Новини

В Інституті світової політики 28 серпня відбулася відеоконференція з Расою Юкнявічене, міністром оборони Литви.Цей захід є частиною проекту «Глобальний віртуальний форум жінок-лідерів», що реалізується за підтримки Інтерньюз. Спілкування з литовським державним діячем не випадкове: у питанні гендерної рівності Литва має унікальний досвід, оскільки жінки обіймають ключові посади – президент Даля Грібаускайте, спікер сейму Ірена Дягутене, міністр фінансів Інгрида Шимоніте і, власне, міністр оборони Раса Юкнявічене.Нижче – стенограма бесіди з пані Расою Юкнявічене.

Оксана Пилявець, аналітик ІСП, модератор:

Доброго дня, шановна пані міністр, доброго дня шановні гості! Ми продовжуємо наш новий проект «Глобальний віртуальний форум жінок-лідерів» за підтримки Інтерньюзу. Сьогодні ми вестимемо діалог із міністром оборони Литви – Расою Юкнявічене. Хочу представити гостей Інституту світової політики: це дипломати, зокрема, представники Посольства Литви, представники Посольства Угорщини, представники Національного демократичного інституту, журналісти, представники аналітичних центрів, зокрема, Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ».

Раса Юкнявічене, міністр оборони Литви:

Доброго дня, Україно! Я дуже рада, що мене запросили на таку конференцію, адже це чудова можливість розповісти про досвід своєї країни у питаннях гендерної політики, та обговорити актуальні питання безпеки. Історія Литви була, я би сказала, досить позитивною з точки зору гендерної рівності. Статут про права жінок у нас запроваджували ще в Середні віки. У 1920 році наші жінки отримали право голосувати та бути обраними. В той час як французькі жінки отримали такі права лише в 1945 році. Так склалося історично, нині в політиці та уряді Литви досить позитивне ставлення щодо перебування на керівних політичних посадах: глава держави, спікер парламенту, колишня міністр фінансів – це жінки, мої колеги. Хоча, жінка у ролі міністра оборони навіть і для Литви незвично, але хтось має розпочинати таку справу.
Проте, хочу відзначити, що я займаюся політикою у сфері оборони з 1996 року, коли була обрана до парламенту. Подорожуючи Литвою нещодавно, я помітила наскільки активні жінки у своїх громадах у різних куточках країни. Ми обговорювали з ними законодавчі питання, сімейні, питання бізнесу. І в цій тенденції я бачу позитивне майбутнє для жінок в політиці. Ми маємо значний відсоток жінок у політиці та військах Литви, порівняно з іншими країнами. Наприклад, коли до нас приїздила Міністр оборони Данії, вона зазначила, що в їхній армії – 6% жінок.
Жінки навчаються у Академії оборони Литви, їх беруть до спеціальних військових загонів, єдине, у нас немає жінок у Почесній Варті, але це вже обговорюється. Звісно, нам потрібні фізично сильні та здорові жінки і чоловіки. Але і в логістиці, і у фінансовому департаменті збройних сил жінки нічим не поступаються. Безумовно, кожен має виконувати свою роботу. Присутність Литви в Афганістані досить важлива, ми докладаємо чималих зусиль до відновлення цивільних об’єктів, ми маємо прекрасний досвід виконання цих завдань, зокрема у кооперації з українцями, які там теж перебувають.
Аля я думаю ці питання безпеки варто обговорити у другій частині нашій конференції, а поки що я чекаю питань з гендерної рівності від Вас.

Оксана Пилявець, аналітик ІСП:

Дякую, пані Юкнявічене, за такий ґрунтовний вступ. Хотілося би почути Ваші рекомендації щодо спрощення механізмів представлення жінок в українському уряді та обороні. Ми вже чули кілька порад від провідних жінок-лідерів, зокрема створення дитячих садків при міністерствах, щоби допомогло не відриватися жінкам від сім’ї та від роботи. Можливо ви теж маєте якісь цікаві специфічні рекомендації, якими могли би поділитися?

Раса Юкнявічене, Міністр оборони Литви:

Так, хочу поділитися своїм особистим досвідом та досвідом країни, зокрема.
Звісно, щоби лобіювати питання захисту прав жінок – необхідно отримати місця в парламенті, і це не стається за один день.
Я вже зазначала, що була обраною до парламенту в 1996 року, і тоді визначила чіткий курс у сфері оборони. І вже тоді ми вирішили для себе, що НАТО – це гарант нашої безпеки та майбутнього.
Крок за кроком я отримувала багато інформації, набувала досвіду та рада завжди поділитися ним із іншими жінками, особливо, які займаються культурними, соціальними питаннями. Можливо, у майбутньому вони теж матимуть нагоду здобути аналогічний моєму досвід. Міністр фінансів досить багато працювала у своїй сфері, здобула колосальний досвід, що врешті допоміг їй під час перебування на цій посаді, і завдяки якому вона була обрана.
Але я би не радила задумуватися над цим жінкам: стану я чи не стану міністром, а просто сумлінно виконувати свою роботу, вчитися, дізнаватися, читати, цікавитися необхідними напрямками, які створюють фундамент для вашого успіху. Також дуже важливо, щоби політична система країни була сильною та стабільною, щоби люди мали змогу розвиватися та ефективно працювати.

Остап Кривдик, журналіст:

Шановна пані міністр, я маю трохи провокативний тип запитання. Маргарет Тетчер свого часу сказала, що армія – це чоловіча робота, банально тому, що чоловіки фізично сильніші, і фізично краще можуть виконувати цю роботу. Мабуть, цей коментар звучав у часи Фоклендів, з того часу пройшло 30 років. Моє питання таке: чи існують у вас якісь квоти у армії, чи існують положення у договорах ЄС, що стосуються гендерних квот в армії? Чи можна сказати, що ваша країна є трендсетером у цих питаннях? Дякую.

Раса Юкнявічене, Міністр оборони Литви:

Ні, я взагалі проти квот, будь-яких. Я вважаю, що кваліфікація на вашій посаді у органах влади, парламенті, чи навіть у родині як матері повинна бути високою. Я не кажу, що материнство – це менш важливо, ніж обіймання посади в міністерстві. Квоти в армії – це нонсенс. Лише можна створювати умови для жінок щодо їх навчання у військових закладах – тобто давати дозвіл. Багато литовських жінок користуються такою нагодою. Жінки конкурують майже на рівні із чоловіками. Ми ділимо обов’язки, як і в родині. Чоловіки виконують роботу там, де потрібна чоловіча сила і міць, а жінки – пробують себе, як я вже казала, в логістиці, медицині, фінансах Збройних сил. Чи то чоловік, чи жінка – ми, перш за все, люди. І нам потрібно ставити людей туди, де вони ці завдання краще виконують.

Ігор Турянський, Надзвичайний та Повноважний посол України:

Шановна пані міністр, ви знаєте, що в Україні існували особливі почуття до Литви. Литва була першою серед колишніх радянських республік, в тому числі і балтійських, яка підняла голос за свободу та незалежність своєї держави. Нам дуже приємно з вами спілкуватися і розуміти, що гендерній політиці у вас відведене дуже важливе місце. Скажіть, будь ласка, гендерна політика, збільшення частки жінок в управлінні, чи сприяло це утвердженні спокою, миру у вашій державі? Яким чином жінки позитивно впливають на це у країні, де політичні партії перебувають у постійній боротьбі за владу?

Раса Юкнявічене, міністр оборони Литви:

Перш за все, дякую вам за такі теплі слова. Молоде покоління пам’ятає, як ми стали пліч-о-пліч у Кремлі, Москві, за те, щоби змінити життя часів Радянського Союзу. Я думаю, що ми пішли правильним курсом, і я пишаюся тим, що мала можливість голосувати за нашу незалежність. Мені здається це найважливіша подія у моєму житті. А що стосується політичної ситуації, підтримання миру, безпеки, не можу сказати, що це залежить від того, скільки чоловіків та жінок обіймають ті чи інші посади.
Звісно, під час політичних дебатів чи обговорень, і чоловіки, і жінки мають стояти на своїх позиціях, і частенько близенько підходити до червоної лінії. У нас часто з чоловіками відбуваються громіздкі дискусії. Проте, це є частиною демократичного процесу. А як сказав свого часу Черчіль: «Демократія – це погана форма режиму, але досі ніхто не придумав нічого кращого».
У нас на початку жовтня будуть вибори, і, звісно, що не всі носять білий янгольський одяг. Часто присутні обман, некомпетентність, пусті обіцянки, недотримання слова, як і скрізь. І ми ще не сформувалися у повному розумінні як громадянське суспільство, на це потрібен час. От візьмемо Британію, у родинах англійців з покоління до покоління виховувалася традиція обговорення у сім’ї за кого голосувати.
Наше нове покоління, народжене в незалежній Литві, вже має іншу свідомість. Проте, залишилося ще багато пострадянських елементів, як і в інших пострадянських країнах, і це нормально. Ми намагаємося боротися з цим, і сьогодні стан набагато краще, ніж 10 років тому. Я не вважаю, що варто тут говорити, що цю посаду займає «жінка», а цю «чоловік», бо це все ті ж люди, громадяни, і вони створюють таке суспільство, що здатне буде йти вперед.

Антон Міхненко, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

Пані міністр, якщо можна більш конкретно, у відсотковому відношенні скільки жінок на даний час у литовській армії? І які перспективи зростання цього відсотку, ваша оцінка?

Раса Юкнявічене, міністр оборони Литви:

11 відсотків жінок маємо у Збройних силах, і збільшується ця частка. Проте, не так кардинально, найвища посада, яку може обіймати жінка – полковницька. Щодо генералів – сподіваємося мати їх у майбутньому, як у США, але це потребує часу, у нас досить молоді жінки.
Тепер я би хотіла перейти до теми оборони. Я вже зазначала, що в 1996 році обрала однойменний комітет у парламенті, бо я розуміла, що без членства в НАТО та ЄС, ми не зможемо розвиватися як міцна та демократична держава.
У нас, як і у вас дуже сумна та важка історія. Наша нація була дуже близькою до вимирання, але ми вижили, як народ, як Литва. Для нас дуже важлива наша держава, і ми хочемо брати повноцінну участь у житті Європи. Звісно, коли ми приєдналися до НАТО, перед нами постало дуже багато викликів, але ми стараємося на них відповідати, разом з партнерами. Озираючись на історію, хочу сказати, що не одні сьогодні маємо гарантії від наших партнерських країн НАТО, стратегічне партнерство із США, іншими країнами. Це гарантії стримування можливих загроз, по-перше, і по-друге, це гарантії, що нам допоможуть, коли ми звернемося за допомогою.
У союзі намагаємося бути відповідальними партнерами. Союз – це не вони, це ми разом. І ми маємо бути партнерами, які беруть на себе обов’язки. Саме тому ми сьогодні і в Афганістані знаходимося як представники інших країн-членів НАТО, і ми виконуємо наші завдання дуже добре, навіть під час кризи, коли ми повинні були скороти свої видатки, в тому числі оборонний бюджет. Ми не забрали і долара з нашої місії у Афганістані, бо ми розуміємо, що це важливо для нашої солідарності. Вони розраховують на нашу допомогу, а ми – при необхідності – на їхню.
Сьогодні нам допомагають у сфері оборони, зокрема – Чехія та Польща. Ми проводимо різні навчання – в тому числі на взаємосумісність з іншими військовими силами НАТО. Це такі важливі аспекти нашого членства в НАТО. З іншого боку потрібно підтримувати ще й свою обороноздатність. Мушу сказати, що ми були трохи наївними, коли приєдналися до НАТО. Ми вважали, що тоді вже не буде нагальної необхідності готувати та навчати власні збройні сили, бо НАТО прийде і за нас все зробить. Це була попередня політика, але з 2008 року (коли відбувся російсько-грузинський конфлікт), то з того часу, особливо балтійські республіки, з нової позиції підійшли до нашої оборони. Зараз ми намагаємося формувати резерв для того, щоби навчати молодь в оборонному напрямку, внесли зміни до законодавства щодо створення професійної армії, без призову, також зміни до законів, які надають можливість молоді за 12 тижнів, якщо вона бажає, отримати відповідну підготовку, щоби стати частиною нашого резерву.
Отже, виклики безпеці ще існують, ми бачимо дедалі більшу мілітаризацію у Калінінградській області, інші воєнні заходи Російської Федерації на Балтійському морі, бачимо систему зенітної оборони, і виникають питання, навіщо їм це робити, коли немає загроз. Ми не вбачаємо у Російській Федерації ворога. Ми хотіли би бачити економічний розвиток Калінінградської області, а не його мілітаризацію. Отже, це виклик, який стоїть у нашому порядку денному, і ми повинні будемо відбити будь-які загрози.

Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП:

Пані міністр, вчора президент Литви зустрічалася із дружиною колишнього президента Російської Федерації Бориса Єльцина, який був посмертно нагороджений найвищою державною нагородою Литви Орденом Хреста Вітіса, за вклад у незалежність та державність Литви. А як ви гадаєте, хтось із нинішніх політиків Росії заслуговує на якісь відзнаки з боку Литви сьогодні?
І в продовження цього запитання, як Литва оцінює зусилля Росії щодо створення Євразійського союзу, куди Москва намагається втягнути Україну? Наша держава нині у доволі складній ситуації через політичну ізоляцію українського керівництва. Якщо буде реальна загроза інтеграційного поглинання України з боку Кремля, то чи може Київ розраховувати на підтримку ЄС чи НАТО? Дякую.

Раса Юкнявічене, міністр оборони Литви:

Щодо першого запитання, керівництво Російської Федерації – молоді люди і вони багато що ще можуть зробити, тому у майбутньому, можливо, у мене буде позитивна відповідь на це запитання. Час ще є.
Що стосується України, Литва дуже зацікавлена, щоби вона була демократичною, прогнозованою, дружньою країною, у співпраці з іншими демократичними європейськими країнами.
Нам не потрібні зайві кордони, як з Білорусією. Вона – наш найближчий сусід, але сьогодні має дедалі більше питань з боку ЄС, а це значить, що існує дедалі менше можливостей для співпраці.
Україна, звісно, інша країна, має іншу історію, демократія глибоко укорінилася в українцях. І ви можете вирішувати свої питання: ось, будуть нові вибори, і люди матимуть змогу прийняті власні рішення. Але щодо безпеки, то Україна дуже важлива для європейської, і в тому числі литовської безпеки.
Якщо ми втратимо Україну як демократичну країну у нашій родині європейських країн, то, я вважаю, постане набагато більше викликів і питань у майбутньому. Ми думаємо в такому руслі, і намагаємося підтримувати всі можливі зв’язки з Україною.
Я була минулого року в Україні, ми маємо спільний проект «Литовсько-Польсько-Українська бригада», спільні військові навчання. Це один із наших пріоритетів у Східному партнерстві. Україна викликає у нас глибоку зацікавленість. Багато литовців мають теплі почуття до України. Я сама, коли була підлітком, ми подорожували по Карпатам, відвідували Київ, пам’ятаю, як побачила там молоду українку, що співала «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела». Дуже теплі спогади.

Віталій Червоненко, журналіст видання «Главком»:

Нещодавно в Україні була оприлюднена інформація, що міністр оборони України до 2006 року був громадянином Росії, якщо би така ситуація була у Литві, яку б реакцію це викликало б у суспільстві, реакцію народу Литви? Дякую.

Раса Юкнявічене, міністр оборони Литви:

У Литві це неможливо.

Антон Міхненко, експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

Питання торкається кібернетичної безпеки, недавно в Таллінні був відкритий Центр кібернетичного захисту НАТО. Які результати роботи Центру, і як Україна може співробітничати з країнами Балтії, зокрема, з Литвою в плані кібернетичного захисту?

Раса Юкнявічене, міністр оборони Литви:

Це цікава практика в НАТО. НАТО має кілька десятків подібних центрів із різних питань. Центр у Таллінні важливий і для Литви також, у нас там є свій представник, але він працює не лише над питаннями кіберзахисту. У нас відбулася в лютому 2012 року конференція з відповідної теми, також ми часто обговорюємо питання кібернетичного захисту і на комітетах. Експерти висловлювалися досить песимістично. Це століття – час кіберпитань, відтак кібервійни будуть найнебезпечнішими війнами. У нас існують центри по відбиттю кібератак, але я не впевнена, що ми себе повністю убезпечили, адже технології розвиваються кожен день. Це нові питання, але між тим набувають дедалі більшої ваги. Також для нас є пріоритетом енергетична безпека, наступного року ми плануємо створити Центр з енергетичної безпеки, за підтримки НАТО. Ми хочемо проводити політику на зміцнення цієї безпеки у плані енергетичних ресурсів та інфраструктури.

Оксана Пилявець, аналітик ІСП, модератор:

Ми дуже вдячні за цікаву розмову, за можливість поспілкуватися з Вами. Ще раз хочу нагадати, що відеоконференція з міністром оборони Литви відбулася в рамках проекту «Глобальний віртуальний форум жінок-лідерів», який Інститут світової політики реалізує за підтримки Інтерньюз.
{1}
Сергій Солодкий, перший заступник директора ІСП, Міндаугас Квіклус, військовий аташе, посольство Литви в Україні, Маріус Януконіс, заступник Посла Литви в Україні

{2}
Оксана Пилявець, аналітик ІСП
{3}
Антон Міхненко, експерт центру військово-політичних досліджень

{4}
Сергій Солодкий
{5}

{9}

{6}Тімеа Вайон, перший секретар посольства Угорщини в Україні

{8}
Ігор Турановський, надзвичайний та повноважний посол України
{7}
Раса Юкнявічене