Публікації

Росіяни готові й далі пити грузинське вино, але це жодним чином не зменшує їхні політичні апетити

Політика стратегічного терпіння. Це – офіційна назва системи взаємовідносин, яка кілька останніх років будується в Грузії щодо Росії.

В чому сенс цього підходу? Яких результатів досяг завдяки своєму політичному терпінню Тбілісі? Відповіді на ці запитання дозволять Україні не тільки краще розібратися в досвіді грузинської реінтеграції окупованих територій, але і краще зрозуміти логіку деяких мирних планів.

Мрія без емоцій

Політика стратегічного терпіння здійснюється офіційним Тбілісі з 2012-2013 рр. – після того, як політичний рух «Грузинська мрія – Демократична Грузія» виграв спочатку парламентські, потім президентські вибори.

«Грузинська мрія» створювалася як альтернатива «Єдиного національного руху» Михайла Саакашвілі. «ЕНД» була в статусі правлячої партії цілих дев’ять років – з 2004 по 2013 рік. Після неї при владі в Грузії беззмінно досі перебуває «Грузинська мрія».

Головна відмінність «мрійників» від прихильників Саакашвілі – прагматизм у підході до вирішення будь-яких поточних проблем. У першу чергу, це стосується відносин з Росією.

Між Грузією і Російською Федерацією вже майже 10 років немає дипломатичних відносин – вони були розірвані після серпневої війни 2008 року. Тоді ж Москва визнала незалежність грузинських автономій – Абхазії і Південної Осетії (Цхінвальського регіону), а Тбілісі надав цим регіонам статус окупованих територій.

Діалог між Росією і Грузією підтримується тільки в рамках так званих Женевських дискусій, в яких беруть участь також представники Абхазії і Південної Осетії (Цхінвальського регіону), і регулярних зустрічей спеціального представника грузинського прем’єра Зураба Абашидзе і заступника глави МЗС РФ Григорія Карасіна в Празі.

Ставленики «Грузинської мрії» не стали нічого кардинально змінювати у форматі грузинсько-російських відносин, що склалися після 08.08.2008 – вони лише додали до нього економічну співпрацю з РФ.

У березні 2013 року парламентом Грузії була прийнята Резолюція про напрямки зовнішньої політики країни, що задає нові зовнішньополітичні орієнтири і принципи. У документі визначені завдання зовнішньої політики Грузії щодо основних партнерів – США, НАТО, ЄС, найближчих сусідів, країн регіону, а також – окремо – Росії. Згідно з резолюцією, Грузія веде діалог з Росією в форматі Женевських переговорів і в двосторонньому форматі з метою врегулювання конфлікту і формування добросусідських відносин в регіоні. Грузія також має сприяти зближенню інтересів США, ЄС і Росії на Південному Кавказі, виходячи з власних національних інтересів.

Президент Грузії Георгій Маргвелашвілі свого часу пояснював нинішній грузинський підхід до відносин із РФ таким чином: «У Грузії знають, що емоції ні до чого не приведуть. Наш шлях, узгоджений з партнерами, полягає в наступному: ми розвиваємо Грузію, робимо її більш європейською і євроатлантичною. У нас політика стратегічного терпіння, і мета цієї політики – остаточно довести Росію до раціонального діалогу».

Лист до Кремля

Грузинський уряд і сьогодні продовжує працювати в цих рамках.

На початку березня цього року прем’єр-міністр Грузії Георгій Квірікашвілі звернувся до Росії із закликом зробити спільні кроки щодо поліпшення двосторонніх відносин. Глава грузинського уряду підкреслює, що між двома країнами вже відновлені двосторонні торгово-економічні відносини, проте до повної нормалізації відносин ще далеко.

«У серпні поточного року виповниться десять років після війни 2008 року. Це драматичне явище залишило глибокий слід в житті грузинського народу і в грузино-російських відносинах. Розірвані дипломатичні зв’язки. Визнання Москвою незалежності Абхазії і Цхінвальського регіону фактично завело в глухий кут перспективу встановлення нормальних міждержавних відносин», – йдеться у заяві.

Квірікашвілі зазначає, що на даний момент стоїть вибір: зустріти цю дату взаємними звинуваченнями і різкими заявами або «зробити розумні, хоча б незначні кроки для виведення відносин із зачарованого кола».

«Ми і раніше заявляли і знову підтверджуємо, що зацікавлені в досягненні реального прогресу в процесі Женевських міжнародних дискусій… Ми також готові до прямого діалогу з абхазами і осетинами, і був би позитивним з цієї точки зору реальний конструктивний підхід з боку Росії. У разі політичної волі можна зробити і інші розумні кроки», – заявив прем’єр.

Список вимог

У Москві «уважно ознайомилися» із заявою прем’єр-міністра (цитата із заяви МЗС РФ). «Із задоволенням відзначаємо виражений в ньому настрій на продовження і поглиблення процесу двосторонньої нормалізації. Ні у кого не повинно бути сумнівів, що Росія, як і раніше, зацікавлена в оздоровленні відносин із сусідньою Грузією і готова йти настільки далеко, наскільки до цього готові в Тбілісі», – заявило російське зовнішньополітичне відомство.

Не можна не вітати також деклароване прагнення до прямого діалогу з Абхазією і Південною Осетією. Саме такий єдиний реальний шлях до врегулювання питань, що хвилюють Грузію, які виходять за рамки двостороннього російсько-грузинського порядку». «Згадка Квірікашвілі про прагнення до прогресу на Женевських дискусіях вселяє надію на конструктивність грузинської сторони в ході наступного раунду в кінці березня», – відзначили в МЗС РФ.

27-28 березня в Женевських дискусіях взяли участь, як зазвичай, представники Грузії, Абхазії, Південній Осетії (Цхінвальського регіону), Російської Федерації та США при співголовуванні ООН, ОБСЄ та Європейського Союзу. Позиції та заяви сторін були теж традиційними, але грузинська делегація цього разу просто таки розлютила росіян, які, очевидно, після заяви грузинського урядовця, налаштувалися ледве не на капітуляцію Тбілісі. Але цього не сталося – грузинська сторона не відмовилася від терміну «російська окупації» і не стала підписувати з Абхазією і Південною Осетією (Цхінвальським регіоном) договір про незастосування сили (тому що, на думку Грузії, такий документ можна підписати тільки з Росією).

МЗС РФ звинуватив Тбілісі в насадженні пропагандистських кліше, і сторони, традиційно обурені одна одною, розійшлися до червня, коли в столиці Швейцарії запланований новий раунд дискусій.

Цікаво, що в своїй заяві за підсумками зустрічі російське зовнішньополітичне відомство наводить детальний список вимог, виконання яких «допоможе  нормалізувати» відносини Тбілісі із Москвою. Це прямий діалог з Абхазією і Південною Осетією, скасування закону «Про окуповані території», відмова від співробітництва з НАТО. Москва ясно дала зрозуміти, що нормалізація, про яку просив грузинський прем’єр у своєму посланні, без виконання цих пунктів, є неможливою.

Росіяни готові й далі пити грузинське вино, але це жодним чином не зменшує їхні політичні апетити.

Позитив VS негатив

Політика стратегічного терпіння, яка втілюється в життя вже п’ять років, останнім часом викликає все більше запитань у політиків і експертів.

«Грузинська мрія» пишається тим, що грузинсько-російські торговельно-економічні відносини розвиваються, як ніколи. Торгівля між Росією і Грузією виросла у 2017 р. в порівнянні з 2016 р. на 34,2% і склала близько $1,2 млрд. Росія тепер займає друге місце в списку зовнішньоторговельних партнерів Грузії, поступаючись тільки Туреччині ($1,58 млрд). І ще одна деталь: Росія – головний імпортер грузинського вина. У минулому році Грузія поставила в Росію близько 48 млн пляшок, що на 76% більше, ніж минулого року.

Однак будь-яких позитивних для Грузії зрушень у вирішенні абхазького і південноосетинського (цхінвальського) питання (читай: повернення контролю над окупованими територіями) так і не відбулося. Більш того, ситуація з кожним роком погіршується, оскільки регіони все тісніше інтегруються в Росію. Існують прогнози, згідно з якими Абхазію і Південну Осетію (Цхінвальського регіону) готують вже не просто до фактичного, а й до юридичного входження до складу РФ, причому Цхінвалі вже практично до цього готовий.

Складається чітке враження, що Росія використовує стратегічне терпіння Грузії для того, щоб зробити її більш поступливою і потім забрати в неї її автономії вже остаточно і безповоротно. Як показав останній раунд Женевських дискусій, поки що Тбілісі опирається такому розвитку подій. Але послання грузинського прем’єра до Москви із проханням нормалізувати відносини демонструє, що Грузія чим далі, тим більше буде згодна на поступки.

Якщо надалі грузинська економіка стане ще більш залежною від російського ринку, Грузія просто не зможе, а, можливо, навіть і не захоче перешкодити остаточному входженню Абхазії та Південної Осетії (Цхінвальського регіону) до складу РФ – в тому або іншому форматі.

Грузинську модель псевдодеокупації, коли зовні, на словах, все красиво і дуже по-європейськи, а на ділі окупація з кожним днем посилюється і може скоро взагалі перетворитися на анексію, наполегливо та невтомно просувають в Україні як певний позитивний досвід. Незважаючи на те, що він явно і однозначно негативний, з точки зору перспектив відновлення територіальної цілісності Грузії. Втім, само собою, для країни-агресора цей досвід дійсно позитивний, і можливо в цьому і полягає справжній сенс як його реалізації, так і його просування тут, у нас?

Наталя Іщенко, заступник директора Інституту світової політики

Опубліковано Інфораційним агентством «Главком»