Публікації

Інтерв’ю Романа Горбика, аналітика Інституту світової політики для тижневика “Високий замок”Угоду про асоціацію на грудневому саміті не парафують? \
Київ далеко від Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Такі невтішні для України прогнози з’явилися в європейській пресі за лічені дні до знакового саміту Україна-ЄС, який має відбутися у Києві 19 грудня. Дехто зі скептиків запевняв, що саміт взагалі під загрозою зриву. Інші заявляли, що подія, до якої Україна йшла довгі чотири роки, стане лише формальністю: ніякого парафування угоди не буде. За інформацією польських ЗМІ, найвірогідніший саме такий варіант. Як пише «Газета виборча» з посиланням на високопоставленого європейського дипломата, саміт 19 грудня відбудеться, але на ньому лише оголосять про завершення переговорів, без парафування Угоди про асоціацію. У такий спосіб Євросоюз, мовляв, залишає за собою вагомий інструмент для подальшого тиску на українську владу, аби та прислухалася до рекомендацій Європи та припинила політичні переслідування опозиції. Усі попередні спроби Євросоюзу переконати керівництво України у тому, що дикунська політика в Європу не заведе, закінчилися нічим. Замість готовності чути і йти на компроміс, українська влада демонструвала ще більше дикунство – наче з ланцюга зірвалася. Апогеєм став «ізоляторний» суд у справі Юлії Тимошенко, який просто у камері виніс рішення про арешт і без того ув’язненого екс-прем’єра. Та навіть після цього в ЄС не полишали надії достукатися до України. Останньою спробою перед самітом став приїзд до Києва комісара ЄС з питань розширення і європейської політики сусідства Штефана Фюле. І знову – намарно. Його мовчанка після відвідин у СІЗО Юлії Тимошенко була красномовнішою за слова. А тригодинна розмова з президентом Януковичем – лише підтвердженням того, що для української влади розмови про європейські принципи і стандарти – як мертвому припарка…

Про те, чого очікувати Україні від майбутнього саміту, – у розмові з експертом Інституту світової політики Романом Горбиком.

– Абсурдне рішення суду про повторний арешт Тимошенко спровокувало підозри про те, що це – чергова спроба вивести Європу з себе і зірвати саміт 19 грудня. Не обійшлося, мовляв, без старань тих, хто зацікавлений в остаточному розвороті України від Європи до Росії.

– Не думаю, що саміт вдасться зірвати. Питання в іншому: якими будуть його підсумки? Саміт, звісно, має для України велике символічне значення. Але навряд чи варто переоцінювати його результати. Навіть якщо Євросоюз піде на парафування Угоди про асоціацію (щоб не відштовхувати Україну), далі на неї чекатиме тривала процедура ратифікації Європарламентом і парламентами країн-членів ЄС. Це питання може вирішуватися рік, а то й – два. Якщо ситуація в Україні залишатиметься такою ж, не думаю, що парламенти Німеччини чи, скажімо, Франції ратифікують угоду.

– Заяви на зразок тієї, що у день саміту Україна-ЄС Віктор Янукович начебто збирається до Москви, – це лише шантаж? Чи на Банковій і справді розглядають можливість зміни зовнішньополітичних орієнтирів для України?

– Це виглядає швидше як шантаж. Тим більше, зважаючи на останні заяви керівництва «Газпрому» про те, що новорічних подарунків для України не буде. Очевидно, і на російському векторі у керівництва України не все так добре складається.

– За однією з версій, чутки про московський візит Януковича запустили у відповідь на інформацію про те, що Європейський Союз буде представлений на саміті у Києві не на найвищому рівні…

– Якщо статус саміту буде понижено, це стане вже не те що серйозним попередженням, а ляпасом для української влади. У такому разі можна буде говорити про те, що саміт буде суто технічним.

– Чи виправдані у нинішній ситуації претензії української сторони на те, щоб в Угоді про асоціацію була прописана перспектива членства України в ЄС?

– Це не те що безпідставна, а й нереалістична вимога. Завідомо зрозуміло, що виконати її неможливо, бо в самому Євросоюзі немає консенсусу щодо цього питання. По суті, менше ніж половина країн-членів ЄС готові прописати таку перспективу для України. Це насамперед східноєвропейські країни, Швеція, Велика Британія… Але Південна Європа, Франція, Німеччина проти. Вимагати декларації про право України на членство в ЄС після таких переговорів щодо асоціації – це частина стратегії шантажу і блефу. Але навряд чи такі методи принесуть українській владі бажаний результат.

– Все активніше говорять про гальмівні потуги Німеччини у процесі євроінтеграції України. Меркель, мовляв, усіляко намагається підіграти Росії. Чи не перебільшені тут роль і можливості Німеччини?

– Німеччина – одна з провідних країн Євросоюзу. Від її слова багато залежить. І залежатиме ще більше, з огляду на те, що Німеччина залишається провідною економікою, у той час, як інші країни ЄС дедалі більше занурюються у фінансову кризу. Але разом з тим набирає ваги Польща. Зберігаючи велику економічну потугу, у перспективі (з послабленням інших країн) вона може вийти на серйозну, хоча й непорівнянну з Німеччиною, позицію. Недооцінювати роль Німеччини не варто, але й переоцінювати не слід. ЄС, на відміну від таких інтеграційних утворень, як ЄврАзЕС чи Митний союз, тримається насамперед на консенсусному ухваленні рішень, на рівності сторін, на принципах, що всі мають однакове право голосу і думку всіх потрібно враховувати. Прозорість ухвалення рішень і їхня демократичність в ЄС на порядок вищі, ніж можна було б собі уявити в інших інтеграційних структурах. Тому не можна казати, що Німеччина вирішила так, і всі робитимуть, як вона сказала. Німеччина ставить на перше місце власні інтереси. Її політичні інтереси збігаються з економічними інтересами, які визначаються, зокрема, і ціною на газ, і відносинами з Росією.

Не думаю, що Україні є сенс ображатися на німців чи, скажімо, італійців або іспанців, які виступають проти майбутнього членства України в ЄС. Вони дбають про свої інтереси. Українському урядові варто було б у них повчитися, як треба відстоювати національні інтереси своєї країни. Завдання України – переконати ЄС, а особливо країни-скептики, у тому, що її членство в об’єднанні буде перевагою для них. Та у тому форматі, в якому ведеться діалог, і тими методами, якими українська влада намагається спілкуватися з Європою, зробити це нереально.

– Якщо все-таки на саміті буде парафовано Угоду про асоціацію, чи не спровокує це ще агресивнішу політику Росії у намаганні перетягнути канат з Україною на свій бік?

– Думаю, парафування угоди глобальним чином не змінить ставлення Росії до України. Хоча її методи багато у чому стануть жорсткішими. Особливо з наближенням президентських виборів у РФ. Мабуть, не все тут треба оцінювати надто серйозно, розуміючи, що є сценарії, розраховані суто на електорат, який російська влада «пригортатиме» до себе. Але те, що Росія намагатиметься знайти додаткові важелі тиску на Україну, очевидно. Але з парафуванням Угоди про асоціацію з ЄС та успішним завершенням процесу її ратифікації у Росії залишатиметься усе менше простору для таких маневрів.

На фото: Шлях до Європи для України наразі закрито. Фото RFE/RL