Архіви: Новини

Інститут світової політики організував 22 грудня неформальну дискусію з журналістами з різних регіонів України на тему: “Україна-НАТО: новий формат партнерства”.Участь у заході взяли заступник Посла Чеської Республіки в Україні Павел Бучек, директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Наталія Немилівська, генеральний продюсер “Ukraine Today” Тетяна Пушнова та експерти ІСП. Разом з регіональними журналістами вони обговорили очікування України від НАТО та можливі сфери співпраці.\
Під час заходу було презентовано інфографіку та відеоролики про 4 практичні напрямки партнерства між Україною та НАТО.
{1}
Заступник Посла Чеської Республіки в Україні Павел Бучек, директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук, директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Наталія Немилівська
{2}
Генеральний продюсер “Ukraine Today” Тетяна Пушнова
{3}
{6}
{4}
Захід проводився у рамках проекту “Партнерство має значення”, що реалізується за підтримки Центру інформації та документації НАТО.

Інститут світової політики провів 22 грудня черговий семінар для журналістів з різних регіонів України щодо висвітлення процесу євроінтеграції в ЗМІ.Під час дискусії учасники дізналися, як цікаво і професійно писати на євроінтеграційну тематику, де шукати історії та дані для своїх матеріалів, а також як долати міфи і стереотипи населення щодо європейського курсу України.На запрошення ІСП участь у семінарі взяли: прес-аташе Представництва Європейського Союзу в Україні Давід Стулік та головний редактор сайту Media Freedom Watch Анатолій Марциновський.
{7}
Прес-аташе Представництва ЄС Давід Стулік, журналіст-міжнародник Анатолій Марциновський та перший заступник директора ІСП Сергій Солодкий
{4}
{3}
{6}
{2}
{1}
Семінар проводився в рамках проекту «Ширша інтеграція: ви формуєте майбутнє». Проект має на меті поєднати зусилля професіоналів із Заходу і Сходу, Півдня і Півночі для розбудови успішної України. Проект реалізується за підтримки проекту «У-Медіа» міжнародної організації «Інтерньюз» та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук зустрілася з президентом Латвії (1999-2007) Вайрою Віке-Фрейбергою.З 1 січня 2015 року Латвійська Республіка розпочинає головування в Раді Європейського Союзу, у зв’язку з цим Альона Гетьманчук поінформувала Вайру Віке-Фрейбергу про очікування України від ЄС загалом і Латвії зокрема.\
{1}
Крім того, Вайра Віке-Фрейберга очолює Мадридський клуб, членами якого є більш як 90 колишніх глав держав та урядів, що за часів свого перебування у владі провадили демократичні реформи. Тому за її посередництва можна донести важливі для України меседжі до лідерів громадської думки зі всього світу.
{2}
Також участь у зустрічі взяли: експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Наталя Беліцер, головний редактор Kyiv Post Браян Боннер, Посол Латвії в Україні Аргіта Даудзе і заступник Посла Латвії в Україні Лігіта Давидова.
Вайра Віке-Фрейберга є давнім другом ІСП та неодноразово брала участь у різних публічних заходах Інституту. А у вересні 2010 року ІСП організував візит пані Віке-Фрейберги до Києва, під час якого вона зустрілася з українськими високопосадовцями та провідними експертами. Фоторепортаж можна переглянути тут.

Інститут світової політики провів у Римі публічні дебати на тему “Українсько-російський конфлікт: яка роль ЄС?» 18 грудня 2014 року. Публікуємо виступи спікерів українською мовою.Директор ІСП Альона ГетьманчукІталія як місце для дискусії була обрана не випадково. Країна останні шість місяців головувала в Європейському Союзі. Рим і надалі відіграватиме важливу роль у зовнішній та безпековій політиці ЄС, оскільки, колишній Міністр закордонних справ Італії Фредеріка Могеріні наразі очолює Європейську службу зовнішньої дії. Цього року європейський вибір став безповоротним для України та її народу . Росія своїми діями позбавила нас альтернативи; більше не йдеться про вибір між ЄС та Митним союзом (або Євроазійським союзом). Ми заплатили за Угоду про асоціацію з ЄС дуже високу ціну і досі продовжуємо її платити. Думаю, що не одна країна в ЄС не сплатила такої високої ціни, як ми, за можливість стати лише асоційованим членом ЄС, навіть без перспективи членства. Проте варто наголосити, що Україна бореться не за право приєднатися до Євросоюзу, а за право творити власне майбутнє і залишатися суверенною державою.
Ми не можемо дозволити, щоб інша держава визначала майбутнє українців. Наразі європейську інтеграцію підтримує 64% громадян України. Вони розуміють під євроінтеграцією як найкращий інструмент для модернізації країни та проведення важливих системних реформ. Слід відмітити, що за цей рік ставлення до ЄС змінилося: українці стали менш наївними та почали більше покладатися на власні сили. ЄС має усвідомити, що для України немає шляху назад. Рано чи пізно Україна буде інтегрованою в європейський політичний і економічний простори. Але за підтримки і єдності ЄС ми це здійснимо швидше й ефективніше.
Лапо Пістеллі, віце-міністр закордонних справ та міжнародного співробітництва Італії
На початку виступу дипломат заначив, що щойно повернувся з Москви, де брав участь у дебатах щодо відносин Росія-ЄС, італійсько-російських відносин та української кризи.

Зупинюся на кількох головних моментах. Я радий, що режим припинення вогню, який був введений 9 грудня, досі дотримується. Раніше цього не вдавалося досягти. Сьогодні я бачу в обох сторін реальне бажання знайти вирішення. Щоденно ми працюємо над тим, щоб був реалізований план з врегулювання ситуації (підписаний у Мінську), який передбачає відведення важкого озброєння, створення буферної зони та обмін полоненими до кінця цього року. Я розпочав свій виступ із цієї позитивної новини, оскільки, лише кілька хвилин тому я прочитав дві заяви, які викликали занепокоєння: одна польського президента, а друга румунського. Президент Польщі заявив, що готовий надати Україні зброю. Його румунський колега оголосив про готовність запровадити нові санкції тому, що економіка Росії розвалюється. Але у мене є питання: хто від цього виграє? Ми працюємо над тим, щоб зміцнити діалог, врегулювати ситуацію у зоні конфлікту, що може врятувати людські життя. Навіщо зброя? По-друге, хто виграє від колапсу російської економіки? Назвіть мені хоча б одну країну в світі, яка виграє від колапсу Росії? Цілком очевидно, що санкції проти Росії є ефективними. Хоча є багато різних спекуляцій щодо того, чому насправді падають ціни на нафту. Дехто говорить, що це робиться для того, щоб зашкодити розробці шельфовій нафті в США; дехто, що це пов’язано з іранськими переговорами; інші, що ці дії спрямовані проти російської економіки. Я не знаю. Можливо, країни ОПЕК проcто не можуть домовитися. Але, чесно кажучи, я не бачу жодного інтересу у тому, щоб зруйнувати російську економіку.
Слід відзначити, що ЄС справді продемонстрував незвичний рівень солідарності у впровадженні трьох рівнів санкцій. Протягом останніх 7 місяців, російсько-європейська торгівля впала на 20%, а російсько-американська зросла на 20 %. Немає потреби це коментувати. Сьогодні ми сплачуємо ціну за політичний вибір, але це не може продовжуватися вічно. Як сказав Прем’єр-міністр (Італії), санкції не є цінністю самі по собі. Їхня ціль – натиснути на уряд певної країни, спробувати змінити його поведінку. Дозвольте мені зацитувати слова президента США Барака Обами, який нещодавно заявив, що 65 років ізоляції Куби виявилися не ефективними у досягненні кінцевої цілі: зміни поведінки Куби. Ми можемо сперечатися про ефективність санкцій. Це питання для дискусій. Наприкінці я б хотів наголосити, що ми зараз активно допомагаємо Україні, однак цілком ясно, що українська влада теж має робити певні кроки, перш за все, йдеться про підтримку діалогу і впровадження принципу інклюзивності у його плані реформ.

Перед новою Єврокомісією, в тому числі новим Верховним представником з питань зовнішньої політики та безпеки, стоїть два непростих завдань: у короткостроковій перспективі разом із державами-членами ЄС вирішити, як подолати українську кризу, а у довгостроковій – що робити з російським питанням. Всі пам’ятають, що було зроблено за останні 15 років для налагодження відносин з Росією (Угода про партнерство, вступ Росії у СОТ та ін.). Невже зараз ми маємо сказати, що все пропало, і почати будувати стіну, яка б відділила б Росію від ЄС? Це неможливо.

Ми повинні залучити Москву в іншому форматі, знайти іншу стратегію, але не можна просто відкинути це як щось неважливе.Необхідно сформулювати нову східну стратегію, яка не зводиться лише до Києва чи Мінська, а простягається далі до Москви. І для цього ми повинні бути розумнішими і креативнішими, знайти стратегічну відповідь на цю проблему.

Андрєй Макаричєв, професор Університету Тарту (Естонія)
Я повністю усвідомлюю, наскільки контроверсійними є дебати щодо російсько-українського конфлікту в Італії. Адже, зазвичай, ці дебати ведуться у певних ідеологічних рамках, які умовно можна звести до двох версій. З одного боку, в багатьох країнах ЄС, у тому числі в Італії, є чимало осіб, які, так би мовити, бажають зрозуміти Росію. З іншого боку, я вбачаю в цьому дуже небезпечну тенденцією для всієї Європи: між європейськими країнами існує розкол у поглядах стосовно того, яку політику слід проводити щодо Росії і України. Слід підкреслити, що у цій ситуації Росія свідомо політизує це питання, щоб поглибити цей розкол. І це є найбільшою небезпекою, яка сьогодні стоїть перед ЄС. Але парадокс полягає в тому, що Росія сама не є ідеологічним актором. Росія лише грається ідеологією, прагматично використовує різні ідеологічні проекти для досягнення своїх цілей. Саме тому дуже важливо, щоб європейці критично переосмислили своє ставлення до Росії та її “м’якої сили”, яке базуються на різних ідеологічних речах.

З якою Росією ми насправді маємо справу? На мою думку, це і є найбільш важливим питанням. Я вважаю, що стосовно Росії існує два головних непорозуміння: прихильники Путіна з лівого табору думають, що Росія заслуговує поваги і підтримки, оскільки вона нібито бореться проти неофашизму. Я б сказав, що це дуже-дуже далеко від правди. По-перше, загроза неофашизму суттєво перебільшується, а у випадку України чи країн Прибалтики- надзвичайно перебільшується. Лише подивіться на результати виборів у цих країнах. По-друге, Росія сама репродукує відверто тоталітарний і дуже обмежувальний дискурс. Багатьох осіб, які є дуже близькими до мейнстримового дискурсу, європейські експерти характеризують як фашистів, наприклад, Алєксандр Дугін. Ще один аргумент, який потрібно враховувати, – Росія недвозначно розвиває імперіалістичну ідентичність. Це не про проект будівництва нації–держави, це імперіалістичний проект. І останні події в Україні чітко це підтверджують. Останній аргумент стосується ситуації з правами меншин, зокрема ЛГБТ спільноти.

Друге непорозуміння щодо того, якою державою є Росія, полягає у тому, що чимало прихильників правих ідеологій вважають Росію захисницею ідеї національного суверенітету. Насправді, путінська Росія є дуже далекою від цього політичного ідеалу. Російський суверенітет – це більше риторичний прийом. Кажучи більш прямолінійно, російська економіка занадто слабка, щоб просувати ідею мультиполярності і вдавати ніби Росія є одним з важливих полюсів міжнародної системи. Економічно Росія має всі шанси стати провінцією Китаю, замість того, щоб бути суверенною національною державою.

Сьогодні рівень підтримки у Путіна 80%. Однак, чесно кажучи, я не знаю, наскільки довго ці 80% протримаються. Надіюсь, що російська громадськість встановить зв’язок між тим, що відбулося в Криму, та сьогоднішньою складною економічною ситуацією, і соціальний контакт з владою буде переглянутий.

Олексій Гарань, науковий директор Школи політичної аналітики, професор НаУКМА
Свій виступ український експерт розпочав з критики вживання терміну “українська криза” західними оглядачами.

Коли ми говоримо про українську кризу, це означає якийсь внутрішній безлад. У нас була криза, коли був Майдан, коли люди протестували проти корупційного і злочинного режиму Януковича, якого підтримував Кремль.Тоді справді була українська криза. Але після втечі Януковича, після легітимізації нової влади, почалося російське проникнення, яке закінчилося анексією Криму та появою російських регулярних військ на Сході країни. Це змінило сутність того, що відбувається в Україні. Більше не йдеться про українську кризу, тепер ми маємо справу з російським вторгненням.

Дуже важливо зрозуміти, що ідея сучасної української нації базується не на етнічному, а на територіальному принципі. So its inclusive and not exclusive. І парадокс в тому, що саме путінська агресія цементувала національну ідентичність українців. Більше не важливо, якою мовою ти говориш і до якої церкви ходиш, головне зараз питання: чи ти підтримуєш незалежну демократичну та цілісну Україну? Події в Україні – це не конфлікт між росіянами та українцями, російськомовними та україномовними громадянами, однак на такі інтерпретації ми часто можемо натрапити у західній пресі.

План Путіна щодо розколу Україну провалився, тепер він прагне створити на Сході української держави зону замороженого конфлікту та домогтися визнання сепаратистів на політичному рівні. Тобто йдеться про те, щоб здобути для цього регіону певний спеціальний статус (можливо автономію), який би надав йому можливість контролювати українську політику та право вето на рішення Києва. Зараз Путін дещо змінив свою тактику, він більше не говорить про ДНР і ЛНР, або визнання Новоросії, заявляє про підтримку територіальної цілісності України, але його ціль – легітимізувати проросійських сепаратистів і продовжувати впливати на українську політику для того, щоб перешкодити демократичному розвитку Україні.

Сьогодні економіка Донбасу повністю зруйнована. Чи руйнуть економіку власних регіонів сепаратисти в Каталонії чи Шотландії? Звичайно ж, ні. Зовсім іншу ситуацію ми бачимо на Донбасі. Чому? Бо план Путіна полягає у тому, щоб змусити Україну фінансувати Донбас, і таким чином відтягнути ресурси, які могли б бути витрачені на внутрішні реформи.

Єдиним виходом із нинішньої ситуації є виконання Мінських домовленостей, які були підписані в кінці серпня, але досі повністю не реалізовані. Не потрібно вигадувати нічого нового, все вже є у домовленостях. Якщо їхні положення будуть виконані, це і буде означати політичне вирішення конфлікту. Але для цього потрібно, щоб Росія перейшла від слів до дій.

Відповідь Заходу на події в Криму була слабкою, якби вона була достатньо сильною, російське вторгнення не мало б свого продовження на Сході України. Західні санкції були запізнілими, але нарешті вони почали працювати.
Cтарший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин, Ендрю Вілсон
Заморожені конфлікти мають погану репутацію на пострадянському просторі, але ситуація може змінитися. Замороження або ізоляція конфлікту на Донбасі необов’язково є найгіршим варіантом, особливо, якщо це означатиме ізоляцію та локалізацію конфлікту для запобігання його поширенню. Однак, як ви знаєте, наразі на пострадянському просторі вже є багато заморожених конфліктів, різного роду російських сателітів. Абхазія, наприклад, є відносно незалежною, принаймні, у неї стійка економіка завдяки економічним зв’язкам із Туреччиною. Натомість, Придністров’я має т.зв. “путинскую надбавку”: Москва додає до бюджету невизнаної республіки певну суму, що дозволяє підвищити трохи пенсії. На моє переконання, економічне питання має ключове значення. Звичайно, ще рано робити будь-які висновки стосовно Донбасу, але тут наразі ми маємо три мільйони людей, які відірвані від будь-яких джерел фінансування. Якщо Росія відмовиться платити, це означатиме, цей тягар ляже на плечі України. Це гуманітарна катастрофа, яка вже близько.

Але давайте поговоримо про ЄС. Вівторок, т.зв. “чорний вівторок”, став новим поворотним моментом у цьому конфлікті. Одночасно відбувся колапс рубля і Обама заявив, що підпише Акт на підтримку України. Цей Акт змінює багато речей. По-перше, він піднімає ставки для ЄС. Що тепер буде робити ЄС: вступить із США у змагання, чи буде критикувати Вашингтон за підвищення ставок? На мою думку, ця дихотомія «воєнне vs невоєнне вирішення конфлікту» є дуже небезпечною.

Акт на підтримку України покращує позиції західних держав у переговорах з Росією. По-перше, він передбачає військову допомогу Україні на 350 млн. доларів протягом 3 років, що менше ніж було заплановано (раніше говорилося про 350 мільйонів щороку), але теж не погано. Однак, головне те, що прийняття цього Акту повертає назад у гру “фактор невизначеності”. Найгірша річ, яку було зроблено протягом цієї кризи на дипломатичному рівні, перш за все, йдеться про США, – це заява на самому початку, щодо воєнного вирішення проблеми. Це погано казати у зовнішній політиці своєму опоненту, чого ти не збираєшся робити не існує. Виключивши можливість будь-якої військової відповіді, ми дали Росії перевагу, розв’язали руки для екскалації ситуації. Протягом довгого часу йшлося лише про їхній вибір, їхні дії.

Через існування певної невизначеності, вони більше не знають, як далеко ми можемо зайти. Тепер ситуація більше подібна до ситуації 2008 року, коли нас також критикували за те, що ми недостатньо допомагаємо Грузії. Одна з причин, чому росіяни не дійшли до Тбілісі, полягає в тому, що вони не були впевнені, якими є наміри США, що буде робити американський флот. Тому трохи невизначеності – це добре.

Вілсон охарактеризував cанкції проти Росії як розумні: «Мені особливо подобається положення проросійські оборонні підприємства, в яких забороняється не лише продаж їхнього продукції, а й просто переміщення на територію України. Є також положення стосовно Газпрому щодо наслідків раптового припинення подачі газу посеред зими. Колапс рубля показує, що ми знаємо як працюють міжнародні ринки, а російські еліти – ні. Гроші, отримані від продажу енергоносіїв, Росія використовує для сплати державного боргу, а російські енергетичні корпорації звикли робити великі позики на Заході».

Запроваджені санкції завдають відчутних ударів російській економіці. Вони повинні бути болісними, ми не повинні зупинятися тільки тому, що вони вже мають певний ефект. Ми погодилися заплатити певну ціну за те, щоб зробити правильну річ. Зараз не той момент, щоб зупинятися. Колапсу російської економіки не буде. Причина, чому вона вразлива до санкцій, полягає якраз в тому, що Росія – це не Куба. Її економіка базується на енергоносіях, а це означає, що вона немобільна і не може маневрувати. По суті, окрім газу і нафти, Росія нічого не продає, тому або вона заробляє на нафті і газі, або ні. Якщо санкції будуть скасовані, то рента знову піде вверх. Згідно даних Bloomberg, цього тижня всього за два дні 20 найбагатших росіян втратили 10 млрд. доларів – це половина мільярда кожен.
У Європі є три фактори. Перший можна описати як «подорож Меркель». Ангела Мекель з великою недовірою ставиться до Путіна, адже часто з ним зустрічалася і просто втомилася від того, що їй постійно брешуть. Тому за останні півроку офіційна політика Німеччини дуже сильно змінилася. Крім того, Меркель, як хороший політик, оперативно реагує на зміну громадської думки, а ставлення німецьких громадян змінилося після падіння малайзійського боїнга.
Другий – це т.зв. “Russia-understanders” (ті, що розуміють Росію), які є також всередині Німеччини. 5 грудня вони опублікували відкритого листа “Ще одна війна в Європі? Не від нашого імені”, серед підписантів якого й колишній канцлер Герхард Шредер. Проблема з “Russia-understanders”, що вони не розуміють Росію, бо не аналізують її. Натомість вони просто відтворюють російську пропаганду. Ми не повинні зводити дискусію про російсько-український конфлікт до двох варіантів: або ми нічого не робимо, або буле ядерна війна. Є багато речей, які ми можемо зробити, що знаходяться посередині між цими двома полюсами.

Отже в Німеччині (а Німеччина символізує Європу) маємо справу з конфліктом між офіційною зовнішньою політикою та бажанням частини еліти скасувати/послабити санкцій.

Третій фактор, який слід згадати, це інерція Європи. ЄС є повільною бюрократичною організацією. Це одна з причин, чому головні санкції були запроваджені лише у липні-вересні. Зазвичай перегляд санкцій відбудеться лише через рік, що дає нам час до липня.
Отже, ЄС має робити те, що він робить найкраще, а саме – нічого. Найгірше, що можна зробити у теперішній ситуації – це почати відкликати санкції до того, як вони почали справді діяти. Це саме те, що ми зробили у Грузії. Санкції були запроваджені у 2008 р. і скасовані до того, як будь-які умови були виконані. Це лише підбадьорило Росію.

Інститут світової політики провів у Римі публічні дебати на тему “Українсько-російський конфлікт: яка роль ЄС?» 18 грудня 2014 року.Італія була обрана не випадково – країна останні шість місяців головувала в Європейському Союзі. Рим і надалі відіграватиме важливу роль у зовнішній та безпековій політиці ЄС, оскільки колишній міністр закордонних справ Італії Фредеріка Могеріні наразі очолює Європейську службу зовнішньої дії. Між тим, Італія належить до країн, в яких бракує інформації про події в Україні; політичні еліти більше зорієнтовані на відстоювання економічних інтересів країни (співпрацю з Росією), а не європейських цінностей.{6}
Відкрила публічні дебати Наталі Точчі, заступник директора італійського Інституту міжнародних відносин

«Цього року європейський вибір став для України і її народу безповоротним. Проте варто наголосити, що Україна бореться не за право приєднатися до Євросоюзу, а за право творити власне майбутнє і залишатися суверенною державою. ЄС має усвідомити, що в України немає зворотного шляху. Рано чи пізно Україна буде інтегрованою в європейський політичний і економічний простір. Але за підтримки і єдності ЄС ми це здійснимо швидше і ефективніше», – наголосила у вітальному слові Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики.
{5}
Лапо Пістеллі, віце-міністр закордонних справ та міжнародного співробітництва Італії
Лапо Пістеллі, заступник міністра закордонних справ Італії, який був одним із ключових спікерів на заході Інституту світової політики, прибув на дебати одразу після візиту з Росії. Його виступ був здебільшого присвячений ідеї продовження діалогу з російським керівництвом. Він піддав критиці заяви лідерів Польщі про готовність надати Україні озброєння, а також представників Румунії про необхідність запровадження нових санкцій проти Росії. «Головна мета санкцій полягає в зміні поведінки того, проти кого вони запроваджені. Але ми бачимо, що санкції нічого не змінюють. Президент США Барак Обама через 65 років ізоляції Куби змушений визнати, що санкції були неефективними. Ми маємо обговорити ефективність санкцій щодо зміни поведінки», – наголосив дипломат. Він також підкреслив, що ніхто не може «виграти від краху російської економіки».
{2}
Cтарший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин Ендрю Вілсон
Слова італійського дипломата спростував британський експерт Ендрю Вілсон. «Ми не повинні зупинятися зараз, коли санкції показують свою ефективність. Росію і Кубу не можна порівнювати, оскільки Росія більш залежна від Заходу, більш чутлива до санкцій, у неї менше поле для маневру», – наголосив фахівець. Він також розкритикував Захід за дотеперішні підходи до Росії, коли західні уряди наперед розкривали свою політику. «Це дуже погана дипломатія, коли Захід каже: немає військового вирішення конфлікту. Ми фактично робили подарунок іншій стороні. Росія знала, яку межу ми не перетнемо, на що ми ніколи не підемо. Сьогодні Захід діє правильніше, оскільки присутній елемент невизначеності. Росія на сьогодні не знає, як далеко може піти Захід – особливо після того, як Барак Обама підписав акт щодо підтримки України», – наголосив пан Вілсон.
{10}
Олексій Гарань, науковий директор Школи політичної аналітики, професор НаУКМА
Олексій Гарань, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», також наголосив на тому, що реакція Заходу на агресію Росії від початку була досить слабкою. «Санкції спізнилися. Якби Захід зреагував одразу, то не були би подальшого вторгнення Росії», – підкреслив політолог.
{3}
Андрєй Макаричєв, професор Університету Тарту (Естонія)
Російський експерт Андрєй Макаричєв звернув увагу на два головних табори іноземців, що мають помилкове сприйняття Росії. Перший табір – ліваки – вважає, що Росія бореться з неонацистами. «Це дуже далеко від правди. Росія сама репродукує відверто тоталітарний і дуже обмежувальний дискурс, і зневажає права людини», – наголосив він. Другий табір – представники праворадикального крила – схиляється перед російським керівництвом за те, що воно вибудовує власну націю. «Росія будує не націю, а імперію»», – підкреслив пан Макаричєв.
{9}
Посол України в Італії Євген Перелигін
Посол України в Італії Євген Перелигін зауважив на нещирість окремих європейців, які сьогодні більше дбають про економічні інтереси, а не цінності. «Перед самітом у Вільнюсі колишнє керівництво України закликало ЄС підписати Угоду про асоціацію, бо це принесло б економічні вигоди. ЄС відповів на це, що для європейців важливіші цінності, а не економічні вигоди. Сьогодні ми говоримо про цінності, а нам кажуть про економічні вигоди, про шкоду від санкцій», – наголосив український дипломат.
Після вислуханих аргументів заступнику міністра закордонних справ Італії Лапо Пістелі нічого не лишалося, як визнати проблему з дотриманням цінностей в ЄС. Він, зокрема, нагадав про проблеми з дотриманням демократичних процедур в Угорщині. Наостанок він розповів анекдот, який нібито почув напередодні він одного з перехожих у Москві на Червоній площі: «Російський турист прилітає до Лондона. Прикордонник в аеропорту запитує у нього:
– Із якої країни?
Відповідає:
– Із Росії.
Друге запитання прикордонника:
– Occuption? (гра слів в англійській мові – occupation означає як «окупацію», так і «професію»)
– Ні-ні, я просто турист, – поспішив оправдатися росіянин.
Гостями публічних дебатів були понад сто лідерів громадської думки – аналітиків, дипломатів, представників провідних мас-медіа Італії. Захід було організовано у співпраці з Інститутом міжнародних відносин (Istituto Affari Internazionali, Італія) за підтримки Pact, Міжнародного фонду “Відродження”, за сприяння Посольства України в Італії.
{1}
{4}
{11}
Pадник-посланник Євген Єнін, Посол України в Італії Євген Перелигін, директор ІСП Альона Гетьманчук та перший заступник директора ІСП Сергій Солодкий
Фото: Олеся Татарин

При Інституті світової політики створено нову Наглядову Раду, до складу якої увійшли, зокрема, прем’єр-міністр (1991 -1994), міністр закордонних справ Швеції (2006 – 2014) Карл Більдт і Президент Литви (1998-2003, 2004-2009) Валдас Адамкус.Членами Наглядової Ради також стали давні друзі Інституту світової політики, які з дня заснування Інституту підтримували його, це: відомий польський дисидент, публіцист, головний редактор Gazeta Wyborcza Адам Міхнік, старший аналітик Атлантичної ради США Адріан Каратницький, голова Європейської ініціативи стабільності (ESI) Геральд Кнаус, аналітик Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) Джеймс Шерр та багаторічний посол України при ЄС Роман Шпек.\
Основним завданням Наглядової Ради стане сприяння в діяльності Інституту світової політики в реалізації його місії, що полягає в просуванні європейських стандартів та практик в Україні та збільшенні підтримки нашої держави у світі.

16 грудня цього року Інституту світової політики виповнюється п’ять років, протягом яких командою ІСП було реалізовано понад три десятки проектів, опубліковано понад два десятки аналітичних досліджень та проведено більше десяти міжнародних форумів та конференцій. Серед найбільш успішних – «М’яка сила України у регіоні», «Як позбутись пострадянськості?», «Вуличні євроуніверситети», «Стратегічний дискусійний клуб», «Тематична панель Україна-Грузія» та інші.

«Сьогодні у нас два ключовіх стратегічних пріоритети, які коротко можна сформулювати наступним чином: європеїзація України та українізація Європи. Переконана, що досвід, репутація та енергія членів нашої Наглядової Ради допоможуть ІСП втілювати ці пріоритети у життя набагато ефективніше», – заявила директор ІСП Альона Гетьманчук.

11 грудня відбувся круглий стіл на тему “Зміцнення сектору безпеки України: основні виклики”, організований Інститутом світової політики та Інститутом дослідження питань безпеки (Прага).Участь у дискусії взяли провідні українські та чеські експерти з питань безпеки, зокрема: Іржі Шнайдер, старший науковий співробітник та директор спеціальних проектів в Інституті дослідження безпеки (Прага), Петр Пойман, співробітник Інституту дослідження безпеки (Прага), Д-р Олдріх Буреш, керівник Центру з вивчення проблем безпеки, Збинек Павліка, експерт з безпеки, колишній офіцер військово-повітряних сил, Міхал Тосовськи, керівник програми «Відкрите суспільство» та ін.Учасники обговорили шляхи зміцнення сектору безпеки в Україні на прикладі реформ, проведених Чеською Республікою.

Захід відвідали Посол Чеської Республіки в Україні Іван Почух та заступник посла Павел Бучек.

Круглий стіл був проведений у форматі Chatham House.
{1}
{2}

Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук в ефірі “Соціальної країни”Пані Альоно, нещодавно президент Франції Франсуа Олланд на шляху до Казахстану залітав до Москви, де відбулася його зустріч з президентом Володимиром Путіним. На вашу думку, про що говорили глави держав?\
Гнучкість і динамізм європейців вражає. Раніше кожна зустріч планувалась місяцями, узгоджувалася кожна деталь. Тепер ми бачимо, що вони починають креативити, вигадувати нові формати. Для Олланда був більш важливий сам факт цієї зустрічі, ніж домовленості, які могли бути досягнуті за її результатами. Домовленостей як таких бути не могло (я думаю, що він це усвідомлював), якихось змін в позиціях – теж. Очевидно, що це було тестування щодо того, як Путін змінив свої уявлення про те, що відбувається.

Чи є в Європі країна, яку можна назвати головною щодо вирішення політики по стосовно Росії?

Країна, яка приділяє найбільше уваги, інвестує найбільше свого часу, енергії та контактів – це Німеччина. Канцлер (Ангела Меркель. – Ред.) кожного дня особисто проводить телефоні розмови з іншими лідерами ЄС, тестує їх, наскільки вони готові далі утримувати санкції.

Чи є у самій Франції відчуття загрози від Російської Федерації?

Це питання є визначальним, оскільки допоки більшість країн ЄС не відчують, що Росія може піти далі, що для них є загроза, то вони будуть вважати, що все те, що відбувається в Україні, є лише невеличким непорозумінням. Вони вважають, що це не є системною політикою Путіна. У них немає відчуття загрози.

У країнах Прибалтики або Польщі, Чехії люди вже починають змінювати свою поведінку навіть на побутовому рівні. Скажімо, в Латвії думають над тим, чи купувати нове жито. Вже міняється логіка мислення підходу до майбутнього. Ці країни все ж таки були у непевних умовах, коли все змінювалося. У Німеччині в людей відчуття повної розслабленості, вони вважають, що українці забагато панікують.

Чому нічого не робиться для забезпечення політики безпеки в Україні?

Так, мене теж це здивувало. Ще при Януковичі постійно готувалися якісь нові стратегії національної безпеки, постійно намагалися винести це питання на публічне обговорення. Але все завжди впиралося в персональні контакти українського президента із російським чи іншими, де ці питання і вирішувалися. Як ми побачили, цей підхід був хибний. Ми постійно йшли та шукали свій шлях. І зараз ми приходимо до того, що Україні потрібна колективна безпеки – членство в НАТО.

Яким чином Україна може отримати членство в НАТО?

За теперішніх умов це малоймовірно. Процес інтеграції членства в НАТО – це «танго», яке танцюють двоє. Тут має бути не лише бажання і згода України, але й НАТО. Нажаль, багато країн-членів альянсу не бачать доданої вартості в членстві України в НАТО. Так само вважають, що це може спровокувати ще більшу ескалацію конфлікту з боку Росії. Вони думають, що НАТО – це предмет торгу, навколо якого можна домовитися з Путіним.

Чому Європа не вчиться на помилках свого минулого?

В них ще багато ілюзій. Вони вважають, що сьогоднішня Росія – це не Радянський Союз, що Росія настільки інтегрована в глобальний світ, настільки залежна фінансово і політично, що Путін не зможе відтворювати всі ті дії, які, скажімо, були під час «холодної війни».

Також у Європи є момент самобичування. Вони вважають, що багато чим завинили перед Росією, Путіним, що вони багато рішень не продумали до кінця, що вони винні.

Яким чином Україна може гарантувати свою безпеку?

Треба зайнятися модернізацією армії, оборонного сектору, НАТО дає для цього чимало можливостей, і в плані фінансування. Є допомога. Це побудова реабілітаційних центрів для військових і лікування поранених військових, перекваліфікація, соціальна адаптація тощо.

Чому країни НАТО не продають сучасну зброю Україні?