Публікації

b-00002246-a-00000521
Кінець капіталізму?

18:11 27-3-2012

Блог Романа Горбика, аналітика ІСП для “LB.ua”Уже не тільки Європою – країнами, континентами і соціальними мережами бродить привид. Це не привид комунізму. Скоріше –привид приреченості капіталізму.
«Вимагайте неможливого», – пишуть на своїх гаслах учасники протестів «Захопи Уолл-стріт». «Треба не боятися уявити собі те, що годі уявити», – звертається до них провідний інтелектуальний авторитет Славой Жижек.

Схоже, неможливе стає неминучим. Власна смерть ходить за капіталізмом по п’ятах, як двійник, уже понад 150 років. Кожна криза, кожна рецесія з притаманною їм регулярністю повертають людство до мрії про світ без експлуатації, нерівності та відчуження.

Капіталізм тим не менш, в цілому вистояв і після руйнівної Першої світової війни, і після Великої Депресії, і після 1968-го, хоч і з серйозними компромісами, які спричинила саме наявність антикапіталістичної мрії.

Багато чого залежатиме від важкопрогнозованих і навіть випадкових факторів. Проте гадаю, що капіталізм встоїть і цього разу. Труднощі, що їх зазнає світ, усе-таки не надаються допорівняння з найсерйознішими випробуваннями минулого. Капіталізм вийде з нинішніх негараздів іншим, але – вийде.

Разом з тим, треба розуміти, що, всупереч Френсісу Фукуямі, капіталізм навряд чи є остаточною точкою розвитку або глухим кутом людства. У порівнянні з попередніми громадськими формаціями, він існує ще недовго. Двісті – чотириста років, залежно від країни, це не так багато в порівнянні з тисячоліттями рабовласництва і тисячею років феодалізму. Нехай навіть сьогодні суспільні процеси прискорюються в багато разів.

У марксистському, хоч і не в ленінському розумінні, революція відбувається тоді, коли попередній лад розклався зсередини і продовжує існувати лише як пустизна, з якої вже проріс новий зміст – нові типи громадських і виробничих відносин. Тоді достатньо легкого поштовху, щоб старий каркас упав і суспільство набуло зовнішньої форми того, що вже давно визначає його зсередини.

Революція тільки узаконює те, що вже відбулося в економічній, соціальній реальності. Тим більше, розрив часто залишається непомітним для сучасників. Люди Середньовіччя не мислили себе чимось відмінним від людей Античності; вони вірили в те, що продовжують жити у світі Вергілія, Костянтина і батьків церкви. Лише з часом прийшло усвідомлення розриву і до людей раннього капіталізму.

За всієї складності ситуації, в найрозвиненіших країнах світу ми не спостерігаємо ні альтернативної системи товарних відносин, ні породженого ними класу, ні його власної культури-ідеології, які могли б кинути виклик гегемонії капіталу.

Точніше, все це є – в зародку, який з часом може дати паросток нового ладу. І до цього треба прагнути. Однак, як видається, не варто розраховувати на якісний стрибокуже сьогодні.

Цілком імовірно, що реальну загрозу для капіталізму становлять інші фактори, крім звичних криз і рецесій. Ба більше, може виявитися так, що головна небезпека для капіталізму походить не від бідності, а від багатства.

Cучасний капіталізм відрізняється від, скажімо, періоду Великої Депресії глобальністю й набагато меншими перешкодами для пересування та застосування ресурсів. Глобальний капіталізм скине тільки глобальна революція, яка настане після того, як новий суспільний лад народиться всередині капіталізму – в усьому світі. Зокрема, після того, як зникне поділ на глобального Споживача і глобального Виробника, коли зникнуть і самі ці ролі.

Починаючи з 60-70-х рр., що збігаються в часі з епохою деколонізації, капіталізм залишався на плаву багато в чому завдяки глобалізації, яка насправдівиявляється одним з інструментів адаптивності капіталізму, його здібностей до виживання.

Значна роль тут належала аутсорсингу виробництва в країни «третього світу».
Дешева робоча сила була серед тих головних чинників, які дозволяли забезпечувати
економічне зростання, а разом з ним – і соціальну стабільність. По суті, соціальна структура західних суспільств пережила «витіснення» пролетаріату, його виштовхування в колишні колонії, які стали пролетаріатом глобалізації – і постачають людські ресурси для нечисленного пролетаріату Європи та США, «глобальної Півночі».

Дешева робоча сила «глобального Півдня», азіатських тигрів, Індії і, в першу чергу, Китаю, і нині залишається наріжним каменем капіталізму. Але зарплати і рівень життя в цих країнах постійно зростають, навіть на тлі нинішньої рецесії. Робоча сила дорожчає. Якщо наявнийу світі розрив у доходах і цінах згладиться,ці країни покинуть місце «глобального пролетаріату».

Грубо кажучи, індійці та китайці почнуть працювати за зарплати, які коли й не будуть в абсолютних цифрах відповідати зарплатам на Заході, зроблять аутсорсинг безглуздим з погляду зору вигоди.

Спочатку аутсорсинг, уже китайський або індійський, пересуватиметься в
наступні на черзі, бідніші країни, перш за все африканські. Однак рано чи пізно й економіка цих країн насититься грішми, а вирощений на аутсорсингу середній клас матиме зовсім інші запити.

Якщо це станеться, капіталізм може опинитися перед кризою, набагато серйознішою від нинішньої. Глобальний поділ на країни-пролетарі і країни-експлуататори зникне, а західні суспільства встануть перед перспективою повернення пролетаріату, а разом з ним – і внутрішньої соціальної напруги, яка стане справжнім викликом для капіталізму. «Захопи Уолл-стріт» виявиться лише репетицією уяви.

Звичайно, щоб запобігти цьому, капіталісти будуть усіма силами підтримувати
нерівність між країнами-виробниками і країнами-споживачами, як і сам цей глобальний розподіл праці. Мені здається, що від того, наскільки довго ця стратегія буде успішною, і залежатиме те, коли занепад капіталізму стане реальністю. Залежатиме не менше, ніж від чергової кризи.