которые сами чувствуют себя ущербными. Я не чувствую своей ущербности по сравнению с мужчинами ни в чем, поэтому не считаю, что для меня или для кого-то еще должны быть созданы специальные условия.
По поводу того, сможет ли Россия создавать некий политический тренд, я думаю, что это маловероятно, потому что здесь нам есть чему поучиться у Украины. Несмотря на развитие политической ситуации, которое, может быть, не всех устраивает в вашей стране, сам факт того, что власть была добровольно передана, факт бескровной Оранжевой революции, он очень значим и во многом косвенно повредил ситуации в России. Именно испугавшись «оранжевой угрозы», сейчас наши власти делают все, чтобы не допустить здесь Майдана. Пример вашей страны стал чем-то, чего очень боится авторитарная власть России сегодня. И поэтому нам наверно сложнее, потому что повторить тот путь, который проделала Украина, в условиях, когда этого пути так боятся власти, будет тяжелее. Но я уверена, что только мирный протест может привести к каким-то реальным результатам, потому что любой хаос, любое подобие гражданской войны, или вооруженный выход совершенно поменяет ситуацию.

Ольга Шеремет, Радио Эра:

Украина движется в сторону России или наоборот, и насколько ситуация в наших странах отличается, даже в плане менталитета? В Украине очень скоро – выборы, люди разочарованы, говорят, что вообще не пойдут на выборы. Что бы вы им сказали?

Ксения Собчак:

Я не являюсь экспертом в политической жизни Украины, поэтому могу высказывать мнение исключительно как обыватель. Я считаю, то, что происходит в политической жизни, это планомерный откат в какую-то другую ситуацию, и это нормально для политической жизни в том смысле, что если политический маятник качнулся в одну сторону, то он неизбежно качнется в другую. Это и есть политика и та реальность, в которой мы живем. Безусловно, у вас тоже большое количество проблем, которые нужно решать. Есть несколько групп интересов, которые определяют политическую ситуацию; в том числе, и со СМИ, и ситуацию с выдвижениями кандидатов, но, во всяком случае, отсюда кажется, что в Украине по-прежнему сохранен демократический институт выборов. То есть, это будет некая реальная конкуренция нескольких групп власти между собой, но процесс фальсификации этих выборов будет затруднен, и в этом смысле нужно двигаться именно в сторону таких демократических изменений. Неважно, поддерживаете ли вы одну группу интересов или другую, важно, что власть может передаваться демократическим путем, бескровно, это очень важно, потому что любая власть деградирует, если она несменяемая. Сам принцип сменяемости, неважно в лучшую или в худшую сторону, он является важнейшим фактором и признаком демократии. Поэтому, я надеюсь, что в этом смысле Украина постепенно выровняется, ситуация наладится, главное – сохранить демократические институты, ради которых были проведены все эти реформы и была проведена Оранжевая революция.

Ольга Шеремет, Радио Эра:

Ксения Анатолиевна, а что бы вы все-таки сказали тем разочарованным, которые не хотят идти на выборы?

Ксения Собчак:

Каждый должен сам ощущать свою гражданскую ответственность. Неприход большого количества избирателей, это тоже результат, это как голосование «против всех», я считаю, что такая глава должна быть в избирательном бюллетене. Также, я считаю, что люди, которые не пришли на выборы, они тоже показали свое отношение к происходящему; и это лишний повод власти задуматься о том, почему все эти политические интриги вызывают апатию у обычных людей, ради которых они занимаются политикой. Поэтому я бы не стала никого призывать идти в любом случае голосовать. Это личный выбор каждого, и не пойти это тоже выбор человека.

Алексей Семений, эксперт:

Ксения, у меня к Вам два вопроса. Первый – более концептуальный. Последние выборы в РФ показали одну кардинальную разницу между людьми, которые живут в больших городах, в первую очередь, в Москве, и между теми, кто проживает в провинции. Расслоение между настроениями и желаниями тех людей, которые считают себя и, может, являются более образованными, ездят по миру, то есть знают ситуацию с многих сторон, и людьми, которые составляют большинство, но с другой стороны, не имеют таких знаний. Как в России можно преодолеть эту разницу, которая существует между двумя категориями?

Ксения Собчак:

Мне кажется, что эта проблема решается гораздо проще, чем вам кажется, она решается одним простым методом – свободными СМИ. Как только у нас перестанет работать цензура на федеральных каналах, как только по вторникам Громов перестанет проводить «летучки» с директорами федеральных каналов, тогда за достаточно короткое время большая часть населения сможет понять, что реально происходит в стране. Вы знаете, я гораздо лучше думаю о наших людях, о нашем народе, чем многие из наших современных политиков. Я верю в то, что эти люди достаточно быстро разберутся, что к чему. Этих людей сейчас сковывают две вещи. Во-первых, незнание ситуации, реальных фактов коррупции, реальных журналистских расследований, которые проводятся, но о них никто не говорит. Во-вторых, это страх того, что будет еще хуже, это такой чистый страх, чтобы не было еще хуже, чем сейчас. Как только людям объяснить, что с такими ценами на нефть, которые есть сейчас, с той благоприятной экономической ситуацией для нашей страны, деньги могут тратиться гораздо эффективней на социальные нужды и на восстановление экономики страны, а не на содержание достаточно небольшой группы людей, которая находится у власти. Как только придет это понимание, сразу и протест примет другой, более социальный характер. Это, на мой взгляд, вопрос, с одной стороны, знания, а с другой – страха. Эта проблема решается с помощью свободных СМИ.

Алексей Семений:

Возможно, мы можем поделиться своим опытом, потому что у нас до 2010 года была довольно свободная пресса, плюрализм мнений. Много говорилось о том, какие у нас политики из оппозиции, из власти, и мы видим некоторые результаты, к чему это привело, – к массовому разочарованию. Вы считаете, что в России это произойдет иначе?

Ксения Собчак:

Во-первых, мы уже видим, что Россия не идет тем же путем, которым шла Украина. В декабре такой шанс был, сейчас он упущен. Сейчас в России с той жесткой политикой власти, явно, формируется другая ситуация. Куда она будет двигаться, будет ли это режим а-ля Лукашенко, или это будет некое подобие демократизации при подавлении лидеров, мы не знаем. Но очевидно, что уже на этом этапе, наши страны с точки зрения сравнительного анализа, уже разошлись, это чуть-чуть другой путь, независимый от нашего желания. По поводу разочарования, это неотъемлемая часть политического процесса. Самое главное, это не позиция того или иного кандидата, не разочарование в тех или иных ценностях (демократических, либеральных, социальных, коммунистических), важна честная, демократическая сменяемость власти. И в этом смысле, я считаю, что ничего страшного не случилось бы, если на выборах 1996 года победил бы Зюганов. Это тоже был бы на тот момент закономерный социальный откат. Это и есть нормальная демократическая и политическая жизнь. К власти приходят левые, потом правые, потом снова левые, и это есть борьба. Но борьбой это можно назвать только когда есть хотя бы две силы, противостоящие друг другу, когда есть несколько позиций, когда есть реальная борьба за власть. Режим, абсолютно любой, начинает деградировать, когда нет реальной альтернативы, и совершенно неважно, с какой стороны критиковать власть: с левого фланга или с правого. Важно, что такая позиция, такое сопротивление должно быть. Поэтому, еще раз говорю, здесь важно не разочарование людей, оно сопутствует политический процесс. Усталость будет от каждого нового президента, премьер-министра. Как только власть узурпирует власть достаточно долгое время, начинается полная деградация во всех сферах, поэтому я еще раз говорю, я не выступаю против или за Путина. Он может на демократических выборах опять избираться, или через некоторое время избираться вновь после того, как будет избран кто-то другой, главное – сменяемость. Как только этот демократический принцип нарушается – рушиться вся система.

Сергей Солодкий:

Учитывая Ваше образование в МГИМО, специализацию в международных отношениях, хотелось бы предложить Вам пофантазировать: если бы вы завтра стали министром иностранных дел РФ, какие бы были ваши самые главные шаги во внешней политике России? Позволила бы министр Собчак вступить Украине в Европейский Союз и НАТО? Спасибо.

Ксения Собчак:

У меня совершенно нет политических амбиций, и я не стремлюсь стать министром, я собираюсь отстаивать идеал свободной прессы, и несмотря на то, что мое образование действительно связано с МГИМО и я получила диплом по специальности международных отношений, писала диплом о сравнительном анализе президентских республик во Франции и России, но это мое прошлое, я этим занималась более 10 лет назад и, безусловно, это просто определенное базовое политологическое образование, которое мне помогает в сегодняшней деятельности. Но я занимаюсь профессией журналиста уже очень много лет и хотела бы посвятить себя политической журналистике на свободном российском телевидении. Сейчас, я это делаю на небольших независимых каналах, и это для меня является приоритетом, поэтому я могу высказать свои соображения по поводу внешней политики, но без всякой претензии на то, что я являюсь экспертом в этой области и точно без амбиций делать карьеру в этом направлении. Я считаю, что главное, от чего нам надо избавиться, это от комплекса бывшей империи. Путь вверх начинается с признания того, что ты находишься не на вершине горы, а у подножья. Для того, чтобы перестать быть алкоголиком, нужно признать, что ты алкоголик, и это первый шаг к выздоровлению. Для того, чтобы стать великой империей, на звание которой претендует Россия, нужно признать тот факт, что на сегодняшний исторический период, мы империей не являемся по ряду объективных экономических и социальных показателей. Сделать это очень тяжело, очень больно и я как настоящий патриот моей страны могу сказать, что мне больно это осознавать и ощущать, но это правда. А правду политик обязан говорить своему народу. И как только мы признаем этот простой факт, дальше мы сможем поставить некую цель – за 10-12 лет поднять экономику, стать великой империей, перестроится с ресурсно-добывающей промышленности на новые технологии, на то, чтобы развивать промышленность в нашей стране. Перестать по старинке из каких-то старых учебников, по которым мы в МГИМО 15 лет назад учились, представлять себе Америку главным врагом и везде видеть агентов Госдепа. Понимаете, меня пугает та риторика времен холодной войны, это просто дискуссия на уровне даже не 10, а уже 20-летней давности. Мир поменялся, мир уже давно не биполярен, Россия, к сожалению, давно не является главной стратегической точкой американских интересов; я бы хотела, чтобы внимание Америки было сконцентрировано на моей стране, но Китай занимает гораздо большее место в дискуссиях по поводу внешней политики США, чем Россия. В этом смысле, чем быстрее мы начнем путь и перестанем обманывать сами себя по поводу того, что на сегодняшний момент происходит с нашей страной, экономикой, тем быстрее начнется выздоровление, а пока мы видим пугающую ситуацию. Дефицит пенсионного фонда составляет весь бюджет Олимпийских игр в Сочи. Мы делаем масштабные, грандиозные проекты, которые отчасти призваны пустить пыль в глаза. Безусловно, это работает на патриотизм, на объединение граждан, но объединятся сейчас гораздо важнее вокруг жизни отдельного человека, вокруг его интересов, социальных гарантий, пенсии, которую через 10 лет при такой системе вполне возможно он никогда не получит. Вот этими вещами нужно заниматься, лично для меня это гораздо важнее, чем красивый фейерверк на Олимпиаде в Сочи или запугивание Госдеповскими агентами в России. Вот все что я могу сказать на эту тему.


Алина Маслакова, Великая Эпоха:

Могли бы вы прокомментировать ситуацию с антиэкстремистским законодательством в России? Говорят, что под прикрытием безопасности оно используется для преследования инакомыслия. Второй вопрос: создается ли образ украинца-националиста, враждебно относящегося к России? Зачем это делается?

Ксения Собчак:

В вашем случае я могу только трансформировать анекдот:
Старый еврей говорит:
-Берегите армян
-Зачем их нам беречь?
-Потому что когда с армянами расправятся, за нас примутся.
Перефразируя этот анекдот, могу и вам сказать, дорогие украинцы, берегите грузин, потому что сейчас не ваш черед. Как мы выяснили по последнему фильму «Анатомия протеста», все-таки Грузия и грузины являются главными силами, которые пытаются быть представленными как люди, которые каким-то образом участвуют во внутренней политике России и являются врагами народа. Поэтому это вам пока не грозит. По поводу первой части вопроса, 288 статья, вы знаете, я против отмены 288 статьи в отличие от многих моих коллег, потому что я искренне считаю, что вопрос не в статье, вопрос в правоприменении. Сама статья, направленная на борьбу с экстремизмом, должна быть. Но сейчас эта статься используется для того, чтобы посадить в тюрьму людей, не согласных с режимом и любой человек, высказывающий свое несогласие, стает мишенью агентов по борьбе с экстремизмом и любой человек ультранационалистических взглядов может стать мишенью и быть обвинен по этой статье. Но еще раз говорю, вопрос не в статье, вопрос в правоприменении. Любую статью и по СМИ, и по цензуре в интернете можно направить на благое дело борьбы с педофилией, например, или с детской порнографией, или можно направить на то, чтобы в интернете перекрывать оппозиционные ресурсы. А правоприменение упирается в независимый суд, поэтому давайте бороться все-таки с причиной, а не следствием. Причина – это отсутствие независимого суда в России, это главное, с чем нужно бороться, чего нужно требовать у государства и за что нужно стоять на площадях. Как только у нас появится независимый суд, дальше и правоприминение многих статей будет изменено.

Екатерина Шинкарук, Институт экономических исследований и политических консультаций:

Вы говорите, что боретесь за независимую журналистику, в то же время, вы справедливо отметили, что поворотный момент, который мог привести к демократическим преобразованиям в декабре прошлого года, пройден, и революции не случилось. Мы понимаем, что Путин, который благополучно отметил 60 лет, хотя бы еще до 65-летия будет у власти. Как вы собираетесь эффективно проводить протестную борьбу?

Ксения Собчак:

Я считаю, что дорогу осилит идущий, и у нас, к сожалению, многие люди считают, что нужно что-то сделать очень быстро, с кондачка, и вот сейчас мы все поменяем и новый мир построим. Я и когда выходила на площадь в декабре, понимала, что этого, скорее всего, не произойдет. Это долгий путь, и бояться не стоит. Для людей, которые готовы отстаивать свои ценности, готовы эффективно каждодневно работать, этот путь осязаемый. Я человек достаточно рассудительный, чтобы реально оценить свои возможности, таланты и мнения, чтобы понять, что этот путь, над которым если работать, через 5-6, может быть 12 лет, мы придем к некой точке, которая неизбежна. Потому что очевидно, что тот режим, который действует, сейчас будет только дряхлеть, терять сторонников и, очевидно, что он находиться в своей точке спада, а не роста. Вопрос в том, сколько лет это продлиться. Каждому человеку, который участвует в оппозиционной деятельности, стоит задаться вопросом, в какой степени хватит его личных ресурсов, амбиций, трудоспособности. Я могу сказать за себя, что меня точно хватит, я человек трудолюбивый и трудоспособный, и я буду идти по этому пути. Вы знаете, те политические силы, которые кричат «давайте сегодня никаких переговоров, только на Кремль и только временное правительство», скорее преследуют свои личные политические амбиции, потому что понимают, что они теряют свой личный политический момент. Люди, которые придут работать эффективно, они понимают, что для них этот политический момент растянут во времени. И да, эти выборы прошли, их результаты вряд ли уже удастся оспорить, и я правда считаю, что подавляющее большинство граждан, несмотря на фальсификации, тем не менее, на этих выборах проголосовали за Путина, и в этом тоже нет ничего страшного. Это не значит, что нужно отступать от этой борьбы и этих целей. В 2014 году будут выборы в Мосгорсовет, это будет следующий этап, сейчас мы видим, происходят выборы в Химках, может, они тоже закончатся неудачей, скорее всего Чирикова не будет там выбрана, но это не значит, что не нужно пробовать и не нужно агитировать людей. На этих выборах не будет перемен, а через 6 лет будут, и 6 лет это, с одной стороны, большой срок, если рассматривать человеческую жизнь, а с другой стороны, в политическом контексте, это вполне осязаемое время, которое если использовать с умом и эффективно, можно за эти 6 лет много чего добиться.

Ольга Шеремет, Радио Эра:

У меня появился еще один вопрос. Тема нашей видеоконференции – «Креативный класс против авторитаризма». Мы видели очень интересные ролики с Вашим участием. Наш Президент – интересный персонаж для креативных людей, можно ли его как-то спародировать, он настолько же интересен как Путин и Медведев?

Ксения Собчак:

Хороший вопрос, вы знаете, безусловно, у вашего Президента были бы какие-то шансы, чтобы обратить внимание креативной публики, если бы не одно «но». Его с большим отрывом обогнал ваш мэр Харькова. По сравнению с ним, конечно ни у кого нет никаких шансов, потому что ваш прекрасный мэр Харькова в этом смысле побил все рекорды интереса к собственной персоне. Поэтому тут нужно всем вместе ехать на некий PR-education к мэру Харькова и его помощникам. Эти прекрасные, матерные ролики про скорую помощь и про его обращение к избирателям, это ни с чем не сравнимый перфоманс.

Юлия Кононенко, аналитик:

Протестное движение в России возлагает большие надежды на коммуникации – в первую очередь, на виртуальные формы общения: через интернет, блоги, фейсбук, живой журнал. Но таким образом лимитируется аудитория, к которой Вы обращаетесь. Каким образом вы хотите расширять ту целевую аудиторию, на которую направлено протестное движение, что бы охватить ума и сердца граждан из регионов..

Ксения Собчак:

Хороший вопрос. Не мы даже будем расширять, тут даже мы не при чем, время будет расширять. Вот недавно пришло очередное социологическое исследование с печальными цифрами, 60% населения России не владеет интернетом, это, безусловно, огромная цифра. Но глядя на эту цифру мы понимаем, что эта цифра не может делать ничего другого, кроме как уменьшаться. Это некая жизненная безысходность, пользователи интернета будут прибавляться с каждым годом в геометрической прогрессии, ничего другого с интернет-пространством произойти не может. Также я вспоминаю, когда мне было 16 лет, мобильный телефон был атрибутом бизнесменов, невероятной роскоши, его мог себе позволить только ограниченный круг людей. Сегодня мобильные телефоны есть абсолютно у всех. Это теперь нормальное средство связи. Прошло 15 лет с того времени, за 15 лет полностью была телефонизирована огромная страна, не самая богатая. Мы молодые люди и нам кажется, что 6 лет это, с одной стороны – очень много, а с другой очень мало. 6 лет назад никто не знал, что такое iPhone, никто не знал, что будет изобретено нечто, что поменяет мир, это было 6 лет назад. За 6 лет полностью поменялась виртуальная среда, поменялись принципы взаимодействия: Фейсбук, Твиттер, обязательно горящее яблочко, которое позволяет тебе совершенно по-другому воспринимать информацию. В этом смысле, я абсолютно уверенна, что за 6 лет пройдет «интернетизация» населения в огромном масштабе, и это уже будет другое общество, другая страна, другое качество осведомленности по тем или иным вопросам. Тут у меня никаких сомнений нет.


Сергей Солодкий:

Вы вспомнили вскользь об этой теме: об «оранжевой угрозе», об украинизации Госдумы России. Этими пугалками очень часто пользовался Владимир Путин. Креативный класс России не покупается на эти шаблонные выражения?

Ксения Собчак:

Никто на эти шаблонные выражения не покупается, и я для этого их использовала, чтобы просто показать широкими мазками эту ситуацию. Я совершенно не разделяю опасения по поводу некой «оранжевой угрозы», понятно, что это некая агитация. Безусловно, та часть общества, которая подключена к интернету и читает независимые СМИ, понимает, что это все пропагандистская риторика. Просто на сегодняшний момент таких людей действительно немного, они живут в крупных городах, имеют высшее образование и пользуются интернетом. Во-первых, их будет больше. А во-вторых, всегда именно эта часть общества и решала то, в каком направлении будет двигаться страна. В том числе, если мы возьмем 1996 год, победа Ельцина была возможной только из-за того, что креативный класс того времени, та интеллектуальная элита, которая была в 1996 году промолчала и поддержала Ельцина, закрыв глаза на нарушения в ходу предвыборной кампании и голосовании за Зюганова. С молчаливой поддержкой Ельцин смог легитимизировать результаты и выиграть эти выборы. Те же процессы, я думаю, происходят и сегодня. Только люди, которые являются независимыми журналистами, креативным классом, интеллектуальной мощью нашей страны, только эти люди и формируют общественное мнение, так происходит во всех странах и при любом строе. И то, что сегодня интеллектуальная элита отвернулась от власти, это очень тревожный показатель такого начала распада, уже на сегодняшний момент этот путь очевиден. Понятно, что если ты приличный, порядочный и умный человек, ты не можешь поддерживать то, что происходит сегодня. Посмотрите, как себя ведут «кремлевские интеллектуалы», даже они максимально дистанцируются от происходящего и за ними, с нашей журналистской стороны, очень забавно наблюдать, потому что это странные фрикции червя на сковородке. Когда человек понимает, что не может это поддерживать, потому что, поддержав это, он унижает свой интеллект, и за этими выкручиваниями журналистов федеральных СМИ вокруг ситуации забавно наблюдать. Это тоже хороший показатель, потому что люди думающие, неважно какие взгляды они разделяют, либералы они или социалисты, не могут уже даже для своей аудитории оправдать и объяснить происходящий сюрреализм в нашей стране.

Сергей Солодкий:

Желаем вам креативных сил для дальнейшей борьбы, не сдавайтесь, приезжайте в Украину. Спасибо Московскому Центру Карнеги, «Интерньюзу» и «Главкому».

В ІСП відбулася відеоконференція з Ребеккою Хармс

Інститут світової політики 10-го жовтня провів відеконференцію з Ребеккою Хармс, депутатом від Німеччини в Європейському Парламенті, співголовою депутатської фракції Зелені – Європейський вільний альянс.Під час дискусії обговорювалися методи, які використовуються європейською спільнотою для підтримки гендерної рівності та розширення прав жінок в суспільно-політичному житті. Також пані Хармс поділилась своїм баченням важливості Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Захід відбувся в рамках проекту «Віртуальний форум глобальних лідерів-жінок» за підтримки Інтерньюз та Центру Карнегі в Європі (Брюссель).Під час відеоконференції, Ребекка Хармс наголосила на важливості політичної підтримки та заходів, спрямованих на зміцнення гендерної рівності в суспільстві. Саме тому, пані Хармс звернула увагу на систему квот, яка була запроваджена фракцією Зелених – Європейський вільний альянс та згідно з якою представництво жінок у партії має становити не менше 50%. Саме такі дії, на думку депутата, збільшать вплив жінок на політичній арені країни. В той же час, пані Хармс підкреслила, що в Україні система гендерних стосунків не працює належним чином і потребує врегулювання шляхом свідомих дій та інституційної підтримки зі сторони влади.
Також учасники дискусії обговорили питання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Пані Хармс наголосила на важливості цього документу для українського суспільства. Депутат підкреслила, що сьогодні і у неї особисто, і у членів Європарламенту є велике бажання підписати Угоду, але проблеми в Україні з відсутністю верховенства права, порушенням прав людини, неспроможністю гарантувати свободу ставлять під загрозу підписання документу.

Ребекка Хармс: Для кращого розвитку Україні дуже потрібна Угода про асоціацію

Як далі розвиватимуться відносини між Україною та Євросоюзом? Чи буде підписано Угоду про асоціацію? Як у Брюсселі зараз сприймають хід виборчої кампанії в Україні? На ці та інші запитання відповіла під час відеоконференції Інституту світової політики Ребекка Хармс, депутат від Німеччини в Європарламенті, заступник голови спостережницької місії за парламентськими виборами від Європарламенту. Захід відбувся в рамках проекту «Віртуальний форум глобальних лідерів-жінок», який підтримує Інтерньюз.Оксана Пилявець, аналітик ІСП, модератор:Вітаю всіх! Дуже дякую, пані Хармс, за нагоду поспілкуватися. Окрема вдячність Європейському Центру Кранегі в Брюсселі та особисто пані Ользі Шумило-Тапіолі за допомогу в проведенні заходу. Нагадуємо, наш захід відбувається в рамках проекту «Віртуальний форум глобальних жінок-лідерів»; він відбувається за підтримки «Інтерньюз» в Україні. Ми хотіли б розділити нашу сьогоднішню зустріч на дві тематичні дискусії, з яких перша – присвячена питанню гендерної тематики, а друга – питанню європейської інтеграції України. Ми сподіваємося, що наш гість Ребекка Хармс, яка є депутатом Європейського Парламенту, співголовою фракції Зелені – Європейський вільний альянс, люб’язно відповість на запитання журналістів та експертів, які сьогодні зібралися в конференц-залі в Києві. Тож, пані Хармс, перше запитання: ми знаємо, що в Німеччині, яку ви представляєте в Європейському Парламенті, головну владну посаду обіймає Ангела Меркель. Пані канцлер неодноразово була визнана найбільш впливовою жінкою в світі. Які рецепти Німеччини у питанні лідерства жінок ви могли б порадити Україні?
Ребекка Хармс, депутат від Німеччини в Європейському Парламенті, співголова депутатської фракції Зелені – Європейський вільний альянс:
Пані Меркель – одна з багатьох жінок, яка досягла значних висот у європейській політиці. Німеччина подолала дуже довгий шлях, аби досягнути нинішнього стану справ: успіх Меркель вимощений кількома поколіннями жінок в історії Німеччини. Жіночий рух у моїй країні був дуже активним з кінця 1960-их років (хоча починалося багато процесів ще раніше). Ці жінки були дуже активними, вони і підготували історію успіху пані Меркель. Партія зелених, яку я представляю, була першою, яка, власне, від початку свого існування встановила дуже амбітну систему квот для жінок: 50 відсотків усіх наших кандидатів були жінками. Відтак ми працюємо з такою системою: кожне друге місце дістається чоловікам, а перше – жінкам. Рішення моєї партії базувалося на дуже тривалій історії боротьби за права жінок. Система моєї партії також має дуже великий вплив на інші німецькі політичні партії. У нас немає жодної партії, яка б не запровадила квотування. У Європарламенті нині обговорюється питання про квотування на підприємствах. Я би сказала, що це рішення було прийнято саме під впливом діяльності німецьких «зелених», які заклали так би мовити підвалини прикладу для наслідування іншими європейськими країнами.
Оксана Пилявець, аналітик ІСП:
50 відсотків – дуже амбіційна квота. Чи немає нарікань від чоловіків з приводу таких квот?
Ребекка Хармс:
Останніми роками чоловіки дедалі частіше скаржаться. Деякі представники інтелігенції в Німеччині кажуть про запровадження квот на захист чоловіків, але якщо подивитися на всю картину в цілому, чого нам вдалося досягти щодо участі жінок в органах влади, то ми досить далекі від досягнень цього порогу в 50 відсотків. Так, у Німеччині стан справ набагато кращий, ніж у європейських країнах: зокрема, в Україні. Але я не бачу зараз причин для побоювань з боку чоловіків
Я занепокоєна станом справ в Україні. Знаю, що жінкам в Україні досить тяжко прокласти шлях у політиці, в економіці і в інших секторах життя суспільства. Із моєї точки зору, навіть якщо взяти справу Юлії Тимошенко, то це дуже потужна ознака того, що рівність між чоловіком і жінкою не працює належним чином. Моє враження: не тільки політичні мотиви стоять за справою Тимошенко. Проблема також у тому, що при владі перебувають чоловіки. Жоден чоловік не погодиться за любки з тим, аби жінка отримала таку ж саму владу. Оскільки пані Тимошенко є справжнім політичним лідером, має багато якостей, яких бракує іншим, то я би розглядала справу Тимошенко з позицій відсутності збалансованих стосунків між чоловіками і жінками у політиці в Україні.
Ігор Жданов,аналітичний центр «Відкрита політика»:
По-перше, багато чоловіків України підтримують Тимошенко. Партія «Батьківщина» визнає її лідером, навіть включили першим номером до виборчого списку, однак ЦВК прийняла рішення щодо скасування реєстрації. Нещодавно в ІСП ми зустрічались з одним з українських високопосадовців, який перед тим перебував у ЄС. Він практично дослівно сказав: «Питання у відносинах із ЄС сьогодні не в Тимошенко, а в реформах. Якщо Україна проведе реформи, не буде корупції, буде демократія, свобода слова, питання Тимошенко буде другорядним і ЄС залюбки підпише Угоду про асоціацію з Україною». У нас виникла невеличка дискусія про спроможність цієї влади здійснити згадані реформи. Які ваші коментарі з приводу цієї ремарки?
Ребекка Хармс:
Після того, як я долучалась до підготовки Угоди про асоціацію, знаю, що вона справді дуже потрібна Україні для її подальшого більш успішного розвитку. Я особисто, як одна з відповідальних політиків у Європарламенті, які власне долучаються до прийняття рішень щодо підписання цієї Угоди, дуже страждаю через моє занепокоєння, побоювання про те, що цей документ після всіх цих зусиль, після всієї праці, так і не буде підписано. Я мушу визнати, що після стількох років підготовки угоди (і власне, цей процес розпочався, коли пані Тимошенко була при владі), політичний розвиток в Україні зараз має негативний напрям. І не тільки через справи про зловживання законодавством проти політичних конкурентів, але також і на інших ділянках, де я бачу негативні тенденції. Найбільша загроза для тих, хто підтримує Угоду про асоціацію, полягає у тому, що ми не можемо визнати існування і дію принципу верховенства права в Україні. Я не можу оцінити нинішні вибори як чесні і справедливі. Деякі політичні лідери опозиції знаходяться за гратами. Це справді дуже ускладнює питання щодо того, чи є виборчий процес демократичним. Є проблеми з виборчою системою в цілому, на мажоритарних округах. Ми обговорювали її з паном Коксом і Кваснєвським. Вони зараз моніторять справи Луценка та Тимошенко, зробили усний звіт до голови Європарламенту; власне, цей звіт ще більше підвищив побоювання щодо того, чи зможемо ми визнати ці вибори справедливими і демократичними. Це буде досить складно. Ми належимо до тих, хто хотів би підписати Угоду про асоціацію. І нам неприємно слухати про всі ці події. Ми маємо дуже обережно все обговорювати, тому що я переконана: щоб Україна краще розвивалася, така угода їй дуже потрібна.
Ганна Довгопол, фонд імені Генріха Бьолля в Україні:
Дуже дякую за те, що ви розказали, дуже цікавий досвід про 50-відсоткові квоти, але, продовжуючи тему Угоди про асоціацію, хочу повернути розмову трошки в площину прав людини. Одна з умов підписання Угоди про асоціацію – це дотримання прав людини в Україні і, зокрема, законодавчі зусилля, ініціативи для дотримання прав людини. Ні для кого не секрет, що права людини в Україні порушуються на дуже різних рівнях. Я хотіла б запитати про ваш досвід, що робить Німецький уряд, зокрема, ваша партія для дотримання прав людини? Тобто квотування жінок – це один із заходів, але які є ще підсилюючі заходи – те, що називається словом empowerment, адже для того, щоб жінки прийшли в політику, недостатньо просто ввести квоти.
Ребекка Хармс:
Угода про асоціацію є необхідною для реальної підтримки поваги до прав людини, інших напрямків, що стосуються фундаментальних свобод. Дійсно, у ході підготовки цієї угоди дуже багато зробили для того, щоб наголосити на цих аспектах. Ми намагалися запровадити ті ж самі підходи для України, які ми напрацьовували у Європі. Я можу згадати декілька випадків з емігрантами, які намагалися в’їхати до держав-членів ЄС. Їх зупиняли в Україні, утримували в дуже поганих умовах під вартою. Необхідно справді розпочинати процес визнання, реального визнання базових принципів і засад про права людини. У ході роботи над Угодою про асоціацію ми про це казали. Нам доведеться приймати рішення щодо подальшої долі цієї угоди після виборів, і тут також необхідно звертати увагу на поліпшення ситуації з повагою до прав людини, до прав громадян. Ця угода має стати фундаментом для подальшого розвитку цих напрямків в Україні.
Кирило Савін, фонд імені Генріха Бьолля в Україні:
Ребекко, привіт. Ми зараз спостерігаємо за цікавою дискусією в ЄС, в якій ідеться також про жіночі квоти, але вже не в політиці, а в економіці, тобто зараз дискутуються питання про запровадження обов’язкових квот, жіночих квот в вищих органах управління фірмами, корпораціями, зокрема наглядові ради, тощо. Було б цікаво почути, власне, твою думку; аби ти розказали про цей дискурс, про різні позиції країн, зокрема, Німеччини, Франції і взагалі, чи є шанси, що такі квоти будуть запроваджені і що вони взагалі означають?
Ребекка Хармс:
Досить змішана картинка стосовно пропозиції про квоти в радах директорів віце-президента Європейської комісії Вів’єн Редінг. Коли вона висловила таку пропозицію, то, мабуть, не очікувала опору з боку держав-членів, особливо, з боку Німеччини. Проте цю пропозицію підтримують у Європейському Парламенту (ЄП). Думаю, під час обговорення в ЄП пропозицію Редінг буде навіть розширено. Прибічники цієї ідеї розширюються. Але це буде боротьба, це не просто щось таке, що станеться в ЄС без дебатів і без політичних баталій.
Віктор Мурсіа Гарсон, Посольство Іспанії в Україні:
Як реагуватиме ЄС після парламентських виборів, якщо пані Тимошенко залишатиметься за гратами?
Ребекка Хармс:
Я, власне, не можу коментувати ситуацію, яка виникне після виборів. Але цього разу я буду обережнішою – до цього мене змушує власний досвід, а я спостерігала за всіма виборами в Україні з 2004 року. Після мого досвіду щодо останніх президентських виборів, моїх власних коментарів з цього приводу, я спробую бути мудрішою у коментуванні результатів. Після того, як пан Янукович та Партія регіонів мали дуже великий успіх на виборах у 2010 році, я сказала, що вибори були справедливими та вільними. Я тоді не звернула увагу на деякі голоси в Україні, які казали мені про те, що цей великий успіх ПР може привести до досить несподіваних і неочікуваних подій в Україні. Я зараз бачу ці події, оскільки після останніх виборів, які ми назвали вільними та справедливими, вперше за всі роки настільки погано працює оця взаємодія між владою і опозицією. Можновладці, вочевидь, зловживають своєю владою, зловживають судовою системою у боротьбі зі своїми конкурентами, я кажу не тільки про справу пані Тимошенко, але і про всі відомі справи, і про всі маловідомі справи. На рівні регіонів відбувається кримінальне переслідування державних службовців, тому що їхня політична позиція не відповідає позиції партії влади. Для мене це означає, що результати наступних виборів, я буду коментувати набагато обережніше, дивлячись на всю картину, а не тільки на той день, коли люди реалізують своє право віддати голос.
Віктор Мурсіа Гарсон, Посольство Іспанії в Україні:
В Україні було прийнято антидискримінаційний закон. Як ви думаєте, цього закону достатньо для прогресу чи ви очікуєте що в Україні мають бути прийняті ще кілька законів?
Ребекка Хармс:
Прийняття закону ніколи не означає, що ви успішно його запроваджуєте. Навіть у ЄС нам доводиться спостерігати ситуацію, коли країни, набуваючи членства і відповідаючи Копенгагенським критеріям, потім відступають від зобов’язань. Несподівано починають відхилюватися від базових правил поведінки щодо прав людини чи фундаментальних свобод. Угорщина – це яскравий приклад. Є певний негативний розвиток подій у Румунії. Звичайно, прийняття закону – це хороший початок, але саме по собі прийняття закону не означає, що зміст цього закону стає керівним принципом в реаліях життя українського суспільства.
Ігор Турянський, колишній Надзвичайний та Повноважний Посол України у ПАР:
Аналіз списку кандидатів у депутати показує, що дедалі більше набирає моди, якщо так можна сказати, родинне депутатство. Син президента, син прем’єр-міністра, сестра глави Адміністрації президента. Узагалі, як показує аналіз, близько 70 таких родинних пар. Формально закон не забороняє родичам іти в парламент, але ж всі відчувають, що із моральної точки зору не зовсім все чесно. Скажіть, будь ласка, як ви ставитеся до такого сімейного депутатства і чи будете ви брати до уваги таке сімейне депутатство при оцінці виборів до Верховної Ради України?
Ребекка Хармс:
Оскільки я перебуваю в контакті зі спостерігачами, які вже працюють в Україні, я знаю що виникають запитання стосовно розробки списків кандидатів і, зокрема, того, що стосується мажоритарних округів. Ми бачимо певні проблеми. Це частина коментарів, і, звичайно, вони будуть відбиті у кінцевому звіті, який буде випущений по завершенні нашої місії в Україні. Склад Ради, на мій погляд, залишається дуже дивним, відтоді як я почала знайомство з вашим парламентом. Цей парламент дуже далекий від справжнього представництва середнього громадянина, представництва реального українського суспільства, там настільки багато заможних людей, там стільки кланів, які представлені у парламенті досить потужно, але дуже важко знайти представників середнього класу, пересічних громадян і, звичайно, що це залежить і від способу діяльності партії, блоків в Україні. Для кращого політичного розвитку треба подумати про процедури роботи партії, про процедури відбору кандидатів від партії. Ці підходи треба міняти і в Європейському Союзі.
Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП:
Наприкінці минулого року, представники неурядового сектору країни звернулися до верхівки ЄС з проханням все-таки рухатися вперед щодо підписання Угоди про асоціацію, попри внутрішньополітичні складнощі в Україні. Так само Юлія Тимошенко, попри свою скрутну ситуацію, закликає ЄС до підписання Угоди про асоціацію. Чи буде Європейський Парламент дослухатися до ось таких альтернативних голосів в Україні, до опозиції, до неурядового сектору щодо долі Угоди про асоціацію?
Ребекка Хармс:
Я особисто з пані Тимошенко це питання обговорювала, коли мене допустили до неї в лікарню в Харкові, це було якраз в липні і, власне, я була під великим враженням від того, що пані Тимошенко, навіть перебуваючи у в’язниці, дуже підтримувала підписання цієї Угоди. Але знову-таки це невеликий був сюрприз для мене, оскільки я розумію, які вигоди і скільки користі принесе Україні ця угода. Щодо Європейського Парламенту – це буде рішення дуже непросте. Я запевняю, ми будемо намагатися прийняти справедливе рішення, дивлячись, із одного боку, на те, яку користь принесе така Угода Україні, всім українським громадянам, а не тільки тим, кому і без того непогано живеться в Україні, але, з іншого боку, єдиний момент, аспект, де європейський парламент має вплив на подальший розвиток України, це процедура узгодження підписання Угоди про асоціацію, тобто сказати «так» чи «ні» – це останній шанс Європейського Парламенту сказати своє слово і здійснити якійсь вплив на те, що відбувається в Україні. У цій угоді дуже чітко прописані спільні цінності, але реалії в Україні, політична реальність в Україні показує, що ці спільні цінності на словах поважаються, але на ділі бачимо іншу ситуацію.
Ольга Шумило-Тапіола, запрошений експерт, Європейський Центр Карнегі, модератор у Брюсселі:
Додам до запитання Сергія. Звичайно, перебування Тимошенко у в’язниці не означає реформування. Припустимо, Тимошенко залишиться у в’язниці. Чи є якийсь резервний план на той випадок, якщо Угода не буде підписана?
Ребекка Хармс:
Я можу сказати тільки те, що ми роками працювали над Угодою про асоціацію. Ми хотіли цієї угоди, я переконана у її користі для більшості українських громадян, я ніколи і не думала про якийсь резервний план, запасний план. Я і далі хочу, щоб ця угода була підписана, але не можу погодитися з тим, щоб до базових цінностей зберігалося таке ставлення з боку українських політиків. Ми обов’язково розпочнемо процес прийняття рішення майже відразу після виборів в Україні. Поки що можу вам тільки сказати про те, що пан Квасневський, пан Кокс будуть і далі продовжувати свою місію. Українські політики мають можливість змінити ситуацію зі зростанням оцих сумнівів в Європі, в Європарламенті. Отже, багато залежить від тих, хто перебуває при владі в Україні; вони мають вирішити, чи збираються поважати спільні цінності чи ні.
Кирило Савін, фонд Бьолля:
Ребекко, між Партією регіонів і між фракцією в Європарламенті соціалістів і соціал-демократів існує угода про співпрацю. Наскільки відомо мені, вона на 2 роки і термін її дії збігає якраз під вибори, тобто в кінці жовтня цього року. Чи є якась інформація, чи вона буде продовжена, і якщо буде продовжена, то на яких умовах, бо, чесно кажучи, не зовсім зрозуміло, про які спільні цінності і базові принципи ідеться в співпраці між європейськими соціал-демократами і між Партією регіонів. Це перше запитання, а друге запитання знову-таки щодо базових принципів і спільних цінностей. Ребекко, ти точно знаєш, що в Україні нещодавно прийнятий скандальний закон у першому читання, про так званий «захист дітей», де, зокрема, ідеться про заборону пропаганди гомосексуальності в Україні. Я не хочу питати тебе, що ти думаєш про це, адже відповідь для мене є очевидною. Але я хотів би спитати, якщо цей закон буде ухвалений у другому читанні, а вірогідність цього є дуже великою, навіть до виборів: яка буде реакція Європарламенту, яка буде реакція Європейської Комісії? Що це буде означати для в цілому відносин між Україною і ЄС, підписання Угоди про асоціацію, візового діалогу і таке інше?
Ребекка Хармс:
Я була здивована, коли було прийнято рішення про поглиблення співпраці між Партією регіонів і європейськими соціал-демократами. І це було, коли Бен-Алі з Тунісу позбавили такого партнерства. Я мала сумніви щодо інших угод між європейськими та українськими партіями. Пригадую дні, коли Консервативна партія прийняла рішення про прийняття БЮТ до родини своїх партій. Думаю, що дуже часто відбувається розширення цих родин в Європі; і власне, рішення про таке розширення часто приймається занадто поквапливо. Аналогічні проблеми, до речі, мали місце в Румунії, Болгарії в Угорщині. Отже, знаючи про цей скептицизм щодо такої співпраці, я скажу при цьому, що якщо соціалісти приймуть рішення про укладання угоди, якщо вони прийняли таке рішення про співпрацю з Партією регіонів, то на них покладається особлива відповідальність за те, щоб домагатися зміни політичної поведінки політиків партії, з якою вони співпрацюють. Отже, всі ці питання навколо прав людини, про які ви казали, питання гомосексуальності, тобто права меншин, це питання далеко не розв’язані ще в Україні, ми не торкалися навіть таких речей, як плюралізм, свобода слова, свобода преси. Я бачила багато ознак того, що в цій царині справи далеко не найкращі. Знову-таки згадаємо про проблеми з телевізійними каналами. Схожі проблеми були в Угорщині, де прийняли закон, який поставив перешкоди на шляху відкритої критики у пресі правлячої партії. Тут ситуація, явно, негативна, вона зовсім не відповідає тому, що було прописано в тексті Угоди про асоціацію.
Оксана Пилявець:
Дякуємо Вам за дуже детальні відповіді. Хотіли б також зауважити, що сьогоднішній захід був доступний не лише для гостей саме в цій аудиторії, але і для населення України завдяки онлайн-трансляції на інтернет-ресурсі «Главком». Сподіваємося, що після виборів у нас також буде змога зустрітися і поговорити про наші наступні кроки і дії. Дякуємо нашому партнеру Європейському Центру Карнегі» і модератору в Брюсселі Ользі Шумило-Тапіолі. Дякуємо також нашому партнеру «Інтерньюз» за надану змогу провести таку зустріч.
Ребекка Хармс:
Так, дякую вам дуже, Києве. Я буду у Києві у рамках своєї спостережницької місії і, можливо, у нас буде можливість зустрітися так би мовити у «реальному житті» у Києві відразу після виборів.

{1}{2}{3}{4}{6}{7}{8}{9}