Публікації

Повернувшись з Америки, мала намір підсумувати деякі свої враження про те, як в новій адміністрації наразі бачать євроатлантичне майбутнє України – чи є воно «мертвим питанням» для Вашингтону чи лише «тимчасово мертвим», чи взагалі Україна в НАТО вписується в контури американської зовнішньополітичної стратегії в регіоні чи не дуже.Проте, очевидно, доведеться це зробити наступним разом. А все завдяки державному секретарю Франції з європейських справ П’єру Леллюшу, який в інтерв’ю впливовій іспанській газеті El Pais висловив переконання, що рішення ініціювати процес розширення НАТО на Грузію та Україну «було помилкою», бо, мовляв, якщо в Грузії є консенсус відносно бажання вступити до Альянсу, але «стратегічна ситуація нестабільна», то в Україні нема згоді навіть щодо приєднання. Висновок, який зробив Леллюш неоригінальний (принаймні його поділяють багато його колег у Парижі, Брюсселі та Берліні) – враховуючи бажання України зближуватись з Європою, Євросоюзу потрібно «укріплювати зв’язки з Україною і знижувати напругу у відносинах з Росією, очевидну в газовій сфері». \
Це, звичайно, добре, що Франція виступає за укріплення зв’язків Євросоюзу з Україною – давно ми чекали від наших французьких друзів уваги аналогічної хоча б тій, котру вони стабільно виділяли країнам Середземномор’я, і, сподіваємось, укріплення зв’язків по-французьки означатиме ще й визнання Францією за Україною можливості у майбутньому інтегруватись до Європейського Союзу. Проте дивує інше. А саме те, що пан Леллюш пропонує Україні формулу «більше ЄС, менше НАТО» (така собі заспокійлива пігулка для Росії) навіть незважаючи на те, що вона вже доказала свою нежиттєздатність як мінімум двічі впродовж останнього року: коли Євросоюз домовився з Україною разом модернізовувати свою ГТС і коли запускав ініціативу «Східного партнерства» фактично з Україною на чолі. Чи треба нагадувати, якою була реакція Росії на такі «укріплення зв»язків» ЄС та України?

Не менш збиває спантелику і те, що подібну заяву озвучив не будь-хто, а колишній глава Парламентської Асамблеї НАТО. Той самий, який кілька років тому, перебуваючи у Києві, запевняв українських колег, що, цитую, «двері НАТО широко відкриті для України».

«Главред», чесно кажучи, вже звик, що французькі держсекретарі з європейських справ доволі відверті в своїх оцінках євроатлантичного майбутнього України, і зазвичай висловлюють те, що інші високоповажні чиновники Франції не хочуть говорити вголос. Так було, наприклад, на початку минулого року, коли держсекрекретар МЗС Франції Жан-П’єр Жуйє в інтерв’ю «Главреду» чесно зізнався, що його країна вважає передчасним надання Україні ПДЧ на Бухарестському саміті. Однак, ваша покірна слуга все ж не втрималась, аби не набрати номер французького посла в Києві Жака Фора й поцікавитись, наскільки заява Леллюша відображає офіційну позицію французьку . І от що виявилось.

Держсекретар дійсно говорив про помилку розширення НАТО за рахунок України та Грузії, але й словом не згадав рішення Бухарестського саміту, на якому, нагадаю, було чорним по білому зафіксовано, що Україна та Грузія будуть членами НАТО. А це означає, що Франція не дає заднього ходу й не забирає свої слова з Бухаресту назад. «Хочу підкреслити, що офіційна позиція Франції – це позиція, котра була зафіксована на саміті НАТО в Бухаресті та зустрічі міністрів закордонних справ НАТО в Брюсселі», – запевнив «Главред» Жак Фор.

Інший високопоставлений французький дипломат, котрий особисто добре знає пана Леллюша, розповів «Главреду», що держсекретар насправді є прихильником членства України в НАТО, але повторив сказане іспанським журналістом слово «помилка» лише тому, що не бачить можливості такої інтеграції, коли нема консенсусу з приводу НАТО ні в самій Україні, ні в Альянсі.

P.S. Так чи інакше, «Главред» сподівається, що поважні представники НАТО будуть більш обережні в своїх заявах, оскільки вони можуть запросто підірвати репутацію передусім самого НАТО як серйозної міжнародної організації. У Брюсселі завжди очікували передбачуваності і послідовності від України. Україна, зважаючи на досить плідний бекграунд співпраці з Альянсом, цілком має право очікувати такої послідовності та прогнозованості і від НАТО. Більше того, на мою скромну думку, загрузнувши в Афганістані і внутрішніх проблемах Альянс має бути вдячним, що є ще в Європі країни, котрі б бажали приєднатись до нього. Днями британський міністр закордонних справ Девід Мілібенд написав у своїй статті в польскій «Газеті Виборчій»: «Євросоюз може викликати подразнення і здаватись бюрократичною машиною, але його сила виявляється не лише в добробуті, але і в тому, що до нього хочуть приєднатись наші сусіди». Думаю, те саме – причому слово в слово – можна було б написати і з приводу НАТО.