Архіви: Публікації

Газета “Урядовий кур’єр” про засідання Стратегічного дискусійного клубу на тему: «Україна напередодні Вільнюса: Як змусити економіку працювати на національну безпеку?»Якщо людям дедалі важче вижити наодинці, то країнам практично неможливо. Звісно, кожна має право будувати відносини з партнерами на власний розсуд. Однак національна безпека напряму залежить від сили і конкурентоспроможності економіки. Як писав Леонід Глібов у одній з найкращих своїх байок «Вовк та ягня»: «більший меншого кусає та ще й б’є — затим, що сила є…». \
Днями відбулося п’яте засідання Стратегічного дискусійного клубу, зорганізоване Інститутом світової політики за підтримки Офісу зв’язку НАТО в Україні та уряду Норвегії. Тему обрали, як завжди актуальну: «Україна напередодні Вільнюса: Як змусити економіку працювати на національну безпеку?»

У засіданні брали участь українські та європейські експерти, посли країн ЄС та представники дипломатичних місій. Своїми думками щодо економічного виміру національної безпеки поділилися зокрема член ради НБУ та колишній посол України в ЄС Роман Шпек, директор Офісу зв’язку НАТО Марчін Кожіел, заступник директора Інституту стратегічних досліджень Олександр Литвиненко, директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна, представники інших громадських інституцій та журналісти. Захід проводили за підтримки Офісу зв’язку НАТО в Україні та уряду Норвегії.

Асоціація додасть відчуття захищеності

Саміт «Східного партнерства» у Вільнюсі має для українців цілком конкретні виміри: підписання Угоди про політичну асоціацію та поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі. Що є метою цієї угоди? Звісно, не зона вільної торгівлі як така, а зона вільної торгівлі як інструмент поступової інтеграції окремих секторів, а далі й цілої економіки України до внутрішнього ринку Європейського Союзу. У цьому переконаний досвідчений економіст і колишній посол України при ЄС Роман Шпек.

На його думку, окремі положення цієї угоди дещо жорсткіші, ніж положення угоди про приєднання України до СОТ, адже йдеться не стільки про зону вільної торгівлі, як про участь України у внутрішньому ринку Європейського Союзу. Це вимагатиме від України роботи у тому напрямі, що окреслюється так званими Копенгагенськими критеріями, політичними, економічними і правовими. А якщо коротко підсумувати економічний критерій для членства (а в економічному плані — це участь у внутрішньому ринку), то економіка України повинна бути здатною витримувати конкурентний тиск більш розвинутих економік країн — членів ЄС.

У цьому контексті Роман Шпек наголосив на необхідності проведення масштабних структурних і економічних реформ в Україні, які повинні також сприяти формуванню нової якості політики. А те, що країни Європейського Союзу створили достатньо потужностей і органів, які опікуються питаннями політичної і військової безпеки при реалізації положень угоди про політичну асоціацію і зону вільної торгівлі, дасть змогу Україні почуватися захищеною на європейському континенті, переконаний експерт.

Водночас він спрогнозував, що відносини Україна — НАТО значною мірою залежатимуть від готовності України до здійснення демократичних і економічних реформ, а також від того, чи досягнуть окремі члени НАТО (в першу чергу, Німеччина і Франція), які наполягають на необхідності реформування Альянсу, домовленості зі США.

Діалог з Альянсом не переривається

Кілька століть тому відомий французький економіст Фредерік Бастіа зазначив: «Якщо кордон держави не перетинають товари, його незабаром перетнуть солдати». З того часу світ змінився, на політичній мапі з’явилися нові країни, кордони стали прозорішими. Проте економічна співпраця і процвітання залишаються запорукою мирного співіснування держав. У глобалізованому світі дедалі частіше стабільність економічного зростання більшою мірою залежить від взаєморозуміння з партнерами, ніж від конкурентної боротьби. Так розпочав свій виступ на засіданні Стратегічного дискусійного клубу, присвяченого питанням безпеки, директор Офісу зв’язку НАТО в Україні Марчін Кожіел. Він зокрема зазначив, що у НАТО з розумінням поставилися до того, що в 2010 році українська влада ухвалила рішення більше не прагнути до членства в Альянсі. Водночас наголошують, що партнерство важливе.

«Ми прагнемо й надалі підтримувати інституційний діалог, який зосереджується на економічних питаннях оборони і безпеки та економічних аспектах перебудови оборонної промисловості», — зокрема зазначив він. Важливим майданчиком для регулярних консультацій є Спільна робоча група Україна — НАТО з питань економічної безпеки, засідання якої, як правило, відбуваються двічі на рік. У рамках діяльності цієї Спільної робочої групи обговорюють питання макроекономічної ситуації в Україні та основних тенденцій її розвитку, питання забезпечення економічної безпеки та безпеки економічної інфраструктури, питання боротьби проти фінансування тероризму і протидії відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом тощо. Також здійснюється обмін досвідом із питань безпеки економічного розвитку, зокрема оборонних бюджетів і управління оборонними ресурсами та їх зв’язку з макроекономікою і перебудовою оборонної галузі.

Пан Кожіел наголосив на тому, що НАТО і Європейський Союз не конкуренти у сфері економічної безпеки, на чому інколи спекулюють окремі політичні оглядачі. «Криза в ЄС продемонструвала нашу взаємозалежність та зацікавленість у спільному економічному зростанні. Ми поділяємо спільні цінності, а також спільні ліберальні принципи. Наші економіки діють у рамках спільних євроатлантичних стандартів. Тому процвітання Європейського Союзу сприятиме зміцненню безпеки по обидва боки Атлантики», — переконаний він.

Статистичні дані свідчать, що застосування економічних санкцій або торгових обмежень дає певний ефект приблизно лише в 1/3 усіх випадків, зазначив у свою чергу старший науковий співробітник Норвезького центру оборонних досліджень Тор Буккволл.

Норвезький експерт докладно розповів про концепт економічної безпеки та про те, як економічні дії (санкції та торгові обмеження) можуть загрожувати національному суверенітету держави. Буккволл проаналізував торговий конфлікт між Україною і Росією у серпні цього року згідно з моделлю американського дослідника Деніела Дрезнера і дійшов висновку, що жорстка позиція українського уряду пояснюється переконанням, що нинішні поступки Росії не будуть останніми.

Справді, в епоху глобалізації складно вижити самому, однак ніхто не має права диктувати людині, з ким дружити. А великій незалежній державі — поготів.

ДОВІДКА «УК»

Проект «Стратегічний дискусійний клуб» був створений для проведення змістовних регулярних публічних дискусій зі стратегічних питань національної безпеки України у неформальній атмосфері. Засідання Стратегічного дискусійного клубу проводять щодва місяці за ініціативи Інституту світової політики і присвячені вони окремим проблемам національної безпеки.

{1}

А ТИМ ЧАСОМ

Краще там, де будемо

Ганна РОМАШКО
для «Урядового кур’єра»

Інститут світової політики розпочав інформаційну кампанію, присвячену європейській інтеграції України під гаслом «Є краща сторона Європи!» — Ми вклали в цей вислів ідею про те, що Україна, безумовно, — частина Європи, однак сьогодні існує краща сторона — це Європейський Союз. Що більше Україна зближуватиметься з ЄС, то більше в неї можливостей розвиватися і ставати ліпшою, — зазначають ініціатори. Вони звернулися до провідних українських майстрів карикатури, аби ті наочно зобразили суспільні виразки, яких потрібно позбутися. Роботи об’єднали у пересувну виставку, яку побачили вже у кількох українських містах та опублікували в Інтернеті.

Тож, варто сподіватися, що в цій кращій Україні, ми матимемо правоохоронців, які поважатимуть і захищатимуть нас; хабар більше не буде перепусткою до посади, а лише до в’язниці; дороги будуватимуть не з перспективою ямкових ремонтів, а для комфортного і швидкісного проїзду; а бізнес регулюватиме виключно ринок.

Усе це стане реальністю, якщо кожен український громадянин докладатиме певних зусиль, а влада виявлятиме політичну волю. І першим інструментом, який сприятиме перетворенням у державі, може стати Угода про асоціацію з Європейським Союзом. Ми повинні стати кращою стороною Європи не для цієї Європи, а самі для себе.

Ми не ідеалізуємо Європейський Союз. Там теж є свої проблеми. Там теж є країни, в яких не викорінене хабарництво. Є країни, які сильно постраждали від економічної кризи. Однак жителі навіть найбідніших країн в ЄС мають змогу почуватися набагато захищенішими та жити значно заможніше, ніж українці. Чи варто Україні відмовлятися від кращого життя, виправдовуючи свої невдачі неуспіхом інших? Чи, можливо, ліпше скористатися історіями успіху з Євросоюзу?

На виставці зібрані карикатури, на яких зображені дві реальності — українська і європейська. Карикатури були створені відомими українськими художниками: Мариною Туровською, Костянтином Казанчевим, Ігорем Бежуком та Олексієм Кустовським на замовлення Інституту світової політики.

Інтернет-видання “Главком” про проект “Вуличний євроуніверситет” у Миколаєві і Херсоні…- Это вы за Януковича агитируете?\
– Чому ви так вирішили?

– Ну, он же тоже нас в вашу Европу тащит…

Ще кілька років тому подібний діалог міг здатися хіба що витвором розбурханої уяви письменника-фантаста. Але сьогодні доля грає з нами дивні і парадоксальні жарти.

Молодий чоловік, який сплутав Януковича і «Вуличний євроуніверситет» (колір прапора Партії регіонів такий же, як і прапора Євросоюзу), неохоче бере брошурку про переваги європейського вектору зовнішньої політики, зате з задоволенням походжає вздовж ряду карикатур, подовгу розглядаючи кожну. Порівняльний аналіз українських реалій і європейських перспектив найкраще діє, коли є наочним.

Процес євроінтеграції України обріс велетенською кількістю міфів, перекручувань і пересмикувань. Частково це сталося через брак інформації, частково – через її однобічну подачу. Додайте до всього регулярні коливання вектору руху у зовнішній політиці – і буде в чому заплутатися. Зрештою, один Янукович зі своєю трансформацією з «п’ятої колони» Кремля у головного євроінтегратора чого вартий!

Причому ані українська влада, ані опозиція практично не ведуть хоч скільки-небудь помітної просвітницької діяльності, залишаючи це на відкуп журналістам, громадянським активістам та таким організаціям, як «Інститут світової політики», що вирушив в подорож українськими містами зі своїми «Вуличними євроуніверситетами»

…В Миколаєві зранку дощ. Це погано, бо в непогоду, ще й в будній день, марно чекати натовпу глядачів. Навіть попри те, що відкриває «Вуличний євроуніверситет» посол ЄС в Україні Ян Томбінський.

{1}

Однак несподівано дощ припиняється і люди поволі починають сходитися до парку навпроти міської адміністрації. Ніде не видно комуністів, прогресивних соціалістів та інших любителів Митного союзу. Чи то розвідка сплохувала, а чи то їм просто байдуже. Натомість в полі зору з’являється молодий чоловік, дуже схожий на перевдягненого у цивільне міліціонера. Він, проте, не дуже криється з цим, підходить до організаторів і попереджає – мовляв, на випадок провокацій, все під контролем, звертайтеся.

Проте все спокійно. Де-не-де біля стендів з малюнками спалахують спорадичні «дискусійні клуби», однак ненадовго, а більшість людей, посміхаючись, просто розглядають карикатури. Художники постаралися – роботи й справді дотепні, влучні і не потребують додаткових пояснень. Особливо у захваті від них діти.

До столу з буклетами підходить ввічливий чоловік, вітається і одразу ж переходить на українську мову. Взявши буклет, він ховає його до портфеля, натомість дістає Біблію і кілька примірників «Сторожової вежі». Контрагітація. Чоловік розповідає, що це все не має значення – ЄС, Митний союз… Все одно скоро Страшний суд, ось почитайте Біблію. Між тим до місця події підходить посол Томбінський в компанії з заступником шведського посла Мортеном Енбергом.

Томбінський підходить до мікрофону. Він говорить переважно українською – коли бракне потрібного слова, посол замінює його російським, а іноді польським чи англійським.

Посол розповідає про ЄС, про цілі та засоби. Про цілком реальну можливість стати ближче до Європи. «Саміт у Вільнюсі, – каже він, – це не просто питання політики, це домашнє завдання».

«Цей проект не є відповіддю на питання про те, що вже сталося. Він звертається до майбутнього, до викликів, про які ми сьогодні можемо і не знати, але які стоятимуть перед нашими дітьми», – каже дипломат.

{2}

Раптовий порив вітру перериває промову Томбінського. «Це на нас подув вітер з України», – жартує він.

Наступним слово бере Енберг, який додає, що «не треба боятися змін, бо світ змінюється, хочемо ми того чи ні». Заступник посла Швеції українською говорить вільно, окрім того, в Миколаєві він не вперше – тут працюють компанії зі шведськими інвестиціями.

Енберг розказує про тисячі шведських футбольних вболівальників, які були вражені, відвідавши Євро-2012 в Україні. «Вони казали, що складається враження, ніби Україна вже багато років як вступила до ЄС», – розповідає дипломат.

Знову починає накрапати дощ, і промовці пропонують одразу ж переходити до запитань. Тут виявляється, що серед слухачів сховався принаймні один прихильник Митного союзу, який бере мікрофон і просить Томбінського пояснити, чому такий миролюбний Євросоюз бере участь у війні в Сирії. З цього стає зрозуміло, що уявлення про ЄС цей чоловік має досить туманне, сформоване в основному російським телебаченням і агітками різних симоненків-медведчуків.

«Євросоюз не бере участі у жодних військових діях. У нього навіть нема власної армії», – терпляче пояснює йому Томбінський. А Енберг додає, що це – типовий приклад численних, але хибних міфів про ЄС, і запевняє, що Швеція не бере участі у таких акціях без санкції Ради безпеки ООН.

Міфів і справді багато. І у Миколаєві, і у Херсоні (де «Вуличний євроуніверситет» працював наступного дня) різні люди цілком серйозно доводили, що «Литва вступила до ЄС, а тепер там розруха, дикі ціни, люди тікають у Росію». Щоправда, вони зазвичай не можуть пояснити, звідки про це дізналися, але впевнені у своїй правоті на всі сто відсотків.

Інший міф – «ми у Європі нікому не потрібні, а от Росія…». Таким марно нагадувати про торгову війну, яку Москва оголосила українським товарам, і про Білорусь, яку навіть тісна інтеграція з Росією не рятує від таких же «дружніх» заходів.

А те, що Угода про асоціацію ще не означає автоматичного отримання перспективи членства – зовсім не міф, а правда. Однак робити з цього висновок, що Україна Європі не потрібна – просто некоректно. Швидше варто говорити про те, що це лише перший крок. Немовля, яким є Україна у сенсі євроінтеграції, раніше ніж сідати на велосипед мусить хоча б навчитися ходити.

У Херсоні дядечко похилого віку навіть почав кричати на Мортена Енберга, що «Россия и Беларусь – наши братья, а ваша Европа – продажная». Кому «продажная» – так і лишилося загадкою. Усі спроби заперечити або хоча б вставити слово у цей монолог закінчилися безрезультатно.

Що цікаво: у Миколаєві європейським дипломатам не поставили жодного запитання про Тимошенко, зате у Херсоні таких питань було чи не половина. Специфіка регіону?

…Вже після закінчення «євроуніверситету» до кореспондента «Главкому» підійшли дівчина і хлопець з відеокамерою. «Ми колеги, журналісти, можна у вас коментар взяти?». Виявляється, їх дуже мучило питання: чи підтримую я легалізацію одностатевих шлюбів, якої від України вимагає ЄС в обмін на Угоду про асоціацію?

Маніпуляція? Дуже на це схоже. Абсурдність самого питання полягає в тому, що насправді нічого подібного ЄС від України не вимагає і не може вимагати, оскільки в самому Євросоюзі ця тема є предметом гарячих дискусій.

Вочевидь, «колегам» не дуже сподобалася така відповідь, бо знімальна група швидко втратила до мене інтерес і пішла шукати когось більш відповідного редакційній політиці.

…А старенька бабуся з клунком за плечем довго ходила між малюнками, подовгу роздивляючись кожен, а тоді підійшла і дуже серйозно спитала: «А шо, синок, в Європі нам лучче буде?». Похитала головою і, зігнувшись, пішла до зупинки маршрутки…

Стаття заступника директора ІСП Катерини Зарембо в “Українському журналі”Результат саміту Східного партнерства, призначений на 28-29 листопада у Вільнюсі, є для України, ймовірно, інтригою року. Чи відбудеться підписання історичного для України документу у стосунках з ЄС? \
Відомо, що для того, щоб підписання могло відбутися, Україні необхідно виконати ряд вимог Євросоюзу. Зокрема, пріоритетні реформи були вказані у висновках Ради ЄС стосовно України від 10 грудня 2012 року та уточнені у вигляді так званого «списку Фюле». Дедлайн виконання – саміт Східного партнерства – обумовлений низкою політичних подій, які відбуватимуться протягом 2014 та 2015 років та не сприятимуть дискусії щодо підписання. Серед цих подій – вибори до Європейського Парламенту, формування складу нової Європейської Комісії, а також президентські перегони в Україні. Чи встигне Україна реалізувати очікувані реформи, сьогодні невідомо.

Здавалося б, місія здійсненна. По-перше, ці вимоги, по суті, є повторенням очікувань Європейського Союзу, зафіксованих у погодженому обома сторонами у 2009 році Порядку денному асоціації Україна-ЄС. Україна мала достатньо часу, щоб підготуватися та зробити необхідні напрацювання. По-друге, за підписання Угоди про асоціацію висловлюються як правляча партія, так і опозиція. Зокрема, підписання Угоди підтримують 4 парламентські фракції з 5. До того ж, за даними соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова 42% громадян України також вважають, що Угода має бути підписана (33% висловлюються проти).

В реальності ж в українському політикумі ведеться складна політична гра, яка ставить підписання Угоди під сумнів. Мало хто сумнівається у тому, що нинішня українська влада намагається обійтися якомога «косметичнішими» заходами у відповідь на вимоги Євросоюзу. До того ж, у владних кулуарах подейкують, що всередині Партії регіонів є два табори: противники та прибічники підписання Угоди. Дійсно, нещодавня заява народного депутата від Партії регіонів Олега Царьова про те, що УА не відповідає Конституцїі України, а також законопроект його колеги Вадима Колесніченка, який має на меті скасування положення Законів України щодо набуття членства в ЄС як зовнішньополітичної мети України вказують на те, що всередині партії існує розкол. При цьому влада не відчуває тиску від громадськості, чого не можна сказати про зовнішньополітичний тиск з боку Москви.

Прогрес наявний, але недостатній

Українські експерти відзначають, що своїми жорсткими умовами та чіткими дедлайнами Євросоюз таки спромігся розворушити українське керівництво. Після останнього Саміту Україна-ЄС, який відбувся у лютому 2013 року, Президент України Віктор Янукович підписав указ, у якому визначені «невідкладні заходи щодо європейської інтеграції України». Проте цей документ адресує питання, означені у висновках Ради ЄС, вибірково. До того ж усі перелічені заходи стосуються виключно уряду, у той час як український парламент, відповідальний за прийняття євроінтеграційного законодавства, не згадується жодним словом.

Загалом результати громадського моніторингу виконання Україною вимог ЄС для підписання Угоди про асоціацію, станом на червень 2013 року, засвідчили, що жодна з 11 умов підписання УА поки що не є повністю виконаною. За даними моніторингу, по чотирьох пунктах спостерігається деякий прогрес, по п’яти – мінімальний прогрес, по двох – прогрес взагалі відсутній. Так, до успіхів української влади можна зарахувати чотири антикорупційні законопроекти, які були успішно підтримані у Раді та становлять 90% антикорупційного законодавства, яке вимагається з європейського боку, кроки у напрямку імплементації Кримінально-процесуального кодексу, помилування колишніх членів уряду Юрія Луценка та Георгія Філіпчука.

Крок уперед, два назад

При цьому вже досягнуті позитивні результати можуть бути зведені нанівець діями або бездіяльністю української влади, які демонструють рух у зворотньому напрямку. Прикладами таких негативних тенденцій є нові кримінальні справи проти екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, купівля одного з трьох найбільших медіа-холдингів України «UMH group» українським олігархом Сергієм Курченком, якого пов’язують із групою Сім’ї та вибори мера у Василькові. Жорстоке зґвалтування та побиття у селищі Врадіївка Миколаївської області, у скоєнні яких за показаннями жертви звинувачуються двоє працівників місцевих правоохоронних органів, могли б стати приводом для початку гучної реформи органів внутрішніх справ. Проте поки що місцева влада обмежилася лише фасадною «переатестацією» працівників районного відділу міліції.

Курчат восени рахують

Експерти та проєвропейські політики покладають багато сподівань на осінній політичний сезон, впродовж якого у Верховній Раді планується розгляд законопроектів стосовно реформи судової системи та прокуратури, органів внутрішніх справ, а також Виборчий кодекс. За словами міністра юстиції Олени Лукаш, 12 серпня Віктор Янукович доручив «опрацювати питання готовності законопроектів, необхідних для підписання Угоди про асоціацію». Щоправда, пані міністр не уточнила, чи йдеться про усі законопроекти, яких не вистачає задля виконання «списку Фюле». Очікується також, що восени буде визначена дата перевиборів на п’яти мажоритарних округах, де парламентські вибори у 2012 році відбулися із значними порушеннями, а також вибори мера Києва.

Загалом, пише у своїй колонці на «Українській правді» Ярослав Юрчишин, член експертної групи Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього», за наявності політичної волі виконати умови Євросоюзу до листопада нескладно, оскільки вже існує багато напрацювань. Зрештою, вповні можна встигнути зробити достатньо, щоб продемонструвати європейській стороні «рішучі дії та відчутний прогрес» – адже саме такий індикатор успіху визначений у висновках Ради ЄС.

Сила опозиції

Незважаючи на концентрацію влади в руках Президента та правлячої партії, роль опозиції у виконанні вимог Євросоюзу лишається вагомою. Через внутрішні суперечки з приводу УА фракція Партії регіонів позбавлена більшості при голосуванні за євроінтеграційні законопроекти і тому мусить розраховувати на підтримку опозиції. Так, авторами чотирьох антикорупційних законопроектів, успішно прийнятих у Верховній Раді, виступили депутати від усіх чотирьох фракцій, які підтримують підписання УА. Розширення повноважень Рахункової палати на національному рівні також вимагає голосування конституційною більшістю.

Для опозиції, зокрема для ВО «Батьківщина», виконання вимог Євросоюзу має особливе значення – оскільки, з-поміж іншого, йдеться про звільнення її голови, екс-прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. Хоча у «списку Фюле» пункт щодо усунення вибіркового правосуддя є одним з багатьох, у приватних розмовах європейські дипломати не приховують: вирішення справи Тимошенко є ключовою передумовою для підписання Угоди. Адже мова іде не тільки про вибіркове правосуддя, а про політичні мотиви ув’язнення, які у зв’язку з Тимошенко визнав Європейський суд з прав людини. Іншими словами, підписання Угоди про асоціацію з державою, яка має політв’язнів, для Євросоюзу означало б створення небезпечного прецеденту для своїх сусідів.

Екс-депутат від Партії регіонів Тарас Чорновіл в інтерв’ю виданню «ЛІГАБізнесІнформ» зазначає, що Віктор Янукович вже двічі був готовий відпустити Тимошенко на лікування до Німеччини, проте кожного разу змінював своє рішення в останній момент. Згідно опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» та соціологічною службою Центру Разумкова у травні 2013 року, 46% населення вважає, що задля підписання Угоди з ЄС про асоціацію і для виконання вимоги щодо подолання вибіркового правосуддя Юлія Тимошенко має бути звільнена в тій чи іншій формі.

Чи чути голос громадськості?

На жаль, питання Угоди про асоціацію досі не набуло значного суспільного резонансу. Як зазначають Рілка Драгнєва та Катарина Волчук, переговори щодо Угоди про асоціацію велися у вузьких офіційних колах, при цьому надзвичайно мало зусиль докладалося для того, щоб продемонструвати привабливість Угоди суспільство або проінформувати бізнес щодо її наслідків та переваг. Наслідки такого підходу проілюстровані результатами соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова у квітні 2013 року. Так, про зміст Угоди знають тільки 30% населення. 48% свідомі того, що Україна має виконати певні вимоги для уможливлення підписання Угоди, але лише 7% з них знайомі з ними повністю, 81% – частково, а 11% – не знайомі зовсім.

Зараз ситуація повторюється: український уряд щомісяця інформує ЄС про стан виконання умов підписання Угоди, але не оприлюднює цю інформацію. Таким чином, наразі широкий суспільний тиск на владу задля підписання УА відсутній: пересічному українцю невідомі негайні вигоди від підписання Угоди. При цьому українські керманичі дуже свідомі негайних втрат, які загрожують їм у разі підписання.

А північний сусід проти!

Російське керівництво не приховує, що категорично не підтримує європейську інтеграцію України. Для того, щоб підкреслити свою позицію, Моcква вдалася до красномовних заходів. Так, 29 липня російська санітарна служба ввела заборону на ввезеня до Російської Федерації продукції компанії «Рошен» через виявлення у ній бензопірену – канцерогенної речовини. Після російської заяви експертизу продукції «Рошен» здійснили Молдова, Білорусь, Казахстан та Таджикістан, проте вказаної речовини не виявили. «Рошен», як відомо, належить українському олігарху Петру Порошенку, прихильнику європейської інтеграції України.

14 серпня кампанія продовжилася повною блокадою українського експорту на українсько-російському кордоні. Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт назвав цю акцію «тихою торговельною війною проти України», метою якої є блокування її відносин з ЄС. Після переговорів між українським та російським відомоствами звичний митний режим відновився. Однак радник президент РФ Сергій Глазьєв пояснив, що тимчасовий режим адміністрування кордону був введений з метою перевірки, зокрема, відповідності імпортованих з України вантажів правилам походження товарів, які діють між Україною та Росією. Пан Глазьєв підкреслив, що у разі підписання Україною Угоди про Асоціацію з ЄС такий режим може стати постійним заради уникнення реімпорту європейських товарів через українську територію. Також російська сторона говорить про можливу денонсацію ЗВТ з Україною. Російська «Нєзавісімая ґазєта» припускає, що Кремль може піти на висилання українських заробітчан з РФ задля зриву підписання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС.
Європейська Комісія відреагувала заявою, у якій назвала неприйнятною будь-яку економічну погрозу з боку Росії, спрямовану проти України і пов’язану з можливим підписанням країною Угоди про асоціацію з ЄС. Також речник ЄК підкреслив, що побоювання російського керівництва щодо реекспорту європейських товарів через майбутню зону вільної торгівлі з Україною є безпідставними, оскільки в контексті ЗВТ між Росією та Україною (СНД), товари ЄС не зможуть експортуватися з України до Росії у пільговому режимі.

Зрештою, як зауважує Джеймс Шерр у своїй записці «Україна і Європа: остаточне рішення?», колесо історії не зупиниться на Вільнюському саміті. Незалежно від того, чи буде підписана Угода, його результат стане «не лише кінцем однієї історії, а й початком іншої». У випадку підписання Росія, на думку директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук, отримає ще цікавіший виклик: зірвати Угоду про асоціацію на стадії ратифікації. Україна, у свою чергу, отримає документ, який вперше за часів незалежності утвердить її цивілізаційний вибір та спрямує її розвиток на час значно довший, ніж термін повноважень нинішньої влади.

Пост в блог на “Обозревателе” аналітика ІСП Дарії ГайдайМенш ніж за три місяці до саміта “Східного партнерства” у Вільнюсі Євросоюз починає розуміти, яку амбіційну гру він затіяв на пострадянському просторі. Останні кілька місяців найбільш непередбачуваним партнером у Брюссель вважали Україну, яка й досі не виконала умови, необхідні для підписання Угоди про асоціацію. Однак неочікувана заява президента Вірменії Сержа Саргсяна 3 вересня про намір приєднатись до Митного союзу продемонструвала, наскільки недооцінювали європейські дипломати Росію.Всього шість тижнів тому – 24 липня – Єврокомісія завершила трирічні переговори з Вірменією щодо Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Вірменські чиновники запевняли своїх брюссельських колег у щирості своїх намірів і готовності парафувати Угоду на саміті у Вільнюсі. І раптом – поворот на 180 градусів. Вступ Вірменії у МС, як пояснили єврочиновники, позбавить її можливості інтегруватися з ЄС, адже вона фактично поступається своїм суверенітетом у торговій сфері на користь Росії.
Раптовість заяви Саргсяна, після особистої зустрічі з Путіним, викликала у вірменських та західних оглядачів сумніви у добровільності вибору Єревана. Адже навіть тоді, коли вірменський президент уже був у Москві, представники правлячої партії продовжували запевняти у незмінності євроінтеграційного курсу Вірменії. Виникає питання, які аргументи знайшов Путін, що змінити думку Саргсяна про перспективи МС. Раніше керівництво Вірменії неодноразово заявляло, що членство у МС, з одного боку, загрожує економічній співпраці з Грузією, а з іншого – обіцяє досить сумнівні бенефіції, оскільки Вірменія (на відміну від України) не має спільного кордону з жодною країною-членом МС.
Колишній голова Центрабанку Вірменії Баграт Асатрян в інтервью “Armenia Now” безапеляційно заявив, що у рішенні приєднатись до МС 90% політики і лише 10% економіки. За його словами, Вірменія просто не готова вступити до такої структури. “Якщо Росія гарантує, що такою буде ціна абхазької залізниці (йдеться про відновлення прямого залізничного сполучення між Росією й Вірменією), і потім якось залагодить це питання з Грузією, то ситуація суттєво змінюється і членство у Митному союзі може бути предметом дискусій. Наступне важливе питання, чи ми вступаємо у МС з Карабахом чи без. Якщо без, то чи не означатиме це, що ми відмовляємось від Карабаху?” – відмітив Асатрян і нагадав, що Росія обіцяла вирішити цю проблему.
Те, що економіка тут ні до чого, побічно визнають навіть представники вірменської влади. У Москві Саргсян обмежився коротким поясненням: “Це раціональне рішення, засноване на національних інтересах Вірменії. Я неодноразово говорив, що коли ви є частиною однієї системи військової безпеки, неможливо ізолювати себе від відповідного економічного простору”. І хоча вірменська опозиція поспішила звинуватити Саргсяна у переслідуванні власних інтересів, всі схоже розуміють: економіку принесли в жертву безпеці. Звичайно, без підтримки Кремля корупційному режиму Саргсяна довелось би сутужно, проте справа в іншому – Росія залишається практично єдиним політичним союзником Вірменії у регіоні. Союзником ненадійним і малопродуктивним, але в ситуації постійної загрози відновлення війни за Нагорний Карабах Вірменії вибирати не доводиться.
Візит Путіна в Азербайджан минулого місяця та рішення Москви продати Алієву озброєння на мільярд долларів мали нагадати вірменському керівництву про ціну відчуження від Росії. Звичайно, парафування Вірменією Угоди про асоціацію з ЄС зовсім не означало б кардинальної зміни її зовнішньої політики. Якщо у випадку України асоціацію розглядають як підготовку до членства, то для далекої Вірменії асоціація уже була програмою максимум. По суті, Єреван грав на два поля, розраховуючи отримати економічні вигоди від співпраці з ЄС при збереженні стратегічного партнества з Росією. Однак у Кремлі вирішили, що прийшов час провести чітку лінію між “своїми” і “чужими”. Спроби “напоумити” Молдову та Україну результатів не принесли, а от проти Вірменії у Москви був більш широкий арсенал.
Офіційно Єврокомісія чекає, щоб керівництво Вірменії чітко озвучило свої наміри та пояснило свої заяви про сумісність Митного союзу й Угоди про Асоціацію та ЗВТ з ЄС. Між тим неофіційно євродипломати визнають, що були зовсім не готовими до такого розвитку подій. У коментарі The Wall Street Journal один західний дипломат запевнив, що Вірменія вела переговори з ЄС добросовісно, і “вони самі не очікували такого тиску з боку Росії”. Як відзначає видання, інтенсивність тиску Росії та швидкість зміни позиції вірменського керівництва шокували і навіть налякали єврочиновників.
Росія перейшла до активної фази з відновлення свого впливу на пострадянському просторі. І події навколо Вірменії – це лише перший акт. Те, що головною ціллю Москви є Україна, у зарубіжних експертів не викликає сумнівів. Росія продемонструвала свої можливості, і тепер тиск на Київ стане ще більшим.

Пост в блог на “УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ” директора ІСП Альони ГетьманчукЯкби арешту генерального директора російського “Уралкалія” Владислава Баумгертнера в Мінську не було, його б треба було вигадати. Так прекрасно цей арешт демонструє глибину братських відносин між Росією та своїми партнерами по Митному Союзу, так чудово ще раз показує, що Митний Союз – це не сховище від проблем з Москвою, це і їх джерело. Ну а сам бацька Лукашенко, без якого, зрозуміло, російський топ-менеджер потрапив би після зустрічі з прем’єр-міністром Білорусі на свій літак, а не в слідчий ізолятор, поки що явно претендує на звання найкращого агітатора. Проти Митного Союзу, звичайно.\
Те, що у Білорусі з Митним Союзом не все складалось від початку, знає кожен більш-менш політично підкований українець. Чи принаймні, хто хоча б час від часу заходить на You Tube, в якому неможливо було оминути прекрасний хіт Лукашенка про те, як білорусів в Митному Союзі “просто обманули”, і що аплодисментів з білоруського боку на адресу їхнього членства в МС нема.

Ще до арешту Баумгертнера між Росією та Білоруссю регулярно спалахували якщо не торгівельні війни, то їхні міні-версії. Але всі ці конфліктні ситуації не виносились в публічне поле, оскільки подібні штуки дуже пошкодили б Митному Союзу в іміджевому плані – особливо напередодні створення Євразійського Союзу. І особливо на фоні операції “Зірви Вільнюс для України”, даючи українським колегам цінний аргумент “проти” Митного Союзу, а не “за”. До того ж, як пояснив мені нещодавно мій колега, експерт Білоруського інституту стратегічних досліджень (BISS) Андрій Єлісєєв, сільськогосподарське лобі, наприклад, може собі дозволити виносити проблемні питання на високий рівень і добиватись їх вирішення, а виробники з багатьох інших секторів – не можуть. Тихенько мовчать і терплять негаразди братської дружби.

От лише деякі конкретні приклади торгівельних сутичок між Білоруссю та Росією вже після запуску Єдиного економічного простору з початку 2012 року.

1. Складнощі з участю білоруського підприємства “Белкоммунмаш” в тендері на закупку трамваїв, які оголосила влада Санкт-Петербурга.

2. “Повітряна війна” між “Белавіа” та “Аэрофлотом”

3. Обструкції з боку російських виробників молока через перевищення з боку білоруських партнерів квот на поставку молочної продукції на російський ринок і продаж її за цінами, які нижчі за ті, про які було домовлено. У цілому, сторони щорічно узгоджують об’єми поставок молочної і м’ясної продукції з Білорусі в Росію, але ці домовленості не завжди виконуються.

Білорусь теж страшно дратує, що Росія постійно домінує у процесі визначення ввізних митних ставок. Білоруси зацікавлені, щоб підняти такі ставки й захистити свого виробника від продукції, яка виробляється за межами Митного Союзу. Хоча, каже Єлісєєв, навряд чи це б врятувало не реформовану білоруську економіку, яка все частіше не витримує навіть “внутрішньої” конкуренції в межах самого ЄЕП і вимушена постійно вдаватись до протекціонізму. Так, в ЄЕК поступило вже кілька звернень російських виробників з цього приводу. Найяскравіші приклади білоруського протекціонізму – сільськогосподарська техніка та рибна продукція. Оскільки, білоруські склади завалені виробленою, але нереалізованою продукцією, навряд чи Білорусь змінить тактику й відкриє свій ринок навіть для братської Росії.

Тепер, після загострення конфронтації, російські наїзди на Білорусь викликають ще більш відверте дежавю й аналогії з нашими розборками. Російський уряд, як багато хто з вас знає, вже дав команду міністерствам і відомствам “більш інтенсивно” зайнятись питаннями ризиків ввозу в Росію сільськогосподарської продукції з Білорусі (відповідна заява віце-прем’єра Дворковича). Росіяни раптом злякались поставок продукції через Білорусь в Росію з третіх країн (це з тої ж опери, як і Путін бідкався, що через Україну хлине в Росію всякий закордонний непотріб).

Очевидно, після нових розпоряджень результати діяльності Митного Союзу будуть ще красномовнішими. Хоча, чесно кажучи, вони і так не дуже радісні. Лише дві третини продукції в рамках ЄЕП Митного Союзу підпадає під режим вільної торгівлі. Все інше – з тими чи іншими бар’єрами. За перше півріччя цього року зовнішня торгівля Росії виросла на 1,4% з країнами… Європейського Союзу, зовсім не Митного. З Митним Союзом, навпаки, впала – на 6,3%. І найцікавіше – налаштована на підписання Угоди про асоціацію Україна і член Митного Союзу Білорусь можуть похвалитись одним і тим же результатом у своїх торгівельних відносинах з росіянами – а саме -20%. І для чого платити більше, питається? Причому платити навіть не грошима, а статусом члена Митного Союзу.

На рівні населення теж особливого захоплення Митним Союзом не спостерігається. Особливо у тих, хто може собі дозволити собі купити більше, ніж набір прославленої білоруської “молочки”, але не має можливості це зробити в Білорусі – на європейські товари ціни занадто кусаються і вибір занадто обмежений. У Білорусі все відвертіше говорять про масовий відтік покупців за кордон. У минулому році КОЖЕН ТРЕТІЙ мешканець Мінська робив покупки за кордоном, зокрема в Литві й Польщі. Торгівельний центр “Акрополіс” у Вільнюсі став культовим місцем для білорусів навіть з досить невисоким рівнем доходів – таким собі новим вікном у Євросоюз. Молоді литовці, продавці в “Акрополісі”, жартують, що завдяки навалі білоруських покупців вивчили російську мову. Подібна картина спостерігається і в польському Бялистоку.

Так чи інакше, головна проблема Митного Союзу для Білорусі сьогодні в іншому: залежність цієї країни від Росії стає настільки загрозливою, що навіть у випадку гіпотетичного приходу до влади в Білорусі після Лукашенка еліти з дещо іншим баченням національних інтересів, зробити це в середньостроковій історичній перспективі буде майже нереально. В України інша ситуація, ніж була в Білорусі, коли її “вступили” в Митний Союз – у нас все ще залишається альтернативний варіант. У Лукашенка вибір на сьогодні вже зводиться не до того, як відстояти політичний та економічний суверенітет свої країни, а як відстояти та позбавити російських конкурентів останній промисловий гігант і наповнювач казни, який ще не перейшов у руки росіян – “Беларуськалий”. Причому арешт російського топ-менеджера показує, з яким відчаєм відбувається це відстоювання.

Інтерв`ю старшого аналітика ІСП Леоніда Літри для TRIBUNAСтарший исследователь киевского Института мировой политики Леонид Литра говорил в своем эксклюзивном интервью порталу ТРИБУНА о том, какие ожидания мы можем связывать с Вильнюсским саммитом, как скажется на жизни граждан РМ подписание Соглашения об ассоциации с ЕС, что он думает об утверждении, что РМ станет членом ЕС одновременно с Украиной, а также о том, как скажется на процессе европейской интеграции возможное возвращение коммунистов к власти.\
Т.: О предстоящем этой осенью в Вильнюсе саммите говорят почти каждый день. Однако чего следует ожидать на практике?

Л. Л.: Вильнюсский саммит – важное событие, но не следует рассматривать его как апогей евроинтеграционного процесса Республики Молдова. Это скорее мероприятие, на котором будут подведены итоги прогресса, достигнутого на пути европейской интеграции шестью государствами, входящими в «Восточное партнерство», и будут намечены политики на ближайшие два года – до следующего саммита, который состоится, скорее всего, в Риге в 2015 году. Считается, что среди этих шести государств Республика Молдова находится в более благоприятной ситуации, поскольку в сравнении с остальными государствами «Восточного партнерства» она показала самый высокий коэффициент внедрения реформ, но это отнюдь не означает, что мы были примерными. В этом смысле у Республики Молдова есть основания ожидать парафирования всего Соглашения об ассоциации, включающего и Соглашение о Всеобъемлющей и углубленной зоне свободной торговли. С другой стороны думаю, что у Европейской комиссии есть достаточно оснований рекомендовать Совету ЕС либерализовать визовый режим с Молдовой, особенно если страна докажет, что предприняла меры для устранения недостатков, указанных Еврокомиссией в своем 4-м отчете о прогрессе.

Что касается остальных государств, то их успехи и провалы разные. Украина по-прежнему остается главной ставкой Вильнюсского саммита. Несмотря на наши ожидания, что Киев подпишет Соглашение об ассоциации с ЕС, не существует никакой уверенности в том, что это действительно произойдет. Нам точно известно только то, что ответ на этот счет мы узнаем не позднее 21 октября, когда в Совете министров ЕС будет обсуждаться вопрос об Украине. Ясно, однако, что подписание Евросоюзом с Украиной Соглашения об ассоциации обеспечит Молдове еще больше преимуществ, учитывая, что она будет со всех сторон окружена созданной ЕС системой. Хотя с технической точки зрения Украина больше остальных продвинулась в своих отношениях с ЕС, у некоторых из остальных стран политический диалог более предвидимый и стабильный. Я имею в виду, прежде всего, Грузию и Армению, которые, скорее всего, парафируют Соглашение об ассоциации наряду с Молдовой. Азербайджан, в свою очередь, показал скромный прогресс в деле внедрения реформ, особенно в том, что связано с правами человека. Несмотря на это Брюссель подпишет с Баку соглашение об упрощении визового режима, которое Молдова подписала еще в 2007 году. Отношения Беларуси с ЕС остаются сложными, особенно из-за демократических стандартов, прав человека и политических заключенных, но, технически говоря, Минск достаточно хорошо подготовлен по ряду направлений, таким как фитосанитарные или экологические стандарты. Более того, на Вильнюсском саммите ожидается присутствие высокопоставленных официальных лиц Беларуси. По сути, можно утверждать, что Вильнюсский саммит «актуализирует» отношение государств «Восточного партнерства» с ЕС.

Т.: Как скажется на жизни граждан РМ подписание с ЕС Соглашения об ассоциации, предусматривающего, в том числе, и создание Всеобъемлющей и углубленной зоны свободной торговли?

Л. Л.: Ожидания относительно воздействия подписания Соглашения об ассоциации хорошие. Вместе с тем, следует признать, что мы пока не знаем, каким образом будут функционировать многие механизмы, и чего точно следует ожидать. До подписания остается еще практически год – то есть вторая половина 2014 года. Думаю, к тому времени мы узнаем больше о том, что должно произойти. Важно, чтобы Министерство иностранных дел РМ и Еврокомиссиия обнародовали документ, который будет парафирован в Вильнюсе, чтобы иметь возможность детально изучить последствия такого шага. В настоящее время мы ожидаем, что подписание Соглашение об ассоциации упрочит и углубит отношение с ЕС, больше интегрирует РМ в нормативную модель ЕС, обеспечит доступ ко многим программам ЕС и обеспечит развитие экономики и привлечение инвестиций. Вместе с тем, особенно со стороны бизнесменов, существуют опасения по поводу того, что создание всеобъемлющей и углубленной зоны свободной торговли с ЕС в краткосрочной перспективе скажется на отечественном бизнесе, а в среднесрочной и долгосрочной поможет Молдове успешно интегрироваться в европейский рынок. Соответственно на этот счет не существует уверенности. Известно только то, что у Республики Молдова была хорошо подготовленная команда по проведению переговоров, которая, я надеюсь, будет достойно защищать интересы Молдовы.

Т.: Как Вам кажется, когда граждане РМ смогут на практике воспользоваться возможностью безвизового въезда в ЕС?

Л. Л.: Реалистичным сроком может быть вторая половина 2014 года, если не возникнут непредвиденные обстоятельства. Есть основания верить, что в Вильнюсе Европейская комиссия рекомендует Совету ЕС либерализовать визовый режим. Насколько я понимаю, МИДЕИ регулярно предоставляет Европейской комиссии информацию о ходе выполнения Плана действий по либерализации визового режима с ЕС, в частности, насчет второго этапа (внедрение реформ). Таким образом, будет вполне естественно, если Еврокомиссия обнародует свой 5-й отчет о прогрессе и рекомендует либерализовать визовый режим. Вместе с тем не следует забывать, что Кишиневу еще предстоит решить определенные проблемы, в частности, речь идет об установлении миграционного контроля над приднестровским участком молдавско-украинской границы, но по этому аспекту между парламентским большинством и оппозицией не существует консенсуса. Посмотрим, что произойдет в начале октября, когда запланировано принятие парламентом РМ решения насчет миграционного контроля над приднестровским участком молдавско-украинской границы.

Т.: Звучит немало деклараций насчет возможного наступления России в Молдове в канун Вильнюсского саммита. Возможно ли это? Если да, то как это будет достигнуто?

Л. Л.: «Наступления» России в Республике Молдова происходят постоянно и выражаются в отрицательном влиянии на приднестровский регион, в военном присутствии в левобережье Днестра, в происходящем в АТО Гагаузии, в действиях ряда СМИ, которые передают новости сомнительного содержания и – все настойчивее – через церковь. Более того, своими действиями молдавская церковь существенно ослабевает собственные позиции. К примеру, яростно выступает против Закона об обеспечении равных возможностей и безмолвствует, когда Патриарх Кирилл награждает Смирнова Орденом РПЦ святого благоверного князя Даниила Московского. Это позор! Вместе с тем мне кажется, что максимальное внимание России сосредоточено на Украине, без которой проект Евразийского союза не будет полноценным. Думаю, и далее будут происходить определенные провокации, однако Молдове важно реагировать адекватно, не ухудшая ситуацию и поддерживая постоянный диалог с Кремлем. А после того, как в 2014 году Молдова подпишет Соглашение об ассоциации, я очень надеюсь, что Россия изменит парадигму своих отношений с независимыми государствами, в том числе с Республикой Молдова.

Т.: Верите ли Вы в утверждение о том, что РМ станет членом ЕС одновременно с Украиной? Вообще, насколько реально, чтобы Молдова стала членом ЕС?

Л. Л.: Не думаю, что на данный момент существуют какие-либо дискуссии насчет присоединения Республики Молдова и Украины к ЕС, и даже не знаю, есть ли смысл в подобных дискуссиях. В целом, я считаю, что не существует плана одновременного присоединения. Речь идет, скорее всего, о способности этих государств укреплять свои институты и довести до конца ключевые реформы: борьба с коррупцией, независимость правосудия, реформа правоохранительных органов и пр. и, если эти реформы будут внедрены одновременно, тогда оба государства смогут вступить одновременно, а если нет, тогда по очереди. Полагаю, однако, что до момента присоединения предстоит сделать еще немало. Думаю, что после подписания Соглашения об ассоциации Молдове надо будет подать заявку о присоединении и думаю, к 2015-2016 гг. мы могли бы получить ответ. При этом я также думаю, что между тем Евросоюз может пересмотреть свои критерии присоединения в сторону ужесточения. К примеру, в немецком сообществе экспертов уже стали поговаривать о том, что Копенгагенские критерии потеряли свою актуальность и нуждаются в пересмотре, поскольку с тех пор, как они был утверждены, ЕС слишком сильно изменился. В этом же смысле, полагаю, что лишней преградой является и приднестровский конфликт, без урегулирования которого присоединение практически невозможно. Сегодня политика официального Кишинева ясна: «Вначале европейская интеграция, а потом реинтеграция», однако такая модель необязательно увенчается ожидаемыми результатами. В конечном счете, думаю, что европейская перспектива важна для признания усилий и для психологического комфорта, но она не принесет слишком много, если реформы в Молдове не будут внедрены успешно, а политический класс не реформируется.

Т.: Как скажется на процессе европейской интеграции возможное возвращение коммунистов к власти в Молдове?

Л. Л.: Не знаю, однако надеюсь, что ПКРМ будет вести себя рационально. Кроме изменения вектора коммунистов с ЕС в 2009 году на Евразийский союз в последнее время, в случае своего возвращения к власти ПКРМ придется столкнуться с институциональными и финансовыми сложностями. На данный момент большинство осуществляемых в Молдове реформ проходят при содействии ЕС, который предоставляет и средства на поддержку бюджета, и средства на приднестровское урегулирование, и т. д. Без поддержки ЕС в Молдове многое происходило бы по-другому – в худшую сторону. Точнее говоря, то, что происходит теперь между Молдовой и ЕС, практически «вынуждает» любую другую политическую силу, которая придет к власти, следовать евроинтеграционным курсом.

Пост в блог на “УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВДІ” директора ІСП Альони ГетьманчукТоргівельна “війна” з Росією застала мене в українських регіонах – пік її загострення у Чернігові та Ніжині, відносне перемир”я у Полтаві та Кременчуку. Саме там якраз відбувались наші Вуличні євроуніверситети – спілкування на вулицях з пересічними мешканцями на тему інтеграції України в ЄС за допомогою візуальних елементів та європейських лекторів. До речі, сьогодні невеличка кругла дата – проводимо десятий такий євроуніверситет. Місце призначення – Конотоп на Сумщині.\
Що ж, досить цікаво було спостерігати за тим, з яким настроєм пересічні українці підійшли до межі критичного вибору між ЄС та Митним Союзом. Тобто коли треба відповісти не на абстрактне питання “Ви хочете, щоб ваша країна йшла до ЄС?”, а на питання “Ви хочете, щоб ваша країна йшла до ЄС ціною тимчасово зіпсованих відносин з Росією?”. Наголошую на слові “тимчасово”: переконана, що рано чи пізно російським друзям доведеться змиритись з вибором України і спробувати отримати з цього вибору якусь користь і для себе (чи для свого бізнесу).

Що ж, не буду лукавити: є багато прикладів того, що чим абсурдніша страшилка наших російських братів, тим більш активно її тиражують у народі. І чим агресивніше ведуть себе у Москві, штампуючи нові сценарії краху України, тим більш прокидається відома українська миролюбність: ну для чого ж, сваритись, це ж наші найбільші сусіди, “браття”, так би мовити.

Люди не втомлюються повторювати (і особливо це було помітно в Кременчуку, де багато підприємств зав’язані на російський ринок): якщо продовжиться така колотнеча з Росією, наші підприємства помруть, людей викинуть на вулицю. Звісно, в деякі моменти доводилось виступати у ролі психоаналітика й заспокоювати, а в деякі моменти – ставити зустрічні питання.

Для тих моїх співвітчизників, які все ще сповнені братської любові до російського сусіда й переживають не за прибутки якогось абстрактного олігарха і економіки в цілому (а є й такі), а за реальні робочі місця й заробітні плати, я, зазвичай, пропонувала відповісти лише на одне питання. І воно полягає в наступному.

Нав’язуючи Україні Митний Союз Росія постійно розповідала, що дуже сильно дбає про добробут українців. Мовляв, це ж не для нас Україна в Митному Союзі треба, а для вас дурних братів – ваші заводи на ладан дихають, ваші товари ніхто, крім нас, не купляє, зарплати у вас жалюгідні, і так далі тому подібне. Називались, як ми добре пам’ятаємо, цифри в 8,9,10 (хто більше) мільярдів щорічного виграшу для економіки України. Сьогодні, – запитую я у своїх співгромадян на площах і вулицях – коли наносяться конкретні збитки конкретним українським підприємствам і конкретним сім’ям конкретних працівників, Росія наочно демонструє, як їй болить добробут своїх братів в Україні, чи вона демонструє, що їй насправді начхати і на стан української економіки, і на добробут кожного з вас? Хтось робить вигляд, що не почув мого питання, а хтось все ж відповідає: їй, звичайно, плювати на те, як живуть їхні “брати” в Україні. Їм все одно, отримають вони зарплату чи 600 працівників, як на одному з відомих заводів в Кременчуку, потраплять дякуючи Росії під загрозу звільнення. Ну і як вони можуть дбати про братів в Україні, якщо вони не можуть нормально подбати про своїх власних громадян? Бо так само, як потрібна їм бідна і затуркана маса у Росії, яка б продовжувала тримати на плаву режим Путіна, щоб раптом не було гірше, так само потрібна їм бідна і затуркана маса в Україні, яка б опиралась інтеграції в Євросоюз теж заради того, щоб не було раптом гірше. Хоча, зрозуміло, що гірше для багатьох з них вже бути навряд чи й може.

Багато українців це підсвідомо відчувають, хоча ще не готові говорити про це вголос. І, можливо, саме тому, одним з найпопулярніших питань навіть проросійськи налаштованих громадян є питання: “А как же нам поможет Евросоюз?”. Але, друзі, знову ж таки: чому Євросоюз має допомагати – це ж ваші брати-росіяни забирають у вас робочі місця, і ставлять деякі ваші сім’ї на межу виживання. Навіть у найдурнішому сні важко собі уявити аналогічну істерику з боку ЄС: мовляв, якщо ви йдете до Євросоюзу, то тоді ми торгуємо і дбаємо про добробут ваших громадян, якщо ні – то тоді влаштовуємо блокаду і починаємо чмирити по-чорному. Не знаю, як це виглядає з Москви, а з Києва – досить жалюгідно.

До речі, ви помітили, що все це сталось, як Україна почала оформлювати свої відносини з Митним Союзом? Отримала статус спостерігача – опинилась в статусі торгівельної війни. Непоганий початок інтеграції в євразійському напрямку. Цікаво, що було б, якби Україна раптом відважилась вступити в Митний Союз? Те, що діється у відносинах між Росією та Білоруссю сьогодні (і про це напишу згодом) – впевнена, тільки квіточки порівняно з тим, що б відбувалось між Києвом та Москвою.

Насправді, мандруючи Україною, ще раз переконалась в одному: багато людей не проти ЄС і не за Митний Союз, а просто хочуть, щоб у Києві нарешті остаточно визначились. Ідемо в ЄС, Бог з ним. Тільки поясніть по-людськи, що це для нас означає, а то поки що Угода про асоціацію виглядає з регіонів як чийсь недолугий каприз у Києві: “хочу підписати, і все”. І перестаньте фліртувати з Митним Союзом: мовляв, ми ще подивимось, як у вас там все працює, може до чогось і домовимось.

Що буде далі з Росією? Товариш Глазьєв обіцяє скасувати стратегічне партнерство. Але, якщо чесно, хіба воно колись у нас з Росією було? І хіба може воно існувати в принципі, коли одна з них почувається натурально тільки в ролі господаря? Можливо, краще мати просто добросусідські відносини, ніж таке стратегічне партнерство?

Що ж до торгівельної війни, то тут все зрозуміло: якщо Росія продовжуватиме в такому ж дусі, то вона забезпечить не тільки підписання Угоди про асоціацію, але й і її імплементацію. Просто, іншого вибору не буде з такими російськими шлагбаумами. І це вже не така й погана новина.