Публікації

Днями громадянка Польщі зробила неординарний вчинок: в одному з ресторанів Тернополя вона повісила копію тризубу, виготовлення якого замовила у місцевих майстрів. Попередню зменшену копію українського герба спалив її син, який попросив вибачитися за свій вчинок

Вміння вибачати та вибачатися у двосторонніх відносинах, тим паче – таких часом драматичних, як польсько-українські, на мою думку, є визначальним. Ми не в змозі переписати драматичні сторінки взаємин двох народів, але можемо прагнути їх осмислити без навішування ярликів та директивного визначення винних. Сьогодні двосторонні відносини України та Польщі не завжди відповідають формату стратегічного партнерства, в Україні не спостерігається зростання антипольських настроїв. Тому слова міністра закордонних справ Яцека Чапутовича про зацікавленість світу у стабільній та незалежній Україні знайшли відгук у середовищі українських політиків та експертів.

Хоча  події останніх місяців дозволяють говорити, що Польща перестала бути адвокатом України, і у неї, на жаль, не бракує проблем у взаєминах з Європейським Союзом, які контрастують з проєвропейськими настроями багатьох поляків. Втім,  Україна не перестала бути захисником Польщі та інших держав Старого Світу, прийнявши на себе перший, найстрашніший удар гібридної російської агресії.

Кремль вправно використовує больові точки нашої історії для розпалювання ворожнечі, зростання рейтингів радикально налаштованих політиків по обидва боки кордону. Проте виглядає куди більш показовим відновлення коштом української громади пам’ятника полеглим під час Другої світової полякам у Гуті Пеняцькій. Цивілізовані люди не воюють з пам’ятниками та шукають порозуміння у питанні демонстрації поваги до померлих. Звісно, цікаво спостерігати за тим, як під час запеклих дискусій повноваження українського Інституту національної пам’яті віртуально збільшуються до його польського аналогу, хоча, заради справедливості, наголошу: схожі за назвою інституції перебувають у різних вагових категоріях у питаннях впливу на суспільно-політичне життя наших країн.

Проте не лише історична пам’ять у різних її проявах сьогодні домінує у порядку денному двосторонніх відносин. Значна кількість українських трудових мігрантів у Польщі має бути не проблемами, а новими можливостями для польської економіки, якій бракує робочих рук. Вони суттєво допомагають власним родинам в Україні, знімаючи гостроту низки соціальних проблем. Тому виглядає логічним не просто забезпечувати для громадян України можливість працювати у належних умовах, але і мати можливість культурно розвиватися, підтримувати зв’язки з Батьківщиною.

До речі, військово-технічна співпраця України та Польщі є запорукою зміцнення безпеки у Європі, як і функціонування польсько-українсько-литовської бригади імені князя Костянтина Острозького. Впевнені, що безпековий сектор співпраці продовжить динамічно розвиватися і надалі. Вважаю вкрай необхідним підсилити взаємодію шляхом активізації співпраці правоохоронців України та Польщі насамперед у протидії спрямованим на розпалювання міжнаціональної ворожнечі провокаціям у прикордонні.

Хочу наголосити на позиції концерну PGNiG, який перший допоміг «Нафтогазу України» під час спроби Росії розв’язати чергову газову війну проти України. Спільними зусиллями енергетичну безпеку Європи убезпечено від агресивних дій російської газової монополії. Але зупинятися на цьому не варто, оскільки перспектива інтенсивного використання української ГТС могла б суттєво підсилити проект Тримор’я. Польща та Україна, які утворюють осердя Чорноморсько-Балтійського регіону, мають забезпечувати поступове розширення співпраці у цьому регіоні. Власне, за допомогою Варшави можна розраховувати і на розширення співпраці України з країнами Вишеградської четвірки.

Нещодавня  дискусія у Києві за участю польських та українських дипломатів та представників експертного середовища, серед іншого, створює належні передумови для двостороннього партнерства у справі деокупації Криму. Сподіваюсь, що позиція Польщі як непостійного члена Ради Безпеки ООН щодо ключових проблем міжнародних відносин стане логічним продовження роботи України у цій якості. Вже традиційно модераторами двостороннього діалогу виступають Президенти наших країн, вірогідно, що і 2018 року Анджей Дуда та Петро Порошенко залишатимуться у постійному контакті.

У дипломатії не буває безхмарних відносин, проте сучасний світ вимагає швидкого вирішення тактичних проблем заради стратегічного просування до нових висот. Саме тому спроможність порозумітися дозволить Польщі та Україні стати сильнішими, узгоджено даючи відповідь на виклики сучасного світу.

Автор: Євген Магда, директор Інституту світової політики

Опубліковано на сайті “Главком“