Публікації

Пост в блог на “Українській правді” директора ІСП Альони ГетьманчукМужньо стримувала себе, щоб не коментувати ратифікацію (чи, точніше, не ратифікацію) Угоди про асоціацію з ЄС. Чекала принаймні адекватних пояснень від когось, напряму причетного до цього процесу. Щоб адекватно, а не методом переводу стрілок з одної гілки влади на іншу, пояснили, що відбувається і чому Угода досі не в парламенті. За останні дні такі пояснення з”явились, і за них вже варто висловити подяку Павлу Клімкіну та Валерію Чалому.\
Скажу більше: було навіть якось непристойно таке коментувати. Угода, яка стала символом можливих змін і остаточного прощання з совком, таємничо зависла десь між урядом і президентською адміністрацією. В уряді готові її подати, у президентській адміністрації – прийняти, але угоди нема. Тому що військова агресія? Але ж для подання в Раду багато часу непотрібно.

Непристойно також було коментувати цю ситуацію, тому що знаю: для нинішньої влади Угода про асоціацію – це не папірець, яким можна когось шантажувати і щось за це взамін виторговувати, як це було у випадку з Януковичем. Це щось більше.

Я часто останнім часом згадувала Петра Порошенка у день Вільнюського саміту. Буквально за кілька годин після того, як роз”їхались почесні (і не дуже) гості. Сиділи у кабінеті Президента Литви Далі Грібаускайте. Петро Олексійович виглядав не просто розчарованим, він виглядав морально розтрощеним через те, що Угода таки не була підписана. І виглядав досить щирим. Та розмова, великою мірою, давала підстави мені вважати, що Порошенко зробить все швидко і правильно. Бо для мене особисто саме президент, який поставив свій підпис під Угодою, є основним гарантом її підписання, ратифікації й імплементації. Хоча для його особистої політичної кар”єри цей процес може відобразитись по-різному.

Ще, на жаль, не всі наші керманичі усвідомили, що під час імлементації Угоди системні зміни потрібні будуть не тільки країні, але й особисто їм. Якщо вони не захочуть змінюватись, їм доведеться стагнувати в іншому місці. Принаймні, не у тих самих кабінетах. Угода про асоціацію – це такий документ, який в разі успішної імплементації може додати популярності, але не може додати влади. Влади в її ненаситному пострадянському розумінні, яке, на жаль, не вивітрюється внаслідок одного підпису під Угодою про асоціацію. Повертаючись до Порошенка, то впевнена, що він це зробить, бо у нього є чудовий стимул – зламати тренд, за яким кожний наступний президент України закінчує гірше, ніж попередній.

Так, до імплементації Угоди ми не зовсім готові. А чи була готова наша економіка, коли Росія різко вздрючила ціну на газ? А чи була готова наша армія до агресії з боку Росії? Хочемо трохи заробити на асиметричному режимі торгівлі з ЄС, поки Угода не ратифікована? Але ж ми виключно за цінності та гідність, а це європейці прагматичні й продажні, вони рахують кожне євро.

По Росії взагалі краще промовчати. Особливо після вчорашньої заяви Олексія Улюкаєва, міністра економрозвитку Росії, де він чорним по білому розповів, що предметом консультацій з Україною – є саме ЗМІСТ та ТЕКСТ угоди. Тобто, консультації заради красивого жесту чи за проханням когось з європейців їм непотрібні. Їм потрібний класичний білоруський варіант – коли Угода між Білоруссю та ЄС про партнерство та співробітництво була підписана, але так ніколи і не була ратифікована. Тим більше, які консультації про торгівлю, коли війська на кордоні? Це у мирні часи український сир чи український двигун до гелікоптеру міг розглядатись як ледве не основний елемент національної безпеки і регулятор темпів євроінтеграції, у часи військової агресії з боку того самого імпортера – я перепрошую.

Таке враження, що нам досить складно десь там на рівні підсвідомості наслідувати формулу, яку розробили у свій час поляки: інформувати Росію, а не просити дозволу в неї. Чи благословіння. Ми ж не очікуємо, що після двох консультацій росіяни скажуть: “ну все, благословляємо вам на асоціацію з Євросоюзом”?

Звісно, можна допустити, що ратифікацію просить притримати Меркель під впливом якоїсь з розмов з Путіним. Але ж вона просила Медведчука посвятити в офіційні посередники теж. Це по-перше. А по-друге, євроінтеграція та самоповага – не взаємвиключні речі. Хто сказав, що самоповагу ми маємо демонструвати лише по відношенню до Росії, а з Штатами чи Євросоюзом – чи конкретно з Німеччиною – це непристойно? Ми ж можемо пояснити Меркель, чому відновлюємо АТО, чому не можна пускати Медведчука за стіл, в чому проблема пояснити, чому потрібна ратифікація негайно? І заяву російського міністра економрозвитку прикріпити.

Нератифікація Угоди – запрошення до пролонгації війни. Війна з російського боку триватиме до того часу, поки у Кремля буде залишатись хоч найменша надія, що в Україні “Европа не пройдет”, а “пройдет русский мир”.

В України виходить, коли вона робить щось дуже швидко. Саме тому вона була успішна в революціях, і провальна у процесах реформ, бо вони ніколи не були шоковими. Або вона робить швидко – або її засмоктує болото. Чи Росія, що в принципі одне і те ж.