Архіви: Публікації

Стенограма прес-конференції за участі заступника директора Інституту світової політики Катерини Зарембо та наукового директора Інституту євроатлантичного співробітництва Олександра СушкаГенасамблея ООН цікава не самою участю глав держав у парадному засіданні та тематичних панелях, а можливістю кулуарних двосторонніх зустрічей із світовими лідерами. Схоже, ні з Обамою, ні з Меркель, ні з Саркозі (чого прагнула українська сторона) так і не вдасться зустрітися Віктору Януковичу. Захід уже все сказав і тепер очікує від України реальних кроків. \

Катерина Зарембо: «Захід намагається якомога потужніше застосувати свою м’яку силу і переконати Януковича, що переслідування опозиції Україні дуже шкодить»

Ситуація із поїздкою українського президента до Америки виглядає наступним чином. Процес над Тимошенко призупинено до 27 вересня з кількох причин. По-перше, в цей час Віктор Янукович має можливість відвідати два заходи: Ялтинський самміт та США, навіть від’їхати на самміт «Східного партнерства» до Варшави, і під час цього не буде новин щодо Тимошенко. Таким чином, можливо, Януковичу не будуть ставити зайвих питань західні журналісти. Арешт Тимошенко дуже погано вплинув на сприйняття і прийняття Януковича на Заході. Зараз ми вже бачимо дуже багато негативних відгуків, листів та дзвінків з боку західних політиків. З іншого боку, український президент хоче побачити, що йому скажуть, він збирає якомога більше думок від Заходу, європейських партнерів та від США, зондуючи грунт щодо того, чим йому загрожує ситуація з Тимошенко. Ця друга причина є навіть головнішою.

Зараз він активно бере участь у заходах, його там приймають, і це йому дуже приємно та вигідно для його іміджу та власного сприйняття. За нашою інформацією, були надіслані листи щодо зустрічі з президентом Франції Ніколя Саркозі, з пані Меркель та президентом Обамою. На момент початку роботи українського президента на заходах Генеральної асамблеї ООН не було відомостей про те, що ці лідери збираються зустрітися з Януковичем. Більше того, практично достеменно відомо, що ні президент Обома, ні держсекретар США пані Клінтон не збираються зустрічатися.

На думку американських джерел, з якими я мала змогу поспілкуватися, США важливо «не хто, а як». Тобто, важлива не Тимошенко як така, а процес, який відбувається навколо неї. До цього судового процесу у Сполучених Штатів є певні зауваження.

Зараз для західних лідерів є дилема, як себе поводити, оскільки Янукович, особливо на Ялтинській європейській стратегії, дуже дратівливо почав сприймати те, що йому говорили європейські лідери. З одного боку, не можна тиснути, а з іншого, потрібно підтримувати контакти і говорити. Захід намагається якомога потужніше застосувати свою м’яку силу і переконати Януковича, що переслідування опозиції Україні дуже шкодить.

Олександр Сушко: «Захід вирішив взяти паузу і дати Януковичу розібратися із самим собою і тим, що відбувається в Україні»

Асамблея – це щорічний формат, який є максимально широким форумом представництва держав-членів ООН на певній міжнародній платформі. Тобто, він передбачає участь всіх легітимних глав держав та урядів. Це означає, що навіть ті одіозні лідери, які були нев’їзні в США, завжди отримують дозвіл, бо це є місія США як країни розташування штаб-квартири ООН. В цьому сенсі не можна прирівнювати візит до Генасамблеї ООН, наприклад, до державних чи офіційних візитів до США.

Щодо конкретного змісту, то є сторона парадна, яка передбачає участь у пленарних та тематичних засіданнях ООН. Передбачається участь Президента України у платформі щодо ядерного роззброєння і на пленарному засіданні. Цього року порядок денний є непростий. Найбільш гострим є питання Палестини та можливості її визнання як незалежної держави. Очевидно, з цього приводу будуть важкі дискусії.

Дуже важливим моментом неформального порядку денного подібних зібрань є двосторонні зустрічі. Дійсно, як правило заздалегідь направляються запити до відповідних служб інших глав держав та урядів світу з метою двосторонніх зустрічей в кулуарах. Наскільки нам відомо, то цього року в цьому плані у нас буде дуже слабкий «урожай». Це свідчення певної кризи тієї зовнішньої політики, яка спочатку була багатообіцяючою. Ми пам’ятаємо, як півтора роки тому декларувався безконфліктний міжнародний курс, який передбачав м’яку багатовекторність, збереження європейського вибору, нормалізацію стосунків з Росією, відмову від НАТО і т.д. Знімали певні подразники і здавалося були такі надії, що українська влада здобуде комфортну нішу на міжнародній арені, яка дозволить дуже легко підтримувати нормальний рівень конструктивних відносин з усіма основними ключовими гравцями. Але на сьогодні ми бачимо кризу на всіх векторах, дефіцит довіри та низьку репутацію держави на всіх основних напрямках. Насамперед, я говорю про Євросоюз, Росію та США, не беручи до уваги Китай та інші центри впливу, щодо яких в останні місяці дійсно були певні позитивні зрушення, але недостатні для того, щоб констатувати який прорив.

В той же час у «тріаді» наших векторів спостерігається комплексна криза, і в кожному випадку свої причини. Тим не менше результат є і він доволі сумний для українського керівництва, тому що фактично Янукович залишився наодинці у міжнародних відносинах. Так, з ним ще спілкуються, ще на певному рівні намагаючись вплинути, але в нього практично немає друзів та союзників на міжнародній арені. А якщо хтось і набивається, то взамін на щось дуже суттєве. Тому найближчі тижні, можливо, місяці стануть вирішальними, тому що очевидно, що Євросоюз не готовий ґрунтовно розвивати відносини та робити нові кроки на зближення з Україною при збереженні тієї внутрішньополітичної тенденції, яка є в Україні. Це було однозначно заявлено представниками ЄС, які відвідували Ялтинський форум минулого тижня. Це було сказано Президенту, і ми найближчим часом побачимо, чи почув він їх, чи зрозумів, чи зроблено певні висновки.

Ці проблеми почалися одразу: ми пам’ятаємо, як формувався нинішній уряд, місцеві вибори минулого року, яким дивним чином мінялася Конституція, переслідування різного роду громадських активістів. Але все це були квіточки. З точки зору, Заходу ягідкою, яку вони не зможуть перетравити, є справа Тимошенко. Не сама по собі Тимошенко, любов чи нелюбов до неї є причиною, а ця справа засвідчує певний перехід кількості в якість, яку західний світ уже не може толерувати в Україні. Тому всі багатообіцяючі перспективи сьогодні підвисли – і угода про асоціацію з ЄС, і продовження безвізового діалогу і т.ін.

Чому немає зустрічей у Нью-Йорку? Тому що Захід все сказав доволі чітко. Зараз м’яч на українській стороні. Вони і далі готові зустрічатися, буде самміт «Східного партнерства» 29 вересня у Варшаві, але сьогодні насамперед чекають певної реакції з боку Києва. Я особисто поки нічого не помітив. Ми бачимо знову закриття телеканалів у Харкові, певні дії стосовно несимпатичних владі комерційних та громадських структур, зрештою ніяких серйозних зрушень. Отже, Захід вирішив взяти паузу і дати Януковичу розібратися із самим собою і тим, що відбувається в Україні, а також остаточно розставити крапки щодо російських пропозицій.

Російські пропозиції суттєві, вони передбачають кардинальний реверс усієї політики, бо ми дійшли тієї точки, де, на жаль, вже не можна суміщати слідування європейському вектору та тому формату російського вектору, який нав’язується. Президент чітко сказав у Ялті, що ми робимо європейський вибір, але, звісно, навряд чи хтось сприймає це як остаточну позицію. І російська сторона розуміє, що це позиція сьогоднішнього дня і гіпотетично вона ще може бути змінена. Тому так багато метушні і чуток навколо порядку денного візиту у Москву Президента Януковича, який заплановано на 24 вересня.

Чи справді Штати можуть закрити очі на справу Юлії Тимошенко в обмін на відмову України від збагаченого урану?

Катерина Зарембо: Звичайно, Україна не зможе продати одну й ту саму справу двічі. Україна вже взяла на себе такі зобов’язання, і це не буде такою собі «приманкою».

Олександр Сушко: Звісно, поки весь уран не вивезений, далі гіпотетично існує можливість продовжувати цим торгуватись. Наскільки мені зрозуміло, зараз торги ідуть щодо узгодження більше технічних речей. Тобто, іде узгодження тих компенсаційних механізмів, які українська сторона хотіла б бачити від Америки щодо збереження технологій роботи з ядерними матеріалами, які є, наприклад, у Харкові. Оскільки цей формат не був знайдений, то свого часу не був підписаний меморандум між Грищенком та Клінтон у Вільнюсі.

Але це різновагові моменти. Від США зараз нічого не залежить щодо Тимошенко. Все одно візитів високого рівня не буде найближчим часом. Немає підстав розраховувати, що Україна зможе, як сказала Катерина, продати вдруге цю річ за такий серйозний процес, тому що для США дуже важливо збереження демократичного курсу в будь-якій країні Східної Європи. В Україні цей процес згортається виключно через тиск правлячої еліти і зрозуміло, що американська сторона цілком не хоче з цим миритися.

Пане Олександре, що Фюле говорив з приводу України на Ялтинському самміті?

Олександр Сушко: З ним була зустріч громадських активістів у вузькому форматі. Він дуже ретельно розпитував про ситуацію в Україні, зокрема, про успіхи в реформах, про які рапортує наша влада, а також стан справ із свободою слова та громадськими свободами в Україні. Він також дуже цікавився підготовкою виборчого законодавства, яким чином будуть забезпечені права всіх сторін виборчого процесу під час майбутніх парламентських виборів.

Була розмова про перспективи угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Тут він вперше так очевидно і щиро висловив побоювання, що нинішній стан справ в Україні створює нездоланні перешкоди для руху в цьому напрямку. Було підкреслено, що угода, яку ми плануємо підписати з ЄС, не є класично торгівельною, там є тільки торгівельний компонент, тоді як вся угода в цілому – це масштабна угода про політичну асоціацію. Євросоюз не вступає у відносини політичної асоціації з країнами авторитарними, країнами, де не дотримуються права людини.

Тому можливість парафування угоди в грудні поставлена під питання. При цьому навіть якщо буде прийнято рішення про парафування, її подальша доля не зовсім визначена, тому що через кілька місяців після парафування має бути офіційне підписання. І навіть якщо відбудеться підписання, то може зависнути ратифікаційний процес, який очевидно затягується на рік-півтора і співпадає у часі з парламентськими виборами. Тому якщо ці вибори не будуть демократичними, то є великий ризик нератифікації угоди в парламентах країн-членах ЄС і в Європарламенті.

Чи може вирішитися під час поїздки Януковича до Нью-Йорка так зване лівійське питання з огляду на інформацію про те, що Україна нібито пропонує гуманітарну допомогу Лівії в обмін на полонених українців?

Олександр Сушко: Гіпотетично може, але я не знаю, чи заплановані зустрічі з цього питання. Думаю, воно значною мірою вирішується в прямому діалозі, тут є серйозне завдання для дипломатії: налагодження довірливого діалогу з лівійськими повстанцями, які зараз формують уряд. Попередні дії української влади по відношенню до лівійського конфлікту були не зовсім виваженими. В результаті Україна, не бажаючи того, опинилася в таборі сил, які займали дуже вичікувальну позицію, адже ми визнали уряд повстанців вже після всіх європейських країн.

Завданням дипломатії є робота над цим, бо інакшого способу звільнення людей немає. Хоча зрозуміло, що буде і міжнародний тиск, тому що там опинилося багато людей з різних країн. Водночас це питання дуже неоднозначне, тому що частина людей дійсно обслуговувала військові об’єкти, але на той момент це був легітимний уряд Лівії і ця робота мала легітимний характер. Тут треба дуже обережно і спокійно переконувати, що всі громадяни третіх країн, які обслуговували в той чи інший спосіб режим Каддафі, що на той момент був легітимним, мають бути звільненими.

Катерина Зарембо: Президент Янукович візьме участь у засіданні високого рівня щодо Лівії. Україна справді не має яскравої державної політики щодо країн Північної Африки, Близького Сходу, тому зараз все залежить як від українських дипломатів, так і від того, наскільки активно Україна залучатиметься до ініціатив, які обговорюватимуться в рамках цього засідання.

Якою має бути позиція України щодо визнання незалежності Палестини?

Олександр Сушко: На сьогодні існує велика спокуса піти шляхом, подібним до того, який був стосовно Косово. На мою думку, тут він ще більш вибухонебезпечний. І коли ця проголошена країна зможе отримати часткове міжнародне визнання (зрозуміло, що на даному етапі повного визнання не буде, тому що вони не домовилися з ізраїльською стороною), то я не думаю, що це стане фактором зміцнення миру. Є питання і до ізраїльської сторони, але все ж таки я прибічник саме визнання незалежності Палестини внаслідок згоди всіх сторін, а насамперед Ізраїлю і Палестинської автономії. Думаю, що приблизно таку позицію займає зараз і офіційний Київ.

Ви сказали, що Янукович залишився наодинці в міжнародних відносинах і йому робляться пропозиції, але ставки занадто високі? Які це пропозиції, і що за них хочуть?

Олександр Сушко: Українська сторона вважає нинішню формулу ціноутворення на газ несправедливою і намагається її змінити. Російська сторона відмовляється це зробити. Україна погрожує, що звернеться до суду, згідно встановлених угодою процедур. Росія каже, що є лише два шляхи вирішення цієї проблеми на вибір або разом. Перший – це вступ України до Митного союзу, який фактично закриває можливість навіть економічної інтеграції до ЄС. Зрозуміло, що російська сторона таким чином намагається упередити угоду про асоціацію, тому що після того, як вона набуде чинності, сподівання Росії на втягування України в економічний реінтеграційний проект, який Росія провадить в форматі Митного союзу, уже не буде технічно можливий. Тоді в української сторони з’явиться залізний аргумент на всі часи, чому ми не вступаємо в Митний союз. Поки цього не відбулося, наші аргументи не є залізними, тому що членство у СОТ все ж таки гіпотетично залишає для країни можливість знехтувати тими зобов’язаннями, сплативши велику компенсацію. На це Росія і розраховує, пропонуючи частково покрити штрафи, які можуть бути покладені на Україну, якщо вона, всупереч своїм зобов’язанням перед СОТ, змінить свою зовнішньо-торгівельну політику у відповідності до стандартів Митного союзу.

На сьогодні Україна заявила свою позицію, але Росія відчуває, що вона неостаточна, бачить певну слабину і намагається щоразу це повторювати. Дійшло до того, що Президент Янукович почав доволі жорстко відповідати на такі пропозиції.

Другий шлях стосується української газотранспортної системи. Тут росіяни мають програму-мінімум – 50+1, тобто приватизація мінімального контрольного пакету. Вони не погоджуються на контрпропозицію української сторони створити так званий трьохсторонній консорціум, де б на рівних частинах були представлені Україна, Росія та європейські компанії чи Європейський Союз як суб’єкт.

Офіційно російська позиція є такою, що вони не заперечують проти права України укласти угоду про асоціацію з ЄС. Однак, зрозуміло, що ці два проекти є несумісними. Якби ці питання були суто економічні, то який там не є жадібний комерційний інтерес «Газпрому», уже б досі домовилися. Ця проблема не вирішується лише через те, що тут задіяні найвищі ставки, а для Росії найвищими ставками досі вважаються геополітика і сфера впливу.

Чи випустять Юлію Тимошенко після зустрічей Януковича з європейцями і його поїздки до Нью-Йорка, де йому прозоро натякають на те, що вона не має сидіти у в’язниці?

Олександр Сушко: Ці тези вже донесені до Президента. Під час зустрічі у Ялті її донесли комісар Фюле, міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський і низка інших європейських політиків. В неформальній обстановці в Ялті про це говорили також великі європейські політики у відставці, зокрема, Александр Кваснєвський і Тоні Блер.

Українська сторона намагається шукати вихід із цієї ситуації, який би зберігав обличчя. Тому є багато розмов про певні зміни чи то до Кримінального, чи то Кримінально-процесуального кодексу, декриміналізацію певних статей. Це вже зараз подається ледь як не вирішене питання, що зроблять за пару тижнів. Але я ще не отримав від української влади якихось очевидних знаків, що вона це робить.

На нашу думку, тримання Тимошенко в тюрмі – це настільки високе задоволення від приниження колишнього основного опонента для наших можновладців, що вони не можуть від цього відмовитися. Навіть втрачаючи на міжнародній арені, втрачаючи повагу до себе і в українському суспільстві, і закордоном вони дуже люблять цей стан речей. Тому я ще не можу упевнено спрогнозувати, що буде зроблено правильний висновок.

Катерина Зарембо: Ми дивилися на дати візитів Януковича і на дати перерви у процесі. І виходить так, що перерва не охоплює самміт «Східного партнерства», який починається 29-го, а судовий процес нібито знову має розпочатися вже 27-го. Можливо, протягом цих 2-3 днів щось таке станеться, з чим Янукович поїде у Варшаву. Зараз звучать аргументи, і ми сподіваємося, що українська влада до них дослухається. В будь-якому разі зараз поле для маневру в українського президента та уряду є.

Сьогодні прозвучав цікавий сигнал від пані Герман, який звучав і в Ялті, про те, що, по-перше, самого Януковича дратують всі ці закиди, а, по-друге, що ця справа йому дуже шкодить і хтось Януковича дуже сильно підставив. Тобто, однозначно всі месиджі західних лідерів до уваги беруться, але чи будуть зроблені висновки… Тимошенко у в’язниці – це вбити курку, яка несе золоті яйця, але чи усвідомлює це українська влада?..

Авторська колонка директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “KyivPost”Виктор Янукович -уникальный президент. Он является, наверное, единственным главой европейского государства, который считает дело Юлии Тимошенко не политически мотивированным, а украинский суд – независимым.\
Янукович точно также продолжает упорно делать вид, что не видит никакой связи между арестом Тимошенко и Соглашением об ассоциации и зоне свободной торговли с Европейским Союзом, переговоры по поводу которых, как известно, Украина должна завершить до декабря. Евросоюз частично и сам виноват в этом, ранее заявляя о том, что дело Тимошенко – это один трек, а переговоры о Соглашении об ассоциации с Украиной – другой.

Сейчас Евросоюзу надо приложить немало усилий, чтобы изменить это восприятие украинского Президента. Как, впрочем, и впечатление о том, что максимум, что может угрожать Януковичу со стороны ЕС в случае ухудшения ситуации в Украине – это набор дипломатичных заявлений, таких же дипломатичных писем и не менее дипломатичных телефонных разговоров.

Действительно, заявления ЕС (и США) и аналогичные письма вряд ли могут возыметь на украинского президента должный эффект: есть серьезное подозрение, что большую часть своей президентской жизни он проводит в теплой информационной ванне.

Но вот ЛИЧНЫЕ беседы западных лидеров с Януковичем явно еще не исчерпали свой потенциал. Таких бесед за последнее время было как минимум две: с польским президентом Брониславом Коморовским и словацким министром иностранных дел Микулашем Дзюриндой.

Не знаю, как встреча с Коморовским, но встреча с Дзюриндой, который знаком с Януковичем со времен своего премьерства в Словакии, была достаточно насыщенной.

Дзюринде удалось построить разговор на собственном опыте. Бывший словацкий премьер, по моей информации, в частности рассказал Януковичу, как от него в свое время требовали разобраться с помощью судебного процесса со своим предшественником – одиозным словацким лидером Владимиром Мечьяром. Причем повод для подобного открытия дела был реальный – серьезные нарушения во время приватизационного процесса.

Дзюринда не поддался на давление, и сегодня об этом не жалеет. Жалеть, действительно, не о чем: Мечьяр исчез как политик из политического Олимпа соседней Словакии и без криминального преследования.

”От западных источников не раз приходилось слышать жалобы на то, что Янукович предпочитает много говорить и мало слушать своего собеседника. ”
Понятно, что не каждый европейский собеседник Януковича сможет поговорить с ним так, как Дзюринда. От западных источников не раз приходилось слышать жалобы на то, что Янукович предпочитает много говорить и мало слушать своего собеседника.

Так или иначе, первое, что должен сейчас сделать Евросоюз, если заинтересован в реальном сближении с Киевом – максимально усилить фактор ЛИЧНОГО общения Януковича с европейскими лидерами.

В этих беседах было бы желательно, чтобы евросоюзовские собеседники доступно объяснили Януковичу, как именно преследование политических оппонентов может подорвать диалог не Украины, а лично президента Януковича с Евросоюзом и Западом в целом.

”Янукович должен осознавать: если подобные криминальные игры с явным политическим подтекстом будут продолжаться, он просто станет нерукоподаваемым в ключевых европейских столицах.”
Он должен знать, что если ситуация будет ухудшаться, западные лидеры вроде Ангелы Меркель и Николя Саркози могут так и не отыскать возможности встретиться с ним даже в кулуарах международных форумов вроде предстоящей Генассамблеи ООН. Янукович должен осознавать: если подобные криминальные игры с явным политическим подтекстом будут продолжаться, он просто станет нерукоподаваемым в ключевых европейских столицах.

Возможно, Европейскому Союзу стоит также рассмотреть отправку в Киев Миссии друзей Украины в ЕС – европейских политиков, включая экс-президентов и премьеров, которые всегда симпатизировали Украине и не были замечены в симпатиях к Тимошенко.

Ведь в чем состоит отличие между двумя недавними собеседниками Януковича – президентом Коморовским и министром иностранных дел Дзюриндой, кроме, понятно, статуса? Польський президент представляет партию «Гражданская платформа» – партию, которую настойчиво подозревали как в Варшаве, так и в Киеве в поддержке на прошлых президентстких выборах Тимошенко.

”В этой связи второе, что было бы неплохо сделать Евросоюзу – это доступно объяснить украинскому президенту, что Евросоюз поддерживает не Тимошенко лично. ”
В этой связи второе, что было бы неплохо сделать Евросоюзу – это доступно объяснить украинскому президенту, что Евросоюз поддерживает не Тимошенко лично. На самом деле, он поддерживает Януковича в его желании (как минимум официально заявленном) интегрировать Украину в Европейский Союз. Ведь в странах Евросоюза месть и желание уничтожить политического оппонента не могут подменять правосудие.

ЕС должен убедить Януковича в том,что если бы на месте Тимошенко сегодня был он – реакция Брюсселя была бы столь же критической и осуждающей. В то же время, было бы неплохо, если бы из европейских столиц дали понять украинскому президенту и другое: чем больше Янукович и Ко дискредитируют себя в деле Тимошенко, тем неохотнее Евросоюз будет реагировать на любые потенциальные преследования самого Януковича-не президента в будущем.

Если подобные разговоры не увенчаются никакими положительными подвижками со стороны украинской власти, европейские лидеры должны недвузначно намекнуть Януковичу, что им хорошо известно, где находятся счета ближайшего окружения , и в случае ухудшения ситуации, никто не гарантирует их безопасности.

Другими словами, Евросоюз должен нажимать на точки, которые лично касаются Януковича или его ближайшего окружения. Но он ни в коем случае не должен использовать в виде «наказания» для Януковича такой рычаг влияния, как подписание Соглашения об ассоциации и зоны свободной торговли между Украиной и ЕС.

”Не надо делать заложником дела Тимошенко украинский народ, явно заслуживающий на то, чтобы на двадцатую годовщину независимости своей страны Украины и ЕС перешли от романа без обязательств к серьезным отношениям.”
Не надо делать заложником дела Тимошенко украинский народ, явно заслуживающий на то, чтобы на двадцатую годовщину независимости своей страны Украины и ЕС перешли от романа без обязательств к серьезным отношениям. Это действительно уникальный шанс в истории отношений Украины и Евросоюза, и было бы крайне недальновидно его упустить.

Если у отдельных стран ЕС есть вопросы к антидемократическим трендам в Украине, пускай зададут их в процессе ратификации Соглашения об ассоциации. То бишь после того, как Украина, поставив свою подпись под этим документом, возьмет на себя определенные обязательства перед Евросоюзом.

Авторська колонка голови Наглядової ради Інституту світової політики Віктора Шлінчака для “Главкому”16 декабря 1997 года первый номер общенациональной газеты «Сегодня» вышел с двузначным заголовком. На центральной полосе рядом с портретом Президента большими буквами было написано: «Кучма явно не прав». Автор текста – основатель и главред издания Олег Ныпадымка. Потом в редакции из уст в уста передавали забавную историю, мол, когда этот номер лег на стол чиновника, отвечающего за мониторинг прессы в АП, тот сразу же позвонил собственнику газеты Игорю Бакаю и в нелицеприятных выражениях пообещал, что первый номер газеты станет последним. Прошло пару часов. И когда в АП прочитали материал, чиновник еще раз позвонил Игорю Михайловичу и извинился. В тексте было написано, что Кучма явно не прав, заявляя о том, что не пойдет на второй срок своего президентсва… Спустя пару месяцев газета «Сегодня» принимала Леонида Даниловича в гостях. В двухчасовом интервью он заявил, что готов идти на следующие выборы и выигрывать их. \

К чему эта лирика?

И прав ли Виктор Янукович, выбравший из двух вариантов своего дальнейшего поведения, пожалуй, самый рискованный для себя. Ведь для электората Восточной Украины действительно логичным выглядит ассоциативный ряд: Харьковские соглашения – второй государственный язык – русский – Таможенный Союз с Россией, Беларусью и Казахстаном. Другое дело, что Виктор Янукович в этом случае «будет явно не прав» как с точки зрения объединения страны (что ему необходимо продемонстрировать миру), так и с точки зрения потенциального расширения своей электоральной базы в Центральной и Западной Украине.

Очевидно, что Янукович выбрал для себя другой вариант. Публичная перепалка с Кремлем – Суд в Стокгольме – поддержка западных стран – завершение переговоров по Зоне свободной торговли – игра на электорат Западной Украины – все это в комплексе может дать рост рейтинга.

В украинской истории такое уже было, когда на смену «националисту», как считала Москва, пришел «пророссийский» Кучма. Через два-три года Леонид Данилович уже воспринимался как «общенациональный лидер», несмотря на попытки Москвы дергать за веревочки, когда ей выгодно.

Но тогда в Кремле сидел Ельцин. А сейчас украинскую карту разыгрывает Путин. И тогда Запад не ставил вопрос о политических репрессиях, которые сегодня налицо.

С приходом президента Путина Украина получила два серьезных удара – «кольчужный» и «кассетный» скандалы. Скорее всего, что-то подобное будем наблюдать и сейчас. Новости об Украине по официальным российским каналам уже воняют газом, а позиция дуамвирата свидетельствует о том, что Москва намерена показать Украине «кузькину мать». Как плату за сближением с Западом.

И уж точно Президент явно будет не прав, если не использует данную ситуацию на внутрипартийном, внутригосударственном и на международном уровнях.

Чтобы Януковичу решиться на такой шаг, Запад должен продемонстрировать эластичность своих позиций, на этом этапе выведя «дело Тимошенко» за рамки вопроса о быстром сближении Украины с Европой. Но никоим образом не снимать мониторинг по Тимошенко, Луценко и т.д с повестки дня. И на все попытки политических репрессий реагировать методами, адекватными ситуации (включая запреты на въезд в страны Евросоюза или США судьям и прокурорам, исполняющим сомнительные приказы).

Другое дело, что и Янукович должен понимать: получая де-факто помощь от Запада (что на понятном языке будет означать «подписку), ему необходимо пересмотреть свои личные обиды. К Чехии, не выдавшей Данилишина, к Меркель и Саркози, не желающих встречаться с ним, к целому ряду политиков, экспертов, журналистов как внутри страны, так и вне ее. И к Тимошенко тоже.

Обойдя эти подводные рифы, я не исключаю, что в 2014-м году все та же газета «Сегодня» напишет: «Янукович явно не прав». Имея ввиду, что он готов к очередной избирательной кампании и нет даже сомнений, что он будет бороться за выигрыш.

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Останнім часом мені часто ставлять питання: “Чи так само гостро реагував би Захід, якби подібний суд йшов сьогодні над Януковичем, а не Тимошенко?”. Думаю, реагував би так само критично, але не з таким запалом. Потрібно зізнатись: у Юлі в світі є кілька козирів, яких немає у Януковича. Деякі з цих козирів не мають жодного відношення до неї персонально. Деяким – навпаки: присутнє абсолютно емоційне забарвлення.\
Спочатку про перший набір аргументів “за”. Ну, насамперед, з якого б боку дивитись на справу Тимошенко, криміналом у ній і не пахне. Те, за що її тримають і СІЗО в Україні навіть в законослухняній європейській країні на кшталт Німеччини було б гарною темою для передвиборних дебатів, але навряд чи для судового процесу і, тим більше, утримання у в’язниці.

По-друге, як би активно Янукович і Ко не розігрували в Україні Європу – з незалежними судами і непримиренним ставленням до корупції – всі, кому потрібно, на Заході знають, що незалежних судів тут просто не існує, а єдиний результат супер крутої боротьби з корупцією в Україні поки що – це збільшення хабарів. Суди для західних країн – справа дуже показова. Арешт Тимошенко майже збігся у часі з початком судового процесу над Хосні Мубараком, колишнім президентом Єгипту, який тоді якраз розпочався у Каїрі. Потрібно було тільки чути та бачити, як, захлинаючись від гордощів за єгипетську “молоду демократію”, західні коментатори розповідали на провідних світових каналах, яким чудовим індикатором позитивних змін у Єгипті є незалежний суд на Мубараком. Суд над Тимошенко теж є чудовим індикатором, але вже негативних змін в Україні, оскільки правосуддя тут, на відміну, від (хто б подумав!) Єгипту зовсім поки не торжествує.

По-третє, звинувачення Тимошенко стосується до газових угод 2009 року. Питання: як Європа може засудити підписання цих угод, якщо вони де-факто зупинили газову війну між Україною і Росією і, тим самим, відновили поставки газу до європейських споживачів? Сюжет насправді дуже простий: Європа мерзне, Путін скаженіє, Ющенко святкує, і тут з’являється Юлія Володимирівна, їде до Путіна, терпить приниження (у кулуарах довго тоді ще переказували, наскільки короткою з російського боку була розмова) і рятує Європу від холодної зими. Європейцям тоді було ВСЕ ОДНО, якою буде ціна на газ для України і яким саме чином домовляться українці з росіянами. Важливо було тільки те, аби зупинили весь цей газовий кошмар. Принаймні, за словами одного високопоставленого дипломата, президент Франції Саркозі тоді висловлювався якраз у цьому дусі. А після того, як Юля все владнала, Саркозі відразу сказав своїм підлеглим на кшталт: з Ющенком більше ніяких контактів, а Юлю запросіть з візитом до Парижа. Так, зрештою, і сталось.

А тепер про інші фактори, більш емоційні.

Як би того не хотів Янукович, громадська думка на Заході грає на Юлиному боці з часів Помаранчевої революції. Я не збираюсь казати, що всі знають чудово пам’ятають прізвище Тимошенко, але більшість моїх “непрофесійних” співрозмовників у Європі при згадці Юлі починають у повітрі над головою образно викладати косу. Багато з них пам’ятають, що вона мала якесь відношення по Помаранчевої революції, а Помаранчева революція – це позитивна асоціація. Янукович був проти Помаранчевої революції – асоціація негативна. Сказати, що зараз на Заході тільки те й роблять, що спостерігають за судовим процесом проти Тимошенко – було б неправдою. Наприклад, мені довелось спостерігати, як реагували на арешт Юлі в Італії (саме перебуваючи на території італійського готелю ваша покірна слуга і дізналась про її затримання). Коли про те, що Юлю затримали, оголосили в новинах італійського FM-радіо (до речі, лише на вісім хвилин пізніше, аніж новина про арешт Юлі з’явилась на “Українській правді”) італійці, німці, австрійці і французи продовжували томно попивати біле вино біля басейну – одним словом насолоджуватись нормальним європейським життям. Ніхто не кинувся мене розпитувати, що трапилось, і що далі буде з демократією в Україні. Але на факт залишається фактом: всі мої європейські й американські співрозмовники з числа тамтешніх полісімейкерів та інших професійних спостерігачів за Україною вважають, що при всьому бажанні адміністрації президента України сюжет, який закріпився у свідомості 90% західного населення, яке хоч трохи цікавиться міжнародною політикою загалом і Східною Європою зокрема, “переписати” вже не вдасться. Сюжет цей виглядає дуже просто: борець за демократію, ікона Помаранчевої революції, “проєвропейський” політик і просто красива жінка з білявою косою на голові сидить у в’язниці через “злого диктатора”, проросійського політика, який хоче з України зробити чи то Росію, чи то Білорусь. Кожен, хто відійде від подібного сюжету, ризикує автоматично поставити під сумнів власну відданість демократії. Це при тому, що багато західних експертів розуміють, що Юля – ніякий не символ демократії і європейського вибору України. Але найцікавіше полягає у тому, що Янукович після Помаранчевої революції так, здається, і не усвідомив, наскільки його минуле стріляє у його ж власне майбутнє. Бо те, що сьогодні робиться з Юлею, стає для нього в іміджевому плані Помаранчевою революцією-2: через якийсь час ми знову зможемо спостерігати, як минуле (тобто теперішнє сьогодні) стрілятиме у майбутнє Януковича. А хто знає, де тоді буде Янукович і чи не потребуватиме і він якої-небудь адвокаційної кампанії із Заходу?

По-друге, у всіх західних країнах цілком розуміють, що таке помста в політиці і бажання позбутись власного конкурента. Західний світ бачив багато креативних схем, як політиків з популярним рейтингом залишали кинутими і приниженими на обочині великої політики. Останній яскравий приклад – історія з Домінік Стросс-Каном. Чого не можуть там збагнути – це того, що подібні речі робляться настільки тупо і персоналізовано. І не можуть зрозуміти дивного українського бажання не просто позбутись конкурента, а знищити його дотла. Так щоб згорів, і попелу від нього не залишилось. Ну занадто це вже дика схема для цивілізованого Заходу…

Ну, і на десерт. Не будемо забувати, що Юля Тимошенко, з-поміж іншого, приваблива жінка, а європейські дипломати і політики вищого ешелону – чоловіки похилого віку. Це, звісно, не означає, що всі вони симпатизують Юлі, але є певні підстави вважати, що цей фактор все ж грає свою роль, зокрема й у певних колах Євросоюзу. Не знаю, співпадіння це чи ні, але мені особисто не доводилось бачити на захист Юлі заяви (листа, статті) жодної впливової і відомої європейської жінки, окрім, можливо, неофіційної радниці Тимошенко Ханне Северінсен. Але, зрозуміло, деякі ключові фактори, чому Захід займає саме таку позицію у справі Тимошенко, були названі на початку мого посту.

Авторська колонка голови Наглядової ради Інституту світової політики Віктора Шлінчака для “Главкому”На восьмое марта Президент Янукович передал лидеру оппозиции Тимошенко огромный букет красных роз. И ничего, что Юлия Владимировна во всем предпочитает белое. Не это ее смутило. Вместе с букетом посланец передал очень личную, если можно так выразиться, просьбу. А именно – отказаться от практики публичного перехода на личности. Вернее, на одну личность – Президента. Мол, я прощаю вас, Юлия Владимировна, за непризнание меня главой государства, за все, что было во время кампании и то, что еще будет в будущем. Но перестаньте называть Президента «зеком», «малороссом», «пустым местом» и «трусом»… \

Можно только предполагать, что по состоянию на 8 марта, еще не было решения относительно того, каким способом остановить Тимошенко в ее неудержимом порыве взять реванш и уменьшить амплитуду расшатывания ею общественного маятника. Также можно предполагать, что дальнейшее пребывание в СИЗО уже сидевших там на тот момент бывшего главы Гостаможни Анатолия Макаренко, экс-главы Энергетической таможни Тараса Шепитько и экс-первого заместителя главы «Нефтегаза Украины» Игоря Диденко напрямую зависело от этого решения. Во всяком случае, Макаренко и Шепитько, ни за что ни про что отсидевшие больше года, покинули Лукьяновские застенки, а Диденко смягчили инкриминируемую статью только после того, как появилось решение – она будет осуждена.

Преамбула
Нужно ли рассуждать о том, почему Тимошенко заняла непримиримую позицию, и на поздравление с 8 Марта ответила еще большей агрессией? Очевидно, такой была позиция ее окружения. Вряд ли эту позицию можно назвать комфортной лично для Юлии Владимировны. Сидеть в СИЗО в 40 и в 50 лет – это разные вещи. Да и перспективы нынче разные. Хотя и тогда, и сейчас Тимошенко многие цинично рассматривают как «таран». «Если Юлю посадят, в парламент зайдет человек 80, а не 40», – приходилось слышать и такие разговоры.

Итак, Юлию Владимировну убедили громко кричать. Уже 9 марта Тимошенко сделала ряд «личностных» заявлений. В частности, на митинге в Киеве она сказала, что Президент Янукович фактически просеивает власть через решето собственных интересов. «Каждым своим действием, каждой своей мыслью он против всего украинского. Так зачем такая ложь? Зачем ездить в такие святые места, чтобы прикрывать политику, которая делается и работает против Украины?».

Затем последовала угроза: «Я сделаю шаг номер один: я объединю в оппозицию все демократические силы, я сделаю все, что я могу для этого сделать, все что в моих человеческих силах, для того, чтобы объединенная оппозиция была сильной. Возможно, кто-то меня сегодня поддерживает, кто-то не поддерживает – это нормально для демократического общества, но я хочу, чтобы вы знали: вы на меня можете положиться – как во власти, так и в оппозиции».

Месседжи были услышаны. И сделаны соответствующие выводы. Говорят, даже в не совсем цензурной форме. Ну, это так, мелочи…

Уже на следующий день, 10 марта, следователь по особо важным делам Генпрокуратуры объявил, что предварительное следствие по обвинению в превышении служебных полномочий, злоупотреблении служебным положением, повлекшим тяжкие последствия, и нарушении бюджетного законодательства, закончено. И что дело будет передано в суд. Напомню, тогда обвинение экс-премьеру касались двух вещей – якобы нецелевого использования предоставленных Украине средств в счет выкупа квот на выбросы парниковых газов в рамках Киотского протокола, а также нецелевого использования машин «скорой помощи», приобретенных по завышенным ценам (оба эпизода объединены в одно уголовное дело). Вопрос о «газовом деле» еще не стоял.

Авторство и непосредственное кураторство «газового дела» приписывают бывшему соратнику Юлии Владимировны – Андрею Портнову, ныне трудящемуся в застенках Администрации Президента и давно не показывающемся на публике. Портнов непосредственно консультировал Тимошенко в Москве и готовил «газовые контакты», подписанные Игорем Диденко. Наверняка он может рассказать больше, чем все вместе взятые свидетели, участвовавшие в процессе Тимошенко в последние два месяца. Но его в свидетели почему-то не позвали. Можно только представить себе эту картину:

Тимошенко: Г-н Портнов, ваша власть меня обвиняет в том, что я поручила подписать якобы невыгодные контракты. Скажите, а где вы находились в это время? Не вашей ли рукой составлялась схема? И если я здесь в качестве обвиняемой, то не могли ли бы вы, случайно подсесть ко мне на скамью подсудимых как соучастник этого так называемого преступления?

Скажите, как мог судья Киреев пойти на такое? Он хоть и молодой, но не самоубийца…

* * *

Впрочем, есть веские основания полагать, что на завершающем этапе прямой видеотрансляции из зала суда, когда Юлия Владимировна еще могла беспрепятственно передвигаться по Киеву, у Портнова отобрали главные рычаги наблюдения за процессом. Источники, с которыми удалось пообщаться автору этих строк, указывают как минимум на трех персонажей, которые убедили Виктора Федоровича быть решительней. Все трое – «силовики» – глава СБУ Валерий Хорошковский, Генеральный прокурор Виктор Пшонка и его первый зам Ринат Кузьмин.

У каждого из них свои мотивы – от личностных до профессиональных. Кто-то готов служить, кто-то – прислуживаться. И в данной ситуации все зависит, какая дефиниция кому ближе. Вот почему однозначного ответа, кто повлиял на окончательное решение Януковича, нет.

Как нет и однозначного красивого сценария выхода из сложившейся ситуации.

В свете последних заявлений президента Польши Коморовского, которого Евросоюз уполномочил встретиться с Президентом Украины, существует вероятность виртуозного и резкого поворота событий. «Я жду, что в следующий раз, мы сможем узнать о том, как Президент Украины и украинская власть решили эту проблему», – сказал Коморовский, имея в виду процесс над Тимошенко. «Следующий раз» должен состояться не за горами – через четыре недели Виктор Янукович должен быть на саммите Восточного партнерства в Варшаве. Следовательно, у него осталось не так много времени.

Тетрис
В то, что Тимошенко полностью оправдают, могут верить только романтики, читающие по утрам романы Шарлотты Бронте, а не свежие газеты.

Пессимисты говорят о сроке в семь лет и о приговоре до конца этой недели.

Оптимисты – о сокращении срока до 5 лет и/или отсрочке.

В суде над Тимошенко смешалось в кучу все: эмоции, политика, «вонючий газ» (терминология В.Ющенко), личные обиды, шпионские домыслы, рациональные просчеты, международные отношения, олигархи, партийные интересы, право и субъективные оценки.

Поэтому Янукович должен выбрать для себя и определенные опции, играя в этот «тетрис». Что для него этот суд?

– попытка выиграть не только схватку за президентство, но и битву за страну?

– месть за непризнание?

– страх перед Тимошенко как лидером оппозиции и ее возможным приходом к власти?

– попытка переключить внимание от неэффективных реформ?

– возможность надавить на Россию и потребовать от нее газовых уступок? (Правда, пока это выглядит безрезультатной затеей. И чем дальше к выборам в самой России, тем жестче будет Путин. Да, он не выиграл «таможенную войну» с Украиной. Но он не готов хоть что-то проигрывать. А уж тем более, что-то уступать).

В зависимости от заявленных опций у Виктора Федоровича не такой уж широкий диапазон, чтобы вырулить из этой ситуации безболезненно. Ведь в опцию «наказание виновных», так уж случилось, уже не верит никто (здесь нужно отдать должное талантам команды Тимошенко).

Можно предполагать, что на вопрос «что делать дальше?» ответ уже найден.

Варианты решения
Самый простой и эффектный (а потому самый нереальный) способ уже озвучивал советник Президента Дмитрий Выдрин. Он считает, что Президент вправе попросить Печерский суд Киева изменить экс-премьеру Юлии Тимошенко меру пресечения под свою ответственность. Таким образом, Янукович даст понять, что он не собирается совершать «геополитическую ошибку». То есть, частично усыпить Запад и попытаться вернуть процесс в правовое русло.

Более сложный, но технологически более понятный для многих может оказаться следующий сценарий:

– Тимошенко объявляют приговор;

– Адвокаты подают апелляцию;

– Апелляционный суд принимает апелляцию, удовлетворяет ее, и в связи с многочисленными нарушениями в ходе досудебного разбирательства, возвращает дело обратно в Печерский суд;

– По представлению адвокатов Тимошенко Генпрокуратура заводит дело на неправомерность действий судьи Киреева (взятие Тимошенко под арест);

– Дело передают другому судье;

– Тимошенко дают срок на порядок меньше, с отсрочкой наказания.

Финита ля комедиа?

Будет ли подобный подход положительно воспринят в обществе, на Западе, в той же России? Является ли это сценарий «взаимовыгодной сделкой» для все сторон? Конечно же, нет.. Но является ли он худшим?

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “Української правди”Що ж, президент Польщі виконав свою місію: він повідомив Януковичу особисто, як насправді процес над Тимошенко може вплинути на відносини з Євросоюзом. Конкретно – на підписання Угоди про зону вільної торгівлі та Угоди про асоціацію загалом. Дуже сподіваюсь, що Янукович після вчорашньої зустрічі нарешті зрозумів, що якщо вже про проблеми з ЄС після арешту Тимошенко настільки відверто і публічно заговорив президент Польщі – країни, яка, за моєю інформацією, сьогодні єдина в Євросоюзі, хто рве на собі тільняшку, аби угода була парафована в грудні на саміті Україна-ЄС – то справи в українського президента на європейському фронті дійсно кепські. Інші країни Євросоюзу – скажімо, Франція, Німеччина, Швеція, Британія – серйозно засумнівались вже навіть у парафуванні угоди в грудні, я вже не кажу про підписання у наступному році чи про ратифікацію. Це, звісно, якщо у справі Тимошенко буде винесений звинувачувальний вирок (а чутки про те, що вже у найближчу п’ятницю такий вирок буде винесений, і Тимошенко засудять до семи років ув’язнення – докотився і до дипломатичних кіл).\
Якщо у Януковича думають, що в Євросоюзі просто займаються дешевим шантажем, і нікуди ЄС не подінеться зі своїми угодами – вони дуже помиляються. І так само дуже помиляються, якщо думають, що далі заяв у Євросоюзі не підуть, і формула Банкової “авось пронесет” спрацює і в ситуації з Юлею. Чесно кажучи, я ще ніколи не бачила настільки рішуче налаштованих європейських дипломатів, як впродовж останніх тижнів. Я раніше ніколи не чула, щоб вони так невимушено озвучували ідеї не лише про сценарій блокування Угод, але й потенційно можливе блокування рахунків деяких українських посадовців, візові санкції проти окремих з них і навіть бойкот Євро-2012. Так, зрозуміло, що просто зараз ці сценарії ніхто втілювати не буде, але те, що їх вже обговорюють, повинно дуже насторожити Банкову. Раніше про таке дозволяли собі говорити і писати максимум радикально налаштовані західні журналісти чи незалежні експерти.

Чи зможе Євросоюз і Захід загалом вплинути на Януковича і змінити хід подій у справі Тимошенко? Насправді все залежить тільки від того, що Янукович після вчорашньої розмови у Гданську вирішив вибрати: Євросоюз чи ізоляцію. Євросоюз робить зараз все для того, щоб Янукович вибрав саме його. Якщо Янукович теж вибирає його, про що постійно говорить і пише, то має вплинути на хід подій у справі Тимошенко. І не треба розповідати підготовлену для західних вух байку про те, який у нас незалежний і непідконтрольний суд – якщо раніше це викликало на Заході усмішку, то зараз – лише серйозне роздратування. Кому подобається, коли його мають за дурника?

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Віктор Янукович летить з візитом до Польщі, коли його рідна Партія регіонів перебуває приблизно в тій же іміджевій позиції, в якій кілька років тому перебувала польська партія “Право і Справедливість”. Щоправда, якщо ПіС експерти в сусідній країні розшифровували не інакше як Підозри і Страх, то Партія регіонів за півтора роки президентства Януковича може цілком претендувати на ще крутішу розшифровку своєї абревіатури. Наприклад, Підозри і Репресії. Чи Переслідування і Репресії, кому як більше подобається.\
Найбільша цінність візиту Януковича в Польщу полягає в тому, що перший раз після арешту Тимошенко він матиме змогу поспілкуватись вживу з західним лідером. Хоче він того, чи ні, але доведеться вилізти з теплої інформаційної ванни і почути, що НАСПРАВДІ думають про арешт Тимошенко в Євросоюзі і як НАСПРАВДІ він може відобразитись на підписанні та ратифікації багатостраждальних Угод про асоціацію та Зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Звісно, Броніслав Коморовські, враховуючи його дисонуюче на фоні Януковича шляхетне походження, гарне виховання і відсутність типового для Квасьнєвського панібратства, яке разом з вільною російською допомагало екс-президенту Польщі у спілкуванні з українськими політиками, навряд чи зможе особливо гостро піддати обструкції Януковича за шиту грубим політичними нитками справу Тимошенко. Але, підказує мені інтуїція, все одно краще, коли з Януковичем поговорить Коморовські, а не, скажімо, Герман Ван Ромпей. Спитаєте, причому тут президент ЄС? А притому, що саме він, за задумом, який виношується наразі в європейських дипломатичних колах, має втихомирити українського президента у телефонній розмові. Надіслати під час цієї розмови – “чіткий і сильний месидж”. Я не хочу уподібнюватись одному депутату Європарламента, який у свій час дуже недипломатично висловився про харизму Ромпея – точніше, про її відсутність, але те, що поняття “чіткий та сильний месидж” не сумісне ні з іменем, ні з темпераментом, ні з авторитетом президента Євросоюзу і в самому ЄС, і, тим більше, в Україні (зокрема й на вулиці Банкова) – це вже точно.

У випадку з Коморовським, я сподіваюсь, його мобілізує здоровий польський егоїзм та здорова польська самоповага. Бо арешт Тимошенко з боку України Януковича – це реальна підстава для Польщі Коморовського. Це дискредитація самої ідеї “Східного партнерства” (СП), яке мало зробити сусідні країни з ЄС більш демократичними і схожими на євросоюзівські. А виходить так, що неформальний лідер “Східного партнерства”, яким позиціонувала себе Україна, після запуску “Східного партнерства” Євросоюзу лише деградував у плані демократії.

Як поляки будуть дивитись в очі тим же німцям, французам чи навіть своїм партнерам по створенню СП шведам, вітаючи наприкінці вересня у Варшаві Януковича хлібом і сіллю так, наче нічого в Україні серйозного не відбувається? Як вони будуть лобіювати якнайшвидше парафування Угоди про Зону вільної торгівлі та асоціацію, якщо вже, мабуть, навіть Манекену Пісу в Брюселі зрозуміло, що ніяким злочином у справі Тимошенко не пахне. Як, і розпіареною боротьбою з корупцією, бо про особисте збагачення Тимошенко в газових угодах не йшлось. А от про права людини – фішку номер один для західних суспільств – мова йде, з точки зору Євросоюзу, ще й як: і в справі Тимошенко (особливо після інформації про погіршення стану її здоров’я під час перебування у СІЗО), і в справі проти Луценко.

Як, нарешті, поляки поставлять красиву крапку свого президентства в Євросоюзі у вигляді саміту Україна-ЄС, на якому буде урочисто оголошено про закінчення переговорів з Україною, як Янукович до того часу може налаштувати проти себе ще й іншу, більш лояльну до Києва половину Євросоюзу, яка зараз мовчки спостерігає, чим закінчиться процес над Тимошенко? Звичайно, якщо Янукович вирішив запороти полякам їхнє президентство в Євросоюзі, перетворюючи Україну на чорну вівцю і на саміті Східного партнерства, і на саміті Україна-ЄС у грудні – нема питань. Якщо ні, то після відвідин Варшави він має по-новому подивитись на збочений бенефіс української судової системи.

Причому часу в нього фактично не залишилось. Якщо ще місяць тому, аналітики різного ґатунку тільки думали-гадали, що відобразиться справа Тимошенко на переговорах по Угоді про асоціацію та Зону вільної торгівлі, то зараз новий модний тренд в ЄС зводиться вже до зовсім іншого питання. А саме: чи можливо підписати або ратифікувати тільки Угоду про зону вільної торгівлі (щоб перекрити Україні шлях в митний союз з Росією), а з Угодою про асоціацію натиснути на паузу, поки Янукович не підкоригує поведінку свою і своїх підлеглих? Заодно й позбавити Партію регіонів і Януковича перед парламентськими виборами можливості розкрутити гасло на кшталт “завдяки такому мудрому і прагматичному президенту Україна стала “асоційованим членом ЄС”.

Щоправда, і тут є свої підводні камені. Хоч Угода про зону вільної торгівлі не вимагає, на відміну від Угоди про асоціацію, ратифікації у всіх національних парламентах ЄС, а лише в Європарламенті, ніхто не може дати 100% гарантії, що навіть в Європарламенті вона буде ратифікована за аналогічного сьогоднішньому розвитку подій в Україні. Як кажуть мої європейські співрозмовники, для багатьох євродепутатів Угода по ЗВТ – це теж політичний, а не економічний жест, бо ще жодна інша країна СНД не отримувала такої привілеї у вигляді вільної торгівлі з ЄС. Тим більше, ми чудово знаємо, що для деяких наших “друзів” у Євросоюзі варто тільки дати привід, аби не йти на серйозні стосунки з Україною, то вони за нього схопляться мертвою схваткою. Сподіваюсь, у Варшаві Януковичу це все доступно пояснять і максимально правильно перекладуть з польської.

Блог першого заступника директора Інституту світової політики Сергія Солодкого для російської служби «Радіо Свобода»Президент Украины встретился в Сочи со своим российским коллегой при весьма печальных обстоятельствах. Печальных для самого Виктора Януковича. Он достиг того, чего не удалось ни одному президенту Украину: сумел попасть в немилость одновременно и на Западе, и на Востоке. Всего за полтора года президентства, voila! Перед главой украинского государства закрываются двери в кабинеты западных коллег. Хозяева Кремля также намекают на ущербность политики действующей власти Украины. И все это из-за одного только дела – суда над Юлией Тимошенко. Запад видит в этом процессе злой политический умысел украинской власти. Россия – ловушку для газовых договоренностей, достигнутых более двух лет назад Тимошенко и Путиным.\
Наиболее любопытной оказалась реакция России. Уже давно никто не питает иллюзий по поводу отношений между Януковичем и российскими лидерами – газовый вопрос отравил диалог еще в прошлом году. Но реакция российского МИДа на арест главного оппозиционера Украины оказалась в высшей степени неожиданной. Россия потребовала справедливого суда над Юлией Тимошенко. Оставим за скобками право Москвы выступать с подобными призывами, еще бы Пекин или Хараре призвали Киев к соблюдению принципа верховенства права. Но почему же Россия решила высказаться в этом отношении публично? Неужели Кремль таким образом поддерживает Юлию Владимировну, о чем слухи ходят довольно давно (при чем, их распускают порой и российские дипломаты, аккредитованные в Киеве)?

Сомневаюсь, что Медведеву или Путину есть какое-то дело до судьбы украинской оппозиции. Россия усматривает в этом процессе угрозу собственным интересам – интересам «Газпрома». Ведь если Тимошенко признают виновной в «газовом преступлении», то шлейф этого дела зацепит и российское руководство. Получится, что и Владимир Владимирович причастен к порочному сговору. Нужно ли это ему? Легитимность самого соглашения окажется под вопросом. Украинская сторона смогла бы обратиться к Москве: соглашение-то с душком; может, пересмотрим его, чтобы узаконить газовые отношения в глазах и наших сограждан, и мирового сообщества. В придачу украинская власть могла бы припугнуть и международным арбитражем. Не берусь утверждать, что такой расчет вынашивала украинская власть. Скорее, в «вопросе Тимошенко» речь идет о банальной политической мести, о желании власти уничтожить единственного серьезного оппонента. Но из России, насколько понимаю, немного другое виденье, впрочем, имеющее право на существование. В конце концов, одна версия не противоречит второй. Можно и Юлю посадить, и Россию уговорить…

Однако Москва сыграла «на опережение». И – выиграла. Может, не войну, а битву. Но все же… Реакция западных лидеров оказалась в принципе прогнозируемой. В Кремле, очевидно, об этом были осведомлены. И похоже, не только об этом. Реакция российского МИДа 5 августа была молниеносной; кажется, об аресте в Москве узнали даже раньше, чем сам судья Родион Киреев, принявший решение о «посадке» Тимошенко. Раньше ведомства Сергея Лаврова успел высказаться только президент Европейского парламента Ежи Бузек, да и то лишь потому, что его спонтанно спросили об этом украинские журналисты, работающие в Брюсселе. Любопытно, что президент России уж очень удачно перенес свою встречу с украинским президентом. Изначально она планировалась на 29 июля, но состоялась 11 августа.

Понятно, что 29 июля позиции у Виктора Януковича были совершенно иными, нежели 11 августа. И российское руководство (в частности, МИД России) не могло не воспользоваться шансом еще больше эту позицию ослабить. Янукович в итоге ехал в Сочи не как человек, который может что-то требовать, а как проситель, как человек, от которого заведомо будут требовать оправданий и уступок. Он, наверное, и сам это понимал. Потому встреча осталась без видимых результатов.

Только Януковичу и Медведеву известно, какой платы теперь требует Россия для пересмотра газовых соглашений. Слияния «Газпрома» и «Нафтогаза»? Возможности модернизировать ЧФ в Крыму? Делимитации морской границы согласно виденью Москвы? Отказа Киева от интеграции в Евросоюз? Сдачи важных промышленных объектов Украины за бесценок? А может, всего этого и сразу? Одно ясно – арест Тимошенко Россию уже мало волнует, пусть этим занимаются западные товарищи. Россия своего добилась: чем слабее позиции президента Украины, тем большим может быть перечень требований президента России.

Стенограма прес-конференції за участі директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук та керівника енергетичних програм центру «Номос» Михайлом Гончаром в прес-центрі “Главком”.Нинішні переговори Януковича та Медведєва в Сочі мають новий фон – справу Юлії Тимошенко. Пікантність нинішньої ситуації полягає в тому, що Росія щодо арешту Тимошенко займає таку ж позицію, як і Захід та виступає чи не найбільшим борцем за демократію. В Москві розуміють, що це зараз найбільш слабке місце у діалозі Києва та Заходу. Саме питання демократії може стати на заваді підписання та ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС. Звичайно, якщо вдасться доказати, що Янукович поводить себе настільки антидемократично, то можна заблокувати і підписання, і ратифікацію Угоди про асоціацію. {1}

Про ці та інші моменти українсько-російських відносин в прес-центрі «Главкому» говорили директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук та керівник енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар.

Альона Гетьманчук: «Чим більш непривабливо та ізольовано почуватиметься Янукович на Заході, тим на більші поступки він готовий буде йти у діалозі з Москвою»

Новий етап в україно-російських відносинах більшість називає «охолодженням», хоча посол Росії в Україні досі називає це «ренесансом». Але оцінок дійсно було багато, оскільки відбулося багато зустрічей на рівні вищого керівництва двох держав. За підрахунками Інституту світової політики, протягом 2010-2011 рр. відбулось 11 поїздок керівництва України до Росії: Віктор Янукович був там 5 разів, з яких один раз в статусі офіційного візиту, Микола Азаров – 6 разів. Відбулося також 8 поїздок російських лідерів до України, з них 4 рази приїздив Медведєв і 4 – Путін. В даний момент є новий акцент в переговорах, які проходять в Сочі, – це справа Тимошенко. Вона надає нового фону після відомого листа Азарова та таємничої зустрічі Януковича та Путіна в Криму, щодо якої ми так і не отримали детальнішої інформації.

Я б не була настільки однозначною в оцінках, як деякі коментатори, які кажуть, що сьогодні зустріч відбулась саме тому, що була арештована Юлія Тимошенко. Наскільки мені відомо з дипломатичних джерел, цей візит готувався до арешту, проблема лише в тому, що він був пізніше анонсований і тут українська сторона сама спровокувала таку оцінку, начебто Медведєв викликав на килим Януковича у зв’язку зі справою Тимошенко.

Пікантність нинішньої ситуації полягає в тому, що Росія сьогодні щодо арешту Тимошенко займає таку ж позицію, як і Захід. Це унікальний випадок, коли Схід та Захід разом та в унісон засуджують дії української влади. В цьому немає нічого дивного, тому що у Москви є, як мінімум, кілька мотивів для того, щоб у питанні Тимошенко займати аналогічну позицію, як Захід, або ставитись з дуже великим застереженням до її арешту. По-перше, росіяни не можуть захистити підписані у 2009 році газові угоди, не захищаючи Тимошенко. По-друге, виступаючи (як було сказано у заяві МЗС Росії) за дотримання елементарних гуманітарних норм, вони намагаються тим самим підсилити месидж для Заходу, особливо до ЄС, що Янукович себе веде сьогодні як антидемократичний лідер. Тож кожна цивілізована країна в ЄС та на Заході має подумати, чи повинна вона мати справу з такою владою, яка є в Києві.

На початку року в одній із публікацій я вже згадувала, що може виявитися так, що Росія несподівано стане ледве не найбільшим борцем за демократію на пострадянському просторі. Сьогодні фактично це і відбувається, тому що в Москві розуміють, що демократія – це зараз найбільш слабке місце у діалозі Києва та Заходу. Саме це питання демократії може стати на заваді підписання та ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС. Звичайно, якщо вдасться доказати, що в Україні питання демократії сьогодні стоять дуже гостро, а Янукович поводить себе настільки антидемократично, то можна заблокувати і підписання, і ратифікацію Угоди про асоціацію.

Альона Гетьманчук

У Кремлі також роблять ставку на те, що чим більш непривабливо та ізольовано почуватиметься Янукович на Заході, тим на більші поступки він готовий буде йти у діалозі з Москвою. Взагалі виходить, що Медведєву та Путіну набагато легше було б домовитись не сьогодні в Сочі, а пізніше – коли Янукович буде ще більш ізольований і матиме ще більші тертя із західними колегами.

Арешт Тимошенко – це новий фон сьогоднішньої зустрічі ще й тому, що в Москві сприймають цей арешт як важіль впливу на російське керівництво, як своєрідний шантаж Москви. Я сумніваюсь, що Медведєву чи Путіну навряд чи сподобається такий підхід, що Росію фактично виставляють співучасником незаконної оборудки. Боюсь, що це може ще більше роздратувати російську владу і вона буде вести себе досить агресивно. Про те, що нинішні переговори не будуть легкими і що не було досягнуто жодної позитивної динаміки за останні місяці, свідчить вчорашня заява Миколи Азарова. Фактично вперше його устами українська влада визнала, що російські відносини ускладнились і це сталося «через формалізацію участі України в Митному союзі ЄЕП». Фактично, вперше влада визнала, що високі ціни на газ можуть підірвати цей позитив, який був у відносинах двох країн. Фактично вчора вони визнали, що Харківські угоди (формат, коли на кону ставиться сумнівна знижка на газ) вже не влаштовують Київ.

Сьогоднішня позиція Росії дуже чітка: вони чекають адекватних пропозицій з боку українського керівництва. Всі озвучені до цього пропозиції щодо Митного союзу та формату «3+1», щодо ціни на газ і т.д. в Москві вважають неадекватними, абсолютно порожніми і такими, що не влаштовують російську сторону. Подивимось, що нового сьогодні зможе запропонувати Янукович, щоб влаштувало росіян.

Михайло Гончар: «Якби офіційна українська сторона ставила за реальну, а не декларативну мету перегляд чинного газового контракту, то вже працювала б у Стокгольмському арбітражі»
{2}

Дійсно, в цій ситуації напередодні президентських виборів Росія намагається позиціонувати себе як демократична країна, така як решта європейських країн. І це, звичайно, «подарунок» з українського боку обом російським кандидатам у президенти. Інша справа, що вони цього ніколи не оцінять, як і інших пропозицій української сторони.

Я б не став сильно перебільшувати (як це роблять окремі українські політологи) значення процесу над Тимошенко як чинника тиску чи шантажу на російську сторону. Перш за все, відносини у газовій сфері у 2009 році були врегульовані не на рівні міжурядових відносин, не міждержавним договором, а контрактом між суб’єктами господарювання. Тому така пряма залежність чи впливовість, яка проводиться політологами, що успіх процесу проти Тимошенко нібито є гарантією того, що Україна зможе потім переглянути газові домовленості 2009 року, – це абсолютно некоректна теза. Це нерозуміння того, які контрактні механізми діють у відносинах між двома суб’єктами господарювання, де в ст.9 пункт 4 записано, що контракт регулюється виключно матеріальним правом Швеції, українське правосуддя аж ніяк до цього не причетне. Навіть якщо гіпотетично уявити, що в результаті цього судового шоу буде доведено винуватість колишнього прем’єр-міністра, то це не означає, що автоматично це стане якимось вирішальним аргументом в можливому розгляді справи про розірвання контракту від 19 січня 2009 року в Стокгольмському арбітражі. В якості вирішального аргументу – зовсім ні. Арбітраж, якщо українська сторона до цього дійде, здійснить своє дослідження і українська аргументація може там фігурувати на рівні з іншою у кращому випадку, але все одно буде ретельно верифікуватись арбітрами. Тому це зайвий раз підтверджує те, що це виключно політичний судовий процес, який ніякого відношення до правосуддя не має.

Якби офіційна українська сторона (і урядова, і корпоративна) дійсно ставили за реальну, а не декларативну мету перегляд чинного контракту, то вони вже працювали б у Стокгольмському арбітражі за тією схемою, за якою працювала італійська компанія Edison, за якою зараз працює німецька E.ON Ruhrgas чи уряд Литви в таких же конфліктних взаємовідносинах з «Газпромом». Ми нічого цього не бачимо, тільки експлуатацію політичного контексту. Так, проблема є, це дійсно невигідні, дискримінаційні для української сторони контрактні положення. Але цей механізм, який запущено зараз, він не наближає, а навпаки – віддаляє вирішення проблеми, тому що час марнується по суті на пусту роботу, на провокування нових зон напруження в суспільстві. Більше того, фактично стимулює ізоляцію України. В принципі – це те, що потрібно російській стороні, реалізувати модель «Бацька-2». Таким чином Україна руками свого ж керівництва загонить себе в глухий кут, з якого буде практично тільки один безальтернативний вихід – російських інтеграційних моделей (чи то Митний союз, який просто неможливий без членства в ЄврАзЕС, чи то входження в ЄЕП, чи безпекова модель, пов’язана з ОДКБ і т.д.) Тому в даному випадку українська сторона потрапляє в капкан, який ставила для когось іншого, тобто для внутрішньої опозиції, а тепер він спрацював проти самого мисливця – Президента Януковича. Він отримує серйозні проблеми не лише всередині країни, а й зовні. Плюс все це відбувається на тлі розгортання другої хвилі глобальної економічної кризи. Можете собі уявити, наскільки непрогнозованими можуть бути наслідки подібних кроків.

Крім того, якщо уважно проглянути офіційні російські джерела, які напрацьовують рекомендації до тих чи інших змін в енергетичній політиці Росії, то ці прогнози переважно говорять про те, що попереду йде період падіння цін на нафту, а відповідно, і на газ (перед тим, як потім знову вирости). Цей тренд дійсно проявляється, після подій на американських ринках та в Європі ціна на нафту пішла вниз. Ця тенденція нестабільна, вона є вокативною, але генерально ми бачимо, що, швидше за все, тренд буде такий. Відповідно, російська сторона вираховує це у своїх енергетичних відносинах із традиційними партнерами. «Газпром» будь-що буде намагатись зберегти обсяг видобутку. На його основному експортному ринку – в Євросоюзі він зазнає серйозних невдач. Хоча статистика останніх місяців подавалась «Газпромом» як дуже позитивна з точки зору зростання надходжень за експортований газ, але це пояснювалося лише тим, що різко зростала ціна на нафту і, відповідно, зросла ціна і на газ. Зараз, коли ситуація буде змінюватись в бік падіння цін на нафту, російська сторона буде розуміти те, що виручка може скоротитись і буде намагатись зберегти обсяги грошових надходжень з тих сегментів ринку, де це можна зробити. А їх небагато, тому що ринки країн Західної Європи є більш диверсифікованими. Негнучка газова політика «Газпрому» приводить до того, що західноєвропейські партнери купують газ у інших постачальників, чим скорочується виручка «Газпрому». Український ринок не диверсифікований, і тому «Газпром» буде будь-що виходити з того, щоб зберегти надходження з нього. Він служить частковим компенсатором недоотриманих доходів з ринку Європейського Союзу. Тому зрозуміло, що російська сторона в цілому та «Газпром» зокрема не мали, не мають та не матимуть наміру іти на перегляд чинного контракту.

Михайло Гончар

Але все ж існує один сценарій, коли російська сторона може піти на поступки. Харківські домовленості насправді не торкнули цінову складову експорту газу «Газпрому», це уряд Росії прибрав експортне мито, але «Газпром» свої надходження зберіг повною мірою і надалі не піде на поступки Україні. Єдиний можливий варіант: додатковим протоколом внести зміни, що ціна може бути переглянута за певною формулою в бік зменшення, але при цьому українська сторона буде зобов’язана закуповувати більше газу. Тобто, реально для нас нічого не зміниться. Той грошовий потік, який генерується зараз завдяки цьому контактові від 2009 року, «Газпром» буде зберігати або зберігаючи нині чинну ціну, або розуміючи, коли нафтова ціна піде вниз, можна піти назустріч українській стороні, але зобов’язати закуповувати більше газу і таким чином зберегти генерований потік. Це сценарій абсолютно програшний для української сторони, тому вона має зберігати ту позицію, яка на сьогодні є єдино раціонально можливою – використовувати юридичний механізм перегляду цілого контракту. Про це давно говорять експерти, є й відповідні настрої в уряді, але жодних кроків в цьому напрямку поки що не зроблено. Хоча відповідна стаття контакту від 19 січня 2009 року (ст.8 пункт 2) передбачає: «Якщо сторони протягом 30 днів з моменту виникнення якого б то не було спору чи розбіжностей не зможуть прийти до взаємоприйнятного рішення, то будь-який спір, розбіжність чи претензія в зв’язку з чинним контрактом чи його порушенням, розірванням чи недійсністю будуть прикінцево вирішені шляхом арбітражу і у відповідності з регламентом Арбітражного суду Торгової палати Стокгольму». Це шлях, яким пройшли італійці, ідуть німці, але яким чомусь не йде уряд України, віддаючи перевагу цьому політизованому шоу навколо Юлії Тимошенко.

Якщо проглянути російські офіційні джерела і їхні представлення позицій в європейському експертному товаристві, то можна побачити, що є чіткий крен в бік негативних тенденцій. «Газпром» та російська енергетична політика потрапили у пастку, яку готували для інших. Критична маса проблем для російського газового експорту у Європу переважає позитивні тенденції, як то закриття АЕС в Німеччині. Українсько-російські газові переговори тривають на фоні негативних тенденцій для «Газпрому», тож наша сторона має це використовувати. Інша справа, чи є на це політична воля, чи є бажання більше обслужити олігархат, тобто альянс Фірташа-Ротенберга, чи дійсно виправити ситуацію з газовим контрактом 2009 року.

Одним із питань переговорів є питання кордону між двома країнами. Воно буде вирішене?

Альона Гетьманчук: Переговори з цього питання дійсно ведуться і в дуже закритому режимі. На сьогоднішній день великих компромісів ні з боку України, ні з боку Росії тут не спостерігається, тому я дуже скептично ставлюся до того, що на нинішніх переговорах буде досягнуто щось серйозне з цього приводу.

Якою буде ціни на газ у четвертому кварталі?

Михайло Гончар: У четвертому кварталі ми дійсно отримаємо максимальну ціну на газ, вона буде десь в районі позначки 400 доларів на тисячу кубометрів. Більш конкретно можна буде спрогнозувати пізніше. В цьому немає нічого катастрофічного, тим більше, що українська сторона здійснювала закупку практично понад 70% річного обсягу газу в період другого кварталу. В цілому на високовартісний четвертий квартал залишається мінімум закупок.

Важливо буде пережити четвертий квартал і перші два квартали наступного року. Потім у зв’язку зі згаданою зміною нафтового тренду на зниження ціна на газ (якщо ці підходи збережуться) піде вниз. Тому у нас попереду складний період десь на півроку, починаючи з листопада і закінчуючи квітнем – період піку цін на газ, який потрібно просто пережити разом із актами газового шантажу, який очевидно матиме місце в цей холодний період. Принаймні, деякі чинники вказують, що російська сторона до цього готується, фактор часу працює на неї і з наближенням холодів українська сторона буде більш поступливою.

Який із двох сценаріїв є найбільш вірогідним – Янукович отримає газову війну, як свого часу Ющенко, чи українська влада піде на всі можливі поступки?

Михайло Гончар: Питання газової війни значною мірою є похідним від тієї можливої ситуації, яка буде в четвертому кварталі. Думаю, якогось готового рішення щодо цього немає у російської сторони, як його не було напередодні і 2006 року, і 2009-го. Це результат співпадіння низки чинників і прийняття емоційно-волюнтаристського рішення. В нинішніх умовах російській стороні дуже важко розгорнути третю газову війну. Якщо перша вважалася випадковістю, друга породила вже багато питань до російської сторони на Заході (але не менше і до України), то третя буде вже по суті підтверджувати, що це є усталена практика і використання газу, інфраструктури як політичного знаряддя.

Спроба третій раз розіграти акт газової війни, не завдавши чергових і не тільки іміджевих втрат й для «Газпрому», це дуже ризикована справа. Хоча я не виключаю такого сценарію, очевидно, що швидше це може бути повторення варіанту 2006 року, коли постачання газу для ЄС не припинялося, а припинялося для України. В Росії вважають, що при наявності «Північного потоку» і газопроводу «Ямал-Європа» через територію Білорусі вони зможуть більш ефективно досягати цілей припинення постачання газу в Україну при збереженні постачання газу до Європейського Союзу. В цьому існує серйозна загроза. Думаю, що такий варіант серйозно обраховується, проте готового рішення немає.

Можливо, якщо позиція української сторони зазнає раптової трансформації – не витримає пресингу та погодиться на всі забаганки, як то злиття «Нафтогазу» та «Газпрому», вступ до Митного союзу, то така необхідність відпаде. Але навряд чи варто розраховувати на якісь поступки, які стосуються газового питання. Швидше за все, можна взяти до уваги те, як Росія позиціонувала себе у питанні відносин щодо «Белтрансгазу» з Білорусію. Мало хто звернув увагу, але ще в липні керівництво «Газпрому» заявило, що питання із вирішенням проблеми ціни на газ для Білорусі слід вирішувати з позиції стовідсоткового власника компанії «Белтрансгаз» – з боку «Газпрому». Тобто, тільки після того, як відбудеться передача всього пакету білоруської компанії, «Газпром» розгляне питання, але без гарантії його вирішення. Це та модель, по якій хоче діяти «Газпром» і в Україні. Тому якщо українська сторона гіпотетично прийме таку модель, то тоді акту газової війни ми не побачимо. Але якщо Україна буде продовжувати займати принципову позицію, тоді буде «газовий примус до миру».

Альона Гетьманчук: Тут фактор часу має важливе значення. Всі розуміють, що якщо у вересні нам вдасться закінчити переговори з ЄС по зоні вільної торгівлі і вийти фактично на її підписання в наступному році, коли угода буде вже парафована до самміту в грудні, то питання вступу до Митного союзу вже відпаде саме собою. У Росії залишиться одне питання – це злиття «Газпрому» та «Нафтобазу». Вже буде зрозуміліше з вибором.

Я вважаю, що цей рік буде критичним в плані вибору між Росією та Європейським Союзом, це чудово усвідомлюють і в Москві, і в Брюсселі. Власне, це геополітичний чинник також відображається на нинішньому діалозі.

Чи піде Європа назустріч Україні щодо підписання угоди, закривши очі на деякі внутрішньополітичні моменти?

Альона Гтеьманчук: Сьогодні в Європейському Союзі є певний поділ щодо того, як мають розвиватись події. Якщо такі країни як Польща, балтійські країни, Німеччина готові досі заплющити очі та якомога швидше парафувати цю угоду, то вже з’явились сумніви в таких країн, які завжди нас підтримували, – це Швеція, де дуже чутливо ставляться до таких питань як права людини, демократичні норми. Є багато питань у Франції, остання історія з постом Франції в Україні не сприяє тому, щоб французи змінювали свою позицію. Є позиція таких країн як Нідерланди, які дуже болісно ставляться до питань порушення прав людини, тому що тут не тільки питання судової системи. І в Німеччині, і в інших країнах вважають, що арешт Тимошенко – це питання для політичного ток-шоу і політичних дебатів перед виборами, а не для кримінального переслідування. Питання прав людини є чітким не тільки у випадку з Тимошенко, а й з Юрієм Луценком, тому що людина стільки часу знаходиться ув’язненою на таких підставах, які навіть у ЄС виглядають досить смішними.

Але якщо Янукович і далі буде заганяти себе в цю пастку, йти за цією схемою та з’ясовувати політичні стосунки, намагатися вести дуже дивну неоднозначну політичну гру з Тимошенко, бо інакше це не сприймають, то звичайно до грудня ситуація може змінитися не на нашу користь. При цьому варто пам’ятати: те, що угода буде парафована, не означає, що в наступному році вона буде підписана. Але навіть якщо не станеться, то це не означає, що вона буде ратифікована усіма країнами. Відповідно, буде дуже велика пауза в України з ЄС, яка може затягнутися щонайменше на 5 років. Це що стосується Угоди про асоціацію. Потім будуть вибори до Європейського парламенту, їм буде не до того, національні вибори в країнах ЄС. Цей фактор також спливатиме час від часу. Тому якщо Віктор Янукович хоче зробити великий подарунок для російського керівництва на президентських виборах в Росії, то тоді може продовжувати в такому ж дусі, як сьогодні.

Фото Наталії Сагалатої

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Про те, що посла Франції начебто мають відкликати з України за критику судового процесу над Тимошенко в дипломатичних колах чутки ходили з минулого понеділка. За чотири дні до того, як новину про це з посиланням на загадкові джерела в дипкорпусі розповсюдили одночасно дві українські інформагенції. Мені самій вдалось уникнути спокуси щось написати з цього приводу ще тиждень тому, бо якось не вірилось, що Франція може піти на такий доволі серйозний в дипломатичній практиці крок, аби – з якогось дива – просто заспокоїти вразливу українську владу, котру чомусь заява Фора особливо зачепила. Хоча насправді він лише передав узагальнену думку Заходу: у справі Тимошенко більше політики, аніж права. До того ж, із безпосереднього спілкування з самим Фором пригадала, що місія в нього в Україні і так має закінчитись: якраз нещодавно про це з ним говорили.Жак Фор – можливо, найкращий посол Франції в Україні за всі роки незалежної України. І, можливо, один з найефективніших європейських послів загалом. Не тільки тому, що дійсно професійний і відкритий. А тому, що небайдужий до того, що в цій країні відбувається (на відміну, від 99,9% своїх колег і начальників у Парижі). Він ніколи не боявся висловлювати вголос своїх побоювань, хоч і знав, як на них можуть відреагувати на Банковій, Михайлівській чи Грушевського. Так, наприклад, він явно очікував запрошення на розмову від МЗС України на початку року, коли дав більш ніж відверте інтерв’ю для “Дзеркала тижня”. Але, як не дивно, єдиною відповіддю на те інтерв’ю стало… несподіване вирішення проблем деяких французьких компаній в Україні, про які посол згадував у тому ж таки інтерв’ю.

Було також помітно, як серйозно засмутила посла історія з Юрієм Луценком та його голодуванням. Йому явно не подобалась ця ситуація, але він як дипломат публічно промовчав, вирішив подивитись, як далі розвиватимуться події. А події розвивались зовсім не на користь подальшому мовчанню. Хоча в українській владі, можливо, і хотіли б, щоб посол спокійно сидів, попиваючи “Бордо”, у себе в резиденції та брав глибоко до серця все, що відбувається в країні перебування… Тим більше, що в українських навколо політичних-дипломатичних колах давно вже склався стереотип про французів: українська демократія в Парижі нікого не цікавить, їм потрібна тільки стабільність. Хто-хто, а вони ніколи не будуть сунути свого носа в українські внутрішньополітичні розборки…

Я чудово розумію українську владу: не використати такий збіг на свою користь – від’їзд посла із висловленою ним реплікою про справу Тимошенко – було б просто гріх. Дійсно, чому б не розкрутити на повну котушку історію про відкликання, доказуючи всім і кожному, що насправді це була особиста думка посла Фора, а в самому Парижі дотримуються іншої позиції? Тим більше, що й Франції, як в Україні і, скажімо, Німеччині стратегічні зовнішньополітичні рішення приймаються не в МЗС, а в офісі президента (канцлера). Дивує інше: чому українська сторона продовжує до сьогодні розкручувати скандал з висилкою Фора навіть після того, як МЗС Франції вирішило зробити окрему від Єврокомісії заяву по арешту Тимошенко. Заяву, яка показово йшла АБСОЛЮТНО у руслі того, про що раніше казав посол Фор. Невже незрозуміло після того, що в Парижі є лише одна позиція? Як, до речі, і в інших столицях світу.

Я можу лише поспівчувати сьогодні своїм друзям українським дипломатам, яким дають завдання відшукувати в новітній європейській історії аналогічні справи, відкриті проти колишніх перших осіб. Дипломатам, яким доводиться хапатись за кожен натяк і факт, аби довести, що Янукович все робить цілком по-європейському, а Захід в нинішній ситуації зовсім не стоїть на боці Тимошенко. Фактично, замість того, щоб рівнятись на кращі приклади, українська влада витягує на поверхню найтемніші плями в сучасному Євросоюзі й розпіарює їх по максимуму. Така собі євроінтеграція під гаслом “Україна рівняється в ЄС на найгірших”. У питаннях володіння медіа-активами – на Італію, у питаннях корупції – на Румунію, у питаннях демонстрацій – на Британію etc. Досі дивуюсь, як ще на Угорщину Орбана часів його другого прем’єрства ніхто досі не посилався… Гра, насправді, досить небезпечна, бо навряд чи подібні нав’язливі аналогії можуть викликати симпатію у тих країн, які Україна Януковича постійно ставить на один щабель із собою. Навряд чи українській владі додасть балів у Парижі те, як посол Сергєєв в одній заяві згадав справу Тимошенко поруч із справами проти Домініка де Вільпена та Жака Ширака.

Так чи інакше, скільки б не було заяв про відкликання Фора, озвученими речниками МЗС, реальність є набагато суворішою: не існує сьогодні ЖОДНОЇ більш-менш впливової столиці світу – від Брюсселя до Вашингтона, від Токіо до Москви – в якій би вірили, що справа проти Тимошенко не є політичною розправою. У міжнародному плані адміністрація президента програла гру з Тимошенко і на Заході, і на Сході. Потрібно це визнати. І ніякі розповіді про висилку посла Фора тут вже не допоможуть.