Архіви: Новини

1 вересня до Києва на запрошення Інституту світової політики прибула Президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга (1999 – 2007 рр.).Під час візиту вона зустрілася з головою Верховної Ради Володимиром Литвином, секретарем Ради національної безпеки і оборони України Раїсою Богатирьовою, колишнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. 3 вересня Пані Президент виступила із лекцією перед студентами Інституту міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка. Ключовим пунктом її програми була дискусія Пані Віке-Фрейберги з провідними українськими експертами, дипломатами, журналістами. Тема обговорення мала назву «Quo vadis, Україно?»
Під час дискусії Пані Президент звернула увагу на те, що одних лише вільних виборів не достатньо для того, аби вважати Україну демократичною. Вона уточнила, що вибори справді є «абсолютною передумовою для демократії, проте це тільки перший крок до утворення справжнього демократичного режиму». При цьому вона додала, що необхідними рисами демократії є розвинута багатопартійність, незалежна судова система, функціонуюча Конституція, а також освічена та поінформована громадськість.
Пані Віке-Фрейберга розповіла також, що в Євросоюзі зараз існує певне занепокоєння щодо геополітичного вибору України. За її словами, наразі Євросоюз переживає нові інституційні трансформації, пов’язані із набуттям чинності Лісабонського договору. У зв’язку з цим єесівські можновладці вирішують, чи має Союз приймати нових членів і кого саме. Пані Віке-Фрейберга вважає, що Україна не допомагає європейцям із відповіддю, оскільки її геополітичний вибір є незрозумілим для європейської спільноти.
Повна стенограма дискусії.

Прес-конференція директора Інституту світової політики Альони Гетьманчук та керівника Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге з приводу візиту президента Януковича до Німеччини.Показово, що саме дотримання свободи слова та демократичних стандартів вже стає однією з ключових тем міжнародних зустрічей Віктора Януковича.Цього разу впливова в Європі канцлер Німеччини Ангела Меркель дуже жорстко поставила це питання перед українським Президентом. Раніше на цьому наголошувала держсекретар США Хілларі Клінтон.
Водночас, в інших питаннях Меркель було комфортно розмовляти з Януковичем, бо Німеччина загалом вітає потепління в україно-російських відносинах та відмову від вступу до НАТО.

Ці питання в прес-центрі «Главкому» обговорювали керівник Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге та директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук.
{2}
Альона Гетьманчук: «Німеччина в ЄС найбільш скептично налаштована щодо швидкого запровадження безвізового режиму»

Візит президента Януковича до Німеччини – тема варта для серйозного обговорення. Проте розпочну з політичного анекдоту, який почула взимку у Німеччині. Один німець запитує в іншого: «Як там ситуація в Україні?». Той відповідає: «Погано, але стабільно». Перший на це говорить: «Ну, стабільність – це те, що нам якраз і необхідно».

Після візиту пана Януковича ми побачили, що не тільки стабільність необхідна німцям в Україні. Тобто вже зараз очевидно, наскільки за шість місяців змінилась ситуація: якщо раніше «стабільність» – це було щось неймовірне у випадку з Україною, то сьогодні очевидно, що в Берліні очікують ще на щось. На що саме – пані Меркель на зустрічі з українським президентом досить чітко сказала, почавши свою бесіду з ним з таких тем як свобода слова та демократизація. У цих меседжах, які були нею озвучені, я не побачила нічого суттєво відмінного від того, що казала, наприклад, Гілларі Клінтон у Києві. Тобто, дуже позитивним є те, що ми бачимо в унісон озвучену позицію Заходу щодо цих питань.

Можливо, цинічно казати про це в присутності Ніко (Ланге – Ред.), якого я дуже поважаю, але мені здається, що ситуація з ним суттєво допомогла тому, аби відбулась така відверта розмова пані Меркель з паном Януковичем. До відомої історії з затриманням Ніко, за моїми власними спостереженнями, у німецькій столиці не було адекватної оцінки тих тенденцій, які відбуваються в Києві. Коментарі й оцінки німецького посольства в Україні, німецьких експертів, які тут базуються, чи німецьких оглядачів, які писали з Києва, в німецькому МЗС, у канцелярії Меркель досить часто сприймалися як дещо перебільшені і емоційні. Ситуація з паном Ланге допомогла звернути увагу на те, що тут дійсно відбувається.

Власне, сама повноцінна розмова українського президента та німецького канцлера є найбільш позитивним результатом візиту, оскільки до того, як ми всі чудово пам’ятаємо, наші основні політичні діячі бачились з пані Меркель в основному в кулуарах міжнародних форумів чи самітів, де вони мали якихось 5-10 хвилин для обміну думками. Важливо, що пан Янукович почув всі вищезгадані занепокоєння від німецького канцлера особисто, а не у відфільтрованому вигляді, як це досить часто буває.

Під час візиту очевидно було, що Янукович є досить комфортним співрозмовником для Берліна з більшості питань, які до того викликали подразнення у діалозі двох країн. Він за інерцією хоч і згадує про перспективу членства в ЄС, але й наголошує, що євро інтеграція не є самоціллю для України. Він, скажімо, навіть перевершив очікування німців щодо питання інтеграції до НАТО, тому що Німеччина хоча ніколи й не була палким прихильником того, щоб Україна йшла до НАТО швидкими темпами, але вона і не була прихильником того, щоб був офіційно зафіксований позаблоковий статус України. І якщо уважно ознайомитись із заявою пані Меркель щодо української позаблоковості, яку вона зробила на підсумковій прес-конференції, то там є один цікавий момент. Вона, зокрема, казала про те, що в новій концепції НАТО буде зафіксована співпраця щодо країн, які «поки що» є нейтральними чи позиціонують себе такими.

Під час візиту Януковича, було важливо, аби він показав себе в Німеччині як людина, яка може незалежно та самостійно приймати рішення в країні. Але, на мій погляд, це було досить складно зрозуміти, оскільки фактично всі питання, які піднімалися, та заяви, які ним озвучувались, в принципі так чи інакше збігаються з російськими позиціями або щонайменше не викликають якоїсь гострої реакції з боку Москви.

Єдиний суттєвий серйозний момент, який міг викликати певний дискомфорт, – це візова тема. Німеччина сьогодні в ЄС є найбільш скептично налаштована щодо швидкого запровадження безвізового режиму для України. Водночас, будучи однією із тих країн, які найбільш прихильно ставляться щодо того, аби таки безвізовий режим був запроваджений для Російської Федерації. У Києві для себе мають винести урок, що візова тема в Німеччині є не стільки зовнішньополітичним питанням, як внутрішньополітичним. Очевидно, нашим багатьом дипломатам та експертам необхідно більше зусиль спрямовувати на те, аби спілкуватись у Німеччині з людьми, які приймають не зовнішньополітичні, а саме внутрішньополітичні рішення. Коригувати їхні позиції.

Дуже важливо також уникати чи взагалі викинути з лексикону таке словосполучення як «Берлінська стіна», тому що воно не несе в собі жодної доданої вартості, а навпаки може лише ускладнювати цей діалог.

Що стосується заяв ані Меркель, то не впевнена, наскільки будуть адекватно використані її постійні наголоси на тому, що Німеччина вітає потепління відносин між Україною та Росією. Зазвичай, такі заяви новою українською владою тлумачаться як такий собі карт-бланш на подальше зближення між Києвом та Москвою. Можливо, було б більш доцільно з німецької точки зору сказати: так, ми вітаємо потепління між Україною та Росією, але ще більше вітаємо те, що для української влади ключовим залишається вектор на європейську інтеграцію.

Я не є великим оптимістом стосовно таких тем як запрошення Німеччини до участі в модернізації української ГТС, тому що ця тема є присутньою протягом майже десяти останніх років, але так і не знайшла свого продовження. Думаю, одна з причин того, чому так відбувається, є те, що Німеччина не хоче бути на якихось незрозумілих позиціях, не хоче повторення ситуацій, що мали місце на початку 2000-х років, коли німецькій делегації, що вже вилітала на переговори з цього питання, телефонували з Києва та повідомляли: ви знаєте, спочатку українці та росіяни поспілкуються між собою, а потім ви підключитесь. Тож є дуже багато питань психологічної недовіри в цьому контексті, і в мене є сумніви, що це питання буде швидко розвиватись, незважаючи на те, що енергетична тема є однією з ключових у діалозі Берліна як з Москвою, так і з Києвом.

Дещо здивувало мене, що не була публічно озвучена тема Придністров’я, оскільки сьогодні Німеччина з Росією дуже активно ведуть діалог з цього питання, а Україна є не тільки посередником, але й гарантом врегулювання цього конфлікту. Сподіваюсь, це відбулось не тому, що Україну більше не сприймають як гравця у цій темі, оскільки це дійсно вкрай важливе регіональне безпекове питання і найближчим часом воно буде все більше актуалізовуватись з огляду на політичні події в Молдові.
{1}

Нико Ланге: «Если Европейский Союз – это выбор для Украины, тогда стандарты свободы слова и дальше будут «на экране в Берлине»»

Во-первых, я абсолютно согласен с Аленой, что этот визит прошел без сюрпризов. Ничего неожиданного там мы не видели. Я долгое время принципиально выступаю за то, чтобы были более интенсивные политические отношения между Германией и Украиной, тому что мы видим уже несколько лет интенсивное сотрудничество в сфере экономики. Вы знаете, что Германия – один из самых больших инвесторов в Украине. Очень интенсивные культурные отношения, но политические, как минимум последние 5-6 лет, не очень интенсивные, поэтому я согласен: важно, что эта встреча состоялась. Я очень надеюсь, что через эту встречу и будущие будет доверие между Германией и Украиной, потому что отсутствие доверия немецких политиков к украинским политикам и Украине – это один очень важный минус в отношениях. Надеюсь, это скоро поменяется.

Что касается результатов визита, хорошо, что Президент Янукович четко сказал: европейская перспектива для Украины – это выбор цивилизации. Думаю, что это серьезно воспринимается не только в Германии, но и в Европейском Союзе. Это значит, что мы наблюдаем ситуацию в Украине даже так, как в стране, которая официально заявила, что хочет приблизится к ЕС. Это также значит, что все европейские стандарты должны стать серьезными стандартами здесь в Украине.

Второй элемент визита был в том, что Президент Янукович хотел, как он сказал, экономизировать отношения между Германией и Украиной. Думаю, Германия не против. Экономическое сотрудничество – это очень важно. Уже давно известно, что есть много бизнесов в Германии, которые очень заинтересованы в Украине и хотят сюда инвестировать. На встрече Президента с представителями бизнеса было ясно, что у этих людей, которые работают в Украине, есть очень много проблем. Экономизация отношений – это хорошо и важно, но это возможно только тогда, когда есть условия для немецкого бизнеса, немецких инвесторов такие, как в других странах. Особенно у среднего бизнеса, который здесь работает, есть постоянные проблемы с бюрократией, с коррупцией и каким-то решениями, мелочами. Например, когда представители немецкого бизнеса не могут получить визу для жены и для семьи, чтобы здесь постоянно жить. Хорошо декларировать, что надо экономизировать отношения, но надо также строить здесь в Украине такие условия, чтобы инвестировал немецкий бизнес. Потенциал там есть, что и подчеркнула немецкая сторона.

Думаю, хорошая идея, что планируется экономический форум между Украиной и Германией, где представители бизнеса и политики будут обсуждать эти проблемы. Это касается не только бизнеса, а стандартов правового государства, бюрократии, коррупции и т.д.

Конечно, много людей ждали, что будет обсуждаться тема свободы слова. Канцлер Германии сказала, что она внимательно наблюдает эту ситуацию. Я знаю, что они говорили, например, о событиях в Харькове, где неизвестно, что случилось с журналистом. Заявление «Репортеров без границ» тоже было темой во время этого визита. Думаю, это логично: если Европейский Союз – это выбор для Украины, тогда стандарты свободы слова и дальше будут, как сказала канцлер, «на экране в Берлине». Думаю, это хорошо, что они четко это обговорили.

Что касается газотранспортной системы и визового режима, там надо четко сказать, что это не немецко-украинские, а европейские темы. Там Германия, конечно, играет очень важную роль, но эти вопросы решаются на уровне Европейского Союза. Это очень важно понимать.

Мы слышали, что там было предложение Германии принимать участие в модернизации газотранспортной системы в Украине и есть готовность немецкой экономики туда инвестировать. Но тут ничего нового. Давно уже такая готовность есть, но там опять вопрос в условиях, потому что немецкие инвестиции и участие Германии в секторе ГТС Украины возможно только тогда, когда для инвесторов будет понятно, что там происходит. Украина является членом Европейского энергетического союза, там есть четкие стандарты, которые надо выполнять.

Пан Ланге, чим закінчилася історія зі скандалом навколо вас? Як вам працюється Україні після цього?

Ніко Ланге: Поки що все, що я знаю, це те, що офіційно і з точки зору України, і з точки зору Німеччини це було непорозуміння. Це для мене та Фонду Аденауера в Україні означає, що ми просто продовжуємо нашу роботу. Думаю, обидві сторони вирішили цю проблему, тому нічого нового тут немає.

Чи в Україні вже панує авторитарний режим?

Нико Ланге: Для нас всегда существовала такая проблема с Украиной, что немножко непонятно, какой это режим. Даже в политических науках есть такое слово для стран, которые находятся между демократией и авторитарной системой. Если Украина – это страна, которая еще трансформируется, то надо оценивать не статус, а тенденции. И мне кажется, мы видели последние месяцы некоторые тенденции, которые, как минимум, беспокоят людей, которые надеются, что Украина будет развиваться демократическим путем.

Напевно, ви слідкуєте за перипетіями щодо створення громадського телебачення в Україні. Можна почути ваші оцінки, якщо ви знайомі з концепцією громадських організацій та концепцією влади? Ви як глядач дивитесь програми німецького громадського телебачення, вам подобається його якість? Наскільки впливовим воно є в Німеччині?

Нико Ланге: Общественное телевидение в Германии играет очень важную роль. Не только потому, что я – немец, но объективно наша система, как и великобританская, очень хорошая и для общества, и для политиков. Для трансформации Германии 50-60-х годов общественное телевидение было очень важным элементом. Я лично с удовольствием смотрю общественные телевидение Германии, потому что там самые хорошие новости, background.

Что касается Украины, то это давно на повестке дня, Фонд Аденауэра, Посольство Германии и другие институты интенсивно работали над этим. К сожалению, когда мы говорили с украинскими институтами по поводу общественного телевидения, первым всегда был вопрос: кто контролирует? Но с таким подходом прогресс мы не увидим. Я считаю, что очень важно построить в стране общественное телевидение и не важно на каком примере, Германии или Великобритании, ведь есть разные модели. Но очень надеюсь, что есть политическая воля строить такую систему общественного телевидения как реальную. Если это будет, тогда с удовольствием мы и другие международные организации будут помогать в этом процессе.

Как раз во время пресс-конференции Ангелы Меркель и Виктора Януковича судьи удалились в совещательную комнату принимать решение по лишению частот телеканала ТВі и не выходили, пока она не закончилась. Видимо, чтобы не испортить ее Виктору Януковичу вопросами журналистов. Судьи решили, что они отбирают у телеканала ТВі не только те лицензии, которые оспаривала группа «Интер», но и полученные ранее, на которые «Интер» даже не претендовал. Вы знаете реакцию немецкого правительства на это решение, ведь они же говорили о демократии и Янукович уверял, что Украина следует всем демократическим стандартам?

Нико Ланге: Для меня и правительства Германии, для всех остальных, еще рано давать какие-либо оценки. Я не знаю деталей этого решения, сначала надо его изучить и потом давать оценку. Могу сказать только, что для нас интересно не только, какая реакция будет в Германии, а какая реакция будет в украинском обществе.

Конечно, для свободы слова хорошо, если есть побольше независимых телеканалов, которые делают независимые сюжеты.

Народный депутат Тарас Чорновил призвал западные страны не пускать к себе людей, которые задействованы в процессе лишения частот телеканалов – судей, главы СБУ Хорошковского. Если вы ознакомитесь с решением суда и оно вам покажется несправедливым, возможно, что кто-нибудь откликнется на этот призыв народного депутата?

Нико Ланге: Я так понимаю, что это попытка фокусировать наше внимание на это дело. Но внимание есть.

Альона Гетьманчук: Зазвичай в таких випадках відбувається таким чином: все-таки не вичерпаний ще такий ресурс як бесіди, неофіційне спілкування з тим же паном Хорошковським та іншими політичними діячами, тому введення якихось візових обмежень – це вже крайній захід.

Галина Каплюк, фото Романа Малка, «Главком»

В Інституті міжнародних відносин з публічною лекцією на тему «Можливі сценарії співраці України і ЄС» виступила президент Латвії (1999-2007рр.) Вайра Віке-Фрейберга, яка перебуватє в Києві на запрошення Інституту світової політики.

Україна заслуговує на те, щоб бути членом Євросоюзу.Про це заявив у своєму виступі міністр закордонних справ Фінляндії Александер Стубб. 8 липня в приміщенні Інституту світової політики він взяв участь у дискусії з українськими експертами, студентами та журналістами-міжнародниками. Надаємо повну стенограму спілкування з єесівським гостем. {5}
Александер Стубб:

Свій виступ хотів би поділити на три частини. Перш за все, зупинюся на питанні розвитку ЄС, і, можливо, мені як фанату ЄС вдасться пояснити, що там відбувається зараз. По-друге, я розгляну питання щодо ЄС і України. По-третє, спробую розповісти про схожість України і Фінляндії.

Перш ніж зробити це, дозвольте мені розповісти вам маленький анекдот. Почув його я в Брюсселі. Пам`ятаєте Генрі Кіссінджер якось поставив питання: «Європейська зовнішня політика – це добре, але кому я повинен дзвонити?» Ось, власне, історія: Хіларі Клінтон, яка відвідувала Україну минулого тижня, розмовляє з Обамою про цей вислів Кіссінджера. І Обама каже Клінтон: «Знаєте, гадаю, Кіссінджер помилився. Здається, я знайшов номер телефону Європи і я вже навіть подзвонив». Клінтон у відповідь каже: «Кому ж ви телефонували?» «Герману ван Ромпею», – каже Обама. «Цікаво. І що ван Ромпей відповів?», – питає Клінтон. «Проблема в тім, що я не врахував різницю в часі, тому я отримав відповідь автовідповідача: «Ви подзвонили на номер Європи. Герман ван Ромпей, на жаль, не може відповісти зараз, але якщо ви хочете почути думку Німеччини, то натисніть один; якщо хочете почути думку Франції, натисніть два, і якщо ви хочете взнати думку Британії натисніть три», – розповів Обама. (Сміх).
{1}

Я намагатимусь переконати вас, що сьогодні ми бачимо початок істинної європейської зовнішньої політики, де ми не потребуватимемо таких автовідповідачів. Ось чому я збираюся зосередитися на пункті номер один – розвиток ЄС. Повторюся: я – фанат ЄС. Загалом, за своє життя я мав справу лише з ЄС: як науковець, як держслужбовець, а також як член Європейського парламенту.

Є багато людей, які били на сполох, говорячи про кінець Європейського Союзу протягом багатьох років. Останні кілька місяців всі говорять, що Європа розвалюється, вона переживає кризу середнього віку, вона не має проекту, Європа втомилася та інше. Я дещо згоден з таким аргументом у тому сенсі, що ми живемо в зовсім новому світі. Ранiше все було просто: Радянський Союз, Сполучені Штати, світ був біполярний. Потім став трохи складнішим: з США, єдиною безсумнівною наддержавою, світ став однополярним. {4}

Тепер він більш складний – багатополярний. Ми почали бачити появу інших. Я вважаю, проблема в тому, що ЄС не може знайти своє місце, тому що ЄС не є державою. Це більше, ніж міжнародна організація, але менше, ніж держава. Це досить незручне становище між ними. ЄС не знає, як жити в G-20, він не знає як жити в G-8, у нього немає реального місця за столом Ради Безпеки ООН.

Таким чином, він намагається знайти своє місце. Тож, ми повинні виконати багато роботи. Деякі люди кажуть: «Дивіться, ми маємо зараз в світі Сполучені Штати як наддержаву». Ми всі згодні з цим, чи не так? Китай є новою економічною наддержавою. Тоді що таке Європа? Європа – це надпотуга щодо стилю життя! Ми знаємо як жити достойно і у нас є кошти на те, щоб це зробити. Перш ніж вдаватися до такого «жалюгідного» аналізу, я хотів би нагадати всім, що Європа, Європейський Союз, безумовно, є країною з найбільшою економікою у світі. 27% світової економіки це – Європейський Союз.

Сполучені Штати трохи менше – 24 %, Японія – 9%, Китай – 8,5 %, а Росія – 3% світової економіки. 3% проти 27 %, ми не повинні цього забувати! Крім того, пам`ятаймо, що Європейський Союз є найбільшою торговою державою в світі. Коли ми говоримо в СОТ, то люди прислухаються. І у СОТ ми говоримо, як правило, в один голос, подобається це вам чи ні. Також ми є найбільшим донором допомоги світу: більше 55% допомоги світу надходить із ЄС та його держав-членів.

Але, здається, є ціла низка людей, зацікавлених применшити роль Європейського Союзу, і я це розумію.

Однак я хотів би посперечатися з тими, хто каже, що ЄС перебуває на піку хронічної кризи. Маємо три кризи всередині ЄС. Криза номер один – інституційна. Спочатку йшлося про конституційний договір і неспроможність йогопідписати. Коли ми підписували Лісабонський договір, то всі казали: «Чудово! Ми його отримали! Почнімо лише його виконувати!». Минуло сім місяців, ми всі знаємо, що його не імплементовано, і нинішнє суперництво в Брюсселі між Комісією, Радою та Європейським парламентом, можливо, є ще гіршим, аніж раніше. Не стало легше.

По-друге, існує фінансова криза, а також пов`язана з нею боргова криза, в якій ми опинилися.

Нарешті, можна стверджувати, що в нас криза місії, або криза raison d`être (cмислу існування). Європа спирається на великі проекти: у 1950-х років це були вугілля і сталь, в 1960 році були митниці, в 1970-х і 1980-х був внутрішній ринок, в 1990-х був євро. Із 2000 року і далі у нас начебто немає підстав для існування, немає великого проекту, до якого б прагнув кожен із нас. Розширення не стало таким проектом: це було важливо, але воно не могло бути великим проектом.

Мій аргумент з приводу цих трьох криз – інституційної, фінансової та кризи місії: ми ще повернемося, не турбуйтеся!

По-перше, щодо інституційної кризи: немає нічого нового під сонцем! Коли згадуєш про ЄС, то на думку спливає криза управління. Ми йдемо від однієї кризи до іншої: чи то криза із порожнім місцем, чи то криза через неспроможність ухвалити єдиний європейський акт – Маастрихтський чи Амстердамський договори. Усе це просто вимагає багато часу. Отож, кризовий стан не є чимось новим для ЄС і його інституцій.

Друга криза – це фінансова криза. Я думаю, що дещо позитивне ми можемо отримати із неї – і в короткій, і в тривалій перспективі. Коротка перспектива: євровалюта – це дарвіністська система. Її було створено для Німеччини і країн, які дбають про громадські фінанси у такий же спосіб, як це робить Німеччина. Ринки карають і каратимуть ті країни, які не дбають про свої справи належним чином. Греція – найкращий приклад. Дехто може мені закинути: «Поглянь, Греція – безбілетник! Фінляндія має страждати і платити за неї». Я запитаю таких осіб: «А ким би ви хотіли бути – греком чи фіном?».

Я дивлюся новини в Україні. Я слухав сьогоднішні парламентські дебати і мушу визнати вони проходили шалено. Але я чув, як один із депутатів вдався до такого прикладу: «О, дивіться, ми збираємося стати ще однією Грецію!» Але мій аргумент, що це виживання найбільш пристосованих. Євро буде сильнішим. Такі країни, як Фінляндія, що піклуються про свої фінанси, отримають більше іноземних інвестицій і будуть отримувати кращі кредити і вищі рейтинги надійності.

По-друге, про довгострокові перспективи. Я думаю, ви не можете мати спільну грошову політику, не маючи єдиної економічної політики. Ми стали уважніше стежити за економічною координацією. Звичайно, міністри фінансів кричать: «Ви впевнені, що хочете це зробити?» Але, подивіться, в яку халепу ми потрапили – ми повинні вийти з неї разом. Так що, думаю, в довгостроковій перспективі євро виграє і виграє єврозона.

Місія кризи полягає в тому, а який же є проект? Я намагався його знайти. Хтось може сказати, що проект може полягати в захисті європейської моделі соціального забезпечення. Я не хотів би такого проекту, бо він має дуже оборонний характер. Європи – це свобода: вільний рух товарів, послуг, грошей і людей. Не потрібно їх захищати. Дозвольте квітам розквітнути. Отож, ми маємо знайти ще щось. Одна з ідей, яку я просував, полягала в створенні нової економіки, вільної від вуглекислого газу – це був би великий проект. Як у телекомунікаціях Європа прагне отримати конкурентну перевагу, так ЄС має отримати конкурентну перевагу щодо решти світу. Ми вже маємо відповідні закони під назвою 20-20-20 для скорочення викидів вуглекислого газу на 20%, збільшення використання альтернативних джерел енергії на 20% до 2020 року.

Я переконаний, що це має запрацювати, тому що законодавство змушує компанії змінюватися. Я надіюся, що саме це буде нашим наступним великим проектом.
Таким чином, я не дуже хвилююся за Європейський Союз. Він виплутається, як він і завжди робив раніше.
Друге сьогоднішнє питання – це питання ЄС і України. Моя думка, і думка Фінляндії є дуже чіткою: Україна є європейською країною, завжди нею була, і завжди буде: географічно, історично і культурно. Я думаю, що інтеграція в ЄС є кінцевою метою, та вона й має бути кінцевою метою для України.
Деякі турбуються, що ми забули України. Ні, ми не забули. Я мабуть мав би згадати і четверту кризу – кризу від розширення. Існує певне перевантаження в Європі, і саме тому важко використовувати розширення як позитивний аргумент. Мені це не подобається, але існує багато людей, яким подобається звинувачувати Брюссель: «Все, що є поганого, є через Брюссель, а все що доброго – дякуючи мені». Таку ментальність мають багато людей. Тому по розширення дуже легко бити, чи по будь-якому питанню на зовнішні до Європейського Союзу теми. Багато людей, на жаль, так мислять.
На мою думку, у нас існує три стратегічні випадки розширення. Перший з них стосується Туреччини. Стратегічно це, мабуть, найважливіший випадок. Другий є західні Балкани, які є надзвичайно важливі з точки зору безпеки. Третім є так звані «легкі кандидати» – Норвегія, Ірландія чи Швейцарія. Але ми маємо і четверту категорію, яка пов’язана зі «Східним партнерством». Україна припадає на цю категорію.
Однак, ми не маємо бути романтиками щодо дуже швидкого розширення. Ми маємо бути більш реалістичними. Чому я так кажу? Кажу так через мій досвід. Фінляндії знадобився дуже довгий час, майже 34 роки, щоб приєднатися до Європейського Союзу. (Я не кажу, що Україні знадобиться 34 роки від сьогодні!)
Але ось кілька паралелей. 1956 рік… Фінляндія приєднується до ГААТ, яке потім стало СОТ. 1961 рік… Фінляндія підписала договір про вільну торгівлю з EFTA. 1972 рік… Фінляндія підписала договір про вільну торгівлю з Європейським Економічним Співтовариством.
Тепер щодо України. 2008 рік… Вступ у СОТ. Договір про вільну торгівлю з EFTA, 2010. Договір про вільну торгівлю з ЄС, я надіюся, щонайпізніше 2011 рік. Ми приєдналися до EFTA в 1986 році, подали заявку до ЄС у 1992 році і стали членом після 18 місяців ретельних переговорів 1995 році.
Таким чином, сам процес тривалий. Він включає багато змін, багато важких рішень, які супроводжують цей процес. Однак, я вважаю, що шлях України є європейська інтеграція. Я буду якнайсильніше підтримувати його всередині Європейського Союзу.
У випадку з Фінляндією, ми отримали нагоду подати заявку про членство в Європейському Союзі і інтегруватися у західні інституції, до яких ми завжди належали, через демонтаж Європейського Союзу. Це був, так би мовити, відпускний дзвінок для багатьох з нас. Ми віримо у вільну торгівлю, у вільні ринки. Це переконання привело нас до процвітання. Я вважаю, що ми бути, так би мовити, відсталою країною у 1970-х роках, з західного погляду. Тепер ми одна з найбагатших країн світу! Ми очолюємо більшість рейтингів конкурентності; ми очолюємо більшість рейтингів шкіл; ми очолюємо більшість рейтингів ВВП; ми очолюємо більшість рейтингів щастя. Чи означає це, що ми ідеальні? Ні. Влітку тут +25С у найкращі дні, але тут досить суворо восени і взимку. Але, відкритість до світу, рішення інтегруватися з рештою Заходу, було правильним. За таку можливість треба хапатися.
Що ж тоді повинна робити Україна? По-перше, підписати угоду про асоціацію: сподіваємося, це станеться в 2010-2011 роках. Друге: підписати угоду про поглиблену зону вільної торгівлі. Слід рухатися в цьому напрямку; нам це справді потрібно. По-третє: слід досягнути свободи від віз і підписання відповідного плану дій. Я вважаю, що немає нічого іншого, щоб могло б покращити євроінтеграцію більше, ніж спрощення візового режиму і свобода від віз.

Отож, у чому полягає мій концептуальний аргумент? Мій концептуальний аргумент в тому, що шлях України в рамках європейської інтеграції є не тільки теоретичним, але і реальним. Угода про асоціацію зв`язуватиме Українську державу з Європейським Союзом; угода про вільну торгівлю пов`язуватиме українську економіку з ЄС і безвізовий режим пов`язуватиме українське населення з Європейським Союзом. І це шлях, який би я обрав. І я сподіваюся, що цей курс буде продовжуватися.

Я хотів би завершити виступ третьою і фінальною частиною. Це мій скромний аналіз паралелей між Фінляндією та Україною. Наші країни, можна сказати, є чимось на зразок прикордонних земель. У нас досить схожа історія; хочете вірте, хочете ні.

Ми були частиною західної цивілізації протягом тривалого часу. Фінляндія упродовж 700 років під Швецією, і Україна протягом тривалого часу в межах Польсько-литовського князівства.

Ви стали частиною Східної імперії в 1654 році, ми стали частиною, – автономною частиною – Російської імперії в 1809 році. (Чи в 1808 залежно від того, як ви рахуєте).

Обидві наші країни боролися за незалежність у 1917 році. Нам пощастило тоді її отримати. І потім ви отримали свою незалежність у 1991 році.

Водночас ми почали шлях на вступ до ЄС. Таким чином, маємо кілька паралелей: перша – напрямок, в якому ми рухалися. Ми йшли на Захід, потім на Схід, а потім знову на Захід. Різниця, звичайно, існує у часі. Ми не робили все це одночасно, але в ході історії, коли ми читатимемо книги з історії через 100 років, народ буде бачити, що ми дійсно були дуже близькими.

Звичайно, між двома нашими країнами є розбіжності, але одна зі спільних рис полягає в тому, що ми були якщо не жертвами, то частиною зміни силових балансів, принаймні, в Західній півкулі.

У цьому сенсі, я б сказав, що ми у Фінляндії розуміємо Україну. Між нами існує певний інтелектуальний зв`язок. І зрозуміло, зараз ми живемо з величезним сусідом, з Росією, хоча ми й виходимо з різних перспектив. Отож, я справді радий бути тут сьогодні.

Для мене було великою честю розказати вам про розвиток нинішньої політики ЄС; по-друге, про відносини між Україною і ЄС та насамкінець про паралелі між Україною і Фінляндією. Після цих слів ми можемо перейти до питань і відповідей. І я дуже радий, що ви (вказує на Сергія Солодкого) маєте два телефони Nokia на столі. (Сміх).

Сергій Солодкий заступник директора Інституту світової політики:

Я поставлю запитання на правах господаря: у продовження ваших паралелей між Україною та Фінляндією, Україні, можливо, менше пощастило, тому що вона була під більшим впливом потужного сусіда, Росії. Крім того, в Україні зараз активно обговорюється питання «фінляндизації». Це політологічний термін, який вживається в дещо негативному світлі. Я знаю, що посол Фінляндії має дещо іншу думку щодо «фінляндизації»… Яке ваше бачення? Як ви оцінюєте рішення української влади розвивати Україну як позаблокову державу?

Александер Стубб:

Звичайно. По-перше, для мого покоління «фінляндизація» має негативне значення. Я однозначно відкидаю все, що пов`язане з «фінляндизацією». На жаль, ця концепція стала поганим брендом. З іншого боку, можна радіти тому, що Фінляндія, – якщо не брати до уваги той шматок кордону, який проходить між Норвегією і Росією, – стала єдиною демократичною країною, яка вижила у сусідстві з Радянським Союзом у той час. Таким чином, щось-таки зпрацювало у тій системі. То була закордонна політика, розробники якої вірили в демократію і західні інституції. Але також вона була керованою і інтересами, і інтерес був у том, щоб бути незалежними до певної міри. Вона була успішною. Добре, якщо «фінляндизація» сьогодні використовується у позитивному сенсі як прагматичний, стабілізуючий фактор, але я застерігаю від того, щоб ви забували про ваші цінності.
Також питання щодо політики, яку проводить уряд України… Я можу тільки передати вам відчуття дискусії, яку ми мали у Брюсселі під час зміни влади. У Брюсселі, перш за все, була величезна ейфорія навколо Помаранчевої революції у той час, у 2004 році, так само, як і в Україні. Я пам`ятаю, як я був в Європейському Парламенті і там люди розмахували помаранчевими шарфами, у такий же спосіб, як уболівають на футбольному матчі між Голландією та Іспанією. Це було потужно. Ющенко приїхав і виступив з промовою. То було відчуття, що нарешті країна знайшла шлях проведення вільних і справедливих виборів, що країна має живу демократичну культуру, свободу слова і дебатів. То було позитивним.
У той же час, буду відвертим, політична система виглядала не дуже стабільною. Вона була, іншими словами, трошки грубувата. Але це частина демократії. Я взагалі не маю проблем з цим. Та коли відбулася нещодавня зміна влади, на початку було кілька питань, але потім люди побачили як новий президент співпрацює з Брюсселем, Москвою, як він зустрівся з Обамою, то стало зрозумілим, як трикутник зовнішньої політики був добре прийнятий, і зараз існує відчуття стабілізації.
Деякі питають, а чи не забагато тієї стабільність? Чи це так? Я не знаю. В принципі, я можу сказати, що Україна вибрала досить схожий до фінського шлях набуття повного членства: приєднання до Європейського Союзу, але перебування поза НАТО, і, в той же час, дуже тісна робота з НАТО. Але, звичайно, я всього лише простий міністр закордонних справ Фінляндії, тому я не почну аналізувати або ставити під питання закордонну політику України.
Все що я можу сказати: я маю фантастичний візит, і не так часто стається, що коли ви відвідуєте країну в перший раз, у вас є шанс зустрітися з міністром закордонних справ, прем`єр-міністром, президентом, спікером парламенту, двома опозиційними фігурами, дати інтерв`ю і виступити в науковому закладі. Тому я дійсно радий, і всмоктую всю інформацію, яку я тільки можу отримати.

Сергій Солодкий:

Одне з чутливих і актуальних питань для України – безвізовий режим із ЄС. Яка позиція Фінляндії на переговорах в рамках ЄС? Коли Україна могла би отримати безвізовий режим, якби імплементувала поставлені умови, ті зобов’язання?

Александер Стубб:

Ви, можливо, бачили, кілька місяців тому я відправив лист моїм колегам, просуваючи ідею безвізового режиму з усіма країнами, на яких поширюється програма «Східне партнерство», а також з Росією. Звичайно, для цього потрібно вирішити низку питань – питання безпеки, прикордонного контролю, біометричних паспортів, інші важливі питання. Але я, без сумніву, хочу побачити той день, коли ми матимемо повністю безвізовий режим, наприклад, із Україною. У цьому вигода і українців, у також європейців. Тому я вітаю спрощення візового режиму і візову свободу взагалі.
{2}

Олеся Огризко, студентка Інституту міжнародних відносин:

Я би хотіла поставити питання на енергетичну тему, а саме про альтернативні енергетичні джерела. Мені здається, що економіка будь-якої країни, яка спрямована на використання винятково нафти і газу, має, як ви вже сказали, досить короткозоре бачення. Адже все ж таки, колись ці запаси вичерпаються і потрібно буде шукати альтернативні джерела. У ході нашої дискусії ви говорили про такий суперпроект, навколо якого згуртовувалася європейська спільнота протягом років. Тому моє питання полягає в тому, чи можливо, щоб такий новий європейський суперпроект ґрунтувався на розвитку альтернативних джерел для загальноєвропейського простору?

Александер Стубб:

Дуже хороше питання. Мій аргумент щодо пошуків нової місії для Європи, нового проекту якраз і полягав у тому, щоб такою місією стала економіка з зеленими технологіями. Мій аргумент доволі простий, і це відбувається тому, що я всього лише скромний політолог, а не економіст, який може розробити теорію. Але я хотів би наголосити, що Європа отримає конкурентні переваги в цьому зеленому секторі, і це буде краще, – це вже краще, тому що маємо закони, які йдуть на зустріч цілям 20-20-20.

Наведу один приклад. Сподіваюся, надам правильні цифри… Адміністрація Барака Обами, в рамках стимулюючого пакету, оголосила змагання на так звані зелені високотехнологічні проекти – на це буде виділено $2 млрд. 75% із цих проектів виграли європейські компанії. Це приклад хорошого стимулювання економіки європейських країн, а також свідчення того, що у нас є конкурентні переваги в цьому секторі. Я б більше не називав це «зеленим окозамилюванням». Звичайно, мова йде про глобальне потепління, але є дуже багато думок в світі про певний зв`язок між економічним зростанням і забрудненням навколишнього середовища. Я думаю, ми повинні покінчити з цим. Можливий зворотній зв`язок, а іншими словами, менше забруднення навколишнього середовища – економічне зростання. Ось чому я стверджую, що один з великих проектів, який нас зближуватиме, на боці зелених.

Іванна Климпуш-Цинцадзе, фонд Open Ukraine:

Шановний пане міністр, Європейський Союз надовго застряг в згаданих вами трьох кризах?
Чи бачите ви просвіт для того, щоб в Європейському Союзі зникла втома від розширення найближчим часом?

Александер Стубб:

Моє перше зауваження, про яке я вже сказав: Євросоюз перебуває у постійній кризової ситуації: мова йде про кризу управління, якщо можна так сказати. Існує завжди якась інституційна криза. Зовсім недавно, приміром, Європарламент прийняв рішення про Службу закордонної діяльності Євросоюзу. Знадобилося сім місяців для створення такої служби. Але реально ми матимемо її лише за кілька місяців. І, напевно, хтось знайде інші приклади інституційної кризи.
Що стосується фінансової кризи, я думаю, врешті-решт, вона зміцнить європейські економіки, тому що люди зрозуміють, що потрібно щось робити з тими секторами, які не були інтегрованими досі.

Криза місії – повертаючись до попереднього питання, – якщо ми визначимо зелений проект як головний, то він спрацює. Втома від розширення – вона завжди буде. Логіка втоми від розширення полягає в тому, що ви втрачаєте свій голос у ширшій спільноті. А тепер уявіть себе на місці Франції чи Німеччині, двох із шести держав-засновниці ЄС. І ось раптом до ЄС входить 27 держав-членів. Ви, можливо, дещо ревно реагуватимете, коли з’являтимуться нові країни-члени.

Слухайте, було б набагато простіше посидіти біля каміну, випити трохи коньяку, викурити сигару і поговорити про функціональне майбутнє Європейського Союзу. Візьмемо ще один практичний приклад – зустрічі Європейської ради.

До того, як відбулися інституційні зміни в ЄС і з’явився лише один представник, кожну країну представляв президента або прем’єр-міністр, а також міністр закордонних справ. А це 54 людини. Звичайно, не забувайте, про Єврокомісію, Раду… Виходить, що в одній кімнаті сидить 80-90 осіб. Це вже не скидається на комфортні посиденьки біля каміну!

У зв’язку з цим слід згадати про суспільний страх, що розширення це щось погане. Ми говорили про директиву в сфері послуг, і раптом французи почали говорити про «польського сантехніка». На мій погляд, це на межі расизму, націоналізму і ксенофобії. Виходить, що люди не можуть вільно переміщатися з однієї країни в іншу. Ми провели деякі дослідження у Французькій сантехнічній асоціації, – всього у них 6000 сантехніків – при цьому їм не вистачало ще близько 3000 сантехніків! Працювало там лише сто сантехніків! Усі вони перебували в країні на законних підставах.

Я хочу сказати, що дуже легко збурювати анти-розширювальну риторики. Але я думаю, розширення є найкращою політикою Європейського Союзу за всі часи. Європейський Союз, звичайно, це велика ідея миру. Йдеться також про просування ліберальної демократії в поєднанні з соціальною ринковою економікою і свободою. Якщо у вас є ці три речі, то це чудово. Це м`яка сила Євросоюзу. Ось над чим ЄС працював протягом останніх 60 років, і нам вдалося це зробити. Тому я не хочу, щоб ми починали закривати кордони або двері, і я впевнений, що ми зможемо подолати втому від розширення, але це вимагає відповідальності від політиків, деяких із них я не вважаю відповідальними зараз.

Олена Калугіна, студентка Національного авіаційного університету:

Чи можете ви розповісти про найбільш прогресивні заходи для інтеграції України до Європейського Союзу?

Александер Стубб:
Ключовий момент полягає в необхідності зосередити увагу на трьох питаннях. Одним з них є угода про асоціацію, яка є дуже важливим інструментом у процесі європейської інтеграції. Кожен повинен зробити це. Друга річ угода про поглиблену зону вільної торгівлі. Це дуже важливо, тому що ви повинні об`єднати національну законодавчу базу із 90 тисячами сторінок європейського законодавства: потрібна «європеїзація» власного законодавства. Це не буде легко.

Навіть сьогодні я чую голоси, що виступають проти географічної демаркації товарів. Це означає, що фета може називатися фетою лише тоді, коли вона виробляється в Греції; шампанське може поставляти лише Шампань; а коньяк – Коньяк.

Таким чином, ви будете мати багато таких «веселих» боїв. Я пережив власні горілчані війни, коли був у Європарламенті і захищав резолюцію, в якій ішлося про те, що горілка має бути із зерна чи картоплі – лише в цьому випадку такий напій може називатися горілкою. (Сміх). Я програв, але я можу жити з цим. Так, що цей бік справи є дуже важливим.

Третє – це візи. Це ті три речі, над якими треба працювати.

Це тривалий процес: будуть моменти розчарування для тих, хто вірить у сильну європейську інтеграцію. Але таким є шлях євроінтеграції.

На жаль, іноді ми маємо держслужбовців в рамках системи, які їдуть до Брюсселя з ментальністю: «Вау, я готовий обговорювати це до тих пір, доки мені не доведеться змінювати свої власні закони». Але це не те, чим є європейська інтеграція: мова йде про відтягування суверенітету по-новому, радикальним способом, чого немає більше ніде у світі. Сподіваюся, Україна стане сильною частиною ЄС одного дня. Принаймні, це напрям, в якому я працюватиму.

Що я можу ще сказати, крім «ДЯКУЮ». (Сказав українською мовою.) Наостанок розповім вам маленький анекдот. Хоча він про мови, це майже реальна історія з Європейського парламенту.

У Європейському парламенті, як і в усіх установ ЄС, є 23 офіційних мови, і ви маєте право в Європейському парламенті говорити рідною мовою. Більшість керівників держав і глав урядів, виступаючи з промовами, часто це роблять. Фінляндія головувала в ЄС у 1999 році і в 2006 році. Я тоді був членом Європарламенту. Отож, слухаю я виступ свого прем`єр-міністра Матті Ванханена в Європарламенті. Він виступав фінською, тому я слухав його без перекладу. Потім він почав розповідати анекдот. І ви знаєте, що інколи жарти втрачають свій сенс при перекладі… На щастя, у перекладач виявився дуже кмітливим. Вона – це, звичайно, була жінка – сказала: «Ну, зараз прем`єр-міністр Ванханен розповідає жарт. На жаль, його неможливо перекласти. Але заради чемності, я була б дуже вдячна, якби ви усі засміялися… зараз!». (Сміх. Оплески.) {3}

Фото Романа Малка

Міністр закордонних справ Фінляндії Александер Стубб заявив про безальтернативність євроінтеграції України.Про рецепт руху Києва до Євросоюзу керівник зовнішньополітичного відомства Фінляндії розповів в Інституті світової політики.\
«Мій концептуальний аргумент полягає в тому, що шлях України до євроінтеграції є не лише теоретичним, але й реальним», – наголосив дипломат. Він, зокрема, сказав, що Україна повинна закінчити переговори щодо підписання угоди про асоціацію в цьому або ж у наступному році. Стубб додав, що важливим є також укладення угоди про поглиблену зону вільної торгівлі з ЄС. Крім того, міністр звернув увагу на важливість безвізового режиму між Україною та ЄС. «Не знаю нічого іншого, що могло б покращити європейську інтеграцію, ніж спрощення візового режиму і свобода від віз», – підкреслив пан Стубб.
«Угода про асоціацію об`єднає українську політику з політичними інститутами Європи, зона вільної торгівлі об`єднає Україну з європейською економікою, лібералізація візового режиму зв`яже українців з громадянами Євросоюзу», – підкреслив глава МЗС Фінляндії.
Він також звернув увагу на схожість історій України та Фінляндії. «Ми тривалий час були частиною західного світу. 700 років Фінляндія була під Швецією, а ви тривалий час були частиною Польсько-Литовського князівства. Ви стали частиною Східної імперії в 1654, ми стали автономною частиною Російської імперії в 1809. Обидві країни боролися за незалежність у 1917 році», – розповів про паралелі пан Стубб. Він зазначив, що історично наші країни «йшли спочатку на Захід, потім на Схід, потім знову на Захід». Різниця, за словами міністра, лише в часі.
Міністр нагадав, що Фінляндія 34 роки йшла до Євросоюзу. «Цей процес досить складний і тривалий, але я все ж відчуваю, що шлях України буде йти до євроінтеграції», – резюмував він. У цьому контексті він нагадав, що Фінляндія також йшла до членства в Євросоюз через зону вільної торгівлі, членство в ГАТТ (нині – СОТ). Подібний шлях проходить, за його словами, і Україна.Стубб зазначив, що Україна була, є і буде історично й географічно європейською державою. Разом з тим, сказав він, не треба бути романтиками, кажучи про розширення європейської спільноти.
У дискусії, організованій Інститутом світової політики, взяли участь дипломати, експерти, студентські лідери, журналісти-міжнародники. Серед гостей були глава представництва ЄС в Україні Жозе-Мануель Пінту Тейшейра, посол України в Фінляндії Андрій Дещиця, посол Фінляндії в Україні Крістер Міккелсон, директор Фонду «Open Ukraine» Іванна Климпуш-Цинцадзе, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко, директор зовнішньополітичного напряму Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Жовква та інші.
Дискусія з міністром Стуббом відбулася за підтримки Фонду сприяння демократії США.
Стенограма дискусії з міністром закордонних справ Фінляндії Александером Стуббом

У зустрічі з керівницею зовнішньополітичного відомства Штатів взяли участь провідні громадські лідери України.Під час бесіди відбувся короткий обмін думками з приводу політичної ситуації в Україні та демократичних свобод.{1}

Дискусія в Інституті світової політики з послом США в Україні Джоном ТеффтомНапередодні візиту Хілларі Клінтон до Києва в Інституті світової політики відбулась дискусія з послом Сполучених Штатів в Україні Джоном Теффтом на тему «Огляд відносин між Україною та США». Це був перший публічний виступ глави американської дипломатичної місії за час його роботи в Україні. З повною версією дискусії ви можете ознайомитись нижче.\
Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики в Україні:

Вітаємо, шановні колеги. Як завжди, дуже раді бачити вас в нашому Інституті. Наш почесний гість сьогодні – посол Сполучених Штатів в Україні Джон Теффт. Я б хотіла подякувати пану послу за те, що дотримав свого слова та свій перший публічний виступ виголошує саме в Інституті світової політики. Тема виступу «Огляд відносин між Україною та США», що є досить актуальним напередодні візиту держсекретаря Хілларі Клінтон. Сподіваюсь, завдяки ньому ми можемо дізнатись, де сьогодні знаходиться Україна в зовнішньополітичній системі координат Сполучених Штатів. Пане посол, вам слово.

{1}
Джон Теффт, Посол США в Україні:

Пані та панове! Дякую вам за запрошення виступити перед вами.

Сьогодні я хотів би говорити про весь спектр відносин між Сполученими Штатами та Україною. Наші відносини міцні й активні, а Сполучені Штати, як і раніше, тісно взаємодіють з Україною. Ми готові зробити все можливе, щоб підтримати український народ в його прагненні до демократичного майбутнього і економічного процвітання.

В особистому плані, я працюю американським послом в Україні трохи більше як півроку. Для мене це добра нагода, щоб проаналізувати важливі події, які відбулися під час мого перебування тут, а також поділитися деякими думками про шлях, який лежить попереду.

Всі останні роки передовий досвід у розвитку демократії України служив прикладом для всього регіону. Президентські вибори в січні і лютому отримали широке визнання як в основному вільні та справедливі. Хоча тогочасний прем`єр-міністр Тимошенко спочатку оскаржила результати виборів у суді, післявиборна передача влади відбулася організовано. Ми маємо великі надії на те, що зміни, які відбулися в результаті Помаранчевої революції, виглядають незворотніми. Це включає в себе мирне вираження демократичного волевиявлення народу. Україна зазнала стрімких демократичних змін, а українці повинні пишатися тим, чого досягли. Під час президентської кампанії громадяни України та преса обговорювали результати роботи останнього уряду і достоїнства кожного кандидата. Виборці зробили свій власний вибір і з`явилися на вибори у великій кількості. Перегони були конкурентними, а розрив у результатах – невеликим.

Президент Янукович перебуває при владі чотири місяці, і вже мав успішну поїздку до Вашингтона, де він зустрівся з президентом Обамою під час зустрічі на вищому рівні з ядерної безпеки. Президенти прийняли спільну заяву, в якій вони підтвердили стратегічне партнерство між обома країнами і рішучість і надалі розбудовувати відносини на основі «Хартії про стратегічне партнерство між Україною і США». Сполучені Штати і Україна ведуть спільну роботу з модернізації українських цивільних ядерних дослідницьких об’єктів та з розширення науково-технічного співробітництва в цій царині. Рішення президента Віктора Януковича позбутися високозбагаченого українського урану було історичним кроком, а також підтвердженням провідної ролі України в галузі нерозповсюдження.

Президентський комітет з економічних реформ виробив амбітний чотирирічний економічний план реформ. Ми, як і раніше, сподіваємося, що уряду виявиться по плечу реалізація своєчасних реформ, необхідних для економічного прогресу і, як президент Янукович сказав, забезпечення відновлення міжнародної довіри до України у фінансовому аспекті. Українці заслуговують на ефективний уряд, який може досягти реальних реформ.

Потреба України в реформах і економічному прогресі не залежить від конкретного уряду при владі. Тривкі інтереси України втілені в надії її народу на більше процвітання, більшу відкритість до Європи та решти світу, і більшу ефективність та підзвітність державних органів, що забезпечують безпеку, охорону здоров`я, освіту та соціальний захист, на які заслуговує кожен українець. Українці хочуть, щоб їхні діти мали світле майбутнє, і це залежить від просування вперед реформ та від економічного прогресу.

Однією з ключових інституцій, які допоможуть створити світле майбутнє, є вільна преса, яка повідомляє точні новини без втручання з боку уряду або власників-олігархів. Вільна преса відіграє величезну роль у забезпеченні відповідальності посадових осіб за свої дії – і це є найважливішим елементом у створенні більш ефективних і підзвітних державних послуг, яких українці хочуть та на які заслуговують.

Дозвольте мені ще раз підкреслити: Україна значить дуже багато для Сполучених Штатів, а також має велике значення для Європи. Так само, як український народ має постійний інтерес в економічному прогресі і реформах, так і Сполучені Штати мають постійний інтерес до України. Україна має величезний потенціал. Вона служить транзитним маршрутом для майже чверті імпорту природного газу до Європи. Вона може стати самодостатньою в енергетичному плані, якщо її природні ресурси будуть повністю розроблені і покращиться ефективність їх використання. Вона може зробити значний внесок у глобальну продовольчу безпеку, якщо вона повною мірою використовуватиме свої багаті чорноземи. Україна може служити прикладом у цьому критично важливому регіоні. Вона продемонструвала лідерство на світовій арені, ліквідувавши ядерні боєприпаси і засоби їх доставки та беручи участь у безпекових і миротворчих операціях від Балкан до Іраку. Україна є прикладом для всього регіону в своєму розвитку активної демократії. А високоосвічені українські спеціалісти зараз більше ніж будь-коли пов`язані з європейцями і американцями, завдяки бізнесу, подорожам, освіті.
{10}
Політика США базується на Хартії стратегічного партнерства

Плануючи дальшу взаємодію з українським урядом і українськими громадянами, варто звернутися до основи нашої політики щодо України. Сполучені Штати ніколи не коливатимуться у своїй підтримці сильної і незалежної України. Наше бачення України є таке ж, як і в самих українців: демократична і процвітаюча європейська країна з ефективною та відповідальною владою. Звісно, майбутнє України визначатиметься самими українцями та обраними ними лідерами. У Москві в липні минулого року президент Обама сказав, я цитую: «Державний суверенітет повинен бути наріжним каменем міжнародного порядку. Так само, як усі країни повинні мати право обирати своїх керівників, держави повинні мати право на кордони, які є безпечними, і на свою власну зовнішню політику. Будь-яка система, яка відступає від дотримання цих прав, приводить до анархії. Ось чому цей принцип повинен застосовуватися до всіх країн, у тому числі … України».

Висловлювалися різні думки про те, що зусилля адміністрації Обами із поліпшення відносин з Росією вплине на наші відносини з Україною. Під час нашого перезавантаження відносин з Росією ми знову підтвердили нашу тверду прихильність до суверенітету і територіальної цілісності України та її сусідів. Ми не вважаємо, що партнерство з однією країною повинно відбуватися за рахунок іншої. Власне, Сполучені Штати разом з Росією в грудні минулого року підтвердили запевнення у безпеці, надане Україні в 1994 році в Будапештському меморандумі. Наша більша мета – стимулювати перехід до багатопартнерського світу, у якому держави-однодумці можуть спільно працювати над спільними проблемам, і чим сильніші наші партнери, тим ефективніші наші партнерські відносини. Сильна і незалежна України – це добре для Росії, добре для регіону, і добре для світу. Ми рішуче підтримуємо прагнення України до інтеграції в Європу.

Конкретика нашого співробітництва з Україною і надалі визначатиметься американсько-українською «Хартією про стратегічне партнерство». Ця хартія підкреслює важливість наших двосторонніх відносин і передбачає розширену співпрацю із широкого спектру спільних пріоритетів. Вони включають в себе економіку, торгівлю та енергетику; оборону і безпеку, зміцнення демократії та культурні обміни. Під час поїздки віце-президента Байдена до Києва в липні минулого року була створена Комісія стратегічного партнерства між США і Україною для досягнення цілей Хартії. Ця комісія засідала у Вашингтоні в грудні. Ми розраховуємо на її наступне засідання в Києві у липні.

Нашу прихильність до України ілюструє наша програма допомоги, вартість якої у 2010 році становить $123 млн. Наші цілі – зміцнення миру і безпеки, підсилення демократичних інститутів, сприяння економічному зростанню та енергозбереженню, підвищення безпеки і нерозповсюдження, безпека Чорнобиля, боротьба з ВІЛ та поліпшення здоров`я дітей.
{5}
Пріоритети політики Сполучених Штатів

У дусі стратегічного партнерства з Україною, я хотів би запропонувати п`ять стратегічних пріоритетів, які будуть головними в нашому спільному порядку денному з адміністрацією Януковича:

По-перше, Сполучені Штати віддані політиці, яка сприяє процвітанню України, і готові надати підтримку досягненню Україною домовленості з Міжнародним Валютним Фондом у найкоротші терміни та здійснення нею подальших економічних реформ. Ми, як і раніше, переконані, що шлях України до відбудови та відновлення економічного процвітання пролягає через співпрацю з МВФ, яка може допомогти Україні знайти вихід з нинішньої кризи і відкрити двері для кредитування з боку інших міжнародних фінансових установ та Європейського Союзу. Скорочення дефіциту бюджету, оживлення банківської системи і припинення субсидій у енергетиці вимагатиме сильної волі.

Ще одним важливим пріоритетом є зміцнення демократії і свободи преси. Ефективне верховенство права має вирішальне значення для сильної демократії, і саме тому ми підтримуємо зусилля із поліпшення стану справ. Президент Янукович заявив у своєму виступі на Раді Європи у Страсбурзі, що його адміністрація почала проводити реформи, спрямовані на досягнення європейських стандартів у всіх сферах українського життя. Першим з них, заявив він, є гарантування верховенства права в українському суспільстві. Для того, щоб зробити це, президент Янукович і його команда поставили перед собою амбітну мету підняти рівень системи юстиції в Україні до норм і стандартів Ради Європи. Він підкреслив у Страсбурзі, наскільки важливі висновки Венеціанської комісії для цього процесу, і ми були раді дізнатися, що цього тижня його адміністрація направила пропозиції щодо судової реформи до Комісії для розгляду. Ми сподіваємося, що адміністрація Януковича буде працювати з Венеціанською комісією, щоб розробити якнайкраще законодавство щодо цих реформ, щоб зміцнити судову систему України.

Багато хто з наших юридичних експертів у посольстві, які займаються питаннями демократії і верховенства права, готові надавати допомогу адміністрації Януковича в розробці солідного законодавства щодо реформи системи кримінального правосуддя – як кримінально-процесуального кодексу, так і системи судочинства. Такі реформи, як сказав президент Янукович, посилять боротьбу з корупцією, будуть сприяти свободі засобів масової інформації шляхом запобігання перешкоджанню журналістам і залякуванню, без чого доступ до інформації виявився б обмеженим, а він є необхідним для демократичного розвитку.

Однак демократична система не залежить тільки від самої правової системи. Як я вже говорив раніше, свобода засобів масової інформації також є важливою частиною демократії. Ось чому ми вважаємо, що необхідно захищати і навіть розширити свободу ЗМІ, яка була здобута в 2005 році. Не повинно бути ніякого повернення до старої системи державного тиску на журналістів і медіа-компанії. У той же час, ми повинні також визнати, що деякі медіа-компанії практикують самоцензуру, яка є настільки ж руйнівною для принципу свободи преси.

Надходили тривожні повідомлення про тиск на журналістів, про брутальний напад на редактора газети в місті Коломия. Журналісти кількох телевізійних компаній виступили із відкритими листами протесту, у яких вони скаржаться на неприпустимий тиск і цензуру. Ми вважаємо, що міліція повинна ретельно розслідувати випадки насильства, і що уряд має серйозно вивчити повідомлення про тиск на журналістів. Ми вітаємо публічні заяви президента Януковича на підтримку свободи преси. Ми сподіваємося, що уряд діятиме, коли виникатимуть загрози свободі преси.

Третьою в рівній мірі важливою галуззю для довгострокового процвітання України є торгівля та енергетика. Ключем є газова галузь, побудована на основі прозорості, конкуренції, реалістичних цін і більш енергозберігаючих доставки і споживання. Сполучені Штати діють в тісній координації з Європейським Союзом з даного питання. Україна використовує енергію в три рази менш ефективно, ніж у середньому по ЄС, і споживає від 50 до 60% газу більше, ніж мало б бути. Ця ситуація не є економічно виправданою і звужує економічні можливості для України. Сполучені Штати допомагають із трирічною програмою покращення енергозбереження та енергоефективності в муніципальному опалювальному секторі. Ці реформи необхідні не тільки для заохочення економії енергії, але й для стимулювання інвестицій в енергетичний сектор. Ми рекомендуємо українській владі якнайкраще використати пропозиції ЄБРР, Світового банку та ЄС щодо допомоги в модернізації газотранспортної системи, що дозволить прибрати одне головних джерел знекровлення бюджету і стимулювати інвестиції в енергетичний сектор.

Відносно торгівлі, Сполучені Штати готові працювати, щоб зміцнити ділову сторону відносин США і України, яка потенційно може бути набагато більшою, ніж вона є сьогодні. Сполучені Штати залишаються восьмим найбільшим іноземним інвестором в Україні, із 1,4 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій. Ми вітаємо зауваження президента Віктора Януковича, який виступає за створення стимулів для інвесторів, таких, як зниження податків і скорочення бюрократизму. Наша бізнес-спільнота говорить нам, що ще багато належить зробити, щоб зробити Україну привабливою для інвесторів, у тому числі реформувати податки й кодекс, збільшити прозорість, забезпечити верховенство закону, серйозно боротися з корупцією. Своєчасне відшкодування ПДВ було б великим кроком уперед, так само як і захист прав інтелектуальної власності. Однією з областей, де приватний сектор США міг би бути більш активним – атомна енергетика України.

Четвертий напрямок співпраці – оборона і безпека. Сполучені Штати і Україна повинні продовжувати працювати спільно з метою зменшення загрози розповсюдження ядерних матеріалів і технологій і їх потенційного потрапляння до рук небезпечних режимів і терористичних груп, при цьому забезпечивши можливість мирного використання ядерної енергії. Прийняття Україною зобов`язання позбутися її високозбагаченого урану було великою подією під час квітневої зустрічі на вищому рівні з ядерної безпеки. Співробітництво в цій сфері між Україною та США зробило світ більш безпечним.

Безпека і співробітництво в галузі оборони є важливим компонентом нашого стратегічного партнерства. Ми високо цінуємо внесок України у міжнародні зусилля з підтримання миру. Позитивним знаком стало ухвалення переважною більшістю голосів у Верховній Раді закону, який дозволяє спільні військові навчання на території України цього року. Що стосується НАТО, то ми підтримуємо такі відносини, які відображають волю українського народу. Президент Янукович дав зрозуміти, що членство в НАТО не стоїть на порядку денному під час його адміністрації. Це рішення за Україною, а не будь-якої іншою країною, і ми поважаємо це. Ми раді, що практичне військове співробітництво у військовій сфері між Україною та США триває. Ми навіть прагнемо до більш високого рівень співробітництва з українськими силами – як на двосторонній основі, так і з участю НАТО.

П`ятим з важливих пріоритетів політики є боротьба з корупцією. Боротьба з корупцією є абсолютно необхідною для покращення економіки. Ми відзначили з великою надією заяви нового уряду про те, що боротьба з корупцією є першочерговим завданням. Тим не менше, справи говорять гучніше за слова. Раціоналізація і більша прозорість урядових процедур допоможе усунути можливості для корупції. Ми працюємо з урядом, щоб забезпечити консультативну та технічну експертну допомогу у разі потреби. Ми натхнені тим, що Рада внесла зміни до Закону про державні закупівлі, щоб привести його у відповідність з рекомендаціями Світового банку, ЄС та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). У нас є програми для сприяння стандартизованому тестуванню для вищої освіти і в цілому по реформі судової системи, кожна з яких матиме вплив на рівень корупції. Посольство також надає 1,5 млн. доларів США для впровадження електронної митниці – електронної системи контролю імпорту, яка відповідає стандартам ЄС, що також буде зменшувати можливості для корупції на кордоні. У цих та інших сферах, ми стоїмо пліч-о-пліч з народом України, який вже втомився від корумпованої і безвідповідальної влади. Настав час для серйозних зусиль в цій сфері.

{4}

На закінчення я хотів би ще раз підкреслити, що США, як і раніше, активно взаємодіють з Україною, що включає і майбутній візит держсекретаря США Хілларі Клінтон. Ми маємо високий рівень продуктивних відносин в багатьох галузях, і ми можемо знайти ще більше можливостей для спільних дій.
Хоча виклики в американо-українських відносинах є складними і вимогливими, я залишаюся оптимістом щодо можливостей, які лежать попереду. Дуже важливо для обох країн, щоб ми знайшли правильний шлях розвитку американсько-українських відносин. За нової адміністрації в Україні у нас є шанс подвоїти зусилля з обох сторін для досягнення цілей нашого стратегічного партнерства.

Дякую. Я буду радий відповісти на ваші запитання.

Віктор Шлінчак, голова Наглядової Ради Інституту Світової політики:

Пане посол, ви дуже оптимістично змалювали перспективи України і США, але не все мабуть так райдужно в наших відносинах і хотілося б все-таки більш точно отримати відповіді на запитання. Як зокрема США будуть стимулювати українську владу виконувати ті зобов`язання, які вона бере на себе в контексті дотримання демократичних принципів і свобод? Як США будуть заохочувати президента Януковича виконувати зобов`язання, які він давав, зокрема, в Раді Європи? Враховуючи останні події навколо каналів TVi та 5 каналу, враховуючи цензуру, яка запроваджується на комерційних каналах, враховуючи останні, сьогоднішні фактично, заяви Юлії Тимошенко про політичні переслідування, які реальні механізми будуть запроваджувати США в Україні?

Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики:

Можливо в когось з наших експертів є дотичне питання, ви можете його поставити.

Вадим Карасьов, політолог, Iнститут глобальних стратегій:
{8}
Воно не стільки дотичне, скільки більш сконцентроване. Яка все ж таки головна мета США в двосторонніх відносинах з Україною? Тому що попередня адміністрація мала за мету вступ України до НАТО, демократизацію України. Але сьогодні, мені здається, скоріше домінують не стратегічні та фундаментальні цілі, а тактичні, прагматичні цілі з обох сторін. Хотілося б почути, яка ж саме мета сьогодні американської сторони у відносинах Україна-США. Дякую.

Джон Теффт:

Передовсім я американець. Я народився оптимістом і до смерті залишатимуся оптимістом. Я трошки жартую, коли говорю це. Тому, хто знає американську історію, відомо, через що ми пройшли. Це був довгий період розбудови демократії; складний для досягнення сьогоднішнього стану. Ми, звичайно, не досконалі, і зараз існують проблеми. Але оптимізм і бажання стати кращими характеризує американську історію. Саме це дозволило нам рухатися вперед. Тому я сподіваюся, що з нашою допомогою, із допомогою європейських друзів, Україна зможе побудувати ту демократію, яку, як я сказав у промові, самі українці дуже прагнуть встановити.
Я намагався в промові вказати, що існують питання щодо перезавантаження американської політики з Росією і як це впливає на відносини з Україною. Я займався питаннями цього регіону, відносинами з Україною, коли працював у Вашингтоні в Держдепартаменті, у тому числі на початку української незалежності. Якщо уважно подивитеся, то побачите спадковість американської політики між республіканськими і демократичними адміністраціями. У Хартії про стратегічне партнерство, яку адміністрація Буша підписала із попереднім урядом України, усе це викладено. Адміністрація Обами прийняла цю Хартію. Це свідчить про те, що ми хочемо працювати над досягненням поставлених цілей. Ми хочемо робити більше обмінів між людьми, ми хочемо втілити цілу низку речей. Це робочий план. Думаю, що наші зусилля будуть успішними. Адміністрація Обами віддана підтримці України, вона хоче розбудовувати ці відносини. Коли тут буде держсекретар Клінтон, ви про це знову почуєте. Президент Обама казав про це, держсекретар Клінтон казала про це багато разів. Ми не думаємо, що перезавантаження з Росією обов’язково має перешкоджати гарним відносинам США з Україною.
Що стосується проблем, які тут існують, то у нас є регулярний діалог із урядом України з усіх складних питань, включаючи демократію і свободу преси. Що ми будемо робити? Насамперед, ми маємо діалог. Я впевнений, що український уряд добре розуміє позицію США. Я в промові дуже чітко висловився про те, якою є наша позиція. І українці всі це бачать. Ми будемо продовжувати стежити за всіма цими питаннями. Ми тут не здамося: якщо ми бачимо питання, ми ставимо питання; якщо ми бачимо порушення, то ми теж ставимо питання. США тут дуже активні, так само як і ЄС. Ми будемо продовжувати бути такими.

Павло Жовніренко, Центр стратегічних досліджень:

Пане посол, коли ви говорили про боротьбу з корупцією Україні, ви сказали про те, що оголошена боротьба Україні і ви, в принципі, чекаєте справ після кожного сказаного слова. Чи не бачите ви можливість і потребу впливу на переговорний процес з МВФ для України в частині більшої ролі громадянського суспільства, більшої прозорості цих кредитів у використанні в Україні? Адже в цьому випадку ці кредити були б не тільки джерелом фінансово-економічного оздоровлення України, а й боротьби з корупцією і розвитку громадянського суспільства України. Дякую.

{3}
Джон Теффт:

Так, ми дуже тісно співпрацюємо із МВФ, Світовим банком, із індивідуальними партнерами ЄС. Я в постійному контакті, моя команда в постійному контакті із представниками цих установ. Делегація МВФ зараз тут. Я поки що не знаю, що на цих переговорах відбувається. Але я знаю, що Президент Янукович і уряд розуміють, що дуже важливо досягнути домовленість із МВФ, а також зробити це в такий спосіб, аби справитися з проблемами банківської системи, з проблемами дефіциту бюджету. Я відчуваю, що уряд це добре розуміє. Як відбуватимуться переговори – подивимося. У більш широкому плані є достатньо сильний збіг думок між західними країнами і інституціями такими, як МВФ, Світовий банк із приводу того, що треба робити – не лише по бюджетному дефіциту, але й у боротьбі з корупцією. Ми маємо активний діалог із урядовцями в Україні. І вони досить відверто говорять про проблеми. Вони принаймні кажуть мені, що бачать, наскільки серйозні проблеми це створює для інвестицій, коли американські компанії хочуть прийти і робити тут бізнес. І коли трапляється нечесний партнер, то ти звертаєшся до суду. При цьому ти не можеш отримати чесного, справедливого вердикту, і це інші бачать, у них виникають питання – чи це добре для їхніх інвестицій. Це дуже серйозне питання. Американська торгова палата, Американсько-українська бізнесова рада – ці структури дуже активні і дуже відверті у донесенні до членів уряду того, що треба зробити, якщо Україна справді хоче закордонних інвестицій. Це відповідальність уряду. Як я сказав в промові, мають бути суворі кроки для поліпшення ситуації. Це просто, але і складно одночасно.

{7}

Микола Княжицький, директор каналу TVi:

Пане посол, якщо говорити про МФВ, то фонд вимагає від країни реформ або, принаймні, досить рішучих економічних кроків. Це те, до чого готується українська влада: підвищення пенсійного віку, підвищення податків… Ці кроки є непопулярними. Існує думка української влади, що для того, щоб ці непопулярні кроки здійснити необхідно обмежити свободу слова, монополізувати медіа для того, щоб опозиція або противники влади не скористалися цими кроками і ми, наприклад, як телеканал розцінюємо те, що відбувається з нами, в тому числі як і те, що ми стаємо жертвами цього процесу. Чи західні країни, які підтримують МВФ, для якого, звичайно, економічні питання є важливішими ніж політичні, розуміють, що питання свободи преси може стати жертвою тих реформ, які вимагає МВФ? Українська влада, наприклад, в конфлікті з нами, з іншими телеканалами, прикривається тим, що це нібито технічні питання. Але насправді ми не можемо через конфлікти інтересів досягнути справедливості. Ми відчуваємо стеження зі сторони спецслужб, інші журналісти відчувають інші переслідування, і ми, як журналісти, боїмося того, що уряд буде продовжувати це робити через те, щоб отримати міжнародну фінансову допомогу в тому числі.

Джон Теффт:

Я не думаю, що тут має бути зв`язок між МВФ і питаннями свободи преси. Питання свободи преси – це цінність сама по собі. Всі уряди повинні бути відкритими для доступу преси. Це стосується не лише України, а будь-якої демократичної країни. Це не комфортно інколи для урядовців, але це дуже важливо. Вільна преса грає важливу роль в демократії, щоб, як ми говоримо в Америці, уряд залишався чесним. Звичайно, різні люди мають різні думки, різні позиції. Але, думаю, що немає бути чогось такого, щоби зменшувати свободу преси тільки тому, що уряд хоче досягнути чогось, на що погодився із МВФ. Я за час, який тут перебуваю, говорив із багатьма людьми. Мої співробітники подорожують Україною, вони вивчають, що тут відбувається, порівнюють з тими проблемами, які має моя країна. Але так, Україна пройшла через складний час – на 15% зменшився ВВП, найбільше в Європі. Це не лише статистика, це має вплив на кожну людину, на кожну родину в країні. Багато хто постраждав, я це розумію. Але вийти з цього можна через угоду з МВФ, розбудову економічної політики, яка дозволить людям мати більше робочих місць, залучити інвестиції, дуже важливо залучити іноземні інвестиції, тому що це створить робочі місця. Це сприятиме зростанню економіки і покращенню якості життя людей. Треба ухвалювати складні рішення, але преса повинна мати можливість доповідати про це народу. А народ має право ставити складні питання уряду. Це складні питання, але свобода преси має бути абсолютно неушкодженою.

Ігор Жовква, експерт МЦПД:

Пане посол, в контексті майбутнього візиту державного секретаря Клінтон до України. Нам, очевидно, все одно не уникнути тієї прив’язки, яка існувала, наприклад, і в минулому році, якщо пам`ятаєте після політики перезавантаження відносин США з Росією, відбувся візит віце-президента Байдена і говорили про те, що це для того, щоб показати, що перезавантаження, як ви сьогодні сказали, не відбувається за рахунок України. Зараз ситуація, можливо, дзеркальна. Тобто відбулося зближення України з Росією, і візит Клінтон багатьма починає розцінюватися як гарантія того, що Україна не занадто зближається з Росією, скажемо так, не за рахунок своїх західних зобов`язань. Підтвердіть або спростуйте ці спекуляції. І що очікувати від візиту? Чим цей візит буде? Це буде оцінка діяльності нинішньої влади, це буде акцентування всіх питань, деякі з яких проблемні, ви про які згадували? Чи це буде постановка порядку денного на майбутнє? Яка програма, чи будуть зустрічі з громадським суспільством, з опозицією? І про які результати вже можна говорити, наприклад, чи буде обговорюватись підвищення рівня Комісії зі стратегічного партнерства, про яке тут згадувалось. Дякую.

Альона Гетьманчук:

Чи є в когось ще питання, які стосуються візиту Хілларі Клінтон, аби ми сьогодні більше до цієї теми не повертались?

Оксана Тороп, Інтерфакс-Україна:

Уточніть, будь-ласка, коли все-таки відбудеться візит. Тому що були гучні заголовки від МЗС, що Хілларі Клінтон зустріне День незалежності США в Києві, потім з`явилися чутки, що вона приїде не 4, а 5 липня. Коли, все-таки буде візит? Дякую.

Джон Теффт:

Відповідь: я не знаю. Не хочу давати несерйозну відповідь. Держсекретар матиме турне по кільком країнам. Вона має також дуже напружений графік в США. Ми намагаємося виробити найкращі дати візиту, які будуть зручні для уряду тут. Крім того, я не хочу публічно це обговорювати, тому що ми ще точно все не визначили. Я думаю, що через пару днів все стане відомо.
Ми працюємо над графіком візиту. Частково все залежить від того, скільки в нас буде часу. Ви були колись урядовцем, тому знаєте, як багато часу це забирає. Я не знаю кожної зустрічі, і де саме вона відбудеться. Але ми працюємо над цим. У цьому вас можу запевнити. Ми чекаємо на цей візит.
Я хочу ще про одну річ сказати. Це не завжди впадає в око громадськості, але після саміту з ядерної безпеки сюди приїжджав заступник міністра оборони США Александер Вершбоу, спеціальний посланець з енергетичних питань держсекретаря Дік Морнінгстар, відбулися візити команди, яка працює над імплементацією угоди президентів щодо високозбагаченого урану. Із цією метою перебував Ден Рассел із Держдепартаменту. Ми мали візит Мелан Вевір, спеціального представника президента з жіночих питань. Мали масу інших візитів нижчого рівня. Так що існує регулярна серйозна послідовність візитів важливих урядовців, трошки нижчого рівня, які працюють тут із урядовцями із цілого спектру питань, які я вже згадав. Отже, частина візиту буде присвячена реалізації домовленості, досягнутої під час саміту з ядерної безпеки. Частина – це накреслення нових напрямків співробітництва. Отже, це спекуляція, що США втратили інтерес до України. Це абсолютно не відповідає дійсності. Ми зацікавлені в співпраці з Україною, лінії співпраці це підтверджують. Ми всі чекаємо візиту держсекретаря. І повідомимо, як тільки довідаємося про точні дати.

Богдан Соколовський, колишній радник президента України з питань енергетичної безпеки:

Пане посол, я маю дуже конкретне питання до теми, яку ви згадували, і не один раз. Як правило, двосторонні відносини, тим більше стратегічне партнерство між нашими державами, ефективне тоді, коли є дії з обох боків, які доповнюють одне одного. Це стосується і питань енергетики. Ви згадували про те, що позитивно оцінено у Вашингтоні рішення адміністрації Януковича про відмову від збагаченого урану. Насправді, це не створює особливої небезпеки в світі, тим більше для України. Рішення прийнято. Штати вітали це рішення. Але з іншого боку, наше суспільство і спеціалісти до сих пір не переконались, що США адекватно реагують на таку поступку України, тому що ті повідомлення, які до сих пір ми знаємо, що начебто на місце збагаченого урану приходить незбагачений уран, це не компенсація.
Друге. Дуже багато спільної енергії Штатів і України було приділено підготовці альтернативного ядерного палива для українських атомних станцій. Сьогодні, будемо відвертими, є реальна небезпека того, що компанія Westinghouse з ядерним паливом витискається з України. Чи є у Вашингтоні бачення, концепція як в обох цих питаннях продовжити роботу а не закрити тему на сьогоднішньому етапі, щоб це було взаємовигідно і для США і для України.

Джон Теффт:
{9}

Дуже дякую за запитання. Давайте я скажу про діалоги, які у нас продовжуються з українськими урядовцями з високозбагаченого урану. Ми мали візити з цього приводу після саміту з ядерної безпеки. Я не можу розкривати весь зміст переговорів, але ми працюємо. Як президент сказав, аби не тільки замінити високозбагачений уран низькозбагаченим, але також працюємо над іншими потужностями, які дозволять Україні бути гравцем світового рівня в ядерних дослідженнях. Коли ви побачите пакет, який ми виробимо, то прийдете до висновку, що це добре для України. Я чую, що хтось каже: чому ми маємо віддати цей високозбагачений уран? Суть в тому, що це дуже небезпечно, коли терористи, погані хлопці, заволодіють ним. Важливо, що весь світ рухається до використання низько збагаченого урану у найскладніших дослідницьких установках. США вже конвертували 20 своїх реакторів на низькозбагачений уран. І ви можете проводити ті ж самі дослідження з ним. Думаю, що як наслідок Україна зможе виробляти свої радіоактивні ізотопи для медицини. Ви зможете надавати послуги своїм людям, які взагалі-то є дуже коштовними. Я не буду більше заглиблюватися, але гадаю, що в кінцевому підсумку експерти і народ України погодяться, що це гарна угода. Я також сподіваюся, що результат цієї співпраці зблизить наших ядерних дослідників і наблизить їх разом до найвищих стандартів у цій сфері. І нові покоління отримають гарну спадщину в обох країнах в сфері досліджень.
Щодо другої частини вашого питання. В Україні є представник Westinghouse. Він надає уряду свої пропозиції. Є багато речей, які тут враховуються. Одна з них – підтримка різноманітності постачальників. Westinghouse зараз успішно використовує своє паливо на трьох реакторах Південноукраїнської АЕС. Вони хочуть робити більше. Вони готові будувати завод, який би виробляв паливні зборки. Є тендер. Він зараз вивчається компанією Westinghouse. Я впевнений, що і конкуренти Westinghouse вивчають умови тендеру. Дік Монінгстар сказав про це під час свого візиту. Він говорив не лише про газ і нафту, але і про ядерне паливо. Я сподіваюсь, що Westinghouse зробить презентацію уряду. І уряд побачить вигоди цієї пропозиції. Я хочу заохотити Westinghouse рухатися в цьому напрямку. Є також багато інших американських фірм, які спеціалізуються на програмному забезпеченні, інших речах, які відносяться до ядерної енергетики. Нам кажуть, що вони також могли б надати дуже важливі дослідницькі інструменти українській індустрій в цій галузі. Я мав зустріч учора з українським міністром енергетики, щоби йому повідомити про це. Ми дуже наполегливо працюємо в цьому напрямку.

Віталій Портников, оглядач радіо «Свобода»:

В якийсь момент я втратив логіку. Це в той момент, коли ви сказали, що американські компанії інколи приходять на український ринок і потім фактично не можуть тут працювати щодо інвестицій, тому що коли вони намагаються подати до суду, отримують несправедливе, пов’язане з корупцією, судове рішення, вони звичайно звідси йдуть. І це логічно. Але перед цим ви говорили, що коли Юлія Тимошенко подавала до суду після виборів президента, суд легітимно визнав те, що вона не перемогла і те, що вибори не могли бути сфальсифіковані, це таке ж легітимне рішення тих суддів, які відмовляють американським компаніям. Я, чесно кажучи, не бачу різниці між цим судом і тим судом, між пані Тимошенко і американською компанією. Розумієте, пане Посол?

Джон Теффт:

Чого стосується ваше питання?

Віталій Портников:

Питання стосується стандартів.

Джон Теффт:

Я дуже чітко заявив, що стандарти мають бути однаковими для всіх. Я не буду обговорювати індивідуальні судові рішення.
{6}

Віталій Портников:

Давайте поговоримо як державні службовці. Питання просте.
Ви були свідком того, як в Грузії, під розмовами про економічні реформи фактично створювалася єдина система ЗМІ, близька до влади. Але Грузія – не частина російського інформаційного простору, а Україна частина. Нас тут постійно переконують, що Сполучені Штати схвально ставляться до всіх кроків нової української влади. І тепер разом із Росією, це говорять російські засоби масової інформації і ті, які близькі для Росії, будуть вирішувати питання української зовнішньої політики. Наскільки енергійно американська влада і посольство США готові говорити з українським керівництвом про те, що якщо буде порушення стандартів, судових, владних,стандартів у питанні свободи преси, так не буде підтримки економічних реформ? Ось моє питання.

Джон Теффт:

Думаю, я про це чітко сказав. Ми дуже енергійно розмовляємо з урядом. Ми б те саме робили з попереднім урядом, якби виникали речі, що викликають стурбованість. У судовій системі є корупція. Ми про це знаємо. І це проглядається і в бізнесових справах, і в інших. Ось чому ми допомагаємо з реформою так наполегливо. Усе, що я можу сказати – це те, що у нас є постійні діалоги з найвищими посадовцями цього уряду з широкого спектру цих питань. Я б не хотів заглиблюватися в деталі цих дискусій, це не буде правильно з точки зору дипломатії. Але як із цим урядом, так і з попереднім, і за президентства Леоніда Кучми ми говоримо про це. Ми порушуємо це питання. Ви можете запитати в урядовців, чи ми піднімаємо ці питання. Якщо ви слухали мою промову, то там чітко сказано: над цими речами треба працювати.

Альона Гетьманчук:

Я думаю, Віталій мав на увазі, що якщо слухати нову владу і оточення, яке коментує її дії, то виглядає так, що все, що вони роблять в Україні, підтримується Сполученими Штатами, Заходом загалом. І, власне, це дуже добре, що ви сьогодні розставили деякі акценти стосовно того, що схвалюється, а що ні.

Джон Теффт:

Люди можуть казати те, що вони хочуть. Але це не завжди є абсолютною правдою. Я кажу вам, яка є позиція американського уряду. Сподіваюсь, що це було дуже чітко сказано.

Анатолій Марциновський, «Газета по-українськи»:

Якщо я не помиляюсь, ви за ці півроку майже не давали інтерв`ю українській пресі, здається було лише одне чи два інтерв`ю.

Джон Теффт:

Це не зовсім так. Я принаймні три-чотири інтерв`ю дав для газет. Я коментував події кожного разу, коли до мене зверталася преса під час моїх поїздок по Україні. Просто стежте уважно.

Анатолій Марциновський:

Можливо це були короткі коментарі, а не великі інтерв`ю. Питання таке. Чому ви мало спілкуєтесь з українською пресою? Журналісти заслуговують ексклюзивних інтерв`ю.

Джон Теффт:

Думаю, що я достатньо активний. Куди б я не поїхав в Україні, люди кажуть, що бачили мене по телебаченню, чули мої заяви. Я тут півроку, і при всіх речах, які тут відбувалися, я вже був у Львові, Дніпропетровську, в Одесі, у Чорнобилі. Там, щоправда, не було особливої взаємодії з пресою. Я виходив до людей. Тут є моя прес-служба. Будь ласка, сконтактуйтесь. Я не можу з кожним медіа зробити окреме інтерв’ю. Одна з причин, чому я прийняв запрошення виступити, це тому, що я хотів для всіх висловитись і мати не лише промову, але і відповісти на запитання.

Ганна Іваненко, Телеканал 24:

У мене до вас 2 питання. Перше. На Хмельницькій АЕС Росія планує поставити свої реактори, як це може вплинути на відносини з США? Друге. Чи були ви колись в Криму і чи хотіли б там провести свою відпустку?

Джон Теффт:

Відповідь на останні два запитання ствердна. Я не згадав, що я був ще і в Криму. Моя перша поїздка відбулася, якщо я не помиляюсь, в лютому або в березні. Я повинен був мати іншу поїздку, однак через виверження вулкану плани змінилися. Я побував у Криму. Я відвідав Сімферополь, зустрівся з представниками місцевої влади, побував в Бахчисараї на відкритті фотовиставки. Я мав шанс поговорити з багатьма фахівцями – в тому числі, з економічними. Я би хотів провести відпустку в Криму, але не знаю, чи випаде така нагода влітку цього року, бо попереду ще багато роботи. Але я, безперечно, хочу ще раз побувати в Криму. У вересні, зокрема, я маю відвідати там конференцію.
Що стосується ядерних реакторів. Переконаний, якби був оголошений тендер або до американських компаній звернулися, у них би був інтерес в участі. Але важливо те, що ми зацікавлені в наданні ядерного палива. У міжурядових угодах ми звертаємо увагу на такі питання. Зараз оголошується тендер ще щодо одного об`єкту. Про це я поки що більше не можу сказати.

Ірина Туз, радіо «Свобода»:

Подібне питання звучало до посла Росії в Україні. Чи американський посол в Україні вчить українську мову?

Джон Теффт:

Відповідь така – повільно. Найважча частина моєї роботи полягає в тому, що складно знайти час, аби зайнятися всіма справами, якими хотів би займатися. Є публічна частина моєї роботи, яку ви бачите. Але крім того, я маю керувати великим посольством. До Києва приїжджає багато американських делегацій, як я вже сказав. Сподіваюсь, що під час літньої відпустки зможу дещо поліпшити рівень своєї української мови. Бажання є, але часу, на жаль, не завжди вистачає. Коли я був послом у Литві, то перед приїздом до Вільнюса у мене було дев`ять місяців для того, щоб опанувати литовську мову. Перед приїздом до Грузії і до України у мене не було достатньо часу, аби вивчити грузинську і українську мови. Тому сподіваюся, що буде час дещо наздогнати. Я знаю, що українська мова не така проста. Я вчив угорську мову, коли мені було 30 років; учив литовську, коли мені було 40 років. Звичайно, що у віці 50 років важче вчити іноземну мову.

Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики:

Так чи інакше, ми сьогодні переконалися, що між Україною і США все ще є достатньо багато точок дотику, зберегти які є в інтересах як України, так і Сполучених Штатів. Наразі хотіла б подякувати пану послу за участь у сьогоднішньому заході та побажати вам успіхів не лише у вивченні української мови. Щиро дякую вам та всім нашим учасникам.
{2}
Фото Романа Малка.

Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Джон Теффт у четвер, 24 червня взяв участь у дискусії в Інституті світової політики.Перед численними експертами та журналістами американський дипломат виступив із промовою на тему «Огляд американсько-українських відносин». Модератором дискусії була директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук. {2}У своєму виступі Посол Теффт наголосив на п`яти пріоритетах співпраці між Києвом і Вашингтоном. Перший пріоритет, за словами посла, пов`язаний з переговорами України з МВФ. Дипломат сподівається, що Київ досягне угоди з фондом «якомога швидше». «Ми переконані, що шлях України до одужання та відновлення процвітання полягає у співпраці з МВФ, який може допомогти Україні вийти з нинішньої кризи», – заявив посол.
Другим пріоритетом, підкреслив Теффт, є «посилення демократії і свободи преси». {1}«Ефективне верховенство права – критично важливе для сильної демократії, тому ми підтримуємо зусилля з поліпшення ситуації», – заявив посол. Він також зазначив, що США стурбовані ситуацією з демократією в Україні.
«Третьої, але не менш важливою сферою для довгострокового процвітання України є торгівля та енергетика. Газовий сектор, що базується на прозорій конкуренції, реалістичному ціноутворенні, більш енергоефективному розподілі та споживанні, буде ключовим моментом», – зазначив Теффт. Посол також нагадав, що США стоять на восьмому місці за обсягом інвестицій в українську економіку. Прямі інвестиції американських компаній – 1,4 млрд. доларів. Дипломат переконаний, що існує потенціал до збільшення цієї суми. {4}Для цього, відзначив посол, українській владі слід провести реформи в податковому законодавстві, поліпшити ситуацію в судовій системі і зробити серйозні кроки у боротьбі з корупцією.
П`ятим важливим пріоритетом, заявив посол, є боротьба з корупцією. Пан Теффт зазначив, що США вже надають свою допомогу в цьому питанні.
Значну увагу Посол Теффт приділив питанню демократії, а також проблемі зі свободою слова в Україні. Він розповів, що США мають «регулярний діалог з українським урядом за всіх складних питань, включаючи демократію і вільну пресу». Дипломат вважає, що «український уряд добре розуміє позицію США щодо демократії». Посол також заявив, що Вашингтон надалі стежитиме за ситуацією зі ЗМІ в Україні.
«Ми не будемо здаватися. Якщо ми бачимо проблему, то порушуємо питання. Якщо бачимо порушення, то порушуємо питання», – підкреслив Теффт. «США тут дуже активні, так само як і Євросоюз. Ми продовжуватимемо цю політику», – сказав посол.
При цьому Теффт, пославшись на американський досвід, визнав, що розвиток демократії – складний процес. «Але оптимізм і бажання стати кращими дозволили США рухатися вперед. Я сподіваюся, що Україна з нашою допомогою, з допомогою європейських друзів зможе побудувати демократію, яку дуже хочуть самі ж українці », – відзначив дипломат.{5}
Посол Теффт, крім того, висловив упевненість, що Україна може стати прикладом для всього регіону. На доказ свого припущення дипломат назвав той факт, що Україна відмовилася від ядерної зброї. Посол нагадав, що Україна також є важливим учасником миротворчих операцій у багатьох регіонах – «від Балкан до Іраку». «Україна була прикладом для регіону в плані розвитку активної демократії», – підкреслив Теффт. Він також зазначив, що українські працівники сьогодні «пов`язані з європейцями та американцями так, як ніколи раніше з допомогою бізнесу, подорожей та освіти», – підсумував посол.
Говорячи про політику перезавантаження з Росією, дипломат наголосив, що «сильна і незалежна Україна – це добре для Росії, добре для регіону і добре для всього світу».{3}
Він відзначив, що нині існують «спекуляції» з приводу зусиль адміністрації Обами поліпшити відносини з Росією. «Як тільки ми почали процес перезавантаження відносин з Росією, ми чітко сказали про свою відданість суверенітету і територіальній цілісності України та її сусідів», – підкреслив посол. «Ми не вважаємо, що партнерство з однією країною повинно відбуватися за рахунок іншої. США разом із Росією в грудні минулого року підтвердили гарантії безпеки, які були надані Україні Будапештським меморандумом 1994 року», – заявив Теффт. {6}

Фото Романа Малка
Повна версія дискусії з Джоном Теффтом

Інститут світової політики спільно з Фундацією українсько-американсько-польської співпраці ПАУСІ провів відеоконференцією за участі експертів із Києва та ВаршавиЗахід було проведено наступного дня після першого туру виборів у Польщі. Тому саме темі виборів було присвячено відеообговорення, а також тому, як надалі розвиватимуться відносини між двома країнами. {1}Більшість експертів погодилася, що співпраця між Києвом і Варшавою не зміниться незалежно від того, хто стане новим президентом – Броніслав Коморовські чи Ярослав Качинські. «Політика нового президента відносно України буде залежати від сигналів, які йтимуть із Києва», – відзначив Ян Пекло, директор ПАУСІ. При цьому він сказав, що Ярослав Качинські може підходити до східної політики, як і його покійний брат – «романтично». {6}У той же час, експерт говорить, Качинські став зараз прагматиком, тому буде звертати увагу на готовність до співпраці Києва.
Польський телеоглядач Марія Пшеломєц також погодилася, що ім’я нового президента для України не має значення. {2}
За її словами, Варшава в будь-якому випадку буде продовжувати підтримувати Україну в переговорах з Євросоюзом щодо безвізового режиму та угоди про зону вільної торгівлі.
Директор Інституту громадських справ Яцек Кухарчик, у свою чергу, звернув увагу на те, що багато українських експертів вірять у міф, що «Польща була адвокатом України, а потім у якийсь момент перестала ним бути». Він звернув увагу на те, що якраз сьогодні Польща в ЄС могла б зробити для України значно більше, оскільки її вага в Європейському Союзі збільшилася. Експерт також зауважив, що сьогодні дуже складно сказати, яку зовнішню політику буде проводити в разі перемоги Ярослав Качинські під час передвиборної кампанії ця тема звучала у нього лише одного разу – під час відеозвернення до росіян, в якому він несподівано для багатьох виступив з примирливими нотами.
Екс-уповноважений президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський вважає, що «модератором у відносинах Києва і Варшави стане Росія».{7} «Тепер у Києві будуть уважно стежити, чи подобаються Москві ініціативи зі співробітництва з Польщею», – упевнений експерт.
Український політолог Вадим Карасьов підкреслив, що у відносинах України та Польщі настає прагматична пауза, оскільки «ніхто не знає що робити». «Україна відмовилася від інтеграції на Захід. Чи варто в такому випадку Польщі бути на боці Києва? Вибори в Польщі нічого не міняють», – вважає експерт. Інтерес Варшави, за його словами, полягає в тому, щоб не сваритися з Росією, не акцентувати уваги на євроатлантичній інтеграції України. {4}
Публіцист Віталій Портников, у свою чергу, відзначив, що для України більш вигідною є перемога Броніслава Коморовського. За його словами, прихід до влади Ярослава Качинського, що представляє партію Право і справедливість, спровокує політичну нестабільність в Польщі, відновить конкуренцію між президентом і прем’єром. Це може тривати щонайменше до наступних парламентських виборів в країні (осінь 2011 року). За словами Портникова, така ситуація негативно позначиться на зовнішній політиці Польщі – зокрема, на її українському напрямі.
Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук, що модерувала дискусію, зауважила, що майбутньому польському президенту, як і польському президентству в ЄС в 2011 році, не слід «зациклюватися» у своїй східній політиці на програмі «Східне партнерство» (проект ЄС з підтримки реформ у Україні, Молдові, Білорусі, Грузії, Азербайджані і Вірменії), оскільки «такий пакетний підхід до України з огляду на ставлення до «Східного партнерства» в Києві, не здатний просунути ні українсько-польські відносини, ні східний проект ЄС в цілому».{3}
{8}
{10}
{9}
{5}

Фото Малка Романа

Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук та заступник директора ІСП Сергій Солодкий презентували дослідження, в рамках якого провідні закордонні та українські експерти проаналізували перші результати зовнішньополітичної діяльності Президента Віктора Януковича. Серед учасників дослідження – Збігнєв Бжезінські (США), Джеймс Шерр (Великобританія), Стівен Пайфер (США), Філіп Морро Дефарж (Франція), Марчин Войцеховські (Польща) та ін. У цілому у проекті взяли участь тридцять провідних експертів із різних країн. Незалежне дослідження дає реальну картину того, як сприймають Україну в світі. Оцінки експертів показують, що зовнішньополітичні кроки Віктора Януковича дедалі більше викликають занепокоєння в західних столицях.{4}\

Впродовж останніх кількох місяців дискусії з приводу ефективності зовнішньої політики Віктора Януковича не стихають. Нова влада не втомлюється наголошувати, що її пріоритетом є європейська інтеграція України, а розвиток відносин між Україною та Росією, з її точки зору, позитивно сприймається не лише в Москві, але й у західних столицях світу. Як насправді оцінюють зовнішню політику Віктора Януковича не лише в Україні, але й закордоном, Інститут світової політики спробував дізнатись за допомогою відповідного експертного дослідження. Специфіка цього дослідження полягає в тому, що ми вперше обрали та опитали не лише українських зовнішньополітичних фахівців, але й закордонних експертів, котрі спеціалізуються на Україні. Власне, саме на останніх і робився ключовий акцент в дослідженні Інституту. Експертам було поставлено п’ять запитань, відповіді на котрих були підсумовані та зведені в стислу доповідь. ІСП мав намір отримати якомога більш відверті відповіді наших експертів, саме тому вони є конфіденційними.
{5}

1. Які ключові досягнення і прорахунки ви б відзначили в зовнішній політиці Президента Віктора Януковича?

Простий підрахунок помилок і досягнень зовнішньої політики, на які звернули увагу експерти Інституту світової політики, продемонстрував: мінусів у діяльності Президента Віктора Януковича більше, аніж плюсів. {3}
Проте найпарадоксальніше, що головним здобутком зовнішньої політики експерти вважають те, чого Янукович не зробив: Україна не приєдналася до ОДКБ, Україна не стане частиною Митного союзу, Україна не визнає незалежність Південної Осетії і Абхазії.
Більшість досягнень Януковича експерти називають разом із застереженнями. Наприклад, фахівці звертають увагу на те, що Президент здійснив свій перший закордонний візит до Брюсселя, однак євроінтеграція поки так і не стала пріоритетним напрямком чинної влади. Відносини з Росією стали кращими, однак Києву довелося заплатити за це високу ціну – залишити ЧФ РФ до 2042 року, а також відмовитися від інтеграції до НАТО.
Американські експерти до переваг зараховують вдалий візит Януковича до Вашингтона, де він зустрічався з Бараком Обамою. У США, крім того, вважають здобутком прийнятий Верховною Радою Закон про проведення міжнародних військових навчань на території України. Чимало з експертів називають серед досягнень ратифікацію угоди про демаркацію українсько-російського кордону.
Фактично всі без винятку експерти назвали безперечними помилками зовнішньої політики Віктора Януковича відмову від інтеграції до НАТО та підписання «харківських домовленостей» про дешевший газ в обмін на перебування російського флоту в Україні. Все це дало підстави опитаним ІСП фахівцям резюмувати: Віктор Янукович проводить незбалансовану, більше проросійську зовнішню політику. Це, на думку опитаних експертів, посилить стратегічні ризики для України.
Експерти наполягають, що Януковичу не варто було вносити до Верховної Ради закон, який фіксує позаблоковий статус України. Адже всі і так розуміли, що Президент нічого не робитиме для інтеграції країни до Альянсу, тому додаткове схвалення закону виглядає так, ніби Віктор Янукович вирішив «забити забагато цвяхів у труну НАТО» (так висловився один із учасників нашого дослідження). {2}
Варто зазначити, що в експертних оцінках фігурувало чимало емоційних характеристик української влади. Кілька з експертів висловили упевненість, що безоглядна ставка на Росію може призвести до «маріонеткової залежності України».
Частина закордонних експертів вважає, що Віктору Януковичу слід виступити з більш чіткими заявами про те, що шлях України в західному напрямку продовжиться.

{1}
ПРЯМА МОВА:

«Усі знали, що Янукович покращуватиме відносини з Росією. Але ніхто не знав, що з такою динамікою. Складається враження, що він перебуває під тиском Кремля. Розмови Януковича про нейтралітет і багатовекторного гравця є просто несерйозними».

«Великий плюс Януковича – більша стабільність, більша прогнозованість. Він поліпшив відносини з Росією, але не знищив відносин із Євросоюзом».

«Інтерес Заходу в Україні істотно зменшився, і складається враження, що цей інтерес зменшуватиметься в майбутньому, якщо влада не здійснюватиме реформи».

«Найбільшим досягненням Януковича є збереження курсу на євро інтеграцію»

«Україна зможе отримувати дешевший газ. Але це тактичний, а не стратегічний виграш. Із часом Росія все одно підніме ціну».

«Зросла стратегічна залежність України щодо Росії. І є ризик, що зростатиме надалі».

«На Заході росте незадоволення тим, що Янукович має намір взяти під контроль незалежну пресу».

«Найбільший прорахунок – це довголітнє перебування ЧФ РФ у Криму. Це є можливою загрозою для суверенітету України»

2. Чи змінився імідж України за кордоном з приходом до влади Віктора Януковича? Якщо так, то як саме?

Більшість експертів погоджуються, що імідж України змінився на гірше. Українську владу підозрюють в схильності до авторитарних методів управління, у відході від демократичних принципів.
Експерти відзначають, що увага закордонних спостерігачів прикута насамперед до внутрішньої політики України, а не до зовнішньої. «Харківську угод про флот і газ ніхто б не помітив із західних журналістів. Помітили бійку в парламенті», – відзначив один із наших експертів.
Саме тому, як зазначають учасники дослідження Інституту світової політики, зараз велика увага прикута до питань, пов’язаних зі свободою слова. Експерти зазначають, що якщо спочатку до заяв журналістів про цензуру за кордоном поставилися з обережністю і, можливо, з певною недовірою, то зараз цій темі приділяють дедалі більше увагу. Особливо питання зі свободою слова актуалізувалося для закордонних спостерігачів у зв’язку з ситуацією навколо позбавлення частот 5-го каналу і каналу ТВі.
У світових мас-медіа, вказують експерти, усталилася думка про те, що цивілізаційно Україна є проросійською державою, а це, в свою чергу, зменшує інтерес західних країн до підтримки України. Експерти зауважують, що у Віктора Януковича і раніше був імідж проросійського політика, проте на Заході існували сподівання, що з приходом до влади він проводитиме більш збалансовану політику. Таким чином, він міг би позбутися ярлика проросійського політика в сприйнятті світових еліт та медіа. Натомість Віктор Янукович свій проросійський імідж переніс на всю країну.
Серед позитивних змін експерти відзначають той факт, що в Росії Україну більше не вважають ворожою державою, а на Заході звертають увагу на відносну політичну стабільність, якої бракувало за минулої влади. Утім, цю стабільність експерти пов’язують з одночасним згортанням демократичних процесів.
Кілька експертів висловили думку, що імідж України не змінився. Один із експертів вважає, що Заходу просто не до України. Деякі переконані, що поганий імідж України дістався Януковичу у спадок від його попередника, тому «вина лежить не лише на нинішньому керівнику держави».

ПРЯМА МОВА:
«Імідж України серйозно погіршився. Україна виглядає як авторитарна держава з некомпетентним лідером».

«Репутація України як відповідальної держави серйозно постраждала. Іншими словами, Україна зникла з радарів, і лише кілька «єврократів» у Брюсселі сьогодні готові грати в політичні ігри, відвідуючи формальні зустрічі з українськими представниками».

«Імідж сильно погіршився. На Заході існує відчуття, що Україна стає якщо не частиною самої Росії, то як мінімум частиною її сфери впливу».

«На Заході не розуміють, чому громадяни України не виступають на підтримку демократичних цінностей в своїй державі».

«Україна виглядає більш стабільною, все ще залишаються надії на спроможність нової влади провести економічні реформи, відмічається поліпшення українсько-російських відносин, але ростуть побоювання стосовно збереження демократії в Україні».

«Найбільше занепокоєння Заходу щодо внутрішньої, а не зовнішньої політики України – пресинг на ЗМІ, тиск на суди, невідповідне ставлення до студентів, які беруть участь в протестах»

«Змінилося сприйняття України в Росії. Решта країн ще не визначилась»

«Януковича сприймають як людину минулого, яка не сприймає нових ідей, яка є корумпованою, ним маніпулюють олігархи і кримінальні клани, які просякнуті прагненням взяти реванш, але їм байдужі принципи верховенства права, громадянських свобод і прав людини»

3. Як ви оцінюєте перші кроки Президента України в сфері національної безпеки – зокрема, відмову від інтеграції до НАТО, законодавчу фіксацію позаблокового статусу України, а також пролонгацію перебування ЧФ РФ у Криму?

Більшість експертів зазначені у питанні факти віднесли до прорахунків зовнішньої політики Віктора Януковича.
Вони переконані, що Віктор Янукович, вирішивши короткострокові бюджетні проблеми, поставив під загрозу незалежність зовнішньої політики України в тривалій перспективі. Рішення щодо ЧФ РФ називають таким, що не відповідає національним інтересам України як держави.
Особливо експерти звертають увагу на два моменти. Перший: відповідну угоду було підготовлено в тіньовий, непрозорий спосіб. Другий: домовленості розраховані на дуже тривалий період часу – 25 років. У такий спосіб, нинішня влада зв’язала зобов’язаннями наступні покоління українських політичних еліт, які не зможуть адекватно реагувати на безпекові виклики з огляду на прорахунки своїх попередників.
Крім того, експерти зазначають, що пролонгація перебування ЧФ РФ на території України буде дестабілізуючим чинником для української державності – зростатимуть ризики у Криму, втягнення України в конфлікти між Росією і третіми сторонами тощо.
Попри критику на адресу Президента про позаблоковість, експерти висловлюють сподівання, що з часом Віктор Янукович змінить свою думку з цього питання. І відданість практичній співпраці з НАТО, яка на всіх рівнях декларується новою владою, лише посилює такі припущення. Проте в цілому схвалення Закону про основи зовнішньої і внутрішньої політики, який фіксує позаблоковість України, експерти оцінюють як вкрай недоречний.
Лише один закордонний експерт з усіх опитаних ІСП висловився на користь нейтралітету України.

ПРЯМА МОВА:

«Навіть Ющенко не наробив стільки помилок за такий короткий проміжок часу. Це стратегічні помилки, які демонструють брак кваліфікації Януковича для президентської посади».

«Немає жодних гарантій, що російська влада не буде вести себе з Україною, так як із Грузією».

«Хоча кроки були прогнозованими, вони посилюють стратегічні ризики для України, посилюють стратегічну залежність від Росії».

«Політика позаблоковості і намагання її закріпити законодавчо є обмеженням дієздатності української зовнішньої політики. Це обмеження її потенціалу маневру».

4. Наведіть докази того, що євроінтеграція залишається пріоритетом зовнішньої політики Януковича?

Більшість опитаних експертів – як закордонних, так і українських – впевнені, що про реальні підтвердження пріоритетності європейської інтеграції для української влади говорити наразі передчасно.

Деякі західні та українські експерти доказом європейського вибору нової влади все ж назвали чотири моменти:

1. Перший закордонний візит Януковича, що відбувся саме до Брюсселю
2. Інтенсифікація переговорів з Європейським Союзом щодо безвізового режиму
3. Відмова від приєднання до Митного Союзу з Росією, Казахстаном та Білоруссю, котра автоматично означає вибір на користь створення Зони вільної торгівлі з ЄС
4. Активізація підготовки до проведення футбольного чемпіонату Євро-2012

Водночас, переважна більшість опитаних ІСП фахівців переконані, що як і у випадку з попередньою владою, йдеться виключно про «фасадну інтеграцію». Тобто про інтеграцію, що базується переважно на деклараціях. Чому нова влада перманентно вдається до таких декларацій? Тут думки експертів дещо розходяться.

Одні вважають, що подібна євро інтеграційні риторика потрібна партії Президента для того, аби відкрити шлях до фінансової допомоги Євросоюзу, а також Міжнародного валютного фонду.

Інші припускають, що розмови про європейську інтеграцію є нічим іншим як засобом реалізації внутрішньополітичних цілей Партії регіонів та її лідера. Насамперед йдеться про те, що Партія регіонів не бажає і навряд чи може на нинішньому етапі піти проти очевидної підтримки більшістю громадян України інтеграції до Європейського Союзу.

І, нарешті, з допомогою постійного наголошування на «європейському векторі» Президент Янукович та його команда лише намагаються замаскувати справжній зовнішньополітичний вибір – на користь Росії.

Також деякі експерти звернули увагу на те, що у питанні інтеграції до ЄС нова влада повторює помилки попередньої. Реальний приклад – коли відбуваються спроби підписати угоду про асоціацію з ЄС не тоді, коли буде досягнутий компроміс з багатьох параметрів Зони вільної торгівлі, а до конкретної дати – саміту Україна-Європейський Союз. Лише один американський експерт зауважив, що останнім часом між Україною та Євросоюзом більше взаємодії на щоденній основі , аніж було в останні десять років. І саме така щоденна взаємодія, на його думку, є доказом того, що «інтеграція відбувається і є пріоритетом для українського керівництва на 100% більше, аніж для будь-якого попереднього уряду».

ПРЯМА МОВА:

«Декларативні заяви не є реальним підтвердженням вибору на користь євроінтеграції. Швидше вони відіграють роль вербального маскування руху в бік Росії, однак, щоб при цьому все ж отримати кошти від МВФ».

«Поки що всі розмови української влади про євро інтеграцію – лише слова. Хоча, на мій погляд, ми маємо вітати такого плану заяви президента та міністра закордонних справ і приймати їх серйозно»

«Підтверджень пріоритетності такого вибору не може бути з тієї простої причини, що взагалі не існує чіткого зовнішньополітичного курсу. Єдиним зовнішньополітичним пріоритетом для нової влади є намір отримувати екстрену фінансову допомогу з усіх можливих джерел, зокрема і європейських».

5. Чи загрожує зовнішня політика нової української влади суверенітету і територіальній цілісності України?

Позиції опитаних ІСП експертів з приводу загрози суверенітету і (або) територіальної цілісності України розділились. Проте, більшість все ж вважає, що така загроза є. І не стільки щодо територіальної цілісності України, як щодо збереження суверенітету держави та її можливості приймати незалежні рішення.

Експерти, котрі в цьому питанні опинились у меншості, притримуються думки, що тема загроз є перебільшеною з огляду на високий емоційний фон, притаманний для обговорення українсько-російських відносин. На їхню думку, президент Янукович наразі не вчинив дій, котрі дійсно загрожували б суверенітету і територіальній цілісності країни. Таким чином, сьогодні потрібно вести мову, швидше, не про загрозу як таку, а про загрозливі тенденції та стратегічні ризики.

ПРЯМА МОВА:

«Проблема української влади у надмірній самовпевненості. Влада вірить, що зможе справитись з довгостроковими наслідками оборудки (газова угода в обмін на флот). Нинішнє керівництво прорахувалось, розраховуючи лише на власну надмірну впевненість і недостатнє розуміння стратегічної ситуації».

«Янукович здає суверенітет України за безцінь – що є ознакою дурості чи злого наміру. Зараз можна припустити, що Крим може бути анексований Росією в наступне десятиріччя. Також можна уявити, що Україна розділиться навпіл».

«Зовнішня політика України становить загрозу як суверенітету, так і територіальній цілісності України. У нинішньому стані Україна та Росія не можуть бути стратегічними політичними союзниками – у кращому випадку, дружніми партнерами. Російська влада ментально не визнає Україну повноцінною незалежною державою і це головна небезпека у зближенні України з Росією».

«Зовнішня політика України дає карт-бланш Росії до експансії в різних сферах, ігноруючи в подальшому маріонетковий режим в Києві, з яким незабаром перестануть рахуватись, якщо він не змінить політику».

«Президент України дійсно хоче зберегти суверенітет на незалежність України. Він хоче бути керівником незалежної України, у той же час з добрими відносинами з Росією. Я не вважаю справедливим закид, що він хоче об’єднати Україну з Росією і бути васалом РФ. Однак, якщо відносини з Росією будуть продовжуватись в тому ж дусі і такими ж темпами будуть здаватись національні інтереси, то загрози територіальній цілісності і суверенітету існують».

«Думаю, що ті, хто говорять про загрозу суверенітету, перебільшують. Поки що президент Янукович повністю тримається в рамках збереження суверенітету країни».

«Загроз немає. Дуже багато питань піддаються істериці. Єдина загроза Україні – сама Україна. Як наслідок, маємо катастрофічний стан з фінансами через перевитрати попереднього уряду, не модернізовану економіку, популістських політиків, корупцію. Небезпека України не в загрозах зовнішньої політики, як у випадку з Грузією, а в економічному банкрутстві, з яким сьогодні намагається боротись Греція».

ЕКСПЕРТИ, ЯКІ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ
У ДОСЛІДЖЕННІ ІНСТИТУТУ СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ

1. Бжезінські Збігнєв, колишній Радник з національної безпеки президента Джиммі Картера, радник Центру стратегічних і міжнародних студій при університеті Джона Хопкінса, США
2. Войцеховські Марчин, публіцист, оглядач Gazeta Wyborcza, Польща
3. Гетьманчук Альона, директор Інституту світової політики, Україна
4. Гончар Михайло, директор енергетичних програм Центру «Номос», Україна
5. Грін Джеймс, старший радник Бізнес-ради Україна-США, колишній керівник Центру зв’язку НАТО в Україні, США
6. Дефарж Філіп Моро, Французький інститут міжнародних справ (IFRI), провідний науковий співробітник, Франція
7. Джексон Брюс, президент Інституту перехідних демократій, США
8. Єглінські Ніна, кореспондент агентства DPA в Україні (Німеччина), постійний автор газет Die Presse (Австрія), Financial Times Deutschland (Німеччина)
9. Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень, Україна
10. Жук Сергій, керівник проектів центру глобалістики Стратегія 21, Україна
11. Каратницький Адріан, старший дослідник, Атлантична Рада, США
12. Кацевич Міхал, зовнішньополітичний оглядач журналу Newsweek Polska, Польща
13. Кремер Девід, старший науковий співробітник з трансатлантичної проблематики, Німецький Фонд Маршала для Сполучених Штатів, США
14. Луценко Анатолій, директор GMT Group, Україна
15. Мельник Олексій, Центр Разумкова, провідний експерт військових програм, Україна
16. Мотиль Александр, професор політичних наук Rutgers University-Newark, автор The Wall Strett Journal, США
17. Новопрудський Сємьон, публіцист, заступник головного редактора газети «Время новостей», Росія
18. Пайфер Стівен, екс-посол США в Україні, старший науковий співробітник Інституту Брукінгза, США
19. Палій Олександр, зовнішньополітичний експерт, Україна
20. Пфлюггер Фрідберт, професор із міжнародних відносин Королівського Коледжу в Лондоні, член національної ради Християнсько-демократичного Союзу, Німеччина
21. Рар Александер, Німецька рада з міжнародних відносин, Німеччина
22. Северінсен Ганне, співдоповідач з питань України Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (1995-2007), Данія
23. Силіна Тетяна, зовнішньополітичний оглядач тижневика «Дзеркало тижня», Україна
24. Стакетті Каріна, керівник департаменту з питань Росії, України та Євразії Міністерства оборони Франції, Франція
25. Сушко Олександр, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва, Україна
26. Фесенко Володимир, директор Центру політичного аналізу «Пента», Україна
27. Фін Домінік, Французький інститут міжнародних справ (IFRI), науковий дослідник Центру Росії та СНД, Франція
28. Шептицький Анджей, Польський Інститут міжнародних справ, Польща
29. Шерр Джеймс, директор Програми Росі і Євразії британського Королівського інституту міжнародних відносин (Чатем-Хаус), Великобритані

Фото Станіслава Груздєва