Публікації

Інститут світової політики всьоме презентував щорічний рейтинг «ТОП–10 лобістів України у світі».У деякому сенсі рейтинг за 2014 рік, який традиційно базується на експертному опитуванні українських та закордонних експертів, унікальний. Вісім з десяти імен, які присутні у цьогорічній десятці, фігурують в ній вперше (серед двох, які втримались з попередніх рейтингів — лише Даля Грібаускайте та Карл Більдт). Постійні переможці нашого рейтингу — брати Клички, Александер Квасьнєвські, Віктор Пінчук, Штефан Фюле — у цьому році до ТОП-10 не потрапили.Попри те, що формальні критерії оцінювання залишились незмінними:
● постійне залучення до української тематики на міжнародному рівні;
● промотування України з міжнародних трибун: під час міжнародних конференцій, на шпальтах закордонної преси тощо;
● постійне сприяння європейської інтеграції України.
Однак, зважаючи на анексію Криму та війну Росії проти України на Донбасі,очевидно, з’явився ще один неформальний критерій—публічне відстоювання позицій України на міжнародній арені в дипломатичній, інформаційній та інтелектуальній війні, ініційованій Росією. І саме він став визначальним у голосуванні експертів, яке традиційно відбувалось оцінюванням за десятибальною шкалою.За результатами відповідей 45 експертів перемогла президент Литви Даля Грібаускайте, яка, можливо, найбільш однозначно і найбільш гучно заявляла про свої позиції.
Цьогорічний рейтинг унікальний тим, що до нього вперше не ввійшло жодного представника традиційного лобіста України за кордоном —Польщі. Натомість, увійшло чимало представників Сполучених Штатів і,зокрема,відразу два сенатори—Джон МакКейн та Роберт Менендес. Абсолютно виправданою, на наш погляд, є поява канцлера Німеччини Ангели Меркель. Досить несподіваним є дебют прем’єр-міністра Канади Стівена Гарпера.
Показовим також є те, що з громадян України до рейтингу потрапив лише президент Петро Порошенко. До речі, цікаво, що за нього віддали голоси переважно закордонні експерти, опитані ІСП. Вперше у нашому рейтингу також фігурують Джордж Сорос і Тімоті Снайдер, який задавав тон у протистоянні з Росією на міжнародному інтелектуальному фронті.
Дуже важливо звернути увагу на те, що фактично всі переможці нинішнього рейтингу — це особи, які не отримують винагороду за те, що промотують та відстоюють інтереси України. Саме тому в англійському варіанті рейтингу ми називаємо їх промоутерами України, а не лобістами. В українському варіанті цілком логічно було б позиціонувати їх як «безкоштовні лобісти» України. Тішить, що перелік українофілів міжнародного рівня, які відстоюють інтереси та достойне місце України в європейській спільноті, не обмежується десяткою переможців: експерти загалом назвали імена 93 осіб, які ми, безперечно, зараховуємо до міжнародної сотні України за кордоном.
Також важливо зауважити,що наш рейтинг передбачає визначення конкретних персоналій. Цілком ймовірно, що якби ми допускали голосування за колективні образи, переможцем став би свідомий українець, який жертвуючи своїм добробутом, комфортом і навіть життям робить все можливе для того, щоб Україну нарешті перестали сприймати у світі як малу Росію і дали змогу українському народу грати першу скрипку у визначенні майбутнього України.

Повний текст публікації у PDF-форматі доступний тут.

1 – Даля Грібаускайте, Президент Литви, 275 балів
2 – Карл Більдт, Міністер закордонних справ Швеції (2006-2014), член Наглядової Ради Інституту світової політики, 255 балів
3 – Джон МакКейн, сенатор, кандидат у президенти США від Республіканської партії, 216 балів
4 – Тімоті Снайдер, американський історик, професор Єльського університету,165 балів
5 – Петро Порошенко, Президент України,157 балів
6 – Ангела Меркель, Канцлер ФРН, 154 балів
7 – Джордж Сорос, засновник фундації «Відкрите суспільство», міжнародний філантроп, 150 балів
8 – Джозеф Байден, Віце-президент США, 129 бал
9 – Роберт Менендес, сенатор США, член Демократичної партії, 123 бали
10 – Стівен Гарпер, Прем’єр-міністр Канади, 107 балів

Даля Грібаускайте, Президент Литви, 275 балів
{1}
Якщо Євромайдан для українців став символом відстоювання гідності всередині країни, то Даля Грібаускайте стала для українців своєрідним символом відстоювання гідності на міжнародному рівні. Тому що одна справа, коли на місце Росію здатні поставити світові потуги, інше — маленька Литва. Завдяки Грібаускайте Литва продемонструвала, що залежність від російського газу не є геополітичним вироком. Так само вироком не є налагоджені торгівельні відносини з Росією. Це при тому, що за деякими оцінками, Литва вважається країною, яка найбільш в ЄС страждає від нинішніх санкцій з розрахунку на душу населення. Даля Грібаускайте — це такий собі симбіоз європейського політика та «сильної руки». Симбіоз, який дуже привабливий для українців. Дивним чином збіглося, що її заяви завжди кореспондуються з тим, що хочуть чути українці. Санкції ЄС? Важливі, але запізнілі та недостатні. Військово-технічна допомога? Литва готова надати. Польоти російських літаків навколо країн Балтії? Це демонстрація не потуги Росії, а дурості. Зустріч з Путіним? З ним нема про що говорити, поки Росія не змінить політику, бо поки що вона поводитися, як терорист.

Карл Більдт, Міністер закордонних справ Швеції (2006-2014), член Наглядової Ради Інституту світової політики, 255 балів
{2}
Карл Більдт не вперше в десятці лобістів України — експерти і раніше високо оцінювали його зусилля на українському напрямку. Утім, так високо — аж на другу позицію — йому піднятися не вдавалося. Вісім років, упродовж яких Більдт очолював зовнішньополітичне відомство Швеції, були відзначені радикальним підйомом інтересу Стокгольма до українських питань. За великим рахунком пріоритетність України для шведських еліт можна пояснити насамперед персональним авторитетом пана Більдта, його особистою зацікавленістю в підтримці Києва. Завдяки його старанням Швецію відносять до трійки традиційних союзників України — на рівні з Польщею та Литвою. Більдт — яскрава особистість; досить відвертий як для дипломата — давалося взнаки те, що він мав не дипломатичний, але політичний бекграунд. Більдт — справжня зірка цифрової дипломатії: був першим, хто на вищому рівні написав електронного листа тодішньому президенту США Біллу Клінтону; став найпопулярнішим міністром у Твіттері. Один його твіт по Україні на 100 з лишком знаків мав більший резонанс, ніж найдовші «глибоко стурбовані» заяви від імені всього Європейського Союзу. Попри те, що Більдт залишив торік уряд, Україна залишатиметься в його полі зору — цього разу завдяки Інституту світової політики: із грудня 2014 року екс-міністр входить до Наглядової Ради нашого аналітичного центру.

Джон МакКейн, сенатор, кандидат у президенти США від Республіканської партії, 216 балів
{3}
Події Євромайдану відкрили нове дихання у американського сенатора Джона МакКейна у боротьбі за свободу й демократію в регіоні. Після відходу від влади в Грузії Саакашвілі та приходу до влади в Україні Януковича МакКейн помітно втратив драйв й інтерес до регіону. Втома від України і розчарування політикою Києва, утім, відчувалась у розмовах експертів ІСП з МакКейном ще раніше:в останні роки президентства Ющенка, коли протиріччя між президентом та прем’єром стали хронічними і девальвували у Вашингтоні всі надії на успіх постпомаранчевої «молодої демократії». Проте, очевидно, що роки розчарування лише акумулювали у МакКейна енергію для тріумфального повернення до справ регіону. Судячи з третього місця у нашому рейтингу йому це вдалось. На фоні не завжди виразної позиції Демократичної адміністрації Білого Дому Джон МакКейн став уособлювати зразкову модель поведінки Сполучених Штатів щодо України — безапеляційну до будь-яких переговорів з Путіним. Дарма, що рівень відповідальності у Барака Обами та у Джона МакКейна зовсім різний. І дарма, що деякі кроки багаторічного сенатора (як-то виступ на Євромайдані) цілком можутьвикликати сумнів з точки зору найбільш ефективного методу підтримки України, враховуючи демонізацію США у конфлікті навколо України у багатьох країнах світу. Окрім візитів, заяв та лобіювання відповідного законодавства у Конгресі США, МакКейну належать і дуже дотепні й надзвичайно популярні реакції на ті чи інші рішення Росії. Скажімо, його твіт про те, як він жалкує, що не зможе провести відпустку у Сибіру внаслідок заборони його в’їзду до Росії. Чи характеристика Росії як країни-бензоколонки. Саме фігура МакКейна багато посприяла розвитку стереотипу, що по-справжньому подбати про інтереси України й покарати Росію у Вашингтоні спроможні тільки республіканці. Хоча навіть факт присутності у нашому рейтингу демократа Роберта Менендеса свідчить про недосконалість такого підходу.

Тімоті Снайдер, американський історик, професор Єльського університету,165 балів
{4}
Поява цього року у першій десятці — а точніше, навіть п’ятірці — професора Єльського університету,відомого історика Тімоті Снайдера стала приємною несподіванкою. Ще рік тому професор Снайдер, який є автором кількох монографій з української історії, був відомий переважно лише у вузькому колі істориків та шанувальників історичної літератури. Між тим, саме з його книжок та лекцій чимало людей на Заході черпають свої знання про Україну та її історію. Володіючи неперевершеним даром оповідача, він відкрив західній публіці «нову Україну» — велику державу з давньою та трагічною історією. Для нього українська історія є невід’ємною частиною європейської, а українці — типово європейською нацією. Його остання книга «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним», левова частка якої присвячена Україні, вже стала бестселером і перекладена 12 мовами. Багато закордонних міністрів та політиків у розмовах з експертами ІСП апелювали саме до цієї книги, розмірковуючи про ті чи інші процеси в історії України. 2014 рік продемонстрував, що Україна для професора Снайдера є не лише предметом наукового зацікавлення. Одним з перших з-поміж західних інтелектуалів він почав активну кампанію на підтримку України. Чудово орієнтуючись у внутрішньо українській ситуації, з початком російської анексії Криму Снайдер опублікував низку статей в«Нью Йорк Таймс», в яких викривав російську пропаганду та закликав світ об’єднатися для захисту демократичної України. Уже в травні професор Снайдер перейшов від слів до дій та ініціював у Києві масштабну конференцію “Україна:мислимо разом”, в якій взяли участь понад понад 30 провідних інтелектуалів з України, Росії, США, Франції, Німеччини, Польщі та інших країн. Ця зустріч, що відбувалася на фоні загрози повномасштабної російської агресії, засвідчила існування потужної інтелектуальної коаліції, яка готова допомагати українцям у їхній боротьбі за незалежність та європейське майбутнє. Професор Снайдер залишається «авторитетним голосом» України на Заході, який не дозволяє забути західним оглядачам, що у цьому геополітичному протистоянні є такий потужний гравець як український народ. Понад те, він першим чітко дав зрозуміти: війна сьогодні йде не лише на виживання України, але й на виживання Європейського Союзу, і дуже шкода, що в самому ЄС це досі багато хто не розуміє.

Петро Порошенко, Президент України,157 балів
{5}
У 2014 році Україна диктувала глобальний порядок денний. Логічно, що в цій ситуації президент був в епіцентрі світової уваги. Присутність глави держави в цьому рейтингу — нехай навіть і біля його «екватора» — свідчить, що спостерігачі оцінюють зусилля Порошенка досить високо (до попередніх рейтингів лобістів українські політики взагалі потрапляли нечасто). Важливо,проте, зауважити, що найвищі бали Президент отримував не стільки від українських, скільки від закордонних експертів. Західним спостерігачам, схоже, більше до вподоби раціональний, спокійний підхід Порошенка, аніж українцям,які прагнуть рішучості і часом навіть радикальності. Видно,що Президентові досить комфортно почуватися на зовнішньополітичній ниві — схоже, що з усіх посад, які обіймав Порошенко, йому найбільше імпонувало крісло міністра закордонних справ. Посвячені кажуть, що президент, тому, акумулює всю зовнішньополітичну діяльність в Адміністрації Президента, зводячи роль Міністерства закордонних справ до інформаційного супроводу діяльності глави держави та неофіційного куратора «мінського» процесу. Не під запис Президент любить наголосити на своїх зв’язках з найвпливовішими закордонними лідерами — канцлерку Німеччини він по-товариськи називає просто Ангелою. Він охоче купається в променях слави, користуючись увагою найсильніших цього світу — виступаючи з найвпливовіших трибун планети: як це було під час його промови в Конгресі США (американці справді дуже вибіркові в тому, кому з іноземців дозволяти виступати в своєму законотворчому органі). Навіть російська верхівка в своїх заявах виявляє іронічну-показну симпатію до Порошенка (явно, зумисна ведмежа послуга Кремля українському лідеру). Президент справді добре розуміється на міжнародних відносинах — чи не найбільше з усіх президентів України; знання англійської мови дозволяє вільніше почуватися з колегами з інших країн. Гарна інтуїція, вміння підлаштовуватися під ситуацію і підлаштовувати ситуацію під себе, домовлятися, видно, ставали йому не раз в нагоді, коли Порошенко заробляв свій перший мільйон. Бажання подобатися усім одночасно, утім, може зіграти і злий жарт — своєрідний «ефект Горбачова» (екс-президента СРСР досі люблять на Заході, але не сприймають на батьківщині). Важливо не допустити, щоб комунікація зі світовими лідерами стала пріоритетнішою, ніж комунікація з власними громадянами, особливо на Сході України.

Ангела Меркель, Канцлер ФРН, 154 балів
{6}
Ангела Меркель — одна з найбільш суперечливих міжнародних постатей в Україні. Стереотип про Меркель як представника інтересів Путіна у Європі настільки міцно закріпився в мізках не лише пересічних громадян України, але й експертів та політиків, що вони досі неохоче зізнаються — після анексії Криму та дестабілізації Росією ситуації на Донбасі Україні доводиться мати справу з іншою Меркель, ніж вона мала до того. Події навколо України стали каталізатором незадоволення й розчарування, яке накопичилось у німецького канцлера щодо політики нинішнього керівництва Росії як всередині країни, так і зовні. Про те, що переоцінка ролі Меркель у кризі навколо України в самій Україні розпочалась, свідчить сам факт її потрапляння у десятку рейтингу. Але те, що Меркель перебуває лише на шостій позиції є свідченням того, що насправді ця переоцінка знаходиться у зародковій стадії. Адже навряд чи хтось з європейських лідерів зробив стільки для того, аби санкції Євросоюзу проти Росії стали реальністю. І навряд чи хтось може зробити стільки для того, щоб ці санкції залишились в силі і після березня місяця, коли лідери ЄС мають вирішити їх подальшу долю. І навряд чи хтось з міжнародних партнерів може нанести Путіну більший удар, ніж Німеччина і особисто Меркель. І, зізнаймося, навряд чи інший європейський лідер здатен переконливо пояснити українському президенту з прем’єром, наскільки необхідна між ними єдність і наскільки важливі реформи «тут і зараз». Незважаючи на всі спекуляції з приводу готовності Німеччини заключити велику оборудку з Росією за спиною України і до болі образливу характеристику «фрау Ріббентроп», якою досить незаслужено розкидались українці ще півроку тому, орієнтуючись досить часто на вирвані з контексту чи неправильно перекладені заяви канцлера, Меркель дала чітко зрозуміти: великої оборудки не буде. Перебуваючи в Австралії, вона визнала: потрібно готуватись до затяжного конфлікту. Звучить песимістично з точки зору швидкого й сталого миру, але оптимістично з приводу того, що жодної геополітичної оборудки в стилі сучасних Молотова-Ріббентропа за спиною України не буде.

Джордж Сорос, засновник фундації «Відкрите суспільство», міжнародний філантроп, 150 балів
{7}
Джордж Сорос — із Україною давно; у нашому рейтингу — вперше. Це можна пояснити порівняноною молодістю нашого рейтингу — лише сім років, тоді як активність відомого філантропа з підтримки нашої держави випала на буремні 1990-ті. Без сумніву, якби рейтинг лобістів існував двадцять років тому, то, припускаємо, пан Сорос був би його щорічним лідером. Він почав підтримувати громадянське суспільство в Україні, коли на українських просторах про цей термін ще ніхто і не чув — із далекого 1989 року, коли він створив один із найефективніших на сьогодні Міжнародний Фонд «Відродження». У свої 84 роки він виявляє активність, якій можуть позаздрити наймолодші. Упродовж останнього року пан Сорос чотири рази відвідав Україну. Останній вояж протривав майже тиждень — меценат зізнався, що в жодній країні, де існує його фонд, він не гостював так довго. Небагато іноземців напочатку 1990-х вірили в те, що Україна — всерйоз і надовго. Джордж Сорос не тільки вірив, але і зробив все можливе, аби відбулася Нова Європейська Україна. Усередені 1990-х він пояснив свої зусилля популярною на той час тезою: «Я розумів важливість незалежної і демократичної України. Доки процвітає Україна, не може бути імперіалістичної Росії». Два десятиліття потому ця фраза лунає ще актуальніше. І вже нині відомий друг України наголошує: своїми діями в Україні Росія «кидає виклик Європі». Його ж стаття «Прокинься, Європо», передрукована провідними мас-медіа світу, претендує на те, щоб стати точкою відліку для творення нової ери у відносинах України і ЄС. За умови, що в Євросоюзу знайдеться достатньо людей рівня діячів, присутніх у цьому рейтингу, аби прислухатися до Джорджа Сороса.

Джозеф Байден, Віце-президент США, 129 бал
{8}
Віце-президент США цього року виконував роль зв’язкового між Вашингтоном та Києвом, фактично перебравши на себе ключову комунікацію з українським керівництвом. Протягом року Байден тричі відвідував Україну, незважаючи на те, що трансатлантичні перельоти є для нього далеко не найприємнішим заняттям. Крім того, мав багато телефонних перемовин з українським керівництвом. Його перший візит відбувся ще у квітні, коли за відсутності президента чимало оглядачів ставили під сумнів легітимність пост-революційного керівництва країни, і візит Байдена міг частково сприйматись як елемент легітимізації нової влади. А ще — можливість превентивного попередження: війна — війною, а реформи починати потрібно негайно. Саме Байдена українці знову побачили в урядовій ложі Верховної Ради під час інаугурації Петра Порошенка. Залучення Байдена до врегулювання українського-російського конфлікту мало не лише символічне значення. Переговорні здібності Байдена, які неодноразово виручали Білий Дім у переговорах з Конгресом, та вміння налагоджувати контакти з людьми (Байден — класичний виборний політик) перетворили віце-президента на своєрідного «кризового комунікатора» Барака Обами. У Києві віце-президент мав розставити правильні акценти у відносинах України-США, у тому числі розвіяти певні завищені очікування українців щодо допомоги США. Особливо, військово-технічної або ж можливості отримати статус союзника США поза НАТО. У 2014 році українці були частіше незадоволені, ніж задоволені позицією Адміністрації Обами, яка старанно уникала використання таких слів як «агресія» чи «вторгнення». Делікатний підхід Джо Байдена відіграв неабияку роль у згладжуванні протиріч між Києвом та Вашингтоном. 2015 рік стане надзвичайним важливим для Джо Байдена, який нещодавно зізнався, що не виключає можливості позмагатись з Хілларі Клінтон за номінацію від Демократичної партії на президентських виборах 2016 року. При такому сценарії змагання на рівні міжнародного досвіду обох політиків гарантовані теж, і фактор України може стати в якийсь момент досить доречним бонусом.

Роберт Менендес, сенатор США, член Демократичної партії, 123 бали
{9}
Сенатор Менендес не просто новачок у нашому рейтингу, а й новачок в українському публічному дискурсі. Як голова комітету Сенату із закордонних справ Роберт Менедес змушений був на початку 2014 року серйозно зайнятися українським питанням. Фактично, його знайомство з Україною розпочалося з чистого аркуша, оскільки попереднього досвіду взаємодії з цим регіоном у сенатора з Нью-Джерсі не було. Можливо, саме ця незаангажованість допомогла йому досить швидко і точно розібратися у ситуації. Слід також відзначити неабияку роль української громади США у цьому процесі, з представниками якої Менендес неодноразово зустрічався. Коли у вересні сенатор-демократ нарешті прилетів до Києва, його риторика була відчутно різкішою, ніж заяви Білого Дому. Менендес закликав посилити санкції проти Росії та надати Україні зброю, а також назвав російські дії в Україні — вторгненням (invasion). Його відмова вживати евфемізми Білого Дому стосовно подій в Україні, здобула йому повагу і в таборі політичних опонентів — республіканців. Хоча, насправді, за допомогою Менендеса демократи дуже
елегантно вибили козир з рук республіканців й позбавили їх монополії з «покарання» Росії та статус справді стратегічних партнерів України. Аргумент Менендеса насправді простий — якщо російська агресія залишиться непокараною, що тоді буде стримувати інші держави від захоплення чужих територій? Менендес став автором Акту на підтримку свободи України, який був ухвалений 11 грудня 2014 Сенатом США. І хоча на підпис до Обами документ потрапив в дещо відкоригованому вигляді (зокрема було вилучено розділ щодо надання Україні статусу союзника поза НАТО), прийняття Акту на підтримку свободи України стало справжньою перемогою проукраїнського лобі в США. Тепер починається боротьба за його реалізацію. І останні заяви сенатора Менендеса свідчать, що він має намір не збавляти темп.

Стівен Гарпер, Прем’єр-міністр Канади, 107 балів
{10}
Можливо, Стівен Гарпер і не підтримував би настільки активно Україну, якби в Канаді не існувала найбільша в світі українська громада. Причому, громада, яка повільно і поступово, але все ж таки примусила офіційну Оттаву рахуватись з її інтересами як з важливим електоральним фактором. Тому для Гарпера питання підтримки України не лише питання зовнішньої політики, але й частково внутрішньої. Але факт лишається фактом: Оттава належить до авангарду країн, які надають масштабну підтримку українцям. Канада серед перших припинила співпрацю з Росією у військовій сфері; Канада була набагато рішучішою в покаранні російського істеблішменту за агресію проти України, ніж навіть американці і тим більше європейці; обсяги допомоги Канади для України так само є взірцевими. Відвертість, яку собі дозволяв Стівен Гарпер у спілкуванні з російським президентом, може поконкурувати хіба що з ремарками американської дипломатки Вікторії Нуланд на адресу Євросозу: на саміті G20 у Австралії Гарпер особисто попросив Путіна «забратися з України» в момент потискання йому руки. Канадійське керівництво, певно, вирішило нарешті реабілітуватися за не досить інтенсивну співпрацю з Україною в останнє десятиліття. Очевидно, зробили свою справу пост помаранчевий синдром та прихід до влади Януковича. Утім, чимало українців, певно, і досі відчувають особливі сентименти до Канади за те, що вона однією з перших визнала незалежність України 2 грудня 1991 року. Причому деякі канадці досі вважають за потрібне наголосити, що Польща випередила їх у визнанні лише через різницю у часі.
Список експертів:
1. Боннер Брайан, головний редактор, «Kyiv Post»
2. Борзило Інна, виконавчий директор, “Центр UA”
3. Вайе Томас, заступник голови Правління, Фонд Віктора Пінчука
4. Возняк Тарас, головний редактор, Журнал «Ї»
5. Гащинські Єжи, редактор міжнародного відділу, «Rzeczpospolita»
6. Гетьманчук Альона, директор, Інститут світової політики
7. Гладкова Юлія, менеджер міжнародних проектів, Фонд Віктора Пінчука
8. Гончар Михайло, голова, Центр глобалістики “Стратегія ХХІ”
9. Гуменюк Наталя, журналіст, Громадське телебачення
10. Єрмоленко Володимир, директор європейських проектів, МГО Інтерньюз-Україна
11. Жовніренко Павло, голова Правління, Центр стратегічних досліджень
12. Замятін Віктор, експерт політико-правових програм, Центр Разумкова
13. Захарова Олена, директор Депратаменту зовнішньої політики, МЦПД
14. Карасьов Вадим, директор, Інститут глобальних стратегій
15. Каратницький Адріан, старший науковий співробітник, Атлантична рада США (Вашингтон)
16. Кулеба Дмитро, Посол з особливих доручень МЗС України
17. Коліушко Ігор, голова Правління, Центр політико-правових реформ
18. Конончук Войцех, голова відділу, Центр східних досліджень (OSW) (Варшава)
19. Лазарева Алла, редактор журналу «Український тиждень»
20. Луценко Анатолій, директор, GMT Group
21. Макаричєв Андрєй, професор, Університет Тарту (Естонія)
22. Маринович Мирослав, віце-ректор, Український католицький університет
23. Мінаков Михайло, президент, Фонд якісної політики
24. Мирошніченко Василь, партнер, CFC Consulting Company
25. Михальнюк Тарас, директор, Фонд «Open Ukraine»
26. Мельник Олексій, директор програм з питань зовнішньої політики та міжнародної безпеки, Центр Разумкова
27. Октисюк Анатолій, старший аналітик, МЦПД
28. Палій Олександр, політолог
29. Пєкло Ян, директор, польсько-українська фундація PAUCI (Варшава)
30. Підлуська Інна, заступник виконавчого директора, Міжнародний фонд “Відродження”
31. Портніков Віталій, журналіст, політичний аналітик
32. Портнов Андрій, редактор наукового сайту Historians.in.ua, професор Університету Гумбольдта в Берліні
33. Пушнова Тетяна, генеральний продюсер, Ukraine Today (Краків)
34. Рейхардт Адам, головний редактор, «New Eastern Europe»
35. Савін Кирило, голова, Представництво фонду ім. Генріха Бьолля
36. Сидоренко Сергій, редактор «Європейська правда»
37. Солодкий Сергій, перший заступник директора, Інститут світової політики
38. Тороп Оксана, кореспондент з міжнародних питань, “Інтерфакс-Україна”
39. Тодоров Ігор, професор, Ужгородський національний університет
40. Трюхан Вадим, експерт з європейської інтеграції, міжнародного та європейського права
41. Філіпчук Василь, голова Правління, МЦПД
42. Фесенко Володимир, голова, Центр політичних досліджень “Пента”
43. Шандра Аля, головний редактор, Євромайдан-Прес
44. Шептицькі Анджей, експерт Інституту міжнародних відносин, Варшавський університет
45. Шлінчак Віктор, голова Правління, Інститут світової політики