Архіви: Публікації

Павел Коваль, депутат Европейского парламента, Глава делегации Европейского парламента в Комитете парламентского сотрудничества Украина-ЕС откровенно оценил европейские перспективы Украины во время Медиа-клуба Института мировой политики.Соглашение об ассоциации Украина-ЕС не подпишут до выборов{1}
Алена Гетьманчук, директор Института мировой политики, Павел Коваль, депутат Европейского парламента, глава делегации Европейского парламента в Комитете парламентского сотрудничества Украина-ЕС:

Павел Коваль:

Последний раз мы встречались два года назад. Что касается моей работы, то ничего не изменилось: я по-прежнему руковожу делегацией Европейского парламента к Комитету парламентского сотрудничества «ЕС-Украина». Однако, на сегодняшний день после двух таких довольно напряженных лет можно говорить о периоде замедления и торможения в отношениях Евросоюза с Украиной.

{2}
Андрей Жигулин, “5 канал”, Виктор Шлинчак, глава Наблюдательного совета ИСП, Сергей Терешко, АПУ

Как вы знаете, я часто бываю в Украине, и мои публикации регулярно появляются в украинских средствах массовой информации. У того, кто следит за этими публикациями, может появиться впечатление, что в моем отношении к этой сфере появился пессимистический элемент. Это действительно так, потому что был такой момент, когда ожидалось, что все закончится успешно и придет момент парафирования договора между Европейским Союзом и Украиной. У меня сейчас впечатление, что начался период довольно сильного торможения.

Я недавно просматривал публикации и статьи, которые появились в период до Оранжевой революции, то есть еще перед 2004 годом. Я заметил, что сейчас появляются похожие или идентичные предложения, свойственны одним и тем же политиков. Все, что было сказано тогда, сейчас повторяется. И меня это в определенном смысле потрясло. Это не означает, что я считаю, что все повторится. Но мне кажется, что элемент сомнения в украинской политике сейчас довольно сильный.
{5}
Віталій Портніков

Давайте поговорим о том, какие были факторы оптимизма последние несколько лет. Я имею в виду период после выбора Януковича Президентом. Во-первых, это были личные решения самого Президента. Например, его решение поехать сначала в Брюссель для того, чтобы показать направление своих мыслей – не столько пронатовское, сколько проевропейское. Потом были элементы внутренних изменений, реформ, в том числе связанные с либерализацией визового движения. Также я считаю, что хорошим действием Януковича было назначение Клюева и его успешные шаги на протяжении последних нескольких месяцев. Это не завершилось парафированием договора, но активные усилия Клюева повлияли на позитивный результат.
{4}

Алена Гетьманчук, директор Института мировой политики: Вы упомянули об усилиях Андрея Клюева. Однако, как нам известно, Президент Янукович принял решение перевести его на должность Секретаря Совета национальной безопасности и обороны, в то время как пост первого вице-премьера достался Валерию Хорошковскому. Как бы Вы оценили его назначение?
{3}
Павел Коваль

Павел Коваль: Хорошковский очень целеустремленный и настойчивый политик. Однако, мне тяжело судить, насколько будет эффективен. Могу отметить, что у него нет практической привязанности, то есть, нет министерства, поэтому сложно предугадать, как это назначение отобразится на практике. Но, я думаю, мы скоро узнаем. Еще хотелось бы добавить, что существует некий формальный элемент ослабления отношений с Европейским Союзом. Раньше комитет по вопросам европейской интеграции в парламенте имел гораздо больше полномочий и влияния. Мне кажется, что сейчас подобные структуры наших отношений немного размываются. Возможно, некой компенсацией станет сильная личность Хорошковского. Как бы ни было, я хотел бы его поздравить. Всякий раз, когда я его видел, я понимал, что передо мной политик, у которого много амбиций на будущее.

Алена Гетьмачук: И президентских амбиций в том числе…

Павел Коваль: Я не стал бы так говорить. Во всяком случае, мне об этом ничего не известно.

Возвращаясь к украинско-европейским отношениям за последний период, очень важным положительным элементом было активное участие украинских партий в политическом европейском движении. Ядром, вокруг которого все должно было хорошо завершиться, было польское председательствование в Евросоюзе. Однако этого не случилось.
{9}

Возможно, парафирование состоится в марте. Однако это не решит вопрос дальнейшего подписания и ратификации данного Соглашения. Ключевым фактором в этом контексте станет проведение выборов в Украине в октябре. Могу Вас заверить, что до выборов не стоит ожидать существенного изменения ситуации.

Скажите, если лидеры оппозиции в Украине останутся под стражей не будут допущены к выборам, склонен ли Европейский Союз признать такие выборы легитимными?

Павел Коваль: Собственно, сам Блок Юлии Тимошенко легитимизировал эти выборы, поддержав в парламенте новый избирательный кодекс, и фактически приняв условия избирательной реформы. Я, как европейский политик, не чувствую себя вправе требовать участия в выборах Юлии Тимошенко, если этого не требует ее политическая сила. В свою очередь, я продолжаю говорить о деле Тимошенко в Европарламенте, постоянно поддерживаю контакт с украинским омбудсменом. Кроме того, я пытаюсь добиться возможности встретиться с Юлией Тимошенко. Хочу подчеркнуть, что, пребывая в тюрьме, она остается, прежде всего, политиком.

Я хотел бы встретиться с лидерами оппозиции, которые находятся в местах лишения свободы. Подобные посещения соответствуют не только моральным нормам, но и общепринятым европейским стандартам.

Что касается непосредственно выборов, то и власть, и оппозиция должны быть заинтересованы в том, чтобы получить от их проведения максимум. Образно говоря, парламентские выборы – это ваш последний комплект «серебряных ложечек», и все участники политического процесса должны понимать, что выборы – это последнее семейное сокровище Украины, ответственность за сохранение которого разделяют все.

Нужно приложить максимальные усилия, чтобы выборы состоялись максимально прозрачно. Я имею в виду не только сам процесс голосования, но также и те процедуры, которые осуществляются до и после него, то есть это и избирательная кампания, и формирование коалиции в парламенте, и много чего другого.

Еще один важный вопрос – это процедура передачи власти. Правительственная партия должна быть готов передать, а нынешняя оппозиция должна быть готова принять власть. Я общался со многими как провластными, так и оппозиционными, политиками, интеллектуалами, духовными лидерами в Украине. Всем я задавал подобные вопросы, можно сказать, провел небольшой тест. Знаете, у меня сложилось впечатление, что в государстве нет готовности к изменениям. Политическая сила, которая пребывает сейчас у власти не готова ею с кем-либо делится, в то время, как оппозиция не может похвастаться программой действий на случай, если она победит на выборах. Сейчас все вопросы решаются очень эмоционально, но в политике нельзя реагировать на эмоции.

Украине сейчас следует обратиться к молодому поколению. Именно молодые люди сейчас стремятся видеть свою страну интегрированной в международное сообщество. Это поколение не знает границ. Мы наблюдали его во время Арабской весны. То, что увидел в свое время Муаммар Каддафи, может постигнуть и Александра Лукашенку, и Владимира Путина. Контекст таких событий будет разный, но движущая сила будет одна и та же: новое поколение, жаждущее перемен и справедливости.

Ввиду этого, на период кризиса в политических отношениях Украине и ЕС необходимо развивать общее информационное пространство, добиваться увеличения контактов, упрощения визового режима. Также необходимо больше ресурсов выделять на образовательные программы, культурный диалог.

Если есть время считать «серебряные ложки», то разрешите напомнить о такой инициативе. В свое время в Европейском Парламенте была создана инициативная группа «Друзья Украины», соответственно в украинском парламенте была создана соответствующая группа «За европейский выбор». Как вы считаете, целесообразно ли было бы поддержать такую инициативу создания в парламентах всех государств-членов Европейского Союза похожих групп «Франция – Украина», «Швеция – Украина» и т.п.?

Павел Коваль: Такие группы есть практически во всех парламентах. Например, в польском парламенте есть так называемая «группа друзей», но кроме того есть еще и Парламентская ассамблея, то есть более высокий уровень парламентского сотрудничества. Что касается Европарламента, таких инициатив довольно много. Я хочу сказать для тех из присутствующих, кто занимается этим вопросом, что официальным институтом, который имеет основания, предусмотренные в договоре и в регламенте Европарламента, является именно тот орган, которым я руковожу. Все другие – это дополнительные органы, дополнительные организации, которые созданы добровольно, по зову сердца. Но я думаю, что они самостоятельно ничего не могут сделать во время наблюдения за процессом проведения выборов. В последнее время в Украине, по моему впечатлению, доминируют пессимистические настроения, дескать, выборы не удастся провести честно. Это преувеличение. Просто надо хорошо подготовиться. У меня такое ощущение, что эти «серебряные ложечки» будут сохраняться лучше в результате работы подготовленных международных наблюдателей, а не просто парламентариев. Я имею в виду, что наблюдение за выборами должно вестись как во время всего процесса, в течение дня, так и вечером при пересчёте голосов. А потом и во время пересчёта голосов на более высоком региональном уровне. В этом лучше всего помогают представители неправительственных организаций. Было бы лучше, если бы все депутаты прислали на подготовку такого рода своих ассистентов, и это будет лучшим выходом, нежели участие самих политиков в наблюдении за выборами. И тогда лучше всего будет нам всем надеть кальсоны (хотя неизвестно, будет ли так холодно в то время) и поехать куда-нибудь за пределы больших городов, посетив течение дня где-то 12 местных избирательных участков. Политики должны будут тогда заняться своими обязанностями, а наблюдатели своими. Если будет такое желание, я могу лично принять участие в таких курсах, в такой подготовке наблюдателей, могу также попросить других депутатов, чтобы они включились в этот процесс. ОБСЕ подготовит тоже своих наблюдателей (я даже считаю, что они в чем-то лучше. Пригласите всех своих друзей. Это то, что мы реально можем сделать и нельзя считать это каким-то плохим вмешательством. Я думаю, что другого выхода нет.

Как вы оцениваете вчерашний инцидент в Качановской колонии, когда депутата Европарламента не пустили к Тимошенко? Власть Украины пассивно реагирует на призывы освободить Тимошенко? Какая у вас есть версия по этому поводу?

Павел Коваль: Я не хочу публично комментировать, в чём заключается нежелание правительства Украины решить эту проблему. Я думаю, что это должен быть формальный контакт на соответствующем уровне, то есть этим должны заниматься соответствующие депутаты, с соответствующими полномочиями. Я думаю, что нет преград, чтобы кто-то конкретный встретился с политиком, пребывающим в тюрьме, и я просто удивлён, что из этого раздувают большое политическое дело.

Алена Гетьманчук: Возвращаясь к Польше, мы сейчас видим, что там появились разные позиции по поводу того, как надо действовать по отношению к Украине, появилось известное письмо вице-спикера сейма Ванды Новицкой о том, что польская власть ничего не делает для освобождения Тимошенко. Как вы видите: как будет действовать Польша как последний стратегический оплот Украины в Европе? Объединит ли она усилия с Литвой, или будет действовать в одиночку?

Павел Коваль: Я думаю, что Ванда Новицкая действовала в этот момент эмоционально, потому что она только сейчас начинает заниматься делом Тимошенко, и еще не очень сориентировалась в этом вопросе. Она сделала то, что сделала. Возможно, она хотела обратить на себя внимание в Польше. Я хотел бы ко всему в жизни подходить положительно, поэтому я хотел бы прокомментировать это так: милости просим госпожу Новицкую в круг людей, которые интересуются делом Тимошенко и Украиной.

Собственно, в Польше наблюдается большой интерес к этому вопросу: он стоял на повестке дня и у премьер-министра, и у президента. Не скрою, сейчас в польском политикуме присутствует элемент разочарования. Это мое личное мнение. Такое впечатление, что представители Польши имели сбалансированную позицию по отношению к Украине в последние два года, эффективность которой была равноценна эмоциональным заявлениям некоторых западных политиков. Но быть слишком умеренным тоже не решение вопроса. Надеюсь, что разочарование не приведет к погашению интереса к Украине. Ведь далеко не очевидно, что все в Польше интересуются Украиной. Ведь это не всегда так легко, как может показаться. Я хочу напомнить, например, Леха Качинского, который принимал активное участие в украинских вопросах и его довольно сильно за это критиковали. У меня такое впечатление, что некоторые украинские политики воспринимают польскую заинтересованность в Украине как данность. Но на самом деле это вовсе не очевидно с польской точки зрения.

Сейчас, мне кажется, Украине нужно продолжать развивать отношения с ЕС, и сохранить их интенсивность. Надеюсь, Польша будет этому способствовать. После 2007 года этот вопрос стал довольно сложным, поскольку отношения с Украиной стали предметом внутриполитической борьбы. Представители «Гражданской платформы» часто сетовали, что в украинском направлении нет успеха. Сегодня же никто не оценивает таким же образом Сикорского и Туска. А я, со своей стороны, даже стараюсь быть для них стимулом, говорю – идите дальше, несмотря на то, что явного успеха не было. Он будет в более широкой и более длительной перспективе. Честно сказать, в мой адрес тоже звучат порой упреки по поводу того, что я будто бы мало критикую нынешнюю украинскую власть.
{7}
Альона Гетьманчук та Павел Коваль

Алена Гетьманчук: Понятно, что наблюдается некое разочарование в Украине и нежелание тратить свои ресурсы и усилия на вещи, которые кажутся малоэффективными, а почасту и бесполезными. Но все же, что собирается предпринять Польша? Вы опустили руки или у вас есть четкий план? Какой тренд доминирует в польской политике?

Павел Коваль: Я бы ответил немного образно на Ваш вопрос. У каждого политика есть мешочек с жетонами, с которыми он и приходит в Европейский парламент. Польские политики слишком много таких жетончиков потратили на Украину. Нельзя сказать, что они много чего потеряли из-за этого, но теперь у них попросту нет жетонов на другие, не менее важные вещи. Но все мы надеялись, что наши жетончики, вложенные в Украину, скоро принесут свои плоды. Когда же такой результат заставляет себя ждать, политики становится более слабым. Именно так сегодня выглядит ситуация с польскими политиками. К примеру, Коморовский (президент Польши – прим. ред.) наверняка мог успокаивать канцлера ФРГ Ангелу Меркель, мол, давайте не будем слишком эмоционально реагировать на события в Украине, все утихнет, все поуляжется, давайте подождем. Возможно, так оно и было. Может и премьер Туск вел подобный разговор с европейскими политиками. Когда же это было сказано и не раз, и не два, а реакции и каких-то подвижек с украинской стороны так и не наблюдается до сих пор, естественно, польские политики оказались в достаточно неудобном положении. Именно такой элемент и появился в наших отношениях.

Что касается Вашего вопроса, какой у нас план действий… Думаю, необходимо продолжать активно строить наши двусторонние отношения. Не стоит забывать, что кроме европейской интеграции существуют также польско-украинские отношения. Нам нужно акцентировать внимание на молодежных обменах, выделять больше финансирования на стипендии, гранты. Кроме того, важно привлечь в Украину крупные польские инвестиции, правда, опять таки, здесь хотелось бы увидеть шаги навстречу с украинской стороны.

Кстати, сегодня мы еще не упоминали о Евро-2102. Я считаю, что в этом проекте мы потеряли очень много. Оказалось, что это событие рассматривается просто как бизнес. Еще будучи в правительстве, я регулярно обращал внимание на то, что это должно быть не только бизнесом, но и масштабным общественным событием. Однако никто так и не организовал ознакомительную поездку городами Украины для польских учеников, и наоборот. Никто не провел литературный конкурс о спорте. Никто не придумал музыкальный фестиваль. Можно было б сделать еще много других, полезных и интересных вещей для украинско-польских отношений. Я уверен, что если бы турнир такого уровня совместно принимали, скажем, Россия и Германия, подобных инициатив было бы гораздо больше. Наверняка, была бы проведена большая выставка, посвященная российским городам, перевели бы множество книг. Да что там, возможно бы даже построили дополнительную сеть трубопроводов. Мы же такой возможностью не воспользовались. В результате, Евро-2012 просто закончится тем, что кто-то хорошо на нем заработает, а люди так и останутся сидеть дома и мечтать о билетах на матч.

Обобщая, замечу, что именно в социальной, культурной, общественной плоскости нам много предстоит сделать в наших двусторонних отношениях. Таков мой взгляд на перспективы нашего диалога. Плюс вопросы нашей исторической памяти. Я недавно побывал в Ивано-Франковске, и в который раз убедился, что эти вопросы волнуют многих. Таким может быть план развития нашего двустороннего сотрудничества.
{10}

Спасибо вам за интересные вопросы. Хочу отметить, что чувствую себя в Украине как в демократической стране. Как политик я могу себе позволить немного больше, чем министр или замминистра, поэтому я старался быть предельно откровенным, отвечая на Ваши вопросы.

Алена Гетьманчук: Я тоже хочу поблагодарить Вас за такие искренние и подробные ответы, и за Ваши усилия, направленные на улучшение украинско-польско-европейских отношений.

{8}

Фото Наталії Сагалатої

Інститут світової політики за результатами Першого форуму Україна-Росія-НАТО підготував публікацію«Співпраця з НАТО: переваги для Росії та України».З повним текстом аналітичної записки українською та англійською мовами можна ознайомитись тут.\
Під час презентація публікації 14 лютого 2012 року у Києві також відбулася відеоконференція з Москвою, в якій візли участь відомі російські експерти з питань безпеки.

В Інституті світової політики 14 березня 2012 року відбулася відеоконференція з Москвою на тему «Вибори-2012: наслідки для Росії та регіону».Гостями московської студії були Ірина Прохорова, головний редактор видання «Новое литературное обозрение», співзасновник «Фонду Міхаіла Прохорова», Ніколай Петров, керівник програми «Суспільство та регіональна політика» Московського Центру Карнегі, та Алєксеєй Малашенко, експерт Московського Центру Карнегі. У Києві з російськими експертами спілкувалися народні депутати України Ірина Бережна, Микола Катеринчук, Павло Жебрівський, та відомі експерти, серед яких Роман Безсмертний, Михайло Погребинський, Павло Жовніренко, Анатолій Луценко.

Захід організовано Інститутом світової політики спільно з Московським центром Карнегі.
{6}
Альона Гетьманчук, директор ІСП, Ірина Бережна, депутат ВР України, Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології, Роман Безсмертний, екс-Посол України в Білорусі
{7}
Віктор Шлінчак, голова Наглядової ради ІСП
{11}
Роман Безсмертний
{13}
Михайло Погребинський
{15}
Микола Катеринчук, народний депутат ВР України
{4}
{14}
Павло Жовніренко, голова правління Центру стратегічних досліджень
{1}
Павло Жебрівський, народний депутат ВР України
{2}
Анатолій Луцеко, директор, GMT Group
{16}
Інна Підлуська, заступник Виконавчого директора
міжнародного фонду “Відродження”
{3}
Зенон Завада, аналітик
Фото: Наталя Сагалата

Інститут світової політики оголошує тендер на проведення соціологічного дослідження «1й Євро екзит-пол» в рамках проекту «М’яка сила України в регіоні».Географія соціологічного дослідження має охоплювати Київ, Донецьк, Харків, Львів, де інтерв’ю з респондентами мають проводитися на виході зі стадіонів після матчів фінальної частини Євро-2012.Кількість опитаних у кожному місті має бути достатнім для релевантності результатів. Цільова аудиторія дослідження: уболівальники EURO 2012 з країн Євросоюзу. Рекомендований метод інтерв’ю – анкета на само заповнення.
Дослідження має включати підготовку анкети і розрахунок вибірки, польові роботи (опитування респондентів), та обробку й аналіз даних включно з підготовкою фінального звіту.

Вартість послуг не повинна перевищувати суму, яку ми вважаємо справедливою ринковою ціною. Пропонована методологічна база повинна бути заснована на строгих процедурах, пов’язаних із досягненнями сучасної науки. Тендерна пропозиція має бути належним чином написана, з дотриманням чіткої системи посилань і стилю, бажано без мовних помилок.

Пропозиції можна надсилати до 20 березня 2012 року на адресу [email protected] За більш детальною інформацією прохання звертатися до Оксани Пилявець+380442535557.

Інститут світової політики підготував рейтинг “ТОП-10 українських послів за кордоном” і “ТОП-10 іноземних послів в Україні” за 2011 рік.Переможці цьогорічного рейтингу – посли України в Євросоюзі Костянтин Єлісєєв і посол США в Україні Джон Теффт. Дипломати з різним стилем роботи, але з однаковим вмінням поєднувати дипломатичну роботу з антикризовим менеджментом.Минулий, 2011 рік серйозно протестував як закордонних, так і українських послів не лише на рівень їхньої дипломатичної витримки й вміння балансувати у найбільш делікатних ситуаціях, але й на рівень їх винахідливості. Це був рік, коли дипломатичний словник багатьох з них вимушено був розбавлений вузькопрофільною юридичною лексикою, а зали українських судів стали для деяких закордонних послів такими ж звичними, як стіни рідних посольських кабінетів. Це був рік, коли Україна, декларуючи рух в Європейський Союз, давала чимало підстав вважати, що насправді рухається у союз на кшталт Митного. Це був рік, коли українських дипломатів змушували ставати політиками, а закордонним прививали ознаки «стокгольмського синдрому».

Очевидно, що й опитані ІСП експерти, оцінюючи ефективність того чи іншого посла за десятибальною системою, орієнтувались, передусім, на те, наскільки професійно той чи інший дипломат спромігся відповісти на низку ключових питань зразка 2011 року. Для закордонних, а точніше західних послів, це були питання на кшталт: «Як пояснити українські тренди власним урядам так, щоб втома від України не переросла в повну байдужість до неї?», «Як виступити на захист демократичних цінностей в Україні, не налаштувавши проти себе українську владу?». Зрозуміло, що кожен амбасадор відповідав на ці питання по-своєму. Хтось став частим гостем президентської адміністрації, хтось активно використовував всі можливі медіа-майданчики, хтось надавав перевагу багатозначній мовчанці, а комусь стало в нагоді спілкування з представниками громадянського суспільства.

Главам українських місій закордоном довелося знаходити відповідь на дещо інші питання. Як переконливо оформити для закордонних урядів політично мотивовану справу Тимошенко в кримінальну? Як зробити так, щоб Україна (чи, точніше, її Президент) не опинились у справжній міжнародній ізоляції? Як, зрештою, донести в Київ месиджі про повне несприйняття дій української влади і водночас не бути звільненим з посади?

Серед «старожилів» нашого закордонного ТОП-10 – посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот, посол Британії Лі Тернер і посол Грузії Грігол Катамадзе. Посол Франції Жак Фор поїхав з України на шостому місці. Серед новачків переможної десятки – посол представництва ЄС Жозе Мануель Пінту Тейшейра (причому відразу на друге місце!), посол Польщі Генрік Літвін і посол Молдови Іон Стевіле. У підсумку з десяти закордонних послів ми отримали шість послів Євросоюзу і двох «пострадянських» послів, які розділяють з Україною євроінтеграційні аспірації – Молдови та Грузії.

Що стосується українських амбасадорів, то в десятці ІСП доволі впевнено з року в рік себе почувають посол України в США Олександр Моцик, посол України в Бельгії та при НАТО Ігор Долгов, посол України в Китаї Юрій Костенко та посол України у Фінляндії Андрій Дещиця. З-поміж нових облич потрібно передусім відзначити посла України в Польщі Маркіяна Мальського (потрапляння відразу на третє місце) та посла України у Туреччині Сергія Корсуньського. У сухому підсумку маємо більш різноманітну географію, аніж у випадку закордонних дипломатів найвищого рангу: крім 5 українських послів, які представляють країни Європейського союзу і традиційних США та Росії, ще й Китай, Японія та Туреччина.

Наостанок, кілька слів про експертів, які, власне, й визначили минулорічні десятки найуспішніших амбасадорів і за що ми в Інституті світової політики їм безмежно вдячні. У цьому році Інституту світової політики вдалося помітно розширити коло опитаних експертів, до якого увійшли дипломати, провідні аналітики зовнішньої політики, журналісти. Власне, всі ті, хто знає багатьох як закордонних, так і українських послів не лише з повідомлень у пресі, а й особисто. Всі ті, хто почували себе достатньо поінформованими і компетентними, аби відгукнутись на запрошення ІСП взяти участь в нашому опитуванні. Кожен експерт називав п’ятірку найбільш ефективних, на його погляд, дипломатів і оцінював їх за десятибальною шкалою. При оцінюванні експерти мали врахувати п’ять критеріїв:

Здатність оперативно та ефективно вирішувати проблемні питання своєї країни в країні виконання закордонної місії;

• Доступ та можливість впливу на ключових політичних гравців в країні перебування;

• Відкритість та активність у діалозі з політиками, експертами та медіа колами;

• Спроможність створювати позитивний імідж своєї країни в країні перебування;

• Організація та участь у публічних заходах, які сприяють налагодженню діалогу між країною посла та країною перебування.

Сподіваємося, що щорічне дипломатичне «змагання» послів, ініційоване Інститутом світової політики, й надалі залишиться додатковим стимулом для вдосконалення їхньої дипломатичної діяльності на благо інтеграції, а не ізоляції України в світі.

ТОП-10 українських послів за кордоном
1. Костянтин Єлісєєв, представник України при Європейському Союзі

223 бали

Безперечний лідер минулорічного рейтингу «ТОП-10 українських послів» успішно перекочував на перше місце і десятки зразка 2011-го. Враховуючи, що тема європейської інтеграції України в минулому році успішно поглинула всі інші зовнішньополітичні напрямки – нічого дивного в цьому немає. Але фірмовий секрет Єлісєєва-посла не лише в тому, що він потрапив у правильний час в правильне місце. Костянтин Петрович явно не із тих українських дипломатів, хто в часи міжнародного відторгнення України різко переходять в режим дипломатичної сплячки. Швидше, навпаки.
{1}
Заради завершення переговорів з ЄС з приводу Угоди про асоціацію і порятунку саміту Україна-ЄС за участю Януковича, Єлісєєв змушений був вдатись до серйозної актикризової дипломатії із застосуванням всіх можливих комунікаційних форматів. Чи то йдеться про смс-повідомлення, які він писав до Фюле, чи задушевні розмови з окремими євродепутатами напередодні прийняття відомих резолюцій Європарламенту по Україні. Він став настільки всюдисущим, що під кінець року деякі відомі представники Європарламенту, побачивши його у стінах головного законодавчого органу ЄС, вигукували на кшталт «ти знову тут?». Єлісєєв, схоже, не особливо переймався такою реакцією. Так само, здається, він не дуже переймався тим, як сприймуть у дипломатичних колах те, що він проводжає в аеропорту Брюсселя єврокомісара з питань розширення, аби дати йому відповідні «цінні вказівки» перед відльотом до Києва. Чи як сприймуть у медіа-експертній тусовці сюжет з поданням пальто для Януковича, аби отримати можливість шепнути Віктору Федоровичу на вушко кілька важливих речей, які на інших рівнях просто застопорились. Чи як реагуватимуть поінформовані експерти на готовність Єлісєєва у будь-який момент вилетіти до Берліна, аби там всім важливим людям на пальцях пояснити, чому не можна блокувати євроінтеграційні рухи України.

Небачену самостійність Єлісєєва в інсайдерських колах пояснювали достатньо добре налагодженим прямим контактом з Банковою. Дехто навіть списував таку лояльність Адміністрації Президента на донецьке походження посла, про яку Янукович начебто пам’ятає ще з часів призначення Єлісєєва на посаду заступника міністра закордонних справ.

Можливо, не в останню чергу тому ім’я Єлісєєва в експертних і дипломатичних колах почало спливати останнім часом серед претендентів на заміну міністра Грищенка, щоправда, в числі кандидатів, швидше, «другої хвилі». Сам Єлісєєв, складається враження, був би не проти зіштовхнутись з черговим дипломатичним викликом й у ролі посла. І не обов’язково у Європейському Союзі. Перевага Єлісєєва перед деякими іншими главами українських диппредставництв полягає й у тому, що, незважаючи на свою тимчасову брюсельську прописку, він постійно присутній і в українському інформаційному просторі. Телевключення, коментар чи інтерв’ю для нього стали справою одного дзвінка (причому, часто на його ж мобільний номер), а не маси офіційних запитів й безкінечних переговорів з прес-службою. Над чим Костянтину Петровичу необхідно ще попрацювати – так це над своєю категоричністю: безкомпромісність у дипломатії не завжди тотожна з відстоюванням національних інтересів.

2. Олександр Моцик, посол України в Сполучених Штатах Америки

112 балів

Послу України в Сполучених Штатах Америки Олександру Моцику навряд чи можна позаздрити. Розвивати відносини з головним поборником демократії в світі на тлі згортання демократії в Україні та гучних судових процесів – невдячне завдання навіть для одного з найдосвідченіших і водночас найобережніших українських дипломатів. До того ж, якщо Сполучені Штати входять у трійку ключових зовнішньополітичних партнерів для Києва поруч з Росією та Євросоюзом (принаймні офіційно), то в переліку пріоритетів американської дипломатії Україна явно не значиться навіть у двадцятці. І тим більше не з’явиться напередодні президентських виборів у США, коли жоден серйозний кандидат не захоче дискредитувати себе в очах електорату сумнівними міжнародними контактами.

Олександр Моцик як посол загартований в неабияких міжнародних боях за честь України ще з часів президентства Кучми, звісно, робив все можливе, щоб ані внутрішньополітична ситуація в Україні, ані втома від України, яка успішно перекочувала зі Старого континенту на Новий, не звели нанівець політичний діалог двох країн, а імідж Віктора Федоровича зразка 2011 не докотився у США до іміджу Леоніда Даниловича зразка 2003-го. Відчайдушні спроби звести Януковича й Обаму мали інколи достойний (як на саміті країн Центрально-Східної Європи у Варшаві ), а інколи й трагікомічний вигляд (як під час Генасамблеї ООН ООН в Нью-Йорку, коли з банального вітання двох президентів українська сторона зробила «коротку робочу зустріч», а сам факт вітання знімали на мобільний телефон члена української делегації).
{2}
А спроби Олександра Моцика створити хоча б мінімальну видимість теплого прийняття Віктора Януковича на рівні української громади взагалі вилились у досить неприємну для посла публічну історію. Український амбасадор начебто намагався вмовити представників невдоволеної діями офіційного Києва щодо опозиції української діаспори відмовитися від проведення запланованих акцій протесту під час перебування Віктора Януковича у Нью-Йорку. Прецедент «телефонної дипломатії» набув значного розголосу, явно не покращивши репутацію Олександра Моцика. Однак, більшість експертів рейтингу ІСП не схильні вдаватись до категоричних суджень з цього приводу, розуміючи, наскільки глава української дипмісії в Вашингтоні опинився між молотом і ковадлом. Запевнення Олександра Моцика в тому, що «українська влада не обирає між реформами і демократією, бо вони є однаково важливими в контексті трансформації України у високорозвинену європейську державу», виглядають для американської влади щонайменше дивно, оскільки, як стверджують в неформальних розмовах компетентні в питаннях України представники американського уряду, насправді вони не бачать ні реальних реформ, ні реальної демократії. І будь-які авторські колонки посла в американській пресі чи навіть української вкладки в «Washington Post» не здатні замаскувати реальний стан справ в Україні і пробудити за нинішніх умов інтерес Вашингтона до Києва. Якщо, звісно, таким інтересом не вважати заяви Держдепартаменту з приводу переслідувань опозиції, резолюції Конгресу США чи листи Хілларі Клінтон до Юлії Тимошенко. Щоправда, деякі українські експерти, котрі взяли участь в опитуванні ІСП, відзначали, що якби не виняткова наполегливість Олександра Моцика, заяви Вашингтона в бік Києва були б ще гострішими.

Не дивно, що вакуум контактів між Україною та США на високому політичному рівні, український посол намагається компенсувати активізацією торгівельно-економічних зв’язків та культурними проектами. З його ініціативи відбуваються зустрічі американського та українського бізнесу, проводяться презентації інвестиційно привабливих українських підприємств. Відзначився дипломат у 2011 році й організацією найбільш масштабного в історії українсько-американських відносин святкування річниці незалежності України: воно відбулось у Великій залі бібліотеки Конгресу США за участі більш ніж тисячі поважних гостей. Своєрідний вияв поваги до факту незалежності України безвідносно до її влади.

3. Маркіян Мальський, посол України в Республіці Польща

106 балів

Маркіян Мальський почав свою дипломатичну роботу не в простих умовах. Він ледве не з самого початку свого перебування у Варшаві наразився на шквал гнівної реакції в Адміністрації Президента України. У дипломатичних колах подейкують, що приводом для такого ставлення стало інтерв’ю посла в Польщі одному з українських видань, в якому, начебто, він дозволив собі сказати більше, аніж мав би сказати. Звісно, з часом прецедент вичерпався, але осад залишився. Зокрема, осад у вигляді переконання, яке інфікувало експертні та дипломатичні кола як у Варшаві, так і в Києві, що у Маркіяна Мальського немає виходу на президентську адміністрацію в Україні, а для посла, мовляв, це дуже серйозний мінус. Як бачимо, українські експерти, опитані ІСП, особливої трагедії з цього не роблять. Інакше, він навряд чи б удостоївся потрапити до трійки нашої десятки. Деякі з них, наприклад, вважають, що послу достатньо мати гарний контакт з міністром закордонних справ. У кого-кого, а в Мальського він є. Ще до призначення у Польщу, про Мальського – на той момент декана факультету міжнародних відносин Львівського університету – говорили як про креатуру Грищенка. Мовляв, саме Костянтин Іванович про лобіював призначення свого давнього товариша на цю посаду.
{3}

Зрештою, не лише в персональних контактах справа. Цілком логічно, що експерти, оцінюючи посла, не могли не орієнтуватись на динаміку польсько-українських відносин у 2011 році. А вона за кількістю формальних і неформальних контактів побила всі рекорди, завдячуючи, не в останню чергу, головуванню Польщі в ЄС. Маркіяну Мальському не доводилось тратити багато часу на речі, які є справжніми головоломками для послів України у Німеччині, Франції чи, в нинішніх умовах, навіть США. Наприклад – як організувати зустріч президента України з його відповідним партнером на Заході на найвищому рівні. З іншого боку, відшліфований політичний діалог між Україною і Польщею (не в останню чергу завдяки голові правління Ялтинської Європейської Стратегії Фонду Пінчука Александру Квасьнєвському) ризикує звести роль посла України в Польщі до примітивного «зустрінь-проведи». Це, звісно, якщо у президента Коморовського залишиться бажання зустрічатись з українським колегою і після Євро-2012.

4. Ігор Долгов, посол України в Бельгії, глава Місії України при НАТО

82 бали

Послу України в Бельгії та главі Місії України при НАТО Ігорю Долгову вдалося напрочуд швидко адаптуватися до нових політичних реалій «позаблоковості» України замість тривалої у часі «євроатлантичної інтеграції». Більше того, у минулому році Долгов робив все можливе, аби з нового статусу України витиснути для співробітництва України та НАТО максимально багато користі. Зокрема, користуючись відсутністю серйозного емоційного нашарування в цій темі. Відтак у відносинах України з Північноатлантичним Альянсом минулого року спостерігався своєрідний ренесанс на умовах позаблоковості, а Ігор Долгов, за оцінками опитаних ІСП експертів, закріпився у першій п’ятірці нашого рейтингу.
{4}

Українські та іноземні експерти в унісон зараховують до його заслуг позитивну динаміку розвитку політичного діалогу та посилення практичного співробітництва з НАТО. Дійсно, візит генерального секретаря НАТО Андерса фог Расмуссена до Києва, Парламентська Асамблея НАТО в Києві, «круглий стіл», присвячений 20 рокам Євроатлантичного партнерства в Дипломатичній Академії, візит Костянтина Грищенка в штаб-квартиру НАТО, візит до Києва делегацій НАТО на чолі з Джеймсом Ставрідісом та Джеймсом Аппатураєм – це не ще далеко не повний перелік зустрічей на вищому рівні до організації яких у 2011 році тією чи іншою мірою долучився Ігор Долгов. Більше того, як стверджують інсайдери в штаб-квартирі НАТО, якби не наполегливість українського посла, то деякі з цих візитів (зокрема генсека Альянсу) могли б взагалі не відбутись у минулому році.

«Досвідчений кадровий дипломат, з яким приємно працювати, оскільки завжди можна мати стовідсоткову впевненість у досягненні необхідного результату. Ігор Олексійович має в Брюсселі великий авторитет, що дозволяє йому належним чином просувати національні інтереси України на «західному» напрямі», – охарактеризував українського амбасадора один з високопоставлених експертів рейтингу ІСП.

Як результат – багато наших експертів називають 2011 рік досить успішним з точки зору практичного співробітництва між Україною й НАТО. А от з рівнем довіри між Альянсом та нинішньою українською владою, констатують вони, потрібно ще серйозно попрацювати.

5. Сергій Корсунський, посол України в Туреччині

77 балів

Завзяття та ентузіазм посла України в Туреччині Сергія Корсунського стали дуже в пригоді в українсько-турецькому діалозі у 2011. За словами самого посла, »відносини між нашими країнами за цей рік виросли майже від повної їх відсутності до тісного партнерства, зокрема, з втіленням кількох важливих кроків: створення зони вільної торгівлі та безвізового режиму між Туреччиною та Україною».

Справжнім дипломатичним досягненням Сергія Корсунського деякі експерти, опитані ІСП, охрестили практично бездоганно організований грудневий візит президента Віктора Януковича до Анкари, під час якого було підписано дев’ять двосторонніх документів, в тому числі й довгоочікувану міжурядову Угоду про умови взаємних поїздок громадян. Звісно, таке пожвавлення в діалозі між Анкарою та Києвом навряд чи можна вважати заслугою виключно посла. Свою важливу роль, як подейкують в дипломатичних колах, зіграли і гарні стосунки, які склались між президентом Януковичем та прем’єром Ердоганом ще з часів прем’єрства першого.
{5}

У минулому році також почала працювати Стратегічна рада високого рівня між Україною та Турецькою Республікою, на першому засіданні якої співголовували український президент Віктор Янукович та прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган. Подібний формат є принципово новим явищем у зовнішньополітичній діяльності України.

Звісно, відносини з Туреччиною не були б такими привабливими для України, якби не їх бізнес-складова. Посол Корсунський, схоже, це чудово розуміє. Так, у листопаді 2011 року він сприяв масштабній презентації Національних проектів України у Стамбулі за участі представників Державного агентства з інвестицій та турецького бізнесу. Зона вільної торгівлі між Туреччиною та Україною – ще один реальний виклик для посла України в Туреччини, оскільки її створення вимагає від української сторони більш ніж жорсткого відстоювання національних інтересів. Деякі експерти вже підрахували, що у випадку створення ЗВТ з Туреччиною державний бюджет України недоотримає біля 114 млн. гривень в рік. Українську сторону подібні прогнози, здається, не лякають, і посол України в Туреччині переконаний, що переговорний процес щодо створення угоди триватиме ще близько одного-двох років. А поки зона вільної торгівлі не створена, посол Корсунський пишається тим, що Україна залишається пунктом призначення N1 для рейсів з аеропортів Стамбулу.

Чи не єдиною серйозною ложкою дьогтю в бочці українсько-турецького меду стала згода Туреччини на будівництво Росією «Південного потоку» – газопроводу в обхід України, проти будівництва якого українська влада з моменту приходу президента Януковича задіяла всі свої дипломатичні та інформаційні ресурси. Зокрема і в Туреччині. Великого розголосу набули й публікації самого посла на сторінках турецької преси про безперспективність проекту «Південний потік», які з’являлись навіть після підписання Туреччиною угоди з Росією. Щоправда, головні промоутери дружби з Туреччиною в урядових колах запевняють, що насправді турки не хотіли жодним чином нашкодити Україні.

6. Андрій Дещиця, посол України у Фінляндії

55 балів

Посол України у Фінляндії Андрій Дещиця з року в рік впевнено підтверджує виведену у свій час Інститутом світової політики формулу – «інколи не країна красить посла, а посол країну». Зрозуміло, що поле для дипломатичного маневру в посла України в Фінляндії досить обмежене. Хоча б тому, що, на відміну від тієї ж Швеції, поле для дипломатичного маневру самої Фінляндії у питаннях України досить обмежене. Значною мірою, через небажання провокувати неадекватну реакцію у великого фінського сусіда.
{6}
Тим не менше, як стверджують обізнані експерти, у фінських урядових, дипломатичних та експертних колах ви навряд чи знайдете людину, що спеціалізується на Східній Європі, і яка б на хвилині десятій розмові з українським співрозмовником сама б не зауважила щось на кшталт: « Ви знаєте – у вас в Хельсінкі дуже хороший посол». Деякі до слова «посол» ще незмінно додають епітет -»європейський». Мовляв, кого-кого, а Андрія Дещицю нічого не пов’язує зі старою, ще переважно радянською школою української дипломатії. Дійсно, складно уявити деяких українських послів, які будуть брати участь у дискусіях на тему України в різних аналітичних центрах країни перебування навіть тоді, коли не значаться серед спікерів. Чи які заради того, щоб назва «Україна» хоча б якось звучала у загалом байдужій до неї країні перебування, долучаються до таких креативних проектів, яким у Фінляндії став проект «CDphoto» (певному колу закордонних послів доручили зробити кілька знімків про Фінляндію, які потім увійшли до фотоальбому та фотовиставки, що демонструвалась у супроводі задіяних у проекті послів по всій країні). Як зауважив один з опитаних ІСП експертів, секрет успіху посла Дещиці в тому, що він сприймає свою посольську місію як честь представляти Україну, а не як почесне заслання.

7. Наталя Зарудна, посол України у Німеччині

53 бали

Наталя Зарудна у грудні 2011 році завершила свою діяльність на посаді Надзвичайного та Повноважного Посла України в Німеччині, і вже незабаром має очолити місію ОБСЄ у Казахстані. За чотири роки перебування на чолі українського диппредставництва в ФРН призначеній ще президентом Ющенком Зарудній довелося з головою зануритись у вир українсько-німецьких відносин, які неначе приречені на появу все нових та нових бар’єрів між Києвом та Берліном. Німеччина однаково гостро не сприймала в Україні ні зародження демократії з внутрішньополітичною нестабільністю, ні внутрішньополітичної стабільності з зародженням антидемократичних тенденцій.
{7}

А фінальний акорд переговорів між Україною та ЄС по Угоді про Асоціацію оголив і без того серйозні фобії, котрі існували в німецьких елітах з приводу європейського майбутнього України. Як зізналася Наталя Зарудна вже після свого звільнення, Німеччині було надзвичайно складно визнати європейську ідентичність України. Тим більше, на фоні відкритих кримінальних справ проти Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, честь і репутацію якого послу Зарудній вже довелось рятувати кілька років тому після відомого інциденту у Франкфуртському аеропорту. Ситуація ускладнювала та обставина, що Ангела Меркель, яким би не було її персональне сприйняття «Леді Ю», вважає Тимошенко політичним союзником через зв’язок останньої з Європейською народною партією. А політичних союзників у Німеччині прийнято захищати… Тим більше, якщо це допомагає й вирішенню інших зовнішньополітичних завдань Берліна.

8. Юрій Костенко, посол України в КНР та Монголії

50 балів

Минулий рік для українсько-китайських відносин розпочався з відлуння дипломатичного інциденту, який мав місце на церемонії нагородження Нобелівською премією миру китайського дисидента Лю Сяобо. Тоді, нагадаємо, на прохання китайської сторони ігнорувати нобелівську подію, посол України в Норвегії не відвідав захід. Цей начебто незначний, але дуже показовий момент поставив серйозне питання в українсько-китайських відносинах: наскільки далеко Україна готова жертвувати певними політичними позиціями заради деяких економічних преференцій з Китаєм? Фактично, став поштовхом для того, щоб дещо пригасити ейфорію на китайському напрямку української зовнішньої політики і накреслити певні »червоні лінії», за які Київ у діалозі з Пекіном не готовий переступити за будь-яких умов.

Щоправда, на ентузіазм Києва поглиблювати відносини з Китаєм це фактично не вплинуло. Доказом цього став »великий китайський візит» у червні 2011 року , коли до України завітав президент КНР Ху Цзіньтао (нагадаємо, що востаннє нога китайського лідера ступала на українську землю більш ніж десятиліття тому). Причому, не лише до Києва, але й до Ялти, з якою, як подейкують наші співрозмовники в дипломатичних колах, у нього пов’язані найбільш приємні спогади ще з часів відвідин України в 2000 році в іншому статусі.
{8}

Справжнім приводом для гордості Юрія Костенка є підписання під час візиту декларації про стратегічне партнерство між Україною та Китаєм, яку уряд Президента Януковича поспішив позиціонувати як першу цеглинку у розбудові українсько-китайського Великого Шовкового Шляху. Хоча, знову-таки, кожна сторона в таке стратегічне партнерство вкладає сій зміст. Якщо для Китаю Україна, передусім, цікава як політичний союзник в цьому регіоні Європи, то для України Китай – своїми грошима. Так чи інакше, українські прихильники розвитку зв’язків з Китаєм сподіваються на те, що вихід двосторонніх взаємин на стратегічний рівень для конфуціанського світогляду означає згоду на розвиток співробітництва у всіх сферах, відтак стане стимулом для будь-якого китайського чиновника чи бізнесмена зацікавитися Україною.

На закиди скептиків щодо того, що стратегічна дружба Пекіна і Києва залишиться на папері, Юрій Костенко наводить фінансові аргументи: мовляв товарообіг між КНР і Україною подолав у 2011 році 10-мільярдний рубіж, обсяги спільних інвестиційних проектів, серед яких найбільш згадуваним у ЗМІ залишається проект організації залізничного пасажирського сполучення Київ – міжнародний аеропорт «Бориспіль», впевнено зростають. Українські експерти обережніші в позитивних оцінках, але визнають: глава диппредставництва України в КНР робить все можливе, щоб оперативно та ефективно вирішувати проблемні питання двосторонніх взаємин.

У планах Юрія Костенка активно сприяти планах розширення та налагодження співпраці у гуманітарній та культурній сферах. Для цього, за словами українського посла, всі передумови створено і пріоритети визначено.

9. Володимир Єльченко, посол України в Російській Федерації

48 балів

У 2011 році на українського посла в Росії випало серйозне навантаження. Скандали з українською бібліотекою та відміною реєстрації української автономії, коливання української сторони щодо можливості приєднання до Митного союзу, епістолярні шедеври Миколи Азарова, утаємничені візити інкогніто до Криму Владіміра Путіна, вечірні посиденьки Віктора Януковича з російським тандемом в Завидово – сумувати українському амбасадору не доводилося. Але й особливо проявити себе було не так вже багато шансів: українсько-російські відносини давно вийшли на той рівень, коли лідери надають перевагу спілкуванню без особливого дипломатичного супроводу. Показовим з цього приводу є відповідь на питання «Хто в українському МЗС займається Росією?», яку якось дав один з керівників відомства євросоюзівській делегації. Відповідь звучала: «всі». У перекладі з дипломатичної мови – фактично означає ніхто.
{9}

Те, за що віддали належне Володимиру Єльченку деякі з наших експертів, – це, висловлюючись мовою одного з них, «з калейдоскопом ледь не щотижневих конференцій, зустрічей та переговорів українське посольство справлялося без зайвих конфліктів та ажіотажу». У принципі, конфліктів та ажіотажу вистачало на найвищих рівнях відносин.

У Кремлі ніяк не могли змиритись з напористим бажанням України фіналізувати переговори щодо Угоди про Зону вільної торгівлі і Угоди про асоціацію з ЄС загалом. Тим більше, коли Росія пропонувала, на її думку, досить спокусливу альтернативу – членство у Митному Союзі. І тим більше, коли ця спокуслива перспектива де-факто означала для України згоду Москви на перегляд ціни на газ для України – питання, яке дамокловим мечем нависло над українсько-російськими відносинами майже з перших місяців президентства Януковича і продовжує нагнітати атмосферу між Києвом та Москвою й далі.

У Білокам’яній також із здивуванням зустріли звістку про арешт Тимошенко за звинуваченнями в перевищенні повноважень під час підписання газових контрактів – Владімір Путін навіть картинно стинав плечима перед телекамерами. Ще б пак: попереджав же він Януковича, як стверджують інсайдери, якщо і саджати Юлю, то не за газ, а той демонстративно не послухав. Звісно, йдеться про той рівень високої політики, який в сучасних українських реаліях не здатен серйозно підкоригувати не колишній посол України в Росії, а нинішній міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, ні тим більше сьогоднішній посол України в РФ Володимир Єльченко

10 . Микола Кулінич, посол України в Японії

44 бали

Поява в цьогорічному рейтингу ТОП-10 послів українського амбасадора в Японії Миколи Кулінича цілком заслужена. На початку 2011 року глава українського диппредставництва організував масштабний візит президента Віктора Януковича до «країни вранішнього сонця». Щоправда, у самих японців вояж Януковича залишив не найбільш приємні спогади. Це стосується і недотримання українським президентом всіх прокольних моментів під час зустрічей у Токіо. І подорожі з Токіо до Осаки, коли охорона президента відзначилася блокуванням дверей вагону для інших пасажирів та жорсткими заходами безпеки. А коли українську офіційну делегацію помітили у дорогих бутіках Осаки вже після того, як вона у зв’язку з вибухами у Макіївці скасувала всі протокольні зустрічі і нібито мала повернутись на батьківщину, чаша східно-азійського терпіння переповнилася остаточно. Подейкують, місцевий губернатор попередив, щоб більше українців він і близько не бачив на території своєї префектури.
{10}

Крім організації японського турне Януковича, до активу Миколи Кулінича зовнішньополітичні експерти відносять й те, що після руйнівних землетрусів та аварії на атомній електростанції у березні 2011 року посольство України в Токіо оперативно і вміло організувало евакуацію для всіх бажаючих, працюючи на повну потужність. Посол особисто виїжджав до міста Фукусіма, що найбільше постраждало від атомної катастрофи. Там він сприяв якнайшвидшому переданню гуманітарних вантажів з України у вигляді індивідуальних засобів радіаційного захисту.

Окрім цього, Микола Кулінич у минулому році старанно працював на відкриття нових інвестиційних горизонтів для України. З нездоланним оптимізмом він переконував японський бізнес в тому, що українська економіка володіє достатнім потенціалом, щоб всерйоз зацікавити надзвичайно обережних партнерів з Японії, невтомно розхвалюючи український внутрішній ринок, інфраструктуру, чорноземи, мінеральні ресурси та вигідне геополітичне положення. І хоча відчутних дивідендів віддана праця українського дипломата поки що не принесла, експерти справедливо відзначили її високими оцінками.

ТОП-10 ІНОЗЕМНИХ ПОСЛІВ В УКРАЇНІ
1. Джон Теффт, посол Сполучених Штатів Америки в Україні

270 балів

Перемога Джона Теффта в цьогорічному рейтингу послів – доказ того, що бути ефективним послом не завжди означає бути максимально публічним. Ефективність закордонного посла в специфічному українському контексті означає не лише вміння професійно проводити інтереси своєї країни в країні перебування, але й доступ до ключових полісімейкерів країни і можливість донести до них потрібні месиджі. А в ідеальному варіанті – ще й підкоригувати ті чи інші, сумнівні з демократичної точки зори, рішення української влади.
{11}

Професійна діяльність Джона Теффта в Україні у 2011 році – варта особливого експертного вивчення завдяки деяким досить парадоксальним явищам. З одного боку, він не приховував ставлення Вашингтона до судового процесу над Юлією Тимошенко. Більше того, є підстави вважати, що саме він це ставлення багато в чому моделював. Він був першим іноземним послом, який навіть відважився зробити запит на відвідини Тимошенко у СІЗО. З іншого боку, американський посол зумів зробити так, що його персона не викликає алергії ні на Банковій, ні в інших органах української влади, як деякі амбасадори Європейського Союзу і, подейкують, Росії. Можливо, секрет полягає у тому, що американська сторона, на відміну від євросоюзівської, навіть коли критикувала українську владу, намагалась в жодному разі її не принизити. А, можливо, у тому, що для багато представників нинішньої владної команди ставляться до США якщо й не з захопленням і повагою, то з певним острахом. А ще – таким собі союзником, якщо з ЄС виникне затяжна пауза, а Росія й надалі пресингуватиме по газу та Митному Союзу.

Поміж тим, робота американського посла України в минулому році далеко не обмежувалась звітами про внутрішньополітичну ситуацію в Україні у Держдеп США та неформальним спілкуванням з керівництвом країни. У 2011-му за ініціативи Теффта посольство США в Україні запустило новий дискусійний майданчик – Форум посла США. Він був створений для обговорення невідкладних питань сучасного світу за участі провідних фахівців зі Сполучених Штатів. Як приклад – великий резонанс в експертних колах України викликав приїзд в рамках форуму відомого американського історика Тімоті Снайдера, який презентував та обговорив у Києві свою останню книгу «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним».

Джон Теффт і сам в минулому році не зрадив традиції радувати українську громадськість змістовними (політичні коментатори хрестили б їх програмними) публічними виступами. У минулому році, зокрема, такий виступ американський посол озвучив в Київському політехнічному інституті. Промова мала назву «Демократія і чому вона так важлива для України?». У ній посол не лише намагався довести, що демократія та економічний розвиток ідуть пліч-о-пліч, але й, наприклад, закликав українську молодь не виїжджати з України, а «залишитись і долучитись до зростання рівня приватного підприємництва, інновацій та верховенства права тут».

2. Жозе Мануель Пінту Тейшейра, посол, голова представництва Європейського Союзу в Україні

234,5 бали

Якби рейтинг ІСП визначав найбільш активних та публічних закордонних послів у минулому році, то у посла Євросоюзу Мануеля Пінту Тейшейри були б всі шанси очолити його. Але, очевидно, не всі експерти схильні ототожнювати публічність та активність посла з ефективністю його роботи. Як зауважив один із відомих зовнішньополітичних аналітиків, «посол Тейшейра не зміг утримати контроль над ситуацією. Він ходив на судові слухання у справі Тимошенко, навіть публікував відкриті листи, зокрема вимагаючи запросити його на ток-шоу «Свобода слова» Савіка Шустера. Проте, переважною мірою його дипломатичні рухи були безрезультатними».
{12}

Посол Тейшейра дійсно помітно активізувався у минулому році. Причому, як зауважують більшість наших експертів, симптоматично, що ця активність дивним чином співпала з арештом колишнього прем’єра Юлії Тимошенко. Посол Тейшейра не стримував себе в коментарях. Зокрема, у листопаді минулого року заявив, що Євросоюз не бачить бажання української влади рухатися у бік цінностей Європейського Союзу, зокрема й тому, що »пані Тимошенко судять за законами, написаними в часи Сталіна та Хрущова». Інсайдери пояснюють завидну самостійність та ініціативність посла Тейшейри дружніми стосунками з його співвітчизником, головою Європейської Комісії Жозе Мануелем Баррозу.

3. Ганс Юрген-Гаймзьот, посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні

225 балів

Cхоже, що кожен рік для посла Німеччини в Україні – це справжнє дипломатичне випробування. У 2010-му йому доводилось реагувати на ситуацію з затриманням керівника представництва Фонду Аденауера в Україні, готуючи на цьому тлі візит Віктора Януковича до Німеччини, у 2011-му – фактично розвіювати міф про Німеччину як про ворога №1 на шляху європейської інтеграції України. Міф, створений зусиллями провладних політтехнологів, досить швидко поширився медіа-простором і викликав справжній ефект дежавю, коли у 2008 році Ангела Меркель практично перекреслила євроатлантичні амбіції України та Грузії, категорично відмовившись задовольнити заявку цих країн на отримання Плану дій щодо членства в НАТО. Ганс-Юрген Гаймзьот поспішив спростувати усі закиди у власних статтях та численних інтерв’ю, головний месидж яких був досить простим: не Берлін, а сам Київ є головною перешкодою на шляху України до ЄС.

«Українській владі не варто недооцінювати глибоку стурбованість ЄС процесами в Україні», – застерігав німецький амбасадор. На щорічній дискусії за участі послів «Веймарського трикутника» в Інституті світової політики він, зокрема, зауважив: «Дійсно, у Німеччині є політики, яким буде важко уявити, як Угода про асоціацію з Україною поєднується із такою картиною, як перебування Юлії Тимошенко за ґратами. Я сам не до кінця розумію правові підстави, з огляду на які пані Тимошенко перебуває у в’язниці».

{13}
Взагалі, з українською системою правосуддя та пенітенціарними реаліями німецькі дипломати знайомі не з чуток, адже стали особистими свідками не лише судів Тимошенко та інших політичних в’язнів, але й навідуються до 16 німецьких громадян, які перебувають в українських в’язницях. До того ж, їм доводиться часто відстоювати інтереси німецьких компаній, що час від часу стають жертвами більш ніж сумнівних рішень української Феміди. «Українські корупція і судове свавілля змушують німецьких інвесторів знаходити кращі умови в інших країнах», – не витримав посол в одному з минулорічних інтерв’ю.
Та не лише справами політичними живе посольство Німеччини в Україні. Воно також активно продовжує підтримувати та розвивати культурно-наукові зв’язки між Україною та Німеччиною. У травні 2011 у Львові відбулася зустріч викладачів Німецької служби академічних обмінів (DAAD) з Молдови, Румунії та України. Взяв участь Ганс-Юрген Гаймзьот і в святкування 50-ліття партнерських зв’язків між Києвом та Лейпцигом.

Німецький амбасадор також ніколи не втрачає нагоди поспілкуватися з представниками української експертної спільноти та громадянського суспільства. Його безперечні козирі – вміння дивитись на Україну без російських окуляр, нетипова для дипломатичного корпусу дружелюбність, володіння російською і розуміння української мови. А ще – пан Гаймзьот зміг налагодити дійсну професійну та командну роботу посольства Німеччини в Україні.

4. Генрик Літвін, посол Республіки Польща в Україні

179 балів

Посол Польщі в Україні відразу опинився у правильному місці в правильний час. Він приїхав до Києва тоді, коли підготовка до головування Польщі в ЄС тривала повним ходом і не приховував, які цінні вказівки дав йому міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорські перед від’їздом до України. «Коли я останній раз зустрічався з міністром, він підкреслив, що на цей рік головне – це договір про зону вільної торгівлі та угода з ЄС про асоціацію України», – поділився посол у липні минулого року в одному з інтерв’ю. Частково завдання було виконане: переговори були завершені і по зоні вільної торгівлі, і по угоді про асоціацію.
{14}

Але запланованого Польщею на саміт Україна-ЄС бенефісу польської президенції в Євросоюзі все ж не вийшло: занадто серйозними виявились обтяжуючі фактори з української сторони. Чи, точніше, один фактор – політично мотивоване правосуддя. Посол Литвин намагався організувати в Києві та інших українських містах відповідний майданчик для того, аби польське керівництво з позиції друзів України пояснило українським колегам з приводу впливу на відносини між Україною та ЄС справи Тимошенко й інших опозиціонерів. Послу Літвіну пощастило: йому непотрібно було переконувати польське керівництво в необхідності такої пояснювальної роботи, у Варшаві чудово й самі розуміли, про які геополітичні ставки йдеться. До того ж, він приїхав до Києва у той момент, коли двосторонній діалог на найвищому рівні був вже достатньо добре налаштований, і адміністрації двох президентів не завжди потребували посередництва своїх послів для підтримки спілкування на найвищому рівні.

За що потрібно віддати належне послу, так це за його спроможність дуже швидко зануритись в українські реалії: це стосується не лише рекордно швидкого знайомства з представниками як українського уряду, так і експертного і медіа середовища, але й того факту, наскільки оперативно пан Літвін оволодів українською мовою.

5. Грігол Катамадзе, посол Грузії в Україні

160,5 балів

Грігол Катамадзе за роки роботи послом в Києві встиг стати таким собі уособленням Грузії в Україні. Він, на відміну від інших колег з дипломатичного корпусу, не лише добре обізнаний з внутрішньополітичною ситуацією в Україні, але й чудово її відчуває. Він знає, який номер набрати і в які двері постукатись, щоб отримати потрібний для блага українсько-грузинських відносин результат. Більше того, йому неодноразово доводилось вводити у курс українських справ інших новоприбульців-послів, зокрема й деяких учасників нашого рейтингу.

Але навіть при всьому професіоналізмі та при всіх контактах пана посла, українсько-грузинські відносини у минулому році перебували не в найкращій політичній формі. Звісно, не по вині грузинської сторони, яка продовжувала робити все можливе, щоб вивести з коми політичний діалог Києва та Тбілісі на найвищому рівні. Українська влада, натомість, фактично відкрито зробила ставку у регіоні Південного Кавказу на Азербайджан. Вочевидь, азербайджанські нафтогазові ресурси в очах української еліти представляють більшу вартість, аніж роками здобуте й протестоване у найбільш критичних ситуаціях партнерство з Грузією.
{15}

Те, що вдалось грузинській стороні – так це постійно тримати в тонусі двосторонні відносини завдяки регулярним візитам до України грузинських делегацій, зокрема на чолі з віце-прем’єр-міністром та міністром з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Георгієм Барамідзе. Навідувалися до Тбілісі й українські можновладці. Віце-прем’єр Сергій Тігіпко, наприклад, за завданням Кабміну їздив до Грузії для вивчення досвіду ліберально-демократичних реформ і після повернення став ледве не головним їх промоутером в українському уряді.

Загалом, грузинські реформи, не без особистого внеску Грігола Катамадзе, встигли за останній рік стати модним трендом в українських політичних та експертних колах. Навіть прем’єр-міністр Микола Азаров запевнив, що «багато що з того, що робиться в Грузії взято на озброєння українським урядом і буде втілюватися в життя».
Надолужити політичну прогалину Україна та Грузія намагались з допомогою пожвавлення діалогу в бізнес-сфері. Передумови для цього досить сприятливі: українських інвесторів цікавлять інфраструктурні проекти, що підтримуються урядом Саакашвілі, а грузинських підприємців приваблює потужний український ринок. У минулому році відбувся грузинсько-український бізнес-форум, відновила свою діяльність і Спільна міжурядова українсько-грузинська комісія з питань економічного співробітництва.

Постійно присутня Грузія і в культурно-інформаційному просторі України. Посольство під керівництвом Грігола Катамадзе всіляко підтримує гастролі грузинських виконавців в різних містах України, відкриття ресторанів грузинської кухні, проведення виставок грузинських митців. Проте найвищим виявом визнання ефективності діяльності Грігола Катамадзе можна вважати минулорічне зізнання Міхеїла Саакашвілі на зустрічі з українськими урядовцями і підприємцями в Тбілісі: «Я хочу заявити, що ніколи стосунки між народами не були кращі, ніж зараз. Це я заявляю з повною відповідальністю, і це результат нашої спільної роботи у розвитку наших країн».

6. Жак Фор, посол Франції в Україні

157 балів

Українсько-французькі відносини пережили у 2011 році непрості часи. Заяви посла Франції Жака Фора щодо перебігу судових процесів над Юлією Тимошенко та іншими представниками опозиції вирізнялися жорсткістю на тлі застережень, що лунали з боку США та країн Європейського Союзу. Він одним з перших поставив у пряму залежність укладення Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі між Україною та ЄС з дотриманням демократичних стандартів та справедливим правосуддям. «Якщо з боку офіційного Києва не буде вжито відповідних заходів, громадськість Європи може не зрозуміти укладення такої Угоди, ніби нічого не трапилося», – цитували французького амбасадора європейські інформаційні агентства. Офіційний Київ почув заклики дипломата, і таки вжив заходів: у медіа було оперативно розповсюджено заяву, що французький уряд вирішив відкликати категоричного Жака Фора з Києва саме через висловлювання занепокоєності арештом екс-прем’єра Юлії Тимошенко. Глава французької дипмісії спростував подібні припущення, пояснивши, що залишає Україну виключно у зв’язку із завершенням каденції, а прикра «інформаційна качка» була, за його інформацією, створена у стінах вітчизняного Міністерства закордонних справ.
{16}
Некоректність по відношенню до поважного представника Французької Республіки відгукнулася українцям на найвищому рівні, коли, за інформацією з дипломатичних джерел, Адміністрація Президента надіслала запит в Париж щодо організації зустрічі Віктора Януковича з Ніколя Саркозі під час Генеральної Асамблеї ООН. Реакцією французів стала демонстративна мовчанка. Щоправда, небажання президента Франції зустрітися зі своїм українським колегою пояснюється, як стверджують інсайдери, не лише справою Тимошенко та проблемами з французьким бізнесом в Україні, але й тим самим прикрим інцидентом навколо посла Фора.

Так чи інакше, але посол Жак Фор пройшов через усі випробування з високо піднятою головою: посольство продовжувало підтримувати українсько-французькі проекти, конференції. Зокрема, було відкрито представництво «Альянс Франсез» у місті Донецьк, проведено семінар для журналістів в Одесі та Чернівцях. Жак Форм також взяв участь в Українському форумі користувачів Інтернетом. Як зауважив один з експертів рейтингу ІСП: «За всю свою каденцію посол зробив чи не найбільше з усіх послів держав-членів ЄС для розвитку українсько-французьких та українсько-ЄСівських відносин».

Не останню роль в цьому зіграли нетипова для дипломатів відкритість посла і можливість порозумітись з українськими співрозмовниками за допомогою вільного володіння російською мовою.

7. Лі Тернер, посол Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в Україні

128,5 бали

Лі Тернер у минулому році остаточно закріпився у свідомості української експертної спільноти як найбільш просунутий іноземний посол в плані використання Інтернету у службових цілях. За що навіть отримав серед експертів прізвисько «посла-блогера». «Як дипломат, я пишу блоги, оскільки я хочу слугувати інтересам Великобританії. Це моя головна мета», – пояснює британський амбасадор свою активну присутність в Інтернет-просторі.

Його відвертий веб-щоденник приковує увагу мільйонів читачів, адже із сайту посольства він успішно перекочував на кілька популярних новинних онлайн-ресурсів. До того ж, Лі Тернер – явний прихильник того, аби не по-дипломатичному відкрито називати речі своїми іменами. У 2011 році більшість дописів посла були присвячені згортанню демократії в Україні, її сповзанню у міжнародних рейтингах свободи слова, і, звичайно, судовим процесам проти лідерів української опозиції. «Додавання все нових і нових звинувачень просто призводить до того, що судовий процес викликає все менше і менше довіри, і виглядає все більше і більше політично вмотивованим», – поділився з читачами власними враженнями від справи екс-прем’єра Юлії Тимошенко глава диппредставництва Сполученого Королівства.
{17}

Непідписанння Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною Лі Тернер у спілкуванні з журналістами назвав справжньою катастрофою, зауваживши, що незабаром Україна може надовго опинитися у сірій зоні між ЄС та колишнім СРСР. За його словами, ув’язнення лідерів опозиційних партій без належних правових підстав переходить будь-які межі, прийнятні для ЄС.

Бачення дипломата, акредитованого у Києві, так чи інакше рефлектується й у позиції Foreign Office. Вустами його очільника Уільяма Хейга Велика Британія чи не найгостріше відгукнулася на вирок суду у справі Тимошенко, розцінюючи його як серйозну перешкоду для європейської інтеграції України. Багато уваги антидемократичним трендам в Україні британці присвячували і по лінії співробітництва Україна-НАТО – це в той час, коли більшість інших країн Альянсу надавали перевагу практичному співробітництву без наголосу на політичну складову.

Не додавала оптимізму Лі Тернеру минулого року й економічна ситуація в країні перебування. «Коли я приїхав до України у 2008-му, бізнес-клімат в цілому був доволі поганим. Він залишався таким і в 2009-му, аналогічно – у 2010-му, та й у 2011-му» – згадував посол в одному з інтерв’ю. До речі, до посольства Сполученого Королівства досить часто надходять скарги від представників британських компаній, які стикаються з українськими податковими чи судовими реаліями і кому як не послу, за прикладом інших колег-амбасадорів, їх намагатись вирішувати.

8. Міхаіл Зурабов, посол Російської Федерації в Україні

90 балів

У минулому році посол Росії в Україні Міхаіл Зурабов гучно задекларував, що українсько-російські відносини переживають ренесанс. Ця заява викликала великий резонанс, оскільки бажаного в ній було явно більше, аніж дійсного.

Деякі інші його заяви теж себе не дуже виправдали. У вересні 2011 Міхаіл Зурабов запевняв журналістів, що існує щонайменше 15 варіантів вирішення українсько-російського газового конфлікту. Згодом, він переконував що до кінця 2011 року між Україною та Росією будуть підписані нові міжурядові газові угоди.

З іншого боку, щоб не говорив російський посол, всі прекрасно розуміють: усі важливі двосторонні питання вирішуються на зовсім іншому рівні. Тим більше, що Зурабов – при всій повазі, це не Віктор Черномирдін, який міг собі дозволити напряму сконтактуватись з першими особами держави, а з деякими навіть їздив на полювання. На відміну від останнього, у нинішнього амбасадора Росії неоднозначна репутація у владних кабінетах. Зокрема, як стверджує один з наших поінформованих експертів, його не дуже сприймають в Адміністрації Президента. Не в останню чергу начебто – через не особливу привітність та схильність повчати.
{18}

Не особливо вийшло у Міхаїла Зурабова відстояти і інтереси російського бізнесу в Україні, медовий місяць котрого після приходу Віктора Януковича на президентську посаду закінчився буквально відразу після покупки «Запоріжсталі». Одна з найбільш резонансних історій – виведення у судовому порядку з-під контролю «Русала» Олега Деріпаски Запорізького алюмінієвого комбінату за порушення інвестиційних зобов’язань, прописаних під час продажу підприємства.

У чому посол Зурабов дійсно демонстрував найвищий пілотаж – так це в організації так званих посольських вечорів в готелі «Інтерконтиненталь», на які зазвичай запрошував доволі традиційний для росіян пул політиків (на чолі з незмінними друзями посольства Леонідом Кучмою та його дружиною), експертів, громадських діячів та журналістів. Мета таких вечорів, за визначенням самого посла, – говорити про сучасні проблеми на прикладах минулого. Приводами для подібних заходів зазвичай слугували ті чи інші дати – від річниці створення комсомолу до річниці смерті Віктора Черномирдіна, якій, до речі, також була присвячена спеціальна фотоекспозиція. Ну і для тих, кому не пощастило потрапити в пул російського посольства, посол Зурабов у минулому році запам’ятався своїм джентльменським вчинком, запропонувавши відомій українській співачці Софії Ротару власний чартерний літак, коли вона не змогла вилетіти з Києва до Криму рейсовим.

9. Пятрас Вайтекунас, посол Литовської Республіки в Україні

49 балів

Якби провести опитування, яка країна в 2011 році найбільш віддано, послідовно і найменш публічно підтримувала Україну, то Литва, очевидно, посіла б перше місце. Таку думку розділяють і в дипломатичних колах України, і серед профільних експертів. Один зі стратегів української зовнішньої політики навіть дозволив собі в неформальному спілкуванні оцінку, що Литва в минулому році більше заслужила називатись стратегічним партнером України, аніж Польща. Просто менше афішувала свої зусилля, націлені на порятунок діалогу між Україною та Євросоюзом. Очевидно, рівень стратегічного партнерства, з точки зору офіційного Києва, вимірювався беззаперечною підтримкою України на всіх можливих євросоюзівських зустрічах.
{19}

Посол Литви в Україні Вайтекунас – справжній важковаговик. Він колишній міністр закордонних справ республіки і, схоже, дозволяє собі бути трішки міністром навіть перебуваючи на посаді посла. Тобто, достатньо самостійним, достатньо ініціативним і достатньо креативним. У минулому році він переконав президента Литви відвідати Україну навіть після того, кого був оголошений вирок Тимошенко і керівництво ЄС вирішило відкласти прийняття Януковича в Брюсселі. Відомі литовські спікери на кшталт колишнього спікера парламента, а нині депутата Європарламента Вітаутаса Ландсбергіса стали, за ініціативою посла, постійними гостями в Україні (причому, не лише в Києві). Один з традиційних пунктів їхньої програми – спілкування зі студентами, під час якого вони досить детально розповідають, що конкретно дало Литві членство в Євросоюзі і НАТО. Перевага посла Литви в Україні, як і загалом офіційного Вільнюса полягає в надзвичайно високому рівні розуміння складних пострадянських трансформацій і надзвичайній терплячості. «Не вийшло швидко Україну рухати в Євросоюз, будемо робити це повільно», – холоднокровно зауважив один литовський дипломат. Цю позицію, судячи з усього, поділяє і Пятрас Вайтекунас.

10. Іон Стевіле, посол Республіки Молдова в Україні

46 балів

Якщо колись посол Молдови в Україні Іон Стевіле надумає написати мемуари про свою дипломатичну роботу в Києві, то напевно присвятить 2011-му рокові одну з найбільших глав. Можливо, пан Стевіле навіть назве її «початком перезавантаження». Тим більше, що саме «перезавантаженням» назвав нинішній стан відносин між Україною та Молдовою в.о. президента Молдови Маріан Лупу. І така назва навряд чи є перебільшенням або ж даниною міжнародній політичній моді. Навіть при тому, що з набору серйозних двосторонніх проблем, які вперто, але безрезультатно переслідували Кишинів і Київ роками, була вирішена в минулому році лише одна – проблема навколо передачі акту на землю в районі села Паланка, політичний діалог між Києвом та Кишиневом змінився у минулому році до невпізнаваності. Послу Молдови в Україні впродовж щонайменше другої половини року тільки й доводилось готувати в Україні дипломатичний плацдарм для візитів керівництва своєї країни – як не Києві для в.о. президента Маріана Лупу, так в Ялті для прем’єр-міністра Влада Філата. Якщо останнього, за інформацією ІСП, попросив запросити на форум Ялтинської Європейської Стратегії особисто комісар Штефан Фюле, то з Лупу у Януковича і без європейських посередників склались дуже теплі стосунки. Свідченням такої взаєморозуміння став той факт, що Лупу став єдиним лідером іноземної країни, який був присутній на святкуванні дня народження Януковича. Більш ніж показовим виглядає також політ Лупу і Януковича в одному літаку на саміт СНД (Януковичу не сподобалось, скільки пересадок його молдавський друг планував зробити, аби потрапити з Кишинева в Душанбе, і запросив його летіти разом з ним з Києва). Не менш показовим є і планування візитів у стилі «Маріан Ілліч, а приїжджай до мене в Київ на наступному тижні».
{20}

«Перезавантаження» України та Молдови відбувалось на фоні пожвавлення і в питанні придністровського врегулювання. Іон Стевіле вважається одним з найкращих експертів з Придністров’я, і постійно заохочує й українських партнерів до більш помітного ангажування в придністровські справи. Його номер мобільного телефону добре відомий для всіх, хто так чи інакше має справу з зовнішньою політикою України загалом і її молдовським напрямком зокрема. Він надзвичайно відкритий до спілкування і з представниками українських неурядових організацій та медіа. За це, відповідно, й така висока оцінка його роботи.