Публікації

Все ніяк не доходили руки написати кілька рядків про чергову інтеграційну іграшку російського керівництва – Договір про європейську безпеку. Але після того, як російський президент Мєдвєдєв фактично оголосив його пріоритетом РФ в сфері безпеки, вирішила знайти кілька – не повірите – позитивних моментів у цій історії, бо розкритикувати цей все ще вилами по воді писаний проект можна завжди.По-перше, приємно, що російський президент фактично визнав, що російська пародія на НАТО – ОДКБ, якій останнім часом намагались наростити м”язи у вигляді створення Сил швидкого реагування, неефективна. Не допомогли навіть реверанси, зроблені в бік цього безпекового дітища Росії таким геополітичним гуру як Збігнєв Бжезінські, котрий в своїй відомій статті в Foreign Affairs фактично прирівняв цю організацію до НАТО, “дозволивши” Альянсу підписувати в майбутньому договір з ОДКБ, а країнам регіону вибирати, до якої з цих організацій приєднуватись.\
По-друге, приємно, що Росія, незважаючи на демонстровану нею велич і міць, все ж визнає необхідність бути складовою частиною системи колективної безпеки. І цим самим, до речі, вводить в оману своїх друзів з України: їм на весь голос розповідає, якою перспективною є модель нейтралітету і позаблокового статусу,а сама терміново рветься в систему колективної безпеки. І це при тому, що міжнародна вагова категорія у двох країн зовсім різна.

Причому, тішить, що рветься не просто в якусь незрозумілу систему, а саме європейську. Я не буду зараз дослівно цитувати окремих російських політологів (з числа поміркованих і відносно незаангажованих), котрі на деяких закритих форумах фактично визнають, що епітет “європейський” там з’явився невипадково. Європейськість, за словами одного з них, це те, що даватиме можливість Росії якимось чином ідентифікувати себе, коли через певний час її зі Сходу притисне Китай (як не смішно, так само намагається відпозиціонуватись на фоні Росії й Україна). Фактично, йдеться про те, що у новій міжнародній розкладці з Китаєм Росія не хоче бути Сходом чи Євразією, вона має намір серйозно претендувати на “третій Захід” (після США і Євросоюзу). Хоча, звісно, потрібен певний час, аби в Москві це переварили і визнали на всіх, не лише інтелектуальних, рівнях.

Більше того, в своєму посланні на минулому тижні Мєдвєдєв, розповідаючи про своє дітище, вжив взагалі “страшне” як для тамтешніх еліт слово – “Євро-Атлантика” (дослівно сказав таке: “юридическое, то есть международно-правовое оформление принципа неделимости безопасности в Евро-Атлантике становится для нас императивом”). Чесно кажучи, я не поділяю стриманої радості, висловленої одним моїм американським другом (експертом, наближеним до нинішньої адміністрації), що заговоривши про Євро-Атлантику росіяни не бачать нової безпекової системи без участі Америки. Швидше за все, праві тут ті експерти, котрі вважають, що з точки зору Медвєдєва Євро-Атлантика означає, передусім, Альянс, який виходить і керується з європейського континенту, а Америка вже так чи інакше під нього підлаштовується. Такий собі російсько-євросоюзівський альянс проти Штатів. Причому, не з усіх країн ЄС, а тільки ключових, і по сумісництву – дружніх Росії. Інакше, очевидно, російські можновладці говорили б про трансатлантичні відносини. І чи не тому так тішились у Москві, коли міністр закордонних справ союзницької Штатам Британії Девід Мілібенд зробив під час нещодавнього візиту в Москву чемний жест, позитивно відгукнувшись про безпекову ідею Медвєдєва? Міністр Лавров і Ко так торжествували, що здається, забули про одну маленьку, але важливу деталь: Мілібенд просто не міг говорити інакше, бо претендує на посаду міністра закордонних справ всього Євросоюзу. А для такого відповідально-специфічного посту, треба продемонструвати, що з Росією у тебе все нормально.

Якщо ж Медвєдєв все-таки мав на увазі Євро-Атлантику в традиційному її розумінні, то можна лише стримано поаплодувати тим людям, котрі все ж переконали російського керівника (а такі дискусії були неодноразово, про що мені відомо від одного з експертів-“медвєдєвцев”), що запускати новий Договір про європейську безпеку, аби викинути з європейської безпекової гри Америку ніяк не вийде.

Але при такому розкладі виходить те ж саме НАТО тільки з Росією. До речі, Альянс наразі якраз готує нову Стратегічну концепцію, і трохи дивно, що замість того, аби почекати якихось півроку і подивитись, що з нього зрештою вийде, росіяни у типовій бульдозерній манері щосили просувають своє безпекову “іграшку”? Звідси напрошується питання: можливо, насправді, Медвєдєв таким вишуканим способом бажає застовпити собі місце в оновленому Альянсі? І, можливо, справжній його план полягає якраз у тому, щоб під шумок підготовки Стратегічної концепції НАТО замінити Організацію Північно-атлантичного договору на Організацію Євро-Атлантичного договору, і “вступити” туди на спеціальних умовах Росію?

Так чи інакше, буде цікаво поспостерігати за розвитком цього проекту ще й тому, що він насьогодні – чи не єдина міжнародна ініціатива Росії, яка просувається у зв”язці саме з нинішнім президентом РФ. Не з Путіним, не з ними обома, а саме з Медвєдєвим. Отож, матимемо змогу переконатись, наскільки може бути успішною ідея президента, котрого на Заході вважають більш здатним на адекватну розмову без ідеологічних загонів зразка “холодної війни”.