Архіви: Новини

Перше засідання медіаклубу, яке відбулося в Інституті світової політики 28 жовтня 2010 року, було присвячене аналізу відносин України і Росії.Гостями заходу були представники Посольства РФ в Україні – радник-посланник Всеволод Лоскутов і радник із економічних питань Олексій Урін. Із ними мали змогу поспілкуватися провідні українські журналісти-міжнародники.{1}\
Гості медіаклубу звернули увагу на те, що з обранням нового президента України відносини з Росією набули «нової якості». Свідченням цьому, за словами Пана Лоскутова, є те, що відбувається менше «формальних зустрічей». У цьому контексті він повідомив, що президенти України та Росії зустрінуться в Москві в рамках засідання українсько-російської міждержавної комісії 26 листопада.{3}

Відповідаючи на питання, чому так часто зустрічаються президенти двох країн, пан Лоскутов аргументував це великим обсягом проблем, які накопичилися в останні роки. «Контакти президентів, прем’єрів – цілком нормальне явище для країн, які сповідують стратегічне партнерство». «У нас іде такий само дуже щільний діалог з Німеччиною, Францією, США, Італією. І це нормально. Ненормально, коли президенти не зустрічаються або зустрічаються рідко», – резюмував дипломат.

Відповідаючи на запитання про позицію Росії щодо можливої нафтової співпраці України з Венесуелою, Пан Урін наголосив, що це суверенне право Києва, однак при цьому не можна не враховувати інтересів Росії. «Якщо є домовленості між Україною та Білоруссю; Україною, Венесуелою і Білоруссю про прокачування, то, будь ласка, немає проблем. Єдине, про що треба пам’ятати, що при організації таких серйозних речей слід враховувати інтереси третьої сторони – в цьому випадку, Російської Федерації», – зазначив дипломат. «Є низка комерційних, технологічних питань, які треба вирішувати. Ніхто не ставить ніяких політичних перешкод або умов, але є об’єктивна реальність», – підкреслив пан Урін.{2}

Він також зазначив, що Росія не відмовиться від реалізації проекту «Південний потік». «Це питання зобов’язань і бажань. Є певні домовленості щодо будівництва «Південного потоку». Є певні контрактні зобов’язання. Ми не можемо просто за бажанням третьої сторони відмовитися від зобов’язань в один день і все змінити », – підкреслив російський дипломат. Нагадаємо, раніше офіційний Київ неодноразово висловлював пропозицію російській стороні відмовитися від будівництва газотранспортного шляху, який буде йти в обхід України по дну Чорного моря.

ІСП проводитиме засідання медіаклубів двічі на місяць. Мета цих заходів – сприяти кращому розумінню українськими громадянами зовнішньополітичних процесів; зробити прийняття рішень у зовнішній політиці більш прозорим, що сприяло би руху України шляхом європейської та євроатлантичної інтеграції. Проект підтримує Словацьке агентство з питань розвитку міжнародного співробітництва (SlovakAid).

{4}

Сьогодні, 22 жовтня, представники провідних неурядових організацій Грузії відвідали Інститут світової політики.Під час зустрічі голова Наглядової ради ІСП Віктор Шлінчак та директор ІСП Альона Гетьманчук розповіли про діяльність та цілі Інституту. Також вони обговорили питання співпраці України та Грузії в рамках Східного партнерства. Окрему увагу грузинські експерти приділили проблемі лібералізації візового режиму з ЄС. Особливо їх цікавив досвід України щодо дієвості Угоди про спрощення візового режиму між Україною та ЄС. Переговори про такий само документ зараз веде Грузія.
Візит грузинської делегації до Києва відбувся в рамках спільного проекту Europe House Georgia та PAUCI.
{1}
{5}
{4}
{2}

Повна версія відеоконференції між Києвом та Парижем.У день візиту президента України Віктора Януковича до Парижу Інститут світової політики спільно з французьким Інститутом міжнародних відносин (IFRI) провів відео конференцію між Києвом та Парижем. Загалом у дискусії взяло участь понад 60 учасників – експертів, журналістів та студентських лідерів. Таке собі красномовне підтвердження того, що інтерес в Україні до Франції великий. А що стосується того, наскільки Франція зацікавлена в Україні, то пропонуємо робити висновки на основі відповідей та коментарів, зроблених французькими учасниками дискусії. {3}
Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики:

Ми вітаємо вас у студії з Києва, сьогодні важливий день для наших двосторонніх відносин – президент Янукович знаходиться з офіційним візитом в Парижі. Наскільки мені відомо, ви щойно побували на його виступі в IFRI і, сподіваюсь, принесли звідти свіжі враження. Я б хотіла зазначити, що сьогоднішню відеоконференцію організовано Інститутом світової політики у Києві. Наш партнер у Парижі – французький Інститут міжнародних відносин, де, власне, і виступав пан Янукович. У французькій студії знаходяться Філіп де Сюремен, Надзвичайний та Повноважний посол Франції в Україні (2002-2005рр.), який сьогодні є членом Наукової ради Фонду Шумана, пані Сабіне Фішер, яка є аналітиком Інституту безпекового дослідження Європейського Союзу, пан Домінік Фін, аналітик Французького Інституту Міжнародних відносин. Також у нашу студію в Парижі завітали пан Крістофер Кляйн, представник посольства США у Франції та пані Джені МакГауен із посольства Великобританії у Франції. Я б хотіла подякувати посольству США у Києві за підтримку у проведенні такої відеоконференції, а також посольству США у Парижі за те, що нам надали технічні можливості для організації такого відеомосту з французького боку. У нас не заплановано жодних виступів, тому ми починаємо відразу дискусію. Для того, щоб її розпочати, я надаю слово Віктору Шлінчаку, голові наглядової ради Інституту світової політики. Він поставить питання і далі можуть підключитись всі інші українські експерти, представники медіа, які знаходяться у київський студії.

Віктор Шлінчак, голова наглядової ради Інституту світової політики:{1}

Доброго дня, шановні колеги, я вас вітаю з Києва. Очевидно зараз найцікавішу інформацію хотілося б отримати саме від вас, оскільки ви були присутні на дискусії з президентом Януковичем. Хотілось би, щоб ви хоча б коротко описали свої враження від першого візиту Віктора Януковича до Парижу. А саме – як виглядав наш президент, що він говорив, які акценти розставляв і як ви їх загалом оцінюєте? Дякую.

Домінік Фін, експерт Французького інституту міжнародних відносин:

Дякую за привітання. Нам дуже приємно брати участь у цій конференції. Ми хотіли б подякувати Посольству США у Франції, а також Посольству Великобританії у Франції за сприяння у проведенні цього заходу. Так, ми як раз тільки-но повернулися з виступу Віктора Януковича, який був дуже цікавий. Він особливо наголосив на зовнішній політиці України після виборів Президента 2010 року і зміцнення стабільності в Україні. Його основні зауваження стосувалися широкої інтеграції до Європи, відносин між Європейським Союзом та Росією, в яких Україна є своєрідним мостом, який сприяє євроінтерграції. Історично Україна дуже близька до Росії і важлива для вирівнювання відносин на європейському рівні. Необхідно скористатися ресурсами і можливостями усіх. У цьому контексті він навів приклад Китаю та Індії як нових країн, що розвиваються

Альона Гетьманчук:
{9}
Чи є якість зауваження, враження від пана Януковича в інших експертів?

Філіп де Сюремен, Надзвичайний та Повноважний Посол Франції в Україні (2002-2005рр.) і член Наукової ради Фонду Робера Шумана:

Мені здається, що резюме, яке було зроблене моїм колегою, чесне і неупереджене. Я тільки додам, що Президент зауважив, що ми повинні розглядати українські реалії по-новому, щоб брати до уваги і бажання України та Росії встановити більш активні відносини і більш збалансовану співпрацю. До того ж, в США і Росії є занепокоєння щодо покращення відносин, це дозволяє передбачити більш динамічне майбутнє розвитку міжнародних відносин. Він також наголосив на тому, що Україна повинна забезпечити політичну стабільність, що призведе до економічного зростання – звичайно, поважаючи норми демократії та верховенства права. Про це він заявив і зазначив, що обов’язково буде над цим працювати.

Сабіне Фішер, експерт Інституту безпекових досліджень ЄС:

Дуже цікавим для мене було те, що Президент наголосив на інтеграції України в Європу. Він сказав, що це також важливо і для його уряду. Але також він сказав, що Європейський Союз знаходиться в періоді роздумів стосовно подальшого розширення, і Україна могла б допомогти Євросоюзу у цих роздумах.

Альона Гетьманчук:

Ви сказали, що пан Президент наголошував на стабільності. Але у мене до вас уточнююче запитання: чи ще щось конкретно, окрім стабільності, цікавить сьогодні Францію в Україні? Якщо так, то що саме?

Філіп де Сюремен:

У Франції дуже уважно спостерігають за розвитком подій в Україні. У нас були великі сподівання щодо Помаранчевої революції, я навіть не сподівався, що ця подія викличе стільки ентузіазму. Але потім події показали, що чудес не буває, що різкого одужання не буває наступного дня, потрібний розвиток, складний перехідний період. Ми сподіваємося, що здобутки Помаранчевої революції – свобода слова, вільні медіа – допоможуть громадянському суспільству України бути інформованим і мати можливість отримувати інформацію.

Олексій Гарань, політолог, професор Києво-Могилянської академії:

Перше питання. Ми почули, що говорив наш український президент, а що говорив французький президент, тобто хотілося б почути конкретно, чим завершились ці переговори? Чи з’явились якісь нові акценти, нюанси, плани? Бо поки що ми почули достатньо загальні фрази про Україну, ЄС, Францію, про те, що мусять розвиватись відносини. Ми це знаємо. Все-таки, що конкретно було на цих переговорах, які конкретно питання ставились, і на який рівень вийшло обговорення. Це перше. Друге питання, яке турбує, на мою думку, не тільки мене, а всіх тих, хто вірить в українську демократію, це те, що в Україні відбуваються дуже і дуже небезпечні речі. Кілька днів тому була резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи, де в кожному абзаці висловлювалося занепокоєння тим або іншим питанням прав людини, демократії збалансованості, роллю спецслужб і так далі. У зв’язку з цим виникає питання, чи буде на Заході крім резолюції Ради Європи ще якась реакція? Чи говорилося безпосередньо українському президенту про те, що турбує французьку сторону? Чи не відбувається відкат від демократії? Бо я думаю, чесно кажучи, що зараз, за нинішніх умов в Україні без підтримки міжнародного співтовариства, зокрема країн Заходу, українська демократія опиниться в дуже небезпечній ситуації. Ми можемо не вистояти. Дякую.

Філіп де Сюремен:

Я особисто не брав участь у вчорашніх переговорах, і не є представником Єлисейського палацу президента, тому не можу сказати, про що там говорилось. Але я повністю приєднуюсь до того, що тільки що було сказано. У Франції справді існує певне занепокоєння щодо того, що відбувається в Україні. І якщо результат виборів не був несподіванкою, то швидкість, з якою нова влада взяла своє місце і позначила свої напрямки, нас досить сильно здивувала. У пресі ми відстежуємо з великою увагою все, що стосується свободи слова. Я констатую при читанні деяких газет, що зараз в Україні можна говорити відкрито. Ті, хто читає українську пресу, може бути інформованим про ситуацію в Україні. Але в такій складній країні, де перемогу Президента України можна оспорювати, штучний антагонізм може порушити баланс у внутрішній політиці. Україна – фактор рівноваги для усієї Європи, і це стосується безпосередньо наших інтересів. Коли ми бачимо реформи, що запроваджуються, ми замислюємося, чи дійсно вони забезпечать ту інтеграцію, яку декларує Президент, і чи є вони в інтересах усіх і кожного.

Сабіне Фішер:

Можливо, я могла б додати стосовно перспектив Європейського Союзу, тому що є велике розчарування серед країн, які раніше підтримували Помаранчеву революцію та еліту, яка здійснила цю революцію. Але одночасно хотіла б зазначити, що в Брюсселі є дуже чітке розуміння того, що Україну і владні еліти потрібно підтримувати, щоб не зменшувати можливості, щоб внутрішній розвиток в Україні продовжувався в позитивному напрямку, щоб могли продовжуватися переговори по Угоді про асоціацію та інші проекти, які існують між Україною та ЄС. Одночасно має бути підтримка громадянського суспільства з боку Європейського Союзу, наприклад в рамках Східного партнерства, а також між окремими країнами-членам ЄС та Україною.

Олексій Гарань:
{2}

Дякую. Ви знаєте, на жаль, в Україні влада не прислуховується не тільки до опозицій, але й до експертів, до громадянського суспільства, тому я змушений просто ще раз привернути вашу увагу до того, що в Україні ситуація погіршується з кожним днем. Мова йде не тільки про відновлення старого варіанту Конституції, а й про те, що вчора був прийнятий закон про Кабмін, який порушує і процедуру, і навіть стару Конституцію. Просто я хотів би щоб це дуже добре розуміли на Заході. Дякую.

Сабіне Фішер:

Олексію, я розумію дуже добре, про що ви говорите. Для мене було б дуже цікаво послухати, що ви пропонуєте Європейському Союзу та Франції зокрема відносно цієї ситуації в Україні? Яка, на вашу думку, має бути відповідна політика ЄС та Франції стосовно тої ситуації, яка є в Україні зараз, що ви очікуєте від нас?

Олексій Гарань:

Ви знаєте, я думаю, що є мова дипломатії, але є переговори, які відбуваються, скажімо, «за кулісами», в яких можна сказати прямо, що буде відбуватися, якщо далі в Україні буде порушуватися демократія, і що це буде означати для конкретних людей, для їх можливостей спілкування з Заходом, поїздках на Захід, розвитку економічних відносин тощо. Мені здається , що про ці речі треба говорити жорстко і відкрито. А на публічному рівні теж мають бути достатньо жорсткі заяви, тому що ввечері нам покажуть картинку зустрічі Януковича і Саркозі, картинка буде вирізана, незручні питання будуть зняті і покажуть як українського лідера вітають на Заході. А про те, що на там стурбовані ситуацією з демократією, сказано не буде. Вам це також потрібно розуміти. Дякую.

Домінік Фін:

Якщо дозволите, я висловлюсь з цього приводу. Під час своєї промови президент говорив дуже багато про європейський аспект, і в цьому контексті про Угоду про асоціацію та безвізовий режим. Він тільки пізніше згадав про Зону вільної торгівлі, коли говорив про право України зберігати деякі аспекти своєї політики. На його думку, ЄС повинен також іти на компроміс, що не є, звичайно, практикою європейської політики. Підхід української сторони набагато менш гнучкий, ніж був раніше.

Філіп де Сюремен:

Я хотів би також поставити питання. Мені здається, воно є ключовим не тільки в Парижі і Брюсселі, але також і в Вашингтоні, і в Лондоні: де акцент у цій подвійній орієнтації – з одного боку, європейська інтеграція з довгостроковою метою приєднання до ЄС, а з іншого – збалансування стосунків з Росією і набагато активніша співпраця? Можливо, якийсь з напрямків є пріоритетним?

Віктор Зам‘стін, експерт:
{4}

Я спробую дати виключно своє бачення того питання, яке поставив шановний пан посол. На мій погляд, протягом часу від 1995-1999 років, потім якийсь невеликий проміжок часу до 2001 року, Леонід Кучма уже намагався зробити такий зовнішньополітичний шпагат. Тобто, як правильно зазначали на початку – чудес не буває. Чудо може статися в разі якоїсь дуже наполегливої праці всіх учасників процесу. Я не бачу цієї праці, якщо чесно. Якщо дозволите, у мне є питання до шановних колег по той бік екрану. Воно полягає в тому, як насправді сьогодні розглядає офіційна і, можливо, неофіційна Франція Україну? Чи як важливого партнера, чи як якусь віддалену планету, як це було тривалий час. І що стоїть за загальними словами про підтримку Францією українського руху до євроінтеграції? Чи існують якісь проекти нашої тісної співпраці?

Домінік Фін:

По-перше, потрібно сказати, що на двосторонньому рівні економічні відносини між Україною і Францією не дуже розвинуті. У мене немає точних цифр, але за обсягом експорту в Україну Франція посідає тридцять четверте місце, а імпорт з України за обсягом на чотирнадцятому місці. Звичайно, є великі можливості більшої співпраці, зокрема в промисловості, але мені здається, що питання стоїть в більш стратегічному, політичному плані. Для Франції все ж таки мова йде про європейський рівень. Франція заохочує інтеграцію України в ЄС, а згодом, можливо, і повний вступ. У Франції ідуть дебати стосовно приєднання Туреччини, балканських країн, України. Але Франція наголошувала на розбіжностях в риториці Ющенка та реаліях в Україні: реформ в Україні, прав людини. Ці теми актуальні вже протягом багатьох років. Франція стала більш скептичною, так само як і інші партнери, тому що у нас є розуміння стосовно того, що діється в Україні. Ми відслідковуємо всі події у внутрішній і зовнішній політиці дуже ретельно. І я хотів би підкреслити, що впродовж цих останніх років у Франції почали розуміти Україну не просто як країну, у якої важкі відносини з Росією, політичні та економічні конфлікти, газові «війни». Україну почали розуміти як фактор у відносинах між ЄС та Росією, а Росію почали розуміти як фактор у стосунках між ЄС та Україною. Дуже цікаво, що є розвиток у цьому відношенні. Я хотів би підкреслити, що керівництво Європейського Союзу розуміє це і тому ведуться переговори щодо Угоди про асоціацію.

Філіп де Сюремен:

Мені здається, на це питання дуже добре дана відповідь, і я повністю підтверджую те, що було сказано. Для Франції Україна, безперечно, є європейською країною. Її не можна порівнювати з Туреччиною, наприклад. Проте для французів, навіть для еліти, знадобилося дуже багато часу, щоб усвідомити таке виверження, виникнення на мапі Європи такої великої країни. Ми досить повільно розуміли, які наслідки може мати для Європи країна із населенням більшим, ніж у Франції, і приблизно такою ж територією. Тепер вже це питання не стоїть, Україна існує. Але можна задати собі питання, чому недостатньо знають Україну. Французів завжди звинувачують, що вони погано знають Європу, можливо Німеччина мала більше розуміння цього регіону. Але мені здається, що Україна і сама запізнилася із розумінням свого стратегічного значення в центрі Європі. Я порівнюю її з іншими країнами, на мій погляд, набагато скромнішими, наприклад, з Литвою, де я також був послом. Литва одразу зрозуміла значення визнання власного суверенітету, створила якомога більше посольств у якомога більше країнах світу. В Україні це зайняло більше часу. Звичайно, Франція не поводила себе, як мала б. Ми були недостатньо активними, зважаючи на значний потенціал України. В України ще треба багато чого побудувати, можливо, в українців немає такої спритності, як у німців чи італійців. Але якщо створиться ділова атмосфера і правова держава, і це дозволить Україні розвивати свій потенціал, то я думаю, розвиток стосунків дуже швидко буде здійснюватися.

Домінік Фін:

У цьому контексті в мене є питання до вашого залу. Мене вразило питання, яке було задане українському президенту сьогодні: що для вас є Франція? Як розуміють відношення Франції до України? Як ви розумієте значення Франції для нового уряду в Україні?

Альона Гетьманчук:

Я почну, а хто з експертів або журналістів в залі захочуть щось додати, то буду тільки вітати. Що стосується значення Франції для нового уряду. Мене чесно кажучи здивувало, що пан Янукович, якщо це було коректно процитовано в медіа, на зустрічі з паном Саркозі назвав Францію найважливішим партнером. Це мені відразу нагадало підхід Юлії Тимошенко, яка на зустрічах з французькими дипломатами і політиками теж любила казати, що для неї Європа – це, передусім, Франція і, можливо, Німеччина.

Сьогодні зрозуміло, що існує серйозна асиметрія в наших відносинах на політичному рівні, тому що нам сьогодні від Франції необхідно більше, ніж Франції від України: починаючи від політичної підтримки на рівні рукостискання президентів, закінчуючи євроінтеграційними справами, зокрема сприянням у питанні безвізового режиму. До речі, . ми знаємо, що Франція дуже лояльно ставиться до безвізового діалогу з Росією, поруч із Італією та Іспанією, і були б надзвичайно зацікавлені у коригуванні ставлення в цьому питанні до України. Загалом, тенденція, яку ми сьогодні спостерігаємо у діях української влади, зводиться до того, що пан Янукович намагається витиснути максимум від ЄС, в якому Франція посідає дуже вагоме місце, і намагається мінімум Євросоюзу віддати.

Що ж до Франції, то, як я вже згадувала, складається враження, що для вас необхідна в Україні лише стабільність – політична та інвестиційна. Тут можна майже впевнено сказати, що вам пощастило: ця стабільність сьогодні є, і, ймовірно, вона буде ще наростати та наростати. Інше питання, чи будете ви самі щасливі від цієї стабільності.

Олексій Семеній, експерт:

{5}

У мене два коротких питання. Зважаючи на те, що ми не можемо знати, що насправді обговорювалось тет-а-тет між президентами, чи була критика, чи ні, для вас, особливо для пана посла Філіпа де Сюремена, де знаходяться ті чіткі червоні лінії, через які, якщо перейде керівництво України, то це буде означати, що Україна рухається в одному напрямку, і ви не можете, скажімо, йти на певні поступки? Друге питання пов’язане з тим, що тільки що сказала Альона. Чи можете ви сказати, чи варто з боку ЄС надавати Україні безвізовий режим? Адже на мою думку, саме запровадження безвізового режиму, яке спочатку, можливо, викличе критику в певних країнах ЄС, може стати саме тим ключем, який дозволить все-таки розблокувати певні речі у відносинах між Україною та ЄС.

І тепер невеликий коментар, щодо питання про значення Франції для України. Я думаю, якщо сказати об’єктивно та відверто, Франція не є найважливішим нашим партнером у Європі, скоріше це буде Німеччина. Франція знаходиться на другому місці і більше у політичній площині. Якщо ми візьмемо порівняння економіки та політики, то безперечно Німеччина, Польща для нас відіграють більшу роль. Тут нема вини ні Франції, ні України, просто так склалося. А от щодо політичних справ, щодо наших відносин з ЄС, то для нас Франція дуже важлива з точки зору лобістських можливостей Франції на рівні європейської бюрократії тощо. Тому тут є велике поле для співробітництва. Але знову ж таки, тут є те, про що також казав пан Сюремен, певні нерозуміння важливості однієї чи іншої сторони. Тому я хотів би наголосити, що в контексті безвізового режиму також важливо було б дуже сильне посилення експертного співробітництва між сторонами: ЄС-України, Франції-України, посилення обмінів молоддю, тобто це цілком практичні кроки, які приведуть до бажаного результату. Дякую.

Філіп де Сюремен:

Ви знаєте, встановлюється клімат довіри. Україна викликає симпатію у Франції, як я вже говорив. Були деякі розчарування, звичайно, стосовно створення правової держави. Але це не робиться якимсь дивом. Перехідний період був у всіх посткомуністичних країнах, а в Україні в цьому відношенні проблеми ще більші. Потрібно розрізняти політичний аспект. Франція, особливо президент Саркозі, були дуже активними, аби Україна могла мати кращі можливості для зближення з ЄС. Щодо візової проблеми, я особисто сподіваюся, що пом’якшення візового режиму відбудеться якомога швидше. Звичайно, контакти між людьми є в інтересах обох сторін. Важливий елемент довіри, щоб іноземні підприємці могли бачити в Україні сприятливе і стабільне середовище. До всього, що стосується корупції, навіть якщо ці дані перебільшені, дуже прислуховуються у бізнес-колах Франції. В Україні необхідно встановити ефективну систему правосуддя, правову державу, що допоможе Україні продемонструвати свою ефективність і показати, що вона поділяє ті ж самі цінності, що і ми.

Сабіне Фішер:

Що стосується питання візового режиму, ви дуже добре знаєте, що це питання досить складне. В Європейському Союзі існує дуже велика незгода щодо пом’якшення візового режиму зі східноєвропейськими країнами. Моя особиста думка – це проект дуже важливий, можливо, найважливіший проект між Європейським Союзом та східними сусідами. На мій погляд, потрібно продовжувати цю роботу. Я говорю це тому, що безвізовий режим розглядався як можлива санкція у тому випадку, якщо український уряд перейде якусь червону лінію. Мені здається непотрібно цього робити, бо це буде мати досить негативні наслідки для суспільства і населення України. Непотрібно у це втручатися. Можна подумати про інші заходи в рамках економічних стосунків, але не потрібно чіпати віз, бо це вплине на українське населення.

Дженні МакГауен, представник посольства Великобританії у Франції:

Я хотіла б повернутися до того, що вже було сказано. Для нас, для британського уряду ми бачимо Україну як основну країну в регіоні стосовно демократизації. Ми збільшуємо переговори між міністрами, наприклад, були переговори з паном Грищенком, міністром закордонних справ України в Лондоні, а також з президентом Януковичем. Ми наголошуємо на тому, що потрібно більше демократизації. Ми надаємо дуже велике значення прогресу в Україні, але потрібно також повернутися до статей у пресі та розбіжностями між публічним обличчям та реаліями. Для нас ці розбіжності між реаліями та образом, який намагаються створити, важливі, але зближення з Україною буде продовжуватися. Це єдина можливість. Ми хочемо продовжувати переговори, ми розуміємо, що це має відбуватися через громадянське суспільство, торгівлю, і ми намагаємося працювати разом. Мені здається, був проект у Брюсселі, ідея про обмін студентами, і все це як раз впишеться у ті рамки, які ми намагаємося продовжувати.

Альона Гетьманчук:

Я все-таки хотіла б почути відповідь на питання – де для Франції знаходиться червона лінія у відносинах України з Росією? Що для вас буде тим сигналом, який датсь зрозуміти: все, Україна пішла в іншому напрямку, цей напрямок не має нічого спільного з євроінтеграцією? Дякую.

Філіп де Сюремен:

Ну, по-перше, Франція не є жандармом Європи. Ми не будемо встановлювати якісь червоні лінії, повинна бути атмосфера довіри. Досвід показує, що в Україні продовжується бажання іти в напрямку Європи, і ми це заохочуємо. Я хотів би знати, на вашу думку, чи може бути узгодженість між двома напрямками, в яких прямує Україна? У вас, звичайно, є велика спільність між вами і вашим великим північним сусідом, але, звичайно, якась є і різниця. Звичайно, збалансовані відносини між Україною і Росією – це побажання усіх, але яким чином ці стосунки можуть вплинути на внутрішній стан в Україні – ось це питання для нас.

Микола Княжицький, генеральний директор каналу Tvi.

У мене, можливо, буде і коротка відповідь на ваші запитання, і запитання до вас. Безумовно, Польща і Німеччина завжди були активнішими в контактах з Україною щодо руху в Європу. Разом з тим, коли ми згадаємо, яким чином розвивалася Польща, то саме Франція для неї завжди була зразковим прикладом у формуванні своєї політичної системи після комуністичних часів. Як це не дивно для України теж саме Франція мала би бути таким зразком, тому що за своєю політичною системою Україна, Польща і Франція є найбільш схожими державами в Європі. Незалежно від тих спроб, які ми тут робимо, створюючи республіку або парламентсько-президентську або президентсько-парламентську, Україна є унітарною країною, як Польща і Франція, розподіл влад приблизно схожий, населення, структура, тому Франція для нас мала б бути найбільшим прикладом в демократизації. І тому допомога Франції у тих реформах, побудові тих українських суспільних інститутів, про які ми говоримо – чи то реформування, чи створення суспільного телебачення, чи то розподіл влад, чи то питання місцевих виборів – з моєї точки зору для України була би найкориснішою.

Якщо говорити про відносини з Росією, то ми маємо пригадати минулий візит президента Януковича в Німеччину і там це питання теж стояло дуже гостро. У Німеччині зараз уряд знаходиться під дуже сильним тиском з боку німецького бізнесу щодо покращення стосунків з Росією для того, щоб Німеччина могла так чи інакше заробляти свої кошти. Тим не менше, наші спілкування з німецькими політиками, експертами перед цим візитом дали нам дуже чітку відповідь: незважаючи на бажання Німеччини покращити стосунки з Росією, ставлення до України в плані тих демократичних процесів, які відбуваються в нашій країні, з боку Німеччини дуже критичне. Тому що одна справа – це ставлення до України, і зовсім інша справа – стосунки Німеччини з Росією. І, скажімо, наш канал Tvi, що має певні проблеми з незаконним позбавленням ліцензій, інші випадки, коли наші колеги страждали через тиск на свободу слова, через обмеження інших демократичних процесів, були досить жорстко озвучені в Німеччині. І це не було відштовхуванням України від Європи а скоріше навпаки. Мене цікавить, якою була ситуація у Франції під час цього візиту? Чи піднімалися питання щодо свободи слова, щодо змін в нашій конституції? Ми знаємо, що французькі громадські організації безпосередньо зверталися до президента Саркозі і говорили про те, що це питання має бути так чи інакше підняте. Отже, два питання, на які б я хотів почути відповідь: це стосунки Франції щодо України у зв’язку зі стосунками Франції і Росії. І чи стосунки Франції і України будуть незалежно від того, яку внутрішню політику буде проводити українське керівництво, чи Франція все ж таки буде висловлювати певні побажання щодо демократичних процесів всередині України з токи зору наближення до ЄС? Дякую.

Домінік Фін:

Складно відповісти на таке питання. Звичайно, є бажання підтримувати стосунки, незважаючи на ситуацію тут. Мова йде завжди про співпрацю і намагання завжди вплинути на прийняття рішень і менше наголошувати на відкритих санкціях. Скоріше, це повернення до більш обережної дипломатії. Що стосується питань, пов’язаних із ЗМІ, у Франції ми досить добре це розуміємо, тому що у Франції це питання широко обговорюється. Ми маємо контакти з різними програмами, які нам задають питання, як розвивається ситуація в Україні. Не можна сказати, коли буде реакція Франції. Мені здається, що уже всі міжнародні партнери розуміють те, що діється, і вже є коментарі. Хіларі Клінтон вже відкрито сказала під час свого перебування в Києві про проблеми з правами людини і свободою слова. Але, звичайно, поведінка відразу не міняється. У свою чергу, я хотів би задати вам питання щодо проекту суспільного телебачення. На мій погляд, це може бути й добре, а може слугувати для пропаганди. Яка ваша думка з цього приводу?
{6}
Микола Княжицький :

Проблема наша як раз полягає в тому, що дуже добре, що це ініціювала адміністрація президента Януковича, але дуже погано, що в процесі обговорення не беруть участь представники опозиційних сил, не беруть участь представники дуже багатьох громадських організацій, різних українських церков. В основному цей проект обговорюється на так званій громадській раді при президентові, де є визначні діячі українського суспільства, але воно не має широкого обговорення через усіх представників різних верств громадського суспільства. Я не думаю, що є бажання зараз створити щось нове для пропаганди, бо існує і продовжує існувати державне телебачення, але у мене є певні застереження, що може бути просто певна імітація процесу, для того щоб показати європейським партнерам, що Україна намагається виконувати певні європейські стандарти, зобов’язання, виконання яких ми би взяли на себе, щоб був реальний ефект, і в цьому, звичайно, потрібно дуже багато працювати і з владою, і з опозицією, бо ми всі пам’ятаємо, що коли при владі були попередні сили, то Ющенко і Тимошенко теж не створили громадського телебачення, вони не ініціювали цього процесу і тому дуже важливо, щоб зараз вони в якості опозиції вимагали і брали активну участь у тих процесах, які проходять в зв’язку зі створенням громадського телебачення. Дякую.

Філіп де Сюремен:

Я міг би додати, що не тільки у Франції існують проблеми. Не зовсім добре зрозуміло, який характер влади створюється. З одного боку, ви говорили про засоби масової інформації, і це не тільки України стосується. Дуже великі канали часто належать великим компаніям, і ці бізнесмени одночасно працюють і в уряді. Тобто відбувається, як-то кажуть, незвичне змішення жанрів. Потрібно подивитися, як це буде розвиватися далі.
Я також хотів би вам поставити питання. Ми бачимо, що в Україні опозиція в складному становищі, її не дуже чути, але і ситуація у владній партії здається складною. Нам цікаво, чи бачите ви, що створюються якісь сили, які можуть бути конкурентами?

Олександр Палій, експерт:

Що стосується політики Партії Регіонів, то на сьогоднішній день президент серйозно піднятий над цією політичною силою і зараз фактично утворюється така за стилістикою система, у якій ЗМІ помалу притискаються, але до масових репресій ще не дійшло. {7}Ми бачимо таку загрозу того, що в Європу наш президент буде їздити, буде розказувати різні речі про євроінтеграцію, але ми розуміємо, навіщо це все робиться в Україні. Це робиться задля легалізації цього політичного режиму на Заході, для того щоб мати можливість їздити до своїх капіталів, віл і так далі, для того щоб мати контакти на вищому рівні, але це не робиться щиро. І тут ми побачили під час візиту нашого президента до Франції, що він озвучив ініціативи, які він не озвучував всередині країни. Це, зокрема, перехід назад до мажоритарної системи виборів, і ця система виборів в наших умовах традиційно дозволяла владі формувати результат виборів через пряму фальсифікацію, через тиск, через відповідне законодавство. І зараз іде відмова від партійних списків, і президент пропонує повернутися до цієї системи, яка дає владу місцевій владі більшу по формуванню місцевих виборів. І друга ініціатива президента – як зробити так, щоб усі вибори в країні відбувалися раз на 5 років. Ця ідея пов’язана з тим, що нинішня влада не хоче контакту з виборцями. Вона його насправді боїться через те, що падіння рейтингу президента є ледь не вдвічі за останні кілька місяців. Ми розуміємо, що такі заяви були зроблені у Франції, були зроблені в Європі для того, щоб їх потім легітимізувати через потискання рук із західними лідерами і привести всі ці ідеї сюди в країну. Тому, мені здається, було б дуже важливо, щоб європейські лідери говорили, що контакт з виборцями, тобто вибори прямі, чесні, регулюючі – є основою такого рукоподавання на Заході, основою прийняття в цивілізованому світі. Мені здається, що якби Франція, яка зі своїми ідеями, написаними на гербі, діяла відповідним чином і відповідні речі озвучувала, то діяла б у власних інтересах через те, що ту свою ідеологічну місію, завдяки якій Франція отримала відповідне становище у світі, вона підтверджувала і не йшла на, скажімо так, такі речі, які можна назвати прагматизмом і які є егоїзмом. Дякую.

Альона Гетьманчук:

Також хотів виступити представник посольства Франції. У нас є можливість почути офіційну позицію того всього, про що ми тут сьогодні дискутували.

Мікаель Рю, представник посольства Франції в Україні:

Сьогодні я б хотів подякувати Інституту світової політики за організацію цієї відеоконференції. Я дуже радий взаємному інтересу, який є між Францією та Україною. Деякі зауваження. Я хочу нагадати, що візит ще не завершився, тільки вчора вели бесіду наші президенти, так що у нас ще немає висновків дебатів, у нас тільки є деякі відомості із зустрічі у Єлисейському палаці. Так що чекаємо на повернення президента та посла, який буде коментувати зустріч у понеділок чи у вівторок. Другий момент. Про Францію як про економічного партнера України. Мене дивує ідея про те, що Франція є слабким партнером України. На мій погляд, це не так. Франція є сьомим інвестором в Україну. Звісно, пан Сюремен правий, дуже багато потрібно зробити. Візит дуже важливий, тому що у України є великий потенціал і французький бізнес дуже зацікавлений цією країною. Третє питання. У чому полягає допомога Франції в європейську інтеграцію України? Нагадаю вам просту річ: Франція є членом Євросоюзу. Не можна забувати про те, що з 1991 року Євросоюз вклав дуже багато в Україну, приблизно 2.5 млрд. євро, і Франція надала 20% від цих коштів. Щодо віз. У травні чи червні цього року Франція дала згоду для плану дій для лібералізації віз. Отже зараз йдуть технічні переговори про різні умови цього плану дій, і це проходить на європейському рівні. І останній момент, щоб доповнити те, що сказав пан Сюремен про червону лінію. Європейські країни обговорюють між собою ситуацію, спостерігають за нею, це буде рішення на європейському рівні. Це частина виконання Лісабонського договору «Про ЄС». Дякую.

Альона Гетьманчук:

Чи є що додати нашим французьким партнерам?

Філіп де Сюремен:

Звичайно, якщо повернутися до міжнародної політики, ми з великою увагою відслідковували події навколо харківських угод. І нам цікава думка українських експертів стосовно обміну газу на чорноморський флот. Дивна угода, яка викликає багато питань і у Франції, і в Європи загалом. Ми якраз запитували себе, що це означає для майбутнього, тому що це стосується звичайно і питань безпеки, і питань енергетики. Можна думати, що відбувся якийсь компроміс з Росією. Яким чином питання енергетики буде вирішеним для українського населення – адже рахунки на газ та електроенергію для українського споживача збільшуються досить суттєво.

Сергій Солодкий, заступник директора Інституту світової політики:

Щодо харківських угод. В українських експертів питань не менше, ніж у європейських колег. Мені здається, що зараз і в Україні, і в українській дипломатії, приміром,пройшло певне протверезіння щодо того, що сталося у Харкові, тому що мої бесіди з представниками МЗС показують, що зараз не знають, що далі робити з Чорноморським Флотом, як далі обумовлювати його перебування в Україні. Насправді – це міна уповільненої дії, коли і яким чином вона вибухне, тут багато питань. Українська влада, звичайно, виправдовує цей крок і труднощами з бюджетом, і поставками газу, і невигідними умовами цих поставок газу. {8}Але, як ми бачимо зараз, українська влада так і не змогла добитися угодою в Харкові здешевлення газу, тому що все одно уряд піднімає питання про перегляд угод, які були підписані торік Юлією Тимошенко. Тепер щодо моїх запитань. Сьогодні вже йшлося про паралелі, про певні схожості між Україною і Францією. Власне президент Янукович, перебуваючи у Парижі, про певні схожості говорив, зокрема щодо політреформи в Україні. Він порівняв, що політична система в Україні і у Франції є схожою. Чи бачите ви ці схожості? Чи є у вас якісь критичні зауваження стосовно того, як відбувалося скасування політреформи четвертого року в Україні? Тому що, приміром, ми знаємо, що політреформа у Франції за де Голля відбувалася шляхом референдуму. В Україні це відбувається шляхом інтриг, якихось кулуарних домовленостей. Тут цікава ваша думка. І не так давно мені вдалося спілкуватися з одним політологом, наближеним до Партії регіонів, який сказав, що в оточенні Януковича є намагання, спроби ліпити із президента України такого собі Шарля де Голля. Я звичайно в жоден спосіб не хочу осквернити світлу пам’ять французького генерала, але в чому полягають схожості, приміром? Де Голль провів політреформу на тлі внутрішньополітичного хаосу Франції, ніби то й те саме в Україні відбулось. Де Голль відмовився від військового компоненту НАТО, Янукович оголосив позаблоковість. Ваша думка, чи вдасться зліпити з Януковича де Голля?

Філіп де Сюремен:

Я не впевнений, що французьку модель можна перенести скрізь. Це продукт де Голля, минулого і дуже складних обставин, які, звичайно, відрізняються від обставин в Україні. Мені здається, що Україна повинна скласти свою модель. Вона, звичайно, може брати якийсь досвід – французький, німецький, італійський, тому що це країни з сильною регіональною домінантою. Але мені здається, що немає готових рецептів, потрібно розглядати місцеві реалії, які, як ми побачили, складні, наприклад, мовні та регіональні розбіжності. Потрібно, звичайно, уникати антагонізмів, згладжувати протиріччя, тому що це матиме наслідки для майбутнього. Франція теж дуже різна: Ельзас – це не Корсика, Корсика – це не Бретань, Бретань – це не Країна Басків. Ми вирішили це питання розбіжностей власним чином, як і Великобританія, Італія, Німеччина. Але це результат соціально-політичного діалогу, який може використовуватися як приклад для українських законодавців. З іншого боку, мені здається непотрібно переоцінювати роль таких харизматичних осіб, як Шарль де Голль. Дійсно, де Голль врятував ситуацію у певних складних обставинах. Мені здається, Венеціанська комісія може дати свою думку стосовно цих реформ, а Україна повинна знайти свою власну модель. У вас багато інтелектуалів, яких недостатньо залучають. Якщо їх задіяти, це дозволить Україні віднайти свою ідентичність, яка є основою для побудови її європейського майбутнього.

Альона Гетьманчук:

Що ж, хотілося б подякувати нашим французьким експертам за увагу до України, бо наскільки я відчуваю і завжди відчувала – не так багато людей у Франції дійсно займаються Україною на щоденній основі. Ми готові вам всіляко допомагати інформаційно, аналітично, обмінюватись думками для того, щоб наші відносини вибудовувались дещо на іншому рівні: і на політичному, і на бізнесовому, який ми сьогодні лише побіжно згадали, але дуже тішить той факт, що незважаючи на економічну кризу, цікавість французького бізнесу до України не зменшилась. Також ще раз дякуємо посольству США в Києві та в Парижі, дякуємо нашим учасникам, представникам посольства Франції, послу Канади, який також відвідав сьогоднішню відео конференцію, українським політологам та журналістам, усім хто взяв участь у сьогоднішньому відеомості. Сподіваємось, що такі відеомости будуть й надалі відбуватися між нашими столицями і поступово переходити у живе спілкування. До побачення. (Оплески в залі).

Фото Романа Малка

8 жовтня 2010 року, у день візиту Президента України Віктора Януковича до Франції, Інститут світової політики у партнерстві з Французьким інститутом міжнародних відносин (IFRI) організував відеоконференцію з Парижем.Темою обговорення стали «Очікування від візиту Президента Януковича до Франції». {1}У паризькій студії в дискусії брали участь Філіп де Сюремен, Надзвичайний та Повноважний Посол Франції в Україні (2002-2005рр.) і член Наукової ради Фонду Робера Шумана, Сабіне Фішер, експерт Інституту безпекових досліджень ЄС та Домінік Фін, експерт Французького інституту міжнародних відносин. Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук була модератором заходу.
Відеоконференція відбулася одразу після виступу Віктора Януковича в IFRI, який відвідали французькі учасники нашої дискусії. Тому вони змогли поділитися своїми враженнями від звернення українського лідера. На їхню думку, найважливішою у виступі Президента була фраза про те, що Україна надалі рухатиметься шляхом євроінтеграції.
Посол де Сюремен у свою чергу поділився оцінкою розвитку політичних подій в Україні з 2004 року: «Французи покладали на Помаранчеву революцію великі сподівання. Проте згодом події показали, що чудес не буває». Дипломат зазначив, що для Франції Україна є, безсумнівно, європейською країною. Проте «українці, на відміну від країн Балтії, запізнилися із розумінням свого стратегічного значення в центрі Європи», зауважив пан посол.
З іншого боку, Домінік Фін наголосив, що Україна для Франції набула нового значення: «У Франції почали розуміти Україну не просто як країну, в якої складні політичні та економічні стосунки з Росією, а як країну, яка є фактором у відносинах між Європейським Союзом та Росією». Аналітик підкреслив, що російський фактор також визначає відносини між ЄС та Україною. {2}
Експерти порушили і нагальні питання, які мають вирішити Україна та ЄС у короткотерміновій перспективі, а саме вирішення питання безвізового режиму та Угоди про асоціацію. Пані Сабіне Фішер надала впевнені аргументи на користь безвізового режиму з ЄС для України: «Відносини між політиками не мають впливати на свободу пересування громадян країн-сусідів в ЄС». У свою чергу, директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук висловила сподівання, що ініціатива щодо Угоди про асоціацію матиме успішну реалізацію: «Автором ідеї Угоди про асоціацію був Президент Франції Ніколя Саркозі, а він як ніхто зацікавлений в тому, щоб його ідеї працювали». {3}

Повна версія відеоконференції між Києвом та Парижем

23-24 вересня Голова наглядової ради Інституту світової політики Віктор Шлінчак відвідав Брюссель у складі групи лідерів неурядових організацій.В рамках зустрічі були розглянуті питання поточних відносин між НАТО та Україною, НАТО та Росією, а також ряд питань, пов’язаних з операціями, що здійснює НАТО.\
Зокрема, відбулась дискусія на тему «Цивільне суспільство і реформа сектору безпеки в Україні в рамках щорічного національного плану».

У зустрічі на міжнародному рівні також взяли участь: директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін, віце-президент Атлантичної ради України Олег Кокошинський, президент Громадської ліги Україна-НАТО Сергій Джердж, директор Інституту стратегічних досліджень Вадим Карасьов, директор Школи політичної аналітики Олексій Гарань, експерт Міжнародного фонду «Єдиний світ» Олександр Балануца, директор Інституту цивільного суспільства Анатолій Ткачук, директор Фонду «Демократичні Ініціативи» Ірина Бекешкіна, голова Комітету з питань моніторингу свободи преси в Криму Володимир Притула, експерт групи по вивченню стратегій та безпеки Ярослав Матийчик, директор фонду «Open Ukraine» Іванна Климпуш-Цинцадзе, експерт центру Разумкова Михайло Мищенко.

Прес-конференція в інформаційному агентстві «ГЛАВКОМ» за участі заступника директора Інституту світової політики Сергія Солодкого та виконавчого директора Інституту ОДКБ Олега БондаренкаПопри розрекламовану дружбу України та Росії, між керівництвом двох країн існує недовіра. Про це свідчать непрості переговори з болючих питань, де поступками поки що і не пахне. Проте цей процес добре ховають подалі від людських очей, натомість пропонуючи усмішки президентів двох країн та ретроградні їх «побєди». \

Про україно-російські стосунки в прес-центрі «Главкому» говорили виконавчий директор Інституту ОДКБ в Україні, виконавчий директор Російсько-українського інформаційного центру Олег Бондаренко та заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий.

Олег Бондаренко: «Возрождение российско-украинского партнерства будет идти в фарватере избирательной кампании Дмитрия Медведева, позиционирующего себя как друга Украины»

Что дальше ожидать в формате украино-российских отношений? Будет развитие по нескольким линиям: безопасности, транспорта, энергетики, в том числе атомной, гуманитарной интеграции и инновационного сотрудничества. Сейчас хотелось бы раскрыть все эти пункты подробно.

Что касается интеграции в области безопасности, то после прихода Виктора Федоровича Януковича на пост Президента Украины началось поэтапное восстановление российско-украинского сотрудничества в области военно-промышленного комплекса. Конечно, за предыдущий период правления не только Виктора Ющенко, но и Леонида Кучмы довольно многие цепочки в этом сотрудничестве были разорваны, но сейчас можно говорить о том, что постепенно они будут восстанавливаться. Например, на недавней конференции нашего института координатор межфракционной депутатской группы по сотрудничеству Верховной Рады и ОДКБ Александр Кузьмук сказал о возможности создания совместной системы ПВО. Если такого уровня люди говорят о таких довольно смелых инициативах, то действительно какой-то процесс пошел.

Можно также отметить возвращение к обсуждению формата участия России в украинском проекте АН. Многими экспертами, и российскими в том числе, было отмечено, что новый проект АН-148, безусловно, является украинским прорывом, которого не было очень давно. И России в этом плане как раз есть чем похвастаться. На базе этого проекта может быть создана объединенная строительная корпорация. Об это также шла речь в рамках предыдущих встреч президентов.

Шла речь о создании машиностроительной корпорации, судостроительной. Что касается последней, то в России проявлен интерес к покупке шести украинских судостроительных предприятий: «Заря-Машпроект», Черноморский судостроительный завод, Судостроительный завод им. 61 Коммунара, Завод «Паллада», Херсонский судостроительный завод и Николаевский «Экватор». Это необходимо для обеспечения украинских предприятий заказами на замену устаревших кораблей Черноморского флота России, которые гораздо дешевле и со всех точек зрения интересней делать на территории Украины, а не где-то в другом месте.

Что касается транспорта, то Россия готова предоставить Украине несколько поездов типа «Сапсан». Это экспресс-проезд, способный развивать скорость до 250-300 км/час. При одном условии – участия Украины в модернизации железнодорожного полотна, которое находится в недостойном состоянии.

Главный вопрос для Украины на сегодняшний день – это поиск средств на инфраструктурную модернизацию. Это касается различного рода коммуникаций, железной дороги и главное, конечно, газотранспортной системы. Проект по сотрудничеству в области энергетики – Украине необходимо снижение закупочной цены на российский газ, о чем недавно говорил премьер-министр Николай Азаров. Это возможно исключительно при условии компромисса по формату объединения «Нефтегаза» и «Газпрома». Очевидно, что «Газпром» не пойдет на снижение цены на газ без данного условия. При этом же условии возможны российские инвестиции в модернизацию украинской ГТС в размере 2 млрд. долл. Германия, до недавнего времени рассматривающаяся в качестве возможного инвестора, не готова в одиночку брать на себя такие серьезные обязательства. Это стало понятно во время последнего визита Януковича в Германию и встречи с Ангелой Меркель.

Проекты в области интеграции атомной энергетики представляют довольно большой интерес. Их можно выделить в отдельную строчку, на мой взгляд, самую динамичную. Уже фактически «Турбоатом» готовится, если уже не поставляет оборудование на российские атомные электростанции, например, на Ростовскую. «Росатом», делегация которого летом была на переговорах в Украине, крайне заинтересована в интеграции с «Турбоатомом», поскольку это позволит возродить советские производственные циклы. Надо учесть, что «Турбоатом» – это единственное предприятие на территории СНГ, которое производит тихоходные турбины для АЭС. Ни в России, нигде больше такого рода предприятий нет, поэтому в интеграции с ним Россия крайне заинтересована.

Интересные проекты можно ожидать в области инновационного сотрудничества. Наверное многие уже представляют, о чем идет речь, когда слышат проект «Сколково». На данный момент в разработке находится проект по созданию украинского аналога «Сколково», который может быть создан либо в Крыму на месте имеющихся НИИ в районе Бахчисарая, либо в Киевской области на базе научно-исследовательских институтов.

Подписание всего большого пакета документов по украино-российскому стратегическому партнерству возможно уже через неделю, 3-4 октября, на российско-украинском межрегиональном экономическом форуме, который пройдет в Геленджике. В нем будут принимать участие президенты обеих стран, ведущие бизнесмены и предприятия.

Что касается политического аспекта. Нельзя не отметить, что ренессанс российско-украинских отношений в российском обществе воспринимается исключительно как заслуга президента Медведева. Хотя объективно говоря, заинтересованность в гуманитарной интеграции и экономической кооперации в равной степени проявляют оба президента. Идеология гуманитарной интеграции со стороны России прописана в идее Патриарха Кирилла о «Русском мире» без привязки к конкретному государству. В данной связи Украина рассматривается как самый весомый участник «Русского мира» после России среди всего русского культурного пространства. То, о чем сейчас много говорят, фактическое становление русского языка в качестве официального в русскоязычных регионах Украины, никак нельзя воспринимать в качестве заказа Кремля, но исключительно как дань Януковича своим избирателям. Смею вас уверить, что Кремль в этом смысле играет далеко не первую скрипку.

В завершение хотел бы отметить, что довольно скоро в России начинается избирательная кампания. Она фактически уже стартовала. Это можно отметить по многочисленным предвыборного характера заявлениям Путина и Медведева. В октябре следующего года состоятся выборы в Государственную Думу России и через небольшой промежуток времени после этого будут президентские выборы. Так вот в преддверии начала избирательной кампании в России нужно подчеркнуть, что возрождение российско-украинского партнерства будет идти в фарватере избирательной кампании Медведева Дмитрия Анатольевича, который позиционирует себя как друг Украины, в отличие от Владимира Путина.

Сергій Солодкий: «Зсередини ситуація виглядає не так гарно, як зовні, і нібито своєрідне потепління у відносинах з Росією є щонайменше на рівні декларацій»

Я б хотів спершу дати оцінку загалом відносинам України та Росії, а потім власне відповісти на запитання: що ж буде далі?

Оцінку того, що відбувається, зроблю не з побаченого всіма у ЗМІ, а зі слів людей, які були причетні до багатьох рішень, що приймалися у відносинах України та Росії за часів президента Януковича. Виходячи з інсайдерської інформації, можу сказати, що зсередини ситуація виглядає не так гарно, як зовні, і нібито своєрідне потепління у відносинах з Росією є щонайменше на рівні декларацій. На рівні ж рішень та переговорів видно, що процес іде дуже складно і по багатьох питаннях є розбіжності в української та російської сторони. Все це дає підстави стверджувати, що у нас відбувається не перезавантаження відносно України та Росії, а своєрідна переоцінка. Перезавантаження очікувалось з приходом Януковича до влади з його промовами, де він одразу пообіцяв, що Україна відмовляється від євроатлантичної інтеграції і буде розбудовувати державу як позаблокову. Потім дуже швидко Україна пішла назустріч Росії в прийнятті рішення по Чорноморському флоту, хоча тут можна сперечатися, бо Росія стверджує, що це рішення було вигідним Україні, але ж було видно, що Україна не отримала того, що хотіла. З одного боку, було зменшення ціни на газ, але з іншого – цього виявилося недостатньо, щоб бути задоволеним. Інакше б так зараз український уряд не намагався познімати питання про перегляд минулорічних газових угод. Якраз суперечності відображаються у енергетичній сфері. Російська сторона не хоче поступатися у питанні перегляду газових угод, не хоче приставати на пропозицію України щодо «Південного потоку», хоча тут її позиція зрозуміла, у кожного є свої інтереси, як би Україна не намагалася відмовляти.

Щодо енергетичної сфери, ми пам’ятаємо минулотижневий візит до України Нурсултан Назарбаєва і досягнені рішення президентів двох країн про транспортування нафти. Проте ле з бесід із російською стороною, скажу, що Росія не погодиться на це хоча б тому, що значна кількість цієї нафти буде спрямована на переробку на Кременчуцькому НПЗ. А ми знаємо, що є певні суперечки між Україною та Росією щодо цього підприємства.

Є два найбільш гострих питання відносин України та Росії, і це визнають обидві сторони. Це делімітація в Азовському морі і питання Керч-Єнікальського каналу. Друге питання – це питання Чорноморського флоту. Принципово це вирішено: флот лишатиметься в Україні, але є питання щодо умов його перебування та щодо модернізації. Якраз зараз Росія веде активно переговори з Україною, щоб або внести правки у відповідні існуючі угоди, або підписати нові документи, які передбачають модернізацію. Таке питання може викликати політичний конфлікт, який ми бачили після харківських угод, тому що українським політикумом рішення по флоту сприймаються неоднозначно. Ми пам’ятаємо про димово-яєчну атаку в парламенті, не виключено, що щось подібне знов може відбутися.

По Керч-Єнікальському каналу – це найбільш принципове та найбільш гостре питання. Якщо ми говоримо про весь комплекс Керченської акваторії по Азовському морю, то там все більш-менш зрозуміло. Щодо Керч-Єнікальського каналу Росія ніяк не хоче визнавати того, що в часи Радянського Союзу саме там проходила лінія адміністративного контролю, наполягаючи, щоб він перебував у спільному використанні двох країн. Один із аргументів полягає в тому, щоб через Керч-Єнікальський канал, якщо він контролюватиметься лише Україною, не пройшли військові судна в Азовське море. Проте Україна ще в часи Леоніда Кучми після відомого тузлинського інциденту підписала спільну заяву із російською стороною, в якій зобов’язалася, що військові кораблі в Азовське море не ходять. За моєю інформацією, російська сторона навіть не відповідає таким документам – це ще один елемент того, наскільки попри вдавану дружбу і нібито перезавантаження на інсайдерському рівні існує певна недовіра у відносинах України та Росії.

Щодо останньої зустрічі президентів двох країн, за моєю інформацією, там мали бути підписані документи. Нібито українська сторона планувала підписати більше десяти, потім мова йшла про п’ять документі. Що саме за документи – невідомо, нібито вони стосувалися міжрегіонального співробітництва. Можливо, вони будуть підписані на зустрічі президентів у жовтні.

З одного боку, добре, що інтенсивність контактів не падає між країнами і зрозуміло, що це пов’язано із тим, що співробітництво переживало не найкращі часи в останні роки. З іншого, важливо, щоб був певний баланс у побудові зовнішньої політики країни, і його саме зараз українська сторона намагається досягти. Перше півріччя ми бачили, наскільки Україна робила крен у бік Росії, зараз же вона намагається збалансовувати це співпрацею з міжнародними гравцями в цілому. Мова йде і про Китай, і про країни Європейського Союзу. Цей момент, з одного боку, викликає довіру, а з іншого – свідчить про те, що Україна, переоцінюючи відносини з Росією, розуміє, що лише за таких умов Росія буде ставитись до України як до рівноправного партнера, а не як до партнера, на якого можна тиснути, добиваючись поступок.

Цікавий момент: у листопаді відбудеться міждержавна комісія Україна-Росія, на якій теж будуть підписані дуже важливі документи, в листопаді також відбудеться самміт Європейського Союзу, який принципово важливий для України. Не знаю, наскільки такий збіг є випадковим, але в принципі він справді позитивний для того, щоб Україна показала себе як партнера, який може вибудовувати відносини рівноправні і в інтересах своєї країни.

Я не очікую, що відбудуться такі ж речі, які сталися в Харкові, не очікую якихось поступок. Цілком можливо, що далі вирішуватимуться найбільш гострі питання між Україною та Росією, але вони залишатимуться за зачиненими дверима. Щось на кшталт того, що ми спостерігали в часи Кучми і Путіна. Тоді теж було багато гострих моментів, але публіка фактично про них не знала, тому що це все відбувалося на переговорах. Зрештою, зараз керівництво двох країн не зацікавлене в тому, щоб публічно сваритися. Це не в інтересах українського керівництва, бо воно готується до місцевих виборів, а російський фактор має великий вплив на політичну ситуацію в Україні. Політик з російським іміджем ізолює себе виборцями східних та південних областей. Тож якщо і відбуватимуться якісь конфлікти, то лише всередині переговорних груп, але не зовні.

Пане Олеже, які на вашу думку сьогодні є найбільш проблемні моменти у відносинах між Україною та Росією?

Олег Бондаренко: Сергей полностью раскрыл эти моменты, и я бы не хотел об этом говорить.

Як ви оцінюєте намагання України вибудувати гарні взаємовідносини з Китаєм, Казахстаном і т.д. Чи не зіпсує це відносини з Росією?

Олег Бондаренко: Та страна, которая на сегодняшний день не стремится развивать свои отношения с Китаем, либо не принимает происходящее на международной арене, либо не желает инвестиций в свою экономику. Думаю, что правительство Украины не является таковым. Это абсолютно нормальное стремление любого государства, которое на сегодняшний момент стремится развивать взаимоотношения с Китаем. По моей информации, были подписаны интересные соглашения, в частности касающиеся строительства железнодорожного полотна из Борисполя в Киев стоимостью 1 миллиард долларов. Мне кажется, что это уже является показателем.

Что касается Казахстана, то это несравнимые величины с Китаем.

Олег, вы упомянули о том, что на следующей встрече двух президентов будут подписаны документы. Речь идет о так называемом проекте деклараций или о конкретных соглашениях?

Олег Бондаренко: И правительство России, и правительство Украины заинтересованы в скорейшем подписании этого пакета документов, потому что иначе нечего будет модернизировать и не во что вкладывать деньги, ведь элементарно развалятся все коммуникации, которым необходимо обновление на сегодняшний день. Главной задачей нового посла Украины в России г-на Ельченко с первых дней его пребывания на этом посту была работа над этим проектом деклараций. Я нисколько не сомневаюсь в деловых качествах г-на Ельченко и верю, что ему эта задача удастся, и через неделю мы увидим результаты.

Галина Каплюк, фото Станіслава Груздєва

ІСП провів eкспертне обговорення на тему «Децентралізація зовнішньої політики: іспанський досвід для України»Сьогодні, 16 вересня 2010 року, у конференц-залі Інституту світової політики відбулася експертна дискусія на тему «Децентралізація зовнішньої політики: іспанський досвід для України». {2}Захід реалізовано в рамках проекту «Адміністрація зовнішньої політики в країнах ЄС та СНД» за підтримки Інституту відкритого суспільства. Метою проекту є розробка рекомендацій щодо децентралізації зовнішньої політики в Україні, спираючись на кращі європейські практики.
Модератором дискусії була експерт Інституту світової політики Катерина Зарембо, яка представила першу аналітичну записку проекту «Іспанія: єдність у різноманітності». Обговорення пройшло за участі консула Іспанії в Україні пана Антоніо Рамоса.
Заступник директора ІСП Сергій Солодкий у вітальному слові зазначив, що ця зустріч – частина більш масштабного проекту, який Інститут світової політики планує здійснити у найближчому майбутньому. Пан Солодкий підкреслив, що на цій початковій стадії проекту для Інституту особливо важливо почути думки експертів у сфері децентралізації, які обов’язково будуть враховані у кінцевому документі.
Експерт Інституту світової політики та керівник проекту Катерина Зарембо пояснила, що для обговорення децентралізації зовнішньої політики в Україні є три причини. {4}По-перше, регіони України мають розбіжні геополітичні інтереси, але не мають можливостей для їх реалізації. Це часто використовується для політичних спекуляцій. По-друге, українські регіони не готові до європейської інтеграції, оскільки не відіграють вагомої ролі у процесі прийняття рішень в Україні. Натомість, Європейський Союз залучає регіони усіх держав членів до прийняття рішень через членство у спеціальному органі – Комітеті регіонів. По-третє, українські регіони не є активними учасниками програм транскордонного співробітництва ЄС, а це означає, що не використовуються конче потрібні для регіонального розвитку кошти.
Консул Іспанії в Україні Антоніо Рамос відзначив, що відповідальна співпраця між урядом та регіонами у сфері зовнішньої політики можлива за наявності політичної волі. {3}«Якщо у країни є спільна мета і влади на різних рівнях узгоджено працюють заради неї, децентралізація працює», – підкреслив дипломат.
У заході взяли участь представники Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства регіонального розвитку та будівництва, Міністерства з питань житлово-комунального господарства України, місцевих влад, провідні українські експерти та журналісти-міжнародники. {1}

Повну версію аналітичної записки “Іспанія: єдність у різноманітності” можна подивитись тут.

Фоторепортаж візиту президента Латвії Вайри Віке-Фрейберги (1999-2007рр.)Прогулянка територією комплексу «Софія Київська»{1}
{2}

Пані Вайра Віке-Фрейберга вшанувала пам’ять жертв Голодомору

{3}
{4}

На зустрічі з секретарем Ради національної безпеки і оборони України Раїсою Богатирьовою
{6}
{7}
{8}
{9}

Зустріч з лідером партії «Фронт змін» Арсенієм Яценюком

{10}
{11}
{12}

Під час спілкування з головою Верховної Ради України Володимиром Литвином

{13}
{14}
{15}

Фото Романа Малка

Фоторепортаж з візиту президента Латвії Вайри Вікe-Фрейберги (1999-2007рр.)Під час дискусії в Інституті світової політики {1}
{2}
{3}
{4}
{5}
{6}
{7}
{8}
{9}
{10}

На зустрічі з лідером партії «Батьківщина» Юлією Тимошенко
{11}
{12}

Подарунок Пані Президент від лідера партії «Український демократичний альянс за реформи» Віталія Кличка

{18}
Робоча вечеря з лідером партії «Український демократичний альянс за реформи» Віталієм Кличком
{19}

Вайра Віке-Фрейберга та керівництво Інституту світової політики під час зустрічі з директором Інституту міжнародних відносин Національного університету ім. Т. Шевченка Валерієм Копійкою

{13}
Директор Інституту міжнародних відносин Валерій Копійка вручає подарунки поважній гості

{14}

Вайра Віке-Фрейберга під час спілкування зі студентами Інституту міжнародних відносин протягом майже двох годин
{15}

Студенти Інституту міжнародних відносин ставлять запитання Пані Президент
{16}

Фото Романа Малка

Президент Латвії (1999-2007 рр.) Вайра Віке-Фрейберга взяла участь у дискусії з провідними українськими експертами в Інституті світової політики.До вашої уваги повна версія дискусії: {3}
Альона ГЕТЬМАНЧУК, директор Інституту світової політики:

Шановні колеги, як завжди раді вітати вас у нашому Інституті. Сьогодні ми починаємо новий політично-експертний сезон ІСП. І для мене є великою честю, що ми починаємо його з візиту такої поважної гості як Вайра Віке-Фрейберга, яка була президентом Латвії з 1999р. по 2007 р. – тобто два президентські терміни поспіль. Також незважаючи на те, що вона вже не займає цей пост, пані Віке-Фрейберга залишається надзвичайно активною на європейській політичній сцені. Останнім часом вона входила до складу спеціальної групи, яка готувала свої пропозиції щодо майбутнього Європейського Союзу, щодо того, де мають закінчуватися його кордони. Я думаю, пані Президент охоче поділиться з нами своїми думками з приводу того, як може виглядати ЄС в період з 2020 по 2030 роки.
Тим більше, що так чи інакше ця тема сьогодні вже звучала на зустрічах пані президента з Раїсою Богатирьовою, Володимиром Литвиним, Арсенієм Яценюком. Отож, можливо, наша гостя зможе залучити і деякі враження від цих зустрічей, відповідаючи на головне питання нашої дискусії: «Quo vadis, Україно?».
Хотіла б також наголосити, що подібні подіумні дискусії в нашому Інституті, на яких багато хто з вас вже був, здійснюються за підтримки Посольства США в Україні.

Вайра Віке-Фрейберга, Президент Латвії (1999 – 2007рр.):
{5}

Дуже вам вдячна за такий вступ. Я дуже рада прибути до України на спеціальне запрошення від Інституту світової політики. І як вже колись було сказано, набагато легше бути колишнім президентом, ніж нинішнім, активним президентом. Якщо ти щось скажеш і це когось засмутить, то це буде твоєю власною проблемою, а не проблемою твоєї країни. Ось чому набагато легше на такій посаді бути відкритим і чесним з людьми. Хоча мені б хотілося думати і сподіватись, що я залишуся дипломатичною. Коли я спитала якою буде тема сьогоднішніх дебатів, мені сказали “Quo vadis, Україно?” і, звичайно, мені здалося, що це дуже цікава і слушна тема після того, як в Україні пройшли вибори і всі очікують зміни курсу. І якщо я можу відверто про це говорити, то останнім часом дуже багато уваги приділялося Україні після Помаранчевої революції в тому сенсі, як країна на пострадянському і посткомуністичному просторі намагається встановити демократію і позбутися старого.
Звичайно, Помаранчева революція була цікава не лише в Україні, її з цікавістю спостерігав увесь світ. Оскільки її бачили як можливість для країни змінити свою ситуацію і з успіхом відійти від минулого тоталітарного режиму, від однопартійної системи, порушення людських свобод і перейти до свободи, до вільної конкуренції, до вільної системи юстиції, до права на зібрання, до висловлення власної думки, свободи преси тощо. І це не секрет ні для кого, що країни, які відійшли від тоталітарного режиму йшли за іншим темпом, працювали в іншому темпі з 1991 року. І знову ж таки, окрім того, що відбувалося відкриття ринків, крім того, що встановлювалася приватна власність, і якщо хочете, капіталістична система економіки, громадянські права та свободи і верховенства демократії розвивалися в інших країнах колишнього Радянського Союзу та пострадянського простору. І коли в Грузії відбувалась Революція троянд це було повстання проти старих владних еліт, які закореніли в старих радянських способах дій і це було намаганням змінити ситуацію. Коли в Киргизстані відбулась Тюльпанова революція, то це було повстанням проти режиму Акаєва, який правив з часів розвалу Радянського Союзу і проти режиму, який там існував, який був авторитарним, несправедливим, корупційним. І можна побачити, що в Киргизстані та революція не була успішною, оскільки правління президента Бакієва також не принесло тих змін, яких усі прагнули.
І у випадку України формулювання проблеми було менш гострим, але менше з тим, все одно, істотна кількість громадян вийшла на вулиці в холодну погоду і демонстрували, проводили демонстрації, оскільки вони прагнули справедливих виборів і прагнули щоб їх почули. Очі усього світу були прикуті тоді до України, тому що всі розуміли, що це перший крок до вільних виборів, перший крок до демократії. І у вашій країні також стало чітко зрозуміло, що єдиних виборів очевидно недостатньо для того, щоб забезпечити демократію. Я хочу продовжити свою думку про те, що вибори є абсолютно необхідними. Вільні та чесні вибори є тим компонентом, без якого не можна обійтися, але це тільки перший крок. Якщо ми говоримо про вибори, як в Демократичній Республіці Конго, де міжнародна спільнота витрачає півмільярда доларів, нібито-то підтримуючи вибори, але всі заздалегідь знають, хто переможе, такі вибори мало чого варті. Іншими словами, те, що вам справді необхідно, – система, в якій наявні політичні партії із людськими ресурсами та здатністю керувати країною та інші демократичні інститути: судова система, парламент, виконавча гілка, Конституція, яка справедливо розподіляє повноваження. І тільки тоді, за допомогою достатньо освіченої та поінформованої громадськості ви можете сподіватися отримати справжню працюючу демократію.
Я думаю, що ви в Україні мали прекрасну можливість після Помаранчевої революції зробити великий ривок уперед у розвитку вашої країни, який, – знову ж таки, я говорю це як друг України і я сподіваюся, що ви не образитеся на мої слова – якщо швидкість розвитку вашої країні чотири роки тому порівнювати зі швидкістю розвитку – ну, не будемо говорити про мою країну, скажімо, Естонії – різниця була.
Я думаю, всі визнають, що три балтійські країни дійсно доклали величезних зусиль для того, щоб відійти від радянської системи до демократичних форм правління. Тих форм правління, на встановлення яких країни, яким пощастило знаходитися по той бік «залізної завіси», – вільний, справедливий та демократичний – мали 50 років з дня закінчення Другої світової війни. Моя країна Латвія вибрала шлях демократизації, який означав проведення дуже болючих реформ. Вони часто проводилися за рахунок сильних суспільних невдоволень, за рахунок тих політиків, які їх провели. Багато партій в нас з’явилося і зникло з політичної арени. У нас змінювалися прем’єр-міністри: протягом того часу, коли я була Президентом, я працювала з п’ятьма прем’єрами. Проте курс розвитку залишався тим самим – курс на встановлення тих форм правління, тих частин європейського законодавства, тих acquis communautaire, через які європейці сперечалися, сварилися, боролися. Того законодавства, за якого вони відкривали двері країнам, які хотіли, як верблюд, за Біблійною метафорою, хотів пройти крізь вушко голки, спробувати наздогнати десятиліття втраченого під комуністами часу.
Цікаво, що в Україні цей шлях демократизації та модернізації, шлях приєднання до глобалізованого світу, відкритого для усіх вітрів змін, на противагу колишньому Радянському Союзу за багатьма бар’єрами, дійсно не тільки «залізною завісою» як метафорою, але й, як відомо тим з вас, які подорожували вглиб Радянського Союзу, фізичними бар’єрами, які перешкоджали подорожі з одного боку країни в інший, проходить важко. Вам потрібно відійти від цього і увійти до сучасного світу, світу взаємозалежності між країнами, світу, в якому все більше країн намагаються впровадити демократичні стандарти. І не тому, що того вимагає їхня релігія, і не тому, що їхньому президенту або голові уряду, як Мойсею, зійшло прозріння про божественну істину. Навпаки – для формування цієї ідеї, цього поняття, знадобилися століття, а Європейському Союзу та його найстарішим членам знадобилися десятки років невтомної праці. Для багатьох з цих країн це також означало залишити позаду авторитарну спадщину, вже не говорячи про жахи, які пережила Європа протягом Другої світової війни.
З часів Помаранчевої революції питання, яке цікавило світ, і, без сумніву, вас українців також, – чи були виконані обіцянки тієї революції. Чи залишили ми позаду той авторитарний досвід, як сподівалися? Знову ж таки, сподіваюся, що ви не образитися, якщо я скажу, що люди на Заході думають, що ви змарнували велику можливість дуже швидко просунутися уперед на тій хвилі ентузіазму, впевненості та довіри до ваших політиків, яку ваш народ тоді виявляв. Я сподіваюся, що і ваші політики не образяться на те, що Заходу здається, що вони підвели свій народ, тому що, – принаймні, так здавалося, ззовні, – вони були нездатні дійти згоди щодо спільного курсу для країни. Які б не були для цього підстави – чи то боротьба за ресурси та багатства країни, чи то протистояння олігархів, чи то особисті або ідеологічні конфлікти, – це створило серед західних країн враження, що ця країна просто не може дати собі ради і що вона дійсно не знає, куди прямує. Один з грубих стереотипних способів вираження цієї думки було сказати «Ця країна навіть не знає, де знаходиться: чи вона дивиться у майбутнє, чи у минуле?» Вона намагається побудувати демократію, або половина її мешканців сумує за старими добрими часами – незважаючи на Горбачова або Брежнєва – та що там, навіть Сталіна як великого лідера свого часу?! Чи поділяють вони думку теперішнього прем’єр-міністра Росії про те, що розпад Радянського союзу був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття, або вони сприймають цю подію як радісний акт вивільнення, який нарешті дозволив націям шукати власну путь до свого майбутнього і приймати свої власні рішення? Для України це було і залишається питанням, на яке українські лідери та громадяни матимуть дати відповідь. Я думаю, що важливим аспектом цього демократичного шляху є те, які відносини Україна хоче мати з рештою світу.
Усі країни мають турбуватися про це. Я особисто витратила два роки свого вільного часу на те, щоб кожного місяця їздити до Брюсселю та розмірковувати з одинадцятьма колегами про майбутнє Європейського Союзу. Що він має зробити у наступні роки для того, щоб 2020, 2030 року він утримав ті здобутки, яких він досяг у минулі роки? Як зберегти його конкурентоспроможність у світі, який постійно змінюється? Старі переваги ЄС потроху зникають, а багато країн, які раніше вважалися країнами «третього світу», такі як Індія, Бразилія, вже не кажучи про Китай, набувають все більше значення та важливості на світовій арені. Така ситуація є великим викликом для країн-членів ЄС, і вони мають працювати разом дуже тісно, щоб відповісти на цей виклик. Чи можуть вони створити механізми співпраці, які збільшать їхню ефективність? Механізми, які збережуть їхню конкурентноздатність у порівнянні з іншими країнами світу? Чи зможе ЄС зберегти той політичний вплив, який був наданий Франції та Великобританії як країнам-членам Ради безпеки ООН? У своїй еволюції чи зможе ЄС, навіть західноєвропейські країни, зберегти свій політичний вплив у світі? Навіть такі країни як Франція, Німеччина та Великобританія визнають – звісно, це великі країни, Британія мала колоніальну імперію, королева і досі голова Співдружності – проте чи зможуть вони через двадцять, тридцять, сорок років бути кимось більше, ніж політичними карликами у порівнянні зі США та Китаєм? Навіть їхня економічна вага, яка все ще значуща у світі, – чи зможуть вони зберегти її? Тому і був створений Євросоюз – тому що країни розуміють, що самі вони не впораються. Їм потрібні партнери, союзники, друзі та країни, готові до співпраці.
В такому контексті питання до України, знову ж таки, – де вона знаходиться? Чи вона сама по собі? Чи вона пристає, як багато інших країн на пострадянському просторі, до західних цінностей, західної форми розвитку? Не обов’язково будучи членом таких структур, як, скажімо, НАТО або ЄС, а у розумінні власних цінностей та способу управляти країною. Чи вона наближається до цих країн у спільному розумінні цінностей, у розумінні політичного, економічного простору, співпраці, особливих відносин? Або вона зісковзує – або тримається – старих традицій часів Радянського Союзу? І, звісно, настає час важкого вибору: хто є вашим стратегічним партнером, коли, і який партнер є ближчим – Євросоюз, Росія, хтось інший? Китай, Туреччина, ще хтось? Ми бачили, що пан Лукашенко поїхав до Венесуели та знайшов там друга. Можливо, він поїде до Куби і потоваришує там з Кастро? Ми можемо шукати друзів далеко, проте насправді пріоритетом для нас є система домовленостей – чи це договори, чи це декларації про дружбу, чи просто політичні декларації про те, хто є нашим найближчим другом та союзником. Я думаю, що всі ми хотіли б бачити світ мирним та дружнім місцем, де ми не маємо непокоїтися через ворогів, які на нас чатують. Але у тих частинах світу, де ворожнеча трапляється, десятиріччя збройних конфліктів та кровопролиття невпинно продовжуються і не подають надій на вирішення у найближчому майбутньому.
Я думаю, що це загальновизнана істина, що ті країни, які мають дружні, відкриті та прагматичні відносини із сусідами, дуже виграють від цього. Але у кожному такому випадку обидві сторони маневрують: треба не тільки дійти згоди, але й зійтися на тому, на яких умовах базується ця згода і як підтримувати ці відносини. Я думаю, що Україна в усіх цих аспектах має відповісти на питання: куди ти ідеш, народе? Як ви себе бачите? Якими є ваші пріоритети? Яким ви бачите свій шлях у майбутнє? Євросоюз є дуже занепокоєним через це. Його непокоїть, як далеко він має розширитися, як далеко він має інтегруватися, як тісно, які сфери мають бути під спільною юрисдикцією, а які – залишені на національний розсуд? Про це точиться багато дискусій, які продовжуватимуться наступні десять-двадцять років.
У нашій розмові мені цікаво почути і від вас, які питання є актуальними в Україні і на що ви спрямовуєте ваші зусилля як нація, у чому ви бачите складність у консолідації вашої нації та визначення її місця у світі. У вас є багато переваг: достатньо розвинений внутрішній ринок, велике населення, багаті природні ресурси, географічне розташування, яке у певному сенсі є, звісно, і джерелом напруги. Я думаю, що ви є об’єктом дружньої зацікавленості багатьох європейських країн, багатьох посткомуністичних країн, і, що найважливіше, трьох балтійських пострадянських країн, які дуже давно і остаточно обрали шлях свого розвитку, і тепер хочуть знати: Україно, де ти? Куди ти прямуєш і що в тебе на думці?

Альона Гетьманчук:

Дуже дякую, пані президент. Хто візьме на себе сміливість першим почати відповідати на це питання і, можливо, якимось чином підказати пані президенту, для того, щоб потім вона могла так само підказати своїм колегам в Європі: де з української точки зору може опинитись Україна в 2020-му році?

{10}
Вадим Карасьов, політолог, директор Інституту глобальних стратегій:

Дякую, пані президент, за те, що ваш виступ дає змогу проаналізувати український шлях посткомуністичних трансформацій і дякую, що ви дали прекрасний компаративний аналіз, як це зробили балтійські країни і як це робить Україна. Так от, що стосується різниці між Балтією і Україною, то я б звернув увагу на дві речі, які були в країнах Балтії і яких немає в Україні. По-перше, балтійські країни, і на рівні еліт, і на рівні консенсусу між елітами і громадянами радянську владу вважали окупаційною. Цього немає в Україні. По-друге, в країнах Балтії була введена, так звана, цензова демократія, тобто не всі , хто проживав в країнах Балтії були визнані громадянами, які мають право брати участь у виборах, формувати влади, державні інституції і таке інше. Це дало змогу консолідувати країну на національних цінностях на цінностях національного відродження, повернення в Європу, чого не було в Україні. В Україні всі автоматично були визнані громадянами, але вийшло так, що в Україні, все-таки, електоральна більшість все ж таки більшість проросійська, аніж українська. Це проблема української демократії, що вона не національна або донаціональна, не дооформлена як національна демократія, а якщо немає нації, то немає держави, але є демократія. У той час, як історично було навпаки: спочатку держава, потім нація, потім демократія. А от в Україні – спочатку демократія, а нація так і не сформована.
І що ми маємо сьогодні в Україні? Україна – унікальна країна. Формула цієї країни: одна територія і два простори. Тому що на цій території фактично стикаються декілька просторів: європейський, західний і постросійський або великоросійський простір, тощо. Ось в цьому драма України. Я поки вважаю, що це не трагедія, але це драма України. Тепер щодо вибору. Розумієте, Україна, у зв’язку з тим, що у неї є два простори на одній території, не вона вирішуватиме питання вибору України. Це будуть вирішувати ключові геополітичні гравці, як буде взагалі розвиватись світова геополітика. Ключовий рік 2012. Вибір України може залежати від того, що вибере Путін, чи він вибере бути знову президентом Російської Федерації чи ні. І що виберуть американські виборці на президентських виборах 2012 року. Ось від цих двох виборів, один вибір демократичний американський, інший – російський, буде залежати і розвиток України після 2012 року. Все інше то поки пауза. Те, що Обама назвав перезагрузкою, це ніщо інше як світова пауза. І у геополітиці у такій паузі сьогодні перебуває Україна, вважаю, що в цій паузі перебувають і країни Балтії. Дякую.

{6}
Олександр Палій, політолог:

У нас така демократія в країні, шановна пані президент, що ми тут один з одним не погоджуємося в одному приміщенні. Я вважаю, що у нас в Україні є стійка національна більшість і це демонструють всі соціологічні опитування, у нас приблизно 80% населення підтримує незалежність країни. В нас є підтримка близько двох третин унітарного статусу країн і, крім того, якщо ми подивимось на результати останніх виборів, то ми побачимо, що президента нинішнього підтримали трішки більше 48% населення, тобто він не представляє абсолютної більшості. Все це відбулося після катастрофічних провалів і абсолютно некомпетентного управління попередньої влади. І в неї була тільки риторика патріотична, тобто дій, по суті, патріотичних не було. І навіть після всього цього Янукович отримав лише 48%. Що стосується нинішнього уряду, він взагалі на сьогоднішній день не є представником результатів виборів, волевиявлення громадян, тобто він створив результати волевиявлення громадян 2007 року, тому що в той самий час більшість отримали зовсім інші політичні сили, а як ми знаємо демократія – є відповідність між результатами голосування і результатами уряду. У нас на сьогоднішній день в результаті маніпуляцій, я вважаю антиконституційних, відбувся цілковитий розворот на 180 градусів політики. Тепер, що стосується, власне кажучи, куди Україна йтиме. Я, чесно кажучи, думаю, що на сьогодні є такий апендикс пострадянський, який виник стихійно, випадково, виключно за рахунок того, що попередня політична еліта була дуже, називаючи речі своїми іменами, ідіотична і вона була нездатна до конструктивної роботи. Чому так сталося? Чому в інших країнах є еліти, які більш-менш з усіма претензіями, ми розуміємо, що ми теж не ідеальні , але вони можуть якусь роботу проводити, а в нас цього не вийшло? Я вважаю, що причина є в пост геноцидному характері нашої еліти. Тобто вона не в тому сенсі, що всіх убили, а залишились одні дурні, не в цьому лише проблема. Тому що постійно народжуються якісь інші люди, але у нас впродовж трьохсот років такі піраміди. А ви знаєте закон Паркінсона, що якщо на вершині піраміди перебуває дурень, то під цією пірамідою ще більші дурні. В результаті була утворена, за триста років Російської Імперії, цілеспрямовано була утворена така структура, через яку чомусь такому більш здатному захищати свою країну пробиватися достатньо важко. Але, все таки, я думаю, що у нас є на сьогоднішній день наше суспільство. Тут говорять, що воно дуже розділене. Але, чесно кажучи, я впевнений, що нинішня влада об’єднає суспільство навколо себе і в результаті ми отримаємо оновлення, і цей «апендикс» буде пройдений. Тому щодо 2020 року я не маю сумнівів, що цієї влади на той час уже не буде однозначно. І я також думаю, що до того часу коли така маленька країна як Латвія може говорити, що вона щось вносить у власну долю, тобто не лише Росія і НАТО щось вирішують, але й щось можуть зробити латиші, я думаю, що тим більше і українці мають робити відповідний наголос, а не говорити, що ми просто якийсь об’єкт, десь лежимо і так далі. Дякую за увагу.

Альона Гетьманчук:

Дякую. Я думаю ще одне питання і потім пані президент прокоментує те, що вона почула.

Микола Княжицький, генеральний директор телеканалу ТВі: {7}

Доброго дня, я є директором невеликого телевізійного каналу, ефірне мовлення якого в понеділок українським судом було закрите. І ми лишилися лише в кабелі. Ті процеси, які зараз відбуваються в Україні про наш канал багато говорили і представники Євросоюзу, зокрема керівник Комісії «Україна – ЄС» Павло Коваль звертався офіційно з листом до української адміністрації і міжнародні громадські організації. Ця проблема не є поодинокою в суспільстві, тому що після минулих президентських виборів наше суспільство дуже сильно змінилося. Дійсно основи цих змін фактично були закладені владою, яка не зробила тих очікувань, вона не виправдала не лише очікування Заходу, вона не виправдала і наші очікування. Бо, скажімо, людина, яка бореться з нашим каналом очолює Службу безпеки України – колишнє радянське КГБ, є членом Вищої ради юстиції, по новому закону назначає і знімає з роботи суддів, є власником найбільшого медіа холдингу в Україні. І ось це колишнє КГБ, яке в нас не змінилося, безумовно в цьому є відповідальність минулої владі, яка не реформувала ті радянські інститути, які такими самими радянськими інститутами і залишились. І зараз використовуються новою владою теж по-радянськи. Змінена була виборча система. По суті, якщо більшість формували партії, то при новій владі через рішення суду більшість почали формувати індивідуальні люди, які є слабими і які під певним тиском тих старих структур таких як КГБ перейшли в цю більшість. Ми стоїмо перед місцевими виборами і стоїмо перед ще одним рішенням суду, яке може взагалі змінити нашу політичну систему перетворивши нас в парламентську республіку, що було компромісом певним перед минулими президентськими виборами знову в президентську республіку з необмеженою владою президента і цих людей, які очолили ці старі пострадянські КГБ, міліцію та інші силові структури. Ми, коли боролися за наш канал, розуміли, що нажаль наша опозиція сьогодні дуже слабка. Вона зкомпрометувала себе коли була владою, частково її вже дознищила нова вада через зміни в законі і її послаблення і ми почали шукати якоїсь підтримки на Заході. Ми об’їхали дуже багато країн і реакція західних людей в Європі була дуже різною. Тому що були такі, хто щиро нас підтримували. Нас дуже активно, наприклад, підтримали поляки, які завжди підтримували Україну і в Євросоюзі і тут, колишній президент Польщі Валєнса написав листа до президента України, де згадав про наш канал, 5 канал, інші телевізійні канали, які нинішня влада намагається закрити, польські депутати в Європарлаименті теж робили спільні заяви і обіцяли підтримку. Ми були в Чехії. Наприклад ми спілкувалися з оточенням Вацлава Гавела і ці люди казали навпаки: «Ми би вам допомогли, але вам в принципі вже нічого не допоможе, тому що ми так багато зусиль зробили, щоб сталася ця Помаранчева революція, щоб прийшли ці люди, ми відкрито вас підтримували і те, що нічого не було зроблено фактично нас скомпрометувало». І тому виглядає так, що зараз, точніше декілька днів назад наш президент був в Німеччині, зустрічався з канцлером Німеччини і йому прямим текстом говорили по ті недемократичні кроки і тенденції, які зараз є в Україні. Якоїсь особливої реакції не було крім обіцянок, що насправді у нас все відбувається демократично. Тому мені здається, що зараз такий час, коли ця підтримка демократії в Україні збоку європейських країн і в Раді Європи і в європейській комісії в органах європейського союзу є не менш, а на багато більш актуальною ніж тоді, коли була Помаранчева Революція. Тому що багато було втрачено, багато було зроблено хорошого, насправді його було мало, але воно було помітно. Була свобода слова. Яка була б в принципі й досі. Була реальна багатопартійність. Не було всевладдя силових структур. Зараз ця реакція є навіть гіршою, ніж та що була до цієї Помаранчевої революції. Тому зараз увага до України і підтримка в усіх європейських інституціях наших сусідів для нас справді дуже важлива. Дякую.

Вайра Віке-Фрейберга:
Дуже вам дякую за ці зауваження. Мої гарні друзі з Інституту світової політики підготували для мене доволі напружений графік, щоб дати мені змогу зустрітися з тими, хто зараз приймає рішення у країні, а також виступити завтра в університеті. Вже з цих кількох хвилин, протягом яких тривала наша дискусія, я побачила, що вашому суспільству понад усе необхідні свобода медіа та публічний простір для продовження дебатів про найголовніші ідеї, які можуть просунути вашу країну вперед. У міжнародній пресі з’явилися повідомлення про втручання у права на свободу зібрання в Україні, про утиски певних засобів масової інформації, які були недружніми до нинішньої влади, і це нагадує нам про іншу країну неподалеку, де спостерігався рух у цьому негативному напрямку. {1}У попередні чотири роки на Заході панувало розчарування щодо здатності вашої країни до ефективного управління державою, частково через нову Конституцію, яка призвела до застою та конфліктів і не давала органам влади приймати рішення. Якщо нинішній режим здатний просуватися вперед та приймати рішення, та впроваджувати реформи, необхідні вашій країні, які вона продовжує відкладати через багаторічну нестачу політичної волі, тоді наступні чотири роки не будуть втраченими. Проте якщо для того, щоб отримати владу для прийняття рішень та провадження реформ, які, усі погоджуються, давно мали бути проведені, політики наступають на ЗМІ, опозицію, демонстраторів, це до добра не доведе.
Одну річ я хотіла б сказати панові, який взяв слово першим: я як президент маленької країни не погоджуюся з тезою, що нашу долю вирішують вибори у великих країнах поза нашими кордонами. Звичайно, вони дуже і дуже впливають на події у світі. Але у цей історичний момент ви як громадяни України маєте більше прав на формування вашої долі та майбутнього, ніж будь-яке попереднє покоління за всю вашу історію, так само як і в моїй країні. І ви ніколи не маєте поступитися цією свободою і можливістю. Я думаю, що один з тих підступних способів, в який тоталітарні режими приходили до влади та утримували владу і який коренився у лозунгах про права людини та допомогу людям, був направлений на те, щоб переконати людей, що вони нічого не можуть змінити. У своїй країні я говорила людям: не кажіть мені, що від вас нічого не залежить, що це все вирішується десь зверху, елітами, сусідами, прибульцями з Марсу, а я не маю до цього ніякого відношення. Я просто бідна жертва, яка пливе за течією і не може ніяк вплинути на те, що ці люди зі мною роблять. Сама основа демократії – громадянин, який вимагає свої права. Ваші люди зробили це під час Помаранчевої революції, взявши владу в свої руки. Звісно, натовп не може керувати країною. Це мають робити народні обранці, які завоювали довіру населення. Так що населення і влада взаємозалежні. І для українських громадян наступні чотири роки є дуже важливими. Не чекайте на те, що наступний президента Росії, США або навіть ваш наступний президент все вирішить. Я би сказала кожному українцю: закачайте рукави та беріться до роботи, кожний у своїй сфері, своїй професії, своїй політичній партії чи недержавній організації. Запитайте себе: що можу зробити я та мої однодумці? Що ми можемо зробити сьогодні, завтра, післязавтра, без очікування, що наш президент чи президент Росії, Європейського Союзу, Ради, будь-чого, прийде і вирішить наші проблеми. На мою думку, дуже важливо, щоб громадянин ніколи не визнавав себе пасивним об’єктом історії, пішаком, підлеглим капризам та забаганкам правлячої еліти. Влада має знаходитися в руках населення, люди мають бути поінформованими, обізнаними та готовими працювати заради своїх прав та свобод. Не треба думати тільки про власний економічний добробут чи особисте життя. Треба також мати якесь відчуття громади, частиною якої ви є, свого міста, свого регіону та своєї країни. І це не залежить від вашого походження – я думаю, Україна далеко не єдина країна із неоднорідним національним складом. До їх числа входить і Латвія, і Бельгія, і Іспанія – майже кожна країна, яка входить в ЄС, має багатоетнічний склад. Отже, це сукупність громадян, які несуть відповідальність перед своєю країною. Вони уособлюють ідею громади, яка користується своїми правами і усвідомлює свої обов’язки. Тільки в такий спосіб можна подолати ті глибокі розбіжності між людьми з різною національністю або баченням історії. Те, чого нам абсолютно необхідно позбутися в демократичних суспільствах – це квазіреставрації монархічного режиму, коли від аристократії та монархів владу перебирають олігархи, несправедливо отримуючи вигоду від ресурсів країни замість того, щоб чесно розподілити їх серед населення. Так, як це належить робити у демократичних країнах. У цьому, пані та панове, я думаю, ми усі погоджуємося. Я не знаю жодної країни світу, населення якої не хотіло б бачити такий уклад як кінцеву мету. Якщо це мета і для вас – бажаю вам успіхів.

{4}

Альона Гетьманчук:

Це чудово – активність та відповідальність громадян, хоча я пам’ятаю коли Латвія вступала до НАТО, я запитувала в латвійців «чому ви хочете до НАТО?», то вони відповідали: « Знаєте, якщо так вирішила Вайра, то так і має бути». Тому, думаю, що в Латвії цей процес теж проходив не так швидко. Слово Михайло Гончару.

{9}
Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «НОМОС»:

Дякую. Пані президент, мені дуже приємно зустрічатися з вами вдруге, тому що вперше зустріч була 5 років тому, я з приємністю згадую ту аудієнцію, коли ми доповідали вам про організацію маршруту транспортування нафти через Україну в Білорусь, Латвію і навпаки. Я спочатку задам трохи специфічне питання, але воно стосуватиметься нашої теми. Проблема Вентспілсу дуже відома. Оскільки у 2003 році Росія припинила транзит нафти через латвійський порт. Ми розробили той маршрут в рамках тристоронньої робочої групи «Україна-Білорусь-Латвія» про те, як цей маршрут можна завантажити. Зараз така нагода є. І ви згадували про дружбу Білорусії з Венесуелою, тим не менш і Україна і Латвія можуть мати з цього конкретну вигоду. В принципі, найбільш оптимальний варіант саме латвійський. З порту Вентспілс до білоруського нафтопереробного заводу в Мозирі. Тим більше, що трубопровід з Вентспілсу до Новополоцька є вільним, оскільки російська нафта там не постачається. Однак ми бачимо те, що Білорусь намагається різні варіанти випробувати: і українські, і латвійські, і естонські, і литовські. Можу вам сказати, що коли я був керівником робочої групи з українського боку, що латвійський є найкращий, найбільш оптимальний. Однак навряд чи він запрацює. Чому? Тому що у вас в Латвії, як і у нас, достатньо активне проросійське лобі, яке по суті реально блокує цей варіант. Безперечно, що експериментальне постачання відбудеться напевно через порт Вентспілс, але з урахуванням того, які перепони там чиняться і на рівні Вентспілс-Нафта, оскільки вони пов’язані з міжнародним трейдером, бізнес якого в Росії, і на рівні спільного підприємства латвійсько-російського, яке контролюється знову ж таки Росією, мало вірогідний успіх. Але тим не менше, моє питання полягає в тому, що Латвія, маючи потужне проросійське лобі всередині країни, яке має серйозні економічні позиції в економіці Латвії, Латвія є членом ЄС і НАТО, але чи почуває Латвія себе безпечно з урахуванням проросійської позиції Німеччини, Франції, Італії. І чи вважаєте ви, що можна локалізувати діяльність іноземного лобі, яке завдає конкретної економічної шкоди країні, в даному випадку вашій країні. Спасибі.

Вайра Віке-Фрейберга:

Напевно, я маю це коротко прокоментувати. Я думаю, що в кожній країні, коли на кону стоять економічні інтереси, розподіл ресурсів серед місцевих влад, чи то політичних партій, чи то олігархів, має згубний вплив, і це створює проблеми. Проте російське лобі в Латвії, повірте мені, в жодному сенсі не є унікальним. Насправді, воно так само активне в Німеччині, у Франції, Великобританії, Угорщині, Болгарії. Росія – країна з дуже добрими традиціями тренування дипломатів і виховання їхньої активності. Я думаю, це заслуга секретних служб, які ніколи не були до кінця ліквідовані і продовжують працювати, на мій погляд, з великим професіоналізмом. Я думаю, що усе населення балтійських країн чудово усвідомлює, що це великий виклик. {2}Коли я була Президентом, я інколи мала серйозні суперечки з лідерами західноєвропейських країн, які висловлювали думку, що, оскільки Росія так далеко і оскільки вона є таким привабливим бізнес-партнером для отримання дешевого газу, збуту виробництва або спільних проектів, то хай вона втручається у балтійські країни, Україну, Центральну Азію або будь-куди – кому яке діло? Хай вони роблять, що хочуть.
Так що для нас я бачила дві задачі, і я підозрюю, що для інших країн вони ті самі: згуртуватися, наскільки це тільки можливо, – і ви знаєте, що це завжди виходить по-різному, буває, що згоди дійти легше, буває, важче – і докладати дипломатичних зусиль 24 години на добу. Для нас ці завдання залишатимуться на порядку денному принаймні ще деякий час. Я вам можу чесно сказати, що я чула як один лідер західноєвропейської країни казав мені: а що, така річ як Україна існує? Вона справді має бути країною? Хіба це не частина Росії? Вони зажди історично до неї входили. Вони навіть не знають, як керувати державою, і тільки створюють безлад! Найкраще, що могло б з ними статися, це якби до них прийшов хтось як Путін та навів там лад. Я справді таке чула, і це не був цілковитий жарт! Це говорилося принаймні напівсерйозно, якщо не абсолютно серйозно. Таке ставлення означає, що ви маєте докладати дуже серйозних і постійних дипломатичних зусиль для того, щоб довести, що ви є країною, і показати, якою є ваша позиція. Так, у різних країн різні інтереси, і в деяких з них є ресурси для того, щоб дуже активно їх переслідувати. Інколи таким маленьким країнам, як на мене, важко з ними боротися, проте ми дуже намагаємось.

Павло Жовніренко, Центр стратегічних досліджень:

Пані президент, повертаючись до теми Майдану, дійсно, розчарування напевно не тільки у вас, повірте, тут воно теж є. Але є і плюси. Один з плюсів, який я бачу це те, що ми переконалися в справедливості того біблійного виразу: не створи собі кумира. Майдан був і він розійшовся в той момент, коли переміг новий президент. Він не повинен був розходитись, як фізичні люди. Якби це була громадська організація, яка може спитати з нової влади, я думаю того не було, що сталося. Цей урок є, і його розумію не тільки я. І це урок, який не засвоїла нинішня влада. На мій погляд, Майдан 2004 року створили не Ющенко і не Тимошенко, а Азаров і Янукович в 2001-2002рр., коли вони були прем`єром і віце-прем’єром, коли вони закручували гайку середньому і малому бізнесу. Вони цей урок не винесли. Зараз продовжується те саме. Проблема не тільки в нинішній владі, проблема в опозиції. Політична опозиція, нажаль, дезорганізована, але в малому і середньому бізнесі проходять цікаві процеси. Один приклад. Таксисти, які ще місяць тому були відносно апатичними до акцій протесту представників малого і середнього бізнесу, тому що вини добилися для себе великих поступок від влади ще в 2007 році. У них зараз ситуація абсолютно змінилась. Віце-прем’єр Колесніков під приводом проведення Євро-2012 зараз готує закон про монополізацію, фактично, бізнесу таксі в крупних містах. І тут таксисти враз прокидаються. Завтра буде з’їзд усіх таксистів України. Я просто привів цей приклад до того, що немає тільки поганого, бувають ситуації, що чим гірше, ти краще. Хочу задати питання. Що зараз більше об’єднує балтійські країни Латвію, Литву і Естонію: Європейський Союз чи Кремль? Дякую.

Олександр Литвиненко, радник директора Інституту проблем національної безпеки при РНБО України:

Дякую за надане слово. Я може буду на багато більш прозаїчнішим. Я хочу відповісти на перше питання, висловити свою версію. А потім задати вам, пані президент, одне запитання, мені здається воно надзвичайно важливим.
Я глибоко переконаний, що у 2020 році Україна буде поряд з Європейським Союзом. «Поряд», а не «в», тому що вступити в ЄС ми не зможемо хоча б виходячи з циклів бюджетного планування. В Україні відсутня жодна політична партія, яка би виступала, хоча б на рівні риторики, проти євроінтеграції. І це абсолютний факт. І головна українська проблема, мабуть, не роздільність її на Схід і на Захід, а слабкість українських державних і суспільних інститутів. І дуже багато проблем, які постали в сучасному часі це те, що і попередня влада і до того не придавала необхідної уваги побудові сучасних демократичних інститутів. І в межах цього питання я не сказав би що відбувається суттєве посилення інститутів і зараз. Я хотів би задати таке питання. Мені здається, увага європейський політичних спільнот до української політики важлива, але набагато більш важливе − це вирішення питань візового режиму і вільної торгівлі. Бо якщо людське спілкування буде розвиватися, економічне спілкування, це буде на багато важливіше, ніж всі інші моменти. І в цьому випадку я хочу задати вам питання, прані президент. Чи є якісь серйозні можливості Європейського Союзу прискорити можливість вирішення візового режиму, питання зони вільної торгівлі з одного боку, а з другого допомоги у становленні українських демократичних інститутів. Дякую.

Вайра Віке-Фрейберга:
Так, я думаю, що останнє питання є життєво важливим. Це та сфера, яка для ваших дипломатів та представників має бути – я б так робила на вашому місці – пріоритетом, тому що це викличе серйозні наслідки. Ви маєте зрозуміти, що Європейський Союз зараз не є – навіть зараз, коли Лісабонський договір набув чинності, коли ми маємо Президента Європейської Ради, обличчя ЄС, пана ван Ромпея, спільного закордонного представника леді Ештон – не є Сполученими Штатами Європи. Об’єднання складається з багатьох країн з різними інституціями і великими – тому що це демократія – розбіжностями у поглядах. І для того, щоб змусити їх обрати певний курс та приймати рішення вам на користь, ви маєте зробити те, що робили ми для вступу в НАТО та ЄС: перше, дуже і дуже тяжко працювати на дипломатичному фронті, але окрім цього, як я вже говорила, ні, напевно це навіть друге, а перше – втілити зміни, які б вони хотіли бачити у вашій країні для того, щоб вони могли вас прийняти. Від нас, звісно, вимагалася ціла низка змін у законодавстві, і я думаю, що ЄС, пропонуючи нові партнерства та формати співпраці, буде очікувати від України певних реформ та певних змін. Саме ці зміни і складають систему, у якій можна вільно пересуватися Євросоюзом. Є певні вимоги, і ці вимоги мають бути виконаними. Чим швидше ви їх виконаєте, тим швидше це можна буде зробити.
Що стосується трьох балтійських країн та їхньої орієнтації – звісно, ми сусіди Росії. В нас з нею спільний кордон. І як з кожним сусідом у балтійському регіоні, ми були просто щасливі, якби в нас були дружні стосунки, добрі торгівельні, дипломатичні, культурні відносини. Останні, до речі, ми маємо. Думаю, найкращі відносини між нами та Росією у культурній сфері, в нас прекрасні обміни. Торгівля могла б бути кращою, а у політичній сфері… Ну, як нам постійно нагадують росіяни, вони мають певні заперечення щодо нашого ствердження про те, що ми перебували під радянською окупацією. Звісно, ми будемо на цьому наполягати, і якщо вони думають, що в один прекрасний день ми скажемо, що ми не були в окупації, то вони просто займаються марними спекуляціями. Так що є певні розбіжності, але взагалі ми хотіли б не турбуватися через Росію. Ми хотіли б думати про неї не більше, ніж про Швецію чи Фінляндію, яких ми щиро любимо як добрих сусідів і через яких ми не турбуємося. Саме таке сусідство нам хотілося б мати і з Росією.
Що стосується ЄС – ми належимо до нього, ми частина Союзу, і це наша робота і робота наших громадян максимально брати участь у формуванні його майбутнього. Саме тому, звільнившись від обов’язків президента та маючи власні плани як колишній вчений, я відклала їх усі та витрачаю багато часу на поїздки до Брюсселю, думаючи про майбутнє Євросоюзу, говорячи з різними групами. Це твій обов’язок – якщо в тебе є можливість взяти участь у формуванні політики, ти маєш нею скористатися. І я роблю свій маленький вклад так само, як моя країна і два наших сусіди, які, незважаючи на свій розмір, мають працювати для того, щоб повноцінно брати участь у творенні ЄС і продовжувати його існування. В цьому і полягає сенс членства – брати повноцінну участь у прийнятті рішень, навіть якщо ти маленька країна. Ви були б здивовані, якщо б дізналися, скільки досяг Люксембург в ЄС, незважаючи на маленький розмір.

Альона Гетьманчук:

Ми ще маємо два питання, і будемо закінчувати, оскільки пані президент має далі ще зустріч із пані Тимошенко. Будь-ласка.

Максим Бугрій, Український інститут публічної політики:

Доброго дня. Моє питання до панi президент стосується українсько-російських відносин. Спостерігаючи за економічними відносинами України і Росії ми бачимо, що були півроку тому виголошені певні плани з активізації економічної інтеграції двох країн, проте багато з цих планів не здійснюються через розбіжність інтересів України, з одного боку і Росії – з іншого. Можна казати про те, що поступово будується певне розчарування Росії Україною. Запитання таке. І з вашого досвіду, і з вашої експертизи, як краще уряду Януковича справитися з можливим розчаруванням Росії? Дякую.

Олександр Домбровський, екс-голова Вінницької обласної державної адміністрації:

Шановна пані президент, мені як людині, яка достатньо багато часу приділила розвитку місцевого самоврядування в регіональній в політиці здається, що однією з головних проблем, яку має Україна за останні майже 20 років – це відсутність стабільних правил гри на політичному ринку. Тому що кожний президент, кожна політична сила, яка приходить вона намагається правила гри підігнати під свої власні інтереси. І це нагадує, як ви згадували тут шахи, як кожна фігура ходить так, як змінюється процес самої гри. Виходячи з цього у мене запитання. За ваш період, коли ви були президентом Латвії, скільки раз вносилися зміни в конституцію країни? Дякую.

Вайра Віке-Фрейберга:

Я маю відповісти на це питання негайно. У нас було декілька незначних змін до Конституції після відновлення нашої незалежності. Одна із запропонованих ідей щодо змін до Конституції була висунута населенням і полягала у тому, щоб президент обирався всенародно, а не парламентом, так, як у вас. І це рішення завжди блокується де? – даю вам три спроби – звісно, в парламенті. Парламент не хоче лишатися своїх привілеїв, і каже, що змінити Конституцію дуже важко і, окрім того, що вона була написана такими мудрими людьми і є просто ідеальною, так що не варто її чіпати. Проте у певний момент, коли одна з політичних партій почала позиціонувати себе захисниками християнства і обстоювати те, що переймало релігійно налаштовану верству населення, вона таки змогла змінити Конституцію. Тепер Основний закон говорить, що шлюб – це союз двох людей різної статі, в той час як до змін шлюб визначався як союз двох людей без уточнень, приймаючи таке формулювання як належне. Звісно, традиційно шлюб визначався як союз чоловіка та жінки. Але тепер в багатьох країнах ЄС легалізували одностатеві шлюби, і наші релігійні лідери висловили занепокоєння з приводу можливих змін у Латвії, мовляв, ЄС зі своїми ліберальними поглядами очікуватиме від нас відповідних змін. І у цей момент несподівано ті мудреці, які писали нашу Конституцію і чиє святе слово є недоторканним і незмінним, показали, що воно є навіть дуже змінним, і проголосували за зміну. Так що, ви бачите, конституція – як акордеон: її можна розтягнути і звузити, і це дійсно залежить від політичного клімату і політичної волі.

Альона Гетьманчук:
Шановні колеги, будемо закінчувати нашу дискусію. Сподіваюся, до наступного візиту пані президента в Україну відповідь на питання сьогоднішньої теми дискусії буде знайдена. Вам, пані президент, бажаю сил та натхнення для того, щоб легше було визначити кордони майбутнього Євросоюзу, які б все ж таки включали Україну. Дякую всім та запрошую на наступні наші заходи. До побачення.