Публікації

Блог директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук для “УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ”Заява Януковича про те, що грузинські реформи не підходять Україні, застала мене якраз у Грузії. Саме там я разом з групою українських опініонмейкерів перебували останні чотири дні на запрошення Інституту світової політики. Побували у Тбілісі, Батумі, Кутаїсі, і коли вже набравшись вражень, планували повертатись на Батьківщину, Віктор Федорович видав коронне пояснення всіх українських політиків і чинуш, яким треба якось виправдати свою бездіяльність: Грузія – маленька, Україна – велика. Якби я порівняння Грузії лише з однією Донецькою областю почула в Україні – ще півбіди, але, коли ти на власні очі побачив, як реформи можуть відображатись на житті звичайних людей, а не на довжині президентського ескорту чи розмірах президентської резиденції – то просто змушений якось відреагувати на цю всю справу.\
Так, доля правди в цьому є: розмір у реформуванні країни має значення. Недаремно й Каха Бендукідзе – архітектор грузинських ліберальних реформ – рівнявся у свій час на схожу за розміром Естонію. Але в українському випадку, коли говорять про те, як нам не підходять грузинські рецепти реформ, починаєш задумуватись: а якісь інші рецепти реформ нам взагалі підходять? Польські не підходили, бо поляки ніколи не були в Союзі і в них навіть колгоспів не було, грузинські не підходять, бо вони були в Союзі, але занадто маленькі і так далі тому подібне. Таке враження, що такою непідходящістю хтось просто намагається виправдати свою бездіяльність.

Але ж насправді справа не в розмірі. Більше того, великий розмір України є навіть перевагою у проведенні деяких болючих реформ. Про що йдеться? А про те, що у такій країні як Грузія, де кожен знає свого сусіда і навіть у великих містах люди ідентифікують “ху із ху” і де, хто мешкає, проводити будь-яку реформу, що шлейфом тягне за собою масові звільнення, це значить накликати на себе прокляття не лише ворогів, але й своїх друзів і навіть родичів. І взагалі всіх, кому було набагато комфортніше працювати з корумпованим депутатом або чиновником, а не з сенсорним екраном, якому по барабану твої зв’язки і хто ти такий. Кому було набагато простіше всі свої питання розрулювати з допомогою телефонного права, а не правосуддя. В Україні ж подібних ударів можна уникнути просто перевівши чиновника з одного регіону в інший.

Ну і головне питання – те, наскільки в таких реформаторських справах достатньо політичної волі однієї людини. Той же Бендукідзе у свій час сказав: “Міша – це наш шанс. Ми його або використаємо, або втратимо”. І грузини його використовують. Як би цинічно це не звучало. Використовують його драйв і бажання облаштовувати свою країну з таким же ентузіазмом, як українські політики облаштовують свої будинки у Відні чи віли на Лазуровому побережжі. Не завжди успішно, але з конкретними результатами. Результат цих реформ – що навіть таксисти у Харкові вже знають, що в Грузії немає корупції. І якщо для України відсутність корупції – це все ще захмарна мрія, для грузин – доконаний факт, з яким змирились і вимагають від влади все нових й нових подвигів.

У владі, здається, це теж розуміють: якщо ще кілька років тому всьому світу розказували і показували, як круто вони реформували поліцію, то тепер всі, хто приїжджають до Грузії, замість музею направляються в Дім юстиції – чудо-винахід заступника міністра юстиції Грузії Георгія Вашадзе, в якого очі реально горять, як два прожектори. Дім юстиції – це й зовні просто витвори сучасної архітектури, а всередині взагалі є цивілізаційним шоком для пострадянської людини, яка звикла тратити місяці, щоб зареєструвати бізнес чи тижні, щоб виготовити закордонний паспорт або переоформити майно. У Домі юстиції, які, наче гриби, з”являються по всій Грузії – об’єднано понад 250 сервісів. В одному місці можна отримати будь-яку довідку, замовити паспорт, зареєструвати шлюб чи народження дитини, розпочати бізнес, отримати грузинське громадянство, перереєструвати нерухомість чи земельну ділянку і так далі тому подібне. Причому у терміни, для яких потрібен навіть не годинник, а секундомір. Так, наприклад, час очікування складає… 48 секунд! Отримати паспорт чи зареєструвати бізнес реально лише за кілька годин.

А щоб забрати якийсь документ швидко взагалі не доведеться навіть заходити в приміщення – достатньо буде скористатись послугою Just drive (від англійського Justice – правосуддя), як у “Макдональдсі” McDrive, і отримати паспорт чи сертифікат прямо з вікна разом з безкоштовною кавою. Звісно, переказувати немає сенсу – це все треба бачити. Мені особисто довелось також бачити реакцію двох росіян, які якраз виходили з батумського Дому юстиції з округленими очима та вигуками “Ну ето какой-то фильм “5 елємєнт”!!!”. І доводилось чути, як Хілларі Клінтон під час нещодавнього візиту в Батумі, спочатку сама подивилась на Дім юстиції, а на наступний день направила туди на екскурсію всю свою делегацію. Шкода, що Віктор Федорович ніяк не хоче їхати до Грузії з візитом (не хоче, мабуть, взагалі доводити Росію до сказу) – йому б, гарантую, сподобалось у Домі юстиції набагато більше, ніж на автопробігу з Медвєдєвим.

Бо насправді головна грузинська реформа, яка “не підходить” Україні – це реформа першої особи і її команди. Страшно навіть собі уявити, щоб Віктора Януковича міністри називали по імені, як грузинські члени уряду називають Мішу не тільки позаочі, але й у його присутності. Причому, це зовсім не відображається ні на повазі до президента, ні здатності підлеглих виконувати президентські доручення. Важко навіть уявити, щоб український президент їздив на роботу, як грузинський, на гібридній Toyota Prius (сам за кермом, причому), а коли його зупиняли поліцейські і розповідали, що далі дорога закрита (як це було, коли Міша сам супроводжував делегацію), він просто розвертався і їхав іншою дорогою. Такі реформи дійсно не підходять українським політикам.

Зрозуміло, що Саакашвілі різати реформами по-живому було легше, бо у грузин з самого початку після революції стояв набагато примітивні ший вибір – або болючі реформи, або повна розруха. Їм просто не було чого втрачати. В Україні вибір зажди стояв інший – або болючі реформи або повне болото. Українцям дійсно ніколи не було так погано, як грузинам. І в українців ніколи не було такого зовнішнього ворога, якому б хотілось доказати, що твоя модель країни – набагато привабливіша й ефективніша. Але чи це є приводом постійно жити у болоті? Можливо, замість того, щоб відкидати всі реформи, які нам не підходять, краще визнати, що настав час реформувати “наші унікальні” реформи?

Бо так виходить, що чи не єдине, в чому Україна поки що може дати фору Грузії – так це знову продемонструвати, що влада в Україні лише один раз передавалась революційним шляхом, всі інші рази – шляхом демократичних виборів. Для грузин, які вже звикли обирати президентів через революцію, демократична передача влада – поки що виклик, з яким лише доведеться зіштовхнутись у майбутньому. Але в мене чомусь немає сумнівів – якщо грузини на власні очі побачать, що таке європеїзація у суспільному житті, вони не стерплять постсовкової диктатури і в політичному. У мене чомусь дуже гарні передчуття з приводу майбутнього Грузії.