Публікації

Останнім часом доводилось чимало спілкуватись з людьми зі Східної України, погляди яких на НАТО суттєво відрізняються від тих, які сповідує основна маса населення тих країв. Після розмов про геополітичні смаки наших співвітчизників на Сході, і про те, хто їх більше формує – Путін чи Янукович, і про те, чи хочуть вони, аби Росія їх захищала від «втягування України в НАТО», я вирішила в рамках свого «Щоденника євроатлантиста» започаткувати міні-рубрику під умовною назвою «Говорять євроатлантисти», де б прихильники членства в НАТО у регіонах України могли б розкрити свої аргументи на користь такого вибору.Першим у нас «говоритиме» етнічний росіянин, який мешкає у Донецьку, кандидат історичних наук, доцент Донецького національного університету Ігор Тодоров.

– Як ви стали євроатлантистом у такому специфічному регіоні?

– Справа не в регіоні, а у вихованні з дитинства. Мої предки не дуже полюбляли радянську владу, я з дитинства слухав закордонні голоси, хоча свого часу був членом КПРС, бо для кар’єри в ті часи це було необхідно.

Виховання у шкільні роки було ліберально спрямованим. Хоч я і етнічний росіянин, але усвідомив років 20 тому (зараз мені 48), що побудувати щось нормальне в тій країні, яка була, нереально, тому став прибічником незалежності України як способу зробити повноцінне життя не десь закордоном, а саме тут, в цій державі. Зрозуміло, що усвідомлюючи самостійність української держави як такої, розуміючи, що саме за таких умов ми зможемо реалізувати ліберальний демократичний проект, неможливе жодне повернення до минулого, до імперської Росії. Гарантом же такого неповернення є НАТО. Отож, повага до тих країн, які входили в НАТО з самого початку, була у мене ще з дитинства. Зараз є суто прагматичний підхід: саме завдяки членству в НАТО ми проходимо точку неповернення до імперії, а саме це дає нам шанс нарешті стати нормальною країною, не гіршою, ніж наші західні сусіди. Зрозуміло, що це з неба не впаде, треба працювати: ті ж поляки, словаки, угорці трудяться день і ніч, країни колишнього Радянського Союзу – держави Балтії теж. Думаю, Україна достойна приєднатись до їх кола.

– Скільки у вас є однодумців в Донецькій області, хто ці люди?

– Це передусім мої колеги, з якими я працюю в Донецькому національному університеті: заступник декану історичного факультету Юрій Теміров, доцент кафедри політології Володимир Кіпень, професор Олександр Крапівін. Є також однодумці в політичному бомонді не дуже популярних в нашому регіоні політичних сил – НУ чи БЮТ, також мої колишні студенти, знайомі.

– Які тенденції спостерігаються сьогодні на Донеччині в контексті НАТО: ситуація погіршується, чи є якісь і позитивні проблиски?

– Думаю, що ситуація певною мірою залишається сталою на рівні майже абсолютного негативу. Це пов’язано з питанням ідентичності. Тобто, люди мають російську свідомість, для них Путін є суперполітиком, вони не можуть сприймати Україну як таку. І якщо Росія каже, що НАТО – це погано, то вони так і думають.

Тут питання не в масованій кампанії. І не в тому, що люди не знають, що таке НАТО, а ми їм розкажемо, і вони змінять свою позицію.

– Що говорить остання соціологія про настрої донеччан?

Різні дані соціологічних опитувань свідчать, що за вступ України до НАТО виступає 2,8% донеччан. Причому, останні соціологічні опитування не відрізняються від того, що було і два роки тому: «за» – приблизно 2,4%, категорично проти – 90%, біля 8% коливаються.

– Які конкретні кроки мають бути зроблені, в тому числі в інформаційній кампанії, щоб позиція ваших земляків почала мінятися?

Багато чого залежить від позиції місцевих олігархів. Принаймні та політична сила, яка домінує в нашому регіоні, повинна відмовитись від антинатівської риторики, а поступово повертатися до тих позицій, яких дотримувався Янукович, перебуваючи в уряді.

Зрозуміло, що антинатівська риторика ПР була задіяна з початку цього року в кризовій для регіоналів ситуації, коли їх позбавили влади, і треба було щось робити, аби змінити стан справ. Тим не менше, є багато фактів, котрі свідчать, що здоровий прагматизм має місце і в цій політичній силі.

– Отож, ви підтверджуєте, що думка донеччан великою мірою залежить від позиції ПР і особисто Януковича? Але наскільки серйозно можна було б змінити настрої в регіоні, якби змінилась позиція регіоналів та їх лідера?

– Якщо регіонали дадуть установку, що НАТО – це добре, можливо, на чверть настрої могли б змінитись. На 100% відсотків ні: електорат Партії регіонів керований, але не гутаперчевий. Тим більше, починаючи з президентської кампанії 2004 року, ПР, на мій погляд, збирає голоси, розігруючи «антиукраїнську карту». Отож, якщо Партія регіонів змінить свою позицію, частина цих людей просто перейде у табір прихильників комуністів чи Вітренко.