Публікації

Попри всі декларації Брюсселя про євроінтеграцію Західних Балкан, «обігнала» Україну лише Чорногорія

Постійно доводиться чути запитання, чому балканські країни отримали чіткі гарантії щодо свого вступу в Європейський союз, а Україна – ні?

Відповідь складається з двох частин.

Перше – Україна «зі скрипом» виконує свої зобов’язання навіть в рамках вже підписаних з ЄС угод. Щось виконувати взагалі відмовляється, до чогось намагається внести свої корективи… На фоні «дисциплінованих» балканських лідерів євроінтеграції Україна виглядає, чесно кажучи, не дуже.

Втім, це тільки одна частина відповіді. Друга – геополітичні пріоритети Євросоюзу.

Євроінтеграція Балкан – стратегічна мета самого ЄС, а не тільки західнобалканських країн. Євросоюз сьогодні вважає Україну «сусідом Європи», натомість Балкани – «безумовною частиною Європи» в усіх сенсах цього слова. Брюссель хоче тримати регіон на своїй орбіті і готовий змагатися за вплив на балканські країни із Росією, із Туреччиною, із США. Але, як не парадоксально, це зовсім не гарантує всіх західнобалканським країнам членство в ЄС.

Чому так відбувається, і що це означає для України?

Мало США, багато РФ

Останнім часом «змагання» за вплив на Балкани стають все запеклішими. Зі згаданих вище «конкурентів» (ЄС, Росія, Туреччина, США) Сполучені Штати проявляють найменшу активність щодо розширення своєї присутності в регіоні.

Головне, на чому американці сфокусовані в останні рік-два – це Косово. Йдеться головним чином про значну участь військових зі США у миротворчому контингенті НАТО в Косово та про підтримку Приштини під час регулярних засідань на косовську тему в Раді Безпеки ООН та загалом на світовій арені.

Активність Вашингтону на Балканах не йде ні в яке порівняння із активністю Москви та Анкари – Росії та Туреччини в регіоні останнім часом стало відчутно та помітно більше.

Всі звернули увагу, що на параді 9 травня у Москві був присутнім лише один президент іноземної держави – сербський лідер Александар Вучич. Але російсько-сербська дружба не обмежується символічними жестами. Енергетика Сербії суттєво залежить від російських компаній; присутні інвестиції із РФ і в інших галузях, наприклад, в транспорті (залізниця). Ще показовішим є військо-технічне співробітництво: Росія нарощує постачання в Сербію зброї, проводить спільні широкомасштабні військові навчання…

Яскравим прикладом присутності РФ на Балканах став т. зв. російсько-сербський гуманітарний центр в місті Ніш. В НАТО та США цю структуру вважають «гібридною військовою базою» та «гніздом шпигунів». Другий такий центр росіяни планують відкрити і в сусідній Боснії і Герцеговині, в її сербській частині – Республіці Сербській.

Загалом вплив Росії саме на Республіку Сербську вважають найбільшим в регіоні – президент Республіки Милорад Додик орієнтується на Москву в більшій мірі, ніж інші регіональні лідери.

Ще одна точка «входу» для росіян на Балканах – сербський анклав на півночі Косова (Косовська Митровиця). Місцеві джерела запевняють, що з багатьох питань косовські серби радяться напряму з Москвою, «через голову» Белграда.

Вплив Росії на Західних Балканах є не тільки в Сербії, в Республіці Сербській та в сербських районах Косова. У Чорногорії, як відомо, російські агенти (разом із сербами) півтора року тому взагалі ледве не влаштували державний переворот.

Туреччина на Балканах

Активність Туреччини на Балканах є менш одіозною. Але теж не без контраверсійних дій.

20 травня президент Туреччини Реджеп Ердоган побував в Сараєві, де провів передвиборчий мітинг (як відомо, 24 червня в Туреччині заплановані президентські і парламентські вибори). Для участі у зібранні у столицю Боснії та Герцоговині прибуло приблизно 15 тисяч людей не тільки з Балкан, але і з Євросоюзу – кілька країн ЄС свого часу заборонили Ердогану проводити на своїх територіях подібні заходи.

Втім, окрім передвиборчих завдань та демонстрації Європі своїх можливостей із мобілізації мешканців ЄС для своєї підтримки, Ердоган вирішував в Сараєво й інші задачі. Він нагадав про зв’язки Туреччини із Боснією і Герцеговиною. У своєму виступі в столиці країни турецький лідер розповів про «заповіт», який залишив йому перший президент Боснії і Герцеговини Алія Изетбегович: «Він сказав мені: Ердогане, подбай про цю територію». «Ми завжди будемо з Боснією і Герцеговиною», – запевнив президент Туреччини.

Зрозуміло, що заява Ердогана не була простим струсом повітря – свій вплив на Боснію і Герцоговину та й регіон загалом Анкара найближчим часом точно не збирається зменшувати.

Активно зміцнюються економічні зв’язки між Туреччиною і балканськими країнами. Товарообіг з Боснією і Герцоговиною, але, головним чином, із Сербією – з кожним роком зростає. Турецькі інвестиції вкладаються в масштабні інфраструктурні проекти, такі, як швидкісна автомагістраль Белград – Сараєво. У Чорногорії громадяни Туреччини останній рік впевнено витісняють російських багатіїв з сектору курортної нерухомості і суттєво нарощують свою присутність у чорногорському бізнесі.

Єврообіцянки

На цьому тлі Європейському союзу, який хоче зберегти європеськоорієнтовані Балкани, доводиться переходити від загальних обіцянок до конкретних справ.

У лютому було ухвалено нову Стратегію розширення ЄС, яка зафіксувала європейську перспективу для західнобалканських країн. Сербія та Чорногорія отримали шанс вступити до Євросоюзу до 2025 року. В квітні Європейська комісія рекомендувала Раді ЄС розпочати офіційні переговори про вступ до Європейського союзу Албанії та Македонії. Боснія і Герцеговина та Косово все ще мають суто теоретичні шанси на членство в ЄС, але не забуваємо, що офіційно ці країни є потенційними кандидатами в члени ЄС, тобто європерспективу зафіксовано і для них.

16 травня у Софії відбувся саміт Європейський союз – Західні Балкани. Подібний форум відбувся вперше за 15 років, і передбачалося, що він додасть єврооптимізму країнам регіону. Втім, цього не сталося. У тексті Декларації саміту багато говориться про реалізацію в регіоні масштабних проектів за підтримки ЄС, про розвиток зв’язків між Західними Балканами та Євросоюзом у різних галузях, тобто, про «фактичну євроінтеграцію». Втім про членство в ЄС для країн регіону не згадується.

Таке формулювання викликано бажанням Брюсселю поєднати протилежні думки та політичні течії всередині самого ЄС.

Президент Франції Еммануель Макрон, який нібито і не проти євроінтеграції західнобалканських країн, категорично не хоче швидкого приєднання до ЄС нових членів. «Я виступаю за укорінення Балкан у Європі і їхнє зближення з Європою, – зазначив Макрон під час софійського саміту. – Але я думаю, що нам потрібно розглядати будь-яке нове розширення з великою обачністю і суворістю».

Курсує інформація, що Франція вже зібрала навколо себе противників подальшого розширення ЄС (зокрема, до цієї групи належать Нідерланди) та почала роботу щодо протидії початку офіційних переговорів про членство із Албанією та Македонією.

Таким чином, євроінтеграція Західних Балкан на сьогодні виглядає дуже своєрідно – європерспективі ЄС однозначно каже «так», а ось гарантованому членству для всіх країн регіону – поки що «ні». Іншими словами, Брюссель обирає тактику реформування та розвитку західнобалканських країн як де-факто європейських, але з юридичним оформленням їхнього «європейського статусу», зі вступом до ЄС, хоче почекати.

Втішний висновок

Реальний шанс стати членом ЄС на сьогодні, має, по суті, лише Чорногорія. По-перше, вона має більшу, порівняно з іншим лідером євроінтеграції, Сербією, вже погоджених з Брюсселем т. зв. розділів, необхідних для вступу. По-друге, головна умова вступу Сербії до ЄС – налагодження стосунків із Косово – здається ще більшим гальмом сербської євроінтеграції, ніж всі підводні течії всередині ЄС разом взяті.

Перспективи членства в Євросоюзі Албанії та Македонії в найближчому майбутньому (наприклад, до 2030 року) виглядають досить невпевнено. Ще більш примарним здається вступ до ЄС для розділеної на етнічні анклави Боснії і Герцеговини та частково визнаного Косова.

В умовах, коли євроінтеграція для більшості західнобалканських країн фактично означає не членство в Євросоюзі, а лише максимальне зближення з ним, Брюсселю буде важко зберігати свій вплив та свій авторитет в регіоні. І тому, як не важно передбачити, Росія і Туреччина, а може і США, будуть найближчим часом нарощувати свою присутність на Західних Балканах, не виключено, навіть витісняючи ЄС.

І ще один висновок – суто для українців. «Втішний».

Попри всі декларації Брюсселя про євроінтеграцію Західних Балкан, в реальності «обігнала» Україну лише Чорногорія. Якщо Києву вдасться позбавитися статусу «сусіда» та перейти до когорти «безумовно європейських країн», в нас ще є шанс опинитися перед дверима ЄС, по меншій мірі, попереду Боснії і Герцеговини та Косова. Втім, якщо двері нам і не відчинять, залишається «план Б» – погодитися на «євроінтеграцію без членства» та розбудувати, нарешті, «Європу в Україні». Тим більше, що, здається, саме цим доведеться довгий час займатися, попри всі декларації, і декотрим західнобалканським країнам.

Наталя Іщенко, заступник директора Інституту

Опубліковано Інформаційним агентством «Главком»