Публікації

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Повернулась з форуму в польській Криниці. На жаль, змогла бути присутньою тільки в перший день відкриття, але, в принципі, і цього часу було достатньо, щоб відстежити певні тренди в діалозі України з Євросоюзом. Тим більше, що панельна дискусія, яку у день відкриття Форуму співорганізував Інститут світової політики, якраз стосувалась того, як підвішена у повітрі (чи, точніше, у відомій камері Качанівської колонії) українська євроінтеграція може бути підкоригована різними сценаріями парламентських виборів в Україні. Ми в Інституті (на прохання польської сторони) запросили на цю панель відповідального за євроінтеграцію в уряді Валерія Хорошковського. Польська сторона (без нашого прохання) запросила також Наталю Королевську (в ролі – увага – опозиційного  політика). Були також польські депутати – з Європарламенту та сейму (Яцек Протасевіч і Марчін Свенчіцкі) і колишній посол Німеччини в Україні, всюдисущий Дітмар Штюдеманн. Ми також запрошували ще Віталія Кличка, але він вирішив не їхати.\
З того, що мене особисто здивувало – це, в першу чергу, кількість людей, які прийшли послухати про українську євроінтеграцію і вибори: через брак місць у великому залі декому довелось стояти. Кого там тільки не було: від депутатів Держдуми Росії до представників Міністерства оборони Франції і білоруського телебачення. Що поробиш, є така традиція: кожні вибори в Україні сприймати як вирішальні, як певний переломний момент в історії країни, навіть якщо потім виявляється, що вони були лише черговими виборами, які як що щось і переламали, то тільки надію на краще. Хоча Хорошковський у своєму виступі взагалі сказав, що ці “вибори визначать подальший розвиток євроінтеграції у Східній Європі на найближче майбутнє”.

Здивувала підвищена увага до персони Хорошковського. Схоже на те, що його перевтілення з непривабливого образу одіозного шефа спецслужби у головного євроінтегратора проходить на “ура”. Як мінімум, в дружніх Україні країнах Євросоюзу. Один лише показовий момент: у день відкриття форуму портрет Хорошковського був розміщений у фотогалереї на першій шпальті однієї з найпопулярніших газет Польщі “Rzeczpospolita” поруч з фотографіями Броніслава Коморовського, єврокомісара з питань бюджету Януша Левандовського і президента Хорватії. Мовляв, ось вони – головні діючі особи цьогорічної Криниці. Крім того, Коморовські погодився на двосторонню зустріч з Хорошковським.

Так що, поки Віктор Федорович починає звикати до свого фактично невиїзного в західному напрямку статусу, на Заході нічого не мають проти спілкування з іншими представниками української влади. Така модель – комунікація з владою, але не з одіозним президентом – вже була не раз опрацьована на Заході. Зокрема, у ситуації з ізольованим з Лукашенком, коли країну на різних міжнародних заходах представляв чи-то міністр-закордонних справ, чи віце-прем’єр. Янукович сам винен: хотів мати суперпрезидентську владу, нехай і відповідає за всі біди України – від посадки Тимошенко до цензури на телебаченні і наїздів відповідних органів на бізнес. Інші урядовці, який би шлейф не тягнувся за ними самими, можуть їздити і розповідати про те, які вони проєвропейські та правильні, але всі рішення приймає президент.

Загалом, якщо підсумувати все сказане і почуте в Криниці (переважно у її кулуарах) з приводу українських виборів і відносин з ЄС, напрошується два висновки:

– Українська влада явно сподівається, що якщо провести вибори більш-менш пристойно, можна буде вийти на підписання Угоди про асоціацію з ЄС навіть, якщо Тимошенко й Луценко далі перебуватимуть у тюрмі. Цю позицію, за моєю інформацією, підтримують і в деяких країнах Євросоюзу. Як відомо, українська влада продовжує наполягати, що Угода про асоціацію не може бути заручником справи Тимошенко і має бути підписана. Сама Тимошенко і Ко підкоригували свою позицію і наразі виступають проти такого підписання, поки перебувають там, де перебувають. До речі, “тестове” питання з цього приводу я поставила під час панельної дискусії Королевській. Її позиція зводилась до того, що питання Угоди про асоціацію і питання ув’язнених опозиційних лідерів треба розділити. Одним словом, вела до того, що Угода має бути підписана, чим прекрасно продемонструвала рівень своєї опозиційності. Янукович, у свою чергу, завдяки подібним політикам може похвалитись тим, що є гарним фахівцем зі створення як реальної, так і лояльної опозиції.

– Діалог з Євросоюзом Україні легше буде налагодити, якщо на виборах переможе опозиція. Якби це цинічно не звучало, але це правда. І якби парадоксально це не звучало, самій українській владі було б вигідніше, щоб опозиція перемогла, бо тоді з інших позицій можна було б вести і діалог з Євросоюзом про підписання Угоди про асоціацію.

Загалом, хоч Хорошковський і говорив, що статус-кво у відносинах між Україною та ЄС неприйнятний для обох сторін, насправді нинішня пауза, спровокована однозначно українською стороною, чудово підходить і європейській стороні. А все тому, що і в Брюсселі, і в Києві розуміють: рішення проблеми з Тимошенко так, як його бачать у ЄС, породжує інші проблеми у відносинах між Україною та ЄС. Постійна Юлина присутність в українсько-європейському діалозі вже привела до хибного враження, що між Україною і ЄС є тільки одна проблема – проблема Тимошенко. Якщо її знімуть, нічого не заважатиме українській владі вимагати від Євросоюзу набагато більше, ніж Євросоюз готовий дати Україні в умовах серйозної кризової лихоманки.

ЄС вже давно визначився формулою, за якою він готовий наразі інтегруватись з Україною – “все, крім перспективи членства”. Українська сторона озвучила формулу, за якою вона готова інтегруватись у Євросоюз – “все, крім звільнення Юлі”. Оскільки про звільнення Юлі сьогодні можуть мріяти хіба невиправні оптимісти, українській владі нічого не залишається, як подбати про легітимізацію у Європі парламентських виборів. А там, дивись, завдяки нашим найбільш завзятим друзям у Євросоюзі і українська формула дивом спрацює – Угода підпишеться і без звільнення Юлі…