Публікації

Блог директора ІСП Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Щойно повернулась із зустрічі з чотирма міністрами Європейського Союзу, які завітали до України в абсолютно зшитої за кроєм пана Сікорського місії з розряду “Чіп і Дейл поспішають на допомогу”. Нам дружньою експертною командою вдалось донести до міністрів, як на мене, ключові послання про необхідність підписання Угоди про асоціацію саме цього року, а крім того ще й позначити ті виклики, які можуть стати черговими перешкодами для такого підписання. Одним словом, озвучили деякі кодові слова – “референдум”, “київські вибори” etc.\
Міністри були в гарному гуморі. Трьохгодинна зустріч з Януковичем, а потім ще спілкування з опозиційними політиками явно не пішли на шкоду їхньому настрою. Найбільший інтерес до того, що говорять українські експерти виявляв міністр закордонних справ Нідерландів, час від часу підключаючи й свої коментарі з тих чи інших питань. Було помітно, що для нього чимало речей були новими, як, в принципі, і для данського міністра.

Наприкінці зустрічі я запитала у міністрів, чи стали вони після зустрічі з Януковичем більш оптимістичними реалізму. Литовський міністр відповів, що вони стали більш поінформованими. А Радек Сікорськи після деякої паузи і різко зробивши серйозне обличчя додав: “Я став більшим оптимістом”. Данський міністр, натомість, фактично процитував одне з моїх улюблених висловлювань Кеннеді – “ми ідеалісти без ілюзій”

Для тих, хто уважно стежив за роботою таких місій і в Україні і в загалом в регіоні (особливо Білорусі та Молдові), давно зрозуміло: вони відбувались у період, коли в патовій ситуації з тим чи іншим партнером на Сході з’являлась надія. Надія вирішити ситуацію. Після помилування Луценка така надія з’явилась і стосовно України. Міністр Сікорськи не зміг не використати цю надію, щоб не запросити ще кількох міністрів. Причому, цікаво, що його традиційного напарника Карла Більдта в цій місії не виявилось, і навіть, за декою інформацією, швед був здивований, що ця місія вирушає до України. Тим не менше, за рахунок міністрів Данії і, особливо, Нідерландів, компанія вийшла досить цікава і за це Сікорському “dziękuję bardzo”.

Бо якщо Данія навряд чи відкрито і публічно вставлятиме палки в колеса асоціації з Україною, тим більше, якщо вдасться трохи розм’якшити Швецію з її зовнішньою політикою у стилі “права людини – понад усе”, то з Нідерландами у новітній європейські історії пов’язано чимало випадків, коли вони демонстративно займали позицію “А Баба Яга проти”. Це вони, нагадаю, у свій час не побоялись наодинці блокувати перспективу членства Сербії в ЄС, жорстко ув’язавши своє добро на видачу Міжнародному трибуналу двох сербських військових злочинців. Це Нідерланди останніми роками грудьми захищають Шенгенську зону від входження до неї членів ЄС Румунії та Болгарії. Намаглись вони грати самостійну роль і в історії з ПДЧ для України, блокуючи його не тільки з оглядкою на Німеччину, а й, як потім пояснили мені деякі нідерландські джерела, з оглядкою на участь відомого голландського концерну у будівництві запущеного Росією “Північного потоку”.

Так чи інакше, важливість місії приходиться на той момент, коли у Євросоюзі сьогодні можна більш-менш чітко прорахувати країни, які залізобетонно виступають за підписання Угоди про асоціацію, але країн, які вже залізобетонно вирішили не підписувати Угоду, сьогодні прорахувати важко, оскільки навіть німецьке “ні”, за моєю інформацією, не варто розцінювати, як “ні остаточно й безповоротно”.

Країни, які вагаються, по суті найбільше турбує дві речі, і ці дві речі пов’язані з репутаційними втратами для ЄС:

1) Нема гарантії, що Угода після її підписання буде виконуватись хоча б частково, а не осяде десь на полиці в Межигір’ї. Мовляв, підписати, то ще можна, але як потім мотивувати український уряд щось робити? Список Фюле почав важко, але виконуватись, бо є мотивація – факт підписання Угоди у Вільнюсі. А коли буде підписана Угода, то якого пряника ЄС зможе запропонувати? Перспективу членства? Про неї вже не згадують навіть ті українські євро інтегратори, які ще кілька років тому доказували, що без перспективи членства в ЄС Україні не варто й маратись з підписанням Угоду про асоціацію. Фінансову допомогу, яка б задовольнила вкрай голодну на гроші сімейку? Навряд чи. Не ратифікація країнами-членами? Але це навіть підходить для української влади – підписати й нічого не робити, чекаючи поки документ набуде чинності.

2) Підписання Угоди стане персональним подарунком для Януковича, який після таких вибриків регіонального масштабу як посадка Тимошенко заслуховує на хорошого батога, а не пряника. Європейці не хочуть дарувати Януковичу можливість ввійти в історію України месією, який повернув блудного в зовнішньополітичному сенсі українського сина в європейську сім’ю і ще й піаритись на цьому під час виборчої кампанії. Занадто багато честі для Януковича і занадто багато ризиків для ЄС, що Янукович буде ходити й розповідати, як він “круто” розвів європейців – і Юлю ізолював, і Угоду підписав.

Обидва зауваження слушні і на обидва з них немає відповіді, яка б задовольнила всіх головних вершителів європейської долі України. Когось не задовольнить відповідь, що нема гарантії, що після підписання Угоди українська влада змінить свою поведінку і почне стрімко займатись реформами, але без підписання Угоди вона точно не буде нічого змінювати в позитивному сенсі, а реальні реформи залишаться там, де зупинились напередодні Вільнюса. Комусь недостатньо, що для електорату Януковича Угода про асоціацію з ЄС є дійсно досягненням, а не зрадою “славян” та “русского мира”, а новий електорат навряд чи піде голосувати за Віктора Федоровича лише тому, що він підписав досі абстрактний та незрозумілий для більшості населення документ з Євросоюзом.

Після візиту міністрів закордонних справ я лише переконалась в одному: Євросоюзу потрібно або вирішення питання з Юлею, або поступка, рівноцінна вирішенню цього питання. Хтось здатний у владі накреативити такого замінника чи, можливо, легше все-таки якось вирішити питання Юлі? Почати, скажімо, з публічної згоди Президента на її лікування поза межами України.