Публікації

Стаття заступниці директора Інституту світової політики Катерини Зарембо та президента Виконавчої ради Інституту публічних справ (Польща) Яцека Кухарчика на “Європейській правді”Післявиборчі інтриги у Польщі завершилися: новопризначений польський уряд від “Права і справедливості” відпрацював свій перший тиждень.
Це – перший некоаліційний уряд у Польщі з 1989 року. Про які перспективи для польсько-українських відносин свідчать нові призначення?
Перший висновок, який напрошується з аналізу урядової композиції, та й ключових фігур у польському політикумі загалом, – ера політичних “важковаговиків”, які розумілися на українських справах і відстоювали інтереси України як у Варшаві, так і в Брюсселі, у минулому.
Само по собі, це цілком нормально, адже з’являються нові політики, а тому Ураїні треба не лише підтримувати стосунки зі старими друзями у Польщі, але й здобувати нових.
Втім, недобрим сигналом є те, що польські політики узагалі намагаються уникати теми України у публічному дискурсі, – як зробила, наприклад, прем’єрка Беата Шидло у своєму першому зверненні до Сейму. Не менш красномовним є й те, що візит до Києва не увійшов до переліку пунктів призначення президента Анджея Дуди на перші 100 днів (!) президентства.
До речі, перший закордонний візит польського президента прийшовся до Таллінна. Цей факт є ілюстрацією “регіонального спрямування” зовнішньої політики Польщі. Фокус на регіоні, на противагу, скажімо, німецько-польському тандему, – традиційна зовнішньополітична схема правлячої партії.
Ідея, яку розкручує новопризначений міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський, полягає у “вирівнюванні” рівня безпеки у Центрально-Східній Європі у порівнянні з Європою Західною. “ПіС” здавна наполягав, що без розміщення інфраструктури НАТО держави Центрально-Європейського регіону мають у НАТО “громадянство другого класу”.
Сам Ващиковський є переконаним атлантистом і у складі попереднього уряду “ПіСу” особисто відповідав за переговори про розміщення на території Польщі американської системи ПРО.
Безпековий дискурс узагалі став домінантним для “ПіСу” на початку його урядування.
Так, теракт у Парижі був використаний польським міністром у європейських справах Конрадом Шиманскі як ілюстрація неможливості виконання Польщею зобов’язань по міграційних квотах – доти, доки Польща не матиме “безпекових гарантій”. Утім, виглядає так, що польський уряд використовує трагічні події у Франції як зручний привід для відмови від квот, взятих на себе їхніми попередниками.
Як відомо, уряд “Громадянської платформи” зобов’язався прийняти 7 500 мігрантів, однак, за даними Міжнародної організації міграції, 55% поляків вважають мігрантів-мусульман загрозою для країни.
Саме критика цього рішення та обіцянка переглянути його стала однією з причин підтримки “Права і справедливості” на виборах навіть тими, хто не належить до традиційного електорату партії.
Питання мігрантів вже стало “каменем спотикання” для відносин між Варшавою та Брюсселем. Свідчення цієї кризи – відсутність Анджея Дуди та Беати Шидло на неформальному саміті ЄС у Мальті, присвяченому міграційній кризі.
У Польщі пояснили це необхідністю перебування як президента, так і прем’єра на відкритті першої сесії нового парламенту. Але на дипломатичних реверансах справа не закінчилася. Вітольд Ващиковський публічно оголосив, що голова Європейської Ради Дональд Туск спеціально підлаштував дату саміту, щоб зірвати формування нового уряду.
Ця заява ілюструє давню ворожнечу, яка точиться між Туском, колишнім прем’єром з опозиційної партії “Громадянська платформа”, та представниками “ПіСу”.
Чого варте хоча б особисте несприйняття між лідером “Права і справедливості” Качинські та Туском, яке триває вже понад десятиліття.
Схоже, що особиста історія деяких польських політиків може мати серйозні негативні наслідки для репутації Польщі у Європейському Союзі, а отже, і для її переговірної потужності у Брюсселі.
На жаль для України, скасування рішень попереднього уряду не скінчилося питанням мігрантів.
Новий голова МЗС вже оголосив, що відкликає номінацію Марчіна Войцеховського на посаду посла Польщі до України.
Новий очільник польського МЗС повідомив, що пану Войцеховському бракує досвіду для роботи у такій важливій для Польщі країні, як Україна. Утім, здається, досвід тут ні до чого: українсько-польські відносини є одним з профільних питань Войцеховського, яким він тривалий час опікувався у якості кореспондента Gazeta Wyborcza в Києві та Москві. У 2010 році він став лауреатом премії Польсько-українського примирення – враховуючи чутливість “ПіСу” до історичних питань, кращої кандидатури годі й шукати.
Схоже, що скасування призначення Войцеховського є зведенням політичних рахунків з опозиційною “Платформою”, на яку Войцеховський працював як речник МЗС.
Польська антиєвропейськість також має для України цілком конкретні наслідки. Інструментом посилення власного впливу в ЄС нові лідери Польщі бачать “нормандський формат”, у рамках якого обговорюється реалізація “Мінських домовленостей” між Україною та Росією.
У офіційній Варшаві переконані, що “нормандський формат” є певною “узурпацією влади” в Європі з боку Франції та Німеччини.
“Ми вважаємо, що формула прийнята в теперішній час як нормандська або ж мінська, не є європейською формулою. В жодних європейський трактатах не передбачено, аби дві європейські країни – зокрема Франція і Німеччина – розв’язували якісь конфлікти від імені цілої Європи”, – заявив Ващиковський у нещодавньому інтерв’ю. Після невдалих спроб приєднатися до “нормандського формату” у Польщі заговорили про його розширення, із залученням не тільки Польщі, але й навіть США, Румунії чи Туреччини.
Польські політики відверто натякають: Україна не хоче визнати регіонального лідерства Польщі, а отже не допускає її до демонстрації своєї політичної моці у розширені переговірного формату.
Хай якою неясною є додана вартість участі Польщі у переговорах, претензії такого ґатунку не додають конструктиву у польсько-український діалог. До того ж, антинімецькі настрої “ПіС”, які проявляються як у зовнішньополітичному діалозі, так і у дискурсі, розрахованому на внутрішнього споживача, не сприяють зміцненню польських позицій у Брюсселі.
Утім, за лаштунками гучних політичних заяв та публічних загравань з електоратом Польща має певні конструктивні пропозиції.
На медіа-клубі в Інституті світової політики Посол Польщі Генрік Литвин заявив: Мінськ та “нормандський формат” – це ще не вирішення усіх проблем. Польща готова долучатись на етапі “після”, тобто коли мова йтиме про реінтеграцію та відбудову регіону.
Окрім того, міністр закордонних справ України Павло Клімкін став один з перших телефонних співрозмовників міністра Ващиковського, поряд з міністрами Німеччини, Великобританії та очільницею Європейської служби зовнішніх дій Федерікою Моґеріні. Міністри домовилися про візит Ващиковського до Києва у грудні.
Про підготовку до довгоочікуваного візиту польського президента до української столиці у повідомленні МЗС не йшлося – натомість був вчергове підкреслений інтерес Польщі до мінського процесу, дедлайн якого офіційно спливає 31 грудня.