Не знаю, як хто, а ваша покірна слуга до повторного канцлерства Меркель психологічно підготувала себе давно.Єдине, що хотілось побачити після недільного голосування в Німеччині – так це лідера вільних демократів Гідо Вестервеллє в ролі віце-канцлера та міністра закордонних справ замість Франка Вальтера Штайнмайєра – достойного наступника свого колишнього боса Шрьодера. \
Після голосування такий сценарій розвитку подій стає більш ніж реальним, оскільки ХДС цього разу збирається створювати коаліцію саме з лібералами, котрих якраз Гідо Вестервелє і очолює. Не буду приховувати: мої симпатії до вільних демократів пов’язані з тим, що вони єдині з трьох ключових партій розглядають Україну у своїй програмі як майбутнього члена Євросоюзу. Причому, як запевняли мене на днях поважні німецькі співрозмовники (у тому числі і колишній міністр закордонних справ Йошка Фішер, інтерв’ю з яким читайте у найбижчому номері журналу «Главред») – це не просто передвиборна риторика, в яку колись грались і християнські демократи, протиставляючи Україну та Туреччину, а позиція, котра дійсно близька тамтешньому ватажку вільних демократів.
Водночас, ми повинні прекрасно розуміти, що в нинішній коаліції цілком і повністю заправлятиме Меркель, а отож Вестервеллє і Ко свої п’ять копійок навряд чи зможуть повноцінно вставити. З іншого боку, треба зауважити, що наявність менш слабкого партнера в коаліції з Меркель, ніж соціал-демократи, може якраз Україні зіграти і на руку: аби в дуеті зі Штайнмайєром не пішло тріщини, Меркель повинна була постійно підлаштовуватись під нього, в тому числі і в зовнішньополітичних питаннях. Тепер, прогнозують деякі наші німецькі співрозмовники, пані-канцлер зможе дозволити собі більше зокрема й на американському (Вестервеллє завжди виступав за укріплення зв’язків зі Сполученими Штатами ) чи східноєвропейському напрямку, діяти без оглядки на проросійські сентименти есдеків.
Відносно вільніше, звісно. Бо ж не будемо забувати, що Християнсько-Демократичний Союз (CDU), яким керує пані канцлер, в Німеччині ще жартівливо розшифровують як Клуб німецьких підприємців (Club Deutscher Unternehmer). Що це означає? А те, що партія Меркель не може не враховувати інтереси німецького бізнесу, а вони, як відомо, з Росією пов’язані чимало. З Україною теж справи йдуть непогано (про що свідчить хоча б те, що у середу, 30 вересня будуть з помпою презентувати у Києві відкриття філії «Дойче Банку»), проте зовсім в інших масштабах. Так чи інакше, саме в коаліції зі слабшим, ніж соціал-демократи партнером, ми побачимо справжню Ангелу Меркель.
А для того, аби краще зрозуміти, що собою представляє новий-старий канцлер Німеччини, я, з вашого дозволу, дозволю собі провести кілька паралелей між нею та іншою кандидаткою на найвищий пост в іншій країні – Юлією Тимошенко.
Звісно, по-перше, і те, що можна помітити навіть неозброєним оком пересічного мешканця України чи Німеччини – це образ. Тимошенко в Україні – це образ політика-«поп-зірки» (слова одного німецького дипломата, не мої) з усіма атрибутами, властивими найяскравішим представникам шоу-культури. Меркель – це менеджер, котра не плутає світські виходи з партійним з’їздом чи міжнародною конференцією.
Для Тимошенко стать – це ще одна зброя на полі бою з чоловіками-політиками, котру вона часом успішно, а часом не дуже використовує ще з тих часів, як ходила на переговори до колишнього глави «Газпрому» Рема Вяхірєва в короткій спідниці та ботфортах. І її неодноразові посилання на те, як вона в черговий раз має боротись за місце під політичним сонцем в жорстокому світі ні на що не придатних чоловіків – складно навіть в найбільшій фантазії уявити з вуст Меркель (як, до речі, і з вуст, наприклад, Хілларі Клінтон).
Для Меркель стать – це просто факт, і як жоден інший топовий політик у Німеччині (чи США) вона буде всіляко дистанціюватись від цього факту в досягненні мети. Навпаки – намагатиметься своїм зовнішнім виглядом (тими ж традиційними для Меркель та Клінтон брючними костюмами) підкреслювати елемент чоловічності в собі, а не жіночності. Проте, в Україні своя специфіка, і стиль Тимошенко, як бачимо, не викликає відрази серед населення.
Інше питання – як сприймає тимошенківський стиль «поп-зірки» Ангела Меркель? Адже якщо Юлія Володимирівна стане президентом, їй доведеться мати справу з німецькою колегою досить часто, і було б не дуже справедливо, якби на вирішення того чи іншого питання впливали мережива на сукнях, котрі не зовсім вписуються в західний політичний протокол. З цим питанням я зверталась до деяких німецьких політиків та експертів, котрі достатньо добре знають пані Меркель. Їх консолідована думка зводилась до того, що такий стиль дійсно навряд чи викликає захоплення у пані канцлера.
Меркель – не боєць на передовій. Не особа, котра особисто кидається в бій, як тільки почує гул гармат на тому чи іншому фронті. На відміну від Тимошенко, німецький канцлер вступає в гру лише на фінальній стадії і тільки в особливо складних ситуаціях.
Меркель – не настільки харизматична, як Тимошенко. І в красномовстві їй є чого повчитись в української колеги. Освіта фізика наклала відбиток і на роботу нинішнього канцлера: конкретика, конкретика і ще раз конкретика. Від кількох представників ХДС раніше доводилось чути, що навіть на більш-менш неформальних зустрічах Ангела Меркель не дозволяє собі ліричних відступів, а просить відразу говорити по справі. Юлії Тимошенко, виглядає, більш до вподоби стиль, коли можна і пару жартів кинути, і емоції зайвий раз виплеснути, і поцілунками обмінятись. Останнє федеральний канцлер особливо не любить, і яскравою ілюстрацією цього був випадок, коли німецькі дипломати змушені були писати листа своїм французьким колегам, де акуратно попросили, щоб Саркозі запозичив манеру галантного Ширака і при зустрічі цілував Меркель не в щічку, а в руку.
Меркель здатна приймати непопулярні рішення, Тимошенко занадто чутлива до настроїв населення. Гарною ілюстрацією є участь Німеччини в операції в Афганістані, котру засуджують більшість німців, а після нанесення німецького авіаудару в провинції Кундуз, після котрого загинуло близько ста афганців, взагалі вимагають виводу третього за величиною німецького контингенту в Афганістані. Що сказала на те Меркель? Та нічого. Сказала, що ніякі графіки виводу 4200 німецьких вояків складати не збирається. Уявляєте щось подібне з Тимошенко напередодні виборів? Як свідчить історія з НАТО, прем’єрка відразу б сховалась у кущі соціологічних опитувань.
Є, звісно, й дещо спільне між обома політиками. І Тимошенко, і Меркель виявились не дуже вдячними щодо тих, хто їм фактично дав стартовий квиток у велику політику – перша до Павла Лазаренка, друга до Гельмута Коля.
Вони обидві майже позбавлені ідеології, а в своїх діях керуються виключно прагматичними міркуваннями. Щоправда, якщо в Тимошенко весь потік прагматичності спрямовується передусім на те, аби зайняти президентське крісло, в Меркель – дуже часто на те, аби не зачепити інтереси великого німецького бізнесу.
Меркель не сприймає, коли на неї тиснуть зовні. Це, не виключають німці, було однією з причин, чому пані федеральний канцлер настільки войовничо чинила опір запрошенню України та Грузії до ПДЧ в НАТО. Тимошенко теж зіпсувала стосунки не з одним чиновником і політиком, коли їй намагались збоку підказати, що і як треба робити.
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.
Тема коментаря
Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme Comments theme.