Публікації

b-00004873-a-00000903
Затишшя перед Юлею, або Прощай асоціація?

11:02 11-10-2013

Пост в блог на “УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ” директора ІСП Альони ГетьманчукФото: ReutersМабуть, тільки ми, українці, вміємо впадати в ейфорію від передчуття перемоги більше, ніж від самої перемоги. І в цьому, можливо, не було б нічого страшного, якби перемога була гарантованою. У випадку з підписанням Угоди про асоціацію такої гарантії нема і бути не може у НАЙКРАЩОМУ випадку до 18 листопада – останньою перед Вільнюським самітом Радою міністрів закордонних справ ЄС.

Але таке враження, що саміт відбудеться вже сьогодні увечері й на будь-які неприємні сюрпризи накладене жорстке табу.

Так, Росія, показавши зуби, діййсно зробила одну добру річ: вона згуртувала й додала нового драйву тим країнам ЄС, які впродовж кількох останніх років вперто шукали доказ, що вже сама по собі Росія зі своїм приставучим до України Мутним Союзом – серйозний привід, щоб підписати Угоду про асоціацію. Але її поведінка зробила й одну ведмежу послугу: допомогла українському керівництву погрузитись у таку зону релаксу, в якій вони не бували ні в чеських Карлових Варах, ні на грецькому Афоні. І нащо ж, мовляв, думати про звільнення Юлі, якщо європейці вже так нашугані Росією, що підпишуть Угоду й без Юлі?

Не знаю, хто саме розповідає Януковичу, що Угода буде підписана і без звільнення Юлі, і що навіть Меркель вже готова на це піти (саме на її згоду, подейкують у європейських дипломатичних кулуарах, Віктор Федорович посилався на деяких традиційно закритих двосторонках у Ялті, і робив вигляд, що вперше чує про звільнення Юлі як про обов”язкову вимогу. І не знаю, чому ці радники й консультанти так роблять: від завищеної культури страхи приносити Лідеру погані новини, чи від банальних спроб саботувати підписання. Але факт один: таких радників потрібно гнати в шию.

Так, ні для кого з інформаційної підкованої аудиторії УП не секрет, що є країни в ЄС, які ще рік тому були готові підписати з Україною Угоду незалежно від місцерозташування Юлії Володимирівни. Але є й країни, які й на сьогодні переконані: без Юлі – ніякого підписання. Для них навіть виїзд Тимошенко на лікування – це план-мінімум, а не програма-максимум. І країн, які зависли сьогодні в очікуванні вирішення питання Ю. – сьогодні не дві чи три, їх майже половина.

Так, можливо певний прогрес у розумінні стратегічної важливості і влучності історичного моменту для підписання Угоди про асоціацію відбувся з боку традиційно найвибагливішого партнера України в ЄС – Німеччини. Але сьогодні номер один перешкода у підписанні Угоди про асоціацію – це, осмілюсь заявити, не Німеччина, а Франція. Позиція французів чітка: 100% (!) виконання всіх рекомендацій Ради міністрів ЄС включно з Юлею на волі. Нема стовідсоткового виконання – нема куди поспішати. Так і кажуть: не поспішайте й не переживайте – буде Україна готова, буде підписана й Асоціація. У Києві, таке враження, не особливо й переживають з цього приводу. Маленький штрих: на цьому тижні українську столицю відвідала делегація французького МЗС. Хотіли, поміж іншого, зустрітись з головою Комітету Верховної Ради з закордонних справ Віталієм Калюжним. Калюжний, як, подейкують, часто у нього буває, не зміг, зате зміг його заступник комуніст і прекрасно розповів французьким дипломатам, чому Угоду НЕ потрібно підписувати.

Є й інші підводні камені, які на момент прийняття рішення можуть цілком перетворитись у серйозні рифи: є деякі країни ЄС на Півдні Європи, в яких слово “Росія” після різних фінансових потрясінь звучить може й не гордо, але до чогось явно зобов”язує.

Питання звільнення Тимошенко для багатьох європейських країн – це таке ж сакралізоване питання, як питання Вільнюсу для українських. Відповіді “пізніше” чи “можливо” не приймаються. Будуть тільки відповіді “так” або “ні”. “Підпишуть – не підпишуть” для України. “Відпустить – не відпустить” для ЄС.

Навіть найбільш наївні європейські партнери розкусили Януковича: мовляв, хоче і Угоду підписати, і Юлю не звільняти. І навіть найбільші симпатики України як мантру повторюють: Янукович продемонструє, що дійсно хоче підписати Угоду, як тільки Тимошенко пересіче кордон України.

Тимошенко варто поважати за те, що вона готова – навіть якщо це тимчасово – вибрати свободу замість політичної кар”єри. Януковича залишиться тільки зневажати, якщо він вибере політичну кар”єру, нехтуючи свободою цілої країни. Як би пафосно це не звучало.