Публікації

Події 2018 року в Чорному і Азовському морях продемонстрували всю гостроту проблематики, яка пов’язана із військово-морською безпекою України. Презентація наприкінці листопада минулого року стратегії розвитку Військово-морських сил і її публікація в січні цього року мали довести, що влада намагається системно підійти до проблеми.

Можна, звичайно, зауважувати, що зусилля мали вживатися ще починаючи із 2014 року. Проте така критика звучатиме у відриві від загальної ситуації. Із початком агресії РФ військово-політичне керівництво України було змушене протягом 2014-16 років ліквідовувати кризу боєготовності загалом, а не лише Військово-морських сил. При цьому РФ і далі продовжує представляти головну військову загрозу для України саме на суші. Рішення зосередитися на відродженні та посиленні потенціалу Сухопутних і Повітряних сил є стратегічно вірним. Тому спочатку потреби Військо-морських сил відходили на другий план. Сьогодні ця диспропорція виправляється, і не лише роботою над крилатою ракетою «Нептун». Нещодавно підприємство КрАЗ представило тягач, який буде використовуватися для створення наземного протикорабельного комплексу на основі цієї крилатої ракети.

Поява стратегії розвитку ВМС до 2035 року – черговий етап цієї роботи.

Сильні сторони стратегії

Перше, що впадає в очі – структура документу. Стратегія до 2035 року відповідає кращим практикам в цій сфері. У ній наявні головні елементи документів стратегічного призначення – чітке визначення ролі і місця флоту в системі нацбезпеки і оборони, аналіз середовища, реалістичний покроковий план дій, фінансові обрахунки.

#1 Всеохоплюючий підхід до проблематики безпеки на морі

Запропоноване бачення розвитку флоту до 2035 року дає можливість сказати, що командування ВМСУ має повне уявлення, як гарантувати інтереси України в Чорному і Азовському морях. В стратегії чітко прописані всі елементи, які в сукупності дають можливість впливати на ситуацію на морі. Даний потенціал іще відомий як морська сила (Sea Power). В документі згадується не лише технічна складова, але і необхідність підготовки персоналу, інфраструктури і забезпечення.

#2 Поетапне збільшення потенціалу ВМС. Розстановка пріоритетів на кожному етапі

Реалізація стратегії передбачає три етапи – 2019-25, 2025-30 і 2030-35. Реалізація цілей одного етапу буде основою для успішної роботи на наступному.

На першому етапі стратегія передбачає здатність захищати інтереси в прибережній зоні (до 40 морських миль). Із цією метою планується, перш за все, розвивати систему розвідки і спостереження надводної обстановки в цій зоні. Це має допомогти краще виявляти загрози, зменшувати критичний час між виявленням і реакцією на них. Протидіяти загрозам будуть берегова реактивна і ствольна артилерії. Окрім того протягом 2019-2025 років передбачається поступове отримання протикорабельних ракетних комплексів різних типів – наземного, повітряного і морського базування.

Реалізація завдань першого етапу дозволить гарантувати безпеку гирл річок і портів, не допустити противника в ближню морську зону і навіть отримати потенціал для боротьби із блокадою.

Другий етап – організація безпеки у районі виключної економічної зони (до 200 морських миль). Для цього розвиватиметься система моніторингу надводної, підводної і повітряної обстановки. ВМС мають бути фізично присутніми в виключній економічній зоні і наносити удари по противнику, перш за все, протикорабельними крилатими ракетами. На цьому етапі в гру вступатимуть сили так званого москітного флоту – невеликі по тоннажу (до 600 тонн), але при цьому здатні наносити удари високоточним озброєнням.

Третій етап – забезпечити здатність ВМСУ діяти в відкритому океані і бути контрибутором глобальної безпеки. Протягом 2030-35 років український флот повинен отримати спроможність діяти поза межами 200 мильної зони на значному віддаленні від власних баз. Тим самим Україна зможе бути учасником спільних операцій НАТО і ЄС у випадку потреби. Окрім того в цей час кораблі ВМС мають отримати можливість завдавати удари не лише по морських, але і наземних цілях. Для цього флот повинен буде отримати перші корвети.

Отже, розвиток ВМС буде покроковим без різких рухів.

#3 Чіткий прорахунок фінансової складової

Командування ВМСУ порахувало скільки це нам буде коштувати. У частині техніки на першому етапі – $70-90 млн у рік, на другому – $100-250 млн, а на третьому – $150-400 млн.

Такі калькуляції – необхідний елемент, адже стратегія, яка не враховує фіскальні реалії, від початку приречена на поразку. Це особливо важливо в умовах України, яка спроможна кожного року виділяти на збройні сили лише до $3,5 млрд загалом і $575-600 млн на техніку зокрема.

#4 Курс на інтеграцію до НАТО

Сама стратегія ВМС розроблялася протягом 2018 року із залученням США, Великої Британії і Швеції, які або є членами НАТО, або є партнерами Альянсу. Власне те, що документ вийшов таким елегантним є вже наслідком залучення іноземних спеціалістів.

Але не менш важливим є те, що стратегія українського флоту до 2035 року розроблялася на основі доктрини НАТО AJP-3.1 з проведення морських операцій Альянсу. Передбачається, що на 2025 рік українські моряки будуть підготовлені таким чином, щоб могти діяти спільно із силами НАТО. По суті, мова йде про реалізацію ключової цілі України щодо приєднання до Альянсу, в тому числі через посилення взаємосумісності. Такий розвиток подій спиратиметься на вже отриманий в рамках міжнародних навчань Sea Breeze досвід і навички діяти спільно із силами НАТО.

Також стратегія ВМС передбачає отримання від міжнародних партнерів допомоги. В цьому контексті слід згадати те, що бюджет Пентагону 2018 і 2019 років передбачає можливість фінансування проектів щодо посилення боєздатності України на морі. В тому числі через закупівлі РЛС для моніторингу ситуації на морі.

Слабкі сторони стратегії

Засадничий документ ВМС не позбавлений і недоліків, яких теж щонайменше чотири.

#1 Фінансування

Під питанням, чи зможе Україна на техніку для ВМС виділяти $100-250 млн на рік, як це передбачає другий етап, і $150-400 млн як передбачає третій етап. На 2019 рік увесь бюджет на техніку для ЗСУ складає до $574 млн, які спрямовуються на потреби Сухопутних сил, Повітряних сил, ВМС, Десантно-штурмових військ і Сил спеціальних операцій. Якщо економіка України не почне рости не менше 6-10% на рік або не буде прийняте рішення про збільшення бюджету ЗСУ в абсолютних показниках при нинішніх темпах росту, то наша держава не зможе повною мірою профінансувати ВМС на другому і третьому етапах стратегії. Військова загроза РФ для України і далі буде, в першу чергу, зберігатися на суші, тобто пріоритет залишатиметься за підтримкою Сухопутних і Повітряних сил. У найближчі роки може постати питання щодо заміни радянських високотехнологічних систем – винищувачів (Су-27, МіГ-29) та систем ППО (С-300 ПС/ПТ). Це може стати на заваді фінансуванню проектів ВМС.

#2 Суперечності щодо пріоритетів

Аналіз стратегії ВМС показує нестикування у практичних моментах роботи на різних етапах. Так в розділі «Весла і вітрила: стратегічний підхід та необхідні спроможності майбутніх військово-морських сил» в описі першого етапу не згадується, що флот має отримати протикорабельні ракетні комплекси різних типів базування. Мова про це йде в описі другого етапу в цьому розділі. В той час як в розділі «Карти і секстант: шляхи і засоби імплементації стратегії» мова йде про отримання відповідних протикорабельних комплексів на першому етапі. Так само є певна невідповідність і в питанні отримання ракетних комплексів для нанесення наземних ударів. В розділі «Весла і вітрила: стратегічний підхід та необхідні спроможності майбутніх військово-морських сил» це має відбутися на третьому етапі, а в розділі «Карти і секстант: шляхи і засоби імплементації стратегії» на другому.

#3 ВМСУ будуть спроможні давати відповідь на нинішні загрози в Чорному і Азовському морях лише на третьому етапі

Іще однією слабкою стороною стратегії є те, що навіть у випадку успішного її виконання на першому і другому етапах український флот все одно не буде спроможний ефективно боротися з усіма загрозами на морі.

Окупація і анексія РФ Криму в 2014 році була не лише втратою частини територій України. Цей півострів займає центральне геостратегічне положення в Чорному морі. РФ планомірно насичує його територію озброєнням, яке дозволяє впливати на ситуацію на воді та в повітряному просторі над водою. Мова йде про протикорабельні ракетні комплекси БАЛ (4 пускові установки по 8 ракет) та «Бастион» (4 пускові установки по 2 ракети), 2 полки системи ППО С-400 (не менше 128 ракет для одноразового залпу), 27 змішана авіадивізія (в тому числі не менше 8 винищувачів Су-30СМ, які можуть нести протикорабельні ракети Х-35). Такі сили дозволяють РФ контролювати повітряний і надводний простір над значною частиною Чорного і Азовського морів. Саме цей потенціал в окупованому Криму створюватиме найбільшу загрозу для українських сил на морі і в повітрі, і прикриватиме власні сили.

Боротися із цим ВМС зможе лише у випадку створення потенціалу для нанесення наземних ударів. Командування нашого флоту розуміє: концентруючись лише на воєнних діях на морі, ми тим самим залишаємо для РФ потужний козир в її руках – здатність через наземні протикорабельні ракетні комплекси, системи ППО і авіацію впливати на ситуацію на морі. Проте отримання цього потенціалу це питання часу і значних ресурсів.

А поки дещо лукавлять прихильники москітного флоту, які говорять, що отримання 4-5 ракетних катерів класу «Лань» дозволить вирішувати всі проблеми, які РФ може створити для нас на морі. Ці катери зможуть боротися лише із надводними цілями, маючи протикорабельні ракети. Але так само із ворожими кораблями зможуть боротися і наземний та повітряний варіанти протикорабельних комплексів на основі ракети «Нептун», при цьому будучи менш вразливими чим ракетні катери. Проблему протидії силам РФ в Криму, які впливають на ситуацію в морі москітний флот вирішити не може.

Це в свою чергу ставить під сумнів на скільки успішно на 2030 рік, як обіцяє стратегія ВМС, можна буде вийти на здатність контролювати морський підводний і повітряний простір у районі виключної економічної зони. До появи можливості наносити наземні удари мілітаризований Крим не дозволятиме виконувати цю задачу. Дії в цій частині моря будуть і далі пов’язані із значним ризиком.

#4 Чи потрібно давати можливість завдавати наземні удари?

Як було сказано вище без відповідного потенціалу Україні буде важко протидіяти воєнному потенціалу мілітаризованого Криму, який має можливість серйозно впливати на ситуацію на морі. Але відкритим на сьогодні є питання чи отримання потенціалу для нанесення наземних ударів має відбуватися в рамках розвитку ВМС.

Так, справді, флоти великих країн намагаються мати максимально широкі можливості діяти окремо від інших родів військ. Так, наприклад, себе поводить флот США, який для наземних ударів має крилату ракету Томагавк. Проте сумнівно, що вище політичне керівництво України повинно давати згоду на те, щоб ВМС йшли цим же шляхом, зважаючи на наші обмежені ресурси. Географія і відносно невеликі відстані дають можливість завдавати у випадку потреби удари по Криму із Херсонської області, а не лише із моря. Для цього ЗСУ в майбутньому зможуть застосовувати потенціал ракетних систем «Вільха» і в перспективі оперативно-тактичного ракетного комплексу «Грім-2», який зможе покривати територію всього Криму.

Такий підхід вимагатиме від ВМС вчитися координувати свої дії із іншими родами військ, що важливо при проведенні Операцій об’єднаних сил, і дозволяє економити ресурси.

Микола Бєлєсков, заступник директора Інституту

Опубліковано інформаційним агентством «Главком»